Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №380/19449/26 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 рокусправа № 380/19449/26

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Костецького Н.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» (вул. Д. Апостола, 1, м. Львів, код ЄДРПОУ 05506460) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії,-

в с т а н о в и в:

на розгляд Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго», у якій позивач просить суд:

- визнати протиправними дії Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» які полягають у не наданні відповіді на запит по суті, щодо суспільно значимої інформації;

- зобов`язати Львівське міське комунальне підприємства «Львівтплоенерго» надати відповідь на інформаційний запит № 29 від 08.09.2026Р, а саме надати:

1. Проєкт на встановлення загальнобудинкового лічильника тепла за адресою м. Львів вул. О. Степанівни буд 23;

2. Хто є власником загальнобудинкового лічильника тепла за адресою АДРЕСА_2 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 08.09.2026 звернувся до відповідача з інформаційним запитом, у якому просив надати: 1. Проєкт на встановлення загальнобудинкового лічильника тепла за адресою м. Львів вул. О. Степанівни буд 23; 2. Хто є власником загальнобудинкового лічильника тепла за адресою АДРЕСА_2 . Стверджує, що відповідач відмовив у наданні відповіді по суті запиту, який містить суспільний інтерес, чим вчинив протиправні дії.

Ухвалою суду від 18.09.2026 відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін.

Відповідач щодо задоволення позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зазначає, що Розпорядниками інформації в розумінні ч. 4, 5 ст. 13 Закону України «Про доступ до публічної інформації» зокрема є суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них. ЛМКП «Львівтеплоенерго», як монополіст у сфері надання послуг з теплопостачання у м. Львові діє в межах обов`язків покладених на нього Законом України «Про доступ до публічної інформації». 14.09.2026 року ЛМКП «Львівтеплоенерго» надало відповідь на запит в межах встановленого строку.

Відповідач звертає увагу, що 25.06.2026 позивач звернувся до ЛМКП «Львівтеплоенерго» із запитом про надання публічної інформації, у якому просив надати наступну інформацію: 1. Проект, погоджений у встановленому порядку на встановлення загальнобудинкового лічильника тепла за адресою м. Львів, вул. О. Степанівни, буд. 23; 2. Технічний паспорт загальнобудинкового лічильника тепла встановленого за адресою АДРЕСА_2 ; 3. Акти роз пломбування та опломбування загальнобудинкового лічильника тепла за адресою м. Львів, вул. О. Степанівни, буд. 23; 4. Сертифікати повірки загальнобудинкового лічильника тепла встановленого за адресою м. Львів, вул. О. Степанівни, буд. 23.

На вищевказаний запит ЛМКП «Львівтеплоенерго» надало відповідь із долученням наступних документів: 1. Акт приймання теплового вузла обліку від 03.11.2003р.; 2. Акт Ns2021-73 про прийняття вузла комерційного обліку на абонентський облік від 07.09.2021р. після метрологічної повірки; 3. Свідоцтво про повірку законодавчо регульованого засобу вимірювальної техніки N935/04606 від 16.06.2021 р.; 4. Акт про приймання вузла комерційного обліку теплової енергії на абонентський облік від 18.12.2024р.; 5. Гарантiйний талон на теплолiчильник SHARKY 775. Також було доведено до відома запитувача інформації про те, що загальнобудинковий вузол обліку теплової енергії у 2003 році встановлювався за кошти мешканців будинку. У період з 01.10.2002 року до 01.07.2014 року виконавцями послуг з теплопостачання були балансоутримувачі житлових будинків. Таким чином теплопостачальна організація не володіє інформацією про проект встановлення лічильника.

Відповідач вважає, що теплопостачальна організація не володіє інформацією про проект встановлення лічильника. Запитувач інформації самостійно визначив право надавача інформації повідомити про її відсутність. Відтак в діях ЛМКП «Львівтеплоенерго» немає ознак протиправності. Просить відмовити в задоволенні позову.

Дослідивши наявні у справі докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд встановив такі обставини.

08.09.2026 позивач звернувся до відповідача із запитом на отримання публічної інформації, у якому просив надати наступну інформацію:

1. Проєкт на встановлення загальнобудинкового лічильника тепла за адресою м. Львів, вул. О. Степанівни, буд. 23;

2. Хто є власником загальнобудинкового лічильника тепла за адресою м. Львів, вул. О. Степанівни, буд. 23.

Листом від 14.09.2026 №15-7745-09/26 відповідач повідомив позивача про те, що загальнобудинковий прилад обліку теплової енергії (Supercal ш50) за адресою: м. Львів, вул. О. Степанівни, буд. 23 був встановлений у вересні 2003 року. ЛМКП «Львівтеплоенерго» не є балансоутримувачем даного об`єкта та проектної документації на встановлення лічильника. З питань балансової належності, отримання проекту та обслуговування майна, відповідач рекомендував звертатися до балансоутримувача житлового будинку.

Вважаючи протиправними дії відповідача щодо відмови у наданні публічної інформації, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд керувався таким.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За визначенням термінів, наведених у статті 1 Закону України «Про інформацію» від 02.10.1992 № 2657-XII (далі - Закон № 2657-XII), інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді; документ - матеріальний носій, що містить інформацію, основними функціями якого є її збереження та передавання у часі та просторі.

Статтею 2 Закону № 2657-XII визначено, що основними принципами інформаційних відносин є, зокрема, відкритість, доступність інформації, свобода обміну інформацією.

Основними напрямами державної інформаційної політики у розумінні приписів ч. 1 ст. 3 Закону № 2657-XII є, зокрема: забезпечення доступу кожного до інформації; забезпечення рівних можливостей щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації; забезпечення відкритості та прозорості діяльності суб`єктів владних повноважень.

Статтею 5 Закону № 2657-XII визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону № 2657-XII право на інформацію забезпечується: створенням механізму реалізації права на інформацію; створенням можливостей для вільного доступу до статистичних даних, архівних, бібліотечних і музейних фондів, інших інформаційних банків, баз даних, інформаційних ресурсів; обов`язком суб`єктів владних повноважень інформувати громадськість та медіа про свою діяльність і прийняті рішення; обов`язком суб`єктів владних повноважень визначити спеціальні підрозділи або відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації; здійсненням державного і громадського контролю за додержанням законодавства про інформацію; встановленням відповідальності за порушення законодавства про інформацію.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 7 Закону № 2657-XII право на інформацію охороняється законом. Держава гарантує всім суб`єктам інформаційних відносин рівні права і можливості доступу до інформації. Ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом. Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про доступ до публічної інформації» від 13.01.2011 № 2939-VI (далі - Закон № 2939-VI) публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.

Право на доступ до публічної інформації гарантується: 1) обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом; 2) визначенням розпорядником інформації спеціальних структурних підрозділів або посадових осіб, які організовують у встановленому порядку доступ до публічної інформації, якою він володіє; 3) максимальним спрощенням процедури подання запиту та отримання інформації; 4) доступом до засідань колегіальних суб`єктів владних повноважень, крім випадків, передбачених законодавством; 5) здійсненням парламентського, громадського та державного контролю за дотриманням прав на доступ до публічної інформації; 6) юридичною відповідальністю за порушення законодавства про доступ до публічної інформації (стаття 3 Закону № 2939-VI).

Згідно із нормами ст. 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується шляхом: 1) систематичного та оперативного оприлюднення інформації: в офіційних друкованих виданнях; на офіційних веб-сайтах в мережі Інтернет; на єдиному державному веб-порталі відкритих даних; на інформаційних стендах; будь-яким іншим способом; 2) надання інформації за запитами на інформацію.

Відповідно до ст. 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Згідно ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються: 1) суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання; 2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів; 3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб`єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов`язаної з виконанням їхніх обов`язків; 4) суб`єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них; 5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

До розпорядників інформації, зобов`язаних оприлюднювати та надавати за запитами інформацію, визначену в цій статті, у порядку, передбаченому цим Законом, прирівнюються суб`єкти господарювання, які володіють: 1) інформацією про стан довкілля; 2) інформацією про якість харчових продуктів і предметів побуту; 3) інформацією про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні події, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; 4) іншою інформацією, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією) (ч. 2 ст. 13 Закону № 2939-VI).

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Закону № 2939-VI усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.

Статтею 14 Закону № 2939-VI визначено обов`язки розпорядників інформації, а саме: 1) оприлюднювати інформацію, передбачену цим та іншими законами; 2) систематично вести облік документів, що знаходяться в їхньому володінні; 3) вести облік запитів на інформацію; 4) визначати спеціальні місця для роботи запитувачів з документами чи їх копіями, а також надавати право запитувачам робити виписки з них, фотографувати, копіювати, сканувати їх, записувати на будь-які носії інформації тощо; 5) мати спеціальні структурні підрозділи або призначати відповідальних осіб для забезпечення доступу запитувачів до інформації та оприлюднення інформації; 6) надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

Згідно ст. 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.

Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.

Письмовий запит подається в довільній формі.

Запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Отже, чинне законодавство гарантує доступ до публічної інформації та визначає строк надання такої інформації.

За правилами ч. ч. 1-5 ст. 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації.

Розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов`язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.

У відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.

Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.

Суд встановив, що позивач звернувся до відповідача із запитом на отримання публічної інформації щодо загальнобудинкового лічильника тепла за адресою: м. Львів, вул. О. Степанівни, буд. 23.

У відповідь відповідач зазначив, що прилад обліку тепла за вказаною адресою був встановлений у вересні 2023 року, а ЛМКП «Львівтеплоенерго» не є балансоутримувачем даного об`єкта та проєктної документації на встановлення лічильника.

Суд зазначає, що відповідач як комунальне підприємство, у розумінні п. 5 ч. 1 ст. 13 Закону № 2657-XII, є розпорядником публічної інформації щодо: інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.

У відзиві на позов представник відповідача вказав, що ЛМКП «Львівтеплоенерго» є монополістом у сфері надання послуг з теплопостачання у м. Львові.

Отже, відповідач, у розумінні п. 4 ч. 1 ст. 13 Закону № 2657-XII, також є розпорядником публічної інформації стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них.

З аналізу запиту на інформацію від 08.09.2026 суд встановив, що позивач не запитував у відповідача публічну інформацію, визначену п. п. 4, 5 ст. 13 Закону № 2657-XII.

Крім цього, запитувана позивачем інформація не стосується стану довкілля; якості харчових продуктів і предметів побуту; аварій, катастроф, небезпечних природних явищ та інших надзвичайних подій, що сталися або можуть статися і загрожують здоров`ю та безпеці громадян; іншої інформації, що становить суспільний інтерес (суспільно необхідною інформацією).

Стверджуючи у позові про суспільний інтерес запитуваної інформації, позивач не надає доказів, що така інформація становить предмет загального суспільного інтересу.

Водночас, інформація вважається суспільно необхідною, якщо вона має винятковий вплив на права, свободи чи обов`язки великого кола осіб або суспільства в цілому, що позивачем не доведено.

При цьому, відповідачем не було відмовлено у задоволенні інформаційного запиту, як стверджує позивач, а надано інформацію, яка була у його розпорядженні.

Суд також враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 11.07.2024 у справі № 990/11/24, згідно яких доступ до публічної інформації не повинен використовуватися як спосіб (механізм) для створення [змістовно нової] інформації (за винятком ситуацій, коли певна інформація мала б бути у володінні розпорядника), а так само для з`ясування / встановлення певних обставин (даних, відомостей). Тому якщо інформаційний запит - навіть за умови, що він відповідає вимогам щодо свого оформлення, - передбачає створення чогось нового, невластивого чи такого, що виходить за межі правового статусу (компетенції) розпорядника публічної інформації, то йдеться вже не про «доступ» до публічної інформації, порядок здійснення якого покликаний регламентувати Закон № 2939-VI, а про «створення» затребуваної (бажаної) інформації, що подекуди може охоплювати також встановлення додаткових обставин (відомостей, фактів). Останнє за своєю суттю підміняє поняття «доступ» до публічної інформації на її «продукування», що в такому разі спонукає вдаватися до таких методів і способів, які не властиві для правовідносин, пов`язаних з публічною інформацією, надто коли зважити на мету їх нормативного регулювання, яка визначена в Законі № 2939-VI.

Із врахуванням викладеного суд робить висновок, що відповідач не допустив протиправних дій при розгляді запиту позивача від 08.09.2026.

Згідно із вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Отже, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки доказів, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд робить висновок про відмову у задоволенні позову повністю.

У зв`язку з відмовою у задоволенні позову судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 242-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ухвалив:

у задоволенні позову ОСОБА_1 до Львівського міського комунального підприємства «Львівтеплоенерго» про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії – відмовити повністю.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст судового рішення складено 08.10.2026 року.

СуддяКостецький Назар Володимирович