Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №300/3200/26 — Івано-Франківський окружний адміністративний суд

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"08" жовтня 2026 р. справа № 300/3200/26

м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі судді Кафарського В.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

Адвокат Іванчук Л.Ю., в інтересах ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач), звернулася до суду із адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просить:

визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XІІ, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи (абзац 12 пункт 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»);

зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (у редакції за Законом №3633-ІХ від 11.04.2024, що набув чинності з 18.05.2024), як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: необхідність здійснювати постійний догляд необхідність здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи (абзац 12 пункт 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що ОСОБА_1 проходить військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Так, 06.02.2026 позивач подав на ім`я командира рапорт про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини, а саме: у зв`язку із необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи. До рапорту позивачем додані нотаріально засвідчені копії документів, які підтверджують вказану підставу для звільнення. Однак, належним чином оформленої відповіді (з посиланням на акти законодавства та роз`ясненням порядку оскарження) на вказаний рапорт про прийняте рішення щодо звільнення ОСОБА_1 не було отримано, а усно повідомлено про відмову у задоволенні рапорта. У зв`язку із цим представник позивача зверталась до відповідача із адвокатським запитом про отримання належної відповіді на рапорт та, не отримавши відповідь на запит, представник позивача подала скаргу на бездіяльність військової частини НОМЕР_1 до Міністерства оборони України. За результатом розгляду скарги Військовою частиною НОМЕР_1 надіслано копію юридичного висновку з резолюцією, а також листом №1499/42/3/2/805 від 29.04.2026, яким повідомлено, що рапорт ОСОБА_1 разом з доданими документами вивчений згідно встановленого порядку, та встановлено, що військовослужбовець не має права на звільнення, зокрема помічником командира з правової роботи ВЧ НОМЕР_1 рапорт був не погоджений за відсутністю підстав для звільнення із зазначенням заперечень, наведених у юридичному висновку. Представник позивача зазначає, що ОСОБА_1 з вказаним рішенням командира військової частини НОМЕР_1 про відмову у задоволенні його рапорту не погоджується, вважає його протиправним.

Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 18.05.2026 відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження.

01.06.2026 судом зареєстровано відзив на позовну заяву, який скеровано через систему «Електронний суд» та у якому представник відповідача заперечив щодо задоволення позовних вимог. Так, зазначено, що 06.02.2026 ОСОБА_1 звернувся до командування військової частини НОМЕР_1 з рапортом про звільнення з військової служби відповідно до підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок та військову службу» у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за хворою матір`ю , яка є особою з інвалідністю ІІ групи, оскільки у неї відсутні інші члени першого чи другого ступеню спорідненості. Військовою частиною НОМЕР_1 вищевказане звернення було розглянуто та залишено без реалізації у зв`язку з тим, що службові матеріали не погоджені помічником командира військової частини з правової роботи - начальником юридичної служби військової частини НОМЕР_2 , а саме встановлено наявність особи першого ступеня спорідненості, яка має можливість здійснювати постійний догляд за одним із батьків, що є особою з інвалідністю ІІ групи (а.с. 54-55).

09.06.2026 судом отримано відповідь на відзив від представника позивача, в якій остання наполягає на задоволенні позовних вимог. Так, зазначено, що позивач при поданні рапорту 06.02.2026 не приховував наявності брата ОСОБА_2 . Навпаки, він самостійно надав до рапорту документи, що підтверджують неможливість брата здійснювати догляд, зокрема: Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 21.01.2026 р. №3/117 (затверджений т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ), у якому зафіксовано, що ОСОБА_2 з 30.10.2024 призваний на військову службу під час мобілізації у в/ч НОМЕР_3 ; Облікову картку з АІТС « Оберіг » про зняття ОСОБА_2 з військового обліку у зв`язку з призовом на строкову службу 30.10.2024; нотаріально засвідчену копію військового квитка ОСОБА_2 серії НОМЕР_4 від 29.10.2024 (стрілець-помічник гранатометника ВЧ НОМЕР_5 , наказ №121-РС від 26.12.2024) (а.с. 78-79).

Суд, розглянувши справу за правилами спрощеного позовного провадження, дослідивши в сукупності письмові докази, наявні в матеріалах справи, встановив наступне.

Матеріалами справи підтверджено та відповідачем не заперечується, що ОСОБА_1 проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Так, наказом Командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №218 від 31.07.205 позивача зараховано до списків особового складу військової частини на всі види забезпечення (а.с. 15).

06.02.2026 командир другого екіпажу безпілотного літального апарата взводу безпілотних ударних авіаційних комплексів військової частини НОМЕР_1 , молодший сержант ОСОБА_1 подав на ім`я командира взводу безпілотних ударних авіаційних комплексів Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю ІІ групи (а.с. 16). Рапорт зареєстровано у діловодстві військової частини за №43/3/2/69 від 07.02.2026 (зв. ст. а.с. 59).

До рапорту позивачем додано документи на підтвердження підстави для звільнення, а саме:

1) Нотаріально засвідчену копію паспорта громадянина України ОСОБА_1 (а.с. 17).

2) Нотаріально засвідчену копію картки платника податків ОСОБА_1 (а.с. 18).

3) Витяг з реєстру територіальної громади на ОСОБА_1 від 19.11.2025 (а.с. 19).

4) Нотаріально засвідчену копію паспорта громадянки України ОСОБА_4 (а.с. 20).

5) Витяг з реєстру територіальної громади на ОСОБА_4 від 19.11.2025 (а.с. 21).

6) Нотаріально засвідчену копію свідоцтва про смерть на ОСОБА_5 (а.с. 22).

7) Нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження на ОСОБА_1 (повторно) серії НОМЕР_6 від 17.12.2025 (а.с. 23).

8) Нотаріально засвідчену копію свідоцтва про народження на ОСОБА_2 серії НОМЕР_7 від 08.04.1993 (а.с. 24).

9) Нотаріально засвідчену копію довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією Івано-Франківської спеціалізованої психіатричної МСЕК серії 12ААД №063982 на ОСОБА_4 від 12.12.2024 (група інвалідності - друга) (а.с. 25).

10) Нотаріально засвідчену копію індивідуальної програми реабілітації інваліда №2042 спеціалізованої психіатричної МСЕК Івано-Франківського обласного бюро медико-соціальної експертизи на ОСОБА_4 від 12.12.2024 (а.с. 26).

11) Нотаріально засвідчену копію висновку лікарської комісії медичного закладу щодо необхідності постійного стороннього догляду за інвалідом І чи II групи внаслідок психічного розладу №981 КНП «Богородчанська центральна лікарня» Богородчанської селищної ради (форма затверджена наказом МОЗ від 31.07.2013 №667) на ОСОБА_4 від 21.11.2025 (а.с. 27).

12) Акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 21. 01.2026 №3/117 (оригінал, прим. №1), затверджений т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 28-30).

13) Заяву (оригінал) ОСОБА_4 від 18.12.2025 про те, що із числа своїх членів сім`ї першого ступеня споріднення для свого (утримання) догляду обирає ОСОБА_1 , свого сина (посвідчена приватним нотаріусом Івано-Франківського районного нотаріального округу Івано-Франківської області, зареєстровано в реєстрі за №4463) (а.с. 31).

14) Облікову картку з АІТС «Оберіг» картотеки знятих з військового обліку за типом підкартотеки призваних чи прийнятих на військову службу на ОСОБА_2 (а.с. 32-33).

15) Нотаріально засвідчену копію військового квитка ОСОБА_2 серії НОМЕР_4 від 29.10.2024 (стрілець-помічник гранатометника ВЧ НОМЕР_5 , наказ №121-РС від 26.12.2024) (а.с. 34-40).

Оскільки належним чином відповіді на рапорт не було отримано, представник позивача 26.03.2026 відправила на електронну адресу та на поштову адресу військової частини НОМЕР_1 адвокатський запит №33 від 26.03.2026 з проханням надати інформацію про те, чи розглянуто у строки, передбачені чинним законодавством України, рапорт молодшого сержанта ОСОБА_1 про звільнення його з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у зв`язку із необхідністю здійснення постійного догляду за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи (а.с. 41).

Не отримавши відповідь і на адвокатський запит, 17.04.2026 представником позивача направлено до Міністерства оборони України скаргу на бездіяльність військової частини НОМЕР_1 (а.с. 42).

За результатом розгляду скарги Військовою частиною НОМЕР_1 надіслано копію юридичного висновку з резолюцією, а також лист №1499/42/3/2/805 від 29.04.2026, яким підтверджено подання позивачем 06.02.2026 рапорту з клопотанням про звільнення з військової служби, а також повідомлено, що такий рапорт разом з доданими документами вивчений згідно встановленого порядку, та встановлено, що військовослужбовець не має права на звільнення, зокрема помічником командира з правової роботи ВЧ НОМЕР_1 рапорт був не погоджений за відсутністю підстав для звільнення із зазначенням заперечень, наведених у юридичному висновку (а.с. 43-44).

Позивач вважає рішення відповідача про відмову у звільненні із військової служби за сімейними обставинами протиправним та таким, що порушує його права, а тому його представник звернулася до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

У відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 КАС України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних відносин.

Згідно з частинами 1-2 статті 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначені Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 за №2232-XII (надалі - Закон №2232-XII).

Статтею 1 Закону №2232-XII визначено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

За змістом частини 2 статті 1 Закону №2232-XII, військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності (частина 1 статті 2 Закону №2232-XII).

Частиною 2 статті 2 Закону України №2232-ХІІ передбачено, що проходження військової служби здійснюється: громадянами України - у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом; іноземцями та особами без громадянства - у добровільному порядку (за контрактом) на посадах, що підлягають заміщенню військовослужбовцями рядового, сержантського і старшинського складу Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту та Національної гвардії України.

Виконання військового обов`язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (частина 14 статті 2 Закону №2232-XII).

Суд звертає увагу, що у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому було продовжено та наразі триває.

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі в Україні діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 №389-VIII.

Крім цього, відповідно до пункту 2 вже згаданого вище Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» військовому командуванню (зокрема, Державні прикордонній службі України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Згідно із статтею 1 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» від 12.05.2015 року №389-VIII (в редакції станом на час виникнення спірних відносин, надалі - Закон №389-VIII), воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Пунктом 2 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008 (далі - Положення №1153/2008, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) встановлено, що громадяни проходять військову службу у Збройних Силах України (дал - військова служба) в добровільному порядку або за призовом.

За приписами пункту 5 Положення №1153/2008 громадяни, які проходять військову службу, є військовослужбовцями Збройних Сил України (далі - військовослужбовці). Статус військовослужбовця підтверджується документом, що посвідчує особу. Форма та порядок його видачі встановлюються Міністерством оборони України.

Згідно з пунктами 6, 7 Положення №1153/2008 початок і закінчення проходження військової служби, строки військової служби, а також граничний вік перебування на ній визначено Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу». Військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.

Так, правові підстави звільнення під час воєнного стану військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період врегульовано пунктом 2 частини четвертої статті 26 Законом №2232-ХІІ.

Зокрема, підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ передбачено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).

В свою чергу, абзацом 13 пункту 3 частини 12 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що під час дії воєнного стану військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Тобто, саме під час мобілізації військовозобов`язані, які, зокрема, мають одного із своїх батьків з інвалідністю I чи II групи, не підлягають призову на військову службу, за умови відсутності інших осіб, які не є військовозобов`язаними та відповідно до закону зобов`язані їх утримувати.

Згідно частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

Так, відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.

Підпунктом 26 пункту 5 Додатку 19 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 №170 (далі - Інструкція №170), визначено перелік документів, що подаються при поданні до звільнення з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а саме у разі необхідності здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи подаються такі документи:

документи, які підтверджують відповідні родинні зв`язки з цією особою (особами);

один із документів, що підтверджує відсутність в особи інших членів сім`ї першого ступеня споріднення (батьків, її чоловіка або дружини, дітей, у тому числі усиновлених) чи другого ступеня споріднення (рідних братів, сестер та онуків): один із документів, що підтверджує інвалідність особи першого чи другого ступеня споріднення, її потребу у постійному догляді та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;

один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, або копія посвідчення, яке підтверджує відповідний статус, або копія пенсійного посвідчення чи копія посвідчення, що підтверджує призначення соціальної допомоги відповідно до Законів України «Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю», «;Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю», в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21 вересня 2015 року № 946;

висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10 грудня 2024 року № 2067, про потребу в постійному догляді.

Отже, однією з підстав для звільнення військовослужбовця (як такого, що висловив своє небажання продовжувати проходження військової служби) з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини є необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I або II групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого та другого ступенів споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я.

Тобто для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною військовослужбовець має довести належними доказами такі факти: наявність в одного із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю I чи II групи; необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю I чи II групи; відсутність в особи з інвалідністю I чи II групи інших членів сім`ї першого та другого ступенів споріднення, які могли б здійснювати постійний догляд за нею (тобто інші особи, крім військовослужбовця, які можуть здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю I чи II групи, відсутні), або те, що інші члени сім`ї особи з інвалідністю I чи II групи першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.

Надаючи оцінку доводам представника позивача, що надані разом із рапортом про звільнення з військової служби документи підтверджують його право на звільнення, суд зазначає наступне.

Так, суд встановив, що у свідоцтві про народження на ОСОБА_1 (повторно) серії НОМЕР_6 від 17.12.2025 матір`ю позивача вказано ОСОБА_4 (а.с. 23).

Тобто, судом встановлено родинний зв`язок позивача з матір`ю ОСОБА_4 .

При цьому, згідно із змістом довідки до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії 12 ААД №063982, ОСОБА_4 встановлено II групу інвалідності (а.с. 25).

Висновком лікарсько-консультативної комісії медичного закладу №981 КНП «Богородчанська центральна лікарня» Богородчанської селищної ради (форма затверджена наказом МОЗ від 31.07.2013 №667) від 21.11.2025 та індивідуальною програмою реабілітації інваліда №2042 спеціалізованої психіатричної МСЕК Івано-Франківського обласного бюро медико-соціальної експертизи від 12.12.2024 підтверджується необхідність постійного стороннього догляду за інвалідом II групи внаслідок психічного розладу - ОСОБА_4 (а.с. 26, 27).

Тобто, судом встановлено факт необхідності постійного стороннього догляду за матір`ю позивача - ОСОБА_4 , яка є інвалідом II групи внаслідок психічного розладу.

Підставою для відмови Військової частини НОМЕР_1 у задоволенні рапорту ОСОБА_1 стала наявність особи першого ступеня спорідненості, яка має можливість здійснювати постійний догляд за одним із батьків, що є особою з інвалідністю ІІ групи.

З цього приводу суд зазначає, що разом із рапортом позивачем надано, серед іншого:

акт перевірки сімейного стану військовослужбовця від 21. 01.2026 №3/117, затверджений т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 , яким зафіксовано, що в ході перевірки виявлено наявність інших членів сім`ї особи, яка потребує догляду - син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , згідно відомостей АІТС «Оберіг» з 30.10.2024 призваний на військову службу під час мобілізаціїу в/ч НОМЕР_3 » (а.с. 28-30);

облікову картку з АІТС «Оберіг» картотеки знятих з військового обліку за типом підкартотеки призваних чи прийнятих на військову службу на ОСОБА_2 , згідно якої вбачається, що брат позивача - ОСОБА_2 призваний на військову службу 30.10.2024 та зарахований до військової частини НОМЕР_3 (а.с. 32-33);

нотаріально засвідчену копію військового квитка брата позивача - ОСОБА_2 серії НОМЕР_4 від 29.10.2024, згідно відомостей якого останній знятий з військового обліку військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_1 в жовтні 2024 року та призваний у Збройні сили України по мобілізації (стрілець-помічник гранатометника ВЧ НОМЕР_5 , наказ №121-РС від 26.12.2024) (а.с. 34-40);

заяву ОСОБА_4 від 18.12.2025 про те, що із числа своїх членів сім`ї першого ступеня споріднення для свого (утримання) догляду обирає ОСОБА_1 , свого сина (посвідчена приватним нотаріусом Івано-Франківського районного нотаріального округу Івано-Франківської області, зареєстровано в реєстрі за №4463) (а.с. 31).

Таким чином, судом встановлено, що єдиними родичами першого ступеня споріднення, які могли б здійснювати догляд за ОСОБА_4 є її два сини: ОСОБА_1 (позивач) та ОСОБА_2 , які обоє проходять військову службу.

Водночас, суд звертає увагу, що «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи» означає реальну відсутність таких осіб, які фактично могли б здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю, яка цього потребує.

У випадку ж «юридичної наявності» інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи, які, при цьому, реально не можуть здійснювати постійний догляд за такою особою з об`єктивних причин (перебування у полоні, відбування покарання у місцях позбавлення волі, проходження військової служби, тощо), то така особа відсутня у розумінні приписів абзацу 13 пункту 3 частини дванадцятою статті 26 Закону №2122-IX.

Такий висновок відповідає правовому висновку, наведеному в постанові Верховного Суду від 27.02.2025 у справі №380/16966/24.

У цій же постанові Верховний Суд зазначив: «Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду відхиляє доводи скаржника про те, що проходження військової служби двома синами не підтверджує відсутності члена сім`ї першого ступеня споріднення, оскільки в контексті Закону №2232-XII поняття «відсутність» охоплює не лише фізичну відсутність особи, а й її нездатність виконувати обов`язки з догляду через об`єктивні обставини (перебування в полоні, відбування покарання, здійснення військової служби тощо)» (п. 72).

Також Верховний Суд вказав, що застосування цієї норми з врахуванням конкретних обставин можливе за наявності сукупності таких умов: « 1) Доведена необхідність постійного догляду за одним із батьків, який є особою з інвалідністю I або II групи; 2) Об`єктивна неможливість іншого члена сімї (першого або другого ступеня споріднення) здійснювати догляд через вагомі причини, зокрема проходження військової служби (відсутність іншої особи, спроможної реально забезпечити необхідний догляд в ситуації, що склалася), до того ж який не виявив бажання здійснювати такий догляд» (п. 96).

Наведені висновки Верховний Суд підтримав у постанові від 29.04.2026 у справі №520/14746/25, у якій Верховний Суд послався також на постанову від 07.05.2025 у справі №420/30227/24 та зазначив: «Як уже було зазначено вище, відповідно до сформованої практики Верховного Суду, під поняттям «відсутність інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення» слід розуміти не лише їх формальну (юридичну) відсутність, а й відсутність таких осіб у фактичному розумінні, тобто відсутність реальності можливості здійснення ними постійного догляду за особою, яка цього потребує. Отже, у випадку встановлення юридичної наявності відповідної особи суди мали перевірити, чи має така особа реальну можливість здійснювати постійний догляд, з урахуванням конкретних обставин справи та інших об`єктивних факторів».

Отже, повертаючись до обставин цієї справи, суд констатує, що у даному випадку відсутні інші члени першого чи другого ступеня споріднення, окрім позивача, які виявили бажання за мали реальну можливість здійснювати постійний догляд за ОСОБА_4 , яка є особою з інвалідністю II групи та потребує постійного стороннього догляду.

Більше того, суд бере до уваги, що у службовій характеристиці на молодшого сержанта ОСОБА_1 , складеній 06.02.2026 його безпосереднім командиром та яка долучена відповідачем до відзиву, у розділі 2 «Висновок та рекомендації безпосереднього начальника» рекомендовано звільнити ОСОБА_1 з військової служби за сімейними обставинами або іншими поважними причинами (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232 XII (зі змінами), через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною 12 пунктом 3 цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за своєю матір`ю, яка є особою з інвалідністю 2 групи» (зв. ст. а.с. 74-а.с. 75). Із вказаною характеристикою та висновком погодився ТВО командира роти старший сержант ОСОБА_6 .

Таким чином, матеріалами справи підтверджується, що безпосереднє командування військової частини НОМЕР_1 саме рекомендувало звільнення позивача з тих самих підстав, що зазначені ним у рапорті.

Підсумовуючи вищенаведене, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо не звільнення ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» в той час, як позивач надав усі необхідні докази на підтвердження права на звільнення.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Тобто, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Європейський суд з прав людини неодноразово у своїх рішеннях, аналізуючи національні системи правового захисту на предмет дотримання права на ефективність внутрішніх механізмів в аспекті забезпечення гарантій, визначених ст.13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, вказував, що для того, щоб бути ефективним, засіб захисту має бути незалежним від будь-якої вжитої на розсуд державних органів дії, бути безпосередньо доступним для тих, кого він стосується (рішення від 06.09.2005 у справі «Гурепка проти України», заява №61406/00, п.59); спроможним запобігти виникненню або продовженню стверджуваному порушенню чи надати належне відшкодування за будь-яке порушення, яке вже мало місце (рішення від 26.10.2000 у справі Кудла проти Польщі, заява №30210/96, п.158) (п. 29 рішення Європейського суду з прав людини від 16.08.2013 у справі «Гарнага проти України», заява № 20390/07).

Ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав. Таким чином, обираючи спосіб захисту порушеного права, суд зобов`язаний враховувати положення статті 13 Конвенції стосовно права на ефективний засіб юридичного захисту, під яким слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів (наслідків), дає найбільший ефект, забезпечує поновлення порушеного права та є адекватним наявним обставинам.

У постанові від 11.02.2020 у справі №0940/2394/18 Верховний Суд сформулював такий висновок: у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єкт звернення дотримав усіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення.

З огляду на викладене, а також встановлені обставини справи, позовні вимоги належить задовольнити шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо не звільнення ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», а також зобов`язання Військової частини НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: необхідність здійснювати постійний догляд необхідність здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи (абзац 12 пункт 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України (пункт 1); обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії) (пункт 3); безсторонньо (пункт 4); добросовісно (пункт 5); з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації (пункт 7); пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) (пункт 8); своєчасно, тобто протягом розумного строку (пункт 10).

Закріплений у частині першій статті 9 КАС України принцип змагальності сторін передбачає, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до частини другої статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та доказів, зібраних у справі, суд дійшов висновку, що у спірному випадку відповідач не діяв на підставі закону, із урахуванням усіх обставин, які мають значення для вірного вирішення порушеного позивачем питання, у зв`язку із чим позовні вимоги підлягають до задоволення.

Розподіл судових витрат згідно із ст. 139 КАС України не здійснюється, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до ст. 5 Закону України «Про судовий збір».

На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 , АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_9 , АДРЕСА_2 ) про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні з військової служби ОСОБА_1 за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 року №2232-XІІ, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: необхідність здійснювати постійний догляд за за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи (абзац 12 пункт 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_9 , АДРЕСА_2 ) прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_8 , АДРЕСА_1 ) за підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації під час воєнного стану, через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), а саме: необхідність здійснювати постійний догляд необхідність здійснювати постійний догляд за матір`ю, яка є особою з інвалідністю II групи (абзац 13 пункт 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу»).

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку. Відповідно до статей 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення рішення в повному обсязі.

Представнику позивача та відповідачу рішення надіслати через підсистему «Електронний суд».

Перебіг процесуальних строків, початок яких пов`язується з моментом вручення процесуального документа учаснику судового процесу в електронній формі, починається з наступного дня після доставлення документів до Електронного кабінету в розділ «Мої справи».

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя /підпис/ Кафарський В.В.