Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №520/18243/26 — Харківський окружний адміністративний суд

Харківський окружний адміністративний суд

61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 р. № 520/18243/26

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ольги Горшкової,

за участю секретаря судового засідання - Єлизавети Курпас,

позивача - Олександра Чижова,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харків Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та скасування постанову,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просить суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Холодногірсько- Новобаварського ВДВС у м. Харкові ХМУ МЮУ Карпенко В.О. про відкриття виконавчого провадження ВП №80692807 від 14.04.2026.

- визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Холодногірсько-Новобаварського ВДВС у м. Харкові ХМУ МЮУ Карпенко В.О. про стягнення виконавчого збору в розмірі 3 400,00 грн у ВП №80692807 від 14.04.2026.

- визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Холодногірсько-Новобаварського ВДВС у м. Харкові ХМУ МЮУ Карпенко В.О. про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження на суму 303,00 грн у ВП №80692807 від 14.04.2026.

- визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Холодногірсько-Новобаварського ВДВС у м. Харкові ХМУ МЮУ Карпенко В.О. про арешт коштів боржника у розмірі 34 000,00 грн у ВП №80692807 від 14.04.2026.

- визнати протиправною та скасувати постанову заступника начальника Холодногірсько-Новобаварського ВДВС у м. Харкові ХМУ МЮУ Карпенко В.О. про закінчення виконавчого провадження ВП №80692807 від 17.04.2026.

- визнати протиправними дії заступника начальника Холодногірсько-Новобаварського ВДВС у м. Харкові ХМУ МЮУ Карпенко В.О. щодо надмірного стягнення з рахунків ОСОБА_1 коштів у сумі 724,60 грн понад обсяг, визначений виконавчими документами.

- стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 неправомірно стягнуті внаслідок вчинення протиправних дій заступницею начальника Холодногірсько-Новобаварського ВДВС у м. Харкові ХМУ МЮУ Карпенко В.О. кошти в сумі 37 703,00 грн (тридцять сім тисяч сімсот три гривні 00 коп.).

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначив, що оскільки рішенням Новобаварського районного суду міста Харкова від 27 травня 2026 року у справі №639/4272/26, було скасовано постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Харків від 17.11.2025 №5182, на підставі якої відповідачем було відкрито виконавче провадження №80692807, жодних правових підстав для прийняття спірних постанов у державного виконавця не було. Позивач вважає, що відповідач не довів, що всі його постанови та виконавчі дії були вчинено у спосіб, передбачений Законом України “Про виконавче провадження”.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2026 відкрито провадження в порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 21.07.2026 клопотання ОСОБА_1 про поновлення пропущеного строку звернення до суду - задоволено. Визнано поважними причини пропуску строку звернення до суду з даним адміністративним позовом та поновлено позивачу строк звернення до суду.

Представник відповідача, у встановлений судом строк, надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що як на момент відкриття виконавчого провадження ВП №80692807 та винесення відповідної постанови від 14.04.2026, так і на час закінчення виконавчого провадження ВП №80692807 - 17.04.2026, вищезазначений виконавчий документ був чинним і підлягав виконанню. Відносно вимоги визнати протиправними дії заступника начальника Холодногірсько-Новобаварського ВДВС у м. Харкові ХМУ МЮУ Карпенко В.О. щодо надмірного стягнення з рахунків Позивача коштів у сумі 724,60 грн. понад обсяг, визначений виконавчими документами. Кошти в розмірі 724,60 грн., як надмірно стягнуті відповідно до розпорядженням від 17.04.2026 та платіжної вимоги від 20.04.2026 були відправлені на рахунок боржника відкрити в АТ Універсал Банк. 20.04.2026 АТ Універсал Банк кошти повернуті на рахунок відділу. Причиною повернення зазначено: “ у зв`язку з невідповідністю реквізитів одержувача коштів. Повторно кошти в розмірі 724,60 грн., як надмірно стягнуті відповідно до розпорядженням від 21.04.2026 та платіжної інструкції від 22.04.2026, були відправлені на рахунок боржника відкритий в АТ КБ “ПриватБанк”. На депозитний рахунок відділу кошти не поверталися. Отже, державний виконавець постановляючи постанови у виконавчому провадженні ВП №80692807 діяв на підставі та в межах повноважень встановлених Законом України "Про виконавчого провадження" і жодних підстав для визнання їх протиправними та скасування немає. Також зазначив, що вимога щодо стягнення з Державного бюджету України на користь Позивача коштів в сумі 37 703,00 грн. є абсолютно необґрунтованою, як з огляду на відсутність відповідних правових підстав, так і доказів стосовно відсутності визначення належного відповідача.

Позивач скористався своїм правом та надав відповідь на відзив.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28.07.2026 року зупинено провадження у справі №520/18243/26 за позовом ОСОБА_1 до Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харків Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання бездіяльності протиправною та скасування постанову, до набрання законної сили рішення Новобаварського районного суду міста Харкова у справі №639/4272/26.

11.08.2026 через канцелярію суду позивач звернувся з клопотанням про поновлення провадження у справі, зазначивши, що ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 у справі №639/4272/26 апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 на рішення Новобаварського районного суду міста Харкова від 27.05.2026 у справі № 639/4272/26 - повернуто скаржнику, а відтак рішення Новобаварського районного суду міста Харкова від 27.05.2026 по справі №639/4272/26 набрало законної сили 10.08.2026, а тому підстав для зупинення провадження у даній адміністративній справі немає.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.09.2026 року задоволено клопотання позивача про поновлення провадження у справі №520/18243/26, поновлено провадження у справі №520/18243/26 та призначено судове засідання на 29.09.2026.

У судовому засіданні 29.09.2026 позивач підтримав свою правову позицію, надав додаткові пояснення та просив суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Представник відповідача, належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання 29.09.2026 року не прибув, поважні причини неявки суду не відомі.

Суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення, ухвалення та проголошення якого відкладено на 08.10.2026 року.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлені наступні обставини.

17.11.2025 ІНФОРМАЦІЯ_3 було винесено постанову №5182 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.3 ст. 210-1 КУпАП та накладено штраф у розмірі 17 000,00 грн. В резолютивній частині постанови вказано, що у разі несплати штрафу протягом 30 днів (ненадання до ІНФОРМАЦІЯ_1 квитанцію про сплату), постанова підлягає примусовому виконанню органами державної виконавчої служби та застосування подвійного розміру штрафу у сумі 34 00 грн.

Супровідним листом від 11.03.2026 № 3875 на адресу Начальника Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України надійшла для примусового виконання постанова начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковника ОСОБА_2 по справі про адміністративне правопорушення і накладення на громадянина ОСОБА_1 адміністративного стягнення.

14.04.2026, керуючись статтями 3, 4, 24, 25, 26, 27 Закону України “Про виконавче провадження”, заступником начальника відділу Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Карпенко В.О. винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №80692807 за постановою № 5182 від 17.11.2025 року про стягнення з ОСОБА_1 штрафу у розмірі 34 000 грн. 00 коп.

14.04.2026, керуючись ст. 42 Закону України “Про виконавче провадження” та відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5, винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження №80692807, загальна сума яких склала 303 грн. 00 коп.

14.04.2026, керуючись статтями 3, 27, 40 Закону України “Про виконавче провадження”, винесено постанову про стягнення виконавчого збору у розмірі 3400 грн. 00 коп. (ВП №80692807).

Також, 14.04.2026 винесено постанову про арешт коштів боржника з урахуванням вимог ст. 18, 48, 56 Закону України “Про виконавче провадження” з якої вбачається, що загальна сума звернення до стягнення в межах ВП №80692807, становить 37703 грн. 00 коп.

З матеріалів ВП №80692807 вбачається, що 16.04.2026 року, ОСОБА_1 звернувся до державного виконавця Карпенко В.О. Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харкові Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України із заявою про визначення поточного рахунку в банку для здійснення видаткових операцій.

Постановою ВП №80692807 від 17.04.2026 року відповідно до абз. 7 п.10-2 розділу ХІІ «Прикінцевих та перехідних положень ЗУ “Про виконавче провадження” визначено для ОСОБА_1 поточний рахунок, відкритий в АТ Універсал Банк, для здійснення видаткових операцій на суму в розмірі, що протягом 1 календарного місяця не перевищує двох розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом про Державний бюджет України на 1 січня поточного календарного року.

Постановою ВП №80692807 від 17.04.2026 року, в порядку вимоги п. 9 ч. 1 ст. 39, 40 Закону України “Про виконавче провадження”, закінчено виконавче провадження та припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Рішенням Новобаварського районного суду м. Харкова від 27.05.2026 року по справі № 639/4272/26 задоволено позовні вимоги ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_4 про адміністративне правопорушення, скасовано постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 підполковника ОСОБА_2 від 17.11.2025 № 5182 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП про накладення адміністративного стягнення відносно ОСОБА_1 за вчинення адміністративного правопорушення у вигляді штрафу в сумі 17 000, 00 грн., справу про адміністративне правопорушення – закрито.

Приймаючи рішення по справі 639/4272/26 від 27.05.2026 року, суд дійшов висновку про недоведеність належними та допустимими доказами підтвердження порушення ОСОБА_1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та відповідно правомірності притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а також наявності події та складу правопорушення вказаного правопорушення в діях (або бездіяльності) ОСОБА_1 .

В процесі розгляду даної справи, ухвалою Другого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 року апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_2 на рішення Новобаварського районного суду міста Харкова від 27.05.2026 у справі № 639/4272/26 за позовом про скасування постанови про адміністративне правопорушення повернути скаржнику. Ухвала набрала законної сили з моменту її підписання.

Таким чином, рішення Новобаварського районного суду м. Харкова від 27.05.2026 року по справі № 639/4272/26 набрало законної сили 10.08.2026 року.

Обґрунтовуючи свою правову позицію, позивач посилається на те, що оскаржуваними постановами застосовано стягнення та арешт коштів ОСОБА_1 при відсутності законодавчих підстав такого застосування, оскільки рішенням Новобаварського районного суду міста Харкова від 27 травня 2026 року у справі № 639/4272/26 позовні вимоги Позивача задоволено: постанову ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Харків від 17.11.2025 №5182 скасовано, а справу про адміністративне правопорушення закрито. У зв`язку із чим позивач приходить до висновку, про порушення нормативного принципу «ніякого покарання без закону», тобто, позивача безпідставно притягнуто до відповідальності.

Також позивач зазначив, що загальна сума, що підлягала стягненню згідно із зазначеними вище постановами, становила 37 703,00 грн. Постанови винесені без належного повідомлення боржника та без їх надсилання позивачу у встановлені законом терміни. 16 квітня 2026 року на підставі вищевказаних постанов було примусово списано кошти з приватних, зокрема соціальних, рахунків Позивача: в АТ КБ «Приватбанк» - платіжна квитанція від 16.04.2026 на суму 26 286,14 грн; в АТ «Універсал банк» - три квитанції від 16.04.2026 на суми: 7 809,69 грн, 2 000,00 грн та 2 331,77 грн - всього на 12 141,46 грн. Загальна сума фактично стягнутих коштів склала 38 427,60 грн., що на 724,60 грн. більше від встановленого ліміту, що порушує ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 1 ст. 2 та ч. 1 ст. 45 Закону України “Про виконавче провадження” відносно позивача.

Позивач, вбачаючи в зазначеному порушення своїх прав, звернувся за їх захистом до суду.

Суд, надаючи оцінку спірним правовідносинам, зазначає наступне.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України “Про виконавче провадження” (далі - Закон №1404-VІІІ) та Інструкція з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України №512/5 від 02.04.2012 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 №2832/5).

Згідно з положеннями статті 1 Закону №1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до положень пунктів 1, 5 ч. 1 ст. 3 Закону №1404-VIII, підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України, постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.

Вимоги до виконавчого документа регламентовані положеннями статті 4 Закону №1404-VIII.

Положеннями частини 1 статті 4 Закону №1404-VIII передбачено, що у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Статтею 5 Закону №1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України “Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів”.

Відповідно до ч.1 ст. 13 Закону №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Згідно із частинами 1, 2 статті 18 Закону №1404-VIII, виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Як передбачено ч.1 ст. 26 Закону №1404-VIII виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону:

1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення;

2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді;

3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом;

4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом;

5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

За приписами частин 5 та 6 статті 26 Закону №1404-VIII виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

В межах розгляду даної справи, суд перевіряє чи діяв відповідач у межах повноважень, на підставі та у спосіб, що визначені Законом України “Про виконавче провадження”.

За правилами ст.291 КУпАП, постанова адміністративного органу (посадової особи) у справі про адміністративне правопорушення набирає законної сили після закінчення строку оскарження цієї постанови, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 26 цього Кодексу, постанов по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксованого в автоматичному режимі, а також у випадках накладення штрафу, що стягується на місці вчинення адміністративного правопорушення.

Згідно зі статтею 299 цього ж Кодексу постанова про накладення адміністративного стягнення підлягає виконанню з моменту її винесення, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншими законами України.

Згідно з п. 1 ст. 307 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) штраф має бути сплачений порушником не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня вручення йому постанови про накладення штрафу, крім випадків, передбачених статтями 300-1, 300-2 цього Кодексу, а в разі оскарження такої постанови - не пізніш як через п`ятнадцять днів з дня повідомлення про залишення скарги без задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КУпАП у разі несплати правопорушником штрафу у строк, установлений частиною першою статті 307 цього Кодексу, постанова про накладення штрафу надсилається для примусового виконання до органу державної виконавчої служби за місцем проживання порушника, роботи або за місцезнаходженням його майна в порядку, встановленому законом.

Згідно ч. 1, 2 ст. 303 КУпАП не підлягає виконанню постанова про накладення адміністративного стягнення, якщо її не було звернуто до виконання протягом трьох місяців з дня винесення. В разі оскарження постанови перебіг строку давності зупиняється до розгляду скарги. У разі відстрочки виконання постанови відповідно до статті 301 цього Кодексу перебіг строку давності зупиняється до закінчення строку відстрочки.

Законами України може бути встановлено й інші, більш тривалі строки для виконання постанов по справах про окремі види адміністративних правопорушень.

П.п. 4 п. 10-2 розділу ХIII "Перехідні та прикінцеві положення" Закону №1404-VIII передбачено, що визначені цим Законом строки перериваються та встановлюються з дня припинення або скасування воєнного стану.

Як встановлено судом з матеріалів справи, після надходження постанови № 5182 по справі про адміністративне правопорушення від 17.11.2025 року разом із супровідним листом № 3875 від 11.03.2026 року, у відповідача були наявні всі правові підстави для відкриття виконавчого провадження № 80692807 та вчинення подальших виконавчих дій щодо примусового виконання постанови №5182 від 17.11.2025 року, яка була чинною до моменту її скасування в судовому порядку, а саме 10.08.2026 року.

Матеріали ВП № 80692807 не містять доказів на підтвердження того, що на час звернення ТВО начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 із заявою про примусове виконання постанови № 5128 від 17.11.2025 року, відповідач був обізнаний про оскарження ОСОБА_1 вказаної постанови в судовому порядку.

В силу вимог Закону № 1404-VIII державний виконавець не наділений повноваженнями перевірки факту оскарження відповідної постанови (виконавчого документу) в судовому порядку.

Отримавши виконавчий документ, державний виконавець обтяжений обов`язком винести постанову про відкриття виконавчого провадження не пізніше наступного дня.

Відтак, станом на 14.04.2026 року, констатувавши відповідність виконавчого документа вимогам статті 4 Закону № 1404-VIII, у тому числі в частині настання строку набрання ним законної сили, державний виконавець в силу вимог закону був зобов`язаний винести постанову про відкриття виконавчого провадження.

Таким чином не може бути визнані протиправними спірні постанови, оскільки органи ДВС і приватні виконавці в силу Закону № 1404-VIII не наділені повноваженнями перевірки факту оскарження відповідної постанови (виконавчого документу) в судовому порядку.

За таких обставин відсутні підстави для висновку про протиправність та подальше скасування постанови про відкриття виконавчого провадження №80692807 від 14.04.2026, та відповідно, прийнятих на її підставі постанови про стягнення виконавчого збору в розмірі 3 400,00 грн. у ВП №80692807 від 14.04.2026, постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження на суму 303,00 грн. у ВП №80692807 від 14.04.2026, постанови про арешт коштів боржника у розмірі 34 000,00 грн. у ВП №80692807 від 14.04.2026, постанови про закінчення виконавчого провадження ВП №80692807 від 17.04.2026 з огляду на їх взаємопов`язаність та похідний характер, а також враховуючи ту обставину, що відповідач не був обізнаний про оскарження в судовому порядку ОСОБА_1 постанови № 5128 від 17.11.2025 року в судовому порядку.

Згідно зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

У статті 4 КАС України визначено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.

Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 5 КАС України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, є окремими виконавчими документами.

Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані в передбачених законом випадках, але й постанови державного виконавця про стягнення виконавчого збору, про стягнення витрат виконавчого провадження.

Отже, постанова про стягнення виконавчого збору та про стягнення витрат виконавчого провадження є самостійним виконавчим документом, який підлягає примусовому виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.01.2020 у справі № 1.380.2019.001073.

Статтею 27 Закону № 1404-VIII урегульовано стягнення виконавчого збору, а ст. 42 Закону № 1404-VIII – питання стягнення витрат виконавчого провадження.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 27 Закону № 1404-VIII (у редакції, чинній на момент прийняття спірної постанови), виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України. Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів.

При цьому законодавцем передбачено повернення особі сплаченого виконавчого збору у разі скасування рішення, що підлягало виконанню чи визнання судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню. Тобто обов`язок сплати виконавчого збору виникає в особи виключно за наявності чинного рішення, що підлягає виконанню, чи виконавчого документу.

Наведене підтверджується частиною сьомою статті 27 Закону № 1404-VIII, відповідно до якої у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Отже, Законом урегульовано питання наслідків скасування рішення, що підлягає виконанню, чи визнання судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, до закінчення виконавчого провадження, як не стягнення виконавчого збору, а стягнений виконавчий збір підлягає поверненню боржнику.

Однак Закон не регулює питання щодо повернення сплаченого виконавчого збору у ситуації, коли рішення, що підлягає виконанню, чи виконавчий документ визнано судом таким, що не підлягає виконанню, після стягнення виконавчого збору та закінчення виконавчого провадження.

Вказані висновки узгоджені з позицією ВС, яка викладена в постанові від 19.03.2026 по справі № 500/2556/23.

Так колегія суддів касаційної інстанції у вищенаведеній постанові дійшла висновку, що Закон містить прогалину у правовому регулюванні питання чинності постанови про стягнення виконавчого збору, яка відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII є окремими виконавчим документом, обов`язку сплати особою виконавчого збору, а при фактичному стягнені виконавчого збору його повернення у випадку скасування рішення, яке підлягає виконанню, чи визнання судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, після закінчення виконавчого провадження чи повернення виконавчого документу стягувачу за його заявою.

Вирішення цієї проблеми зачіпає конвенційні та конституційні права особи, її інтереси, а також стосується забезпечення верховенства права під час здійснення виконавчого провадження.

Так, виконання судового рішення є складовою частиною судового розгляду і завершальною стадією судового провадження. Виконавче провадження, серед іншого, здійснюється з дотриманням такої засади як справедливість (пункт 5 частини першої статті 2 Закону № 1404-VIII).

Стягнення з боржника виконавчого збору за виконання судового рішення, яке згодом визнано таким, що не підлягає виконанню, тягне за собою витрати. Ця обставина може розглядатися як непропорційний тягар на боржника.

Також це суперечить принципам остаточності судового рішення та законності, оскільки створює невизначеність для сторін.

При цьому, згідно із пунктом 8 частини другої статті 2 КАС України суб`єкт владних повноважень під час прийняття рішень, вчинення дій серед іншого повинен керуватися принципом пропорційності, зокрема дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія).

Верховний Суд зауважує, що з-поміж учасників виконавчого провадження в рамках спірних правовідносин у зв`язку з неповнотою законодавчого регулювання саме боржник перебуває у найбільш уразливому становищі, якого зобов`язано сплатити за виконання виконавчого документа, який згодом визнано таким, що не підлягає виконанню.

Указана проблематика, яка зумовлена неповнотою законодавства, стосується й аспекту дієвого юридичного захисту індивідуальних прав від їх порушення суб`єктами владних повноважень та питання ефективного способу захисту, який повинен забезпечити поновлення порушеного права й бути адекватним наявним обставинам.

У цьому контексті насамперед необхідно зауважити, що означене питання (про визнання постанови про стягнення виконавчого збору такою, що не підлягає виконанню, унаслідок скасування рішення, яке підлягає виконанню, чи визнання судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню) полягає у тому, що хоча постанова про стягнення виконавчого бору є окремим виконавчим документом, але є похідною від рішення, що підлягає виконанню, чи виконавчого документу.

Виконавче законодавство містить норму, у якій обумовлений випадок, коли виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню - у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню (частина сьома статті 27 Закону № 1404-VIII).

Поняття й процедура, наведені у цій нормі, стосується інших правовідносин, ніж ті, що наявні у справі, що розглядається, оскільки у випадку ОСОБА_1 виконавчий документ (постанова № 5182 від 17.11.2025 року) скасовано після стягнення виконавчого збору, розміру мінімальних витрат виконавчого провадження, накладення арешту на кошти боржника та закінчення виконавчого провадження.

Однак, на відміну від решти положень виконавчого законодавства, тільки ця норма Закону № 1404-VIII регулює подібні правовідносини.

Так, ця норма містить правило стосовно того, що у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Логічний і цільовий способи уяснення частини сьомої статті 27 Закону № 1404-VIII свідчать, що у даному випадку її приписи мають імперативний характер і встановлюють пряму заборону стягувати виконавчий збір, а у випадку стягнення - повернути виконавчий збір.

Указана норма спрямована на те, щоб не допустити стягнення з боржника виконавчого збору у разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, а стягнутий виконавчий збір повернути боржнику. Ця норма покликана звільнити особу від відповідальності за невиконання у добровільному порядку рішення чи виконавчого документу, у разі скасування такого рішення, чи визнання судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню.

Тож її застосування дозволяє розв`язати спір стосовно чинності постанови про стягнення виконавчого збору, яка відповідно до пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VIII є окремими виконавчим документом, обов`язку сплати особою виконавчого збору, а при фактичному стягнені виконавчого збору - його повернення, у випадку скасування рішення, яке підлягає виконанню, чи визнання судом виконавчого документу таким, що не підлягає виконанню, після закінчення виконавчого провадження чи повернення виконавчого документу стягувану за його заявою.

Згідно із частиною четвертою статті 6 КАС України забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

За правилами частини шостої статті 7 КАС України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону).

В постанові від 19.03.2026 року по справі № 500/2556/23, ВС дійшов висновку, що для розв`язання означеної проблеми та з метою ефективного захисту прав й інтересів осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України), до подібних правовідносин необхідно застосувати за аналогією закону частину сьому статті 27 Закону № 1404-VIII.

ВС зауважив, що зважаючи на вжиті у частині сьомій статті 27 Закону № 1404-VIII часові маркери для її застосування: (... у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню ... ), (... визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню ...), то застосування аналогії закону до правовідносин дозволяє зробити висновок, що право на захист виникає з дня скасування рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню.

Частиною 4 ст. 42 Закону № 1404-VIII передбачено, що на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.

Указаний підхід до правозастосування дає змогу подолати невизначеність законодавчого регулювання, не порушивши конвенційні й конституційні права особи та знайшовши справедливий баланс прав й інтересів учасників виконавчого провадження на основі волі законодавця, закладеної у нормі, що регулює подібні суспільні правовідносини.

Враховуючи вищевказане, в аспекті спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що виконавчий збір у розмірі 3400 грн. 00 коп., розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 303 грн. 00 коп. та штраф у розмірі 34 000 грн. 00 коп. підлягають поверненню боржнику (позивачу), оскільки постанова № 5182 від 17.11.2025 року скасовано в судовому порядку після закінчення виконавчого провадження № 80692807.

Щодо позовної вимоги про скасування постанови про арешт коштів боржника від 14.04.2026 року, суд додатково зазначає наступне

Частиною 2 ст. 40 Закону № 1404-VIII, про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа, яка в день її винесення надсилається органу, установі, посадовій особі, яким була надіслана для виконання постанова про накладення арешту на майно (кошти) боржника, а у випадках, передбачених законом, вчиняє дії щодо реєстрації припинення обтяження такого майна.

Як вбачається з п. 2 постанови про закінчення виконавчого провадження № 80692807 від 17.04.2026 року, припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

Враховуючи вищевказані обставини, суд вважає, що у вищевказаний спосіб відновлені права позивача щодо припинення чинності арешту його майна та скасування інших заходів примусового виконання рішення за ВП №80692807, а відтак суд не вбачає правових підстав для задоволення вказаної частини позовних вимог.

Також, суд додатково вважає за доцільним зазначити щодо доводів позивача про необхідність скасування постанови про закінчення виконавчого провадження № 80692807 від 17.04.2026 року, що подальше її скасування не свідчить про протиправність постанови державного виконавця про закінчення виконавчого провадження, прийнятої на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки на момент її прийняття рішення було фактично виконане у повному обсязі. Водночас скасування постанови № 5182 від 17.04.2026 року, яке було підставою для примусового виконання, усуває правову підставу для остаточного покладення на особу майнових наслідків такого виконання, зокрема сплати виконавчого збору у розмірі 3400 грн. 00 коп., розміру мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 303 грн. 00 коп. та штрафу у розмірі 34 000 грн. 00 коп., які підлягають поверненню боржнику (позивачу).

За правилами пунктів 2, 10 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень, а також обрати інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.

Щодо посилання позивача на процедурні порушення відповідачем вимог Закону № 1404-VIII в частині направлення оскаржуваних постанов, зокрема постанови про відкриття виконавчого провадження, суд вважає, що за сукупністю оцінки судом всіх доказів, це не впливає за висновки суду по даній справі.

При цьому належним способом захисту порушеного права є лише такий спосіб, який відповідає вимогам матеріального закону і призводить до поновлення прав позивача до такого стану, що існував до порушення права, а якщо відновлення такого стану є неможливим - компенсує позивачу шкоду, завдану неправомірним рішенням.

Щодо заявлених позовних вимог про визнання протиправними дії заступника начальника Холодногірсько-Новобаварського ВДВС у м. Харкові ХМУ МЮУ Карпенко В.О. щодо надмірного стягнення з рахунків ОСОБА_1 коштів у сумі 724,60 грн. понад обсяг, визначений виконавчими документами, суд зазначає наступне.

Під час вчинення виконавчих дій за ВП №80692807, ОСОБА_1 листом від 16.04.2026 року звернувся до державного виконавця із заявою про визначення поточного рахунку в банку для здійснення видаткових операцій, згідно якої визначив поточний рахунок для здійснення видаткових операцій № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Універсал Банк».

На підставі вказаної заяви, 17.04.2026 року винесено постанову ВП№80692807 про визначення поточного рахунку фізичної особи – боржника № НОМЕР_1 , відкритий в АТ «Універсал Банк» для здійснення видаткових операцій.

Так, в матеріалах ВП №80692807 наявна копія платіжного доручення № 14611 від 20.04.2026 року відповідно до яких на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_2 перераховані кошти на суму 724 грн. 60 коп. (призначення платежу ОСОБА_1 , ВП №80692807, сума боргу помилково або надмірно стягнута).

Відповідно до копії платіжної інструкції № 14611 від 20.04.2026 року, платіжна інструкція № 14611 від 20.04.2026 року повернута платнику у зв`язку із невідповідністю реквізитів одержувача.

Згідно наявної в матеріалах ВП №80692807 копії платіжної інструкції № 15095 від 22.04.2026 на рахунок ОСОБА_1 № НОМЕР_3 перераховані кошти на суму 724 грн. 60 коп. (призначення платежу ОСОБА_1 , ВП №80692807, сума боргу помилково або надмірно стягнута.

Як вбачається з заперечень відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, кошти в розмірі 724,60 грн., як надмірно стягнуті відповідно до платіжної інструкції від 22.04.2026, були відправлені на рахунок боржника відкритий в АТ КБ «ПриватБанк». На депозитний рахунок відділу кошти не поверталися.

Вказані й обставини не заперечуються й позивачем у відповіді на відзив на адміністративний позов, згідно яких ОСОБА_1 фактично підтверджує факт повернення цих коштів, однак вважає, що зазначені обставини не свідчать про законність первісних дій виконавця та не усувають факту порушення його майнових прав.

Проаналізувавши вищевикладене, суд відмовляє позивачу у задоволенні вказаної частини позовних вимог, оскільки відповідачем відновлені права ОСОБА_1 шляхом повернення з Державного бюджету надлишково сплачених грошових коштів за ВП №80692807 у сумі 724,60 грн.

В аспекті гарантування конституційного права на судовий захист, яке повинне бути не ілюзорним, а справжнім та повноцінно реалізованим, Конституційний Суд України зазначає в своїх рішеннях, що «правосуддя за своєю суттю визначається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах» (перше речення абзацу десятого пункту 9 мотивувальної частини Рішення від 30.01.2003 № 3-рп/2003).

Ефективним уважається такий спосіб захисту, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) відшкодування шкоди, заподіяної порушенням права; обраний спосіб захисту має безпосередньо втілювати мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту, тобто мати наслідком повне припинення порушення його прав та охоронюваних законом інтересів повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату; винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає завданню адміністративного судочинства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04. 2018 у справі № 826/14016/16, від 11.02.2019 у справі № 2а-204/12, від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18, від 01.06.2022 у справі № 620/5996/21).

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Як встановлено судом під час розгляду справи та підтверджується матеріалами справи загальна сума грошових коштів, яка надійшла до Державного Бюджету України в межах ВП № №80692807 від ОСОБА_1 , як боржника, становить 38 427 грн. 60 коп. (квитанція з ПриватБанку від 21.04.2026 року на суму 26 286 грн. 14 коп. за ВП №80692807; копії квитанцій №1Н25-1ТСК-3036-КР6Е від 16.04.2026 на суму 2000 грн., № 2Х6М-ЗХММ-В4КН-5589 від 16.04.2026 на суму 7809 грн. 69 коп, № 6529-ЕМХА-5ХС8-Т2РТ від 16.04.2026 на суму 2 331 грн. 77 коп.

Однак, як попередньо встановлено судом, відповідачем відновлені права ОСОБА_1 шляхом повернення з Державного бюджету надлишково сплачені грошові коштів за ВП №80692807 у сумі 724,60 грн. У зв`язку із чим, залишок коштів, які сплачені ОСОБА_1 та зараховані до Державного бюджету України в межах здійснення ВП №80692807 становить 37 703 грн.

Враховуючи вищевказані обставини, суд дійшов висновку, що для поновлення прав позивача до такого стану, що існував до порушення його права, слід частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 та повернути з Державного бюджету України на користь позивача 37 703 грн. 00 коп. шляхом стягнення цих коштів з Державного бюджету України.

В задоволенні решти позовних вимог – суд відмовляє з підстав, наведених у рішенні.

Розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись статтями 14, 194, 243-246, 287, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Холодногірсько-Новобаварського відділу державної виконавчої служби у місті Харків Харківського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (вул. Полтавський Шлях, 46, м. Харків, ЄДРПОУ 41430678) про визнання бездіяльності протиправною та скасування постанову - задовольнити частково.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) грошові кошти в сумі 37 703 (тридцять сім тисяч сімсот три) грн. 00 коп.

В задоволенні інших позовних вимог - відмовити.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текс рішення складено та підписано 08.10.2026 року

Суддя Ольга ГОРШКОВА