Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №420/21861/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/21861/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Єфіменка К.С., розглянувши в письмовому провадженні у порядку спрощеного позовного провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВСТАНОВИВ:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, за результатом якого позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) щодо непоновлення з 01.06.2025 року виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії по інвалідності, встановленої за рішенням медико-соціальної експертної комісії №197 від 10.06.2024 року (довідка МСЕК серії 12 ААГ №887204 від 10.06.2024 року);

зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) поновити з 01.06.2025 року ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) виплату пенсії по інвалідності ІІ групи (загальне захворювання), встановленої за рішенням медико-соціальної експертної комісії №197 від 10.06.2024 року (довідка МСЕК серії 12 ААГ №887204 від 10.06.2024 року), та виплатити з 01.06.2025 року пенсію по інвалідності ІІ групи (загальне захворювання) з нарахуванням компенсації втрати частини доходів;

стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 1064 гривень 96 копійок;

стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), витрати за професійну правничу допомогу в розмірі 7 700,00 гривень 00 копійок.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що згідно з Витягом з рішення експертної команди №ЦО-4554 від 25.04.2025 року, попереднє рішення про встановлення II групи інвалідності було визнано необґрунтованим, а групу інвалідності не встановлено з 01.06.2024 року. Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Державної установи «Український державний науководослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» від 25.04.2025 року №ЦО-4554, що надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду України, був переданий ГУ ПФУ в Одеській області листом ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 09.06.2025 року №0400-011101-9/108773. Виплату пенсії позивачу ОСОБА_1 припинено з 01.06.2025 року, що підтверджується рішенням ГУ ПФУ в Одеській області №155250016423 від 10.06.2025 року.

18.12.2025 року Одеським окружним адміністративним судом розглянувши в порядку письмового провадження справу №420/21831/25 визнано протиправним та скасовано рішення Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» №4554 від 25.04.2025 року про скасування II групи інвалідності ОСОБА_1 , встановленої за рішенням медико-соціальної експертної комісії №197 від 10.06.2024 року.

Однак, на думку позивача, відповідачем протиправно не поновлено виплату пенсії позивача.

Ухвалою суду від 21 липня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (ст.262 КАС України).

У відзиві на позовну заяву відповідач заперечував проти задоволення позову зазначивши, що Рішенням Одеського окружного адміністративного суду за позовом ОСОБА_1 до Державної Установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» від 18.12.2025 по справі 420/21831/25 зобов`язано визнати протиправним і скасувати рішення Державної Установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» №4554 від 25.04.2026 про скасування ІІ групи інвалідності ОСОБА_1 . Однак, до Головного управління станом на момент подання позову не надходило від Державної Установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» будь-якої інформації про скасування на виконання рішення суду Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи від 25.04.2025 №ЦО-4554 щодо невстановлення Позивачу групи інвалідності.

У відповіді на відзив позивач заперечував проти доводів відповідача викладених у відзиві на позовну заяву та наполягав на задоволенні позову.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що Позивач ОСОБА_1 перебуває на обліку у відповідача Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області (надалі – ГУ ПФУ в Одеській області) з 16.05.2022 року та отримував пенсію по інвалідності II групи, призначену згідно із Законом України №1058 від 09.07.2003 року «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Підставою для виплати пенсії слугували послідовні рішення Медико-соціальних експертних комісій, зокрема довідки МСЕК серії 12 ААВ №520863 від 16.05.2022 року, серії 12 ААГ №490505 від 15.05.2023 року та серії 12 ААГ №887204 від 10.06.2024 року, якими позивачу ОСОБА_1 підтверджувався статус особи з інвалідністю II групи внаслідок загального захворювання.

Останнє продовження виплати пенсії по інвалідності позивачу проводилось на підставі довідки МСЕК серії 12 ААГ №887204 від 10.06.2024 року, згідно якої йому встановлено ІІ групу інвалідності (загальне захворювання) до 01.07.2026 року, дача чергового переогляду 08.06.2026 року.

Разом з тим, на виконання Указу Президента України №732/2024 щодо перевірки обґрунтованості рішень МСЕК, позивач ОСОБА_1 пройшов обстеження у Державній установі «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності МОЗ України» у місті Дніпро. Згідно з Витягом з рішення експертної команди №ЦО-4554 від 25.04.2025 року, попереднє рішення про встановлення II групи інвалідності було визнано необґрунтованим, а групу інвалідності не встановлено з 01.06.2024 року.

Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» від 25.04.2025 року №ЦО-4554, що надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду України, був переданий ГУ ПФУ в Одеській області листом ГУ ПФУ в Дніпропетровській області від 09.06.2025 року №0400-011101-9/108773.

Виплату пенсії позивачу ОСОБА_1 припинено з 01.06.2025 року, що підтверджується рішенням ГУ ПФУ в Одеській області №155250016423 від 10.06.2025 року.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2025 року по справі №420/21831/25 визнано протиправним та скасовано рішення Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» №4554 від 25.04.2025 року про скасування II групи інвалідності ОСОБА_1 , встановленої за рішенням медико-соціальної експертної комісії №197 від 10.06.2024 року.

Рішення Суду від 18.12.2025 року у справі №420/21831/25 набрало законної сили 20.02.2026 року.

27.04.2026 року до відповідача ГУ ПФУ в Одеській області в інтересах позивача ОСОБА_1 звернулася адвокатка Мандриченко Жанна Василівна з заявою про перерахунок/поновлення виплати пенсії на підставі судових рішень, згідно якої просила:

- поновити ОСОБА_1 виплату пенсії по інвалідності ІІ групи (загальне захворювання) на підставі довідки МСЕК від 10.06.2024 серія 12 ААГ №887204.

- здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з урахуванням Рішення Приморського районного суду міста Одеси від 29.12.2025 року у справі №522/17047/25-Е та Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2025 року у справі №420/21831/25.

27.05.2026 року від ГУ ПФУ в Одеській області надійшла відповідь на зазначене звернення, згідно якого повідомлено, що оскільки в Рішенні Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2025 у справі №420/21831/25 зобов`язання не стосуються Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, тому підстав для поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 немає. Зазначено, що виплату пенсії можливо подовжити після надходження інформації про проходження оцінювання (повторного оцінювання) повсякденного функціонування ОСОБА_1 .

Вважаючи дії відповідача протиправними позивач за захистом своїх прав звернувся до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Положення статті 46 Конституції України передбачають, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності інвалідів в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість інвалідам вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» від 21.03.1991 № 875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ).

Відповідно до статті 2 Закону № 875-ХІІ, особою з інвалідністю є особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист.

Згідно до ст.32 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі - Закон № 1058-IV), особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності.

Закон № 1058-IV визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.

Згідно із ч.1 ст.9 Закону № 1058-IV, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно до ч.1 ст.30 Закону № 1058-IV, пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Згідно із частиною першою статті 30 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.

Частиною першою статті 31 Закону №1058-IV визначено, що група інвалідності, її причина, час настання та строк встановлюються за результатами медико-соціальної експертизи або оцінювання повсякденного функціонування особи - для повнолітніх осіб.

Згідно із частиною першою статті 33 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності залежно від групи інвалідності призначається в таких розмірах: особам з інвалідністю I групи - 100 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю II групи - 90 відсотків пенсії за віком; особам з інвалідністю III групи - 50 відсотків пенсії за віком, обчисленої відповідно до статей 27 і 28 цього Закону.

Пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності (частина перша статті 34 Закону №1058-IV).

У свою чергу, відповідно до частини першої статті 49 Закону № 1058-ІV виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

2-1) за заявою пенсіонера про припинення виплати пенсії у зв`язку з тимчасовим проживанням за кордоном;

3) у разі смерті пенсіонера, визнання його безвісно відсутнім або оголошення померлим у встановленому законом порядку;

3-1) у разі надання пенсіонеру статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин, відповідно до Закону України "Про правовий статус осіб, зниклих безвісти за особливих обставин";

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

4-1) у разі непроходження фізичної ідентифікації у випадках, передбачених законодавством;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Частиною другою статті 49 Закону № 1058-ІV що, поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Згідно із частиною третьою статті 49 Закону № 1058-ІV у разі виявлення недостовірних даних у документах та відомостях, на підставі яких було встановлено та/або здійснюється виплата пенсії, рішенням територіального органу Пенсійного фонду України розмір та підстави для виплати пенсії переглядаються відповідно до цього Закону без урахування таких даних.

Приписами статті 50 Закону № 1058-ІV унормовано утримання надміру виплачених сум пенсій та відрахування з пенсій.

Суми пенсій, виплачені надміру внаслідок зловживань з боку пенсіонера або подання страхувальником недостовірних даних, можуть бути повернуті пенсіонером добровільно або стягуються на підставі рішень територіальних органів Пенсійного фонду чи в судовому порядку.

Судом встановлено, що позивач перебував на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Одеській області з 16.05.2022 року та отримував пенсію по інвалідності II групи, призначену згідно із Законом України №1058 від 09.07.2003 року «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Отримавши Витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» від 25.04.2025 року №ЦО-4554, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області припинено ОСОБА_1 виплату пенсії по інвалідності.

Проте, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2025 року по справі №420/21831/25 визнано протиправним та скасовано рішення Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» №4554 від 25.04.2025 року про скасування II групи інвалідності ОСОБА_1 , встановленої за рішенням медико-соціальної експертної комісії №197 від 10.06.2024 року.

Тобто, оскільки зупинення виплати позивачу пенсії відбулось на підставі акта індивідуальної дії, який судом визнано протиправним та скасовано, таке зупинення не може вважатися законним та обґрунтованим.

Частиною 2 статті 49 Закону №1058-IV встановлено, що поновлення виплати пенсії здійснюється за рішенням територіального органу Пенсійного фонду протягом 10 днів після з`ясування обставин та наявності умов для відновлення її виплати. Виплата пенсії поновлюється в порядку, передбаченому частиною третьою статті 35 та статтею 46 цього Закону.

Суд звертає увагу, що довідка МСЕК серії 12 ААГ №887204 від 10.06.2024 року, згідно якої ОСОБА_1 встановлено ІІ групу інвалідності у встановленому порядку не скасована.

Відтак, оскільки рішення Державної установи «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров`я України» №4554 від 25.04.2025 року, яке стало підставою для припинення пенсійних виплат, скасовано, у Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області були відсутні правові підстави для відмови у поновленні виплати позивачу пенсії по інвалідності другої групи.

Доводи відповідача з приводу того, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18.12.2025 року по справі №420/21831/25 жодних зобов`язань на Головне управління відповідним судовим рішенням не було покладено, суд не приймає, оскільки визнання акту протиправним та скасування його судовим рішенням зумовлює втрату юридичної сили цього акту від самого моменту його прийняття, що, у свою чергу, означає правову неможливість існування юридичних наслідків протиправного акту у будь-який час його існування.

Тобто, рішення експертної команди щодо позивача не може породжувати жодних правових наслідків з моменту його прийняття та бути належною правовою підставою для припинення виплати пенсії позивачу. Втрата чинності актом, який слугував єдиною підставою для прийняття похідного рішення суб`єкта владних повноважень, свідчить про відсутність у такого похідного рішення належного правового підґрунтя.

Таким чином, оскільки інвалідність встановлена довічно, а рішення про її скасування скасоване судом, право позивача на отримання пенсії по інвалідності є безперервним.

Зважаючи на те, що дії відповідача щодо поновлення позивачеві виплати пенсії по інвалідності є протиправними, суд вважає за доцільне задовольнити позовні вимоги позивача шляхом:

- визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) щодо непоновлення з 01.06.2025 року виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії по інвалідності, встановленої за рішенням медико-соціальної експертної комісії №197 від 10.06.2024 року (довідка МСЕК серії 12 ААГ №887204 від 10.06.2024 року);

- зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії по інвалідності, на підставі довідки до рішення медико-соціальної експертної комісії №197 від 10.06.2024 року (довідка МСЕК серії 12 ААГ №887204 від 10.06.2024 року), з дати фактичного припинення виплати.

Вирішуючи даний публічно-правовий спір у межах позовних вимог щодо виплати пенсії з нарахуванням компенсації втрати частини доходів, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159 (далі - Порядок № 159).

За статтею 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші (стаття 2 Закону № 2050-III).

Відповідно до статті 3 вказаного Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Статтею 4 Закону № 2050-III передбачено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону №2050-ІІІ постановою КМУ затверджено Порядок №159.

Пункти 1-3 Порядку №159 аналогічні положенням Закону №2050-ІІІ та конкретизують підстави та механізм виплати компенсацій.

Передбачено, що компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру:

пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат);

соціальні виплати (допомога сім`ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо);

стипендії;

заробітна плата (грошове забезпечення).

Абзацом 1 пункту 4 Порядку №159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Зміст наведених норм права дає підстави стверджувати, що основною умовою для виплати громадянину компенсації, передбаченої Законом № 2050-III, є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів, у тому числі пенсії. Одночасно законодавець пов`язав виплату компенсації із виплатою заборгованості доходу, тобто і компенсація, і заборгованість по доходу провадиться в одному місяці.

Аналогічна позиція щодо застосування норм права викладена у постановах Верховного Суду від 23 березня 2023 року у справі № 520/2020/19 та від 25 березня 2023 року у справі № 400/8389/21, від 24 липня 2024 року у справі № 520/2674/2020 та від 31 липня 2024 року у справі № 480/1704/19.

Отже, виникненню права на компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати передує несвоєчасне нарахування та виплата доходу, за певний період, адже нарахування такого виду компенсації проводиться шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць на індекс інфляції в період невиплати доходу.

Тобто, для проведення компенсації обов`язковою умовою є наявність нарахованого, але не виплаченого доходу, а також порушення встановлених строків його виплати на один і більше календарний місяць.

Аналізуючи положення Закону №2050-III та Порядку №159, суд зазначає, що компенсація втрати частини доходів є спеціальною державною гарантією, спрямованою на відновлення реальної вартості грошового доходу у разі порушення строків його виплати. Така компенсація:

нараховується на суму нарахованого, але не виплаченого доходу;

має допоміжний характер відносно основного боргу, оскільки її розмір та існування залежать від суми (і факту) невиплаченого доходу;

відповідно до статті 4 Закону №2050-III підлягає виплаті в тому ж місяці, у якому здійснюється фактична виплата заборгованості за відповідний період.

Факт нарахування, але невиплати грошового доходу свідчить про виникнення у позивача матеріального права на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-III. Однак саме виникнення такого права не означає його порушення. Відповідно до статті 2 КАС України судовому захисту підлягають лише порушені права чи інтереси, а не ті, порушення яких є лише потенційно можливим у майбутньому.

Законодавець чітко визначив, що обов`язок суб`єкта владних повноважень щодо виплати компенсації виникає не з моменту нарахування доходу, а з моменту фактичної виплати основної суми заборгованості. Саме тоді орган Пенсійного фонду набуває реальної можливості виконати або не виконати покладений на нього обов`язок щодо виплати компенсації. Відповідно, лише з цього моменту може виникнути порушення права позивача на компенсацію, яке підлягає судовому захисту.

Закон №2050-III не передбачає можливості присудження компенсації наперед, оскільки вона є правовим наслідком уже допущеного прострочення виплати доходу. До здійснення фактичної виплати заборгованості обов`язок щодо компенсації ще не виник, а отже й порушення права позивача не настало. За таких обставин вимога про виплату компенсації є передчасною та не може бути задоволена за відсутності встановленого порушення відповідачем відповідного обов`язку.

Таким чином, хоча право позивача на компенсацію втрати частини доходів відповідно до Закону №2050-III є безспірним у зв`язку з доведеним фактом нарахування, але невиплати пенсії, це право на момент звернення до суду не було порушене. У зв`язку з цим воно не може бути предметом судового захисту у цій справі, оскільки суд не наділений повноваженнями зобов`язувати відповідача виплачувати компенсацію до того, як відповідний юридичний обов`язок виникне - тобто до місяця фактичної виплати основної суми заборгованості.

Виходячи з викладеного, вимога позивача про виплату компенсації втрати частини доходів є передчасною, що унеможливлює її задоволення через відсутність установленого порушення суб`єктом владних повноважень відповідного обов`язку.

Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.242 КАСУ, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає що позов підлягає задоволенню частково.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Згідно з ч.ч.3,4 ст.139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору. При частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 1 ч.3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч. 3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч.5 ст.134 КАС, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (с.7 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Враховуючи вищевикладене, суд, з урахуванням категорії та складності справи, вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 7700,00 грн. є необґрунтованим та завищеним.

З урахуванням зазначеного, характеру спірних правовідносин, складності справи, обсягу доказів у справі, а також те, що розгляд справи проведено за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи, суд вважає за можливе зменшити розмір таких витрат до 3000,00 грн. та саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу є пропорційним до предмета спору.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 241-246, 250, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (код ЄДРПОУ 20987385) щодо непоновлення з 01.06.2025 року виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії по інвалідності, встановленої за рішенням медико-соціальної експертної комісії №197 від 10.06.2024 року (довідка МСЕК серії 12 ААГ №887204 від 10.06.2024 року)

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) поновити нарахування та виплату ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсії по інвалідності, на підставі довідки до рішення медико-соціальної експертної комісії №197 від 10.06.2024 року (довідка МСЕК серії 12 ААГ №887204 від 10.06.2024 року), з дати фактичного припинення виплати.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (вул.Канатна,83, м.Одеса, 65012, код ЄДРПОУ 20987385) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн.

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст.295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст.255 КАС України.

Суддя К.С. Єфіменко