Рішення від 20 вересня 2026 р. у справі №472/432/26 — Веселинівський районний суд Миколаївської області

Справа № 472/432/26

Провадження №2/472/513/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 вересня 2026 року селище Веселинове

Миколаївської області

Веселинівський районний суд Миколаївської області у складі:

головуючого судді - Орленко Л.О.,

з участю секретаря

судового засідання - Чорної О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду № 3 у с-щі Веселинове Миколаївської області цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія " Солвентіс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

27 квітня 2026 року до суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія " Солвентіс" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 06 серпня 2020 року між ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_3 укладено кредитний договір № 3824161, відповідно до якого відповідачу надано кредит в розмірі 4000 грн., які вона зобов`язалася повернути Кредитодавцю протягом 200 днів, з кінцевою датою повернення кредиту 22 лютого 2021 року, сплатити проценти за користування ними в розмірі 1,7 % в день. Кредитодавець на виконання умов Договору позики надав ОСОБА_3 грошові кошти. Проте позичальник своїх зобов`язань за Договором позики належним чином не виконувала, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість, яка станом на 29 жовтня 2025 року становить 26420,80 гривень, з яких: 4000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 22420,80 грн. - сума заборгованості за відсотками.

29.10.2025 року ТОВ «Алекскредит» відступило за договором факторингу №29/10-2025 право вимоги за договором №3824161 від 06 серпня 2020 року ТОВ «Секвоя Капітал», яке в свою чергу 31.10.2025 року за договором факторингу №ДФ-31102025 відступило право вимоги за договором №3824161 від 06 серпня 2020 року ТОВ «Фінансова Компанія «Солвентіс».

Посилаючись на те, що ТОВ «Алекскредит» виконало взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачці кредит відповідно до умов договору, а відповідачка в свою чергу взяті на себе зобов`язання, відповідно до договору позики не виконала, тобто не надала своєчасно кредитору грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, а також іншими витратами відповідно до умов договору, у зв`язку з чим, станом на 29 жовтня 2025 року, утворилася заборгованість в розмірі 26420,80 гривень , з яких: 4000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 22420,80 грн. - сума заборгованості за відсотками, яку позивач просить стягнути з відповідачки, а також витрати на правову допомогу у розмірі 6000 грн. та судовий збір в розмірі 2662,40 грн..

У судове засідання представник позивача Лановий Є.М. не з`явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином. В позовній заяві просив здійснювати розгляд справи у відсутність представника позивача та надав згоду на заочний розгляд справи.

Відповідач ОСОБА_3 у судові засідання: 19.08.2026 року та 21.09.2026 року не з`явилася, про день, час та місце розгляду справи була повідомлена належним чином, що підтверджується поштовими конвертами, які повернулися до суду з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою", а також оголошенням на веб-сторінці суду. Будь-яких заяв чи клопотань до суду не подала, про причини неявки не повідомила суд, відзиву на позовну заяву чи заперечення щодо позову до суду не подала.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове Відповідно до ч. 4 ст. 223 ЦПК України у разі повторної неявки в судове засідання відповідача, повідомленого належним чином, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів (постановляє заочне рішення).

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Враховуючи, що відповідач належним чином повідомлена про дату, час і місце судового засідання, не повідомила суд про причини неявки в судові засідання, відзиву на позовну заяву не подала, та те, що представник позивача не заперечує проти такого вирішення справи, то суд вважає за необхідне розглядати справу в заочному порядку на підставі наявних у справі доказів.

Суд, дослідивши матеріали справи в межах заявлених вимог та наданих доказів, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що 06 серпня 2020 року ТОВ «Алекскредит» та ОСОБА_3 уклали Договір про надання кредиту № 3824161, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 4000 грн., з кінцевим терміном повернення 22 лютого 2021 року, зі сплатою процентів 1,7% за кожен день користування кредитом.

Встановлено, що ТОВ «Алекскредит» зобов`язання перед відповідачем по кредитному договору виконано, що підтверджується матеріалами справи, проте відповідач взяті на себе зобов`язання не виконала та не повернула наданий кредит у строки, передбачені кредитним договором.

29.10.2025 року між ТОВ «Алекскредит» та ТОВ «Секвоя Капітал» укладено Договір факторингу №29/10-2025, у відповідності до умов якого ТОВ «Алекскредит» передало (відступає) ТОВ «Секвоя Капітал» право вимоги до позичальників в тому числі за договором № 3824161 від 06 серпня 2020 року де боржником є ОСОБА_3 .

В подальшому 31.10.2025 року між ТОВ «Секвоя Капітал» та ТОВ «Фінансова Компанія «Солвентіс» укладено Договір факторингу № ДФ-31102025, у відповідності до умов якого ТОВ «Секвоя Капітал» передало (відступає) ТОВ «Фінансова Компанія «Солвентіс» право вимоги до позичальників, в тому числі за договором № 3824161 від 06 серпня 2020 року де боржником є ОСОБА_3 ..

Загальний розмір заборгованості за Кредитним договором № 3824121 від 06 серпня 2020 року, що підлягає стягненню, відповідно до розрахунку заборгованості, становить 26420,80 гривень , з яких: 4000,00 грн. - сума заборгованості за основною сумою боргу, 22420,80 грн. - сума заборгованості за відсотками.

З моменту отримання права вимоги до відповідача за вказаним договором, позивачем не здійснювалось нарахування штрафних санкцій, що підтверджується розрахунком заборгованості, який міститься в матеріалах справи.

Відповідно до витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб № 00058954710 від 10 червня 2026 року відповідачкою ОСОБА_4 після реєстрації шлюбу було змінено прізвище на" ОСОБА_5 ".

За таких обставин, суд вважає, що правовідносини, що виникли між сторонами, є зобов`язальними і регулюються нормами глав 47-49, 51 ЦК України, а також спеціальними нормами глави 71 ЦК України.

Пунктом 5 частини 1 статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Статтею 11 Закону України «Про електронну комерцію» визначений порядок укладення електронного договору. Відповідно до змісту ч.4 вказаної статті, електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

На підставі ч.8 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-комунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

За ч.6 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

Згідно із ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями статті 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Таким чином, суд дійшов висновку, що кредитний договір підписано ОСОБА_3 за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором, чим підтверджено укладання між нею та Товариством такого договору, оскільки без отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт кредитора за допомогою логіну та пароля до особистого кабінету договір між сторонами не було б укладено, тому сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст.ст.626, 627 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно вимог ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Згідно ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

У відповідності до вимог ст.1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Згідно ст.1056 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до ч.1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі ст.1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до ч. 1 ст. 514 ЦК до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

За ст.526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами ст.610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

За змістом ст.614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

У відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно частин 1, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому, судом встановлено, що за вказаним кредитним договором відповідачу було нараховано проценти поза межами строку кредитування.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, у якій припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд, розглядаючи питання стягнення штрафних санкцій за договором споживчого кредитування, сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Надаючи правову оцінку вказаним поняттям у частині нарахування штрафних санкцій за кредитним договором, Верховний Суд зазначив, що строк (термін) виконання зобов`язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього. Відрізняються терміни в тому випадку, коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов`язання і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов`язання. Указаний висновок міститься у п. 35 Постанови.

Окрім того, в п. 54 Постанови Верховний Суд вказує, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України. Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

З наведених обставин справи вбачається, що зі змісту кредитного договору, сторони уклали в електронній формі договір про надання кредиту зі сплатою процентів за користування ним та погодили строк користування кредитом до 22.02.2021 року (п. 3.1 Договору).

Отже, з вищенаведених норм чинного законодавства та вже усталеної судової практики вбачається, що після 22.02.2021 року Товариство не має права на нарахування процентів передбачених договором, а має право на отримання грошових сум, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Проте вимог про стягнення заборгованості з урахуванням ч. 2 ст. 625 ЦК України позивачем не заявлено.

Таким чином, всупереч зазначеним нормам матеріального права позивачем неправомірно нараховані проценти за користування кредитом після спливу строку кредитування.

Розмір заборгованості за процентами в межах строку кредитування, відповідо до розрахунку заборгованості первісного кредитора станом на 22.02.2021 року становить 18 820,80 гривень.

Отже, внаслідок невиконання ОСОБА_6 умов кредитного договору утворилася загальна заборгованість позичальника перед позивачем як правонаступником первісного кредитора, яка становить 22 820 гривень 80 копійок, з яких: 4000 гривень - сума заборгованості за тілом кредиту, 18 820,80 гривень - сума заборгованості за процентами, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд приходить до наступного висновку.

Згідно ч.1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.2 ст.133 ЦПК України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

У даній справі ТОВ «Фінансова компанія «Солвентіс» понесені витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 6000,00 грн та судовий збір в розмірі 2 662,40 грн, які підтверджені належними та допустимими доказами.

Одночасно суд зважує на ту обставину, що відповідачем не оспорювався вказаний розмір витрат, понесених позивачем на професійну правничу допомогу, який є співмірним зі складністю даної справи, наданим адвокатом часом та обсягом послуг, відповідає критерію реальності та розумності таких витрат, й всупереч вимог статті 12, 13, 81, частини шостої статті137 ЦПК України відповідачем нічим не спростований.

Тому, у відповідності до ч.1 ст.141 ЦПК України та п. 3 ч. 2 ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати пропорційно розміру задоволених вимог, а саме: судовий збір в сумі 2 299,63 грн (22 820,80 гривень х 2 662,40 гривень) / 26 420,80 гривень), понесений позивачем під час звернення з даним позовом до суду та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 182,46 грн (22 820,80 гривень х 6000 гривень) / 26 420,80 гривень).

На підставі викладено, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 141, 223, 247, 258, 259, 263, 265, 274- 279, 353, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Компанія "Солвентіс" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Солвентіс» (код ЄДРПОУ: 43657029, місцезнаходження: Київська обл., м. Бровари, вул. Симона Петлюри 21/1) заборгованість за кредитним договором № 3824161 від 06 серпня 2020 року станом на 29.10.2025 року в розмірі 22 820 (двадцять дві тисячі вісімсот двадцять) гривень 80 (вісімдесят) копійок, з яких: 4000 гривень - сума заборгованості за тілом кредиту, 18 820,80 гривень - сума заборгованості за процентами; та стягнути судовий збір в розмірі 2 299 (дві тисячі двісті дев`яносто дев`ять) гривень 63 (шістдесят три) копійки; та стягнути судові витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 5 182 (п`ять тисяч сто вісімдесят дві) гривні 46 (сорок шість) копійок.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення (або з дати складення повного тексту заочного рішення суду).

Учасник справи, якому заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення (або в день складення повного заочного рішення суду), має право на поновлення пропущеного строку, на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного тексту заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення, заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку відповідачем шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції - Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Заочне рішення набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про перегляд заочного рішення, а в разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення - після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Суддя Веселинівського районного суду

Миколаївської області Л.О. Орленко