Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №320/28178/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року справа №320/28178/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (адреса АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

-Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29 квітня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, грошової премії від посадового окладу, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти.

-Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 квітня 2022 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової премії від посадового окладу, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю – Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі. Розгляд справи постановлено проводити одноособово суддею Вісьтак М. Я., у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні). Відповідачу встановлено п`ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.

Позиція позивача полягає в тому, що ОСОБА_1 проходив військову службу з 25 вересня 2015 року по 19 квітня 2019 року та з 29 квітня 2022 року до теперішнього часу у військовій частині НОМЕР_2 Міністерства оборони України. Позивач зазначає, що відповідач протиправно, починаючи з 29 січня 2020 року, здійснював розрахунок його грошового забезпечення із застосуванням розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб станом на 1 січня 2018 року. На думку позивача, це призвело до порушення його майнових прав, гарантованих статтею 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», зокрема до отримання грошового забезпечення у законодавчо визначеному розмірі, а також до зменшення розміру одноразової грошової допомоги при звільненні, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової компенсації за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки та додаткової відпустки як учаснику бойових дій, а також премії. Представник позивача звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 квітня 2022 року по 20 травня 2023 року, а також належних сум грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції, чинній з 29 січня 2020 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, а саме: на 1 січня 2020 року — прожиткового мінімуму, встановленого Законом України від 14 листопада 2019 року № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік»; на 1 січня 2021 року — прожиткового мінімуму, встановленого Законом України від 15 грудня 2020 року № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік»; на 1 січня 2022 року — прожиткового мінімуму, встановленого Законом України від 2 грудня 2021 року № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік»; на 1 січня 2023 року — прожиткового мінімуму, встановленого Законом України від 3 листопада 2022 року № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік»; на 1 січня 2024 року — прожиткового мінімуму, встановленого Законом України від 9 листопада 2023 року № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2024 рік». Також позивач просив провести виплату відповідних сум з урахуванням раніше виплачених сум. Листом від 29 травня 2026 року відповідач повідомив, що при нарахуванні грошового забезпечення позивачу застосовувався прожитковий мінімум, встановлений станом на 1 січня 2018 року, та зазначив про відсутність підстав для здійснення перерахунку і доплати грошового забезпечення. ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні перерахунку та виплати йому грошового забезпечення.

Позиція відповідача полягає в тому, що позивач звернувся до суду зі значним пропуском установленого процесуальним законом строку звернення до суду. При цьому звернення до суду з позовом безпосередньо залежало від волевиявлення позивача, а наведені ним обставини, на думку відповідача, не можуть бути визнані поважними причинами пропуску такого строку, що унеможливлює його поновлення. Відповідач зазначає, що позивачем не наведено доводів, які б свідчили про наявність об`єктивно непереборних обставин, пов`язаних із дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду за захистом порушеного права протягом установленого законом строку. Відповідач вважає, що в діях військової частини НОМЕР_2 , як і в діях інших військових частин, установ та закладів, протиправність відсутня, оскільки всі дії відповідають вимогам чинної редакції постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704. Усім військовослужбовцям Збройних Сил України продовжують нараховувати та виплачувати грошове забезпечення відповідно до вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 у чинній редакції. Також відповідач зазначає, що у разі виникнення спору про право, правової колізії чи невідповідності підзаконного нормативно-правового акта законодавству України це питання не належить до компетенції відповідача та вирішується за встановленою процедурою, у тому числі в судовому порядку. Військова частина НОМЕР_2 , як і всі військові частини, структурні підрозділи, установи та інші органи Збройних Сил України, виконує вимоги статті 19 Конституції України та надалі керується пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 року, якою встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими та спеціальними званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Відповідач вказує, що питання грошового забезпечення військовослужбовців не вирішуються безпосередньо військовою частиною НОМЕР_2 . Керівництвом військової частини НОМЕР_2 постійно вживаються та вживалися заходи щодо здійснення належного та повного фінансового забезпечення потреб військовослужбовців, які проходять у ній службу. Крім того, відповідач зазначає, що визначення розміру посадових окладів для розрахунку грошового забезпечення військовослужбовців належить до делегованих та дискреційних повноважень Кабінету Міністрів України, а не до повноважень Міністерства оборони України. Міністерство оборони України як відповідальний за бюджетну політику в оборонній сфері орган та розпорядник коштів найвищого рівня діє в межах своїх повноважень та на виконання вимог статті 19 Конституції України і чинного законодавства. Відповідач зазначає, що така позиція неодноразово висловлювалася у судових рішеннях.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Суд встановив наступні обставини.

ОСОБА_1 проходив військову службу з 25 вересня 2015 року по 19 квітня 2019 року та з 29 квітня 2022 року до теперішнього часу у військовій частині НОМЕР_2 Міністерства оборони України.

Представник позивача звернувся до відповідача із заявою про здійснення перерахунку грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 29 квітня 2022 року по 20 травня 2023 року, а також належних сум грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції, чинній з 29 січня 2020 року, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт. Також позивач просив провести виплату відповідних сум з урахуванням раніше виплачених сум.

Листом від 29 травня 2026 року відповідач повідомив, що при нарахуванні грошового забезпечення позивачу застосовувався прожитковий мінімум, встановлений станом на 1 січня 2018 року, та зазначив про відсутність підстав для здійснення перерахунку і доплати грошового забезпечення.

ОСОБА_1 вважає протиправною бездіяльність відповідача, яка полягає у нездійсненні перерахунку та виплати йому грошового забезпечення, тому звернувся до суду із даним позовом.

Норми права, які застосував суд, мотиви їх застосування, оцінка та висновки суду.

Щодо строку звернення до суду.

Абзацом 1 ч. 2 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Приписами ч. 1 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або ж іншими законами.

Частиною 5 ст. 122 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

Відповідно до частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до 19.07.2022 року) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Законом України від 01.07.2022 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19.07.2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено у такій редакції:

«Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

З моменту набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» [19.07.2022 року] положення статті 233 Кодексу законів про працю України , у попередній редакції, втратили чинність, внаслідок чого було змінено правове регулювання відносин, які підпадають під дію статті 233 Кодексу законів про працю України .

Водночас, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 Кодексу законів про працю України , у редакції, що була чинною до 19.07.2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 Кодексу законів про працю України , у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 Кодексу законів про працю України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).

Такий правовий підхід застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11 липня 2024 року у справі № 990/156/23.

Характерною особливістю спірних правовідносин є те, що позивач просить перерахувати грошове забезпечення за період, який охоплює часові проміжки як до, так і після внесення змін до статті 233 Кодексу законів про працю України [19.07.2022 року].

Велика Палата Верховного Суду констатувала, що до вимог про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02.08.2019 року по 04.11.2021 року та середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 05.11.2021 року по 19.07.2022 року застосовується ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України , у редакції до змін, унесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», якою визначено, що особа (працівник, службовець) має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком; до вимог щодо стягнення середнього заробітку за час недопуску до продовження виконання повноважень члена ВРП за період з 19.07.2022 року по 13.05.2023 року застосовується частина перша статті 233 Кодексу законів про працю України , у редакції, що діє з 19.07.2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли особа (працівник, службовець) дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Окрім іншого, суд ураховує, що відповідно до пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України під час дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені ст. 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651 з 24:00 год 30 червня 2023 року скасовано карантин, установлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09.12.2020 року № 1236 (термін якого неодноразово продовжувався).

Постанова Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 року № 651, якою з 24:00 год 30.06.2023 року скасовано карантин, опублікована в офіційному виданні «Урядовий кур`єр» № 130 30.06.2023 року, тобто в останній день карантину.

Відповідно з урахуванням пункту 1 глави XIX «Прикінцеві положення» Кодексу законів про працю України, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 Кодексу законів про працю України , почався 01.07.2023 року.

Такий підхід до вирішення питання строку звернення до суду з урахуванням скасування карантину застосовано Верховним Судом у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 23.03.2025 року у справі № 460/21394/23.

З огляду на додані до позовної заяви матеріали, позивач має право звернутись до суду стосовно позовних вимог щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 29 квітня 2022 року по 18.07.2022 – без обмеження будь-яким строком.

Стосовно позовних вимог щодо ненарахування та невиплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 року по 20.05.2023 року – позивач мав звернутись протягом 3 місяців з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому відповідно до частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції від 01.07.2022 року.

Разом з тим, суд звертає увагу, що Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1/2025 у справі справа щодо строків звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, Конституційним Судом України визнати такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.

Зокрема, Конституційний Суд України зазначив у абзаці третьому пункту дев`ятого, що законодавець наділений дискрецією у визначенні строків звернення працівника до суду у трудових спорах і може встановлювати різні строки для різних категорій таких спорів з урахуванням характеру спірних правовідносин, правової природи вимог, тривалості або регулярності порушення, способу його виявлення, обсягу і складності доказування, тощо.

Також в абзаці сьомому пункту третього Суд зазначив, що законодавець має також враховувати надзвичайний характер правового режиму воєнного стану та пов`язані з ним об`єктивні перешкоди у доступі до правосуддя.

Абзацом шостим пункту четвертого визначено, що аналіз чинного трудового законодавства дає Суду підстави стверджувати, що законодавець пов`язав строк звернення до суду лише з актами, якими оформлюють припинення трудових відносин, та не врахував специфіки правовідносин, що тривають.

В абзаці четвертому пункту шостого вказано, що таке законодавче регулювання не враховує балансу інтересів сторін у трудових правовідносинах, суперечить принципу рівності та спричиняє юридичну невизначеність, яка позбавляє працівника ефективного захисту гарантованого Конституцією України права на своєчасне одержання винагороди за працю.

Отже, Суд в абзаці десятому пункту дев`ятого наголосив, що установлення тримісячного строку звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат суперечить Конституції України, оскільки призводить до фактичного звуження змісту та обсягу конституційних прав, гарантованих статтями 43 і 55 Конституції України, порушує гарантії своєчасного одержання винагороди за працю та позбавляє працівника реальної можливості ефективно реалізувати право на судовий захист, що суперечить частині першій статті 8, частині сьомій статті 43, частині першій статті 55 Конституції України.

Як встановлено судом відповідно до копії Витягу з послужного списку ОСОБА_1 , останній проходить службу на посаді кухара по теперішній час у військовій частині НОМЕР_2 .

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не пропущено строк звернення до суду.

Щодо позовної вимоги про нарахування та виплату позивачу грошового забезпечення з урахуванням прожиткового мінімуму встановленого на 01 січня відповідного календарного року.

Відповідно до положень статті 19 Конституції України, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Перевіряючи правомірність дій відповідача щодо проведення розрахунку розміру грошового забезпечення без урахування розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом про державний бюджет на відповідний рік у спірний період, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, суд виходить з наступного.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, єдина система їх соціального та правового захисту, гарантії військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній та політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни визначені та врегульовані Законом України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 р. № 2011-XII (далі - Закон №2011-XII).

Відповідно до частин другої - четвертої статті 9 Закону № 2011-XII до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб (далі - Постанова № 704), якою затверджено тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, схеми тарифних розрядів, тарифних коефіцієнтів, додаткові види грошового забезпечення, розміри надбавки за вислугу років.

Згідно з пунктом 10 постанови Кабінету Міністрів України № 704 (у первинній редакції від 30.08.2017 року), ця постанова набирає чинності 01 січня 2018 року.

Пунктом 4 Постанови № 704 було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також, додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема, посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Таким чином, Кабінетом Міністрів України було запроваджено дві розрахункові величини обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

21.02.2018 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб (далі - Постанова № 103), яка набрала чинності 24.02.2018 року.

Пунктом 6 Постанови № 103 були внесені зміни до ряду постанов Кабінету Міністрів України, в тому числі до Постанови № 704 були внесені чергові зміни в частині календарної дати набуття чинності і строк початку дії цього нормативного акту було перенесено на 01.03.2018 р.

Крім цьому, пунктом 6 Постанови № 103 внесено зміни до пункту 4 Постанови № 704, який викладено в наступній редакції:

Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.

При цьому, суд зауважує, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 до Постанови № 704 не вносилися.

Отже, згідно із пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції Постанови № 103) розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, для складання довідки про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсії за відповідною посадою, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018 року, тоді як згідно з примітками до вказаних додатків розрахунковою величиною визначено відсотковий показник від розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Водночас, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року № 103 Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.

Відтак, зміни до пункту 4 Постанови №704, внесені пунктом 6 Постанови № 103, з 29.01.2020 року не підлягають застосуванню.

За таких обставин, з 29.01.2020 року відновлена юридична дія пункту 4 постанови КМУ № 704 у первісній редакції, що передбачає визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.

Тобто, з 29.01.2020 року відновлена дія пункту 4 постанови КМУ № 704 у редакції, яка запроваджувала у якості однієї із величин алгоритму розрахунку показника окладу за посадою - мінімальний розмір заробітної плати.

Разом з тим, визнання Шостим апеляційним адміністративним судом протиправним та скасування пункту 6 Постанови № 103 не впливає на застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

01.01.2017 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України від 06.12.2016 року № 1774-VIII, пунктом 3 розділу ІІ якого встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Суд звертає увагу, що під час розв`язання правової колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону № 1774-VІІІ та пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою №103, та приміток до додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, перевагу належить віддати положенням закону, як акту права вищої юридичної сили.

Оскільки норма пункту 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ не втратила чинності і за юридичною силою є вищою за положення пункту 4 Постанови № 704, у редакції до внесення змін Постановою № 103, а також додатків 1, 12, 13, 14 Постанови № 704, суд приходить до висновку, що обчислення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу не проводиться із використанням величини мінімальної заробітної плати.

Таким чином, відповідно до пункту 4 Постанови № 704, починаючи з 29.01.2020 року, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня календарного року.

Прожитковий мінімум щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.

Прожитковий мінімум для працездатних осіб:

- станом на 01 січня 2018 року встановлений в розмірі 1762,00 грн. (стаття 7 Закону України від 07.12.2017 р. № 2246-VIII Про Державний бюджет України на 2018 рік);

- станом на 01 січня 2020 року встановлений в розмірі 2102,00 грн. (стаття 7 Закону України від 14.11.2019 р. № 294-IX Про Державний бюджет України на 2020 рік);

- станом на 01 січня 2021 року встановлений в розмірі 2270,00 грн. (стаття 7 Закону України від 15.12.2020 р. № 1082-IX Про Державний бюджет України на 2021 рік);

- станом на 01 січня 2022 року встановлений в розмірі 2481,00 грн. (стаття 7 Закону України від 02.12.2021 р. № 1928-IX Про Державний бюджет України на 2022 рік);

- станом на 01 січня 2023 року встановлений в розмірі 2684,00 грн. (стаття 7 Закону України від 03.11.2022 р. № 2710-ІХ Про Державний бюджет України на 2023 рік).

За таких обставин, суд зазначає, через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законами № 294-IX, № 1082-IX, № 1928-IX, № 2710-IX у осіб з числа військовослужбовців виникло право на перерахунок грошового забезпечення з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови № 704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).

Відповідного правового висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 02.08.2022 року у справі № 440/60 та у постанові від 19.10.2022 у справі № 400/6214/21.

З огляду на викладене, право позивача на обрахунок грошового забезпечення, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року є беззаперечним, оскільки обумовлене підвищенням прожиткового мінімуму та, відповідно, збільшенням розміру грошового забезпечення на підставі пункту 4 постанови КМУ №704.

Доводи відповідача про те, що при визначенні розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача правомірно застосовано розрахункову величину 1762 грн, а відтак грошове забезпечення та пов`язані з ним виплати нараховано правильно і підстави для їх перерахунку відсутні, суд вважає безпідставними.

Щодо перерахунку виплаченої грошової допомоги для оздоровлення суд вказує, що відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та пунктів 1, 6 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 7 червня 2018 року № 260, така допомога виплачується у розмірі місячного грошового забезпечення, до складу якого, зокрема, входять посадовий оклад та оклад за військовим званням. Отже, у разі встановлення неправомірності визначення зазначених складових грошового забезпечення позивача, виплачена їй грошова допомога для оздоровлення також підлягає перерахунку.

Щодо перерахунку виплаченої матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань суд вказує, що відповідно до пунктів 1 та 7 розділу XXIV Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам розмір такої допомоги визначається виходячи, зокрема, з посадового окладу та окладу за військовим званням. Відтак у разі зміни зазначених складових грошового забезпечення позивача наявні підстави для відповідного перерахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.

До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років.

До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; винагорода за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду); премія.

До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов`язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту, винагороди за особливості проходження служби (навчання) під час воєнного стану (особливого періоду)), а також додаткова винагорода та одноразова винагорода на період дії воєнного стану; допомоги (п. 3 розділу I Наказу № 260).

Відповідач не заперечує, що в спірний період продовжував нараховувати позивачу грошове забезпечення виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, а саме 1792 грн.

Грошове забезпечення військовослужбовців із числа осіб офіцерського складу, в тому числі слухачів (ад`юнктів, докторантів), рядового, сержантського та старшинського складу (крім військово-службовців строкової служби), включає: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавку за вислугу років; підвищення посадового окладу під час проходження військової служби на території населених пунктів, яким надано статус гірських, та на острові Зміїний; надбавки за особливості проходження служби, за службу в Силах спеціальних операцій Збройних Сил, кваліфікацію, кваліфікаційну категорію, виконання функцій державного експерта з питань таємниць, роботу в умовах режимних обмежень, безперервний стаж на шифрувальній роботі, почесні та спортивні звання; доплати за науковий ступінь та за вчене звання; премію; морську винагороду, винагороди за стрибки з парашутом, за розшук, піднімання, розмінування та знешкодження вибухових предметів, тралення і знешкодження мін, за водолазні роботи та за бойове чергування; одноразові грошові допомоги після укладення першого контракту, для оздоровлення, для вирішення соціально-побутових питань, у разі звільнення з військової служби; інші виплати, які здійснюються відповідно до чинного законодавства України (п. 4 розділу XVI Наказу № 260).

Командири (начальники) військових частин, військових навчальних закладів, установ та організацій Збройних Сил України мають право щомісяця здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби) відповідно до їх особистого внеску в загальні результати служби (п. 1 розділу I Наказу № 260).

Розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України, та особливостей проходження військової служби (п. 2 розділу XVI Наказу № 260).

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення (п. 1 розділу XXIII Наказу № 260).

Розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (абз. 1 п. 6 розділу XXIII Наказу № 260).

Військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення (п. 1 розділу XXIV Наказу № 260).

Розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, порядок її виплати встановлюються за рішенням Міністра оборони України виходячи з наявного фонду грошового забезпечення, передбаченого в кошторисі Міністерства оборони України (абз.1 п. 7 розділу XXIV Наказу № 260).

До місячного грошового забезпечення, з якого визначається розмір матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, включаються посадовий оклад, оклад за військовим званням, надбавка за вислугу років і щомісячні додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за займаною посадою, на які військовослужбовець має право на день підписання наказу про надання цієї допомоги (абз.3 п. 7 розділу XXIV Наказу № 260).

Виплата матеріальної допомоги здійснюється за рапортом військовослужбовця на підставі наказу командира (начальника), а командиру (начальнику) - наказу вищого командира (начальника) за підпорядкованістю із зазначенням у ньому розміру допомоги (п. 9 розділу XXIV Наказу № 260).

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які мають право на щорічні додаткові відпустки відповідно до чинного законодавства України, виплачується компенсація за всі календарні дні невикористаної додаткової відпустки, яка надається в повному обсязі або пропорційно часу, прослуженому в році звільнення (п. 5 розділу XXXI Наказу № 260)

Військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (п. 1 розділу XXXII Наказу № 260).

Одноразова грошова допомога у разі звільнення з військової служби обчислюється з розміру місячного грошового забезпечення, до якого включаються: звільненим із займаних посад - щомісячні основні та додаткові види грошового забезпечення (крім винагород) за останньою займаною посадою (абзаци 1-2 п. 1 розділу XXXII Наказу № 260).

За наведених обставин суд дійшов висновку про те, що відповідач протиправно визначав розміри посадового окладу та окладу за військовим званням позивача із застосуванням розрахункової величини 1762 гривні, що призвело до зменшення розміру належного позивачу грошового забезпечення за період з 29 квітня 2022 року по 20 травня 2023 року.

У зв`язку з цим грошове забезпечення позивача підлягає перерахунку із застосуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704, у редакції, чинній у відповідні періоди.

Оскільки розмір грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань визначається з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, зазначені виплати також підлягають перерахунку.

Відповідно, позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частиною першою статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до частини другої статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (частини перша та друга статті 76 Кодексу адміністративного судочинства України).

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на наведе, оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити.

Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності, Герої України.

Позивач звільнений від сплати судового збору як учасник бойових дій.

Керуючись статтями 2, 17, 77, 90, 139, 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

вирішив:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України (адреса АДРЕСА_2 ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити.

2. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 в період з 29 квітня 2022 року по 20 травня 2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально - побутових питань, грошової премії від посадового окладу, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти.

3. Зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період з 29 квітня 2022 року по 20 травня 2023 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової премії від посадового окладу, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020 р., Законом України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" станом на 01.01.2021 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р. на відповідні тарифні коефіцієнти.

4. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.