Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №140/6487/26 — Волинський окружний адміністративний суд

ВОЛИНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокуЛуцькСправа № 140/6487/26

Волинський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого-судді Ксензюка А.Я.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся в суд із позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі – В/ч НОМЕР_1 , відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 17.05.2024 по день фактичного розрахунку 30.04.2026; зобов`язання нарахувати та виплатити середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні з 17.05.2024 по 16.11.2024, але не більше як за шість місяців.

Позивач зазначає, що його звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу 16.05.2024. На момент звільнення він перебував на грошовому забезпеченні у військовій частині НОМЕР_1 . При цьому остаточний розрахунок з ним у повному обсязі проведено не було.

Підставою для виникнення заборгованості позивач вказує рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 у справі №140/8801/24, яким з відповідних органів Держприкордонслужби стягнуто на його користь належні суми індексації грошового забезпечення. Зазначені суми виплачені у березні–квітні 2026 року, у зв`язку з чим, на думку позивача, остаточний розрахунок при звільненні фактично проведено 30.04.2026.

Позивач вважає, що саме військова частина НОМЕР_1 як орган, з якого його виключено зі списків особового складу, була зобов`язана провести з ним повний розрахунок при звільненні, у тому числі щодо сум, право на які виникло під час проходження служби в інших органах Держприкордонслужби.

Посилаючись на статті 116, 117 КЗпП України, позивач вважає, що має право на середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку з 17.05.2024 по 16.11.2024, тобто в межах установленого статтею 117 КЗпП України шестимісячного строку.

З урахуванням виплаченої індексації позивач визначає середньоденне грошове забезпечення у розмірі 2390,73 грн, а середнє грошове забезпечення за 184 календарні дні затримки – 439 894,32 грн. Водночас із застосуванням принципу співмірності позивач визначає належну до відшкодування суму у розмірі 348 478,23 грн.

У зв`язку з наведеним позивач просить визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язати відповідача нарахувати і виплатити відповідну суму.

Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 22.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за вказаним позовом, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

У відзиві відповідач заперечує проти позову та зазначає, що індексація за періоди служби позивача в інших військових частинах не повинна враховуватися при визначенні остаточного розрахунку, оскільки такі виплати здійснювалися відповідними військовими частинами, у яких позивач перебував на фінансовому забезпеченні.

Відповідач вважає, що при звільненні позивачу було виплачено всі належні суми, а затримка стосувалася лише індексації, виплаченої військовою частиною НОМЕР_1 на виконання судового рішення. З огляду на це відповідач визначає частку несвоєчасно виплаченої суми у розмірі 3,5 % та вважає, що можливий розмір середнього грошового забезпечення за час затримки становить близько 8 201,21 грн.

Крім того, відповідач посилається на співмірність та пропорційність такого відшкодування, врахування поведінки сторін, статусу військової частини як бюджетної установи та обставин воєнного стану. Також зазначає, що позивач звернувся за захистом права лише через три місяці після звільнення.

Отже, відповідач просить відмовити у задоволенні позову або, у разі встановлення права позивача на відшкодування, визначити його розмір з урахуванням частки несвоєчасно виплаченої суми та принципу співмірності.

У відповіді на відзив позивач заперечує проти доводів відповідача та зазначає, що саме військова частина НОМЕР_1 як останнє місце служби та орган, який виключив його зі списків особового складу, була зобов`язана провести з ним повний розрахунок при звільненні, незалежно від того, в яких військових частинах виникло право на відповідні виплати.

Позивач наголошує, що виплата індексації на виконання судового рішення у 2026 році підтверджує факт непроведення з ним повного розрахунку у день звільнення, а тому є підстави для застосування статті 117 КЗпП України.

Також позивач заперечує проти визначення відповідачем розміру відшкодування виходячи лише із суми індексації, виплаченої військовою частиною НОМЕР_1 , та вважає необґрунтованим застосований відповідачем коефіцієнт 3,5 %. Зазначає, що при визначенні розміру відшкодування необхідно враховувати всю суму виплат, які не були своєчасно проведені при звільненні, а не лише окрему її частину.

Позивач також посилається на судову практику Верховного Суду щодо обов`язку останнього місця служби здійснити остаточний розрахунок та щодо застосування принципу співмірності при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку.

У зв`язку з цим позивач просить врахувати наведені у відповіді на відзив заперечення та задовольнити позовні вимоги у заявленому розмірі.

У запереченнях відповідач не погоджується з доводами позивача та зазначає, що військова частина НОМЕР_1 не повинна нести відповідальність за затримку виплати сум індексації грошового забезпечення за періоди, коли позивач перебував на фінансовому забезпеченні інших військових частин. Посилається на те, що індексація не є виплатою, пов`язаною зі звільненням, а тому виплачені на виконання рішення суду суми індексації не повинні враховуватися при визначенні остаточного розрахунку.

Також відповідач зазначає, що остаточний розрахунок із позивачем фактично не проведений, оскільки на розгляді перебувають інші судові справи щодо перерахунку виплат, а тому позовні вимоги про стягнення середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку вважає передчасними.

Крім того, відповідач заперечує проти включення додаткової винагороди, передбаченої постановою КМУ №168, до розрахунку середнього грошового забезпечення, посилаючись на її одноразовий характер та відповідні висновки Верховного Суду.

Відповідач визначає середньоденне грошове забезпечення позивача у розмірі 1273,48 грн та, з урахуванням частки несвоєчасно виплачених коштів, визначає можливий розмір середнього грошового забезпечення за час затримки у сумі 8201,21 грн.

Також відповідач посилається на необхідність застосування принципу співмірності, бюджетне фінансування, виконання військовою частиною завдань в умовах воєнного стану та відсутність своєї вини у затримці виплат. З огляду на наведене просить у задоволенні позову відмовити повністю.

Інших заяв по суті справи не надходило.

Враховуючи вимоги статті 262 КАС України судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

Дослідивши матеріали справи, суд встановив такі обставини.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 проходив військову службу у В/ч НОМЕР_1 . Наказом начальника НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №524-ос від 16.05.2024 позивача з 16.05.2024 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 №140/8801/24 позов задоволено частково, зокрема: визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) щодо нарахування ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період із 31.01.2015 по 28.02.2018 включно із урахуванням іншого ніж січень 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця); зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період із 31.01.2015 по 28.02.2018 включно із урахуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) та виплатити з відрахуванням виплачених сум та із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації - різниці грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 08.03.2022; зобов`язання ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію - різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 08.03.2022 включно у розмірі 4 416,95 грн на місяць та виплатити із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_4 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації - різниці грошового забезпечення за період із 08.03.2022 по 14.04.2022 включно; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_4 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію - різницю грошового забезпечення за період із 08.03.2022 по 14.04.2022 включно у розмірі 4 416,95 грн на місяць із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб; визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_5 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації - різниці грошового забезпечення за період із 14.04.2022 по 31.12.2022 включно; зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_5 (військова частина НОМЕР_5 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію - різницю грошового забезпечення за період із 14.04.2022 по 31.12.2023 включно у розмірі 4 416,95 грн на місяць із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб; визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_2 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації - різниці грошового забезпечення за період із 01.01.2024 по 16.05.2024 включно; зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення за період із 01.01.2024 по 16.05.2024 включно у розмірі 4 416,95 грн на місяць із одночасною компенсацією сум податку на доходи фізичних осіб. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2026 у справі №140/8801/24 апеляційні скарги задоволено частково, зокрема рішення Волинського окружного адміністративного суду від 30.09.2024 по справі №140/8801/24 змінити, замінивши в абзацах другому, третьому резолютивної частини рішення дату 31.01.2015 на дату 01.12.2015.

На виконання рішення суду від 19.02.2026 №140/8801/24 відповідачем було виплачено ОСОБА_1 грошове забезпечення 06.03.2026 в розмірі 37 220,96 грн., 24.04.2026 в розмірі 270 955,00 грн., 29.04.2026 в розмірі 19 648,31 грн., 30.04.2026 в розмірі 5 180,74 грн.

Вважаючи, що остаточний розрахунок при звільненні проведено несвоєчасно, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та його стягнення.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Стаття 43 Конституції України закріплює, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом (частини перша, друга, четверта та сьома).

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначає Закон України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі Закон №2011-XII), у частині першій статті 9 якого закріплено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Як зазначено у частині першій статті 1-2 Закону №2011-XII військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців не врегульовані нормами спеціального законодавства. Водночас такі питання врегульовані нормами КЗпП України.

Так, приписами частини першої статті 47 КЗпП України визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.

Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Згідно зі статтею 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Висновок щодо застосування норм КЗпП України при вирішенні питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців неодноразово викладався Верховним Судом, зокрема, у постановах від 30 березня 2020 року в справі №140/2006/19, від 16 липня 2020 року в справі №400/2884/18, від 04 вересня 2020 року в справі №120/2005/19-а, від 05 березня 2021 року в справі №120/3276/19-а, від 31 березня 2021 року в справі №340/970/20, від 13 жовтня 2021 року в справі №580/1790/20, від 21 жовтня 2021 року в справі №640/14764/20 та інших.

Як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року №4-рп/2012, за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов`язане з несвоєчасною виплатою позивачеві належного грошового забезпечення за період з 17.05.2024 по 29.04.2026.

Позовні вимоги, заявлені позивачем у позовній заяві стосуються періоду з 17.05.2024 по 16.11.2024.

Так, судом встановлено, що позивач виключений зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 17.05.2024, тоді як остаточний розрахунок з ним було проведено лише 30.04.2026.

Належні до виплати суми грошового забезпечення відповідач виплатив ОСОБА_1 на виконання судового рішення у справі №140/8801/24, після чого останній звернувся до суду з позовом про стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України.

Наведене дає підстави для висновку, що відповідач не дотримався обов`язку виплатити позивачу при звільненні всі належні йому суми.

Отже, за встановлених обставин справи до спірних правовідносин застосуванню підлягають положення частини першої статті 117 КЗпП України, згідно з якою на відповідача покладається відповідальність у вигляді обов`язку виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

У постанові від 13 травня 2020 року у справі №810/451/17 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Підсумовуючи вищенаведене, суд, з урахуванням фактичних обставин справи, та встановленого правового регулювання спірних правовідносин, які виникли між сторонами, доходить висновку про те, що, оскільки відповідач не провів з позивачем на день його виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення розрахунок у повному обсязі (така виплата проведена лише 30.04.2026), то позивач відповідно до статті 117 КЗпП України має право на виплату середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні.

Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні, за який у відповідача виникає обов`язок випалити позивачу середнє грошове забезпечення, а також алгоритму розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за цей період, суд зазначає таке.

Спірні правовідносини у цій справі виникли у зв`язку з невиплатою відповідачем позивачу станом на 16.05.2024 (дата виключення зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення) належної суми грошового забезпечення позивача.

Статтею 117 КЗпП України (чинній на день звільнення позивача з військової служби) виплата середнього заробітку за час затримки розрахунку проводиться не більше як за шість місяців.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

Водночас, Велика Палата Верховного Суду в постанові від 08 жовтня 2025 року у справі №489/6074/23 дійшла висновку, що установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку не слід тлумачити як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Законодавче рішення усуває ризик «нескінченної» відповідальності в часі, проте не вирішує проблему можливої неспівмірності суми компенсації та розміру основного боргу, яка може виникати і в межах установленого шестимісячного строку. Законодавець установив максимальний поріг відповідальності, однак не визначив, що сума компенсації має бути безумовно стягнута незалежно від обставин.

За позицією Великої Палати, поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати.

Шестимісячне обмеження не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, визначених Великою Палатою. Суд при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

У підсумку Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22, та сформулювала такий правовий висновок: «Обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом №2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців».

При розрахунку розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні суд виходить з такого.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100 затверджено Порядок №100, який застосовується до правовідносин щодо обчислення середньої заробітної плати у визначених ним випадках, зокрема в інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати проводяться виходячи із середньої заробітної плати (підпункт «л» пункту 1 Порядку №100).

Відповідно до пункту 2 розділу ІІ Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час.

Абзацом 3 пункту 3 розділу ІІІ Порядку №100 передбачено, що усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Підпунктом «б» пункту 4 розділу ІІІ Порядку №100 визначено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати (компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо).

Відповідно до пункту 5 розділу VI Порядку №100 нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться, виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Як встановлено пунктом 8 розділу VI Порядку №100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Таким чином, враховуючи обов`язковість вищевикладених висновків Верховного Суду щодо критеріїв зменшення розміру відшкодування за несвоєчасний розрахунок при звільненні, суд зазначає, що для вирішення даної справи необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.

Згідно з довідкою відповідача про розмір грошового забезпечення за два останні календарні місяці перед звільненням ОСОБА_1 було виплачено: у березні 2024 року 46 019,20 грн., у квітні 2024 року 31 663,20 грн.

Кількість календарних днів служби позивача у березні-квітні 2024 року становила 61 день.

Виходячи з вказаних показників, розмір середньоденного грошового забезпечення позивача становить 1 273,48 грн (77 682,40 грн. / 61 дні).

Суд встановив, що період затримки виплати з 17.05.2024 (наступний день після звільнення) по 16.11.2024 складає 184 календарні дні.

Сума, середнього заробітку позивача за шість місяців затримки розрахунку при звільнені, з урахуванням статті 117 КЗпП України, становить: 1 273,48 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 184 (кількість днів затримки розрахунку в межах шести місяців) = 234 320,32 грн.

На виконання рішення Волинського окружного адміністративного суду у справі №140/8801/24 позивачу сумарно виплачено кошти в сумі 333 005,01 грн.

Відтак, відсоткове співвідношення суми грошових коштів, не виплачених на підставі рішення цієї справи до загальної суми виплат, що мала бути виплачена на день звільнення становить 70,37% (234 320,32 грн х 100 : 333 005,01 грн).

Отже, сума, яка підлягає відшкодуванню за спірний період з урахуванням істотності частки 70,37% становить: 1 273,48 грн (середньоденне грошове забезпечення) х 184 (кількість днів затримки) х 70,37 % = 164 891,21 грн.

Таким чином, середній заробіток, який підлягає виплаті позивачу у зв`язку з затримкою розрахунку при звільненні становить 164 891,21 грн.

Одночасно суд наголошує, що суми, які визначені до стягнення як середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні, обраховуються без віднімання сум податків та зборів. Податки і збори із суми середнього заробітку, присудженої за рішенням суду, підлягають нарахуванню роботодавцем при виконанні відповідного судового рішення та, відповідно, відрахуванню із суми середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні при виплаті працівнику. Така правова позиція викладену у постанові Верховного Суду від 23 квітня 2019 року у справі №340/3023/18.

З урахуванням того, що несвоєчасне нарахування і виплата остаточного розрахунку з позивачем відбулись з вини відповідача, тому позивач має право на отримання компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених вище норм чинного законодавства, суд дійшов висновку про наявність фактичних та правових підстав для задоволення позовних вимог у спосіб визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо нененарахування та невиплати середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні та зобов`язання В/ч НОМЕР_1 виплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2024 по 16.11.2024 у сумі 164 891,21 грн. без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Згідно із частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Зважаючи на відсутність документально підтверджених судових витрат пов`язаних із розглядом справи, питання про їх розподіл судом не вирішується.

Керуючись статтями 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні.

Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 17.05.2024 по 16.11.2024 в сумі 164 891,21 грн. (сто шістдесят чотири тисячі вісімсот дев`яносто одна гривня двадцять одна копійка) без урахування податків та інших обов`язкових платежів.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ).

Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ).

Суддя А.Я. Ксензюк