Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №420/29280/26 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 420/29280/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді ТанцюриК.О., розглянувши у порядку письмового провадження у м.Одесі справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Подільського відділу державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання протиправною та скасування постанови від 09.09.2026 року про зупинення вчинення виконавчих дій, винесену старшим державним виконавцем Кіртокою Вадимом Володимировичем Подільського відділу державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у виконавчому провадженні №81856365 з примусового виконання виконавчого листа №420/29353/25, виданого 07.08.2026 року; зобов`язання Подільський відділ державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження №81856365 з примусового виконання виконавчого листа №420/29353/25, виданого 07.08.2026 року для продовження вчинення виконавчих дій.

Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 29.09.2026 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін, з урахуванням особливостей провадження передбачених статтею 287 КАС України; витребувано копії матеріалів виконавчого провадження.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача у позовній заяві зазначав, що не погоджується із прийняттям постанови від 09.09.2026 року про зупинення вчинення виконавчих дій, винесену старшим державним виконавцем Кіртокою Вадимом Володимировичем Подільського відділу державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, у виконавчому провадженні №81856365 з примусового виконання виконавчого листа №420/29353/25, виданого 07.08.2026 року та просить суд її скасувати. Як зазначив представник позивача, відповідач зобов`язаний діяти виключно на підставі у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, дотримуватись засад виконавчого провадження, вживати заходів щодо примусового виконання судового рішення; своєчасно, неупереджено, ефективно, в повному обсязі вчиняти виконавчі дії з метою виконання судового рішення. В той же час, державним виконавцем в оскаржуваній постанові не наведено жодних об`єктивних причин того, чому рішення суду не може бути виконане у поточний період і чому виконавчі дії потребують зупинення. Представник наголосив, що зупинення вчинення виконавчих дій фактично позбавить позивача можливості захистити порушені ІНФОРМАЦІЯ_2 права, створить умови для ТЦК та СП з продовження ухилення від виконання законного та справедливого судового рішення, ухваленого на користь позивача, яке набрало законної сили, що фактично нівелює право позивача на судовий захист. Станом на теперішній час судове рішення – не виконано, відомості про непридатність позивача до військової служби ІНФОРМАЦІЯ_2 до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі – Реєстр) – не внесено. При цьому, як наголосив представник позивача, внесення відомостей до Реєстру про непридатність позивача до військової служби є актуальним саме у період воєнного стану, оскільки такі відомості безпосередньо стосуються результатів проходження позивачем військово-лікарської комісії та присвоєного йому внаслідок медичного огляду статусу – непридатного до військової служби, що знаходиться в безпосередньому взаємозв`язку з військовим обов`язком позивача та готовністю, виходячи зі стану здоров`я позивача до його виконання.

Відповідач повідомлявся про розгляд справи, відзив на позовну заяву до суду не надходив.

Учасники справи повідомлялись про день та час слухання справи, однак у судове засідання не з`явились. Керуючись положеннями ч.9 ст.205 КАС України, судом продовжено розгляд справи у письмовому провадженні.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 13.07.2026 по справі №420/29353/25 задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року у справі № 420/29353/25; скасовано рішення Одеського окружного адміністративного суду від 13 березня 2026 року у справі № 420/29353/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_3 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії; прийнято нове судове рішення; задоволено позов ОСОБА_1 ; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 з невнесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів про непридатність громадянина ОСОБА_1 до військової служби за станом здоров`я; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів шляхом внесення даних щодо непридатності громадянина ОСОБА_1 до військової служби за станом здоров`я, відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 28.02.2023 та записів у тимчасовому посвідченні військовозобов`язаного серії НОМЕР_1 від 28.02.2023.

07.08.2026 Одеським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист по справі №420/29353/25.

01.09.2026 старшим державним виконавцем Подільського відділу державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України прийнято постанову про відкриття виконавчого провадження №81856365 з виконання виконавчого листа №420/29353/25, виданого 07.08.2026 Одеським окружним адміністративним судом.

09.09.2026 старшим державним виконавцем Подільського відділу державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у ВП №81856365 зупинено вчинення виконавчих дій, з посиланням на п.10-2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про виконавче провадження».

Позивач, не погоджуючись із зупиненням вчинення виконавчих дій у ВП №81856365, звернувся до суду із цим позовом.

Умови і порядок виконання рішень судів, інших органів (посадових осіб) та інших виконавчих документів, що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначено Законом України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 №1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).

За положеннями ст. 1 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Статтею 5 Закону №1404-VIII передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження” виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Частиною 2 статті 18 Закону України “Про виконавче провадження” передбачено, що виконавець зобов`язаний, зокрема: здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання.

Відповідно до ч. 3 ст. 18 Закону України “Про виконавче провадження”, виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право: проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону; накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку; накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей; здійснювати реєстрацію обтяжень майна в процесі та у зв`язку з виконавчим провадженням.

За змістом частини 1 статті 13 Закону України №1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Абзацами 22, 23 пункту 10-2 Закону №1404-VIII, визначено, що зупиняється у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24 лютого 2022 року № 2102-IX, вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень (крім рішень за позовами фізичних осіб про стягнення заробітної плати, грошового забезпечення військовослужбовців, його перерахунку, щодо забезпечення військовослужбовців житлом), боржниками за якими є підприємства оборонно-промислового комплексу, визначені в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, органи військового управління, з`єднання, військові частини, вищі військові навчальні заклади, військові навчальні підрозділи закладів вищої освіти, установи та організації, які входять до складу Збройних Сил України, рішень про стягнення з фізичної особи заборгованості за житлово-комунальні послуги на території територіальних громад, що належать до територій, на яких ведуться активні бойові дії, або тимчасово окупованих територій відповідно до переліку, затвердженого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику з питань тимчасово окупованої Російською Федерацією території України, або якщо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги здійснюється щодо нерухомого майна, яке є місцем постійного проживання такої фізичної особи і було знищено або пошкоджено внаслідок воєнних (бойових) дій.

Положення, передбачені абзацом двадцять другим цього пункту, не поширюються на рішення, стягувачами за якими є держава, органи Пенсійного фонду України, інші державні цільові фонди, суб`єкти, визначені в абзаці двадцять другому цього пункту, а також на рішення про відшкодування шкоди, заподіяної каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю внаслідок кримінального правопорушення.

Відповідно до п.1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 року №154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Як вбачається з матеріалів справи боржником у виконавчому провадженні ВП №81856365 з виконання виконавчого листа, виданого Одеським окружним адміністративним судом 07.08.2026 року у справі №420/29353/25, є ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є органом військового управління.

Приймаючи оскаржувану постанову про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання виконавчого листа №420/29353/25, виданого Одеським окружним адміністративним судом 07.08.2026 року, державний виконавець посилався на положення пункту 102 Закону №1404-VIII, які передбачають зупинення у період дії воєнного стану в Україні вчинення виконавчих дій у виконавчих провадженнях з виконання рішень боржниками за якими є, зокрема, органи військового управління.

Водночас, приймаючи рішення у справі суд враховує наступне.

Згідно статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Статтею 129-1 Конституції України регламентовано, що судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд. Отже, судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень.

Згідно статті 14 КАС України, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Таким чином судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню стороною, на яку покладено такий обов`язок.

Це означає, що учасник справи, якому належить виконати судовий акт, повинен здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

У пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової.

Крім того, у Рішенні від 26 червня 2013 р. № 5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень – складовою права на справедливий судовий захист; набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя; невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення.

Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.

У ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачається право кожної людини на справедливий і публічний розгляд її справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо її прав та обов`язків.

Сформовані та вже усталені позиції Європейського суду з прав людини стосовно виконання судових рішень полягають у наступному: право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція) ("Шмалько проти України", заява N 60750/00, пункт 43). Суд також виходить з того, що важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень протоколу ("Бурдов проти Росії", заява N 589498/00, пункт 34).

У рішенні по справі “Горнсбі проти Греції” (Hornsby v. Greece) від 19 березня 1997 року, заява № 18357/91, п. 40 зазначається, що …право на звернення до суду було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов`язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду одній зі сторін; ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок; право на звернення до суду також передбачає практичне виконання остаточних, обов`язкових для виконання судових рішень, які в державах, що поважають принцип верховенства права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду стороні у провадженні; виконання судового рішення, яке набрало законної сили підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок ("Immobiliare Saffi v. Italy", заява N 22774/93, пункт 74).

Таким чином, право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Стаття 64 Конституції України гарантує, що в умовах воєнного або надзвичайного стану не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції.

Вказана норма знайшла своє відображенні і в ст. 10 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”, згідно якої у період дії воєнного стану не можуть бути припинені повноваження судів.

Таким чином Конституцією України гарантовано, що в умовах воєнного стану не може бути обмежено право особи на судовий захист, який включає в себе і право на виконання судового рішення.

Як вже зазначалось вище, примусове виконання рішень покладається, зокрема, на органи державної виконавчої служби.

В свою чергу невчинення державним виконавцем у повному обсязі виконавчих дій та всіх належних заходів, передбачених Законом України “Про виконавче провадження”, для примусового виконання рішення суду, порушує, перш за все, право особи на судовий захист, передбачене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також принцип обов`язковості судового рішення.

За обставин даної справи, судове рішення, ухвалене на користь позивача, та з приводу виконання якого виник даний спір, стосується питання внесення районним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про визнання позивача непридатним до військової служби.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України № 2102-IX від 24.02.2022 року, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, з 24 лютого 2022 року введено в Україні воєнний стан, який триває і на даний час.

Указом Президента України №69/2022 “Про загальну мобілізацію”, оголошено проведення загальної мобілізації у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, у період якої здійснюється призов військовозобов`язаних осіб.

Згідно ст. 1 Закону України “Про оборону України”, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Також вказаною статтею Закону України “Про оборону України” регламентовано, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози та забезпечення національної безпеки, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Таким чином під час мобілізації в умовах особливого періоду, зокрема, в умовах дії режиму воєнного стану територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки здійснюється призов громадян на військову службу.

В той же час, з урахуванням гарантованого Конституцією України, в тому числі і в умовах воєнного стану, права на судовий захист, складовою частиною якого є право на виконання судового рішення, а також зважаючи на предмет спору у справі №420/29353/25, за наслідком вирішення якого Одеським окружним адміністративним судом постановлено судове рішення на користь позивача, яке підлягає безумовному виконанню, та яке стосується правовідносин, які виникли у зв`язку з дією в Україні особливого періоду – режиму воєнного стану та підлягають врегулюванню саме у цей період, суд вважає, що положення пункту 10 -2 Закону України “Про виконавче провадження” в частині зупинення у період дії воєнного стану в Україні вчинення виконавчих дій, не підлягають застосуванню під час виконання виконавчого провадження ВП №81856365, оскільки суперечать нормам Конституції України та порушують право позивача на судовий захист та виконання судового рішення.

На підставі наведеного у сукупності, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача шляхом:

-визнання протиправною та скасування постанови старшого державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 09.09.2026 року у виконавчому провадженні №81856365 про зупинення вчинення виконавчих дій;

-зобов`язання Подільський відділ державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження №81856365 з примусового виконання виконавчого листа №420/29353/25, виданого 07.08.2026 року для продовження вчинення виконавчих дій.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Частиною 1 ст. 139 КАС України визначено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи те, що суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог позивача, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача сплаченого позивачем судового збору у розмірі 1064,96 грн.

Разом з тим, позивач у прохальній частині позовної заяви просить суд стягнути витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн.

В підтвердження понесення витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000,00 грн позивач додав до позовної заяви копії наступних документів: договору про надання правничої допомоги від 24.03.2026, додатку №1 до договору від 24.03.2026 «Тарифи», детального опису професійної допомоги від 18.09.2026, акту приймання -передачі наданої допомоги від 18.09.2026, квитанції від 17.09.2026 про сплату 10 000,00грн.

Відповідно до статті 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Пунктом 1 ч.3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч. 3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч.5 ст.134 КАС, має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч.6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п`ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (с.7 ст. 134 КАС України).

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" від 5 липня 2012 року № 5076-VI, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо.

Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).

Враховуючи вищевикладене, суд, з урахуванням категорії та складності справи, вважає, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн. є необґрунтованим та завищеним.

З урахуванням зазначеного, характеру спірних правовідносин, складності справи, обсягу доказів у справі, суд вважає за можливе зменшити розмір таких витрат до 3500,00 грн. та саме такий розмір витрат на професійну правничу допомогу є пропорційним до предмета спору.

Керуючись ст.ст. 241-246, 250, 255, 287,382 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 - задовольнити.

Визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Подільського відділу державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України від 09.09.2026 року у виконавчому провадженні №81856365 про зупинення вчинення виконавчих дій.

Зобов`язати Подільський відділ державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України поновити виконавче провадження №81856365 з примусового виконання виконавчого листа №420/29353/25, виданого 07.08.2026 року для продовження вчинення виконавчих дій.

Стягнути з Подільського відділу державної виконавчої служби у Подільському районі Одеської області Одеського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України (код ЄДРПОУ 38701485; пр-кт. Шевченка 16, м.Подільськ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) судовий збір у розмірі 1064,96 грн(одна тисяча шістдесят чотири гривні дев`яносто шість копійок) та суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3500,00грн.(три тисячі п`ятсот гривень).

Рішення набирає законної сили згідно ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими ст. 287 та п. 15-5 розділу VII Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя К.О. Танцюра