Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №320/5882/24 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року м. Київ № 320/5882/24

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Панової Г.В, розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу

за позовом Головного управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС

до фізичної особи ОСОБА_1

про стягнення податкового боргу,

В С Т А Н О В И В:

До Київського окружного адміністративного суду звернулось Головне управління Державної податкової служби у м. Києві, як відокремлений підрозділ ДПС з позовом до фізичної особи ОСОБА_1 , в якому позивач просить суд прийняти рішення на користь Головного управління ДПС у м. Києві, яким стягнути з розрахункових рахунків ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 ) податковий борг у сумі 51 952, 71 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що ОСОБА_1 перебуває на обліку в контролюючому органі як платник податків та має непогашений податковий борг з податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 51 952,71 грн, який виник унаслідок несплати узгоджених грошових зобов`язань, визначених на підставі податкової декларації від 05.12.2017 № 157055 на суму 50 849,81 грн та податкового повідомлення-рішення від 20.08.2018 № 0243081304 на суму 1 102,90 грн. Позивач стверджує, що податкове повідомлення-рішення було направлено відповідачу в установленому Податковим кодексом України порядку та в адміністративному чи судовому порядку не оскаржувалося, у зв`язку із чим визначені ним грошові зобов`язання набули статусу узгоджених. У зв`язку з несплатою відповідачем податкових зобов`язань контролюючим органом сформовано та направлено податкову вимогу від 17.01.2018 № 9195-17, яка була повернута відправнику у зв`язку із закінченням установленого строку зберігання.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.04.2024 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та без проведення судового засідання.

Про відкриття провадження відповідач був проінформований шляхом направлення ухвали суду про відкриття провадження у справі засобами поштового зв`язку Укрпошта, на адресу місцезнаходження відповідача (відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань): АДРЕСА_1 , що підтверджується відомостями списку згрупованих відправлень та рекомендованим повідомленням № 0600941457557, яке було повернуто за закінченням терміну зберігання.

Відповідно до частини шостої статті 251 Кодексу адміністративного судочинства України днем вручення судового рішення є, серед іншого: день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до приписів частини п`ятої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі. Суд має встановити такий строк подання відзиву, який дасть змогу відповідачу підготувати його та відповідні докази, а іншим учасникам справи - отримати відзив до початку першого підготовчого засідання у справі.

Приписами частини першої другої статті 175 Кодексу адміністративного судочинства України обумовлено що, у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, відповідач має право надіслати: 1) суду - відзив на позовну заяву і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову; 2) позивачу, іншим відповідачам, третім особам - копію відзиву та доданих до нього документів.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідач своїм правом про надання письмового відзиву не скористався, будь-яких заяв чи клопотань по суті спору не надав.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено про таке.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на податковому обліку в органах Державної податкової служби України як платник податків.

Відповідно до відомостей інформаційно-комунікаційної системи Державної податкової служби України «Податковий блок», за відповідачем обліковується податковий борг з податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 51 952,71 грн.

Судом установлено, що зазначена заборгованість виникла внаслідок несплати відповідачем грошових зобов`язань, визначених на підставі:

- податкової декларації від 05.12.2017 №157055, відповідно до якої самостійно задекларовано грошове зобов`язання в розмірі 50 849,81 грн;

- податкового повідомлення-рішення від 20.08.2018 №0243081304, яким контролюючим органом визначено грошове зобов`язання в розмірі 1 102,90 грн.

З матеріалів позовної заяви вбачається, що податкове повідомлення-рішення від 20.08.2018 №0243081304 було направлено відповідачу в порядку, визначеному статтею 42 Податкового кодексу України.

За твердженням позивача, зазначене податкове повідомлення-рішення відповідачем в адміністративному або судовому порядку не оскаржувалося.

У зв`язку з несплатою відповідачем грошових зобов`язань у встановлені законодавством строки контролюючим органом сформовано податкову вимогу від 17.01.2018 №9195-17, яку направлено на податкову адресу відповідача засобами поштового зв`язку.

Водночас зазначене поштове відправлення було повернуто контролюючому органу з відміткою про закінчення встановленого строку зберігання.

Як зазначає позивач, після направлення податкової вимоги податковий борг відповідача залишився непогашеним.

Згідно з відомостями інформаційно-комунікаційної системи Державної податкової служби України «Податковий блок», станом на момент звернення контролюючого органу до суду за ОСОБА_1 обліковується заборгованість з податку на доходи фізичних осіб у загальному розмірі 51 952,71 грн.

Отже, загальна сума податкового боргу, заявлена позивачем до стягнення, становить 51 952,71 грн, з яких 50 849,81 грн виникли на підставі самостійно поданої податкової декларації, а 1 102,90 грн - на підставі податкового повідомлення-рішення контролюючого органу.

Посилаючись на те, що відповідачем не забезпечено сплату податкового боргу в добровільному порядку, а вжиті контролюючим органом заходи не призвели до його погашення, Головне управління ДПС у м. Києві звернулося до адміністративного суду з цим позовом про стягнення з ОСОБА_1 податкового боргу в загальному розмірі 51 952,71 грн.

Таким чином, спірні правовідносини виникли у зв`язку з несплатою відповідачем грошових зобов`язань з податку на доходи фізичних осіб та реалізацією контролюючим органом повноважень щодо примусового стягнення податкового боргу в судовому порядку.

Вказані обставини стали підставою для звернення позивача до суду з вимогою про стягнення податкового боргу у примусовому порядку.

При вирішенні спору, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Правовідносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, порядок їх адміністрування, права та обов`язки платників податків, компетенцію контролюючих органів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства врегульовано Податковим кодексом України (далі - ПК України).

Згідно з підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Відповідно до підпункту 14.1.156 пункту 14.1 статті 14 ПК України податкове зобов`язання - сума коштів, яку платник податків, у тому числі податковий агент, повинен сплатити до відповідного бюджету або на єдиний рахунок як податок чи збір на підставі, в порядку та строки, визначені податковим законодавством.

Підпунктом 14.1.175 пункту 14.1 статті 14 ПК України визначено, що податковим боргом є сума узгодженого грошового зобов`язання, не сплаченого платником податків у встановлений цим Кодексом строк, та непогашеної пені, нарахованої у порядку, визначеному цим Кодексом.

За змістом пункту 54.1 статті 54 ПК України платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов`язання та/або пені, яку зазначає у податковій декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов`язання та/або пені вважається узгодженою.

Отже, самостійне визначення платником податків суми податкового зобов`язання у поданій ним податковій декларації свідчить про узгодження такого зобов`язання без необхідності прийняття контролюючим органом окремого рішення щодо його визначення.

Як встановлено судом, відповідачем подано податкову декларацію від 05.12.2017 №157055, відповідно до якої визначено грошове зобов`язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 50 849,81 грн.

Таким чином, зазначена сума податкового зобов`язання є самостійно визначеною платником податків та, відповідно до положень пункту 54.1 статті 54 ПК України, має статус узгодженої.

Водночас матеріалами справи підтверджується, що контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.08.2018 №0243081304, яким відповідачу визначено грошове зобов`язання у розмірі 1 102,90 грн.

Відповідно до пункту 57.3 статті 57 ПК України у разі визначення грошового зобов`язання контролюючим органом за підставами, передбаченими Податковим кодексом України, платник податків зобов`язаний сплатити нараховану суму грошового зобов`язання протягом установленого законом строку, крім випадків, коли протягом такого строку розпочато процедуру оскарження рішення контролюючого органу.

Положеннями статті 56 ПК України передбачено право платника податків на адміністративне та судове оскарження рішень контролюючого органу.

Разом із тим, за наявними матеріалами справи, відомості щодо оскарження відповідачем податкового повідомлення-рішення від 20.08.2018 №0243081304 відсутні.

Суд зазначає, що правові наслідки несплати визначеного контролюючим органом грошового зобов`язання пов`язуються з набуттям ним статусу узгодженого та спливом установленого законом строку його добровільної сплати.

При цьому предметом розгляду цієї адміністративної справи є стягнення податкового боргу, а не перевірка правомірності податкового повідомлення-рішення як самостійного предмета оскарження.

Водночас це не звільняє суд від обов`язку перевірити належність доказів, які підтверджують виникнення, узгодження та існування відповідного грошового зобов`язання.

Відповідно до пункту 59.1 статті 59 ПК України у разі виникнення у платника податків податкового боргу контролюючий орган надсилає (вручає) йому податкову вимогу в порядку, визначеному для надсилання (вручення) податкового повідомлення-рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, у зв`язку з несплатою відповідачем узгодженого грошового зобов`язання контролюючим органом сформовано податкову вимогу від 17.01.2018 №9195-17, яку направлено відповідачу засобами поштового зв`язку на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: АДРЕСА_1 . Зазначене поштове відправлення повернулося контролюючому органу з відміткою про закінчення встановленого строку зберігання.

Відповідно до положень пункту 42.2 статті 42 ПК України документи вважаються належним чином врученими, якщо вони надіслані у порядку, визначеному пунктом 42.4 цієї статті, або надіслані за адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) платника податків рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи особисто вручені платнику податків або його представнику.

Пунктом 42.4 статті 42 ПК України в редакції, чинній на момент направлення податкової вимоги, передбачалося, що у разі неможливості вручення платнику податків документа через відсутність за місцезнаходженням посадових осіб платника податків, їх відмову прийняти документ, незнаходження фактичного місця розташування платника податків або з інших причин документ вважається врученим у день, зазначений поштовою службою в повідомленні про вручення із зазначенням причини невручення.

Отже, саме по собі фактичне неотримання платником податків поштового відправлення не є безумовною підставою для висновку про недотримання контролюючим органом процедури направлення податкової вимоги, якщо такий документ було надіслано з дотриманням установлених законом вимог.

При цьому належне направлення податкової вимоги повинно підтверджуватися відповідними доказами, зокрема документами поштового зв`язку, які дають змогу встановити адресу направлення, факт здійснення поштового відправлення та причину його невручення.

Пунктом 59.5 статті 59 ПК України передбачено, що у разі, якщо у платника податків, якому надіслано (вручено) податкову вимогу, сума податкового боргу збільшується або зменшується, погашенню підлягає вся сума податкового боргу такого платника податків, що існує на день погашення.

Таким чином, законодавець не пов`язує обов`язок контролюючого органу щодо направлення нової податкової вимоги з кожним наступним збільшенням податкового боргу за умови, що раніше сформована податкова вимога зберігає свою дію, а податковий борг платника податків не був погашений у повному обсязі.

Відтак, виникнення додаткового грошового зобов`язання на підставі податкового повідомлення-рішення від 20.08.2018 №0243081304 саме по собі не зумовлює необхідності направлення відповідачу нової податкової вимоги, якщо на момент його виникнення податковий борг, щодо якого раніше було сформовано податкову вимогу, залишався непогашеним.

Відповідно до підпункту 20.1.34 пункту 20.1 статті 20 ПК України контролюючі органи мають право звертатися до суду щодо стягнення коштів платника податків, який має податковий борг, з рахунків у банках, що обслуговують такого платника податків, на суму податкового боргу або його частини.

Пунктом 95.1 статті 95 ПК України встановлено, що контролюючий орган здійснює за платника податків і на користь держави заходи щодо погашення податкового боргу такого платника податків шляхом стягнення коштів, які перебувають у його власності, а в разі їх недостатності - шляхом продажу майна такого платника податків, яке перебуває у податковій заставі.

Відповідно до пункту 95.2 статті 95 ПК України стягнення коштів та продаж майна платника податків провадяться не раніше ніж через 30 календарних днів з дня надіслання (вручення) такому платнику податкової вимоги.

Отже, примусове стягнення податкового боргу є передбаченим законом способом забезпечення виконання платником податків обов`язку зі сплати узгоджених грошових зобов`язань, застосування якого допускається за наявності встановлених Податковим кодексом України правових передумов.

Суд зауважує, що виникнення у контролюючого органу права на звернення до суду з вимогою про стягнення податкового боргу обумовлюється не лише фактом обліку відповідної заборгованості, а й належним підтвердженням її правової природи, розміру, узгодженості та дотриманням визначеної законодавством процедури стягнення.

Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

З урахуванням наведеного, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та оцінки наявних у матеріалах справи доказів в сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення в повному обсязі.

Відповідно до ч. 2 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову суб`єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб`єкта владних повноважень, пов`язані із залученням свідків та проведенням експертиз. Оскільки доказів понесення позивачем вказаних витрат суду не надано, відсутні підстави для їх розподілу.

Керуючись статтями 77, 90, 241-247, 255, 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з розрахункових рахунків ОСОБА_1 (рнокпп НОМЕР_1 , місцереєстрації: АДРЕСА_1 ) податковий борг у сумі 51 952 (п`ятдесят одна тисяча дев`ятсот п`ятдесят дві) грн 71 коп.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Панова Г. В.