Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №500/3596/26 — Тернопільський окружний адміністративний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 500/3596/26

08 жовтня 2026 рокум.Тернопіль

Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Юзьківа М.І., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий виклад позиції позивача та заперечень відповідачів

ОСОБА_1 (далі – позивач), в інтересах якого діє адвокат Майка Андрій Борисович, звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі – відповідач 1), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі – відповідач 2), у якому просив ухвалити рішення, яким:

- визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 192550012180 від 26.05.2026 про відмову в призначенні пенсії за віком;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі за 1983 рік як повний календарний рік (12 місяців);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи в колгоспі за 1984, 1986, 1987 та 1988 роки як повні календарні роки (за наявності поважних причин невиконання встановленого мінімуму трудоднів);

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 19.03.2026.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком. Однак, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області йому було відмовлено, у зв`язку із відсутністю страхового стажу відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Таку відмову Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області у призначення пенсії за віком позивач вважає протиправною, що стало підставою для звернення до суду з цим позовом.

Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, у встановлений судом строк, подало відзив на позовну заяву, у якому представник позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування заперечень представник вказав, що пенсійний вік визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-VI) та становить 60 років. Частиною першою статті 26 Закону № 1058-VI визначено, що право на призначення пенсії за віком мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 21 року, після досягнення віку 65 років - не менше 15 років. Відповідно до статті 56 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон № 1788-XII) передбачено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю. Відповідно до пункту 4.5 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України № 22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок № 22- 1) у випадках, коли в документі про стаж зазначено тільки рік початку трудової діяльності або рік її закінчення без позначення точних дат, датою початку або закінчення вважається перше липня цього року.

За поданими документами та даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку страховий стаж позивача становить 14 років 6 місяців 05 днів. Особа матиме право на пенсійну виплату при набутті необхідного стажу роботи. Додатково зазначено, що до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі за 1983 рік зарахувати як повний календарний рік (12 місяців) не можливо, оскільки відповідно поданих документів відсутня чітка дата прийняття в колгосп, а тому було застосовано норму закону, яка передбачена пунктом 4.5 Порядку № 22-1. До страхового стажу не можливо зарахувати періоди роботи в колгоспі за 1984, 1986, 1987 та 1988 роки як повні календарні роки (за наявності поважних причин невиконання встановленого мінімуму трудоднів), оскільки відсутня інформація, про поважні причини не виконання встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.

Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, у встановлений судом строк, подало відзив на позовну заяву, у якому представник також позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні. В обґрунтування заперечень представник відповідача 2 вказав, аналогічні доводи зазначенні представником відповідача 1.

Представником позивачки надіслано до суду відповідь на відзив, у якій він заперечує щодо викладених у відзиві доводів та просить суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Рух справи у суді

Ухвалою суду від 09.06.2026 відкрито провадження у справі та вирішено розглядати її за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників адміністративної справи.

Відповідно до статей 162-164 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) встановлено відповідачам 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзивів на позовну заяву.

Копію ухвали суду від 09.06.2026 про відкриття провадження у справі доставлено відповідачам через електронний кабінет 09.06.20026, що підтверджується довідками про доставку електронного листа в системі "Електронний суд", які містяться в матеріалах справи.

Ухвалою суду від 08.10.2026 продовжено процесуальний строк розгляду справи на період воєнного стану з урахуванням розумних строків розгляду, як це передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

Інших заяв, в тому числі по суті справи, на адресу суду не надходило.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у позовній заяві, суд встановив такі обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" та надав всі необхідні документи, що підтверджують страховий стаж.

За принципом екстериторіальності структурним підрозділом для прийняття рішення за результатами поданої заяви визначено Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Рішенням Головного управління пенсійного фонду України в Житомирській області від 26.05.2026 № 192550012180 у призначенні пенсії йому було відмовлено, у зв`язку із відсутністю необхідного страхового стажу, не менше 15 років, відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" (арк. справи 6 - 7).

Відповідно до вказаного рішення вік заявника 65 років. Страховий стаж становить 14 років 06 місяців 05 днів.

Результати розгляду документів, доданих до заяви: за доданими документами до страхового стажу зараховано всі періоди трудової діяльності, згідно з індивідуальними відомостями про застраховану особу з реєстру застрахованих осіб до страхового стажу враховано всі періоди трудової діяльності.

До страхового стажу ОСОБА_1 період роботи в колгоспі за 1983 рік не зараховано як повний календарний рік (12 місяців), оскільки відповідно поданих документів відсутня чітка дата прийняття в колгосп, застосовано норму закону, яка передбачена пунктом 4.5 Порядку № 22-1.

До страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі за 1984, 1986, 1987 та 1988 роки як повні календарні роки (за наявності поважних причин невиконання встановленого мінімуму трудоднів), оскільки відсутня інформація, про поважні причини не виконання встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.

Дослідивши копію трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 (арк. справи 10, 10 зворот), суд встановив, що у ній містяться відомості про кількість відроблених трудоднів (людиноднів), трудової участі в колгоспному виробництві, а саме:

- 1983 рік: кількість вироблених людиноднів - 250, встановлений мінімум - 200;

- 1984 рік: кількість вироблених людиноднів - 152, встановлений мінімум - 200;

- 1985 рік: кількість вироблених людиноднів - 298, встановлений мінімум - 200;

- 1986 рік: кількість вироблених людиноднів - 164, встановлений мінімум - 210;

- 1987 рік: кількість вироблених людиноднів - 36, встановлений мінімум - 210;

- 1988 рік: кількість вироблених людиноднів - 76, встановлений мінімум - 210;

- 1989 рік: кількість вироблених людиноднів - 24, встановлений мінімум - 210.

Відповідні відомості щодо кількості відроблених трудоднів (людиноднів), трудової участі позивача в колгоспному виробництві підтвердженні архівною довідкою Комунальної архівної установи "Трудовий архів" від 06.04.2026 № 04-01/10/186 (арк. справи 12 зворот, 13).

Позивач, не погодившись з оскаржуваним рішенням суб`єкта владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 192550012180 від 26.05.2026, вважаючи його протиправним та таким, що порушує його право на соціальний захист, звернувся до суду із цим позовом.

Мотивувальна частина

Предметом спору у даній справі по суті є рішення відповідача 1 про відмову у призначенні пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування".

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Згідно з частиною першою статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Європейська соціальна хартія (переглянута) від 03.05.1996, ратифікована Законом України від 14.09.2006 № 137-V, яка набрала чинності з 01.02.2007 (далі - Хартія), визначає, що кожна особа похилого віку має право на соціальний захист (пункт 23 частини І). Ратифікувавши Хартію, Україна взяла на себе міжнародне зобов`язання запроваджувати усіма відповідними засобами досягнення умов, за яких можуть ефективно здійснюватися права та принципи, що закріплені у частині І Хартії.

Отже, право особи на отримання пенсії як складова частина права на соціальний захист є її конституційним правом, яке гарантується міжнародними зобов`язаннями України.

Так, принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачено Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV). Вказаний Закон набрав чинності з 01 січня 2004 року.

Отже, з 01.01.2004 Закон № 1058-IV є основним законом, який визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду.

Відповідно до статті 1 Закону № 1058-IV пенсія щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім`ї у випадках, визначених цим Законом.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

За правилами статті 26 Закону № 1058-IV право на призначення пенсії за віком мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема, з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 21 року, після досягнення віку 65 років - не менше 15 років.

Згідно з частиною першою статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Відповідно до частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (частина четверта статті 24 Закону № 1058-IV).

У свою чергу, у законодавстві, що діяло до 01.01.2004, зокрема у Законі України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-ХІІ (далі - Закон № 1788- XII) йдеться про стаж роботи, що дає право на призначення трудових пенсій (загальний трудовий стаж).

Зміст поняття "загальний трудовий стаж" є ширшим, ніж поняття "страховий стаж", оскільки до першого включаються також періоди суспільно корисної діяльності, коли особа не підлягала загальнообов`язковому соціальному страхуванню.

Положеннями статті 56 Закону № 1788- XII визначено, що до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

При обчисленні стажу роботи в колгоспі за період після 1965 року, якщо член колгоспу не виконував без поважних причин встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві, враховується час роботи за фактичною тривалістю.

Як встановлено статтею 62 Закону № 1788-ХІІ, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Відповідно до статті 62 Закону № 1788-XIІ постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі Порядок № 637).

Пунктами 1, 2 Порядку № 637 визначено основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків.

Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку № 637, за відсутністю трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Проте, якщо у трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються додаткові докази, зазначені у пункті 3 Порядку № 637: довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи, а за відсутності документів про наявний стаж або відсутності архівних даних, трудовий стаж установлюється на підставі показань не менше двох свідків, пов`язаних з заявником спільною роботою.

Крім того, порядок ведення трудових книжок колгоспників врегульований Основними положеннями про порядок видачі та ведення трудових книжок колгоспників, затвердженими постановою Ради Міністрів СРСР від 21.04.1975 № 310 (далі - Основні положення).

Відповідно до пунктів 1, 2 Основних положень трудова книжка колгоспника є основним документом про трудову діяльність членів колгоспів. Трудові книжки ведуться на всіх членів колгоспу з моменту їх вступу в члени колгоспу.

До трудової книжки колгоспника, зокрема, заносяться: відомості про колгоспника: прізвище, ім`я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: призначення на роботу, переведення на іншу роботу, закінчення роботи; відомості про трудову участь: прийнятий в колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, його виконання (пункт 5 Основних положень).

Згідно із пунктом 6 Основних положень, всі записи в трудовій книжці засвідчуються у всіх розділах за час роботи в колгоспі підписом голови колгоспу або спеціально уповноваженої правлінням колгоспу особи та печаткою.

Трудові книжки зберігаються в правлінні колгоспу як бланки суворої звітності, а при припиненні членства в колгоспі видаються їх власникам на руки (пункт 8 Основних положень).

Відповідно до пункту 13 Основних положень відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання та видачі трудових книжок покладається на голову колгоспу. Відповідальність за своєчасне та правильне заповнення трудових книжок, за їх облік, зберігання та видачу несе спеціально уповноважена правлінням колгоспу особа. За порушення установленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть відповідальність у відповідності до статуту та правил внутрішнього розпорядку колгоспу, а у визначених законом випадках іншу відповідальність.

Цією постановою також затверджений зразок трудової книжки колгоспника, який передбачає, що трудова книжка колгоспника містить окремі розділи, зокрема: ІІІ "членство в колгоспі", де зазначаються відомості про прийом в члени колгоспу, припинення членства в колгоспі та причини такого припинення, відомості про документ, на підставі якого внесений запис; ІV "відомості про роботу" відомості про прийом на роботу, переведення на іншу посаду, звільнення з роботи, із зазначенням причин та відомості про документ, на підставі якого внесений запис; V "трудова участь у громадському господарстві" встановлений у колгоспі річний мінімум трудової участі в громадському господарстві, виконання річного мінімуму трудової участі, причини невиконання встановленого мінімум трудової участі, відомості про документ, на підставі якого внесений запис.

Судом встановлено, що у відомостях трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 про кількість відроблених трудоднів (людиноднів), трудової участі в колгоспному виробництві позивача наявна інформація, а саме:

- 1983 рік: кількість вироблених людиноднів - 250, встановлений мінімум - 200;

- 1984 рік: кількість вироблених людиноднів - 152, встановлений мінімум - 200;

- 1985 рік: кількість вироблених людиноднів - 298, встановлений мінімум - 200;

- 1986 рік: кількість вироблених людиноднів - 164, встановлений мінімум - 210;

- 1987 рік: кількість вироблених людиноднів - 36, встановлений мінімум - 210;

- 1988 рік: кількість вироблених людиноднів - 76, встановлений мінімум - 210;

- 1989 рік: кількість вироблених людиноднів - 24, встановлений мінімум - 210.

Відповідні відомості щодо кількості відроблених трудоднів (людиноднів), трудової участі позивача в колгоспному виробництві підтвердженні архівною довідкою Комунальної архівної установи "Трудовий архів" від 06.04.2026 № 04-01/10/186.

Однак, як слідує з матеріалів справи, відповідачем 1 до страхового стажу позивача період роботи в колгоспі за 1983 рік не зараховано як повний календарний рік (12 місяців), оскільки відповідно поданих документів відсутня чітка дата прийняття в колгосп, застосовано норму закону, яка передбачена пунктом 4.5 Порядку № 22-1. Також, до страхового стажу не зараховано періоди роботи в колгоспі за 1984, 1986, 1987 та 1988 роки як повні календарні роки (за наявності поважних причин невиконання встановленого мінімуму трудоднів), оскільки відсутня інформація, про поважні причини не виконання встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві.

Суд критично оцінює такі доводи відповідача 1, позаяк позивач не може відповідати за правильність записів у трудовій книжці та на нього не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Верховний Суд у постанові від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а (провадження № К/9901/2310/18) висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

При цьому, формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.

Правова позиція щодо того, що недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для зазначеної у такій трудовій книжці особи, викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.

Суд зауважує, що згідно з відомостями трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 про кількість відроблених трудоднів (людиноднів), трудової участі в колгоспному виробництві у 1983 році кількість вироблених людиноднів позивачем становила - 250 при встановленому мінімумі - 200. Разом із тим, відомості трудової книжки колгоспника № НОМЕР_1 про кількість відроблених трудоднів (людиноднів), трудової участі в колгоспному виробництві позивача не містить записів про причини невиконання встановленого мінімум трудової участі за спірні 1984, 1986, 1987,1988 роки.

Суд наголошує, що в розумінні статті 56 Закону № 1788-XIІ стаж роботи в колгоспі за період після 1965 року обчислюється за фактичною тривалістю роботи тільки тоді, коли член колгоспу не виконував встановленого мінімуму трудової участі в громадському господарстві без поважних причин. Тобто, для неврахування до трудового стажу при його обчисленні часу роботи в колгоспі, або певного його періоду, необхідно встановити невиконання членом колгоспу встановленого у господарстві мінімуму трудової участі, а також те, що невиконання встановленого мінімуму трудової участі відбулось з вини члена колгоспу за відсутності поважних причин.

У матеріалах справи відсутні відомості про невиконання позивачем під час роботи в колгоспі встановленого мінімуму трудової участі, в тому числі без поважних причин.

Європейським Судом з прав людини наголошує на особливій важливості принципу "належного урядування", зокрема, у справі "Лелас проти Хорватії" (заява № 55555/08) - держава, чиї органи влади не дотримувалися своїх власних внутрішніх правил та процедур, не повинна отримувати вигоду від своїх правопорушень та уникати виконання своїх обов`язків. Ризик будь-якої помилки, зробленої органами державної влади, повинна нести держава, а помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавленої особи, особливо якщо при цьому немає жодного іншого приватного інтересу" (пункт 74).

За таких обставин, суд висновує, що не зарахування відповідачем 1 до страхового стажу позивача періодів трудової участі в колгоспі за 1983, 1984, 1986, 1987 та 1988 роки як повні календарні роки є безпідставним.

Аналізуючи оскаржуване рішення, суд зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, відповідно до частини другої статті 2 КАС України, має на увазі, що рішення повинно бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п1984, 1986, 1987 та 1988 рокиункт 36, від 01.07.2003, яке, відповідно до частини першої статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Отже, рішення суб`єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб`єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.

Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб`єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов`язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.

При цьому, суб`єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.

Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб`єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб`єкта, визначених законом.

Прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб`єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.

Таким чином, висновки та рішення суб`єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Однак, як встановлено судом, та слідує із матеріалів справи, відповідачем 1 зазначених вище принципів при прийнятті рішення дотримано не було, та обрано найбільш несприятливий для позивача спосіб вирішення ситуації шляхом відмови у призначенні пенсії.

Відтак рішення відповідача 1 за результатами розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком прийняте необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для його прийняття, та непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване рішення, а тому визнається судом протиправним і таким, що підлягає скасуванню.

Щодо позовної вимоги в частині зобов`язання призначити позивачу пенсію, суд зазначає таке.

Відповідно до частини четвертої статті 245 КАС України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (див. рішення від 06.09.2005 у справі "Гурепка проти України", заява № 61406/00, пункт 59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (див. рішення від 26.10.2000 у справі "Кудла проти Польщі", заява № 30210/96, пункт 158) (пункт 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі "Гарнага проти України", заява № 20390/07).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов`язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.

У постанові від 11.02.2020 у справі № 0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

Якщо ж таким суб`єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання відповідним заявником усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб`єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов`язати суб`єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.

Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення усіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти під час прийняття рішення на власний розсуд.

Суд зазначив, що такий підхід, встановлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки під час розгляду вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але й у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити певні дії після скасування його адміністративного акта.

Аналогічний підхід застосовано Верховним Судом у постанові від 22.09.2022 у справі № 380/12913/21.

У даній справі предметом судового контролю було рішення відповідача 1, яке обґрунтоване певними мотивами, що були в подальшому перевірені судом на їх відповідність фактичним обставинам справи та нормам законодавства.

Разом з тим, в процесі розгляду справи судом не здійснювалась перевірка виконання позивачем всіх умов, необхідних для прийняття рішення органами пенсійного фонду про призначення йому пенсії за віком.

Відтак, в контексті розгляду цієї справи суд вважає, що належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача буде зобов`язання повторно розглянути заяву позивача про призначення йому пенсії за віком, із урахуванням висновків суду у цій справі, зарахувавши до страхового стажу спірні періоди трудової діяльності позивача.

Щодо визначення належного органу пенсійного фонду, яким має здійснювати розгляд заяви позивача з урахуванням висновків суду у цій справі, суд зазначає про таке.

Відповідно до пункту 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу.

Тож, дії зобов`язального характеру має вчинити територіальний орган Пенсійного фонду України, визначений за принципом екстериторіальності, що вирішував питання про призначення позивачу пенсії за віком, яким у цьому випадку є Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області.

Наведена правова позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 07.05.2024 у справі № 460/38580/22, від 24.05.2024 у справі № 460/17257/23, від 18.09.2024 у справі № 240/6201/23.

Висновки за результатами розгляду справи

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

За змістом частини першої статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість позовних вимог та вважає їх такими, що підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 192550012180 від 26.05.2026 про відмову в призначенні пенсії за віком та зобов`язанням Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву позивача від 19.05.2026 про призначення пенсії за віком, із урахуванням висновків суду у цій справі, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи в колгоспі за 1983 рік, як повний календарний рік (12 місяців) та за 1984 рік, 1986 рік, 1987 рік та 1988 рік, як повні календарні роки (за наявності поважних причин невиконання встановленого мінімуму трудоднів).

Судові витрати

Згідно із частинами першою, третьою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.

За подання позовної заяви до суду, позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 1331,20 грн, що підтверджується квитанцією № 2.695119087.1 від 04.06.2026.

Оскільки суд позов задовольняє частково, то на користь позивача слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача - Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, спірне рішення якого стало підставою для звернення позивача з цим позовом до суду, сплачений судовий збір пропорційно до задоволених позовних вимог в сумі 665,60 грн.

На підставі викладеного та керуючись статтями 6, 9, 14, 72, 73, 77, 90, 241, 250, 257 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області № 192550012180 від 26.05.2026 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.

Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 19.05.2026 про призначення пенсії за віком, із урахуванням висновків суду у цій справі, зарахувавши до страхового стажу періоди роботи в колгоспі за 1983 рік, як повний календарний рік (12 місяців) та за 1984 рік, 1986 рік, 1987 рік та 1988 рік, як повні календарні роки (за наявності поважних причин невиконання встановленого мінімуму трудоднів).

У задоволенні решти позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у сумі 665,60 грн (шістсот шістдесят п`ять гривень, 60 копійок).

У задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повне судове рішення складено 08 жовтня 2026 року.

Реквізити учасників справи:

позивач:

- ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_1 РНОКПП: НОМЕР_2 );

відповідачі:

- Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (місцезнаходження: вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003 код ЄДРПОУ: 13559341);

- Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (місцезнаходження: майдан Волі, 3, м. Тернопіль, Тернопільський р-н, Тернопільська обл., 46001 код ЄДРПОУ: 14035769).

Головуючий суддя Юзьків М.І.