Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №472/506/26 — Веселинівський районний суд Миколаївської області

Справа № 472/506/26

Провадження №2/472/558/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року селище Веселинове

Миколаївської області

Веселинівський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді - Орленко Л.О.,

з участю секретаря

судового засідання - Чорної О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 у с-щі Веселинове Миколаївської області цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання права власності на частку квартири,

ВСТАНОВИВ:

18 травня 2026 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання права власності на частку квартири.

Позовні вимоги представник позивачів ОСОБА_3 обґрунтувала тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є співвласниками частини квартири АДРЕСА_1 . Їх право власності посвідчено Свідоцтвом про право власності на житло, виданим 30 листопада 1993 року Веселинівською районною службою приватизації на підставі Розпорядження № 25 від 29.11.1993 року.

В подальшому право власності на квартиру було зареєстровано Веселинівською філією Миколаївського МБТІ у реєстрову книгу за № 1672, про що на зворотному боці свідоцтва про право власності на житло міститься відмітка.

В 2026 році позивачі звернулися до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно, з метою внесення їх права власності на частку квартири до Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно. Разом з тим, позивачам було відмовлено в реєстрації їх права власності на квартиру в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у зв`язку з наявністю у правовстановлюючому документі незастереженого виправлення у прізвищі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а тому їм було відмовлено в реєстрації права власності, про що надано відповідне роз`яснення.

У зв`язку з цим позивачі змушені звернутися до суду, та просять визнати за ОСОБА_4 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 , належну йому на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 30 листопада 1993 року Веселинівською районною службою приватизації Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області, а також визнати за ОСОБА_1 право власності на частку квартири АДРЕСА_1 , належну йому на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 30 листопада 1993 року Веселинівською районною службою приватизації Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області.

Ухвалою суду від 26 травня 2026 року відкрито провадження в справі та призначено підготовче засідання.

14 серпня 2026 року ухвалою суду було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

В судове засідання позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не з`явилися, про дату, час та місце були повідомлені належним чином. В судове засідання представник позивача Губська Ю.О. не з`явилася, але де суду надійшла заява про розгляд справи у їх відсутності, позовні вимоги підтримують повністю та просять їх задовольнити.

В судове засідання представник відповідача Степівської сільської ради не з`явився, про дату, час та місце підготовчого засідання був повідомлений належним чином. 25.06.2026 року представник відповідача подав до суду заяву про розгляд справи у відсутність представника сільської ради.

Суд, дослідивши матеріали справи та заяви сторін, приходить до наступних висновків.

За змістом ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Судом встановлено, що мати Позивачів – ОСОБА_5 була наймачем двокімнатної квартири АДРЕСА_1 .

29 листопада 1993 року органом приватизації Веселинівської РДА Миколаївської області було оформлено Розпорядження про передачу квартири АДРЕСА_1 в приватну спільну сумісну власність ОСОБА_5 та членам її сім`ї ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .

На підставі зазначеного Розпорядження, 30 листопада 1993 року Веселинівською районною службою приватизації Веселинівської РДА Миколаївської області було оформлено свідоцтво про право власності на житло.

Разом з тим, під час оформлення вищевказаного свідоцтва про право власності на житло було допущено помилки в написанні прізвищ членів сім`ї наймача, а саме у прізвищах позивачів вказано « ОСОБА_7 » замість вірного « ОСОБА_7 ».

З метою виправлення допущеної помилки посадовими особами було здійснено незастережене виправлення, зокрема у власному імені ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , а саме в тексті документу в графі «членам його сім`ї» в прізвищах « ОСОБА_7 » виправлено ручкою на вірне « ОСОБА_7 », проте без застереження такого виправлення.

30 листопада 1993 року право власності ОСОБА_5 та членів її сім`ї ОСОБА_6 , ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було зареєстровано в Веселинівському філіалі Миколаївського міжміського бюро технічної інвентаризації у реєстровій книзі № 1672, про що міститься відмітка на зворотньому боці свідоцтва про право власності на житло, що підтверджується довідкою № 8-114, виданою 04.03.2026 року Веселинівською філією Миколаївського МБТІ.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до рішень Європейського суду з прав людини ризик будь-якої помилки державного органу влади має покладатися на саму державу і помилки не повинні виправлятися за рахунок зацікавлених осіб (див., mutatis mutandis, згадане рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. the Czech Republic), пункт 58, та рішення у справах «Ґаші проти Хорватії» (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, від 13 грудня 2007 року, і «Трґо проти Хорватії» (Trgo v.Croatia), заява № 35298/04, пункт 67, від 11 червня 2009 року).

Необхідність виправити стару «помилку» не повинна непропорційним чином втручатися у право, добросовісно набуте особою, яка покладалася на законність дій державного органу влади (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (Pincova and Pinc v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, ЄСПЛ 2002-VIII).

Відповідно до ст. 316, 317, 319 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Статтею 15 ЦК України гарантовано право кожного на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його власність.

Стаття 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожному право мирного володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Положеннями чинних на час виникнення цивільних відносин щодо права власності на квартиру ЦК Української РСР (1963 р.) та Закону України «Про власність» передбачалось, як і на даний час передбачається, два різновиди спільної власності, яка виникає в тих випадках, коли майно належить на праві власності не одній, а кільком особам одночасно.

Відповідно до ст. 112 ЦК Української РСР та ст. 17 Закону України «Про власність» спільна власність існує у формах спільної сумісної та спільної часткової власності, тобто такої власності, коли її учасники мають наперед визначені частки.

За приписом ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність» майно, придбане внаслідок спільної праці членів сім`ї, є їх спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Водночас ні ЦК Української РСР, ні Закон України «Про власність», не визначали розмір часток членів сім`ї у праві спільної сумісної власності.

16.01.2003 року Верховна Рада України прийняла Цивільний кодекс України (ЦК України), у зв`язку з чим Цивільний кодекс Української РСР та Закон України «Про власність» втратили чинність з 01.01.2004 року.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до п. 3.1 Інструкції щодо проведення поділу, виділу та розрахунку часток об`єктів нерухомого майна, затвердженої наказом Міністерства з питань житлово комунального господарства України від 18.06.2007 року № 55, яка діяла до 2023 року, розрахунок часток у спільній власності на об`єкти нерухомого майна виконувалися за заявами всіх співвласників об`єктів нерухомого майна. Пунктом 3.3 вказаної Інструкції встановлено, що за відсутності згоди всіх співвласників щодо зміни часток питання вирішується в судовому порядку.

Наразі, питання здійснення розрахунку розміру часток у спільній власності на об`єкти нерухомого майна регулюється Порядком проведення технічної інвентаризації, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 2023 р. № 488, (надалі – Порядок).

Пунктом 162 Порядку встановлено, що розрахунок розміру часток у спільній власності на об`єкти нерухомого майна здійснюється виконавцем на підставі договору, укладеного з усіма співвласниками за заявами всіх співвласників об`єкта нерухомого майна.

Розмір частки кожного співвласника в спільній частковій власності виражається в простих правильних дробах (1/2; 1/3; 3/5 тощо). При цьому розміри часток співвласників на об`єкт нерухомого майна в сумі повинні становити одиницю. За відсутності згоди всіх співвласників щодо зміни розміру часток питання вирішується в судовому порядку.

Рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області від 27 лютого 2018 року у справі № 472/1242/17 встановлено, що частки співвласників спадкової квартири є рівними, зокрема встановлено, що частка співвласника квартири ОСОБА_5 становить , що узгоджується з вимогами чинного законодавства.

Відповідно до ст. 357 ЦК України, частки в праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом, якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 370 ЦК України, розмір часток у праві спільної сумісної власності є рівними.

Згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 355, ч. 1 ст. 356 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Суб`єктами права спільної часткової власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, держава, територіальні громади.

Отже, виходячи з рівності часток кожного із співвласників, а також встановлення рішенням Веселинівського районного суду Миколаївської області розміру частки ОСОБА_8 , частка кожного із співвласників становила по частці, а отже частки позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у квартирі, які належать їм на підставі Свідоцтва про право власності на житло, становлять по .

Враховуючи зазначене, суд вбачає підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , та вважає за можливе визнати за кожним із них право власності на частки квартири АДРЕСА_1 , належні їм на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 30 листопада 1993 року Веселинівською районною службою приватизації Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 19, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 223, 259, 263-265 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області про визнання права власності на частку квартири - задовольнити повністю.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , право власності на частку квартири АДРЕСА_1 , належну йому на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 30 листопада 1993 року Веселинівською районною службою приватизації Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП – НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_3 ) право власності на частку квартири АДРЕСА_1 , належну йому на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого 30 листопада 1993 року Веселинівською районною службою приватизації Веселинівської районної державної адміністрації Миколаївської області.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області Л.О. Орленко