Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №127/3688/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Р І Ш Е Н Н Я№ 127/3688/26

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 р. м.Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області в складі головуючої судді Медяної Ю.В.,

за участі секретаря судового засідання – Кравчук Ю.Ю.,

відповідача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 – адвоката Корченюка А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позвом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_3 звернувся до суду з даним позовом, в якому просить суд стягнути з відповідача на його користь матеріальні збитки завдані дорожньо-транспортною пригодою у розмірі 607 885,90 грн., моральну шкоду у сумі 100 000 грн. та судові витрати.

Позов мотивовано тим, що 08.08.2025 в с. Якушинці Вінницького району Вінницької області сталася ДТП за участі автомобілів Ford Transit, державний номерний знак НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_2 під керуванням ОСОБА_1 , та Volvo XC60, державний номерний знак НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_3 . Внаслідок ДТП автомобіль позивача отримав пошкодження.

Постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 23.10.2025 у справі №128/3224/25 ОСОБА_1 за вказаним фактом було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП.

ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» виплатило позивачу суму страхового відшкодування у розмірі 156 800 грн. Проте вказаної суми недостатньо для відшкодування завданої позивачу шкоди.

У позові зазначено, що позивачу завдано також моральна шкода, яка полягає у душевних стражданнях та перенесеному фізичному болю, яку позивач оцінює у 100 000 грн.

При цьому позивач просить стягнути шкоду солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , оскільки останній, на думку позивача, допустив ОСОБА_1 до керування автомобілем без належної перевірки його знань, вмінь та навичок для безпечного керування автомобілем

Відповідачі добровільно відшкодовувати майнову шкоду не бажають, що стало підставою для звернення до суду.

Ухвалами Вінницького міського суду Вінницької області справу прийнято до свого провадження, відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче засідання. Залучено до участі у справі перекладача з української мови на російську мову і з російської мови на українську, для участі у судовому процесі - ОСОБА_4 (а.с. 59, 103).

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Корченюк А.В. подав відзив на позовну заяву, в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 , оскільки позивач не довів факт заподіяння йому шкоди саме ОСОБА_2 . (а.с.128-134)

Представника позивача ОСОБА_3 – адвокат Якименко Ю.О. в судовому засіданні позов підтримала, просила задовольнити, з підстав, зазначених у позовній заяві.

Відповідач ОСОБА_5 в судовому засіданні не заперечував факт ДТП, внаслідок якого позивачу було заподіяно шкоду, проте заперечував свою вину у ній, оскільки ДТП сталася внаслідок несправності автомобіля. Також пояснив, що він підробляє на базарі і немає такої суми, яку заявив прзивач на відшкодування шкоди. Його син, який на час ДТП знаходився у автомобілі також отримав тілесні ушкодження і він поніс витрати на його лікування.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Корченюк А.В. в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення учасників справи, дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність, кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 , власником автомобіля Volvo XC60, державний номерний знак НОМЕР_2 , є ОСОБА_3 (а.с.8)

Відповідно до копії постанови Вінницького районного суду Вінницької області від 23.10.2025 у справі №128/3224/25, водій Маммадова Алімаммада08.08.2025, близько 15-00 год., в с. Якушинці Вінницького району Вінницької області, на а/д «М-21»314 км, керуючи автомобілем марки «Ford Transit», д.н.з. НОМЕР_1 , не врахував дорожньої обстановки, не вибрав безпечної швидкості руху,не врахував технічний стан транспортного засобу, щоб мати змогу постійно контролювати його рух, не впорався із керуванням, виїхав на смугу зустрічного руху та здійснив зіткнення із автомобілем «Volvo XC60» д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , який рухався в зустрічному напрямку. Внаслідок чого транспортні засоби отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками. В судовому засіданні ОСОБА_5 вину у вчиненні правопорушення визнав. Вказаною постановою визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу у сумі 850 грн. Постанова набрала законної сили 04.11.2025. (а.с.9)

З копії листа ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» №250001374755 від 17.10.2025 вбачається, що правова відповідальність ОСОБА_1 водія автомобіля «Ford Transit», д.н.з. НОМЕР_1 застрахована. Страхова компанія прийняла рішення про виплату ОСОБА_3 страхового відшкодування у сумі 156 800 грн. (а.с.4)

Факт перерахування позивачу страхового відшкодування у сумі 156 800 грн. підтверджується копією платіжної інструкції №ЗР126527 від 17.10.2025. (а.с.32)

Відповідно до копії виписки з медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого №16579 від 08.08.2025, ОСОБА_3 внаслідок ДТП отримав наступні травми: сполучена травма тіла. Забій шийного відділу хребта. Закрита травма грудної клітки, забій лівої половини грудної клітки. Забійні та скальковані рани пальців лівої кисті, лівого передпліччя. Забій колінного суглобу. (а.с.7)

Згідно з висновком експерта за результатами проведення транспортно-товарознавчого дослідження №91Е-09/2025 від 04.09.2025, вартість матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу «Volvo XC60» державний номерний знак НОМЕР_2 складає 764 685,90 грн. (а.с.11-18)

Згідно з частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (частина друга статті 1187 ЦК України).

Відповідно до статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з частиною першою, пунктом 1 частини другої, частини третьої статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Відповідно до ч. 2 ст. 1192 ЦК України розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Страхування - правовідносини щодо захисту страхових інтересів фізичних та юридичних осіб (страховий захист) при страхуванні ризиків, пов`язаних з життям, здоров`ям, працездатністю та пенсійним забезпеченням, з володінням, користуванням і розпорядженням майном, з відшкодуванням страхувальником заподіяної ним шкоди особі або її майну, а також шкоди, заподіяної юридичній особі, у разі настання страхових випадків, визначених договором страхування, за рахунок коштів фондів, що формуються шляхом сплати страхувальниками страхових премій (платежів, внесків), доходів від розміщення коштів таких фондів та інших доходів страховика, отриманих згідно із законодавством (п.69 ч.1 ст. 1 Закону України «Про страхування»).

За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України).

Відповідно до п.1 ч.1 ст.92 Закону України «Про страхування», Страховик за договором страхування зобов`язаний у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором або законом строк.

Відповідно до ч.3 ст.102 Закону України «Про страхування», здійснення страхової виплати проводиться страховиком згідно з договором страхування на підставі заяви страхувальника (його правонаступника або третіх осіб, визначених договором страхування) і рішення страховика про визнання випадку страховим та здійснення страхової виплати (страхового акта)

Судом встановлено, що ПрАТ «УСК «Княжа Вієнна Іншуранс Груп» здійснило перерахування позивачу страхового відшкодування в сумі 156 800 грн.

Якщо потерпілий звернувся до страховика й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України щодо відшкодування потерпілому різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка ним одержана від страховика.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 14 листопада 2024 року у справі №442/6010/22.

Відповідно до ч.6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні ДТП встановлена постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 23.10.2025.

Таким чином, на користь позивача підлягають стягненню матеріальні збитки завдані дорожньо-транспортною пригодою у розмірі 607 885,90 грн. (764685,90 – 156 800).

Щодо позовної вимоги про стягнення з відповідача моральної шкоди, суд дійшов наступного висновку.

Згідно ч. 4 ст. 23 ЦК України, моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Звертаючись до суду позивач просив стягнути із відповідача моральну шкоду у розмірі 100 000 грн.

Обґрунтовуючи розмір моральної шкоди, позивач вказує, що внаслідок ДТП позивач пережив емоційний стрес, який супроводжувався відчуттям розгубленості, страху за своє майно. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди у позивача порушились нормальні життєві зв`язки, змінився звичний спосіб життя, порушився сон, позивач був вимушений витрачати час на звернення до експертів та за правовою допомогою.

Згідно ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, незалежно від вини фізичної особи, яка її завдала у випадку якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

За змістом ст. 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з ушкодженням здоров`я. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від: 1) характеру правопорушення; 2) глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації; 3) ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; 4) інших обставин, які мають істотне значення.

У пункті 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до роз`яснень п. 3 вказаної Постанови, під моральною шкодою належить розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Вона може проявлятися у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

З огляду на зазначене та обставини справи, суд вважає, що в даному конкретному випадку факт заподіяння моральної шкоди позивачу є безсумнівним, така шкода знаходиться у причинно-наслідковому зв`язку із вчиненим відповідачем правопорушенням та наслідками у вигляді пошкодження транспортного засобу, яким користується позивач.

Одночасно, зважаючи на сутність моральної шкоди, немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного та фізичного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, а тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз (правова позиція Верховного Суду України № 6-28008св10 від 13.07.2011 року)

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, від 12 липня 2007 року).

При визначенні розміру моральної шкоди суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості. Зміст понять «розумність» та «справедливість» при визначенні розміру моральної шкоди розкривається і в рішеннях Європейського Суду, який при цьому виходить з принципу справедливої сатисфакції, передбаченої статтею 41 Конвенції.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц дійшла висновку, що визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Відтак, на думку суду, сума визначена позивачем в частині розміру моральної шкоди є завищеною, і дотримуючись вимог розумності, виваженості та справедливості та інших обставин, що мають істотне значення, суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню 10 000 грн. завданої моральної шкоди, оскільки, на переконання суду, такий розмір моральної шкоди є справедливим і достатнім для компенсації понесених позивачем страждань та переживань, а відтак в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Щодо пред`явлення позовних вимог до ОСОБА_2 , суд дійшов наступного висновку.

Наявність позовних вимог до вказаного відповідача позивач мотивує тим, що він є власником транспортного засобу, яким керував ОСОБА_5 під час ДТП, внаслідок якого позивачу заподіяно збитки. При цьому, позивач вважає, що ОСОБА_2 допустив ОСОБА_1 до керування автомобілем без належної перевірки його знань, вмінь та навичок для безпечного керування цим автомобілем.

Відповідно до ч. 2, 3, 4 ст.1187 ЦК України, шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов`язана відшкодувати її на загальних підставах. Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

З аналізу вказаних норм випливає, що для відшкодування шкоди власником транспортного засобу повинні існувати наступні умови: а) неправомірне заволодіння транспортним засобом іншою особою; б) сприяння такому заволодінню недбалістю її власника (володільця).

Згідно із постановою Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами і доповненнями) під володільцем джерела підвищеної небезпеки розуміється юридична особа або громадянин, що здійснюють експлуатацію джерела підвищеної небезпеки в силу права власності, повного господарського відання, оперативного управління або з інших підстав (договору оренди, довіреності тощо).

Особою, яка зобов`язана відшкодувати шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, є фізична або юридична особа, що на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди, позички тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди.

У постанові Верховного Суду від 12 березня 2024 року у справі № 344/9800/20 (провадження № 61-10605св23) зроблено висновок, що «обов`язок відшкодувати завдану шкоду, коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, виникає у її завдавача незалежно від наявності вини». Аналогічний висновок викладено в постанові Верховного Суду від 19 лютого 2025 року справа № 362/6561/21.

Пунктом 2.2. Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (в редакції, чинній на час вчинення ДТП) передбачено, що власник транспортного засобу, а також особа, яка використовує такий транспортний засіб на законних підставах, можуть передавати керування транспортним засобом іншій особі, що має при собі посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії. Власник транспортного засобу може передавати такий засіб у користування іншій особі, що має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії, передавши їй реєстраційний документ на цей транспортний засіб.

Згідно із роз`ясненнями, наведеними у п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України №6 від 27.03.1992 року зі змінами і доповненнями розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини.

З матеріалів справи відомо, що водієм автомобіля Ford Transit, державний номерний знак НОМЕР_1 , який вчинив ДТП, був ОСОБА_5 . Для виникнення підстав для солідарного стягнення завданої шкоди з ОСОБА_2 як власника транспортного засобу, позивачу слід довести те, що ОСОБА_5 неправомірно заволодів транспортним засобом Ford Transit, державний номерний знак НОМЕР_1 , і такому неправомірному заволодінню сприяла недбалість ОСОБА_2 .

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».

Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2019 року у справі №917/1307/18 вказав на те, що принцип змагальності полягає в обов`язку кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається на підтвердження або заперечення власних вимог у спорі. Мається на увазі, що позивач стверджує про існування певної обставини та подає відповідні докази, а відповідач може спростувати цю обставину, подавши власні докази, які вважає більш переконливими. В свою чергу суд, дослідивши надані сторонами докази, та з урахуванням переваги однієї позиції над іншою виносить власне рішення. При цьому сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що їх позиція є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу втрачає сенс уся концепція принципу змагальності.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судому випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених ЦПК України.

Матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження того, що користування Маммадовим Алімаммадом транспортним засобом Ford Transit, державний номерний знак НОМЕР_1 було неправомірним, а тому відсутні підстави для покладення солідарного обов`язку у відшкодуванні завданої шкоди на власника автомобіля.

Суд зазначає, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача, тоді як встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який він виконує під час розгляду справи (постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 травня 2020 року у справі №554/8004/16-ц (пункт 43), від 19 травня 2020 року у справі №263/17218/18 (пункт 24).

Установивши, що позов заявлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє в позові до такого відповідача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2020 року у справі № 438/610/14-ц (пункт 54) та 13 жовтня 2020 року у справі № 640/22013/18 (пункт 31).

Таким чином, враховуючи те, що шкоду позивачу завдано саме ОСОБА_6 , отже позов в частині вимог до ОСОБА_2 пред`явлено до неналежного відповідача, а тому в задоволенні позовних вимог до нього слід відмовити.

Таким чином, позов підлягає частковому задоволенню, і з відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 підлягає стягненню відшкодування матеріального збитку у сумі 607 885,90 грн. та компенсація моральної шкоди у сумі 10 000 грн.

Відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню судовий збір у розмірі 4 943,19 грн. пропорційно до суми задоволених вимог

Щодо витрат на професійну правничу допомогу, які позивач просить стягнути на свою користь з відповідача, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з частиною першою, другою статті 15 ЦПК України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

За змістом частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин 1-3 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача.

Згідно ч. 8 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Позивач в позовній заяві просив стягнути з відповідача на його користь витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 40 000 грн.

На підтвердження понесених витрат та їх розміру до позовної заяви було долучено наступні копію договору про надання правничої допомоги від 30.12.2025, укладеного між АК «Якименко та партнери» і ОСОБА_3 (а.с.148).

Предметом даного договору є представлення інтересів ОСОБА_3 у Вінницькому міському суді Вінницької області у справі про відшкодування шкоди, яка спричинена пошкодженням автомобіля при ДТП 08.08.2025. (п.1.) Гонорар за цим договором становить 40 000 грн. (п.2.1). Оплата, передбачена в п.2.1 цього договору сплачується протягом трьох місяців після ухвалення рішення суду у справі, про що сторонами складається акт виконаних робіт. (п.2.4)

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 03.10.2019 року у справі № 922/445/19, витрати на професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.

Водночас, суд звертає увагу на наступне.

Верховний Суд у постанові від 17 серпня 2022 року у справі № 580/3324/19 дійшов висновку, що визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Також, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи не тільки те, чи були вони фактично понесені, але і оцінювати їх необхідність та неминучість.

Аналогічний правовий висновок наведений у постанові Верховного Суду від 21 листопада 2023 року у справі № 140/5295/21.

Крім цього, відшкодування витрат на правничу допомогу не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (постанова Верховного Суду від 12 квітня 2023 року у справі №127/9918/14-ц).

Враховуючи викладене, з урахуванням обставин справи, її складністю та важливістю для сторін, обсягом виконаної адвокатом роботи, наявність сталої судової практики в даній категорії справ, суд дійшов висновку про стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь позивача 10 000 гривень витрат на професійну правничу допомогу.

На підставі викладеного, керуючись ст. 22, 1172, 1187, 1192, 1194 ЦК України, Закону України «Про страхування», Закону Україну «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», ст. 13, 76-82, 133, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд

в и р і ш и в:

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про відшкодування моральної та матеріальної шкоди – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 відшкодування матеріальних збитків, завданих дорожньо-транспортною пригодою в розмірі 607 885,90 грн. та 10 000 грн. відшкодування завданої моральної шкоди.

Стягнути з ОСОБА_1 на ОСОБА_3 судовий збір у розмірі 4 943,19 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10 000 гривень.

В задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2 – відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення безпосередньо до Вінницького апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Учасники справи:

позивач ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ;

відповідач ОСОБА_5 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 ;

відповідач ОСОБА_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Суддя