Рішення від 22 вересня 2026 р. у справі №473/1332/26 — Веселинівський районний суд Миколаївської області

Справа № 473/1332/26

Провадження №2/472/493/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 вересня 2026 року селище Веселинове

Миколаївської області

Веселинівський районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді - Орленко Л.О.,

з участю секретаря

судового засідання - Маслюк А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 у с-щі Веселинове Миколаївської області цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

15 квітня 2026 року до суду за підсудністю надійшла цивільна справа за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В позовній заяві позивач зазначив, що 04 жовтня 2018 року між Акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2020800914_CARD, за умовами якого відповідачу надано кредит у вигляді кредитного ліміту в сумі 23 339,00 гривень, які він зобов`язався повернути Кредитодавцю протягом 36 місяців та сплатити проценти за користування ними (далі - Договір позики) в розмірі 0,01 % річних (пільговий період), та 5% в місяць (поточний період), з правом пролонгації кредиту. Кредитодавець на виконання умов Договору позики надав ОСОБА_1 грошові кошти. Проте позичальник своїх зобов`язань за Договором позики належним чином не виконував, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість, в розмірі 106 657,42 гривень, з яких: 60 000 гривень - сума заборгованості за тілом кредиту, 46 657,42 гривень - сума заборгованості за процентами.

15 березня 2024 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір факторингу № 15/03/24, за яким первісний кредитор відступив позивачу за плату право грошової вимоги до відповідача за зобов`язаннями, що виникли за Кредитним договором № 2020800914_CARD від 04 жовтня 2018 року.

За наведеного, позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь загальну заборгованість за наданим кредитом в розмірі 106 657,42 гривень, судовий збір в розмірі 2 662,40 гривень та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 7000,00 гривень.

В судове засідання представник позивача не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. В позовній заяві просив здійснювати розгляд справи у відсутність представника позивача та надав згоду на заочний розгляд справи.

Відповідач ОСОБА_1 в судові засідання: 21.08.2026 року та 23.09.2026 року не з`явився, про день, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, що підтверджується поштовими конвертами, які повернулися до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою", а також шляхом розміщення оголошення на веб-сторінці суду. Будь-яких заяв чи клопотань до суду не подав, про причини неявки не повідомив суд, відзиву на позовну заяву чи заперечення щодо позову до суду не подав.

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання, не повідомив суд про причини неявки в судові засідання, відзиву на позовну заяву не подав, та те, що представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи, то суд вважає за необхідне розглядати справу в заочному порядку на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та наданих доказів, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 04 жовтня 2018 року між Акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 2020800914_CARD, за умовами якого відповідачу надано кредит у вигляді кредитного ліміту в сумі 23 339,00 гривень, які він зобов`язався повернути Кредитодавцю протягом 36 місяців та сплатити проценти за користування ними (далі - Договір позики) в розмірі 0,01 % річних (пільговий період), та 5% в місяць (поточний період), з правом пролонгації кредиту. Кредитодавець на виконання умов Договору позики надав ОСОБА_1 грошові кошти.

Проте позичальник своїх зобов`язань за Договором позики належним чином не виконував, у зв`язку з чим у нього виникла заборгованість станом на 23.03.2026 року в розмірі 106 657,42 гривень, з яких: 60 000 гривень - сума заборгованості за тілом кредиту, 46 657,42 гривень - сума заборгованості за процентами.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язаний повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з ч. 2 ст. 1054 ЦК України до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно з ч. 1 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 1056-1 ЦК України розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Згідно з ч. 1 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 1 ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

За таких обставин, суд вважає, що підписавши Договір, відповідач погодився з його істотними умовами.

Згідно товарного чеку № 000000005666319, видаткової накладної № 5666319 від 04 жовтня 2018 року, виданого магазином «Технополіс-1», вартість товарів становить 23 039,00 грн. Згідно специфікації до Кредитного договору, кредитором АТ «ОТП Банк» підтверджено надання позитивного рішення щодо можливості надати позичальнику – ОСОБА_1 кредитних коштів на придбання товарів за номером-фактури № 000000005666319. Сума для списання 23 039,00 грн.

Відповідно до розрахунку заборгованості, заборгованість відповідача за договором складає 106 657,42 гривень, з яких: 60 000 гривень - сума заборгованості за тілом кредиту, 46 657,42 гривень - сума заборгованості за процентами.

15 березня 2024 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ДІДЖИ ФІНАНС» укладено договір факторингу № 15/03/24, за яким первісний кредитор відступив позивачу за плату право грошової вимоги до відповідача за зобов`язаннями, що виникли за Кредитним договором № 2020800914_CARD від 04 жовтня 2018 року.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 512 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Положеннями статей 1077, 1078 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти у розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

З доказів, наданих позивачем вбачається, що на підтвердження факту набуття позивачем права вимоги до відповідача за кредитним договором, позивач надав копії відповідних документів, зокрема договорів факторингу, витягів з реєстру прав вимоги.

Отже, судом встановлено, що між первісним кредитором та відповідачем укладено договір, на умовах визначених у договорі відповідачу надано кредит, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами, та зі встановленими строками їх повернення.

Зібрані у справі докази та їх належна оцінка вказують на наявність підстав для задоволення позову. Відповідач доказів оплати боргу до суду не надав, контр розрахунок суми заборгованості не подав.

При цьому, судом встановлено, що проценти нараховані відповідачу в межах строку кредитування.

Отже, внаслідок невиконання ОСОБА_1 умов кредитного договору утворилася загальна заборгованість позичальника перед позивачем як правонаступником первісного кредитора, яка становить 106 657,42 гривні, з яких: 60 000 гривень - сума заборгованості за тілом кредиту, 46657,42 гривень - сума заборгованості за процентами, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Виходячи з вимог цієї статті, та з врахуванням того, що позивач просив в позовній заяві стягнути з відповідача на свою користь судовий збір, враховуючи, що позов задоволено повністю, то суд вважає, що є підстави для стягнення з відповідача на користь позивача 2 662,40 гривень судового збору.

Позивачем заявлено вимогу про компенсацію понесених ним витрат на правничу допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

Відповідно до частин першої, пункту 1 частини третьої статті 133 та частин першої - третьої статті 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано суду: копію договору № 42649746 про надання правової допомоги від 01.07.2025; додаткову угоду №2020800914_CARD до Договору про надання правничої допомоги.

Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Відповідно до висновків Верховного Суду у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі її витрати на адвоката, якщо керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права встановить, що розмір гонорару є завищеним, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним згідно ціни позову.

Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги тривалість розгляду справи, складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання адвокатських робіт (наданих послуг), фактичну відсутність участі представника позивача при розгляді даної справи, ціну позову, суд вважає, що вимоги про стягнення витрат на оплату професійної правничої допомоги у даній справи підлягають частковому задоволенню, в розмірі 4 000,00 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 19, 77, 78, 79, 80, 81, 141, 223, 259, 263-265, 280 -283 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІДЖИ ФІНАНС" (зареєстроване місцезнаходження юридичної особи: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря Сікорського, буд. 8, код ЄДРПОУ: 42649746, фактичне місцезнаходження юридичної особи: 07406, Київська область, м. Бровари, вул. Симона Петлюри, буд.21/1, IBAN: НОМЕР_2 в АТ «ПУМБ», МФО: 334851) заборгованість за кредитним договором № 2020800914_CARD від 04.10.2018 року станом на 23.03.2026 року в розмірі 106 657 (сто шість тисяч шістсот п`ятдесят сім) гривень, з яких: 60 000 гривень - сума заборгованості за тілом кредиту, 46 657,42 гривень - сума заборгованості за процентами; та стягнути судовий збір в розмірі 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) гривні 40 (сорок) копійок; та стягнути витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення (або з дати складення повного тексту заочного рішення суду).

Учасник справи, якому заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення (або в день складення повного заочного рішення суду), має право на поновлення пропущеного строку, на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного тексту заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку відповідачем шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення, а в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення - після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області Л.О. Орленко