Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №400/9300/25 — Миколаївський окружний адміністративний суд

МИКОЛАЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 р.№ 400/9300/25

м. Миколаїв

Миколаївський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Дерев`янко Л.Л. розглянув за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовомВійськової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ,

до відповідачаОСОБА_1 , АДРЕСА_2 ,

простягнення безпідставно набутих коштів в розмірі 1 053 574,31 грн,

ВСТАНОВИВ:

І. Зміст позовних вимог

До Миколаївського окружного адміністративного суду звернулася Військова частина НОМЕР_1 (далі – позивач) з адміністративним позовом до ОСОБА_1 (далі – відповідач) з вимогами:

стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , ( АДРЕСА_3 ) на користь військової частини НОМЕР_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 , ( АДРЕСА_4 у Головному управлінні Державного казначейства України в Миколаївській області, МФО 820172), безпідставно набуті грошові кошти в сумі 1 053 574,31 (один мільйон п`ятдесят три тисячі п`ятсот сімдесят чотири) грн. 31 коп.

ІІ. Виклад позицій учасників справи

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в 2025 році Військовою частиною НОМЕР_1 виявлено, що військовослужбовцю ОСОБА_1 безпідставно нараховане та виплачене грошове забезпечення за період з 29.04.2022 по 19.05.2025 у зв`язку з тим, що вказаний військовослужбовець не повернувся після лікування у військовій частині НОМЕР_4 та вказані обставини не були відомі військовій частині НОМЕР_1 на момент здійснення виплати грошового забезпечення вказаному військовослужбовцю. Оскільки встановлено, що відповідач діяв недобросовісно в зв`язку з відсутністю на службі з 29.04.2022 без поважних причин, проте отримував грошове забезпечення за вказаний період, наявні підстави для стягнення з відповідача безпідставно набутих коштів.

Відповідач проти позову не заперечив, відзив на позов не подав.

ІІІ. Рух справи

Ухвалою суду від 02.09.2025 року прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі за правилами загального позовного провадження. Даною ухвалою встановлено 15-денний строк з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі для подання відзиву на позовну заяву.

Ухвала направлена за адресою місяця проживання відповідача, проте повернулась за закінченням терміну зберігання.

Підтвердження реєстрації позивача (відповідь УДМС України в Миколаївській області на запит суду) містяться в матеріалах справи.

В судове засідання 06.10.2025, 20.10.2025 відповідач не з`явився.

Ухвалою суду від 20.10.2025 суд закрив підготовче провадження, призначив справи для розгляду по суті на 11.11.2025.

11.11.2025 відповідач у судове засідання не з`явився, причин неявки не повідомив.

Ухвала від 20.10.2025 була направлена за місцем реєстрації відповідача і повернулась за закінченням терміну зберігання.

12.12.2025 від позивача надійшло клопотання про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч.3 ст. 194 КАС України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження на підставі наявних у суду матеріалів.

Згідно п.1 ч.3 ст. 205 КАС України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Відповідно до частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи положення ч.3 ст.194, ч.3 ст.205 та ч.4 ст. 229 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження, без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

ІV. Фактичні обставини справи, встановлені судом

Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_5 №55 від 03.03.2022 відповідача призначено на посаду навідника 1 десантно – штурмового взводу 1 десантно – штурмової роти 1 десантно – штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 , ВОС-101281Д.

26.04.2022 солдата ОСОБА_1 направлено на лікування до військової частини НОМЕР_4 .

З метою з`ясування періоду лікування та місця перебування солдата ОСОБА_1 військовою частиною НОМЕР_1 направлено запит від 08.03.2025 №642/835/ВихЗПІ до військової частини НОМЕР_4 .

Відповідно до відповіді командира військової частини НОМЕР_4 від 12.03.2025 №590/1250 на запит військової частини НОМЕР_1 було встановлено, що солдат ОСОБА_2 лікувався з 26.04.2022 та був виписаний до військової частини 29.04.2022.

За фактом не повернення навідника 2 мінометної батареї 3 десантно – штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_3 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно – господарської діяльності) від 14.05.2025 р. №1944 призначено службове розслідування.

Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 25.05.2025 р. №4716 «Про результати службового розслідування» встановлено, що навідник 2 мінометної батареї 3 десантно – штурмового батальйону військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_1 безпідставно отримав грошове забезпечення за період з 29.04.2022 по 19.05.2025 в сумі 1 053 574,31 (один мільйон п`ятдесят три тисячі п`ятсот сімдесят чотири) грн. 31 коп.

Зазначеним наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 25.05.2025 №4716 вказаного військовослужбовця вирішено притягнути до дисциплінарної відповідальності після його повернення до військової частини НОМЕР_1 та вирішено в законному порядку стягнути з нього безпідставно нараховані та виплачені грошові кошти, звернутись до територіального управління ДБР , розташованого у АДРЕСА_5 , оскільки в діях ОСОБА_1 вбачаються ознаки скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України

Службовим розслідування вини посадових осіб військової частини НОМЕР_1 у безпідставній переплаті грошового забезпечення не встановлено.

Причинами переплати грошового забезпечення відповідачу є особиста недобросовісність останнього та вчинення ним кримінального правопорушення.

Також, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 25.05.2025 р. №4716 за результатами службового розслідування внесено зміни до наказів командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) про преміювання особового кладу військової частини НОМЕР_1 в максимальних розмірах: № 1559 від 05.05.2023 за квітень 2023 року, № 1090 від 05.04.2023 за березень 2023 року, № 603 від 05.03.2023 за лютий 2023 року, № 311 від 05.02.2023 за січень 2023 року, № 58 від 05.01.2023 за грудень 2022 року, № 1628 від 05.12.2022 за листопад 2022 року, № 1435 від 05.11.2022 за жовтень 2022 року, № 1203 від 05.10.2022 за вересень 2022 року, № 991 від 03.09.2022 за серпень 2022 року, № 811 від 03.08.2022 за липень 2022 року, № 555 від 04.07.2022 за червень 2022 року, № 359 від 05.06.2022 за травень 2022 року. № 260 від 04.05.2022 за квітень 2022 року. До зазначених наказів внесено зміни такого змісту: « 3. Премія не встановлюється: солдату ОСОБА_1 , колишньому навіднику 2 мінометної батареї НОМЕР_6 десантно-штурмового батальйону».

Також, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 25.05.2025 р. №4716 за результатами службового розслідування скасовано в частині накази командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності): №262 від 04.05.2022 “Про виплату додаткових винагород військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 на період дії воєнного стану за квітень 2022 року”, солдату ОСОБА_4 ; №361 від 05.06.2022 “Про виплату додаткових винагород військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 на період дії воєнного стану за травень 2022 року”, солдату ОСОБА_4 ; №557 від 04.07.2022 “Про виплату додаткових винагород військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 на період дії воєнного стану за червень 2022 року”, солдату ОСОБА_4 ; №813 від 03.08.2022 “Про виплату додаткових винагород військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 на період дії воєнного стану за липень 2022 року”, солдату ОСОБА_4 ; №993 від 03.09.2022 “Про виплату додаткових винагород військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 на період дії воєнного стану за серпень 2022 року”, солдату ОСОБА_4 ; №1205 від 05.10.2022 “Про виплату додаткових винагород військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 на період дії воєнного стану за вересень 2022 року”, солдату ОСОБА_4 ; №1437 від 05.11.2022 “Про виплату додаткових винагород військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 на період дії воєнного стану за жовтень 2022 року”, солдату ОСОБА_4 ; №1630 від 05.12.2022 “Про виплату додаткових винагород військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 на період дії воєнного стану за листопад 2022 року”, солдату ОСОБА_4 ; №60 від 05.01.2023 “Про виплату додаткових винагород військовослужбовцям військової частини НОМЕР_1 на період дії воєнного стану за грудень 2022 року”, солдату ОСОБА_4 ; №312 від 05.02.2023 “Про виплату додаткових винагород”, солдату ОСОБА_4 .

Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 62026050030000210 Третього слідчого відділу ТУ ДБР , розташованого у м. Краматорську підтверджує, що 12.03.2026 позивач подав заяву пр вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 , а саме: 29.04.2022 останній не з`явився після лікування до розташування підрозділу з метою ухилення від проходження військової служби.

Зважаючи на безпідставність отримання відповідачем грошового забезпечення в сумі 1153574, 31 грн позивач звернувся до суду.

V. Джерела права

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 Закону України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі Закон №2232-XII) військовою службою є державна служба особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, пов`язаній із захистом Вітчизни. Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання праці військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх трудових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством.

Проходження військової служби в Збройних Силах України врегульовано Законом України від 25.03.1992 №2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу», Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі Положення №1153), Інструкцією про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах, затвердженого наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170.

Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб полку і його підрозділів визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-XIV.

Відповідно до статті 11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України, покладає на військовослужбовців такі обов`язки, зокрема, знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно. Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою.

Згідно із статтями 26 та 27 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України «Про оборону України», дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення.

Законом України від 29.04.2016 №232 «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та деяких інших осіб», наказом Міністерства оборони України від 03.10.2019 №160 «Про речове забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України» визначено підстави і порядок притягнення до матеріальної відповідальності військовослужбовців і призваних на збори військовозобов`язаних, винних у заподіянні шкоди державі під час виконання ним службових обов`язків, передбачених актами законодавства, військовими статутами, порадниками, інструкціями та іншими нормативними актами. За шкоду, заподіяну державі не під час виконання службових обов`язків, зазначені особи несуть матеріальну відповідальність у порядку, передбаченому цивільним законодавством України.

Пунктами четвертим та п`ятим частини першої статті 1 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» від 03.10.2019 №160-IX (далі Закон №160-IX) матеріальна відповідальність - вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода (далі шкода) - збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Статтею 3 Закону №160-ІХ установлено, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Положеннями статті 6 Закону №160-ІХ установлено, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Згідно з частиною 1 статті 10 Закону №160-IX відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону. Відшкодування шкоди, завданої командиром (начальником), здійснюється на підставі наказу старшого за службовим становищем командира (начальника).

Частиною 2 статті 10 Закону №160-IX передбачено, що особа, яка завдала шкоду, за згодою командира (начальника) може добровільно відшкодувати її розмір повністю або частково, передати для відшкодування завданої шкоди рівноцінне майно або відремонтувати чи відновити пошкоджене, про що видається відповідний наказ. Не допускається відшкодування завданої шкоди рівноцінним майном у разі втрати чи пошкодження зброї, боєприпасів, спеціальної техніки та іншого майна, що відповідно до закону вилучене з цивільного обороту або обмежене в обороті.

Частиною 1 статті 11 Закону №160-IX встановлено, що уразі переведення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, до іншого місця служби чи зарахування в розпорядження відповідного командира (начальника) до повного відшкодування завданої нею шкоди стягнення сум завданої шкоди здійснюється за новим місцем служби чи місцем перебування в розпорядженні.

Відповідно до статті 12 Закону №160-IX, у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Наведене правове регулювання дає підстави для висновку, що до матеріальної відповідальності може бути притягнуто військовослужбовця у разі заподіяння прямої дійсної шкоди, наявної з його боку протиправної поведінки у зв`язку з неналежним виконанням ним обов`язків військової служби або службових обов`язків, та наявності взаємозв`язку між діями військовослужбовця та заподіяної шкоди.

Відповідно до частини 1 статті 1166 Цивільного кодексу України (далі -ЦК України), майнова шкода, завдана неправомірними рішенням, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 Цивільного кодексу України.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Так, частина 1статті 1212 Цивільного кодексу України передбачає, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або незбiльшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 Цивільного кодексу України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

За змістом частини 1 статті 1213 Цивільного кодексу України набувач зобов`язаний повернути потерпілому безпідставно набуте майно в натурі.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1215 Цивільного кодексу України не підлягає поверненню безпідставно набуті: заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

Відповідно до пункту 15 розділу І Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 (далі Порядок №260) грошове забезпечення, крім іншого, не виплачується за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше. Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення. Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №753/15556/15-ц зазначила, що у статті 1215 Цивільного кодексу України передбачені загальні випадки, за яких набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню. Її тлумачення свідчить, що законодавцем передбачені два винятки із цього правила: по-перше, якщо виплата відповідних грошових сум є результатом рахункової помилки особи, яка проводила таку виплату; по-друге, у разі недобросовісності набувача такої виплати. При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються і, відповідно, тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

V. Оцінка суду

Матеріалами справи не підтверджується, що безпідставна виплата грошового забезпечення стала результатом рахункової помилки.

Так, судом встановлено, виплата грошового забезпечення, а саме премій і додаткової винагороди, передбаченої Постановою Кабінету Міністрів України № 168 від від 28.02.2022 “Про питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім`ям під час дії воєнного стану”, здійснювалась на належних підставах, тобто на відповідних наказах командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності). Так, впродовж квітня 2022 року – квітня 2023 року позивач включався до наказів пр виплату премій. З аналізу цих наказів вбачається, що таке включення відбувалось не автоматично і деякі військовослужбовці не преміювались. Проте, відповідача було включено до переліку осіб, які мали право на премію.

Також, виплата відповідачу додаткової винагороди період з квітня 2022 року по січень 2023 року відбулась за відповідними наказами командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності), в яких зазначено, що відповідач безпосередньо приймав участь в бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оброни, відсічі і стримування збройної агресії під час перебування безпосередньо в районах ведення воєнних (бойових) дій (проведення заходів).

Наказом за результатами службового розслідування від 25.05.2025 № 4716 в зазначені накази внесено зміни і виключено ОСОБА_1 з переліку осіб, які мають право на премію та додаткову винагороду.

Проте, це не скасовує того факту, що виплати премії та додаткової винагороди на підставі наказів командира були здійснені військовою частиною в 2022-2023 роках добровільно.

Стверджуючи про недобросовісність відповідача, позивач зазначає, що військовослужбовець ОСОБА_1 29.04.2022 не повернувся до розташування військової частини після лікування, що підтверджує вчиненням ним діянь, які містять ознаки кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 408 Кримінального кодексу України.

Судом встановлено, що відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань у кримінальному провадженні № 62026050030000210 Третього слідчого відділу ТУ ДБР , розташованого у м. Краматорську, 12.03.2026 позивач подав заяву про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_1 , а саме: 29.04.2022 останній не з`явився після лікування до розташування підрозділу з метою ухилення від проходження військової служби.

Разом з тим, відповідно до позову, що розглядається в цій справі, підставою для стягнення з відповідача отриманих грошових коштів є матеріали службового розслідування, за висновком якого 29.04.2022 було виявлено факт відсутності солдата ОСОБА_1 , який не прибув з лікування.

Водночас накази командира військової частини про виплату премії і додаткової винагороди підтверджували протилежне.

Суд зауважує, що навіть внесення в 2025 році змін до цих наказів, а саме виключення відповідача як особу, яка не має право на виплату, не усуває розбіжностей між висновком акту службового розслідування і рапортами командирів підрозділів, які щомісячно з квітня 2022 року по січень 2023 року доповідали командиру частини про участь відповідача у бойових діях. Посилання на такі рапорти і бойові розпорядження містяться у наказах про виплату відповідачу додаткової винагороди.

При цьому, матеріали службового розслідування не підтверджують, що комісією досліджено ці рапорти і бойові розпорядження. За такого, суд вважає, що службове розслідування проведено не повно, а просто внесення змін до наказів про преміювання і виплату додаткової винагороди не є належною підставою для висновку про безпідставне отримання грошового забезпечення відповідачем.

Крім того, суд зазначає, що скасування через власні помилки командування наказів, які є вже реалізованими актами індивідуальної дії, порушує принцип «належного урядування» (рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України», «Пінкова та Пінц проти Чеської Республіки»). Так, державні органи (зокрема військова частина) зобов`язані діяти вчасно, послідовно та у належний спосіб.

На думку суду, якщо суб`єкт владних повноважень припустився помилки при виданні наказів про виплату додаткової винагороди, ризик цієї помилки повинна нести сама держава/військова частина, а не військовослужбовець.

Суд повторює, що для стягнення грошового забезпечення як надлишково сплаченого, потрібно встановлення альтернативно однієї з обставин: недобросовісність отримувача або рахункова помилка.

Натомість, за обставинами цієї справи, рахункової помилки немає в наявності, а недобросовісність відповідача матеріалами службового розслідування не доведена.

VІІ. Висновки суду

Відповідно до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов не підлягає задоволенню.

Відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати стягненню з відповідача не підлягають.

Керуючись ст. 2, 19, 139, 241, 244, 242 - 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 РНОКПП НОМЕР_2 ) відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи в порядку, визначеному ст. 255 КАС України. Апеляційна скарга може бути подана до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя Л.Л. Дерев`янко