Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №160/25767/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокуСправа №160/25767/26

Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Свергун І.О., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за позовом адвоката Молот Єлизавети Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява адвоката Молот Єлизавети Олександрівни (далі – представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій представник позивача просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходу за час затримки виплати грошового забезпечення;

- зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 суму компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків її виплати на суму несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення за весь час затримки виплати за період з 27.04.2022 по день фактичної виплати грошового забезпечення 17.07.2026.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначила, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 27.04.2022 по 10.05.2024.

Проте, під час проходження військової служби відповідач недоплачував позивачу грошове забезпечення та окремі його складові, що підтверджується рішенням адміністративного суду Дніпропетровського окружного № 160/26914/25. В загальній сумі недоплата грошового забезпечення склала 81221,20 грн.

Факт того, що складові грошового забезпечення відповідач недоплачував саме в період з 27.04.2022 по 20.05.2023, підтверджено рішенням Дніпропетровського окружного суду №160/26914/25 від 24.11.2025, яким зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 за період з 27.04.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально побутових питань за 2022 рік, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.

17.07.2026 на банківський рахунок позивача зараховано недоплачене грошове забезпечення в сумі 81221,20 грн, що підтверджено відповідною банківською випискою.

Проте при виплаті грошового забезпечення та всіх його складових відповідач не виплатив позивачу грошову компенсацію втрати частини доходу належну за час затримки виплати такого грошового забезпечення.

На звернення позивача про виплату грошової компенсації за час затримки виплати грошового забезпечення відповідач відповідь не надав та виплату такої компенсації не здійснив.

Вказані обставини стали підставою для звернення до суду.

Ухвалою суду від 26.08.2026 відкрито провадження у справі, визначено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), а також витребувано у відповідача докази у справі.

07.09.2026 відповідач надав суду відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого послався на те, що позивач просить визнати протиправною бездіяльність військової частини щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні. Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує. Посилаючись на положення Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 року № 704, відповідач зазначає, що при звільнення ОСОБА_2 з військової служби нарахування і виплата належних йому виплат були здійсненні в повному обсязі відповідно до положень чинного законодавства. На момент звільнення спору щодо розміру належних позивачеві при звільненні виплат не було.

Витребуваних ухвалою суду від 26.08.2026 інформації про дату і виплачені суми на виконання рішення суду в справі № 160/26914/25 відповідач суду не надав.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив таке.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 в період з 27.04.2022 по 10.05.2024, що підтверджується військовим квитком серії НОМЕР_4 та не заперечується відповідачем.

Позивач є учасником бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_5 .

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 року у справі № 160/26914/25 позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії задоволено. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 27.04.2022 року по 19.05.2023 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням виплачених сум.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06.05.2026 у справі № 160/26914/25 апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишено без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 - без змін.

Як слідує з тексту зазначеного рішення, до червня 2022 року грошове забезпечення військовослужбовцю ОСОБА_1 нараховувала та здійснювала в/ч НОМЕР_6 .

На виконання вказаного судового рішення позивачеві було нараховано та виплачено грошові кошти в сумі 81221,20 грн, що підтверджується інформацією АТ «Перший Український Міжнародний Банк» про рух коштів за рахунком позивача та долученою до позову копією виписки (скріншоту) з банківського застосунку.

Отже, матеріалами справи підтверджено та відповідачем не заперечується, що виплата позивачу перерахованого грошового забезпечення на виконання рішення суду у справі № 160/26914/25 здійснена 17.07.2026 року, тобто з порушенням установлених строків виплати грошового забезпечення.

Доказів виплати позивачеві компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми, виплачені 17.07.2026, матеріали справи не місять.

Вважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовано вимоги і заперечення учасників справи, суд виходить з такого.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За змістом статті 17 Конституції України держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей.

Відповідно до абзацу першого пункту 1 статті 9 Закону України від 20.11.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з пунктами другим – третім статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-ІІІ «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі – Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 (далі – Порядок № 159).

Статтею 1 Закону № 2050-ІІІ установлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до частини першої статті 2 Закону № 2050-ІІІ компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі – компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян (частина друга статті 2 Закону № 2050-ІІІ).

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться) (стаття 3 Закону № 2050-ІІІ).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-ІІІ).

Відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку (абзац перший статті 7 Закону № 2050-ІІІ).

Порядок № 159 відтворює положення Закону № 2050-ІІІ, конкретизує підстави та механізм виплати компенсацій. Відповідно до пунктів 2, 3 Порядку № 159 компенсація проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року; компенсації підлягають грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема сума індексації грошових доходів громадян.

Пунктом 4 Порядку № 159 передбачено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

З наведених правових норм слідує, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких умов: 1) нарахування громадянину належних йому доходів; 2) порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств усіх форм власності і господарювання); 3) затримка виплати доходів один і більше календарних місяців; 4) зростання цін на споживчі товари і тарифи на послуги; 5) доходи не повинні носити разового характеру.

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення. Подібна правова позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 20 квітня 2022 року у справі № 461/1390/16-а та від 15 травня 2024 року у справі № 200/5032/20-а.

Використане у статті 3 Закону № 2050-ІІІ та в пункті 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації – невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема і на підставі судового рішення.

При цьому зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1– 3 Закону № 2050-ІІІ, окремих положень Порядку № 159 дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені. Подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 14 травня 2020 року у справі № 816/379/16, від 30 вересня 2020 року у справі № 280/676/19, від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, від 29 квітня 2021 року у справі № 240/6583/20 та від 31 серпня 2021 року у справі № 264/6796/16-а.

У постанові від 02 квітня 2024 року у справі № 560/8194/20 Верховний Суд у складі Судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду виснував, що умовами для виплати суми компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів та нарахування доходів (у тому числі за рішенням суду), а виплата компенсації втрати частини доходів повинна здійснюватися у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості. Норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не покладають на особу, якій несвоєчасно виплатили дохід, обов`язку додатково звертатися за виплатою такої компенсації, а відмова у виплаті компенсації у розумінні статті 7 Закону № 2050-ІІІ не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки невиплата компенсації у визначений законом строк сама по собі свідчить про відмову виплатити таку компенсацію.

Суд вважає за необхідне застосувати наведені висновки Верховного Суду у цій справі: нарахування і виплата компенсації втрати частини доходів у випадку порушення строку їх виплати проводиться у чітко визначений Законом № 2050-ІІІ строк – у тому ж місяці, в якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць, а отже, невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-ІІІ і не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Додаткового звернення позивача із заявою про виплату компенсації втрати частини доходів норми Закону № 2050-ІІІ і Порядку № 159 не вимагають.

Щодо строку звернення до суду з позовом суд зазначає, що відповідно до практики Верховного Суду, зокрема, у постановах від 05.05.2022 у справі № 380/8976/21, від 29.11.2023 у справі № 560/11895/23, від 17.12.2024 у справі № 380/25141/23, компенсація втрати частини доходу у зв`язку з порушенням термінів її виплати входить до структури заробітної плати.

Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Судом установлено, що виплату заборгованості за судовим рішенням у сумі 81221,20 грн здійснено відповідачем 17.07.2026 року. До суду з позовом позивач звернувся 21.08.2026, тобто в межах тримісячного строку, визначеного законодавством.

Визначаючи види доходів, на які нараховується компенсація, суд враховує, що відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 07.05.2026 у справі № 280/8933/24, компенсація втрати частини доходів відповідно до Закону № 2050-ІІІ провадиться лише щодо доходів, які мають систематичний (не разовий) характер, тоді як одноразові додаткові види грошового забезпечення під дію цього Закону не підпадають. При цьому виплата разового доходу частинами чи у складі загальної суми заборгованості не змінює його правової природи.

Як установлено судом, рішенням у справі № 160/26914/25 відповідача зобов`язано здійснити перерахунок і виплату позивачу щомісячного грошового забезпечення, одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки.

Матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань та грошова допомога для оздоровлення відповідно до Постанови № 704 належать до одноразових додаткових видів грошового забезпечення та виплачується не частіше одного разу на рік. Одноразова грошова допомога при звільненні та грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки виплачуються одноразово у зв`язку зі звільненням з військової служби. Отже, зазначені виплати мають разовий характер, а тому компенсація втрати частини доходів на ці суми не нараховується.

Таким чином, компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ підлягають лише суми перерахованого щорічного грошового забезпечення позивача (посадового окладу, окладу за військовим званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення), виплачені 17.07.2026.

Зважаючи, що інформації про склад виплаченої 17.07.2026 суми відповідач суду не надав, визначення сум, на які нараховується компенсація, із виключенням з цих сум виплат разового характеру (якщо такі виплати увійшли до вказаної суми) має бути здійснено самим відповідачем при виконанні судового рішення.

Крім того, як слідує з матеріалів справи, позивачеві виплачено перераховане грошове забезпечення за період з 01.06.2022 по 19.05.2023. Інформації щодо виплати грошового забезпечення за період з 27.04.2022 по 31.05.2022, коли, за інформацією відповідача, грошове забезпечення позивачеві виплачувала військова частина НОМЕР_6 , матеріали справи не містять.

Оскільки відповідно до статей 3, 4 Закону № 2050-ІІІ компенсація обчислюється на суму несвоєчасно виплаченого доходу, обов`язок відповідача нарахувати і виплатити компенсацію виникає лише щодо фактично виплачених сум. Таким чином, на час розгляду справи судом вимоги про виплату компенсації щодо сум грошового забезпечення за період з 27.04.2022 по 31.05.2022 та щодо інших сум, які на виконання рішення суду у справі № 160/26914/25 ще не виплачені, є передчасними. Тому в задоволенні вказаної частини позовних вимог слід відмовити. Що не позбавляє позивача права в подальшому звернутися з такими вимогами.

Щодо посилання відповідача, що позивач просить стягнути середній заробіток, суд зазначає, що предметом цього позову є стягнення компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, а не стягнення середнього заробітку.

Посилання відповідача про нарахування і виплату позивачеві всіх належних йому сум при звільненні в повному обсязі спростовуються рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24.11.2025 у справі № 160/26914/25, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 06.05.2026, яким установлено протиправність дій відповідача щодо обчислення грошового забезпечення позивача та зобов`язано відповідача здійснити його перерахунок і виплату, а також фактом виплати позивачеві 17.07.2026 коштів на виконання рішення суду.

Ураховуючи, що несвоєчасна виплата грошового забезпечення відбулася у зв`язку з невиконанням відповідачем обов`язку щодо її своєчасного нарахування і виплати, що встановлено рішенням суду у справі № 160/26914/25, тобто з вини органу, який виплачує грошове забезпечення, суд доходить висновку, що позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 01.06.2022 по 19.05.2023 (за винятком сум одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових витань, грошової допомоги для оздоровлення та грошової компенсації за використані дні щорічної основної та додаткової відпустки), виплаченого 17.07.2026, за весь час затримки його виплати по день фактичної виплати 17.07.2026, а бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати такої компенсації є протиправною.

Щодо способу захисту порушеного права суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Оскільки обчислення суми компенсації втрати частини доходів у порядку, визначеному статтею 3 Закону № 2050-ІІІ та пунктом 4 Порядку № 159, належить до дискреційних повноважень відповідача як суб`єкта, що здійснює нарахування та виплату грошового забезпечення, суд не підміняє відповідача у здійсненні відповідних розрахунків, а зобов`язує його вчинити передбачені законом дії з нарахування та виплати компенсації.

Частиною другою статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідач як суб`єкт владних повноважень правомірності своєї бездіяльності не довів.

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

За встановлених у цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин суд дійшов висновку, що основні (суттєві) аргументи позовної заяви є обґрунтованими, внаслідок чого позовні вимоги підлягають задоволенню повністю.

Питання про розподіл судових витрат відповідно до вимог статті 139 КАС України судом не вирішується, оскільки позивач згідно з пунктом 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільнений, інших судових витрат у справі не понесено.

Керуючись статтями 9, 72, 77, 90, 94, 139, 241– 246, 250, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов адвоката Молот Єлизавети Олександрівни в інтересах ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до Військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми перерахованого грошового забезпечення за період з 01 червня 2022 року по 19 травня 2023 року (за винятком сум одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки), виплаченого 17 липня 2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі № 160/26914/25, за весь час затримки його виплати по день фактичної виплати 17 липня 2026 року.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на суми перерахованого грошового забезпечення за період з 01 червня 2022 року по 19 травня 2023 року (за винятком сум одноразової грошової допомоги при звільненні, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, грошової допомоги для оздоровлення та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки), виплаченого 17 липня 2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 24 листопада 2025 року у справі № 160/26914/25, за весь час затримки його виплати по день фактичної виплати 17 липня 2026 року відповідно до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя І.О. Свергун