Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №320/34360/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

08 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/34360/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білоус А.Ю., розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якій просить суд:

- визнати протиправною відмову Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 в наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаному ОСОБА_1 , оформлену протоколом Комісії від 03.06.2025 р. № 22;

- зобов`язати Комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є військовозобов`язаним та батьком трьох неповнолітніх дітей віком до 18 років, які перебувають на його утриманні: ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ). 27 травня 2025 року позивач особисто звернувся до відповідача із заявою встановленого зразка про оформлення відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». До заяви було додано повний перелік документів, зокрема засвідчені копії свідоцтв про народження трьох дітей, свідоцтва про шлюб, копію судового рішення про розірвання попереднього шлюбу, інформацію з Єдиного реєстру боржників про відсутність відомостей щодо стягнення аліментів та копію військово-облікового документа. Проте за результатами розгляду вказаної заяви протоколом засідання комісії від 03.06.2025 № 22 позивачу було відмовлено у наданні відстрочки з підстав відсутності доказів утримання дитини заявника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .. Позивач наголошує, що відповідач безпідставно послався на первинну редакцію Порядку № 560, тоді як з 09 травня 2025 року набрали чинності зміни, внесені постановою Кабінету Міністрів України від 06.05.2025 № 519, якими підтвердженням утримання дитини від попереднього шлюбу прямо визначено інформацію з Єдиного реєстру боржників про відсутність заборгованості зі сплати аліментів. Вважаючи рішення відповідача протиправним та таким, що порушує його право на отримання відстрочки, гарантоване законом, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 21.07.2025 відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Відповідач правом на надання відзиву на позовну заяву не скористався, про відкриття провадження у справі був проінформований належним чином.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з частиною другою статті 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) перебуває на військовому обліку як військовозобов`язаний у ІНФОРМАЦІЯ_6 , має військове звання «солдат» та за результатами медичного огляду ВЛК від 16.05.2025 визнаний придатним до військової служби.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач є батьком трьох дітей віком до 18 років:

- ОСОБА_2 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_7 , батьками якої у свідоцтві про народження серії НОМЕР_2 , виданому Жовтневим відділом реєстрації актів цивільного стану Луганського міського управління юстиції 04.03.2008, записані: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_5 ;

- ОСОБА_3 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_8 , батьками якого у свідоцтві про народження серії НОМЕР_3 , виданому Солом`янським районним у місті Києві відділом ДРАЦС ГТУЮ у місті Києві 03.05.2019, записані: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_6 ;

- ОСОБА_4 , яка народилася ІНФОРМАЦІЯ_9 , батьками якої у свідоцтві про народження серії НОМЕР_4 , виданому Подільським відділом ДРАЦС у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) 10.12.2021, записані: батько - ОСОБА_1 , мати - ОСОБА_6 .

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_5 (матір`ю дитини ОСОБА_2 ) розірвано на підставі рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 13 квітня 2016 року у цивільній справі № 331/1801/16-ц.

21 травня 2018 року між позивачем ОСОБА_1 та ОСОБА_7 (матір`ю дітей ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ) укладено шлюб, про що виконавчим комітетом Вишневої міської ради Києво-Святошинського району Київської області складено відповідний актовий запис № 74 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_5 .

27 травня 2025 року позивач особисто подав до ІНФОРМАЦІЯ_1 заяву про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (зареєстрована за вхідним № 1173-3-1 від 27.05.2025). До заяви було додано документи, що підтверджують право на відстрочку, зокрема копії свідоцтв про народження трьох дітей, копію свідоцтва про шлюб, копію судового рішення про розірвання шлюбу, відомості з Єдиного реєстру боржників про відсутність заборгованості зі сплати аліментів та копію військово-облікового документа.

За результатами розгляду заяви комісією з розгляду питань надання відстрочок військовозобов`язаним від призову на військову службу під час мобілізації при ІНФОРМАЦІЯ_6 прийнято рішення, оформлене протоколом № 22 від 03 червня 2025 року, яким ОСОБА_1 відмовлено у наданні відстрочки з підстав відсутності доказів утримання дитини.

У відповіді начальника ІНФОРМАЦІЯ_10 від 19.06.2025 № 4133 на адвокатський запит роз`яснено, що причиною відмови за протоколом № 22 від 03.06.2025 є відсутність доказів утримання дитини заявника ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а саме відсутність одного з таких документів, передбачених додатком 5 до Порядку № 560: свідоцтва про шлюб з матір`ю дітей (трьох і більше); рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком; рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком; письмового договору між батьками про те, з ким із них будуть проживати діти.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; обґрунтовано; безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом; пропорційно, своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України.

Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан, який неодноразово продовжувався та триває на час вирішення цієї справи. Також Указом Президента України від 24.02.2022 № 65/2022 оголошено та постановлено провести загальну мобілізацію.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів визначає Закон України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон № 3543-XII).

Згідно з пунктом 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.

Механізм реалізації права на відстрочку визначено Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560 (далі - Порядок № 560).

Пунктами 56, 58 Порядку № 560 передбачено, що відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов`язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію”.

За наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов`язані (крім заброньованих та посадових (службових) осіб, зазначених у підпунктах 16-23 пункту 1 додатка 5) особисто подають на ім`я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу (військовозобов`язані СБУ чи розвідувальних органів - голові Комісії в Центральному управлінні або регіональному органі СБУ чи відповідному розвідувальному органі) за місцем перебування на військовому обліку заяву за формою згідно з додатком 4, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком 5.

Постановою Кабінету Міністрів України від 06 травня 2025 року № 519 «Про внесення змін до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (набрала чинності 09 травня 2025 року) викладено у новій редакції підпункт 3 пункту 1 додатка 5 до Порядку № 560, відповідно до якого для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі перебування на утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років військовозобов`язаний надає: свідоцтво про народження кожної дитини із зазначенням батьківства військовозобов`язаного та (або) рішення суду про встановлення факту перебування дитини (дітей) на утриманні військовозобов`язаного (за наявності), інші документи, на підставі яких у військовозобов`язаного виник обов`язок утримувати падчерку, пасинка до досягнення ними 18 років відповідно до статті 268 Сімейного кодексу України (за наявності), та один з таких документів:

- свідоцтво про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше);

- рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовозобов`язаним;

- рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання дітей з батьком (матір`ю), що є військовозобов`язаним;

- письмовий договір між батьками про те, з ким з батьків будуть проживати діти, та про участь другого з батьків у їх вихованні;

- свідоцтво про шлюб з матір`ю (батьком) дітей (трьох і більше) та документи, які свідчать про відсутність у малолітніх, неповнолітніх падчерки, пасинка матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або про те, що такі особи не можуть з поважних причин надавати їм належне утримання (свідоцтво про смерть; витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин; рішення суду про визнання безвісно відсутнім або оголошення померлим; вирок суду, за яким особа відбуває покарання у місцях позбавлення волі; висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я чи витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, якщо зазначені мати, батько, дід, баба, повнолітні брати та сестри самі потребують постійного догляду; рішення суду про позбавлення батьківських прав матері, батька);

- інформація з Єдиного реєстру боржників про відсутність в Реєстрі відомостей про військовозобов`язаного за категорією стягнення (характером зобов`язання) “стягнення аліментів” з датою формування такої інформації не пізніше ніж за п`ять днів до дня подання заяви про надання відстрочки”.

Таким чином, починаючи з 09 травня 2025 року законодавець встановив альтернативний перелік документів та прямо визначив, що у разі розірвання шлюбу з матір`ю дитини факт її належного утримання батьком підтверджується інформацією з Єдиного реєстру боржників про відсутність відомостей щодо примусового стягнення аліментів (заборгованості з їх сплати). Обов`язкової наявності рішення суду про спільне проживання чи договору про виховання в такому випадку діюча норма права не вимагає.

Судом установлено, що заяву позивача було подано 27 травня 2025 року, а рішення комісії оформлено протоколом № 22 від 03 червня 2025 року. Тобто як на момент звернення позивача, так і під час вирішення питання комісією діяла редакція Порядку № 560 зі змінами, внесеними постановою КМУ від 06.05.2025 № 519.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.12.2025 по справі № 990/341/24 (№ в Єдиному державному реєстрі судових рішень 132789634) здійснила посилання на правову позицію Конституційного Суду України та зазначила, що останній у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що одним з елементів конституційного принципу верховенства права є принцип правової визначеності. Юридична визначеність є ключовою у питанні розуміння верховенства права; держава зобов`язана дотримуватися та застосовувати у прогнозований і послідовний спосіб ті закони, які вона ввела в дію; юридична визначеність передбачає, що норми права повинні бути зрозумілими і точними, а також спрямованими на забезпечення постійної прогнозованості ситуацій і правових відносин. Принцип юридичної визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) та стабільності. У контексті статті 8 Конституції України юридична визначеність забезпечує адаптацію суб`єкта правозастосування до нормативних умов правової дійсності та його впевненість у своєму правовому становищі, а також захист від свавільного втручання з боку держави (рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2017 року № 2-р/2017, від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018, від 20 червня 2019 року № 6-р/2019).

Конституційний Суд України виходить із того, що принцип правової визначеності не виключає визнання за органом державної влади певних дискреційних повноважень у прийнятті рішень, однак у такому випадку має існувати механізм запобігання зловживанню ними. Цей механізм повинен забезпечувати, з одного боку, захист особи від свавільного втручання органів державної влади у її права і свободи, а з другого - можливість в особи передбачати дії цих органів (рішення Конституційного Суду України від 08 червня 2016 року № 3-рп/2016, від 11 жовтня 2018 року № 7-р/2018).

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Приймаючи рішення від 03 червня 2025 року (протокол № 22) про відмову у наданні відстрочки через відсутність судового рішення чи договору про спільне проживання з першою дитиною, Комісія при ІНФОРМАЦІЯ_6 фактично керувалася нечинною редакцією підзаконного нормативно-правового акта, проігнорувавши як пряму норму пункту 3 частини 1 статті 23 Закону № 3543-XII, так і чинні норми Порядку № 560. За таких обставин рішення відповідача щодо відмови у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації є необґрунтованим, прийнятим не у відповідності до чинного законодавства, а відтак є протиправним.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання відповідача прийняти рішення про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, суд зазначає таке.

Відповідно до положень пункту 60 Порядку № 560, виключна компетенція щодо вивчення заяви та підтвердних документів, оцінки законності підстав для надання відстрочки, перевірки відомостей за державними реєстрами та безпосереднього ухвалення рішення належить саме комісії, утвореній при територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки (або його відділі). Оскільки під час первинного розгляду заяви відповідач не надав правової оцінки документам позивача крізь призму положень Порядку № 560 у редакції Постанови КМУ № 519 від 06.05.2025, прийняття судом рішення про обов`язкове надання відстрочки за відсутності належного дослідження суб`єктом владних повноважень актуальних первинних відомостей буде передчасним втручанням у дискреційні повноваження комісії.

За наведених обставин належним та ефективним способом відновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації від 27 травня 2025 року з урахуванням висновків суду.

Аналізуючи вищенаведені норми чинного законодавства, враховуючи встановлені обставини справи, на переконання суду, адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Щодо клопотання позивача про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 16 КАС України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Частиною 1 ст. 132 КАС України передбачено, що судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України витрати на професійну правничу допомогу належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 КАС України, яка не обмежує розмір таких витрат.

За змістом пункту першого частини третьої статті 134 КАС України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч. 4, 5 статті 134 КАС України).

Відповідно до частини третьої статті 134 КАС України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Аналіз вищевикладених норм права дає підстави для висновку, що на підтвердження обставин щодо складу та розміру витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Такий висновок щодо застосування норм права наведено у постановах Верховного Суду від 20.09.2021 у справі № 815/390/18 та від 28.12.2020 у справі № 640/18402/19, при цьому, у останній справі відзначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Питання щодо застосування вищенаведених норм процесуального права вирішувалось Верховним Судом й у справі №200/14113/18-а (постанова від 26.06.2019), у якій викладено правові висновки про те, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору. При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до їх розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

На підтвердження витрат на правничу допомогу у розмірі 20000,00 грн. позивач надав копії Договору № 12/06/25-4 про надання правової допомоги адвокатом від 12.06.2025 р., Додатка № 1 від 01.07.2025 р. до Договору, опису послуг, наданих адвокатом Тарасенко Д.Ю. від 03.07.2025 р., рахунка-фактури № 03/07/25 від 03.07.2025 р., ордера на надання правничої (правової) допомоги та свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю № 2137 від 18.04.2018 р.

При цьому, до матеріалів справи не в повному обсязі було долучено документи на підтвердження оплати зазначених послуг (платіжного документа про перерахування коштів позивачем на рахунок адвоката не надано).

Суд зазначає, що відсутність документів про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлених у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордеру, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки), не можуть бути підставою для відмови у задоволенні вимог про стягнення витрат на правову допомогу, оскільки згідно висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 23.02.2021 у справі № 922/2503/20, в рамках якої суд виклав правовий висновок про те, що витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, враховуючи зміст та обсяг наданих послуг, суд вважає, що розмір витрат, понесених на професійну правничу допомогу позивачем у суді в розмірі 20000,00 грн., є суттєво завищеним та не є співмірним з обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт.

З урахуванням співмірності та пропорційності витраченого часу, враховуючи, що дана справа є справою незначної складності, розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, зважаючи на предмет спору, заявлені позовні вимоги, зміст позовної заяви, значення справи для сторони, суд вважає, що заявлена позивачем сума витрат на професійну допомогу у розмірі 20000,00 грн. не є співмірною зі складністю спору та предметом доказування у справі, отже підлягають стягненню на користь позивача витрати на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_11 , при якому діє відповідач, що є співмірним зі складністю справи та відповідає принципу справедливості.

Вирішуючи питання про стягнення з відповідача витрат зі сплати судового збору, суд виходить з такого.

Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Позивачем при поданні позову сплачено судовий збір у розмірі 968,96 грн. Зважаючи на те, що позовні вимоги позивача по суті спору визнано обґрунтованими (захист права досягнуто через зобов`язання повторно розглянути заяву), сплачений судовий збір підлягає стягненню на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Керуючись статтями 9, 139, 241-246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

в и р і ш и в:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 задовольнити частково.

2. Визнати протиправною відмову Комісії ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язаному ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ), оформлену протоколом засідання Комісії від 03 червня 2025 року № 22.

3. Зобов`язати Комісію ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) від 27 травня 2025 року про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації з урахуванням правових висновків суду.

4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

5. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_1 ) судові витрати зі сплати судового збору в сумі 968,96 грн (дев`ятсот шістдесят вісім гривень 96 копійок) та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 4000,00 грн (чотири тисячі гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_11 (код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Білоус А.Ю.