Рішення від 07 жовтня 2026 р. у справі №160/17707/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 рокуСправа №160/17707/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Сластьон А.О. розглянув у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії.

Суть спору: 24.06.2026 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), у якій позивач просить суд:

-визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення за періоди з 06.09.2019 по 31.12.2019, з 01.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023, з 01.01.2024 по 31.12.2024, з 01.01.2025 по 31.12.2025 та з 01.01.2026 по 07.04.2026 без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на відповідний календарний рік станом на 1 січня кожного року;

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок грошового забезпечення ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за періоди з 06.09.2019 по 31.12.2019, з 01.01.2020 по 31.12.2020, з 01.01.2021 по 31.12.2021, з 01.01.2022 по 31.12.2022, з 01.01.2023 по 31.12.2023, з 01.01.2024 по 31.12.2024, з 01.01.2025 по 31.12.2025 та з 01.01.2026 по 07.04.2026 з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на відповідний календарний рік станом на 1 січня кожного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести його виплату з урахуванням раніше виплачених сум;

-визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошової допомоги для оздоровлення за 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на відповідний календарний рік станом на 1 січня кожного року;

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошової допомоги для оздоровлення за 2019, 2020, 2021, 2022, 2023, 2024, 2025 та 2026 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами України про Державний бюджет України на відповідний календарний рік станом на 1 січня кожного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум;

-визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік у кількості 20 діб, за 2023 рік у кількості 30 діб, за 2024 рік у кількості 30 діб, за 2025 рік у кількості 15 діб, за 2026 рік у кількості 8 діб загальною тривалістю 103 доби, а також додаткової відпустки як учаснику бойових дій (особі з інвалідністю внаслідок війни) відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» та пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 2022 по 2026 роки загальною тривалістю 70 діб без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026;

-зобов`язати військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік у кількості 20 діб, за 2023 рік у кількості 30 діб, за 2024 рік у кількості 30 діб, за 2025 рік у кількості 15 діб, за 2026 рік у кількості 8 діб загальною тривалістю 103 доби, а також додаткової відпустки як учаснику бойових дій (особі з інвалідністю внаслідок війни) відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» та пункту 12 частини першої статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» за період з 2022 по 2026 роки загальною тривалістю 70 діб з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що в період проходження військової служби з 06.09.2019 до 07.04.2026 відповідач обчислював і виплачував йому грошове забезпечення, визначаючи посадовий оклад та оклад за військовим званням із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, у розмірі 1762 грн. На думку позивача, розміри посадового окладу та окладу за військовим званням мали визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». Позивач вважає, що пункт 2 постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 не підлягає застосуванню як такий, що суперечить законам про Державний бюджет України, які мають вищу юридичну силу, та посилається на висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24. Оскільки грошова допомога для оздоровлення та грошова компенсація за невикористані дні відпусток обчислюються виходячи з місячного грошового забезпечення, позивач вважає, що їх також виплачено йому в заниженому розмірі. Зазначені обставини зумовили звернення позивача до суду з цим позовом для захисту своїх порушених прав.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 26.06.2026 відкрито провадження в адміністративній справі. Розгляд справи вирішено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

06.07.2026 від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він просить відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відзив обґрунтовано тим, що в період з 06.09.2019 до 28.01.2020 пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 діяв у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 і передбачав застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018; пункт 4 постанови № 704 у первинній редакції не може застосовуватися вибірково, без урахування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини; визначення розмірів грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень Кабінету Міністрів України. Вказав, що з 20.05.2023 пункт 4 постанови № 704 викладено в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Відповідач також зазначає, що відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визнання пункту 2 постанови № 481 протиправним та нечинним має наслідки лише з моменту набрання законної сили відповідним судовим рішенням, а висновки, викладені в постанові Верховного Суду від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24, не підлягають застосуванню. Крім того, відповідач посилається на відсутність бюджетних призначень на здійснення відповідних виплат.

06.07.2026 відповідач також подав клопотання про залишення позовної заяви без розгляду, обґрунтоване пропуском позивачем без поважних причин тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 233 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX. На думку відповідача, про розмір грошового забезпечення позивач дізнавався щомісячно, а положення частини другої статті 233 КЗпП України до спірних правовідносин не застосовуються, оскільки предметом позову не є виплата сум, що належать працівникові при звільненні.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї зі сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи в судовому засіданні до суду не зверталися.

З урахуванням викладеного розгляд справи судом здійснено в порядку письмового провадження за наявними в ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 06.09.2019 до 07.04.2026, що підтверджується витягами з наказів командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 06.09.2019 № 181 та від 07.04.2026 № 98.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 07.04.2026 № 98 солдата військової служби за контрактом ОСОБА_1 , водія радіолокаційної станції взводу батареї артилерійської розвідки, звільнено з військової служби.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення учасника бойових дій, наявною в матеріалах справи.

22.05.2026 представник позивача - адвокат Алексєєнко Артем Ігорович звернувся до відповідача з адвокатським запитом щодо розміру прожиткового мінімуму, застосованого при визначенні посадового окладу та окладу за військовим званням позивача.

У відповідь відповідач надав картки особового рахунку позивача за 2020-2026 роки.

Із карток особового рахунку вбачається, що в спірний період посадовий оклад та оклад за військовим званням позивача визначалися виходячи з розрахункової величини 1762 грн, тобто розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Відповідач цієї обставини не заперечує.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи оцінку заявленим позовним вимогам та запереченням проти них, суд зазначає таке.

Щодо клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Згідно з усталеною практикою Верховного Суду у спорах щодо нарахування та виплати грошового забезпечення військовослужбовцям застосовуються строки звернення до суду, визначені статтею 233 КЗпП України.

Частиною першою статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX) було встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Водночас Рішенням Конституційного Суду України від 11.12.2025 № 1-р/2025 частину першу статті 233 КЗпП України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною). Зазначене положення втратило чинність із дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з частиною другою статті 233 КЗпП України у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, працівник має право звернутися до суду в тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).

Позовну заяву подано 23.06.2026, тобто після ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 11.12.2025 № 1-р/2025.

Отже, на час звернення позивача до суду тримісячний строк, установлений частиною першою статті 233 КЗпП України для вимог про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, не діяв.

Суд ураховує, що відповідач у клопотанні сам наголошує на процесуальному характері статті 233 КЗпП України; отже, вона підлягає застосуванню в редакції, чинній на момент подання позову.

Верховний Суд у постанові від 24.02.2026 у справі № 120/2933/25, ухваленій у спорі щодо обчислення та виплати грошового забезпечення військовослужбовцю, з урахуванням зазначеного Рішення Конституційного Суду України наголосив, що виплата винагороди за працю є триваючим зобов`язанням, та визнав помилковим застосування судами попередніх інстанцій тримісячного строку звернення до суду, встановленого нормою, яку визнано неконституційною.

Крім того, позивача звільнено з військової служби 07.04.2026, а з позовом до суду він звернувся 23.06.2026, тобто з дотриманням і тримісячного строку, встановленого частиною другою статті 233 КЗпП України, у тому числі щодо вимог про перерахунок грошової компенсації за невикористані дні відпусток, нарахованої при звільненні.

Посилання відповідача на ухвали Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 990/233/23 та від 07.12.2023 у справі № 990/242/23 суд не бере до уваги, оскільки їх ухвалено до визнання частини першої статті 233 КЗпП України неконституційною.

Отже, позивач не пропустив строку звернення до суду, підстав для залишення позовної заяви без розгляду відповідно до статті 123 КАС України немає, а в задоволенні клопотання відповідача слід відмовити.

Щодо перерахунку грошового забезпечення за період з 06.09.2019 до 07.04.2026 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини четвертої статті 9 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон № 2011-XII) грошове забезпечення виплачується в розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - постанова № 704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 постанови № 704 у первинній редакції було визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Додатки 1 та 14 до постанови № 704, у яких у вигляді таблиць наведено відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснювального характеру. Зокрема, у цих примітках наведено інформацію щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням залежно від відповідних тарифних коефіцієнтів, а також правила округлення. Норм права ці примітки не містять.

Згідно з приміткою 1 до додатка 1 до постанови № 704 посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Надалі постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі - постанова № 103) до постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 постанови № 704 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Проте зміст приміток до додатків 1 та 14 до постанови № 704 не було приведено у відповідність до пункту 4 цієї постанови.

Отже, згідно з постановою № 704 у редакції постанови № 103 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням як складових грошового забезпечення військовослужбовців була стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунку розмірів цих окладів не застосовувалася.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови № 103, яким було внесено зміни до пункту 4 постанови № 704.

Отже, з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18 діє редакція пункту 4 постанови № 704, яка була чинною до зазначених змін.

При цьому порядок дій, які має вчинити, зокрема, відповідач у зв`язку із втратою чинності пунктом 6 постанови № 103 та змінами, внесеними ним до пункту 4 постанови № 704, не змінився.

Наведена позиція відповідає висновкам Верховного Суду, викладеним у рішенні від 17.12.2019 за результатами розгляду зразкової адміністративної справи № 160/8324/19.

Отже, з 29.01.2020 - дати набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18 - виникли підстави для визначення розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Тобто з 29.01.2020 знову почало діяти правило двох розрахункових величин для обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Проте згідно з пунктом 3 розділу II Закону України від 06.12.2016 № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон № 1774-VIII) мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується в розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Аналогічні правові висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі № 240/4946/18, постановах Верховного Суду від 11.02.2021 у справі № 200/3757/20-а та від 18.02.2021 у справі № 200/3775/20-а.

З огляду на зазначене суд відхиляє доводи відповідача про неможливість «вибіркового» застосування пункту 4 постанови № 704 у первинній редакції без урахування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини, оскільки незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини прямо випливає з пункту 3 розділу II Закону № 1774-VIII, який має вищу юридичну силу.

Відповідно до частини третьої статті 7 КАС України в разі невідповідності правового акта закону України суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу. Не спростовують цього висновку і посилання відповідача на примітки до додатків до постанови № 704, оскільки такі примітки норм права не містять.

Безпідставними є також доводи відповідача про те, що визначення розмірів грошового забезпечення належить до дискреційних повноважень Кабінету Міністрів України. Предметом спору в цій справі є не здійснення Кабінетом Міністрів України нормотворчих повноважень, а правильність застосування відповідачем законодавства при обчисленні грошового забезпечення позивача; обов`язок обчислювати та виплачувати грошове забезпечення відповідно до законодавства покладено саме на відповідача.

Не може бути підставою для відмови в позові й посилання відповідача на відсутність бюджетних призначень. Європейський суд з прав людини в рішенні від 08.11.2005 у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зазначив, що якщо чинне законодавче положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всіх вимог, необхідних для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними, та не можуть посилатися на брак коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Ураховуючи зміни правового регулювання, що відбулися протягом спірного періоду, суд оцінює правомірність дій відповідача окремо за кожним із таких періодів.

Щодо періоду з 06.09.2019 до 28.01.2020.

У період з 06.09.2019 до 28.01.2020 пункт 4 постанови № 704 діяв у редакції постанови № 103 і передбачав застосування для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Відповідно до частини другої статті 265 КАС України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду. Ця норма визначає момент втрати чинності нормативно-правовим актом, визнаним судом протиправним. Отже, наслідки визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови № 103 настали з 29.01.2020 і не поширюються на правовідносини, які виникли та були реалізовані до цієї дати.

Ураховуючи наведене, обчислюючи грошове забезпечення позивача в період з 06.09.2019 до 28.01.2020 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені чинним на той час законодавством.

Отже, у задоволенні позовних вимог щодо цього періоду слід відмовити.

Щодо періоду з 29.01.2020 до 19.05.2023.

З 29.01.2020 пункт 4 постанови № 704 підлягав застосуванню в первинній редакції з урахуванням пункту 3 розділу II Закону № 1774-VIII, тобто розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями мали визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2020 року встановлено в розмірі 2102 грн.

Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2021 року встановлено в розмірі 2270 грн.

Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2022 року встановлено в розмірі 2481 грн.

Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 № 2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2023 року встановлено в розмірі 2684 грн.

Отже, у період з 29.01.2020 по 19.05.2023 грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020 (2102 грн), 01.01.2021 (2270 грн), 01.01.2022 (2481 грн) та 01.01.2023 (2684 грн) відповідно.

Натомість відповідач безпідставно застосовував розрахункову величину 1762 грн, а тому позовні вимоги щодо цього періоду підлягають задоволенню.

Щодо періоду з 20.05.2023 до 17.06.2025.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. № 103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. № 704» (далі - постанова № 481), яка набрала чинності 20.05.2023, абзац перший пункту 4 постанови № 704 викладено в такій редакції: « 4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Тобто з 20.05.2023 пункт 4 постанови № 704 діяв у новій редакції, яка не передбачала застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, при розрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб, а прямо визначала розрахункову величину 1762 грн.

До 18.06.2025 зазначене положення в установленому законом порядку нечинним визнано не було, а тому відповідач, діючи згідно з частиною другою статті 19 Конституції України, був зобов`язаний його застосовувати.

Як уже зазначалося, відповідно до частини другої статті 265 КАС України рішення суду про визнання нормативно-правового акта протиправним та нечинним має перспективну дію і не поширюється на правовідносини, що виникли та були реалізовані до набрання ним законної сили.

Суд ураховує також, що постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 рішення Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, якими пункт 2 постанови № 481 було визнано протиправним та нечинним, скасовано та ухвалено нову постанову, якою в задоволенні позовних вимог до Кабінету Міністрів України, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, про визнання дій неправомірними та зобов`язання скасувати пункт 2 постанови № 481 відмовлено.

При цьому Верховний Суд виходив з того, що частина четверта статті 9 Закону № 2011-XII прямо встановлює, що грошове забезпечення військовослужбовців виплачується в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України.

За таких обставин, коли законність пункту 2 постанови № 481 була безпосереднім предметом судового контролю і Верховний Суд не встановив підстав для визнання його протиправним, суд у цій справі не вбачає підстав для незастосування зазначеного положення з посиланням на частину третю статті 7 КАС України.

Щодо посилання позивача на висновки, викладені в постанові Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 17.02.2026 у справі № 520/5814/24, суд зазначає, що ухвалою від 22.05.2026 колегія суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду передала справу № 240/401/26, у якій вирішується питання щодо застосування пункту 2 постанови № 481 при обчисленні грошового забезпечення військовослужбовця, на розгляд об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду з підстави, визначеної частиною другою статті 346 КАС України, тобто у зв`язку з необхідністю відступу від висновку щодо застосування норми права, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі іншої палати.

Отже, практика Верховного Суду з цього питання на час розгляду цієї справи не є усталеною, а подальшою постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 підтверджено законність пункту 2 постанови № 481.

Отже, у період з 20.05.2023 до 17.06.2025 відповідач правомірно обчислював грошове забезпечення позивача виходячи з розрахункової величини 1762 грн, а тому в задоволенні позовних вимог щодо цього періоду слід відмовити.

Щодо періоду з 18.06.2025 до 07.04.2026.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 14.03.2025 у справі № 320/29450/24, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 18.06.2025, визнано протиправним та нечинним пункт 2 постанови № 481 стосовно внесення змін до пункту 4 постанови № 704.

Відповідно до статті 325 КАС України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття. Отже, згідно з частиною другою статті 265 КАС України пункт 2 постанови № 481 утратив чинність з 18.06.2025.

Відповідно до частини другої статті 14 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Із втратою чинності пунктом 2 постанови № 481, яким було змінено пункт 4 постанови № 704, з 18.06.2025 знову підлягала застосуванню редакція пункту 4 постанови № 704, яка діяла до внесення цих змін, тобто редакція, що передбачає визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.

Аналогічні правові наслідки настали в разі визнання протиправним та скасування пункту 6 постанови № 103 у справі № 826/6453/18.

Отже, у період з 18.06.2025 до 07.04.2026 у відповідача були відсутні правові підстави для застосування розрахункової величини 1762 грн, а грошове забезпечення позивача мало обчислюватися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Статтею 7 Закону України від 19.11.2024 № 4059-IX «Про Державний бюджет України на 2025 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2025 року встановлено в розмірі 3028 грн.

Статтею 7 Закону України від 03.12.2025 № 4695-IX «Про Державний бюджет України на 2026 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб з 1 січня 2026 року встановлено в розмірі 3328 грн.

Скасування постановою Верховного Суду від 16.07.2026 у справі № 320/29450/24 судових рішень, якими пункт 2 постанови № 481 було визнано протиправним та нечинним, не змінює висновку суду щодо цього періоду з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний Суд України в Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 зазначив, що дія нормативно-правового акта в часі, як правило, починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Як уже зазначалося, наслідки судових рішень щодо чинності нормативно-правових актів мають перспективний характер (частина друга статті 265 КАС України), на чому, зокрема, наголошує й сам відповідач у відзиві.

Цей принцип однаково застосовується як до втрати нормативно-правовим актом чинності, так і до відновлення його дії внаслідок скасування судового рішення, яким його було визнано нечинним.

Отже, відновлення дії пункту 2 постанови № 481 з 16.07.2026 не може поширюватися на правовідносини щодо обчислення та виплати грошового забезпечення, які виникли та були реалізовані в період з 18.06.2025 до 07.04.2026, коли зазначене положення було нечинним.

Суд ураховує також, що на дату ухвалення Верховним Судом цієї постанови позивача вже було звільнено з військової служби.

Інший підхід суперечив би принципу правової визначеності як складовій принципу верховенства права (стаття 8 Конституції України) та призвів би до погіршення становища позивача внаслідок застосування до нього нормативно-правового положення, яке у відповідний період не діяло.

Отже, у період з 18.06.2025 до 07.04.2026 грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2025 (3028 грн) та 01.01.2026 (3328 грн) відповідно, а тому позовні вимоги щодо цього періоду підлягають задоволенню.

Щодо грошової допомоги для оздоровлення.

Відповідно до пункту 1 розділу XXIII Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260 (далі - Порядок № 260), військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.

Оскільки розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з місячного грошового забезпечення, яке, у свою чергу, залежить від розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, ця вимога є похідною від вимоги про перерахунок грошового забезпечення.

Отже, грошова допомога для оздоровлення, нарахована позивачу в періоди з 29.01.2020 до 19.05.2023 та з 18.06.2025 до 07.04.2026, підлягає перерахунку з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.

Щодо грошової допомоги для оздоровлення, нарахованої в періоди з 06.09.2019 до 28.01.2020 та з 20.05.2023 до 17.06.2025, позовні вимоги задоволенню не підлягають з підстав, наведених вище.

Щодо грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки.

Згідно з положеннями розділу XXXI Порядку № 260 військовослужбовцям, які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка з наступним виключенням зі списків особового складу військової частини або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Розрахунок такої грошової компенсації здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород), які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.

Отже, грошова компенсація за невикористані дні відпусток обчислюється виходячи з розміру грошового забезпечення позивача станом на дату звільнення, тобто на 07.04.2026.

Оскільки, як установлено судом, у цей період грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2026 (3328 грн), грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки учасника бойових дій, нарахована позивачу при звільненні, підлягає перерахунку з урахуванням зазначеного розміру прожиткового мінімуму.

Спір у цій частині стосується лише розрахункової величини, застосованої для визначення розміру грошової компенсації.

Кількості невикористаних днів відпусток, за які позивачу нараховано компенсацію при звільненні, відповідач не оспорює, а тому перерахунок має бути здійснено за ту кількість днів, за яку компенсацію було нараховано.

Доказів наявності в позивача статусу особи з інвалідністю внаслідок війни матеріали справи не містять, тому суд виходить з підтвердженого статусу учасника бойових дій.

Доводи відзиву щодо відсутності підстав для перерахунку матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань суд не оцінює, оскільки позивач такої вимоги не заявляв.

Відповідно до частин першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд відповідно до статті 90 КАС України оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням наведеного позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо розподілу судових витрат.

Частиною першою статті 139 КАС України встановлено, що в разі ухвалення судового рішення на користь сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» як учасник бойових дій, інших судових витрат він не заявив, а тому питання щодо розподілу судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 139, 241-246, 255, 262, 295 КАС України, суд, -

УХВАЛИВ:

Адміністративний позов ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 (ідентифікаційний код: НОМЕР_2 , місцезнаходження: АДРЕСА_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за періоди з 29.01.2020 до 19.05.2023 та з 18.06.2025 до 07.04.2026 без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення (щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення) за періоди з 29.01.2020 до 19.05.2023 та з 18.06.2025 до 07.04.2026 виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення, нарахованої в періоди з 29.01.2020 до 19.05.2023 та з 18.06.2025 до 07.04.2026, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення, нарахованої в періоди з 29.01.2020 до 19.05.2023 та з 18.06.2025 до 07.04.2026, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.

Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 при звільненні з військової служби грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки учасника бойових дій без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026.

Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки учасника бойових дій, нарахованої при звільненні з військової служби, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» станом на 01.01.2026, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частин рішення або розгляду справи в порядку письмового провадження апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя А.О. Сластьон