Рішення від 23 вересня 2026 р. у справі №472/542/26 — Веселинівський районний суд Миколаївської області

Справа № 472/542/26

Провадження №2/472/572/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

24 вересня 2026 року селище Веселинове

Миколаївської області

Веселинівський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді - Орленко Л.О.,

з участю секретаря

судового засідання - Маслюк А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 у с-щі Веселинове Миколаївської області цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області та Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання дійсним договору про передачу господарством працівнику у власність індивідуального житлового будинку та визнання права власності на житловий будинок,

ВСТАНОВИВ:

25 травня 2026 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області та Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання дійсним договору про передачу господарством працівнику у власність індивідуального житлового будинку та визнання права власності на житловий будинок.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 28 січня 1985 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Веселинівський райагробуд» в особі Міжгосподарської пересувної механізованої колони селища Веселинове Веселинівського району Миколаївської області, від імені якої діяв ОСОБА_2 , був укладений типовий договір про передачу працівнику у власність індивідуального житлового будинку з надвірними будівлями у порядку, передбаченому постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів УРСР від 19 червня 1978 року № 518.

МПМК збудував у 1984 році житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується технічним паспортом на житловий будинок, який виготовлений станом на 11.08.1990 р. Веселинівською філією Миколаївського МБТІ на ім`я ОСОБА_1 .

Відповідно до умов Договору йому, як працівнику Веселинівської міжгосподарської пересувної механізованої колони, було передано у власність житловий будинок з надвірними будівлями по АДРЕСА_1 , який розташований на присадибній ділянці площею 0,081 га.

Згідно з умовами цього Договору загальна вартість переданого у власність житлового будинку складала 8 737,50 рублів, яка була сплачена достроково, а саме на початку 1993 року.

05 травня 1993 року ТОВ «Веселинівський райагробуд» звернулося до Веселинівської філії Миколаївського МБТІ, з метою реєстрації права власності на даний житловий будинок для подальшого звернення до Веселинівської державної нотаріальної контори для нотаріального оформлення договору купівлі-продажу.

05 травня 1993 року Веселинівською філією Миколаївського МБТІ було здійснено державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ТОВ «Веселинівський райагробуд», що підтверджується Довідкою № 8-124, виданою 18 березня 2026 року Веселинівською філією Миколаївського МБТІ.

Одночасно на ім`я ТОВ «Веселинівський райагробуд» було видано Довідку - характеристику даного житлового будинку № 80 від 05.05.1993 р. для надання в Веселинівську державну нотаріальну контору з метою його відчуження, однак нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу переданого йому у власність будинку не відбулося.

В 2005 році діяльність ТОВ «Веселинівський райагробуд» було припинено шляхом визнання його банкрутом, правонаступників немає.

Зважаючи на припинення діяльності ТОВ «Веселинівський райагробуд» з 2005 року він позбавлений можливості нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу придбаного житлового будинку.

У 2026 році, звернувшись до Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно з метою реєстрації його права власності на житловий будинок, проте йому було відмовлено в цьому з підстав відсутності нотаріально посвідченого Договору купівлі-продажу.

Зважаючи на те, що діяльність ТОВ «Веселинівський райагробуд» припинена, враховуючи відсутність його правонаступників, він позбавлений можливості нотаріального посвідчення договору купілі-продажу житлового будинку, що порушує його право на реалізацію права власності на житло.

У зв`язку з цим, змушений звернутись з позовною заявою до суду про захист своїх прав та просить суд визнати дійсним договір про передачу господарством йому у власність індивідуального житлового будинку та визнання права власності на житловий будинок.

У судове засідання позивач ОСОБА_1 та представник позивача - адвокат Губська Ю.О. не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином. 24 вересня 2026 року представник позивача подала до суду заяву, в якій просила розглянути справу без їх участі, підтримала позовні вимоги та просила їх задовольнити.

У судове засідання представник відповідача Степівської сільської ради не прибув, був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронної судової повістки до електронного кабінету. До суду 25 червня 2026 року надійшла заява про розгляд справи у відсутність представника відповідача та заперечення проти позову відсутні.

У судове засідання представник відповідача Веселинівської селищної ради не прибув, був належним чином повідомлений про дату, час та місце судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронної судової повістки до електронного кабінету. До суду 18 червня 2026 року надійшла заява про розгляд справи у відсутність представника відповідача та заперечення проти позову відсутні.

Суд, дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та наданих доказів, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 28 січня 1985 року між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Веселинівський райагробуд» в особі МПМК селища Веселинове Веселинівського району Миколаївської області, від імені якої діяв ОСОБА_2 , був укладений типовий договір про передачу працівнику у власність індивідуального житлового будинку з надвірними будівлями у порядку, передбаченому постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів УРСР від 19 червня 1978 року № 518.

МПМК збудував у 1984 році житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується технічним паспортом на житловий будинок, який виготовлений станом на 11.08.1990 р. Веселинівською філією Миколаївського МБТІ на ім`я позивача ОСОБА_1 та передано останньому у власність.

05 травня 1993 року ТОВ «Веселинівський райагробуд» звернулося до Веселинівської філії Миколаївського МБТІ, з метою реєстрації права власності на даний житловий будинок для подальшого звернення до Веселинівської державної нотаріальної контори для нотаріального оформлення договору купівлі-продажу.

Веселинівською філією Миколаївського МБТІ було здійснено державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ТОВ «Веселинівський райагробуд», що підтверджується Довідкою № 8-124, виданою 18 березня 2026 року Веселинівською філією Миколаївського МБТІ, та видано Довідку -характеристику даного житлового будинку № 80 від 05.05.1993 р. для надання в Веселинівську державну нотаріальну контору з метою його відчудження, однак нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу переданого йому у власність будинку не відбулося.

Зважаючи на припинення діяльності ТОВ «Веселинівський райагробуд» з 2005 року позивач ОСОБА_1 позбавлений можливості нотаріально посвідчити договір купівлі-продажу придбаного житлового будинку.

За такого, з метою приведення правовстановлюючих документів у відповідність до вимог чинного законодавства та з метою внесення відомостей про право власності позивача на вказаний об`єкт нерухомого майна до Державного реєстру речових прав, позивач звернувся до державного реєстратора речових прав на нерухоме майно Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, для чого надав всі наявні в нього документи, але йому було роз`яснено, що вказаний договір мав бути нотаріально посвідченим, а тому є недійсним. Одночасно реєстратор роз`яснив, що позивач ОСОБА_1 може звернутися до суду з позовом про визнання вищевказаного договору дійсним, про що надав відповідне роз`яснення (а.с. 9).

За ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Як установлено вимогами ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Дані правовідносини підлягають регулюванню за нормами ЦК УРСР від 18.07.1963 року.

Згідно зі ст. 153 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), який діяв на момент укладення правочину та підлягає застосуванню до спірних правовідносин, договір є укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди за всіма істотними умовами. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 224 ЦК УРСР (в редакції 1963 року) за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 227 ЦК УРСР 1963 року, що діяв на час укладення договору купівлі-продажу, договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу).

Відповідно до ст. 47 УРСР (в редакції 1963 року) нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди з наслідками, передбаченими ч. 2 ст. 48 цього Кодексу.

Зважаючи на те, що Сторонами було досягнуто всіх істотних умов Договору та Сторони повністю їх виконали, слід застосувати до спірних правовідносин положення ч.2 ст.47 ЦК УРСР 1963 р. та ч. 2 ст. 220 ЦК України, про визнання спірної угоди дійсною.

Статтею 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Статтею 10 Загальної декларації прав людини визначено, що кожна людина має право володіти майном як одноособово, так і разом з іншими. Ніхто не може бути безпідставно позбавлений свого майна.

Відповідно до ст. 316, 317, 319 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно зі ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його власність.

Стаття 1 Протоколу Першого Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод гарантує кожному право мирного володіння своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У пункті 37 Постанови від 07.02.2014р. № 5 « Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ зазначає, що позови про визнання права власності, що пред`явлені на підставі статті 392 ЦК, пов`язані з невизначеністю відносин права власності позивача щодо свого майна.

З урахуванням положень ч. 1 статті 15 та статті 392 ЦК України власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

У п. 37 Постанови Пленум ВССУ наголошується, що виходячи зі змісту наведених норм права, потреба в такому способі захисту права власності виникає тоді, зокрема, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами.

Крім того, Верховний Суд України у своєму Узагальненні «Аналіз деяких питань застосування судами законодавства про право власності при розгляді цивільних справ» звертає увагу, що передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права, зокрема позов про визнання права власності у разі не відповідності документа, що засвідчує право власності особи на річ, що призводить до не визнання цього права іншою особою.

У постанові від 19.05.2020 у справі №916/1608/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 цього Кодексу, слід враховувати, що за змістом вказаної норми права судове рішення не породжує права власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його. Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку є наявність підтвердженого належними доказами як права власності на майно, яке оспорюється або не визнається іншою особою, так і порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

У вищевказаній справі Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що правило за аналогією закону (а саме, статті 392 ЦК України) має застосовуватися не тільки у випадках, коли власник втратив документ, який засвідчує його право власності, а й у випадках, коли наявні в нього документи не дають змоги беззаперечно підтвердити своє право власності на нерухоме майно, але лише за умови, що право на майно не зареєстроване за іншою особою.

Нормою статті 328 Цивільного кодексу України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Між сторонами була досягнута згода за всіма істотними умовами договору. Свої зобов`язання покупець та продавець виконали повністю, а саме продавець передав, а покупець прийняв майно, та сплатив за нього грошові кошти, обумовлені сторонами договору.

Починаючи з 1986 року позивач зі своєю родиною користувалися й продовжують користуватися та володіти вищевказаним житловим будинком, що підтверджується відміткою про реєстрацію місця проживання в паспорті позивача та матеріалами інвентарної справи.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, оскільки сторони договору домовилися щодо усіх істотних умов договору та така домовленість підтверджується наявними доказами у справі, беручи до уваги повне виконання умов укладеного договору та те, що право власності на об`єкт нерухомості за вищевказаним договором виникло на не заборонених законом підставах, суд вважає за доцільне визнати дійсним договір про передачу господарством ОСОБА_1 у власність індивідуального житлового будинку з надвірними будівлями у порядку, передбаченому постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів УРСР від 19 червня 1978 року № 518, що був укладений 28 січня 1985 року між позивачем ОСОБА_1 та ТОВ «Веселинівський райагробуд» в особі Міжгосподарської пересувної механізованої колони селища Веселинове від імені якої діяв ОСОБА_2 щодо житлового будинку АДРЕСА_1 та визнати за ОСОБА_1 право власності на індивідуальний житловий будинок (літ. А-1) загальною площею 74,6 кв.м., житловою площею 32,7 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами, а саме: вбиральнею-душем (літ. Б), сараєм (літ. В), гаражем (літ. Г), навісом (літ. Д), огорожами № 7, 8, 9, 10, спорудами № 6, І, ІІ, ІІІ, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 19, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_1 до Степівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області та Веселинівської селищної ради Вознесенського району Миколаївської області про визнання дійсним договору про передачу господарством працівнику у власність індивідуального житлового будинку та визнання права власності на житловий будинок - задовольнити повністю.

Визнати дійсним договір про передачу господарством працівнику у власність індивідуального житлового будинку з надвірними будівлями у порядку, передбаченому постановою ЦК КПРС і Ради Міністрів УРСР від 19 червня 1978 року № 518, що був укладений 28 січня 1985 року між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП – НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Веселинівський райагробуд» (код ЄДРПОУ - 03585277), в особі Міжгосподарської пересувної механізованої колони селища Веселинове від імені якої діяв ОСОБА_2 , щодо житлового будинку АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (РНОКПП – НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) право власності на індивідуальний житловий будинок (літ. А-1) загальною площею 74,6 кв.м., житловою площею 32,7 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами, а саме: вбиральнею-душем (літ. Б), сараєм (літ. В), гаражем (літ. Г), навісом (літ. Д), огорожами № 7, 8, 9, 10, спорудами № 6, І, ІІ, ІІІ, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду протягом 30 (тридцяти) днів з дня проголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області Л.О. Орленко