Рішення від 19 серпня 2026 р. у справі №488/1242/24 — Корабельний районний суд м. Миколаєва

КОРАБЕЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД М.МИКОЛАЄВА

Справа № 488/1242/24

Провадження № 2/488/647/26

РІШЕННЯ

Іменем України

20.08.2026 року м. Миколаїв

Корабельного районний суд м. Миколаєва у складі:

головуючої по справі судді – Чернявської Я.А.,

при секретарі судового засідання — Коваль А.О.,

за участі прокурора — Ярош Н.С.,

представника відповідача ОСОБА_1 —адвоката Ільїна О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі засідань суду цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва Чобану Дмитра Георгійовича в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов`язання повернути земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Зміст позовних вимог. Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача, третьої особи

В провадженні Корабельного районного суду міста Миколаєва перебуває цивільна справа за позовом заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва Чобану Дмитра Георгійовича в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов`язання повернути земельну ділянку, в якій позивач просить суд:

- усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів 5, 5.2 розділу 2 рішення Миколаївської міської ради від 01 березня 2012 року № 15/45 про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1000 кв. м. (1000 кв. м – прибудинкова територія), за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ;

- усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання недійсним виданого ОСОБА_1 державного акту на право власності серії ЯК № 267281 від 27 березня 2012 року на земельну ділянку площею 1000 кв. м з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 по АДРЕСА_1 ;

- усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом зобов`язання ОСОБА_1 повернути у власність територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради земельну ділянку площею 1000 кв. м з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 по АДРЕСА_1 ;

- стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Миколаївської міської ради (через виконавчий комітет Миколаївської міської ради, код ЄДРПОУ 04056612) на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048 Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) сплачений судовий збір за подачу позову.

17.07.2025 року через підсистему «Електронний суд» представник позивача подав заяву про зміну предмета позову. З урахуванням зміни предмета позову позивач просить суд:

- усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів 5, 5.2 розділу 2 рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 № 15/45 про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1000 кв. м (1000 кв. м – прибудинкова територія), за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

- витребувати на користь територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 26565573) від ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) земельну ділянку площею 1000 кв. м з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 по АДРЕСА_1 .

- стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) та Миколаївської міської ради (через виконавчий комітет Миколаївської міської ради, код ЄДРПОУ 04056612) на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048, Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) сплачений судовий збі

Позиція позивача — Окружної прокуратури міста Миколаєва

Позов обґрунтовано тим, що Окружною прокуратурою міста Миколаєва виявлено порушення інтересів держави внаслідок незаконного відведення з комунальної у приватну власність земельної ділянки водного фонду, розташованої у Корабельному районі м. Миколаєва.

Установлено, що пунктами 5, 5.2 розділу 2 рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 № 15/45 затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1000 кв. м (1000 кв. м – прибудинкова територія) за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

На підставі зазначеного рішення Миколаївської міської ради ОСОБА_1 отримано державний акт серії ЯК № 287281 від 26.03.2012, яким посвідчено право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 по АДРЕСА_1 . Вказаний державний акт 27.03.2012 зареєстровано у Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 481010001001902.

Відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно будь-які речові права щодо зазначеної земельної ділянки не зареєстровані.

Посилаючись на те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 по АДРЕСА_1 повністю входить до прибережної захисної смуги Бузького лиману та пляжної зони, а відтак при прийнятті рішення від 01.03.2012 Миколаївською міською радою порушено вимоги земельного та водного законодавства, зокрема статей 19, 20, 58, 59, 60–62, 83, 84, 116 Земельного кодексу України та статей 1, 4, 88–90 Водного кодексу України, прокурор просив суд усунути перешкоди територіальній громаді міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом:

?визнання незаконними і скасувати пункти 5, 5.2 розділу 2 рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 № 15/45 про затвердження проекту землеустрою та надання у власність ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1000 кв. м (1000 кв. м – прибудинкова територія) за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 ;

?визнання недійсним виданий ОСОБА_1 державний акт на право власності серії ЯК № 267281 від 27.03.2012 на земельну ділянку площею 1000 кв. м з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032;

?зобов`язання ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) повернути у власність територіальної громади міста Миколаєва в особі Миколаївської міської ради (код ЄДРПОУ 26565573) земельну ділянку площею 1000 кв. м з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 по АДРЕСА_1 .

Представник позивача зазначив, що відведення Миколаївською міською радою земельної ділянки площею 1000 кв.м по АДРЕСА_1 у приватну власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку є незаконним, оскільки при прийнятті пунктів 5, 5.2 розділу 2 рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 № 15/45 міською радою не враховано розташування спірної земельної ділянки у прибережній захисній смузі Бузького лиману.

Послався на положення статей 60 Земельного кодексу України та 88 Водного кодексу України у редакціях, чинних на час прийняття спірного рішення, відповідно до яких уздовж морів та навколо морських заток і лиманів встановлюється прибережна захисна смуга, а в її межах – пляжна зона.

На підтвердження зазначеного представник позивача послався на інформацію Миколаївської міської ради від 09 травня 2023 року, згідно з якою рішень щодо затвердження документації із землеустрою з визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території міста Миколаєва не приймалось.

Водночас, відповідно до інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 25.10.2023 року, за даними Миколаївської міської ради рішень щодо затвердження документації із землеустрою з визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території землекористування міста Миколаєва не приймались. Також за вказаною інформацією ділянка з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 накладається на визначену в законодавстві прибережну захисну смугу шириною 100 м у межах міста Миколаєва водного об`єкту – Бузького лиману. До того ж, прокурор вказав, що входження спірної земельної ділянки у прибережну захисну смугу підтверджується геопросторовими даними.

Крім того, згідно з інформацією Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 29.03.2024 (копія в додатку) відповідно до викопіювань з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради відстань від урізу води до південної межі земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 складає 43 м, до її північної межі - 64 м.. Накладення земельної ділянки на прибережну захисну смугу, за доводами представника позивача, також підтверджується даними Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру.

Також представник позивача зазначив, що відповідно до наявного у проекті землеустрою висновку Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області від 24.01.2012, спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 розташована на відстані 50 м до Бузького лиману та її використання передбачає підтримання пляжної зони в належному стані.

За таких обставин представник позивача вважав, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 повністю входить у прибережну захисну смугу Бузького лиману та пляжну зону, а її передача у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку здійснена з порушенням вимог земельного та водного законодавства.

Крім того, представник позивача зазначив, що відведення спірної земельної ділянки у приватну власність суперечить містобудівному законодавству. Послався на пункт 10.4 ДБН 360-92**, відповідно до якого розміщення будинків, споруд та комунікацій на землях водоохоронних зон і зелених зон міста не допускається.

Вказав, що відповідно до Генерального плану міста Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2009 № 35/18, спірна земельна ділянка віднесена до територій зелених насаджень загального користування, а згідно з Правилами використання та забудови території міста Миколаєва, затвердженими рішенням від 17.10.2003 № 15/41, – до перспективної зони ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення. Належність земельної ділянки до зазначених територій підтверджується інформацією Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 14.12.2023.

За доводами представника позивача, використання спірної земельної ділянки для індивідуального житлового будівництва Генеральним планом міста та ДБН 360-92** не передбачено, з урахуванням призначення і способів використання в населеному пункті територій зелених зон загального користування ділянка з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032, що до них належить, є землею загального користування міста..

Також представник позивача зазначив, що як земля загального користування спірна земельна ділянка відповідно до пункту «а» частини четвертої статті 83 ЗК України не могла бути передана у приватну власність.

Крім того, представник позивача вказав, що оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 входить у нормативно визначену межу прибережної захисної смуги Бузького лиману та є землею водного фонду, її відведення на підставі оскаржуваного рішення Миколаївської міської ради як землі житлової та громадської забудови свідчить про зміну її цільового призначення.

При цьому зміна цільового призначення земельних ділянок здійснюється за проектами землеустрою щодо їх відведення, а порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання незаконними рішень органів місцевого самоврядування про надання (передачу) земельних ділянок громадянам та юридичним особам відповідно до статей 20, 21 Земельного кодексу України.

Як зазначив представник позивача, проект землеустрою з відведення у власність ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 не містить погоджень територіального органу водного господарства. На думку позивача, це свідчить про незаконну зміну цільового призначення земельної ділянки та є самостійною підставою для визнання незаконними і скасування пунктів 5, 5.2 розділу 2 рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 № 15/45.

Представник позивача також зазначив, що використання земельної ділянки не за її дійсним цільовим призначенням спричиняє протиправну зміну природного ландшафту, що суперечить вимогам статті 63 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Посилаючись на статтю 19 Конституції України, представник позивача вказав, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Оскаржуване рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 № 15/45 (пункти 5, 5.2 розділу 2) є індивідуальним правовим актом, на підставі якого ОСОБА_1 набула права на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032. Оскільки на підставі незаконних пунктів зазначеного рішення 27.03.2012 ОСОБА_1 отримала державний акт серії ЯК № 267281 на право власності на земельну ділянку, представник позивача вважав, що вказаний державний акт також підлягає визнанню недійсним як такий, що виданий на підставі незаконного рішення органу місцевого самоврядування.

За даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно речові права на будівлі та споруди по АДРЕСА_1 , а також на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 не зареєстровані.

Згідно з актом обстеження від 27.03.2024, наданим Миколаївською міською радою, земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 вільна від забудови та огороджена бетонним парканом. Відсутність забудови на земельній ділянці також підтверджується витягом з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради.

У зв`язку з наведеним представник позивача зазначив, що у спірних правовідносинах усунення перешкод територіальній громаді міста Миколаєва у користуванні та розпорядженні землями водного фонду відповідає критеріям ефективності за умови визнання незаконними і скасування пунктів 5, 5.2 розділу 2 рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 № 15/45, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку від 27.03.2012 серії ЯК № 267281, а також повернення земельної ділянки територіальній громаді міста Миколаєва.

У зв`язку з цим представник позивача вважав необхідним зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку територіальній громаді міста Миколаєва у стані, який існував до порушення прав, з метою відновлення можливості територіальної громади користуватися та розпоряджатися земельною ділянкою відповідно до вимог земельного та водного законодавства.

Обґрунтовуючи право прокурора на звернення до суду, представник позивача послався на статтю 131-1 Конституції України, статтю 23 Закону України «Про прокуратуру» та статтю 56 ЦПК України. Зазначив, що спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності, розпорядником яких є Миколаївська міська рада, однак саме рішенням цього органу, за доводами прокурора, її протиправно передано у приватну власність.

Важливість повернення спірної земельної ділянки, за доводами представника позивача, зумовлена її належністю до прибережної захисної смуги Бузького лиману, пляжної зони та зеленої зони загального користування.

Представник позивача вказав, що Миколаївська міська рада не може здійснювати належний захист інтересів держави та територіальної громади у цій справі, оскільки одночасно є органом, уповноваженим розпоряджатися землями комунальної власності, та органом, рішення якого оскаржується.

За таких обставин прокурор вважав наявними передбачені статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та статтею 56 ЦПК України виключні підстави для представництва інтересів держави в суді та звернення з відповідним позовом.

Позиція відповідача — Миколаївської міської ради.

07.05.2024 року на адресу суду через підсистему «Електронний Суд» від представника відповідача Миколаївської міської ради — Захаренкової Анастасії Юріївни надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач просив відмовити у задоволенні позову.

Представник відповідача зазначила, що Миколаївська міська рада при прийнятті рішення від 01 березня 2012 року № 15/45 діяла в межах наданих законом повноважень щодо розпорядження землями комунальної власності.

Представник Миколаївської міської ради послався на положення статей 12, 117, 118, 122 Земельного кодексу України, статей 2, 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», а також статей 13, 14, 140 Конституції України, зазначивши, що процедура передачі земельної ділянки у власність передбачає подання відповідного клопотання, розроблення проекту землеустрою, його погодження та подальше затвердження органом місцевого самоврядування.

Повідомила, що з метою з`ясування обставин справи, юридичним департаментом Миколаївської міської ради було направлено службову записку від 30.04.2024 року №10482/02.06.01.01-04/24-2 до управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради щодо надання копії проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 по АДРЕСА_1 .

Листом управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 01.05.2024 № 10771/11.02-02/24-2 надано копію проекту землеустрою щодо відведення у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 по АДРЕСА_1 .

Рішенням Миколаївської міської ради від 24.11.2011 року №11/35 надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки гр. ОСОБА_1 земельну ділянку площею площею 1000 кв.м у власність, за рахунок земель ФОП ОСОБА_2 , переданих йому в оренду рішенням Миколаївської міської ради від 28.04.2009 року №34/40, з віднесенням їх до земель житлової забудови, для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

Згідно листа управління містобудування та архітектури виконкому Миколаївської міської ради від 01.11.2011 року №17.3531 погоджено переоформлення земельної ділянки площею 1500 м2, відведений ФОП ОСОБА_2 , а також відведення додаткової ділянки площею 500 м2 з оформленням на ОСОБА_3 площею 1000 м2, ОСОБА_1 площею 1000 м2 для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд з відокремленням поштової адреси: АДРЕСА_2 .

Відповідно до висновку №777 Державного комітету України із земельних ресурсів Управління держкомзему у місті Миколаїв від 09.12.2011 року №465/22 погоджено гр. ОСОБА_1 погоджено проект відведення у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею площею 1000 кв.м з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 по АДРЕСА_1 .

Відповідно до висновку про погодження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок Міністерства охорони навколишнього природного середовища України Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області від 21.01.2012 року №01-011/11311-05 погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 1000 кв.м у власність ОСОБА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 . Відповідно Висновку №142 Управління культури Миколаївської обласної державної адміністрації від 19.01.2012 року погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки загальною площею 1000 кв.м у власність ОСОБА_1 , для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 , за обов`язкових для заявника умов, передбачених цим Висновком.

На думку відповідача, зазначене свідчить про наявність усіх необхідних погоджень проекту землеустрою, передбачених законодавством на момент його розроблення та затвердження, а тому підстави вважати, що Миколаївська міська рада при прийнятті оскаржуваного рішення вийшла за межі своїх повноважень, відсутні.

Представник відповідача також зазначив, що відповідні державні органи, які брали участь у погодженні проекту землеустрою, погодили можливість відведення спірної земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, не висловивши заперечень щодо її передачі у приватну власність. У зв`язку з цим відповідач послався на принцип належного урядування та правової визначеності, зазначивши, що негативні наслідки можливих помилок державних органів не можуть покладатися на особу, яка добросовісно покладалася на правомірність дій таких органів.

Крім того, Миколаївська міська рада вказала, що оскаржувані пункти рішення від 01.03.2012 № 15/45 є актом індивідуальної дії, який вичерпав свою дію фактом виконання, оскільки на його підставі ОСОБА_1 було оформлено право власності на спірну земельну ділянку.

Відповідач вважав, що Миколаївська міська рада при прийнятті оскаржуваних пунктів рішення діяла в межах повноважень, визначених законодавством, а доводи позивача не свідчать про протиправність такого рішення.

З огляду на викладене Миколаївська міська рада просила відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, а справу розглянути за відсутності її представника з урахуванням позиції, викладеної у відзиві.

14.05.2024 року через підсистему «Електронний суд» до суду від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій прокурор заперечив проти доводів Миколаївської міської ради та зазначив, що відповідач обґрунтовує заперечення проти позову погодженням проекту землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 по АДРЕСА_1 управлінням містобудування та архітектури Миколаївської міської ради, управлінням Держкомзему у місті Миколаєві, Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області та Управлінням культури Миколаївської облдержадміністрації.

Разом із тим, на думку прокурора, зазначені погодження не спростовують допущених під час розпорядження спірною земельною ділянкою порушень вимог водного, земельного та містобудівного законодавства.

Крім того, прокурор зазначив, що відповідно до наявного у проекті землеустрою висновку Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області від 24.01.2012 спірна земельна ділянка по АДРЕСА_1 розташована на відстані 50 м від Бузького лиману, а її використання передбачає підтримання пляжної зони в належному стані. Отже, на момент прийняття спірного рішення зазначене підтверджувало входження земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 до прибережної захисної смуги Бузького лиману та пляжної зони.

Прокурор послався на положення статей 59, 83 Земельного кодексу України та зазначив, що земельні ділянки водного фонду не можуть передаватися у приватну власність, за винятком випадків, передбачених законом, зокрема замкнених природних водойм загальною площею до 3 гектарів. Інших випадків набуття права приватної власності на землі водного фонду Земельним кодексом України не передбачено.

З огляду на це прокурор вважав, що земельна ділянка, зайнята прибережною захисною смугою Бузького лиману, не могла бути передана у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. При цьому Миколаївська міська рада зазначену обставину під час прийняття рішення від 01.03.2012 № 15/45 не врахувала.

Крім того, прокурор зазначив, що з урахуванням наявної у проекті землеустрою інформації про розташування земельної ділянки на відстані 50 м від Бузького лиману проект землеустрою затверджено без залучення до складу комісії з його погодження представника територіального органу водного господарства, що суперечило вимогам частини третьої статті 186-1 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час прийняття спірного рішення.

За доводами прокурора, матеріали проекту землеустрою не містять погодження територіального органу водного господарства, у зв`язку з чим проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 розроблено з порушенням вимог статей 59 та 186-1 Земельного кодексу України, наслідком чого стало прийняття Миколаївською міською радою незаконних пунктів рішення.

Прокурор вважав, що посилання відповідача на формальне дотримання етапів відведення земельної ділянки у приватну власність саме по собі не свідчить про законність розпорядження нею. Так само відсутність заперечень органів контролю під час погодження проекту землеустрою не може бути доказом законності пунктів 5, 5.2 розділу 2 рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 № 15/45.

Щодо посилань відповідача на принцип належного урядування прокурор зазначив, що цей принцип не встановлює абсолютної заборони на скасування незаконних рішень про відведення земельних ділянок у приватну власність. Дотримання принципу належного урядування підлягає оцінці з урахуванням принципу пропорційності та конкретних обставин справи.

Прокурор зазначив, що дії ОСОБА_1 та Миколаївської міської ради не відповідають вимозі добросовісності, оскільки протягом 12 років з моменту отримання державного акта на право власності ОСОБА_1 не розпочала індивідуальне житлове будівництво на спірній земельній ділянці.

Також прокурор вказав, що на час розроблення проекту землеустрою та відведення земельної ділянки містобудівною документацією не передбачалося здійснення житлового будівництва на спірній території, яка належала до ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення та зелених насаджень. Зазначені обмеження були доступними та повинні були бути відомі як Миколаївській міській раді, так і ОСОБА_1 .

За таких обставин прокурор вважав, що ОСОБА_1 повинна була проявити розумну обачність під час набуття спірної земельної ділянки та могла усвідомлювати ризик набуття земельної ділянки, що входить до прибережної захисної смуги Бузького лиману.

Прокурор також зазначив, що у разі задоволення позову втручання у право власності відповідача не матиме місця, а буде відновлено право широкого кола громадян на належний рівень екології, доступ до рекреаційних зелених зон та пляжної зони лиману.

Крім того, посилаючись на дані Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, прокурор зазначив, що у власності ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 6522983600:08:013:0002 площею 9,1131 га та квартира площею 175,8 кв. м, у зв`язку з чим за умови задоволення позову вона матиме можливість реалізувати право на житло за рахунок інших належних їй об`єктів нерухомості.

Щодо доводів відповідача про неможливість скасування рішення Миколаївської міської ради як акта індивідуальної дії, який вичерпав свою дію, прокурор зазначив, що відповідно до статей 21, 393 ЦК України та частини першої статті 155 ЗК України незаконний правовий акт органу державної влади чи органу місцевого самоврядування, яким порушено права власника, може бути визнаний судом незаконним та скасований.

Прокурор вказав, що наявність нескасованого рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 № 15/45 (пункти 5, 5.2 розділу 2) породжує негативні правові наслідки, у зв`язку з чим виникає необхідність відновлення становища, яке існувало до його прийняття. На думку прокурора, вимога про визнання незаконним та скасування зазначених пунктів рішення є ефективним способом захисту правомірного інтересу територіальної громади міста Миколаєва.

Таким чином, прокурор вважав, що наведені у відзиві обставини не спростовують порушень законодавства, допущених під час розпорядження земельною ділянкою з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 площею 1000 кв. м по АДРЕСА_1 , та необхідності захисту прокурором інтересів держави в суді.

Позиція відповідача — ОСОБА_1

14.06.2024 року через підсистему «Електронний суд» представник відповідача — адвокат Валешинський М.І. — подав відзив, у якому ОСОБА_1 заперечила проти позову з таких підстав.

14.06.2024 року через підсистему «Електронний суд» представник відповідача ОСОБА_1 — адвокат Валешинський М.І. — подав відзив на позовну заяву, в якому просив у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

На обґрунтування заперечень відповідач зазначив, що спірне рішення Миколаївської міської ради є індивідуальним ненормативним актом, який після виконання вичерпав свою дію. Посилався на положення статей 19 Конституції України, 16, 21 ЦК України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду, зокрема, викладені у постановах від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц. На думку відповідача, відсутні правові підстави для застосування положення про те, що незаконне рішення органу місцевого самоврядування не породжує правових наслідків, без його визнання незаконним судом.

Відповідач також зазначив, що матеріали справи не містять належних доказів розташування спірної земельної ділянки в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, а проєкт землеустрою щодо її відведення був погоджений відповідними органами. У зв`язку з цим вважав доводи прокурора щодо віднесення земельної ділянки до земель водного фонду необґрунтованими.

Крім того, відповідач посилався на статтю 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику ЄСПЛ щодо гарантій мирного володіння майном, принципу пропорційності та належного урядування. Зазначав, що особа, яка діяла добросовісно та покладалася на законність рішень органів державної влади і місцевого самоврядування, не повинна нести негативні наслідки помилок таких органів.

Щодо способу захисту відповідач зазначив, що з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, розмежування віндикаційного та негаторного позовів здійснюється залежно від наявності у власника володіння майном. Оскільки право власності на спірну земельну ділянку зареєстроване за ОСОБА_1 , відповідач вважав, що Миколаївська міська рада втратила юридичне володіння нею, а тому належним способом захисту, у разі наявності порушення, мав би бути віндикаційний позов, до якого застосовується позовна давність.

Посилаючись на статті 256, 261, 267 ЦК України, відповідач заявив про застосування позовної давності. Зазначив, що Миколаївській міській раді було відомо або мало бути відомо про передачу земельної ділянки у власність ОСОБА_1 щонайменше з 01.03.2012 — дати прийняття рішення № 15/45 про затвердження проєкту землеустрою та передачу земельної ділянки у власність. Державний акт на право власності на земельну ділянку видано 27.03.2012. Відтак, на думку відповідача, на момент звернення прокурора до суду строк позовної давності сплив.

З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд поновити строк на подання відзиву та відмовити у задоволенні позову заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави до Миколаївської міської ради та ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землею водного фонду, визнання незаконним і скасування рішення, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та зобов`язання повернути земельну ділянку.

15.04.2025 року представник відповідачки ОСОБА_1 адвокат Валешинський М.І. подав клопотання про залишення позову без руху, посилаючись на набрання чинності Законом України № 4292-ІХ, яким, зокрема, запроваджено вимогу про внесення на депозитний рахунок суду вартості нерухомого майна у справах про його витребування від добросовісного набувача. Вважав, що позивач не дотримався нових вимог до позовної заяви, та просив залишити позов без руху.

02.05.2025 року представник позивача подав пояснення, в яких зазначив, що первісно обраний спосіб захисту відповідав ст. 391 ЦК України та практиці Верховного Суду щодо земель водного фонду. У зв`язку зі змінами законодавства позивач вважав належним способом захисту витребування земельної ділянки за ст. 387 ЦК України та посилався на принцип jura novit curia. Також зазначив про недобросовісність ОСОБА_1 , яка, з огляду на розташування ділянки в прибережній захисній смузі Бузького лиману та очевидність її правового режиму, могла і повинна була знати про неможливість набуття її у приватну власність. Просив витребувати земельну ділянку на користь територіальної громади.

Того ж дня представник позивача подав заперечення на клопотання про залишення позову без руху, зазначивши, що вимога про внесення вартості майна на депозитний рахунок стосується лише витребування майна від добросовісного набувача, тоді як ОСОБА_1 є недобросовісним набувачем. Просив відмовити у задоволенні клопотання.

05.05.2025 року представник відповідачки адвокат Ільїн О.В. подав додаткові пояснення, в яких зазначив, що заявлені вимоги фактично є віндикаційними, а тому прокурор зобов`язаний внести на депозитний рахунок суду вартість спірного майна. Доводи про недобросовісність відповідачки вважав передчасними, оскільки це питання має вирішуватися за результатами дослідження доказів по суті. Просив залишити позов без руху та надати строк для усунення недоліків.

19.05.2025 року представник позивача подав пояснення, в яких зазначив, що позов подано 29.03.2024 року відповідно до вимог ст. 177 ЦПК України, чинних на той час, а нова редакція цієї статті не має зворотної дії. Послався на ч. 3 ст. 3 ЦПК України та вказав, що процесуальні дії здійснюються за законом, чинним на момент їх вчинення. Позивач також зазначив, що питання добросовісності набувача потребує дослідження доказів і не може вирішуватися на стадії відкриття провадження, а невнесення коштів на депозитний рахунок не перешкоджає витребуванню майна від недобросовісного набувача. Просив не застосовувати до позову вимоги ч. 4 ст. 177 ЦПК України щодо внесення вартості майна на депозитний рахунок.

17.07.2025 року представник позивача просив суд прийняти заяву про зміну предмета позову у справі № 488/1242/24 щодо земельної ділянки площею 1000 кв. м з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 по АДРЕСА_1 , розташованої в прибережній захисній смузі Бузького лиману. У зв`язку з набранням 09.04.2025 чинності Законом України № 4292-ІХ прокурор зазначив, що первісний негаторний спосіб захисту не відповідає новому правовому регулюванню, тому просив змінити лише предмет позову, залишивши його підстави незмінними. Зокрема, просив замінити вимогу про повернення земельної ділянки на вимогу про її витребування на користь територіальної громади на підставі ст. 387 ЦК України та виключити вимогу про визнання недійсним державного акта. Недобросовісність ОСОБА_1 прокурор обґрунтував розташуванням ділянки за 43–64 м від урізу води, її перебуванням у прибережній захисній смузі та тривалим невикористанням за цільовим призначенням. Також просив вирішити питання про судові витрати.

29.09.2025 року представник Миколаївської міської ради через підсистему «Електронний Суд» подав відзив, у якому заперечив проти позову та зазначив, що міська рада діяла в межах наданих законом повноважень щодо розпорядження землями територіальної громади. Послався на статті 13, 14, 140 Конституції України, статті 12, 117, 118, 122 Земельного кодексу України та зазначив, що проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 1000 кв. м з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 був належно розроблений і погоджений Держкомземом, органами охорони навколишнього природного середовища, містобудування та архітектури і культури.

Представник ради зазначив, що рішенням від 01.03.2012 № 15/45 земельну ділянку передано ОСОБА_1 у власність, а рішенням від 24.11.2011 № 11/35 їй надано дозвіл на розроблення відповідного проекту землеустрою. На думку ради, усі передбачені законом погодження були отримані, а тому підстав вважати рішення незаконним не було.

Посилаючись на практику ЄСПЛ щодо принципу належного урядування та правової визначеності, представник ради вказав, що державні органи погодили відведення земельної ділянки, а держава не заперечувала проти набуття її ОСОБА_1 у власність, тому ризик помилки державних органів не може покладатися на особу, яка покладалася на правомірність їхніх дій. Також зазначив, що оскаржувані пункти рішення міської ради є актами індивідуальної дії та вичерпали свою дію фактом виконання.

У зв`язку з цим представник Миколаївської міської ради вважав позов необґрунтованим, просив відмовити в його задоволенні та розглянути справу за відсутності представника ради з урахуванням викладеної у відзиві позиції.

02.10.2025 року представник позивача через підсистему «Електронний суд» подав відповідь на відзив, у якій зазначив, що погодження відповідних органів не спростовують порушень водного, земельного та містобудівного законодавства під час розпорядження спірною земельною ділянкою.

Прокурор послався на висновок Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області від 24 січня 2012 року, відповідно до якого земельна ділянка по АДРЕСА_1 розташована на відстані 50 м від Бузького лиману та передбачає використання для підтримання пляжної зони, що, на його думку, підтверджує її розташування у прибережній захисній смузі та пляжній зоні. За твердженням прокурора, передача такої земельної ділянки у приватну власність для будівництва житлового будинку, господарських будівель і споруд суперечила статтям 59, 83 ЗК України.

Крім того, прокурор зазначив, що проект землеустрою погоджено без участі представника територіального органу водного господарства, передбаченої частиною третьою статті 186-1 ЗК України, а тому доводи відповідача про дотримання процедури відведення земельної ділянки є безпідставними.

Щодо принципу належного урядування прокурор зазначив, що практика ЄСПЛ не виключає можливості виправлення державою власних помилок за умови дотримання принципу пропорційності. При цьому вказував на недобросовісність ОСОБА_1 , яка після набуття земельної ділянки протягом 12 років не розпочала будівництво, хоча містобудівна документація на час її відведення не передбачала житлової забудови цієї території, віднесеної до ландшафтно-рекреаційної зони та зелених насаджень загальноміського значення. На думку прокурора, відповідні обмеження були загальнодоступними, а тому відповідачка могла та повинна була проявити розумну обачність.

Прокурор також зазначив, що повернення земельної ділянки забезпечить відновлення права територіальної громади та громадян на належний рівень екологічної безпеки, рекреаційну і пляжну зони, а наявність у відповідачки іншого нерухомого майна свідчить про відсутність надмірного тягаря у разі задоволення позову.

Стосовно доводів про припинення дії оскаржуваного рішення міської ради прокурор, посилаючись на статті 21, 393 ЦК України та статтю 155 ЗК України, зазначив, що незаконний акт, який не скасований, продовжує породжувати правові наслідки, а його скасування є необхідним для відновлення становища, що існувало до порушення права. На підтвердження послався на правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17 та Верховного Суду від 11 серпня 2021 року у справі № 922/443/20.

У зв`язку з наведеним прокурор вважав, що доводи відповідача не спростовують незаконності передачі у приватну власність земельної ділянки площею 1000 кв. м з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 по АДРЕСА_1 та наявності підстав для захисту прокурором інтересів держави.

03.06.2026 року та 17.08.2026 року через підсистему «Електронний суд» від представника відповідача ОСОБА_1 – ОСОБА_1 – надійшли додаткові пояснення.

У додаткових поясненнях від 03 червня 2026 року представник відповідача просила відмовити у задоволенні позову, посилаючись, зокрема, на рішення Європейського суду з прав людини від 04 грудня 2025 року у справі «Космацька проти України». Зазначала, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції втручання держави у право власності має відповідати вимогам законності, переслідувати легітимну мету та бути пропорційним. Наголошувала на принципі «належного урядування», відповідно до якого ризик помилок державних органів не може покладатися на добросовісного набувача, а позбавлення його майна без належної компенсації є непропорційним втручанням у право власності.

Представник відповідача вказувала, що наведена практика ЄСПЛ є релевантною до спірних правовідносин, а тому витребування земельної ділянки без одночасного забезпечення добросовісному набувачу належного відшкодування порушуватиме гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирного володіння майном.

У додаткових поясненнях від 17 серпня 2026 року представник відповідача додатково посилалася на положення статті 263 ЦПК України та правові висновки Верховного Суду, зокрема викладені у постанові від 18 лютого 2026 року у справі № 545/2585/23. Зазначала, що при вирішенні спорів щодо припинення права власності на земельні ділянки суд має перевіряти законність втручання у право власності, наявність суспільного інтересу та його пропорційність, з урахуванням гарантій статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Посилаючись на Закон України № 4292-IX та частину п`яту статті 390 ЦК України, представник відповідача стверджувала, що у разі витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави або територіальної громади питання про компенсацію його вартості має вирішуватися одночасно з витребуванням майна, за умови попереднього внесення відповідної суми на депозитний рахунок суду. При цьому зазначала, що прокурором таку суму на депозитний рахунок суду не внесено.

Крім того, представник відповідача посилалася на практику ЄСПЛ та Верховного Суду щодо презумпції добросовісності набувача, зазначаючи, що добросовісність відповідача прокурором не спростована. Вказувала, що право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку набуте на підставі рішення Миколаївської міської ради від 01 березня 2012 року № 15/45 та державного акта серії ЯК № 267281, виданого компетентним державним органом.

З огляду на викладене представник відповідача вважала, що позбавлення її права власності без попереднього забезпечення компенсації суперечитиме статті 1 Першого протоколу до Конвенції, принципу належного урядування та вимогам частини п`ятої статті 390 ЦК України, а тому просила у задоволенні позову відмовити.

Позиції учасників справи

У судовому засіданні представник позивача — прокурор Ярош Н.С. підтримала заявлений позов у повному обсязі, просила його задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві, заяві про зміну предмету позову, та подані на їх підтвердження докази.

Представник відповідача ОСОБА_1 — адвокат Ільїн О.В. у судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, зазначивши, що прокурором не доведено недобросовісність набувача. Посилався на принцип належного урядування, необхідність дотримання справедливого балансу та недопущення непропорційного втручання у право відповідача на мирне володіння майном, а також на гарантії компенсації добросовісному набувачу. Вказував, що у разі задоволення позову про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача суд одночасно має вирішити питання щодо компенсації його вартості.

Інші учасники судового процесу в судове засідання не з`явилися, про дату та час судового засідання були повідомлені своєчасно та належними чином, причини їх неявки суду не відомі.

26.02.2025 року через підсистему «Електронний Суд» від представника відповідача Миколаївської міської ради надійшла заява про розгляд справи без участі представника відповідача.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Процесуальні дії суду.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05.04.2024 року відкрито загальне позовне провадження по справі та призначено підготовче судове засідання.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 13.09.2024 року відкладено розгляд справи та визнано явку представника Миколаївської міської ради обов`язковою; судове засідання призначено на 24.10.2024 року о 14 год. 00 хв.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24.10.2024 року задоволено клопотання представника відповідача ОСОБА_1 — адвоката Валешинського Максима Ігоровича та призначено у справі судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Миколаївському НДЕКЦ МВС України; на вирішення експерта поставлено питання щодо встановлення меж прибережної захисної смуги Бузького лиману та її затоки і наявності її накладення на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:024:0018.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 02.12.2024 року поновлено провадження у цивільній справі та призначено судове засідання на 03.12.2024 року об 11 год. 30 хв.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 03.12.2024 року виправлено описку в кадастровому номері земельної ділянки, зазначеному в ухвалі суду від 24.10.2024 року про призначення судової земельно-технічної експертизи, та визначено правильним кадастровий номер 4810136600:05:090:0032. Уточнено питання, поставлені на вирішення експерта, та зупинено провадження у справі на час проведення судової земельно-технічної експертизи.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 31.01.2025 року провадження у цивільній справі поновлено та призначено судове засідання на 26.02.2025 року о 13 год. 00 хв.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 26.02.2025 року задоволено клопотання представника відповідача про витребування доказів та витребувано від Миколаївської міської ради належним чином засвідчену документацію із землеустрою і містобудівну документацію щодо визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території землекористування м. Миколаєва.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 07.05.2025 року позовну заяву заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва Чобану Дмитра Георгійовича в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землею водного фонду залишено без руху.

Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05.06.2025 року позовну заяву заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва Чобану Дмитра Георгійовича в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землею водного фонду залишено без розгляду.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 14.07.2025 року , повний текст якої складено 18.07.2025 року, ухвалу Корабельного районного суду м. Миколаєва від 05.06.2025 року скасовано та направлено справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

29.07.2025 року матеріали цивільної справи надійшли до Корабельного районного суду м. Миколаєва та на підставі протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду надійшли в провадження судді Чернявської Я.А.

19.09.2025 року ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва прийнято заяву про зміну предмету позову та постановлено розглядати справу з урахуванням позовної заяви зі зміною предмету позову від 17.07.2025 року.

23.10.2025 року ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва закрито підготовче провадження у справі та призначено її до судового розгляду по суті на 04.12.2025 року о 11 год. 50 хв. у порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні.

Мотивувальна частина

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Суд, заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються заявлені вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, встановив такі фактичні обставини.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог та на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках.

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі статтями 76, 81 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що мають значення для справи, при цьому кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні наявних у справі доказів.

Відповідно до ч. 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Щодо наявності виключного випадку для представництва прокурором інтересів держави

Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює, в тому числі, представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Законом України «Про прокуратуру» визначено правові засади організації і діяльності прокуратури України, статус прокурорів, порядок здійснення прокурорського самоврядування, а також систему прокуратури України.

За змістом статті 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави.

Згідно із частинами першою, другою статті 10 Закону України «Про прокуратуру» у системі прокуратури України діють обласні прокуратури, до яких належать прокуратури областей, прокуратура Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, Київська міська прокуратура. Обласну прокуратуру очолює керівник обласної прокуратури, керівник прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя, керівник Київської міської прокуратури, який має першого заступника та не більше трьох заступників.

Статтею 11 Закону України «Про прокуратуру» встановлено повноваження керівника обласної прокуратури, до яких, зокрема, належить представництво обласної прокуратури у зносинах з органами державної влади, іншими державними органами, органами місцевого самоврядування, особами, підприємствами, установами та організаціями. У разі відсутності керівника обласної прокуратури його повноваження здійснює перший заступник керівника обласної прокуратури, а в разі його відсутності один із заступників керівника обласної прокуратури.

Частиною другою статті 15 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурори в Україні мають єдиний статус незалежно від місця прокуратури в системі прокуратури України чи адміністративної посади, яку прокурор обіймає у прокуратурі.

Згідно зі положеннями частин першою, третьої, шостої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження звертатися до суду з позовом (заявою, поданням).

Частиною першою статті 24 Закону України «Про прокуратуру» встановлено, що право подання позовної заяви (заяви, подання) в порядку цивільного, адміністративного, господарського судочинства надається Генеральному прокурору, його першому заступнику та заступникам, керівникам обласних та окружних прокуратур, їх першим заступникам та заступникам, прокурорам Спеціалізованої антикорупційної прокуратури.

Відповідно до частини першої статті 56 ЦПК України у випадках, встановлених законом, органи державної влади, органи місцевого самоврядування, фізичні та юридичні особи можуть звертатися до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб або державних чи суспільних інтересів та брати участь у цих справах.

Згідно із частиною четвертою статті 56 ЦПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу. У разі відкриття провадження за позовною заявою особи, якій законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб (крім прокурора), особа, в чиїх інтересах подано позов, набуває статусу позивача. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

У даній справі прокурор обґрунтовує наявність підстав для представництва інтересів держави необхідністю захисту земельної ділянки, яка, за його доводами, належить до прибережної захисної смуги Бузького лиману та має особливий правовий режим. Порушення таких інтересів прокурор пов`язує з передачею спірної земельної ділянки у приватну власність та необхідністю відновлення законності у сфері використання земель водного фонду, охорони довкілля і забезпечення прав громадян на безпечне довкілля та користування територіями загального користування. Водночас Миколаївська міська рада, яка є органом, уповноваженим розпоряджатися землями комунальної власності, сама прийняла оспорюване рішення, внаслідок якого, за твердженням прокурора, земельну ділянку було незаконно передано у приватну власність, а тому не може ефективно здійснювати захист інтересів держави у спірних правовідносинах. За таких обставин прокурор вважає наявним виключний випадок для представництва інтересів держави в суді та звернення із цим позовом.

Суд погоджується з наявністю підстав для представництва прокурором інтересів держави у цій справі, з огляду на наступне.

Положення пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України та частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дають підстави стверджувати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; у разі відсутності такого органу.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2019 року (справа № 826/13768/16) послалась на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, згідно з яким за змістом частини третьої статті 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження; 2) у разі відсутності такого органу.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка належить до земель комунальної власності та розташована на території міста Миколаєва, а її власником (розпорядником), відповідно до вимог статті 122 ЗК України є Миколаївська міська рада.

Отже, Миколаївська міська рада, як уповноважений орган щодо розпорядження землями комунальної власності, здійснює відповідні повноваження від імені та в інтересах територіальної громади виключно у межах, визначених законом, однак саме нею прийнято оспорюване рішення, внаслідок якого спірну земельну ділянку передано у приватну власність, а тому вона не може одночасно виступати органом, уповноваженим на захист відповідних інтересів, та позивачем у цій справі.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом. Організація та порядок діяльності прокуратури визначаються законом.

Саме такий виключний випадок для представництва прокурором інтересів держави в суді наявний у спірних правовідносинах, оскільки в особі одного органу (Миколаївської міської ради) поєднується порушник вимог законодавства та орган, який відповідно до положень статті 122 ЗК України реалізує права держави щодо розпорядження земельними ділянками комунальної власності.

З огляду на це прокурор пред`являє вказаний позов як самостійний позивач, що передбачено статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» та статтею 56 ЦПК України.

На підтвердження права прокурора на звернення з позовом суд враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 26.05.2021 у справі № 159/2380/17, відповідно до якого у разі, коли орган місцевого самоврядування, рішення якого оскаржується, є співвідповідачем у справі, він не може одночасно представляти інтереси відповідної територіальної громади та виступати позивачем у справі. У такому випадку прокурор, обґрунтувавши наявність порушення інтересів держави та відсутність органу, який може належним чином здійснити їх захист, має право звернутися до суду в інтересах держави. Зазначений правовий підхід є релевантним до спірних правовідносин, оскільки Миколаївська міська рада є співвідповідачем у цій справі, а отже, не може одночасно здійснювати захист інтересів територіальної громади щодо оспорюваного нею ж рішення.

Вказане узгоджується постановою Верховного Суду від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18, де Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, Прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку Прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу Відповідача.

Щодо суті спору судом встановлено, наступне.

Пунктами 5, 5.2 розділу 2 рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 № 15/45 затверджено проект землеустрою та надано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку площею 1000 кв.м (1000 кв.м - прибудинкова територія) за рахунок земель міста, не наданих у власність або користування, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення міської ради Антощенко Тетяною Вікторівною отримано державний акт серії ЯК №287281 від 26.03.2012, яким посвідчено право власності останньої на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 по АДРЕСА_1 , який 27.03.2012 зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 481010001001902.

Однак відповідно до даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, будь-які речові права щодо вказаної земельної ділянки не реєструвались.

Як убачається з указаного рішення, дозвіл на складання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки був наданий ОСОБА_1 рішенням Миколаївської міської ради від 24.11.2011 № 11/35.

Водночас пунктом 5 рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 № 15/45 передбачено, що на частину спірної земельної ділянки площею 345 кв. м встановлено обмеження у її використанні, зокрема: охоронну зону навколо (вздовж) об`єкта зв`язку площею 63 кв. м (код КООВЗД 01.01.04) та охоронну зону навколо (вздовж) об`єкта енергетичної системи площею 282 кв. м (код КООВЗД 01.01.05).

На замовлення ОСОБА_1 згідно з Договором № 04/02 від 04.01.2012 року Приватним підприємством Р.В. ТАРНОВСЬКА виготовлено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 . Вказаний проект відведення земельної ділянки був погоджений відповідними органами.

З матеріалів проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд по АДРЕСА_1 вбачається, що проектом передбачалося відведення земельної ділянки площею 0,1000 га за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування, для зазначених цілей.

У пояснювальній записці до проекту зазначено, що на час обстеження земельна ділянка була вільною від забудови, мала форму чотирикутника, похилий рельєф та під`їзд. Цільове призначення земельної ділянки визначено як землі для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), код КВЦПЗ 02.02.01.

Водночас розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки містить відомості про її розташування у водоохоронній зоні, для якої застосовано локальний коефіцієнт 1,05. Нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 1000 кв. м визначено у розмірі 148 510 грн.

Разом із тим у матеріалах проекту землеустрою міститься висновок Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області від 24.01.2012 № 01-04/434-05, яким проект землеустрою також погоджено.

У зазначеному висновку вказано, що земельна ділянка розташована в межах житлової та громадської забудови міста Миколаєва, а відстань до Бузького лиману становить 50 метрів. При цьому у графі щодо розташування земельної ділянки відносно водних об`єктів, їх водоохоронних зон та прибережних захисних смуг зазначено, що земельна ділянка до таких територій не відноситься.

Водночас зазначеним висновком визначено низку природоохоронних вимог до використання земельної ділянки, зокрема дотримання вимог природоохоронного законодавства, використання земельної ділянки за цільовим призначенням, обов`язкове підключення до централізованих мереж водопостачання та каналізації, проведення берегоукріплювальних і протиерозійних заходів, а також підтримання пляжної зони в належному стані.

Таким чином, на час розроблення та погодження проекту землеустрою у його матеріалах містилися відомості про її розташування у водоохоронній зоні, зокрема щодо її розташування на відстані відносно Бузького лиману та застосування при розрахунку нормативної грошової оцінки коефіцієнта, пов`язаного з розташуванням у водоохоронній зоні.

Крім того, судом досліджено проектну документацію, яка містить, зокрема, схему генерального плану, ситуаційний план, план кадастрової зйомки, креслення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), а також план зон обмежень у використанні земельної ділянки.

На підставі зазначеного рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 року № 15/45 26.03.2012 року ОСОБА_1 видано державний акт серії ЯК №287281, яким посвідчено його право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 по АДРЕСА_1 , який 27.03.2012 зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі № 481010001001902.

З долученої до матеріалів справи інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо суб`єкта судом встановлено, що право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 не зареєстровано.

В матеріалах справи міститься Лист Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 25.10.2023 № 2283/10, відповідно до якого вбачається, що прибережні захисні смуги в межах населених пунктів встановлюються відповідно до містобудівної та землевпорядної документації, а за відсутності такої документації — у розмірі 100 метрів від урізу води для морів, морських заток і лиманів.

Регіональний офіс водних ресурсів зазначив, що відповідно до даних Державного земельного кадастру та Державного водного кадастру земельні ділянки з кадастровими номерами 4810136600:05:090:0046, 4810136600:05:090:0031, 4810136600:05:090:0032, 4810136600:05:090:0052 та 4810136600:05:090:0053, розташовані у Корабельному районі м. Миколаєва, накладаються на прибережну захисну смугу завширшки 100 метрів у межах міста від водного об`єкта — Бузького лиману.

Також було зазначено, що згідно з Листом виконавчого комітету Миколаївської міської ради від 09.05.2023 № 1657/02.02.01-22/11/14/23 рішень про затвердження документації із землеустрою про затвердження проектів щодо визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території землекористування м. Миколаєва не приймалось.

Тобто, зі змісту листа вочевидь випливає, що спірна ділянка розташована на відстані не більше 100 м від урізу води Бузького лиману. Зазначену обставину учасниками справи не спростовано.

Належність спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги підтверджується також геопросторовими даними. Так, відповідно до інформації Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 29.03.2024 (копія в додатку) відповідно до викопіювань з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради відстань від урізу води до південної межі земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 складає 43 м, до її північної межі - 64 м.

Крім того, накладення земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 на законодавчо визначену прибережну захисну смугу Бузького лиману підтверджується даними Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру.

Зазначені обставини узгоджуються з матеріалами проекту землеустрою, зокрема з висновком Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області від 24.01.2012 № 01-04/434-05, у якому зафіксовано розташування земельної ділянки на відстані 50 метрів від Бузького лиману, а також передбачено обов`язок підтримання пляжної зони в належному стані.

Таким чином, сукупність наведених доказів свідчить про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 розташована в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, а з урахуванням встановленої законодавством ширини такої смуги в межах міста Миколаєва – також у межах пляжної зони.

Відповідно до Акта обстеження земельної ділянки від 27.03.2024, складеного Управлінням земельних ресурсів Миколаївської міської ради вбачається, що під час обстеження земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 по АДРЕСА_1 встановлено, що земельна ділянка вільна від забудови, огороджена бетонним парканом. Відсутність забудови на цій ділянці також підтверджується витягом з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради.

Мотиви суду

Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист, у тому числі судовий, свого цивільного права, а також цивільного інтересу. Наявність інтересу означає, що особа має обґрунтовану юридичну заінтересованість щодо наявності/відсутності цивільних прав в інших осіб.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об`єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об`єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Частиною першою статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), яка кореспондується із статтею 41 Конституції України, унормовано, що право власності є непорушним, ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Положення цього конституційного принципу кореспондуються з ст. 1 Протоколу № 1 до ЄКПЛ передбачає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які, на її думку, є необхідними для здійснення контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) (наприклад, рішення ЄСПЛ у справах "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Джеймс та інші проти Сполученого Королівства" від 21 лютого 1986 року, "Колишній король Греції та інші проти Греції" від 23 листопада 2000 року, "Трегубенко проти України" від 02 листопада 2004 року, "Булвес" АД проти Болгарії" від 22 січня 2009 року, "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року, "Сєрков проти України" від 07 липня 2011 року, "East/West Alliance Limited" проти України" від 23 січня 2014 року) напрацьовано три критерії, які слід оцінювати на предмет сумісності заходу втручання у право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: чи є втручання законним; чи має воно на меті "суспільний", "публічний" інтерес; чи є такий захід (втручання у право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено поняття права власності. Правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном (частина 1 статті 317 ЦК України). Відповідно до статті 319 ЦК України, власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд та має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону та відповідають моральним засадам суспільства; держава не втручається у здійснення власником права власності, але діяльність власника може бути обмежена чи припинена у випадках і в порядку, встановлених законом.

Таким чином, власність не тільки надає переваги власнику, а й покладає на нього низку обов`язків перед суспільством та державою. Поняття "власність зобов`язує" пов`язане з принципом поєднання інтересів власника та інших осіб, обов`язком використовувати власність у своїх інтересах з неухильним обов`язком поважати інтереси всього суспільства.

За змістом пунктів "б", "ґ" статті 5 Земельного кодексу України земельне законодавство базується на принципах, зокрема, забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; забезпечення гарантій прав на землю.

Відповідно до частини другої статті 83 Земельного кодексу України у комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону (частина перша статті 116 Земельного кодексу України).

Порушені права власників земельних ділянок підлягають відновленню в порядку, встановленому законом (частина друга статті 90 Земельного кодексу України).

Частиною другою статті 152 Земельного кодексу України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Вирішуючи питання щодо правового режиму спірної земельної ділянки та законності її передачі у приватну власність, суд виходить із такого.

На час прийняття Миколаївською міською радою рішення від 01.03.2012 № 15/45 правовий режим прибережних захисних смуг визначався, зокрема, статтями 60–62 Земельного кодексу України та статтями 88–90 Водного кодексу України у редакції, чинній на відповідний час.

Також згідно з положеннями ст. 4 Водного кодексу України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водоймами, болотами, а також островами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

За статтею 58 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент прийняття рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 № 15/45, до земель водного фонду належать, зокрема, землі, зайняті морями, річками, озерами, водосховищами та іншими водними об`єктами, а також прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами. Для створення сприятливого режиму водних об`єктів уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм встановлюються водоохоронні зони, розміри яких визначаються за проектами землеустрою.

Згідно зі статтею 59 Земельного кодексу України землі водного фонду можуть перебувати у державній, комунальній та приватній власності. Водночас громадянам та юридичним особам земельні ділянки прибережних захисних смуг із земель водного фонду можуть передаватися органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування лише на умовах оренди та для визначених законом цілей, зокрема для сінокосіння, рибогосподарських, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо.

Відповідно до частини другої статті 60 Земельного кодексу України у редакції, чинній на час прийняття Миколаївською міською радою рішення від 01.03.2012 № 15/45, прибережні захисні смуги встановлюються по берегах річок та навколо водойм уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари — 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари — 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер — 100 метрів. При крутизні схилів більше трьох градусів мінімальна ширина прибережної захисної смуги подвоюється.

При цьому частиною третьою статті 60 Земельного кодексу України встановлено, що вздовж морів та навколо морських заток і лиманів прибережна захисна смуга встановлюється шириною не менше двох кілометрів від урізу води.

Вказані положення ЗК кореспондують з положеннями ч. 1-3 ст. 88 ВК України.

Статтею 88 Водного кодексу України, статтею 60 ЗК України (наведено в редакції чинній на час прийняття 01.03.2012 Миколаївською міською радою рішення № 15/45) передбачено, що з метою охорони поверхневих водних об`єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності вздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм в межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги.

Згідно зі статтями 61, 62 ЗК України, статтями 89, 90 ВК України прибережні захисні смуги є природоохоронною територією з обмеженим режимом господарської діяльності. У межах пляжної зони прибережних захисних смуг забороняється будівництво будь-яких споруд, крім гідротехнічних, гідрометричних та лінійних.

Таким чином, законодавством на час прийняття спірного рішення було встановлено спеціальний природоохоронний режим прибережних захисних смуг, який передбачав істотні обмеження та, зокрема, заборону будівництва у таких смугах, за винятком прямо визначених законом об`єктів.

За наведених суд вважає за необхідне дослідити питання щодо належності спірної земельної ділянки до земель прибережної захисної смуги, враховуючи положення Земельного та Водного кодексу України та встановити наявність чи відсутність передбачених законодавством обмежень щодо її використання.

Так, судом встановлено, що проект землеустрою щодо відведення ОСОБА_1 земельної ділянки площею 0,1000 га у власність для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд за адресою: АДРЕСА_1 , був погоджений відповідними органами.

Із матеріалів проекту землеустрою вбачається, що спірна земельна ділянка площею 0,1000 га відводилася за рахунок земель міста, не наданих у власність чи користування, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. У пояснювальній записці зазначено, що на час обстеження земельна ділянка була вільною від забудови, мала похилий рельєф та під`їзд.

Водночас матеріали проекту містять відомості, які мають істотне значення для визначення правового режиму спірної земельної ділянки. Зокрема, у розрахунку нормативної грошової оцінки зазначено її розташування у водоохоронній зоні, у зв`язку з чим застосовано відповідний локальний коефіцієнт 1,05.

Крім того, висновком Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області від 24.01.2012 № 01-04/434-05 проект землеустрою погоджено за умови дотримання визначених природоохоронних вимог. У цьому висновку зазначено, що земельна ділянка розташована в межах житлової та громадської забудови м. Миколаєва, а відстань до Бузького лиману становить 50 метрів. Серед установлених вимог передбачено, зокрема, дотримання природоохоронного законодавства, використання земельної ділянки за цільовим призначенням, підключення до централізованих мереж водопостачання та каналізації, проведення берегоукріплювальних і протиерозійних заходів та підтримання пляжної зони в належному стані.

Разом із тим у графі висновку щодо розташування земельної ділянки відносно водних об`єктів, їх водоохоронних зон та прибережних захисних смуг зазначено, що земельна ділянка до таких територій не відноситься.

Оцінюючи зазначені відомості у сукупності з іншими доказами у справі, суд враховує, що сам проект землеустрою містив інформацію про розташування спірної земельної ділянки у водоохоронній зоні, а також про її фактичну близькість до Бузького лиману — 50 метрів. При цьому в подальшому офіційними геопросторовими даними встановлено, що відстань від урізу води Бузького лиману до південної межі земельної ділянки становить 43 метри, а до північної — 64 метри.

Таким чином, на час розроблення та погодження проекту землеустрою його матеріали вже містили відомості про розташування земельної ділянки у безпосередній близькості до Бузького лиману та у водоохоронній зоні. Водночас наведене у висновку природоохоронного органу твердження про те, що земельна ділянка не відноситься до прибережної захисної смуги, підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами, які підтверджують її фактичне розташування в межах 100-метрової прибережної захисної смуги Бузького лиману.

Судом встановлено, що згідно з інформацією Миколаївської міської ради від 09.05.2023 рішення щодо затвердження документації із землеустрою про визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території землекористування м. Миколаєва не приймалися.

Водночас, відповідно до інформації Регіонального офісу водних ресурсів у Миколаївській області від 25.10.2023 № 2283/10, рішення про затвердження документації із землеустрою щодо визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території землекористування м. Миколаєва не приймалися. За даними Державного земельного та Державного водного кадастрів, земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 накладається на визначену законодавством прибережну захисну смугу завширшки 100 метрів у межах м. Миколаєва вздовж водного об`єкта — Бузького лиману.

Входження спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги підтверджується також геопросторовими даними.

Так, відповідно до інформації Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 29.03.2024, наданої за результатами опрацювання викопіювань з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради, відстань від урізу води до південної межі земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 становить 43 м, а до північної межі — 64 м.

Накладення спірної земельної ділянки на законодавчо визначену прибережну захисну смугу водного об`єкта — Бузького лиману — підтверджується також даними Національної кадастрової системи Державного земельного кадастру.

Згідно з долученим до матеріалів справи витягом № НВ-4801199582025 із технічної документації, який сформовано за допомогу електронного сервісу Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 складає 500 997,17 грн.

Окремо суд звертає увагу на те, що Ухвалою Корабельного районного суду м. Миколаєва від 24.10.2024 року за клопотанням представника відповідача Антощенко Т.В. призначено у справі судову земельно-технічну експертизу, проведення якої доручено Миколаївському НДЕКЦ МВС України. На вирішення експерта поставлено питання щодо встановлення меж прибережної захисної смуги Бузького лиману та її затоки і наявності накладення такої смуги на спірну земельну ділянку.

Ухвалою суду від 03.12.2024 року виправлено описку в кадастровому номері земельної ділянки, уточнено питання, поставлені на вирішення експерта, та провадження у справі зупинено на час проведення експертизи. У подальшому, ухвалою від 31.01.2025 року провадження у справі поновлено.

28.02.2025 року до суду надійшло повідомлення Миколаївського НДЕКЦ МВС України про неможливість проведення призначеної експертизи, оскільки клопотання експерта не було виконано: необхідні документи до експертної установи не надійшли, матеріали справи не повернуто, а огляд об`єкта дослідження не організовано.

З метою отримання необхідних для розгляду справи матеріалів ухвалою суду від 26.02.2025 року за клопотанням представника відповідача від Миколаївської міської ради витребувано документацію із землеустрою та містобудівну документацію щодо визначення водоохоронних зон і прибережних захисних смуг на території міста Миколаєва.

25.04.2025 року на виконання зазначеної ухвали суду до матеріалів справи через підсистему «Електронний суд» надійшла копія робочого проекту встановлення водоохоронних зон в міській межі з відповідними обмеженнями, замовником якого є Департамент житлово-комунального господарства Миколаївської міської ради, а виконавцем — ТОВ «Приват-Південь» за договором № 202 від 05.11.2010 року.

Відповідно до пояснювальної записки до проекту його розроблено відповідно до чинної на час виконання робіт нормативної документації. Перший етап робіт охоплював, зокрема, лівобережжя р. Південний Буг (довжина – 13997,81 м, острів – 338,15 м) та Бузького лиману (довжина – 48498,51 м), загальна довжина визначених проектом прибережних захисних смуг становила 62 834,4 м. Водночас третій етап робіт охоплював правобережжя р. Південний Буг та Бузького лиману — від бази відпочинку «Родники» до південної околиці с. Мала Корениха, загальною довжиною прибережної захисної смуги 30 527,89 м.

При цьому після надходження зазначеної документації клопотань про повторне проведення судової земельно-технічної експертизи учасниками справи не заявлялося.

Таким чином, сукупність наведених доказів свідчить про те, що земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 розташована на відстані від 43 до 64 метрів від урізу води Бузького лиману та входить до прибережної захисної смуги зазначеного водного об`єкта, ширина якої в межах міста Миколаєва становить 100 метрів.

При цьому сама по собі відсутність затвердженої документації із землеустрою щодо визначення водоохоронних зон та прибережних захисних смуг на території м. Миколаєва не спростовує належності спірної земельної ділянки до прибережної захисної смуги, оскільки її розміри та правовий режим визначаються безпосередньо законом. Відповідно, для встановлення належності земельної ділянки до такої смуги не є обов`язковою наявність окремого рішення органу місцевого самоврядування про затвердження відповідної документації, якщо її місце розташування та ширина можуть бути визначені на підставі закону і фактичного розташування земельної ділянки відносно водного об`єкта.

Відповідно до статті 59 Земельного кодексу України встановлено особливий порядок використання та набуття прав на землі водного фонду. Зокрема, громадянам та юридичним особам із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг для визначених законом цілей. Частиною третьою статті 83 Земельного кодексу України передбачено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватися у приватну власність, належать, зокрема, землі водного фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Судом також встановлено, що спірна земельна ділянка була передана у приватну власність ОСОБА_1 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Крім того, відповідно до пункту 10.4 розділу 10 ДБН 360-92** «Містобудування. Планування і забудова міських і сільських поселень», чинних на час виникнення спірних правовідносин, розміщення будинків, споруд та комунікацій на землях водоохоронних зон не допускається.

Судом встановлено також, що відповідно до статті 17 Закону України «Про основи містобудування» в редакції, чинній на час прийняття рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 № 15/45, основою для вирішення питань щодо передачі земельних ділянок у власність чи користування громадян та юридичних осіб є містобудівна документація.

Водночас відповідно до Генерального плану міста Миколаєва, затвердженого рішенням Миколаївської міської ради від 18.06.2009 № 35/18, земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 віднесена до територій зелених насаджень загального користування. Згідно з Правилами використання та забудови території міста Миколаєва, затвердженими рішенням Миколаївської міської ради від 17.10.2003 № 15/41, ця територія належить до перспективної ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення. Зазначені обставини підтверджуються інформацією Департаменту архітектури та містобудування Миколаївської міської ради від 14.12.2023.

Відповідно до пунктів 5.1, 5.2 розділу 5 ДБН 360-92**, які діяли на час виникнення спірних правовідносин, у межах населених пунктів передбачається система озеленених територій, у тому числі територій загального користування. При цьому підпунктом «б» пункту 10.4 розділу 10 цих ДБН заборонялося розміщення будинків, споруд та комунікацій на землях зелених зон міста, якщо відповідні об`єкти не призначені для відпочинку, спорту або обслуговування приміського лісового господарства.

Крім того, як уже встановлено судом, спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману. Такий режим земель передбачає встановлені законом обмеження щодо їх використання, зокрема щодо можливості розміщення об`єктів будівництва.

Отже, передача земельної ділянки для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд не відповідала її містобудівному призначенню та встановленому режиму використання земель. При прийнятті рішення від 01.03.2012 № 15/45 Миколаївська міська рада мала врахувати положення чинної містобудівної документації та встановлені законом обмеження щодо використання земельної ділянки.

Відтак, судом встановлено, що відповідно до містобудівної документації земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 віднесена до територій зелених насаджень загального користування та перспективної ландшафтно-рекреаційної зони загальноміського значення. Відтак її використання для індивідуального житлового будівництва не передбачалося містобудівною документацією, чинною на час прийняття оскаржуваного рішення.

За таких обставин затвердження проекту землеустрою та передача спірної земельної ділянки у приватну власність для індивідуального житлового будівництва не відповідали містобудівній документації та встановленому законом режиму використання цієї земельної ділянки. Крім того, спірна земельна ділянка розташована в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, що зумовлює встановлений законом спеціальний режим її використання та обмеження щодо розміщення на ній об`єктів будівництва.

Таким чином, на момент прийняття рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 № 15/45 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 мала спеціальний містобудівний та земельно-правовий режим, який виключав її використання для індивідуального житлового будівництва та підлягав обов`язковому врахуванню міською радою при вирішенні питання про її передачу у приватну власність.

Велика Палата Верховного Суду вже неодноразово виснувала про те, що заволодіння громадянами та юридичними особами землями водного фонду (перехід до них володіння цими землями) всупереч вимогам Земельного кодексу України є неможливим. Розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця, крім випадків, передбачених у статті 59 цього кодексу (див. також висновки Великої Палати Верховного Суду, сформульовані у постановах від 22 травня 2018 року у справі № 469/1203/15-ц; від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 70); від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 80); від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 96); від 7 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (пункт 45)).

Разом із тим, при вирішенні вказаних позовних вимог обов`язковим є ретельне з`ясування питання щодо правомірності та пропорційності втручання держави у право мирного володіння спірною земельною ділянкою.

Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними.

Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів.

Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).

Відповідно ж до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу, зокрема, до свого майна. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Втручання держави у право на мирне володіння майном є порушенням статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо таке втручання не здійснене "згідно із законом", не переслідує легітимну мету чи не є "необхідним у демократичному суспільстві" (встановлення цієї необхідності передбачає, зокрема, встановлення пропорційності втручання переслідуваній легітимній меті). Порушення відповідних статей Конвенції ЄСПЛ констатує, якщо хоча б один із зазначених критеріїв не буде дотриманий. І навпаки: встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.

Принцип пропорційності у розумінні ЄСПЛ полягає в оцінці справедливої рівноваги (балансу) між інтересами держави (суспільства), пов`язаними з втручанням у право людини на повагу до житла, й інтересами особи, яка зазнає негативних наслідків від цього втручання. Пошук такого балансу не означає обов`язкового досягнення соціальної справедливості у кожній конкретній справі, а передбачає наявність розумного співвідношення (обґрунтованої пропорційності) між легітимною метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Необхідний баланс не буде дотриманий, якщо особа внаслідок втручання в її право на повагу до житла несе надмірний тягар. Оцінюючи пропорційність, слід визначити, чи можливо досягти легітимної мети за допомогою заходів, які були би менш обтяжливими для прав і свобод цієї особи, оскільки обмеження її прав не повинні бути надмірними або такими, що є більшими, ніж необхідно для досягнення вказаної мети.

Позов прокурора в цій справі стосується захисту суспільного інтересу у відновленні становища, яке існувало до порушення права власності народу на землю та збереження земель, зайнятих лісами, недопущення зміни цільового призначення земель.

Так, суспільний інтерес спирається на норми закону.

Відповідно до ст. 13 Конституцій України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству.

Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб`єкти права власності рівні перед законом.

Проте судом встановлено, що Миколаївською міською радою передано у приватну власність земельну ділянку з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 з порушенням установленого законом правового режиму земель прибережної захисної смуги та земель загального користування, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

Таким чином, при прийнятті рішення від 01.03.2012 № 15/45 Миколаївською міською радою не враховано встановлені законом обмеження щодо передачі у приватну власність спірної земельної ділянки та її функціональне призначення відповідно до містобудівної документації.

В Законі України від 12 березня 2025 року №4292-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо посилення захисту прав добросовісного набувача» (далі – Закон № 4292-ІХ), який набув чинності 09 квітня 2025 року, статтю 390 ЦК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: «5. Суд одночасно із задоволенням позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Суд постановляє рішення про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади, за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. Перерахування грошових коштів як компенсації вартості нерухомого майна з депозитного рахунку суду здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади. Держава чи територіальна громада, яка на підставі рішення суду компенсувала добросовісному набувачеві вартість майна, набуває право вимоги про стягнення виплачених грошових коштів як компенсації вартості майна до особи, з вини якої таке майно незаконно вибуло з володіння власника. Порядок компенсації, передбачений цією частиною, не застосовується щодо об`єктів приватизації, визначених Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду». Для цілей цієї статті під вартістю майна розуміється вартість майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви».

Наведена норма захищає права добросовісного набувача в разі витребування в нього майна державним органом відповідно до статті 388 ЦК України.

На підставі Закону №4292-ІХ оновлено й редакцію статті 388 ЦК України, відповідно до частини третьої якої держава, територіальна громада, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті, також не може витребувати майно від добросовісного набувача на свою користь, якщо: 1) з моменту реєстрації у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно права власності першого набувача на нерухоме майно, передане такому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність, незалежно від виду такого майна, минуло більше десяти років; 2) з дати передачі першому набувачеві з державної або комунальної власності у приватну власність нерухомого майна, щодо якого на момент такої передачі законодавством не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності, минуло більше десяти років. Зміна першого та подальших набувачів не змінює порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування майна, передбаченого цією частиною.

Дія положень цієї частини не поширюється на випадки, якщо майно на момент вибуття з володіння держави або територіальної громади належало: а) до об`єктів критичної інфраструктури; б) до об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави; в) до об`єктів та земель оборони; г) до об`єктів або територій природно-заповідного фонду, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів (територій) на момент вибуття з володіння; ґ) до гідротехнічних споруд, за умови наявності підтвердних документів про статус таких об`єктів на момент вибуття з володіння; д) до пам`яток культурної спадщини, які не підлягали приватизації.

Законодавець передбачив компенсацію добросовісному набувачеві у випадку задоволення позову органу державної влади, органу місцевого самоврядування або прокурора про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади.

Також Законом №4292-ІХ статтю 391 ЦК України доповнено частиною другою такого змісту: «Якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від того, чи мав такий орган відповідні повноваження, вчинялися будь-які дії, спрямовані на відчуження майна, в результаті яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння та/або розпоряджання, та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу».

Вказані положення передбачають оцінку правомірності втручання держави, зокрема, у право володіння кінцевого набувача, в тому числі на предмет необхідності виплати компенсації, незалежно від способу захисту, обраного позивачем.

Із системного аналізу вказаних норм випливає, що за наслідками розгляду справи про витребування нерухомого майна від добросовісного набувача на користь держави чи територіальної громади суд ухвалює рішення про витребування майна виключно за умови попереднього внесення органом державної влади, органом місцевого самоврядування або прокурором вартості такого майна на депозитний рахунок суду. При цьому, ухвалюючи рішення про витребування майна, суд вирішує питання про здійснення органом державної влади або органом місцевого самоврядування компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві. Перерахування грошових коштів здійснюється без пред`явлення добросовісним набувачем окремого позову до держави чи територіальної громади (постанова Верховного Суду від 28 січня 2026 року у cправі №922/2555/21).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 грудня 2025 року у справі №908/2388/21 суд зазначив про необхідність оцінки добросовісності кінцевого набувача, пропорційності застосовуваних до нього засобів та можливості відшкодування кінцевому набувачеві збитків за негаторним позовом.

Отже, повернення земельної ділянки, зокрема водного фонду, територіальній громаді в особі органу місцевого самоврядування, підпадає під визначені статтею 390 ЦК України у редакції Закону № 4292-IX (був чинним на час розгляду справи судом першої інстанції) умови компенсації вартості такого майна добросовісному набувачеві незалежно від способу вилучення земельної ділянки у кінцевого набувача на користь держави (витребування чи повернення) (постанова Верховного Суду від 18 лютого 2026 року у справі №545/2585/23).

Відповідно до розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №4292-ІХ цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування. Положення цього Закону мають зворотну дію в часі в частині умов та порядку компенсації органом державної влади або органом місцевого самоврядування добросовісному набувачеві вартості нерухомого майна, оцінка (експертно-грошова оцінка земельної ділянки) якого здійснена в порядку, визначеному законом, чинна на дату подання позовної заяви, у справах, в яких судом першої інстанції не ухвалено рішення про витребування майна у добросовісного набувача на день набрання чинності цим Законом, а також у частині порядку обчислення та перебігу граничного строку для витребування чи визнання права щодо: нерухомого майна, право власності на яке зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно до дня набрання чинності цим Законом; нерухомого майна, щодо якого на момент його передачі першому набувачеві законом не була встановлена необхідність державної реєстрації правочину або реєстрації права власності і дата його передачі першому набувачеві передує дню набрання чинності цим Законом.

Водночас добросовісність є загальною засадою цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), а її оцінка є обов`язковою складовою вирішення спору про витребування майна. Як неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, встановлення добросовісності зареєстрованого володільця має значення як для застосування статей 387, 388 ЦК України, так і для оцінки пропорційності втручання у право власності (зокрема, пункти 51 постанови від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, пункти 46.1–46.2 постанови від 1 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18).

З огляду на викладене, судом підлягає оцінці добросовісність набувачів спірної земельної ділянки, оскільки саме ця обставина має значення для вирішення питання про пропорційність втручання у право власності та застосування відповідних способів захисту.

Щодо ОСОБА_1 суд виходить із того, що право власності на спірну земельну ділянку було набуто нею безпосередньо на підставі рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 № 15/45 та затвердженого цим рішенням проекту землеустрою.

Водночас сам факт наявності погоджень землевпорядної документації та прийняття органом місцевого самоврядування рішення про передачу земельної ділянки у власність не свідчить безумовно про добросовісність її набувача та не звільняє останнього від обов`язку проявити розумну обачність щодо правового режиму майна, яке набувається.

На момент прийняття зазначеного рішення земельна ділянка фактично розташовувалася в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману. При цьому відповідні обставини були відображені і в матеріалах проекту землеустрою: у висновку Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Миколаївській області від 24.01.2012 № 01-04/434-05 зазначено відстань до Бузького лиману 50 метрів, а при визначенні нормативної грошової оцінки земельної ділянки враховано її розташування у водоохоронній зоні.

За таких обставин ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність при набутті земельної ділянки, могла і повинна була перевірити її правовий статус, функціональне призначення та можливість набуття у приватну власність. Посилання лише на наявність рішення органу місцевого самоврядування та погоджень землевпорядної документації не спростовує встановлених судом обставин щодо особливого правового режиму спірної земельної ділянки.

Попри те, що добросовісність набувача презюмується, однак така презумпція може бути спростована сукупністю встановлених судом обставин. При цьому критеріями оцінки добросовісності є, зокрема, те, чи знав набувач або чи міг знати про відсутність у відчужувача права на відчуження майна та про існування обмежень щодо його використання.

Таким чином, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 не може вважатися добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, оскільки відомості про її розташування поблизу Бузького лиману та у водоохоронній зоні містилися безпосередньо у проекті землеустрою, на підставі якого вона набула право власності. За умови проявлення розумної обачності ОСОБА_1 могла встановити особливий правовий режим спірної земельної ділянки та передбачені законом обмеження щодо її набуття і використання.

Отже, презумпція добросовісності набувача у цьому випадку спростовується сукупністю встановлених судом обставин, які свідчать щонайменше про об`єктивну можливість ОСОБА_1 знати про правовий режим спірної земельної ділянки та встановлені законом обмеження щодо її використання.

У Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність (стаття 3). Органи виконавчої влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (стаття 6 Конституції України).

Споживач послуг органу місцевого самоврядування законно презюмує, що рішення цього органу є законними і такими, що прийняті в межах компетенції.

У справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) ЄСПЛ підкреслив особливу важливість принципу "належного урядування", який передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Захист права власності гарантовано Першим протоколом до Конвенції, відповідно до статті 1 якого кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Позбавлення права власності має бути здійснене відповідно до закону, необхідним у демократичному суспільстві і спрямованим на досягнення "справедливого балансу" між інтересами суспільства та інтересами заявника.

Дійсно, добросовісність є загальною засадою цивільного законодавства, а її оцінка має здійснюватися з урахуванням конкретних обставин набуття майна. Узаконення права власності на спірну земельну ділянку стало можливим саме завдяки послідовним діям органів влади, які таким чином визнали правовий статус спірної земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032

Водночас у цій справі визначальним є те, що спірна земельна ділянка належить до земель водного фонду, розташована в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману та відповідно до вимог земельного законодавства не могла бути передана у приватну власність.

Тобто особа у взаємовідносинах із суб`єктами владних повноважень може презюмувати, що їх рішення та дії відбуваються в межах законодавчого поля, і на таку особу не покладено обов`язку перевіряти законність дій відповідних органів влади чи місцевого самоврядування. Це є правом приватної особи. Разом із тим така презумпція не звільняє набувача від обов`язку проявити розумну обачність за наявності обставин, які є очевидними та можуть викликати обґрунтовані сумніви щодо правомірності набуття майна.

У вказаній справі «помилка» під час передачі земельної ділянки первісному набувачеві була допущена органом місцевого самоврядування. Відповідно до практики ЄСПЛ особа не може відповідати за помилки державних органів під час виконання ними своїх повноважень, а ризик таких помилок має нести сама держава.

Водночас Велика Палата Верховного Суду вказує, що не може вважатися добросовісною особа, яка знала чи мала знати про набуття нею майна всупереч закону, що ставить її добросовісність під час набуття земельної ділянки у власність під обґрунтований сумнів. Відповідний правовий висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (провадження № 14-125цс20, пункт 61), від 15.05.2018 у справі № 372/2180/15-ц, від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 30.05.2018 у справі № 469/1393/16-ц.

Добросовісність ОСОБА_1 підлягає оцінці також з урахуванням фактичного використання спірної земельної ділянки за її цільовим призначенням — для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд.

При цьому судом встановлено, що з моменту отримання державного акта на право власності на земельну ділянку у 2012 році та до часу проведення її обстеження у 2024 році будівництво на ній не здійснювалося. Відповідно до Акта обстеження земельної ділянки від 27.03.2024 року земельна ділянка залишається вільною від забудови, що також підтверджується даними ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради.

Отже, протягом понад дванадцяти років після набуття земельної ділянки у власність ОСОБА_1 її цільове призначення фактично не реалізовувалося, а будь-які об`єкти житлового будівництва на спірній земельній ділянці відсутні.

Більше того, в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак спірної земельної ділянки як ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність, могли і повинні були знати про її розташування у безпосередній близькості до урізу води Бузького лиману.

Так, згідно з інформацією Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради від 29.03.2024, відповідно до викопіювань з ортофотоплану Геоінформаційної системи містобудівного кадастру Миколаївської міської ради, відстань від урізу води до південної межі земельної ділянки з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 становить 43 м, а до її північної межі — 64 м.

Суд враховує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої добросовісний набувач, крім відомостей, що містяться в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, не повинен перевіряти історію придбання нерухомості та робити висновки щодо правомірності попередніх переходів майна. Водночас він може покладатися на такі відомості лише за відсутності обставин, які з точки зору розумного спостерігача можуть викликати сумнів у достовірності цих відомостей (постанова Великої Палати Верховного Суду від 02 листопада 2021 року у справі № 925/1351/19).

У цій справі така обставина була наявною та мала об`єктивний характер — спірна земельна ділянка фактично розташована на відстані від 43 до 64 метра від урізу води Бузького лиману. Отже, її наближення до водного об`єкта є очевидним, а доводи надані стороною відповідача не спростовують обґрунтованого висновку сторони позивача про те, що, проявивши розумну обачність, відповідач міг і повинен був встановити правовий режим земельної ділянки та наявність установлених законом обмежень щодо її набуття у власність.

З огляду на встановлені обставини, у їх сукупності, суд доходить висновку, що ОСОБА_1 , при набутті спірної земельної ділянки могла знати про особливий правовий режим земельної ділянки та неможливість її набуття у приватну власність, а тому підстав для визнання його добросовісним набувачем суд не вбачає.

Щодо легітимної мети та пропорційності втручання у право відповідача на мирне володіння спірною земельною ділянкою, варто додати наступне.

Верховний Суд у постанові від 09.02.2023 у справі № 483/2263/19 та в інших подібних справах зазначив, що втручання у право власності є виправданим, якщо воно спрямоване на забезпечення законного обігу земель, дотримання встановленого законом порядку їх надання та обов`язку органів державної влади й органів місцевого самоврядування діяти в межах наданих їм повноважень та у спосіб, визначений законом. Недотримання такого порядку порушує суспільний інтерес та підриває правовий порядок.

Судом встановлено, що спірна земельна ділянка є земельною ділянкою водного фонду та розташована в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману. За таких обставин її повернення територіальній громаді міста Миколаєва спрямоване на відновлення законності та становища, яке існувало до порушення права комунальної власності, недопущення використання земель водного фонду для індивідуального житлового будівництва та забезпечення збереження прибережної захисної смуги і пляжної зони.

Встановлено, що прибережні захисні смуги мають спеціальний режим використання та встановлюються, зокрема, для запобігання забрудненню і виснаженню водних об`єктів, їх засміченню, знищенню навколоводних рослин і тварин та для забезпечення належного водного режиму. Тому контроль за використанням таких земель відповідно до їх цільового призначення становить суспільний інтерес та має значення для територіальної громади міста Миколаєва.

Отже, суд встановив, що втручання у право ОСОБА_1 на мирне володіння спірною земельною ділянкою переслідує легітимну мету, яка полягає у захисті суспільного інтересу, відновленні права комунальної власності та забезпеченні використання земель водного фонду відповідно до встановленого законом режиму.

Оцінюючи пропорційність такого втручання, суд виходить з необхідності забезпечення справедливого балансу між суспільним інтересом та майновими правами відповідача. У цій справі суспільний інтерес у поверненні земельної ділянки має істотне значення з огляду на її правовий статус, розташування в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману та встановлені законом обмеження щодо її використання. Повернення земельної ділянки спрямоване на відновлення порушеного права територіальної громади та забезпечення дотримання спеціального режиму земель водного фонду.

При цьому суд враховує, що згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у власності ОСОБА_1 перебуває земельна ділянка з кадастровим номером 6522983600:08:013:0002 площею 9,1131 га та квартира площею 175,8 кв. м. Отже, за умов задоволення позову ОСОБА_1 не позбавляється можливості реалізувати право на житло за рахунок інших належних їй на праві власності об`єктів нерухомості.

Таким чином, між суспільним інтересом у збереженні земель водного фонду та майновими інтересами відповідача забезпечується справедливий баланс, а задоволення позовних вимог є пропорційним легітимній меті втручання.

Більше того, встановивши, що спірна земельна ділянка є земельною ділянкою водного фонду, яка не є замкненою природною водоймою та має площу 0,1 га, суд враховує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, відповідно до яких заволодіння такими землями всупереч вимогам Земельного кодексу України є неможливим, а тому державна реєстрація права приватної власності сама по собі не свідчить про перехід права володіння такою земельною ділянкою. За таких обставин розташування земель водного фонду вказує на неможливість виникнення приватного власника, а отже, і нового володільця. Такий правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 372/1684/14-ц та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Отже, протиправне зайняття такої земельної ділянки або державна реєстрація права власності на неї за приватною особою слід розглядати як не пов`язане з позбавленням володіння порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, а таке право захищається не віндикаційним, а негаторним позовом. У такому разі позовну вимогу зобов`язати повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов (п. 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, п. 96 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц, а також п. п. 81, 90 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, постанови Верховного Суду від 04.02.2020 у справі № 911/3574/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3579/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3311/17, від 04.02.2020 у справі № 911/3897/17, від 05.02.2020 у справі № 911/3310/17, від 03.09.2020 у справі № 911/3449/17).

Такі висновки зроблені Великою Палатою Верховного Суду виходячи з того, що в силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак такої земельної ділянки особа, проявивши розумну обачність, може і повинна знати про те, що ділянка належить до водного фонду, набуття приватної власності на неї є неможливим. Як відомо, якщо в принципі, за жодних умов не може виникнути право власності, то і володіння є неможливим. Тому ані наявність державної реєстрації права власності за порушником, ані фізичне зайняття ним земельної ділянки водного фонду не приводять до заволодіння порушником такою ділянкою. При цьому, при визначенні законного володільця спірного майна необхідно враховувати, що право власності держави або територіальної громади на обмежені в обороті об`єкти установлене законом, тому не потребує доказування правового титулу. Таким чином, власник і законний володілець земельної ділянки водного фонду може вимагати усунення порушення його права власності на цю ділянку, оспорюючи відповідні рішення органів державної влади чи органів місцевого самоврядування, договори або інші правочини, та вимагаючи повернути таку ділянку.

Варто відмітити, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі №905/1926/16 (пункт 40), від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц (пункт 7.23), від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (пункт 58), від 15.06.2021 у справі №922/2416/17 (пункт 9.1), від 31.08.2021 у справі №903/1030/19 (пункт 68), від 08.02.2022 у справі №209/3085/20 (пункт 21), від 13.07.2022 у справі №363/1834/17 (пункт 56), тощо). Під способами захисту суб`єктивних земельних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (пункт 5.5), від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (пункт 90), від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17 (пункт 68)).

Суд виходить із того, що спірна земельна ділянка водного фонду не вибула з володіння територіальної громади, оскільки за законом набуття права приватної власності на неї є неможливим, а тому державна реєстрація такого права та фактичне зайняття земельної ділянки приватною особою не зумовлюють переходу права володіння до такого набувача.

Земельна ділянка у АДРЕСА_1 , кадастровий номер 4810136600:05:090:0032 , розташована на відстані від 43 до 64 м від урізу води Бузького лиману, у межах законодавчо визначеної прибережної захисної смуги, належить до земель водного фонду, а тому її передача у приватну власність суперечить вимогам закону.

За таких обставин належним способом захисту порушених прав у спірних правовідносинах є усунення перешкод у реалізації власником права користування та розпорядження його майном, то спірна земельна ділянка підлягає поверненню саме у такий спосіб, тобто на підставі статті 391 ЦК України.

Водночас суд враховує, що Законом № 4292-ІХ статтю 391 ЦК України доповнено частиною другою, відповідно до якої, якщо органом державної влади або органом місцевого самоврядування, незалежно від наявності у нього відповідних повноважень, вчинялися дії, спрямовані на відчуження майна, внаслідок яких набувачем такого майна став суб`єкт права приватної власності, спори щодо володіння, розпоряджання та/або користування таким майном відповідним органом державної влади або органом місцевого самоврядування вирішуються на підставі статей 387 і 388 цього Кодексу.

У справі, що розглядається, право приватної власності на спірну земельну ділянку виникло внаслідок рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 № 15/45, пунктами 5, 5.2 якого земельну ділянку площею 1000 кв. м передано у власність ОСОБА_1 . Право власності на земельну ділянку станом на дату розгляду справи не зареєстроване.

Отже, у спірних правовідносинах наявні обставини, передбачені частиною другою статті 391 ЦК України, оскільки виникнення приватного права власності на спірну земельну ділянку безпосередньо пов`язане з діями органу місцевого самоврядування, спрямованими на її передачу у приватну власність.

Суд також враховує, що спірна земельна ділянка є землею водного фонду, розташована в межах прибережної захисної смуги Бузького лиману, не є замкненою природною водоймою та має площу 0,1 га. За таких обставин її набуття у приватну власність суперечить вимогам земельного та водного законодавства.

Суд наголошує, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що заволодіння землями водного фонду всупереч вимогам Земельного кодексу України є неможливим, а державна реєстрація права приватної власності сама по собі не свідчить про законний перехід права володіння такою земельною ділянкою. Відповідні висновки викладені, зокрема, у постановах від 22.05.2018 у справі № 469/1203/15-ц, від 28.11.2018 у справі № 504/2864/13-ц, від 12.06.2019 у справі № 487/10128/14-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц, від 15.09.2020 у справі № 372/1684/14-ц та від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц.

Разом із тим наведені правові висновки підлягають застосуванню з урахуванням чинного на момент вирішення спору законодавчого регулювання. Частина друга статті 391 ЦК України прямо передбачає, що у випадку, коли набуття майна у приватну власність стало наслідком дій органу державної влади або органу місцевого самоврядування щодо його відчуження, спір щодо такого майна вирішується на підставі статей 387 і 388 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

За змістом статті 388 ЦК України вирішення питання про можливість витребування майна від наступного набувача залежить, зокрема, від його добросовісності та обставин набуття майна.

У цій справі судом встановлено, що ОСОБА_1 не є добросовісним набувачем спірної земельної ділянки, за таких обставин передбачені статтею 388 ЦК України підстави для захисту добросовісного набувача від витребування майна відсутні, а територіальна громада має право вимагати повернення спірної земельної ділянки на підставі статті 387 ЦК України.

Таким чином, з урахуванням частини другої статті 391, статей 387, 388 ЦК України, встановленого правового режиму спірної земельної ділянки та недобросовісності її набувача, суд доходить висновку про наявність правових підстав для її витребування на користь територіальної громади міста Миколаєва.Однак, суд зазначає, що витребування повинно бути здійснено територіальній громаді м. Миколаєва, а не територіальній громаді м. Миколаєва в особі Миколаївської міської ради, оскільки остання є відповідачем у справі.

Щодо вимоги про визнання незаконними та скасування пунктів 5, 5.2 розділу 2 рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 № 15/45, суд зазначає наступне.

Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії).

Способи захисту цивільного права чи інтересу - це визначені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, інтересів і вплив на правопорушника. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що зазвичай, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункти 5.5, 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16). Інакше кажучи - це дії, спрямовані на попередження порушення або на відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного цивільного права чи інтересу. Такі способи мають бути доступними й ефективними (пункт 14 постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі № 310/11024/15-ц).

Крім того, Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340, від 22.10.2019 у справі № 923/876/16 та інших.

Застосування судом того чи іншого способу захисту має призводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Такі висновки сформульовані в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18, від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 16.02.2021 у справі № 910/2861/18.

Обрання способу захисту - це прерогатива позивача. Водночас свобода в обрані способу захисту передбачає й несення позивачем ризику відмови в задоволенні позовних вимог у зв`язку із неналежністю чи неефективністю заявленого захисту. Вказане узгоджується із висновками Великої Палати Верховного Суду про те, що обрання позивачем неналежного та неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі № 925/642/19, від 06.04.2021 у справі № 910/10011/19, від 22.06.2021 у справі № 200/606/18, від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19, від 25.01.2022 у справі № 143/591/20, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на тому, що вимога про визнання недійсним рішення органу місцевого самоврядування, яке виконано на час звернення з позовом до суду шляхом укладення відповідного договору, є неефективним способом захисту прав особи. Зазначене рішення вичерпало свою дію виконанням, а можливість його скасування не дозволить позивачу ефективно відновити володіння відповідною земельною ділянкою (пункт 8.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 05.07.2023 у справі № 912/2797/21; пункт 9.67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, пункт 180 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.09.2023 у справі № 910/8413/21).

Ці ж висновки підтримано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 (пункт 143).

Таким чином, у вказаних постановах наразі викладено останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду в питанні неефективності такого способу захисту права місцевої територіальної громади, як визнання незаконним і скасування рішення органу місцевого самоврядування, яке вичерпало свою дію виконанням.

З матеріалів справи встановлено, що рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 № 15/45 в частині пунктів 5, 5.2 було реалізоване шляхом затвердження проекту землеустрою та передачі земельної ділянки площею 1000 кв. м у приватну власність ОСОБА_1 . На виконання зазначеного рішення 26.03.2012 їй видано державний акт серії ЯК № 287281 на право власності на земельну ділянку, який 27.03.2012 зареєстровано в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі за № 481010001001902.

Водночас, як установлено судом, право власності ОСОБА_1 на спірну земельну ділянку станом на час розгляду справи у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не зареєстровано.

За таких обставин визнання незаконними та скасування пунктів 5, 5.2 рішення Миколаївської міської ради від 01.03.2012 № 15/45 безпосередньо не призведе до припинення зареєстрованого у Державному реєстрі речових прав права приватної власності на спірну земельну ділянку, оскільки такого зареєстрованого права на час розгляду справи не існує.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14 (провадження № 14-256цс18), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13 (провадження № 14-452цс18) зазначила, що витребування нерухомого майна у останнього набувача є ефективним способом захисту права власника, тоді як оспорювання рішень органів місцевого самоврядування чи правочинів саме по собі не забезпечує повернення майна.

Метою витребування є відновлення володіння майном, у тому числі шляхом державної реєстрації права за власником. Близькі висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89), від 07 листопада 2018 року у справах № 488/5027/14-ц (пункт 95) і № 488/6211/14-ц (пункт 84), від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункти 114, 142), від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 67), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (пункт 10.29), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 100), від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц (пункт 146), від 14 грудня 2021 року у справі № 344/16879/15-ц, від 06 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (пункт 37).

Таким чином, з урахуванням установлених у справі обставин суд доходить висновку, що заявлена прокурором вимога про визнання незаконними та скасування пунктів 5, 5.2 рішення Миколаївської міської ради є неефективним способом захисту порушеного права, а тому задоволенню не підлягає.

Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання зокрема про розподіл між сторонами судових витрат.

Згідно з ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 7 237,40 грн за три немайнові вимоги із застосуванням коефіцієнта 0,8 за подання позовної заяви в електронній формі.

17.07.2025 року позивачем подано заяву про зміну предмета позову.

З урахуванням зміни предмета позову судовий збір за вимогу про витребування земельної ділянки розраховується виходячи з її нормативної грошової оцінки у розмірі 500 997,17 грн: 500 997,17 грн ? 1,5 % ? 0,8. Таким чином, за вказану вимогу підлягав сплаті судовий збір у розмірі 6 012 грн.

Загальний розмір судового збору, який підлягав сплаті з урахуванням зміненого предмета позову, становив 8 434,40 грн.

Оскільки при первісному зверненні до суду позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 7 267,20 грн, позивачем доплачено судовий збір у розмірі 1 167,20 грн, що підтверджується платіжною інструкцією від 07.10.2025 № 1843, долученою до матеріалів справи.

З огляду на результат розгляду справи та положення частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір підлягає розподілу між сторонами пропорційно задоволеним позовним вимогам.

Таким чином, оскільки судом задоволено вимогу про витребування земельної ділянки, сплачений позивачем судовий збір у розмірі 6 012 грн за вказану вимогу підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Відповідно до ст. 258 ЦПК України судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови; судові накази.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2022 року у справі № 1519/2-5034/11 (провадження № 61-175сво21) зазначено: «… у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення».

Керуючись ст.ст. 12, 13, 56, 223, 257, 260, 353, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовну заяву заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва Чобану Дмитра Георгійовича в інтересах держави до Миколаївської міської ради, ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні землею водного фонду шляхом визнання незаконними і скасування пунктів рішення, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку, зобов`язання повернути земельну ділянку — задовольнити частково

Витребувати на користь територіальної громади міста Миколаєва від ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) земельну ділянку площею 1000 кв.м з кадастровим номером з кадастровим номером 4810136600:05:090:0032 по АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 ) та Миколаївської міської ради через виконавчий комітет Миколаївської міської ради, (код ЄДРПОУ: 26565573, адреса: 54005, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20) на користь Миколаївської обласної прокуратури (р/р UA748201720343150001000000340, ЄДРПОУ 02910048 Банк ДКСУ м. Києва, МФО 820172) судовий збір у розмірі 3006,00 грн з кожного.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Повне найменування сторін та інших учасників справи:

Позивач — Окружна прокуратура міста Миколаєва, код ЄДРПОУ: 02910048, адреса: 54005, м. Миколаїв, вул. Вадима Благовісного (Нікольська), 73;

Відповідач — Миколаївська міська рада, код ЄДРПОУ: 26565573 , адреса: 54005, м. Миколаїв, вул. Адміральська, 20;

Відповідач — ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_3 .

Повний текст судового рішення складено 08.10.2026 року.

Суддя Я.А. Чернявська