Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №320/3646/21 — Львівський окружний адміністративний суд

ЛЬВІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 рокусправа № 320/3646/21 м. Львів

Львівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Андрусів У.Б., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом Ле ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення і припису,

в с т а н о в и в:

Ле ОСОБА_1 (далі – позивачка) пред`явила позов до Головного управління Держгеокадастру у Київській області (на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 10.09.2022 №1015 «Деякі питання територіальних органів Державної служби з питань геодезії, картографії та кадастру» на Головне управління Держгеокадастру у м. Києві та Київській області; далі – відповідач, Головне управління), у якому просить суд визнати протиправними та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення №1492-ДК/0029По/08/01/-21 від 17.03.2021 і припис №1492-ДК/0026Пр/03/01/-21 від 17.03.2021, прийняті Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області.

В обґрунтування позовних вимог позивачка зазначила, що 03.12.2020 державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки з кадастровим номером 3221485601:01:021:0030, розташованої по АДРЕСА_1 , за результатами якої складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом – земельних ділянок №1492-ДК/1228/АП/09/01/-20. На підставі цього акту 22.02.2021 складено протокол про адміністративне правопорушення №1492-ДК/0018П/07/01/-21, а 17.03.2021 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення №1492-ДК/0029По/08/01/-21, якою позивачку визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.53 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу. Того самого дня винесено припис №1492-ДК/0026Пр/03/01/-21, яким приписано вжити вичерпних заходів реагування щодо усунення виявленого порушення у термін до 15.04.2021, та окремо складено повідомлення про сплату шкоди від 17.03.2021 №1492-ДК/0026ШК/11/01/-21.

Позивачка вважає дії зі складення акта перевірки протиправними, а тому отримані в ході перевірки результати, на її думку, не можуть бути покладені в основу прийнятих у подальшому протоколу, постанови та припису. Зазначила, що перевірка проводилася незаконно та без належних правових підстав, а оскаржувані рішення прийняті з порушенням вимог чинного законодавства, тобто не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Позивачка також зазначила, що порушення земельного законодавства щодо нецільового використання земельної ділянки відсутнє, оскільки земельна ділянка використовується в межах категорії, в межах якої її надано, а саме як земля житлової та громадської забудови відповідно до вимог ст.19 Земельного кодексу України. Вказала, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221485601:01:021:0030 має цільове призначення – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, вид використання – для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, категорія земель – землі житлової та громадської забудови, а на об`єкт нерухомого майна по АДРЕСА_1 зареєстровано право власності на домоволодіння. На переконання позивачки, ані оскаржувана постанова, ані припис не передбачають та не обґрунтовують, у чому конкретно полягає порушення з її боку, у чому полягає так зване використання земельної ділянки не за цільовим призначенням.

Обґрунтовуючи позов, позивачка покликалася на те, що кожна категорія земель має узагальнене цільове призначення, а земельні ділянки, віднесені до однієї категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення. Зазначила, що відповідно до ч.5 ст.20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель визначаються її власником або користувачем самостійно, а зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення і не потребує проходження процедур, які застосовуються при зміні цільового призначення, зокрема розроблення та затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Вказала, що одна й та сама земельна ділянка може одночасно належати до земель житлової та громадської забудови як за кодом 02.01, так і за кодами 03.10 та 03.17 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548. На обґрунтування цих доводів позивачка послалася на постанови Верховного Суду від 29.11.2019 у справі №263/13201/15-а, від 31.07.2019 у справі №806/5308/15, від 10.10.2018 у справі №357/4277/17 та від 14.11.2019 у справі №344/10412/16-а.

Щодо припису позивачка зазначила, що припис про усунення порушень вимог закону в розумінні Кодексу адміністративного судочинства України є рішенням суб`єкта владних повноважень та може бути предметом судового оскарження, оскільки містить чітку вимогу щодо вжиття заходів реагування та усунення порушень. Разом з тим, на її переконання, оскаржуваний припис не відповідає вимогам до акта владного реагування, оскільки під час проведення перевірки відповідач не вказав на порушення нею будь-яких норм земельного законодавства, а лише описав норми Земельного кодексу України, які передбачають порядок виділення земельних ділянок та порядок зміни цільового призначення. Позивачка наголосила, що виявлення порушень земельного законодавства є обов`язком відповідача і полягає у встановленні конкретних норм чи нормативно-правових актів, які порушено, а вказівка у приписі на припинення порушення земельного законодавства без зазначення конкретних норм, які необхідно припинити порушувати, є дефектом змісту такого припису, що робить неможливим його виконання і нівелює правове значення такого акта реагування суб`єкта владних повноважень.

Крім того, позивачка покликалася на ст.19 Конституції України, ч.2 ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», а також на рішення Європейського суду з прав людини у справах «Рисовський проти України», «Москаль проти Польщі», «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки», «Лелас проти Хорватії» та «Маестрі проти Італії» в частині принципів належного урядування та юридичної визначеності.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 02.04.2021 адміністративну справу №320/3646/21 передано за підсудністю до Окружного адміністративного суду міста Києва.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 20.05.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, яку вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.

23.07.2021 представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у якому проти позову заперечив та просив відмовити у його задоволенні повністю. Відповідач зазначив, що державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель – головним спеціалістом Управління контролю за використанням та охороною земель Головного управління, керуючись вимогами Кодексу України про адміністративні правопорушення, отримано достатні дані, що вказують на вчинення позивачкою адміністративного правопорушення, передбаченого ст.53 цього Кодексу, та встановлено, що в діях зазначеного громадянина є склад адміністративного правопорушення.

Обґрунтовуючи правомірність оскаржуваних рішень, відповідач послався на Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 14.01.2015 №15, Положення про Головне управління Держгеокадастру у Київській області, затверджене наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17.11.2016 №308, а також на ст.4, 9, 10 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» від 19.06.2003 №963-IV (далі – Закон №963-IV) і ст.251 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Зазначив, що Закон №963-IV не містить положень щодо попередження власників та користувачів земельних ділянок про дату проведення заходів державного контролю та щодо видачі органом державного контролю направлення на перевірку. Наголосив, що в межах спірних правовідносин предметом перевірки є дотримання законодавства під час використання земельної ділянки, а не дотримання суб`єктом господарювання законодавства при здійсненні ним господарської діяльності, а тому Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» та підзаконні нормативно-правові акти, якими регламентовано порядок проведення контрольних заходів щодо суб`єктів господарської діяльності, у даному випадку застосуванню не підлягали.

По суті виявленого порушення відповідач зазначив, що для земельної ділянки, яка використовується позивачкою, згідно з відомостями Державного земельного кадастру визначено цільове призначення: для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, а в результаті перевірки встановлено, що зазначена земельна ділянка використовується для функціонування кафе, магазину, спа-салону та готелю. Вказав, що Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженою наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548, визначено різний режим використання для земель житлової та земель громадської забудови, а вимоги до використання земельної ділянки, щодо якої встановлено цільове призначення «Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», встановлено ст.40 Земельного кодексу України, тоді як іншого цільового використання такої земельної ділянки законодавством не визначено, у зв`язку з чим земельна ділянка використовується позивачкою не за цільовим призначенням.

Щодо вимоги про скасування припису відповідач зазначив, що припис спрямований на приведення землекористування у відповідність до вимог земельного законодавства і припинення правопорушення, а тому не породжує для особи, яка перевірялася, настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на її права, обов`язки та законні інтереси у розумінні п.1 ч.1 ст.19 і ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України.

03.08.2021 представниця позивачки подала відповідь на відзив, у якій навела пояснення та заперечення щодо викладених у відзиві доводів. Зокрема, зазначила, що аргумент відповідача про пропуск строку звернення до суду є безпідставним і жодним чином ним не аргументований, оскільки оскаржувані постанова та припис датовані 17.03.2021, тоді як позовну заяву направлено до суду належним способом 27.03.2021, тобто без пропуску строку на оскарження, а з урахуванням ч.1, 6, 9 ст.120 Кодексу адміністративного судочинства України останнім днем подання позовної заяви є 29.03.2021. Позивачка також зазначила, що надалі по тексту відзиву відповідач лише цитує свої повноваження, не наводячи жодних аргументів та заперечень проти викладених у позовній заяві обставин.

Законом України «Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 №2825-IX Окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано. Згідно з Додатком 3 до п.19 Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 №399, справу №320/3646/21 визначено розглядати Львівському окружному адміністративному суду. За результатом автоматизованого розподілу справу передано на розгляд судді Львівського окружного адміністративного суду Андрусів У.Б.

Ухвалою судді Львівського окружного адміністративного суду від 07.02.2025 справу №320/3646/21 прийнято до провадження, її розгляд вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами, а учасникам справи запропоновано надати суду письмові пояснення щодо позову.

19.02.2025 відповідач подав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити у задоволенні позову повністю. Відповідач зазначив, що на підставі плану робіт Управління з контролю за використанням та охороною земель Головного управління на І квартал 2021 року, відповідно до наказу Головного управління від 02.12.2020 №1492-ДК проведено плановий захід державного нагляду (контролю) за використанням та охороною земель щодо об`єкта – земельної ділянки з кадастровим номером 3221485601:01:021:0030, яка розташована на території с.Митниця Васильківського району Київської області. За результатами заходу державного нагляду (контролю) 22.02.2021 відносно позивачки державним інспектором складено протокол, на підставі якого 17.03.2021 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення, а також вручено припис про те, що земельна ділянка використовується не за цільовим призначенням, що є порушенням вимог п. «а» ч.1 ст.91 Земельного кодексу України.

Відповідач вказав, що на земельній ділянці з кадастровим номером 3221485601:01:021:0030 розташована екосадиба «Maison Blanche», в якій знаходяться екоготель, органічне кафе, органічний магазин та органічне спа, і що за наявною інформацією екосадиба «Maison Blanche» надає на платній основі послуги по тимчасовому проживанню в номерах та інші додаткові послуги, тоді як згідно з відомостями Державного земельного кадастру земельна ділянка загальною площею 0,2500 га перебуває у приватній власності позивачки з видом використання та цільовим призначенням – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), категорія земель – землі житлової та громадської забудови, дата державної реєстрації земельної ділянки 04.02.2020. Послався на ст.1 Закону України «Про землеустрій», п.«а» ч.1 ст.91 Земельного кодексу України, ст.1 Закону №963-IV та зазначив, що за вказане правопорушення передбачена відповідальність згідно з вимогами ч.1 ст.211 Земельного кодексу України.

Відповідач також зазначив, що питання затвердження планових заходів державного нагляду (контролю) відповідно до Закону України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» стосуються проведення заходів державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності та не відносяться до заходів державного нагляду (контролю) об`єктів земельних ділянок, а при здійсненні перевірки об`єкта – земельної ділянки з кадастровим номером 3221485601:01:021:0030 предметом перевірки є об`єкт – земельна ділянка, а не суб`єкт господарювання при здійсненні ним господарської діяльності, у зв`язку з чим Закон України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» застосуванню не підлягає. На обґрунтування цієї позиції відповідач послався на постанови Верховного Суду від 15.07.2019 у справі №140/2320/18 та від 13.03.2019 у справі №826/11708/17. Крім того, зазначив, що оскаржуваний позивачкою припис виданий державним інспектором на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Законом №963-IV і ст.188 Земельного кодексу України, з метою усунення порушення земельного законодавства, з дотриманням усіх вимог чинного законодавства, а тому не підлягає скасуванню.

27.03.2025 позивачка подала додаткові пояснення у справі, у яких підтримала позовні вимоги та додатково зазначила, що припущення відповідача про використання земельної ділянки з порушенням вимог п.«а» ч.1 ст.91 Земельного кодексу України є необґрунтованим, оскільки відповідач не звертає уваги на правовстановлюючі документи. Позивачка також зазначила, що після 24.02.2022 і по теперішній час земельна ділянка не використовується, будь-яка діяльність не здійснюється, у зв`язку з чим відсутні підстави застосування та виконання припису.

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд установив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Позивачці на праві приватної власності належить земельна ділянка з кадастровим номером 3221485601:01:021:0030 загальною площею 0,2500 га, розташована по АДРЕСА_1 . Згідно з відомостями Державного земельного кадастру вид використання та цільове призначення земельної ділянки – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), категорія земель – землі житлової та громадської забудови, дата державної реєстрації земельної ділянки – 04.02.2020. Ці обставини сторонами не оспорюються.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 36051294) по АДРЕСА_1 за позивачкою зареєстровано право власності на домоволодіння загальною площею 744,3 кв.м, житловою площею 508,7 кв.м (від 21.02.2012).

На підставі наказу Головного управління Держгеокадастру у Київській області від 02.12.2020 №1492-ДК державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель – головними спеціалістами відділу здійснення державного контролю за додержанням земельного законодавства та оперативного реагування Управління з контролю за використанням та охороною земель Лисенком А.В. та Кульчицьким-Вовчком П.В. проведено перевірку дотримання вимог земельного законодавства при використанні земельної ділянки з кадастровим номером 3221485601:01:021:0030, за результатами якої 03.12.2020 складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом – земельних ділянок №1492-ДК/1228/АП/09/01/-20.

У цьому акті зазначено, що на земельній ділянці з кадастровим номером 3221485601:01:021:0030, яка знаходиться на території с.Митниця Васильківського району Київської області, розташована екосадиба «Maison Blanche», в якій знаходиться екоготель, органічне кафе, органічний магазин та органічне спа, і що відповідно до наявної інформації екосадиба «Maison Blanche» надає на платній основі послуги по тимчасовому проживанню в номерах та інші додаткові послуги. За висновком акта частина земельної ділянки з кадастровим номером 3221485601:01:021:0030 використовується з порушенням вимог п.«а» ч.1 ст.91 Земельного кодексу України, тобто не за цільовим призначенням. Акт перевірки складено за відсутності позивачки та не підписаний нею. Додатком до акта є фотозображення будівлі з вивісками «HOTEL», «CAFE», «SHOP».

Листом Головного управління Держгеокадастру у Київській області «Виклик для надання пояснень» позивачці запропоновано прибути на 11 год 00 хв 27.01.2021 до Управління з контролю за використанням та охороною земель для надання пояснень у зв`язку з виявленими порушеннями вимог земельного законодавства при використанні зазначеної земельної ділянки.

22.02.2021 державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель Кульчицьким-Вовчком П.В. складено протокол про адміністративне правопорушення №1492-ДК/0018П/07/01/-21.

17.03.2021 державним інспектором у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель – головним спеціалістом відділу здійснення державного контролю за додержанням земельного законодавства та оперативного реагування Управління з контролю за використанням та охороною земель Кульчицьким-Вовчком П.В. за результатами розгляду протоколу від 22.02.2021 №1492-ДК/0018П/07/01/-21 винесено постанову про накладення адміністративного стягнення №1492-ДК/0029По/08/01/-21, якою позивачку визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, відповідальність за яке передбачена ст.53 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 340 грн.

У постанові відтворено зміст акта перевірки від 03.12.2020 та зазначено, що частина земельної ділянки з кадастровим номером 3221485601:01:021:0030 використовується з порушенням вимог п.«а» ч.1 ст.91 Земельного кодексу України, тобто не за цільовим призначенням, а також, що порушенням заподіяно матеріальну шкоду внаслідок використання земельної ділянки не за цільовим призначенням на суму 11220,57 грн, розраховану відповідно до Методики визначення розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок, використання земельних ділянок не за цільовим призначенням, зняття ґрунтового покриву (родючого шару ґрунту) без спеціального дозволу, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 25.07.2007 №963.

17.03.2021 Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області винесено припис №1492-ДК/0026Пр/03/01/-21, який вручений власнику земельної ділянки – позивачці. У розділі «встановлено» припису зазначено, що земельна ділянка з кадастровим номером 3221485601:01:021:0030 використовується не за цільовим порушенням, що є порушенням вимог п.«а» ч.1 ст.91 Земельного кодексу України. Резолютивна частина припису викладена так: «Вжити вичерпних заходів реагування щодо усунення виявлених порушень у термін до 15 квітня 2021 року». Припис також містить попередження про те, що він підлягає обов`язковому виконанню, а в разі його невиконання особа буде притягнута до адміністративної відповідальності, передбаченої ст.188-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Крім того, 17.03.2021 складено повідомлення про сплату шкоди №1492-ДК/0026ШК/11/01/-21, яке предметом оскарження у цій справі не є.

Вважаючи протиправними постанову про накладення адміністративного стягнення та припис, позивачка звернулася до суду з цим позовом.

Спірні правовідносини склалися у зв`язку із проведенням відповідачем заходу державного контролю за використанням та охороною земель у грудні 2020 року та прийняттям за його результатами рішень у березні 2021 року, а тому до них підлягають застосуванню норми законодавства у редакції, чинній на час виникнення цих правовідносин.

Надаючи правову оцінку цим правовідносинам та встановленим обставинам справи, суд застосовує такі норми чинного законодавства та робить висновки по суті спору.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Передусім суд вирішує питання щодо аргументів відповідача про пропуск позивачкою строку звернення до суду.

Відповідно до ч.2 ст.286 КАС України позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) по справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Згідно з ч.1 ст.120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Відповідно до ч.6 ст.120 КАС України якщо закінчення строку припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день. Частиною 9 ст.120 КАС України визначено, що строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення позовна заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв`язку.

Оскаржувану постанову винесено 17.03.2021, а тому перебіг десятиденного строку розпочався 18.03.2021 та закінчувався 27.03.2021, яке припадало на вихідний день (субота), у зв`язку з чим останнім днем строку є 29.03.2021. Позовну заяву підписано адвокатом позивачки 26.03.2021 і направлено до суду засобами поштового зв`язку 27.03.2021, тобто в межах установленого законом строку звернення до суду.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити і таке.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності. Згідно з ч.2 ст.20 КАС України окружним адміністративним судам підсудні всі адміністративні справи, крім визначених частиною першою цієї статті. Частиною 1 ст.286 КАС України визначено, що адміністративна справа з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності вирішується місцевими загальними судами як адміністративними судами протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі.

З аналізу наведених норм випливає, що вимога про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення належить до підсудності місцевого загального суду як адміністративного суду, а вимога про визнання протиправним та скасування припису – до підсудності окружного адміністративного суду.

Водночас відповідно до ч.1 ст.21 КАС України позивач може заявити кілька вимог в одній позовній заяві, якщо вони пов`язані між собою. Частиною 3 ст.21 КАС України визначено, що якщо справа щодо однієї з вимог підсудна окружному адміністративному суду, а щодо іншої вимоги (вимог) – місцевому загальному суду як адміністративному суду, таку справу розглядає окружний адміністративний суд. Винятку для справ з приводу рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності ця норма не встановлює.

Заявлені позивачкою вимоги є пов`язаними між собою підставою виникнення та поданими доказами, оскільки і постанова, і припис від 17.03.2021 прийняті одним і тим самим органом за результатами одного заходу державного контролю, на підставі одного акта перевірки від 03.12.2020 та з тих самих фактичних підстав – стверджуваного використання земельної ділянки з кадастровим номером 3221485601:01:021:0030 не за цільовим призначенням.

Суд звертає увагу на те, що ч.5 ст.172 КАС України не допускає об`єднання в одне провадження лише тих кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам, тоді як виключну підсудність встановлено ст.27 КАС України і заявлені у цій справі вимоги під неї не підпадають.

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано судами у справі №120/2058/19-а, у якій за позовом фізичної особи до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області в одній позовній заяві було заявлено вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення і про визнання протиправним та скасування припису. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 14.08.2019 обидві вимоги вирішено по суті, при цьому постанову про накладення адміністративного стягнення скасовано, а справу про адміністративне правопорушення закрито. Це рішення залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 04.12.2019 та постановою Верховного Суду від 20.07.2023.

За таких обставин суд доходить висновку, що обидві заявлені позивачкою вимоги підлягають розгляду Львівським окружним адміністративним судом в одному провадженні.

Стосовно доводів відповідача про те, що припис не породжує для особи, яка перевірялася, настання будь-яких юридичних наслідків та не впливає на її права, обов`язки і законні інтереси, суд зазначає таке.

Відповідно до п.19 ч.1 ст.4 КАС України індивідуальний акт – акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

Згідно зі ст.10 Закону №963-IV державні інспектори у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель мають право, зокрема, давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень, а також про зобов`язання приведення земельної ділянки у попередній стан у випадках, установлених законом, за рахунок особи, яка вчинила відповідне правопорушення, з відшкодуванням завданих власнику земельної ділянки збитків.

У постанові від 24.05.2023 у справі №640/25350/21 Верховний Суд зазначив: «Верховний Суд у постанові від 04.04.2023 у справі № 160/23388/21 сформулював висновок про те, що припис є вимогою суб`єкта владних повноважень, спрямованою на усунення у визначений строк виявлених порушень; особа, якій виданий припис, може виконати його або заперечити у встановленому законодавством порядку щодо можливості його виконання, зокрема, шляхом звернення до відповідного суб`єкта владних повноважень.».

Оскаржуваний припис адресований конкретно позивачці, містить вимогу вчинити певні дії у визначений строк, є обов`язковим до виконання, а за його невиконання припис прямо попереджає про адміністративну відповідальність, передбачену ст.188-5 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Відтак такий припис є індивідуальним актом у розумінні п.19 ч.1 ст.4 КАС України, безпосередньо впливає на права та обов`язки позивачки і може бути предметом судового оскарження. Доводи відповідача про зворотнє є безпідставними.

Щодо аргументів позивачки про незаконність проведення перевірки суд зазначає таке.

Відповідно до ст.4 Закону №963-IV об`єктом державного контролю за використанням та охороною земель є всі землі в межах території України.

Згідно зі ст.5 Закону №963-IV державний контроль за використанням та охороною земель усіх категорій та форм власності здійснює центральний орган виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі.

Відповідно до ст.9 Закону №963-IV державний контроль за використанням та охороною земель, дотриманням вимог законодавства України про охорону земель і моніторинг ґрунтів здійснюються шляхом, зокрема, проведення перевірок.

Закон №963-IV у редакції, чинній на час проведення перевірки, не містив положень щодо попередження власників та користувачів земельних ділянок про дату проведення заходів державного контролю та щодо видачі органом державного контролю направлення на перевірку.

У постанові від 24.05.2023 у справі №640/25350/21 Верховний Суд у подібних правовідносинах зазначив, що «до цих відносин застосовуються норми спеціального Закону №963-IV, а не Закону №877-V», а також що «особливості та обмеження перевірок, визначені у вказаному Законі №877-V, не поширюються на здійснення Держгеокадастром перевірок дотримання земельного законодавства».

З огляду на наведене суд відхиляє доводи позивачки про протиправність дій зі складення акта перевірки від 03.12.2020 та про проведення перевірки без належних правових підстав. Перевірку проведено на підставі наказу Головного управління від 02.12.2020 №1492-ДК уповноваженими посадовими особами, в межах повноважень, визначених ст.9, 10 Закону №963-IV, а непопередження позивачки про дату її проведення за наведеного правового регулювання порушенням не є.

Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.

Відповідно до ч.1 ст.18 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами. Згідно з ч.2 цієї статті категорії земель України мають особливий правовий режим.

Частиною 1 ст.19 ЗК України визначено, що землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення.

Згідно зі ст.38 ЗК України до земель житлової та громадської забудови належать земельні ділянки в межах населених пунктів, які використовуються для розміщення житлової забудови, громадських будівель і споруд, інших об`єктів загального користування.

Відповідно до ст.39 ЗК України використання земель житлової та громадської забудови здійснюється відповідно до генерального плану населеного пункту, іншої містобудівної документації, плану земельно-господарського устрою з дотриманням будівельних норм, державних стандартів і норм.

Абзацом 1 ч.1 ст.20 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Абзацом 2 ч.1 цієї статті визначено, що зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення.

Абзацом 1 ч.5 ст.20 ЗК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою.

Згідно з п.«а» ч.1 ст.91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані забезпечувати використання їх за цільовим призначенням.

Відповідно до ст.1 Закону №963-IV невиконання вимог щодо використання земель за цільовим призначенням – невикористання земельної ділянки, крім реалізації науково обґрунтованих проектних рішень, або фактичне використання земельної ділянки, яке не відповідає її цільовому призначенню, встановленому при передачі земельної ділянки у власність чи наданні в користування, в тому числі в оренду, а також недодержання режиму використання земельної ділянки або її частини в разі встановлення обмежень (обтяжень).

Статтею 1 Закону України «Про землеустрій» від 22.05.2003 №858-IV (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що цільове призначення земельної ділянки – використання земельної ділянки за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

З аналізу наведених норм випливає, що поділ земель на категорії здійснюється за основним цільовим призначенням, кожна категорія земель має особливий правовий режим, а в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) вид використання земельної ділянки визначається її власником самостійно, однак не довільно, а в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, та з урахуванням містобудівної документації і документації із землеустрою.

У постанові від 31.07.2019 у справі №806/5308/15 Верховний Суд зазначив: «Водночас, відповідно до ч.5 ст.20 ЗК України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно.». У цій же постанові Верховний Суд вказав: «Отже, зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель (за виключенням земель сільськогосподарського призначення та земель оборони), здійснюється її власником (користувачем) самостійно.»; «Суд звертає увагу, що зміна виду використання земельної ділянки в межах однієї категорії земель не є зміною її цільового призначення.»; «Єдина умова, яку встановлює ч.5 ст.20 ЗК України при самостійному визначені виду використання земельної ділянки її власником/користувачем, є дотримання вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії.».

Крім того, Верховний Суд у постанові від 14.07.2020 у справі №916/1998/19 сформулював такі висновки: «Поняття «використання земельної ділянки не за цільовим призначенням» стосується тих випадків, коли на земельній ділянці з певним цільовим призначенням проводиться діяльність, яка виходить за межі цільового призначення та передбачає фактичне використання такої ділянки.»; «Отже, нецільовим використанням земельної ділянки з категорії земель житлової та громадської забудови є її використання за іншим призначенням, всупереч генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації, плану земельно-господарського устрою тощо.».

У постанові від 30.08.2022 у справі №817/1155/18 Верховний Суд, оцінюючи правомірність припису органу Держгеокадастру про забезпечення використання земельної ділянки за цільовим призначенням, зазначив: «У спірному випадку посадовими особами ГУ Держгеокадастру було помилково ототожнено поняття вид використання земельної ділянки та цільове призначення земельної ділянки, що призвело до помилкових висновків про порушення».

З урахуванням досліджених судом фактичних даних у контексті вищенаведених норм та висновків Верховного Суду суд доходить висновку, що для кваліфікації фактичного використання земельної ділянки як використання не за цільовим призначенням відповідачу недостатньо було встановити лише розбіжність між фактичним використанням земельної ділянки та внесеним до Державного земельного кадастру видом її використання. Відповідач мав установити та довести, що фактичне використання земельної ділянки виходить за межі категорії земель, до якої її віднесено, або суперечить вимогам, встановленим законом до використання земель цієї категорії, зокрема генеральному плану населеного пункту, іншій містобудівній документації та плану земельно-господарського устрою, як цього вимагає ст.39 ЗК України.

Як вбачається з матеріалів справи, земельна ділянка з кадастровим номером 3221485601:01:021:0030 віднесена до категорії земель житлової та громадської забудови. Об`єкти, наявність яких на цій земельній ділянці встановлено відповідачем, – готель, кафе, магазин та спа – за своїм характером є громадськими будівлями і спорудами, тобто об`єктами, для розміщення яких відповідно до ст.38 ЗК України і призначені землі цієї категорії. Отже, фактичне використання земельної ділянки, яке встановив відповідач, за межі категорії земель житлової та громадської забудови не виходить.

Водночас ані акт перевірки від 03.12.2020, ані протокол про адміністративне правопорушення від 22.02.2021, ані оскаржувані постанова і припис від 17.03.2021 не містять жодних відомостей про те, чи затверджено генеральний план с.Митниця Васильківського району Київської області, іншу містобудівну документацію та план земельно-господарського устрою, який режим використання спірної земельної ділянки ними встановлено і чи суперечить фактичне використання земельної ділянки цим документам. Відповідач не встановив і не навів, які саме вимоги, встановлені законом до використання земель категорії земель житлової та громадської забудови, порушено позивачкою. Обмежившись зіставленням фактичного використання земельної ділянки з відомостями Державного земельного кадастру про вид її використання, відповідач не з`ясував обставин, які мають значення для правильного вирішення питання про наявність чи відсутність порушення п.«а» ч.1 ст.91 ЗК України.

Суд звертає увагу і на те, що в акті перевірки та в постанові зазначено про використання з порушенням вимог п.«а» ч.1 ст.91 ЗК України саме частини земельної ділянки, проте площі та меж цієї частини відповідач не визначив. За відсутності таких даних неможливо встановити ані обсяг порушення, ані обґрунтованість нарахованої суми шкоди, ані те, які саме дії має вчинити позивачка для усунення порушення.

Необґрунтованими є твердження відповідача про те, що вимоги до використання земельної ділянки, щодо якої встановлено цільове призначення «Для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд», встановлено ст.40 ЗК України, а іншого використання такої земельної ділянки законодавством не визначено. Стаття 40 ЗК України іменується «Земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва» та передбачає, що громадянам України за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування можуть передаватися безоплатно у власність або надаватися в оренду земельні ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і гаражного будівництва в межах норм, визначених цим Кодексом, а понад норму безоплатної передачі громадяни можуть набувати у власність земельні ділянки для зазначених потреб за цивільно-правовими угодами. Ця норма регулює підстави та порядок набуття громадянами земельних ділянок відповідного призначення, а не встановлює вичерпного переліку вимог до використання земель категорії земель житлової та громадської забудови у розумінні ч.5 ст.20 ЗК України.

Суд відхиляє і посилання відповідача на Класифікацію видів цільового призначення земель, затверджену наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548, як на самостійну підставу для висновку про нецільове використання. Ця Класифікація застосовується для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі, а також органами державної влади, органами місцевого самоврядування, організаціями, підприємствами, установами для ведення обліку земель та формування звітності із земельних ресурсів, і сама по собі не встановлює тих вимог до використання земель відповідної категорії, дотримання яких вимагає ч.5 ст.20 ЗК України. Наведене відповідає висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 30.08.2022 у справі №817/1155/18, про неприпустимість ототожнення понять виду використання земельної ділянки та цільового призначення земельної ділянки.

Таким чином, шляхом співставлення зібраних у справі доказів, з урахуванням встановленого КАС України обов`язку доведення правомірності рішення суб`єкта владних повноважень, суд доходить висновку, що відповідач не довів наявності в діях позивачки порушення п.«а» ч.1 ст.91 ЗК України, а оскаржувані постанова і припис прийняті необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, що не відповідає вимогам п.3 ч.2 ст.2 КАС України.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення суд додатково зазначає таке.

Статтею 53 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі – КУпАП) у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що використання земель не за цільовим призначенням, невиконання природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництво, введення в дію об`єктів, які негативно впливають на стан земель, неправильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозійних гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень – тягнуть за собою накладення штрафу на громадян від п`яти до двадцяти п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб – від п`ятнадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до ст.244 КУпАП у редакції, чинній на час винесення оскаржуваної постанови, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі, розглядає справи про адміністративні правопорушення, пов`язані з порушенням законодавства у сфері використання та охорони земель і порядку та умов ведення насінництва та розсадництва, правил технічної експлуатації самохідних сільськогосподарських машин і правил техніки безпеки під час їх експлуатації (статті 52 – 53-4, 54-56, 104-1, 108 та 188-5).

Отже, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст.53 КУпАП, на час винесення оскаржуваної постанови розглядалися не судом (суддею), а відповідним органом (посадовою особою).

Частиною 1 ст.38 КУпАП у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, встановлено, що адміністративне стягнення може бути накладено не пізніш як через два місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні – не пізніш як через два місяці з дня його виявлення, за винятком випадків, коли справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу підвідомчі суду (судді).

Згідно з п.7 ч.1 ст.247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за такої обставини, як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Як підтверджується матеріалами справи, порушення, за яке позивачку притягнуто до адміністративної відповідальності, виявлено відповідачем 03.12.2020, тобто в день складення акта перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом – земельних ділянок №1492-ДК/1228/АП/09/01/-20. Дати вчинення правопорушення оскаржувана постанова не містить.

За таких обставин передбачений ч.1 ст.38 КУпАП двомісячний строк накладення адміністративного стягнення закінчився 03.02.2021. Протокол про адміністративне правопорушення складено 22.02.2021, а оскаржувану постанову винесено 17.03.2021, тобто після закінчення цього строку. Незалежно від того, чи вважати вчинене правопорушення триваючим, двомісячний строк, обчислюваний як з дня вчинення правопорушення, так і з дня його виявлення, на час винесення постанови сплив.

У зв`язку з чим суд виснує, що оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення винесена після закінчення строків, передбачених ст.38 КУпАП, тобто за наявності обставини, яка відповідно до п.7 ч.1 ст.247 КУпАП виключала провадження в справі про адміністративне правопорушення і зобов`язувала закрити розпочате провадження.

Відповідно до п.3 ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності суд має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

За наведеного правового регулювання та встановлених обставин справи суд доходить висновку, що оскаржувана постанова підлягає визнанню протиправною та скасуванню, а справа про адміністративне правопорушення – закриттю.

Стосовно позовної вимоги про визнання протиправним та скасування припису суд зазначає таке.

Як зазначено вище, ст.10 Закону №963-IV державним інспекторам надано право давати обов`язкові для виконання вказівки (приписи) з питань використання та охорони земель і дотримання вимог законодавства України про охорону земель відповідно до їх повноважень.

У постанові від 31.10.2018 у справі №820/595/18, предметом розгляду в якій був припис органу Держгеокадастру про припинення порушення земельного законодавства, Верховний Суд зазначив: «виявлення порушень земельного законодавства є обов`язком відповідача, і полягає у встановленні конкретних норм чи нормативно-правових актів, що регулюють земельні відносини, які порушенні учасником земельних правовідносин.». У цій самій постанові Верховний Суд вказав: «Вказівка у приписі на припинення порушення земельного законодавства без зазначення конкретних норм земельного законодавства, які необхідно припинити порушувати, є дефектом змісту такого припису, що робить неможливим його виконання і, як наслідок, нівелює правове значення такого акта реагування суб`єкта владних повноважень.».

Крім того, у постанові від 05.03.2020 у справі №640/467/19 Верховний Суд сформулював загальні вимоги до актів індивідуальної дії, зазначивши: «Загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єкта владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття, чого в цій справі відповідачем зроблено не було.». У цій самій постанові Верховний Суд вказав: «Можливість усунення виявлених порушень прямо залежить від чіткого визначення суб`єктом владних повноважень конкретного заходу (варіанту поведінки), яких слід вжити уповноваженій особі Замовника для усунення порушень.»; «Спонукання позивачки самостійно визначити на підставі невизначених норм, які саме заходи слід вжити для усунення виявлених порушень, в свою чергу, може призвести до нового можливого порушення позивачкою чинного законодавства.».

Аналогічний підхід до правозастосування при вирішенні близьких за змістом правовідносин застосовано Верховним Судом у постанові від 24.05.2023 у справі №640/25350/21, у якій правомірним визнано припис, що містив не лише посилання на виявлене порушення, а й конкретний спосіб його усунення, а саме приписував «вжити визначені законодавством України у сфері регулювання земельних відносин заходів щодо приведення частини земельної ділянки, що перебуває у користуванні (на праві оренди) ТОВ «Футбольний клуб «Динамо» Київ» та використовується останнім не за цільовим призначенням, шляхом розроблення відповідної документації із землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з внесенням відповідних змін до Державного земельного кадастру».

Як випливає зі змісту оскаржуваного припису №1492-ДК/0026Пр/03/01/-21 від 17.03.2021, його резолютивна частина зобов`язує позивачку «вжити вичерпних заходів реагування щодо усунення виявлених порушень у термін до 15 квітня 2021 року». Ані конкретного заходу, який має вчинити позивачка, ані способу усунення порушення припис не визначає. Відповідач не зазначив, чи має позивачка припинити експлуатацію відповідних об`єктів, чи змінити вид використання або цільове призначення земельної ділянки шляхом розроблення документації із землеустрою, чи вчинити будь-які інші дії, а також не визначив, якої саме частини земельної ділянки ці заходи стосуються.

Суд вважає за необхідне зазначити, що зобов`язальний характер припису та встановлена ст.188-5 КУпАП адміністративна відповідальність за його невиконання вимагають, щоб зміст припису давав особі змогу однозначно встановити, яку саме поведінку від неї вимагає орган державного контролю. Покладення на позивачку обов`язку самостійно визначити, які саме заходи є «вичерпними», позбавляє припис ознак виконуваності та не відповідає принципу юридичної визначеності як складової принципу верховенства права, закріпленого ст.8 Конституції України і ч.1 ст.6 КАС України.

Відтак, враховуючи вищезазначене, суд доходить висновку, що оскаржуваний припис не відповідає вимогам, які висуваються до акта індивідуальної дії суб`єкта владних повноважень, а тому підлягає визнанню протиправним та скасуванню.

Будь-яких інших обставин, які б вимагали детальної відповіді або спростування, сторонами у заявах по суті справи не зазначено та з матеріалів справи судом не встановлено.

Відповідно до ч.1, 2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Згідно з ч.1 ст.90 цього ж Кодексу суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, суд дійшов висновку, що позов підлягає задоволенню повністю.

Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.

Відповідно до п.5 ч.1 ст.244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує, як розподілити між сторонами судові витрати.

Згідно з ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі.

За подання позовної заяви позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1816,00 грн, що підтверджується квитанцією від 27.03.2021 №0.0.2068639578.1.

Відтак, враховуючи вищезазначене, на користь позивачки за рахунок бюджетних асигнувань відповідача підлягають стягненню судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1816,00 грн.

Керуючись ст.2, 5, 72-77, 90, 139, 241-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд

у х в а л и в:

1. Адміністративний позов Ле ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у м.Києві та Київській області про визнання протиправними та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення і припису задовольнити повністю.

2. Визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення №1492-ДК/0029По/08/01/-21 від 17.03.2021, винесену Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області, а справу про адміністративне правопорушення закрити.

3. Визнати протиправним та скасувати припис №1492-ДК/0026Пр/03/01/-21 від 17.03.2021, винесений Головним управлінням Держгеокадастру у Київській області.

4. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у м.Києві та Київській області на користь Ле ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 00 копійок.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Шостого апеляційного адміністративного суду.

Учасники справи:

Позивачка – Ле ОСОБА_1 (місце проживання: АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ).

Відповідач – Головне управління Держгеокадастру у м.Києві та Київській області (місцезнаходження: вул.Серпова, буд.3/14, м.Київ, 03115; ЄДРПОУ 39817550).

СуддяАндрусів Уляна Богданівна