Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №160/17631/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокуСправа №160/17631/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: 23 червня 2026 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , у якій позивач просить суд:

-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення;

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення за період з 29.01.2020 по 28.05.2026, виплаченого на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі № 160/34622/24, з одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців»;

-визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення;

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.05.2026, виплаченої на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 березня 2025 року у справі № 160/33469/24, з одночасним відрахуванням 1,5 % військового збору та з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44, за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців».

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 . Під час виплати перерахованого грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 19.05.2023 та індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 до 02.10.2024 позивачу не було нараховано компенсацію втрати частини доходів. Позивач вважає таку бездіяльність відповідача протиправною, у зв`язку з чим звернувся до суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26 червня 2026 року відкрито провадження у справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.

29.06.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він заперечує проти задоволення позовних вимог. Зокрема, відповідач зазначає, що зміни до Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати», якими до переліку доходів, що підлягають компенсації, включено суми індексації грошових доходів громадян, внесено лише Законом № 1214-IX, а нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Крім того, відповідач посилається на те, що його дії залежать від наявності належного обсягу бюджетних асигнувань, на який розпорядник коштів нижчого рівня вплинути не може, а розрахунок компенсації належить до його дискреційних повноважень. З цих підстав відповідач просить відмовити у задоволенні позову.

Відповідно до частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї зі сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 проходив службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Ця обставина сторонами не оспорюється та підтверджується матеріалами справи.

У період проходження служби відповідач не здійснював нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення та не в повному розмірі виплачував йому грошове забезпечення, що стало підставою для звернення позивача до суду з позовними заявами.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі № 160/34622/24 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошового забезпечення військовослужбовця за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб у відповідному році.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 29.01.2020 по 19.05.2023 з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, обрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020, Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021, Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 березня 2025 року у справі № 160/33469/24 позов задоволено частково.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у ненарахуванні та невиплаті ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січня 2008 року.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - січня 2008 року.

Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 02.10.2024 включно із застосуванням індексації-різниці (щомісячної фіксованої індексації) в розмірі 4032,58 грн щомісяця відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 31.12.2022 та з 01.01.2024 по 02.10.2024 включно із застосуванням індексації-різниці (щомісячної фіксованої індексації) в розмірі 4032,58 грн щомісяця відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.

28.05.2026 на виконання зазначених рішень суду відповідач виплатив позивачу 653646,02 грн, що підтверджується повідомленням про надходження коштів і не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати позивачу не нараховано та не виплачено.

Позивач вважає, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення за весь час затримки їх виплати - з 01.01.2016 по день фактичної виплати.

Із зазначених підстав позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення.

Питання, пов`язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у разі порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19 жовтня 2000 року № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» (далі - Закон № 2050-III).

Відповідно до статей 1, 2 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у разі порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи); така компенсація провадиться в разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами в цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Тобто стаття 2 Закону № 2050-III прямо передбачає, що під доходами, на які поширюються правила щодо компенсації втрат, у цьому Законі слід розуміти, зокрема, і заробітну плату (грошове забезпечення).

Наведене дає підстави для висновку, що дія зазначеного Закону поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності й господарювання, застосовується в усіх випадках порушення встановлених строків виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), і стосується всіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України та які не мають разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону № 2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Своєю чергою, компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку та підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Виплата громадянам суми компенсації провадиться в разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць (стаття 4 Закону № 2050-III).

З метою реалізації Закону № 2050-III постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 № 159 затверджено Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159).

Пункти 1, 2 Порядку № 159 відтворюють положення Закону № 2050-III та конкретизують підстави і механізм виплати компенсації.

Згідно з абзацом першим пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

Згідно з пунктом 4 Порядку № 159 індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається.

Із системного аналізу наведених правових норм випливає, що підставою для здійснення компенсації громадянам втрати частини доходів є дотримання таких основних умов: нарахування належних доходів (заробітної плати, пенсії, соціальних виплат, стипендії); порушення встановлених строків їх виплати (як з вини, так і без вини підприємств усіх форм власності і господарювання); затримка виплати доходів на один і більше календарних місяців; зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги; доходи не повинні мати разового характеру (пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата).

Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Водночас використане в статті 3 Закону № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток нарахованого, але не виплаченого грошового доходу за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Верховного Суду від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 29 жовтня 2020 року у справі № 280/729/19.

Необхідно врахувати, що Верховний Суд уже викладав правові висновки щодо застосування норм Закону № 2050-III, зокрема в постанові від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19, правовідносини в якій у частині цих позовних вимог є подібними до правовідносин у справі, що розглядається.

Ухвалюючи постанову у справі № 240/11882/19, Верховний Суд виходив з аналізу норм Закону № 2050-III, відповідно до статті 2 якого компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться в разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами в Законі № 2050-III слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру, зокрема заробітну плату (грошове забезпечення).

Відповідно до статті 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться).

Відповідно до статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться в тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Системний аналіз наведених норм, за позицією Верховного Суду у вказаній справі, дає підстави для висновку, що індексація є складовою заробітної плати і в разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до чинного законодавства.

На належності сум індексації та компенсації працівникам втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати до складових належної працівникові заробітної плати як коштів, які мають компенсаторний характер та спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати, наголошував і Конституційний Суд України в Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013.

У справі № 240/11882/19 Верховний Суд зауважив, що використане в статті 3 Закону № 2050-III формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.

Також, Верховний Суд у справі № 240/11882/19 дійшов висновку, що зміст і правова природа спірних правовідносин у розумінні положень статей 1-3 Закону № 2050-III дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.

Застосовуючи цей висновок у справі № 240/11882/19 з урахуванням наявності факту невиплати позивачу сум індексації грошового забезпечення за заявлений у тій справі період у зв`язку з бездіяльністю власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати, Верховний Суд дійшов висновку, що така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

Повертаючись до обставин справи.

Як установлено судом, на виконання рішень Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15.04.2025 у справі № 160/34622/24 та від 07.03.2025 у справі № 160/33469/24 відповідач 28.05.2026 виплатив позивачу перераховане грошове забезпечення та індексацію грошового забезпечення.

Компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати одночасно з виплатою заборгованості відповідач не нарахував і не виплатив.

Отже, відповідач допустив затримку виплати позивачу грошового забезпечення та індексації грошового забезпечення, нарахованих за періоди, визначені зазначеними рішеннями суду, на один і більше календарних місяців.

З огляду на приписи статті 4 Закону № 2050-III обов`язок нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів виник у відповідача в травні 2026 року - у місяці, в якому виплачено заборгованість.

Невиконання цього обов`язку є протиправною бездіяльністю відповідача.

Водночас дія Закону № 2050-III поширюється лише на доходи, які не мають разового характеру.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі № 160/34622/24 відповідача зобов`язано здійснити перерахунок щомісячних основних, щомісячних додаткових та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.

Одноразові додаткові види грошового забезпечення мають разовий характер, а тому компенсація втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати на них не нараховується.

Отже, позовні вимоги щодо компенсації за несвоєчасну виплату грошового забезпечення підлягають задоволенню лише в частині щомісячних видів грошового забезпечення (щомісячних основних і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення), а в решті задоволенню не підлягають.

Суд також зазначає, що позивач визначає періоди, за які просить нарахувати компенсацію, як з 29.01.2020 до 28.05.2026 та з 01.01.2016 до 28.05.2026, тобто поєднує в них період, за який нараховано дохід, і період його невиплати.

Натомість відповідно до статті 3 Закону № 2050-III та пункту 4 Порядку № 159 компенсація обчислюється щодо доходу за кожний відповідний місяць шляхом застосування індексу інфляції за період невиплати цього доходу, при цьому інфляція місяця, за який виплачується дохід, до уваги не береться.

З огляду на це компенсація підлягає нарахуванню за несвоєчасну виплату доходу, нарахованого за періоди, визначені рішеннями суду, та виплаченого 28.05.2026, а саме:

- щомісячних видів грошового забезпечення, нарахованих за період з 29.01.2020 до 19.05.2023 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі № 160/34622/24;

- індексації грошового забезпечення, нарахованої за періоди з 01.01.2016 до 28.02.2018, з 01.03.2018 до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 02.10.2024 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 березня 2025 року у справі № 160/33469/24.

Щодо доводів відповідача про те, що до набрання чинності Законом № 1214-IX суми індексації не підлягали компенсації, суд зазначає таке.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Отже, індексація є складовою грошового забезпечення, яке і до внесення змін Законом № 1214-IX належало до доходів, визначених статтею 2 Закону № 2050-III.

Такий висновок узгоджується з позицією Конституційного Суду України, викладеною в Рішенні від 15.10.2013 № 9-рп/2013, та наведеною вище практикою Верховного Суду, сформованою щодо правовідносин, які виникли до 2021 року.

Крім того, абзацом восьмим пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, передбачено, що в разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян провадиться їх компенсація відповідно до законодавства.

Водночас обов`язок нарахувати та виплатити компенсацію відповідно до статті 4 Закону № 2050-III виник у відповідача в травні 2026 року, тобто в період дії Закону № 2050-III в редакції Закону № 1214-IX, яка прямо передбачає компенсацію сум індексації грошових доходів громадян.

За таких обставин застосування цієї норми до спірних правовідносин не є наданням закону зворотної дії в часі.

Отже, зазначені доводи відповідача є безпідставними.

Посилання відповідача на відсутність бюджетних асигнувань суд також відхиляє, оскільки відсутність бюджетних коштів не може бути підставою для невиконання обов`язку, встановленого законом.

Аналогічну позицію висловив Європейський суд з прав людини в рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00), зазначивши, що держава не може посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Не заслуговують на увагу й доводи відповідача щодо дискреційного характеру його повноважень, оскільки порядок обчислення та строк виплати компенсації імперативно визначено статтями 3, 4 Закону № 2050-III та пунктом 4 Порядку № 159, тобто відповідач не має можливості обирати між кількома правомірними варіантами поведінки.

При цьому суд не визначає розміру компенсації, а зобов`язує відповідача нарахувати її відповідно до вимог законодавства, що не є втручанням у його повноваження.

З урахуванням викладеного належним способом захисту порушеного права позивача є визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати компенсації втрати частини доходів і зобов`язання його нарахувати та виплатити позивачу таку компенсацію в зазначених вище межах.

Щодо позовних вимог про відрахування 1,5 % військового збору та компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 16№ підрозділу 10 розділу XX «Перехідні положення» Податкового кодексу України об`єктом оподаткування військовим збором є доходи, визначені статтею 163 цього Кодексу, а нарахування, утримання та сплата (перерахування) збору до бюджету здійснюються в порядку, встановленому статтею 168 цього Кодексу, тобто податковим агентом під час нарахування (виплати) доходу.

Отже, утримання військового збору з доходу, що підлягає виплаті позивачу, є обов`язком відповідача як податкового агента, який виникає в силу закону.

Доказів того, що відповідач відмовився виконувати цей обов`язок або що між сторонами існує спір щодо його виконання, матеріали справи не містять.

За таких обставин права позивача в цій частині відповідачем не порушено, а покладення на відповідача судовим рішенням обов`язку, встановленого законом, не є необхідним для захисту прав позивача.

Тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Згідно з пунктом 1 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі - Порядок № 44), цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (у тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація).

Відповідно до пунктів 2-5 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим зі служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Аналіз наведених норм Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання в розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Водночас компенсацію втрати частини доходів, яка є предметом спору, відповідачем ще не нараховано та не виплачено, а отже, питання про утримання з неї податку з доходів фізичних осіб і виплату грошової компенсації сум цього податку ще не поставало. Доказів того, що відповідач відмовив позивачу у виплаті такої грошової компенсації, матеріали справи не містять.

Відтак відсутні підстави вважати, що права позивача в цій частині порушено, а позовні вимоги щодо одночасної компенсації сум податку з доходів фізичних осіб є передчасними.

Зі змісту статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України випливає, що судовому захисту підлягає вже порушене право, а не право, яке може бути порушено в майбутньому.

Щодо вимоги про здійснення виплати за кодом економічної класифікації видатків 2112 «Грошове забезпечення військовослужбовців» суд зазначає, що визначення коду економічної класифікації видатків є питанням бюджетного обліку та виконання судового рішення, яке належить до компетенції відповідача, а не способом захисту порушеного права.

Тому в цій частині позовні вимоги також задоволенню не підлягають.

Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

На підставі викладеного, зважаючи на всі наведені обставини в їх сукупності, суд доходить висновку, що позовні вимоги є частково обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.

Розподіл судового збору не здійснюється, оскільки позивач звільнений від його сплати.

Керуючись статтями 2, 139, 242-246, 250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_3 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати щомісячних видів грошового забезпечення, нарахованих за період з 29.01.2020 до 19.05.2023 та виплачених 28.05.2026 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі № 160/34622/24.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати щомісячних видів грошового забезпечення (щомісячних основних і щомісячних додаткових видів грошового забезпечення), нарахованих за період з 29.01.2020 до 19.05.2023 та виплачених 28.05.2026 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 15 квітня 2025 року у справі № 160/34622/24.

Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, нарахованої за періоди з 01.01.2016 до 28.02.2018, з 01.03.2018 до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 02.10.2024 і виплаченої 28.05.2026 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 березня 2025 року у справі № 160/33469/24.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення, нарахованої за періоди з 01.01.2016 до 28.02.2018, з 01.03.2018 до 31.12.2022 та з 01.01.2024 до 02.10.2024 і виплаченої 28.05.2026 на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 7 березня 2025 року у справі № 160/33469/24.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частин рішення або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя А.О. Сластьон