Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №920/1243/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 920/1243/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І.С. - головуючого, Берднік І.С., Зуєва В.А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Буринської міської ради

на постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2026 (головуючий - Хрипун О. О., судді: Колесник Р. М., Скрипка І. М.) у справі

за позовом заступника керівника Сумської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Сумської обласної ради

до Буринської міської ради

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача, Конотопського дочірнього агролісогосподарського підприємства «Конотопський лісгосп»

про витребування земельних ділянок з незаконного володіння, скасування державної реєстрації земельних ділянок та речових прав на них

(за участю представників: прокурор - Пономаренко А.Є.; позивача - Мезенцева О.П., Курбатов Д.В.; відповідача - Маринушкін А.Г., Ігнатенко Є.В.)

Історія справи

Обставини справи, встановлені судом

1. Сумська обласна рада (далі - Облрада, позивач) рішенням від 19.10.2000 вилучила землі сільських, селищних та міських рад Сумської області та надала їх в постійне користування дочірнім агролісогосподарським підприємствам ОКАП «Сумиоблагроліс» для ведення лісового господарства на площах та угіддях згідно з додатком: зокрема, ДП «Буринське агролісництво» (правонаступник - Дочірнє агролісогосподарське підприємство «Буринський агролісгосп» (ДП «Буринський агролісгосп») надано в постійне користування 2 293,7 га земель.

2. За рішенням Облради від 04.04.2023 Конотопське дочірнє агролісогосподарське підприємство «Конотопський лісгосп» (далі - ДП «Конотопський лісгосп») є правонаступником майна, прав та обов`язків ДП «Буринський агролісгосп», у тому числі права постійного користування земельними ділянками лісогосподарського призначення, що перебували у постійному користуванні ДП «Буринський агролісгосп» та належать до спільної власності територіальних громад, сіл, селищ, міст Сумської області.

3. Буринська міська рада (далі - Міськрада, відповідач) рішенням від 16.07.2021 надала дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо інвентаризації земельних ділянок комунальної власності та 05.02.2022 зареєструвала право комунальної власності на земельні ділянки з кадастровими номерами 5920986000:08:001:0181 площею 24 га та 920986000:10:002:0349 площею 28 га

4. У межах кримінального провадження спеціаліст провів аналіз обмінних файлів на земельні ділянки з кадастровими номерами 5920986000:08:001:0181, 5920986000:10:002:0349. За інформацією Конотопського міськрайонного виробничого відділу Сумської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру»: (1) координати земельної ділянки з кадастровим номером 5920986000:08:001:0181 частково накладаються на координати лісонасаджень ДП «Буринський агролісгосп», площа накладення - 23,9482 га; (2) координати земельної ділянки з кадастровим номером 5920986000:10:002:0349 частково накладаються на координати лісонасаджень ДП «Буринський агролісгосп», площа накладення - 14,3191 га.

5. Право власності Міськради на земельні ділянки з кадастровими номерами 5920986000:10:002:0349, 5920986000:08:001:0181 було припинено 24.04.2025 у зв`язку з формуванням інших земельних ділянок: шляхом об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 5920986000:10:002:0349, 5920986000:10:002:0407 сформовано земельну ділянку з кадастровим номером 5920986000:10:002:0413 площею 28,0541 га; шляхом об`єднання земельних ділянок з кадастровими номерами 5920986000:08:001:0181, 5920986000:10:002:0188 - земельну ділянку з кадастровим номером 5920986000:08:001:0189 площею 24,4632 га. Міськрада 28.04.2025 зареєструвала право комунальної власності на зазначені сформовані в результаті об`єднання земельні ділянки.

6. Листом ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція ВО «Укрдержлісгоспроект» від 04.07.2025 №338 повідомила, що за результатом аналізу матеріалів лісовпорядкування (2016 рік) та наданих обмінних файлів земельна ділянка з кадастровим номером 5920986000:08:001:0189 накладається на землі лісогосподарського призначення ДП «Конотопський лісгосп», площа перетину становить 24,4333 га; земельна ділянка з кадастровим номером 5920986000:10:002:0413 накладається на землі лісогосподарського призначення ДП «Конотопський лісгосп», площа перетину становить 14,3365 га.

7. За довідкою Конотопського міськрайонного виробничого відділу Сумської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру» Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 09.07.2025 № 7 координати земельної ділянки з кадастровим номером 5920986000:10:002:0413 площею 28,0541 га частково накладаються на координати лісонасаджень ДП «Конотопський лісгосп», площа накладення 14,3367 га; координати земельної ділянки з кадастровим номером 5920986000:08:001:0189 площею 24,4632 га частково накладаються на координати лісонасаджень ДП «Конотопський лісгосп», площа накладення 24,4345 га.

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав позову

8. Заступник керівника Сумської обласної прокуратури (далі - прокурор) звернувся до суду з позовом в інтересах держави в особі Облради до Міськради, в якому просив (з урахуванням заяви про зміну предмета позову):

- витребувати на користь держави в особі Облради з незаконного володіння Міськради: (1) частину земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 14,3367 га, що частково накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 5920986000:10:002:0413, у межах та конфігурації відповідно до викопіювання № 1 від 09.07.2025, виготовленого Конотопським міськрайонним виробничим відділом Сумської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру»; (2) частину земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 24,4345 га, що частково накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 5920986000:08:001:0189, у межах та конфігурації відповідно до викопіювання № 2 від 09.07.2025, виготовленого Конотопським міськрайонним виробничим відділом Сумської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру»;

- скасувати державну реєстрацію права комунальної власності з одночасним припиненням права комунальної власності Міськради на земельні ділянки із кадастровими номерами 5920986000:10:002:0413 та 5920986000:08:001:0189 (далі разом - спірні земельні ділянки);

- скасувати в Державному земельному кадастрі державну реєстрацію спірних земельних ділянок.

9. Позов обґрунтований порушенням інтересів держави, що полягають у незаконній реєстрації права комунальної власності за Міськрадою на спірні земельні ділянки, які частково накладаються на землі, які перебувають у постійному користуванні ДП «Конотопський лісгосп» та є спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст Сумської області, управління якою здійснює Облрада.

Узагальнений зміст та обґрунтування рішення суду першої інстанції

10. Господарський суд Сумської області рішенням 07.05.2026 у задоволенні позову відмовив.

11. Мотивував рішення тим, що прокурор не довів належними та допустимими доказами факт накладення спірних земельних ділянок на землі лісогосподарського призначення, які є спільною власністю територіальних громад, сіл, селищ, міст Сумської області. Суд зазначив, що належним доказом, який би підтвердив чи спростував обставину накладення земельних ділянок, може бути висновок земельно-технічної експертизи.

Узагальнений зміст та обґрунтування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції

12. Північний апеляційний господарський суд постановою від 05.08.2026 рішення суду першої інстанції скасував в частині відмови у задоволенні позовних вимог про витребування частин земельних ділянок. У цій частині ухвалив нове рішення, яким позов задовольнив частково. Витребував на користь держави в особі Облради з незаконного володіння Міськради частину земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 14,3367 га, що частково накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 5920986000:10:002:0413 та частину земельної ділянки лісогосподарського призначення площею 24,4345 га, що частково накладається на земельну ділянку з кадастровим номером 5920986000:08:001:0189, в межах та конфігурації відповідно до викопіювань № 1 та №2 від 09.07.2025, виготовлених Конотопським міськрайонним виробничим відділом Сумської регіональної філії Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру. У задоволенні іншої частини позову відмовив.

13. Суд встановив, що земельні ділянки, які перебували у постійному користуванні ДП «Конотопський лісгосп», на день набрання чинності Законом України від 06.09.2012 № 5245-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності» належать до спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області, управління якою здійснює Облрада, а тому не могли бути передані до комунальної власності Міськради.

14. За наслідком дослідження та оцінки наявних у справі доказів (довідок та викопіювань, виготовлених Конотопським міськрайонним виробничим відділом Сумської регіональної філії ДП «Центр державного земельного кадастру», довідка ДП «Харківська державна лісовпорядна експедиція») суд апеляційної інстанції дійшов висновку про часткове накладення спірних земельних ділянок на землі лісогосподарського призначення, які перебувають в постійному користуванні ДП «Конотопський лісгосп» та розпорядником яких є Облрада.

15. Отже, спірні земельні ділянки протиправно вибули зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Сумської області, що свідчить про те, що реєстрація права комунальної власності на спірні земельні ділянки за Міськрадою відбулося з порушенням вимог законодавства, а тому ці земельні ділянки підлягають поверненню державі в особі Облради.

Касаційна скарга

16. Не погоджуючись із постановою суду апеляційної інстанції, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати в частині задоволення позову про витребування частин земельних ділянок з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 3, 4 частини 2 статті 287 ГПК України, рішення суду першої інстанції в цій частині залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Узагальнені доводи касаційної скарги

17. Визнаючи доведеним факт накладення земельних ділянок, суд апеляційної інстанції не врахував висновків Верховного Суду у постановах від 20.10.2020 у справі № 372/2650/17, від 15.09.2021 у справі № 570/1721/20, від 13.04.2022 у справі № 738/46/20, від 04.12.2022 у справі № 619/2766/19, від 31.05.2023 у справі № 515/1315/18, від 17.09.2024 у справі № 686/27476/21, від 24.02.2025 у справі № 134/1648/18, від 19.03.2025 у справі № 569/2168/23, від 28.05.2025 у справі № 357/7006/24, від 21.03.2018 у справі № 441/123/16, від 20.03.2019 у справі № 514/1571/14-ц щодо належних та допустимих доказів у спорах цієї категорії, зокрема щодо підтвердження обставин накладення земельних ділянок земельно-технічною експертизою, що призвело до неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права щодо оцінки доказів.

18. Апеляційний суд також не врахував висновки Верховного Суду:

- щодо необхідності застосування стандартів доказування, викладені у постановах від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 27.06.2024 у справі № 752/2284/17, від 21.09.2022 у справі № 645/5557/16-ц, від 20.03.2019 у справі № 350/67/15-ц, внаслідок чого безпідставно переклав обов`язок доказування накладення спірних земельних ділянок на відповідача;

- у постанові від 26.11.2024 у справі № 910/15342/23 про те, що одночасна зміна предмета і підстав позову має місце тоді, коли виникає нова матеріально-правова вимога, обґрунтована іншими обставинами, що за своєю суттю є новим позовом, внаслідок чого суд фактично розглянув новий позов прокурора поза процедурою, встановленою ГПК України.

19. Необхідно відступити від висновку Верховного Суду в постанові від 17.06.2026 у справі № 920/459/25 про те, що у спорах щодо земель лісогосподарського призначення факт накладення може бути встановлений за висновками спеціалістів, а відповідач зобов`язаний спростувати такі документи або сам ініціювати експертизу. Закон не встановлює окремого стандарту ідентифікації меж для земель лісогосподарського призначення. Застосування різних правил доказування до одного й того самого факту лише через категорію земель суперечить статтям 73, 74, 76-79 ГПК України, статтям 79, 79-1 Земельного кодексу України та принципу правової визначеності.

20. Відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування статей 79, 79-1, 125, 126 Земельного кодексу України, статей 74, 76, 79, 86, 98, 99 ГПК України, статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» у подібних правовідносинах щодо визначення меж земельної ділянки як об`єкта цивільних прав та доказування її часткового накладення на землі лісогосподарського призначення

21. Суд не дослідив зібрані у справі докази (довідку від 09.07.2025 № 7, лист від 04.07.2025 № 338, їх додатки, каталоги координат), що унеможливило правильне встановлення обставин справи.

Позиція інших учасників справи у відзивах на касаційну скаргу

22. Позивач проти доводів касаційної скарги заперечує, вважає постанову суду апеляційної інстанції законною та обґрунтованою. Вважає, що скаржник не обґрунтував наведені в касаційній скарзі підстави касаційного оскарження. Погоджується з висновками суду апеляційної інстанції по суті спору, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, касаційне провадження у справі закрити.

23. Прокурор вважає касаційну скаргу необґрунтованою, просить у її задоволенні відмовити, а постанову суду апеляційної інстанції залишити без змін.

24. ДП «Конотопський лісгосп» також заперечує проти доводів касаційної скарги, вважаючи, що скаржник посилається на нерелевантні правові висновки Верховного Суду та не обґрунтовує належним чином інші підстави касаційного оскарження. Погоджується з висновками суду апеляційної інстанції по суті спору, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити, касаційне провадження у справі закрити.

Позиція Верховного Суду

25. Відповідно до положень частини 1 статті 300 ГПК України Верховний Суд розглядає доводи касаційної скарги тільки в частині, що стала підставою для відкриття касаційного провадження.

26. Розглянувши доводи та аргументи касаційної скарги в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, які відповідають вимогам абзацу 2 пункту 5 частини 2 статті 290 ГПК України, Верховний Суд приходить до висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою у цій частині на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК України.

27. Зі змісту пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України випливає, що оскарження судових рішень з зазначеної підстави може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

28. Отже, для касаційного перегляду судових рішень з цієї підстави наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів.

29. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

30. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження. Самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначаються підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, покладається на скаржника.

31. Так, у справі № 372/2650/17 Верховний Суд залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову в задоволенні позову фізичної особи до Держгеокадастру, ФОП, державного реєстратора про скасування права власності на земельну ділянку та проведення державної реєстрації земельної ділянки з огляду на недоведеність фактичного накладення меж земельних ділянок, яке призвело до порушення права власності позивача щодо земельної ділянки.

32. У справі № 570/1721/20 Верховний Суд залишив без змін судові рішення попередніх інстанції про відмову в задоволенні позову фізичної особи до сільської ради, державного реєстратора про визнання незаконними та скасування рішень сільської ради в частині надання дозволу фізичній особі-2 на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для будівництва, в частині затвердження проєкту землеустрою та скасування рішення про державну реєстрацію прав, з огляду на не доведення позивачем порушення його прав, а також того, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивача, де проходить її межа, чи порушена межа земельної ділянки відповідачем.

33. У справі № 738/46/20 Верховний Суд скасував судові рішення попередніх інстанцій про задоволення позову та відмовив у задоволенні позову фізичної особи до іншої фізичної особи, районної державної адміністрації про захист права власності на земельну ділянку шляхом скасування розпорядження про затвердження технічної документації з землеустрою щодо встановлення меж земельних ділянок, виділення в натурі (на місцевості) земельної частки (паю) на підставі сертифікату на право на земельну частку (пай) та передачі у власність відповідачу земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, оскільки позивачем не доведено порушення прав, за захистом яких він звернувся до суду, а також не доведення факту накладення земельних ділянок належними і допустимими доказами.

34. У справі № 619/2766/19 Верховний Суд залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову фізичної особи до іншої фізичної особи, селищної ради про скасування рішення ради, визнання недійсним державного акта на право власності на земельну ділянку та скасування державної реєстрації на земельну ділянку, та погодився з висновками судів, що позивач належними і допустимими доказами не довів того, що земельна ділянка, яка на праві власності належить відповідачу, та земельна ділянка, яка була надана позивачу, є однією й тією ж земельною ділянкою.

35. У справі № 515/1315/18 Верховний Суд залишив без змін рішення судів попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову з власних мотивів, а саме не доведення позивачами належними і допустимими доказами того, що при передачі третій особі у власність земельних ділянок на підставі оспорюваних рішень міської ради, цій особі було передано частину земельної ділянки, яка знаходилась у користуванні позивачів.

36. У справі № 686/27476/21 Верховний Суд залишив без змін постанову суду апеляційної інстанції про задоволення позову фермерського господарства до фізичних осіб про скасування державної реєстрації земельних ділянок з одночасним припиненням речових права на них, з огляду на те, що позивач надав належні і допустимі докази, сформовані спеціалістами про накладення земельної ділянки відповідача на земельну ділянку позивача, а відповідач не спростував обставин, підтверджених цими доказами, не надав доказів того, що земельні ділянки сторін не накладаються, не надав суду висновку земельно-технічної експертизи або не заявляв клопотання про призначення такої експертизи.

37. У справі № 134/1648/18 Верховний Суд залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову фізичної особи до селищної ради, фізичної особи про захист права користування земельною ділянкою з огляду на не надання доказів на підтвердження факту часткового накладання земельної ділянки відповідача на земельну ділянку позивача.

38. У справі № 357/7006/24 Верховний Суд залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову прокурора про витребування у фізичної особи на користь держави земельну ділянку, оскільки прокурор не надав належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що земельна ділянка, передана у власність відповідача відноситься до земель загального користування міста.

39. У справі № 441/123/16 Верховний Суд залишив без змін судові рішення попередніх інстанцій про відмову в задоволенні позову фізичної особи до сільської ради про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування, внесення змін до свідоцтва про право на спадщину за заповітом, визнання протиправним і скасування рішення, оскільки позивачка не довела, яка саме земельна ділянка, в яких межах була передана у власність та в користування спадкодавцю, а захистити право без ідентифікації земельної ділянки у цьому випадку неможливо.

40. У справі № 514/1571/14-ц Верховний Суд скасував судові рішення попередніх інстанцій про часткове задоволення позову фізичної особи до селищної ради про визнання недійсним державного акта на земельну ділянку та зобов`язання вчинити певні дії та передав справу на новий розгляд, оскільки у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право позивачки порушене, позаяк для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста.

41. У справі № 569/2168/23 Верховний Суд скасував постанову суду апеляційної інстанції, якою залишено без змін рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову фізичної особи до міської ради, фізичної особи, нотаріуса про надання права на продовження приватизації земельної ділянки та скасування державної реєстрації земельної ділянки, та передав справу на новий розгляд з тих підстав, що апеляційний суд не встановив, чи має перетин спірна земельна ділянка із земельною ділянкою позивачки, не надав належної правової оцінки аргументам апеляційної скарги щодо порушення судом першої інстанції норм процесуального права внаслідок відмови у задоволенні клопотання про призначення експертизи, що свідчить про недотримання судом основних принципів цивільного судочинства - змагальності сторін та диспозитивності, чим позбавлено позивачку права довести належними та достатніми доказами позицію, викладену у позові.

42. У наведених скаржником справах Верховний Суд узагальнено навів висновки, що доказами накладення однієї земельної ділянки на іншу повністю чи частково або відсутності такого накладення, у разі розбіжності у правовстановлюючих документах на землю та/або документації із землеустрою, є документи, сформовані кадастровим реєстратором в межах процедури державної реєстрації земельної ділянки за заявою власника або користувача, майбутнього власника або користувача, або висновки експерта у земельно-технічній експертизі.

43. Натомість у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи, оцінки поданих сторонами доказів дійшов висновку, що реєстрація права комунальної власності на спірні земельні ділянки лісогосподарського призначення за Міськрадою відбулася з порушенням вимог законодавства, оскільки спірні земельні ділянки належать до спільної власності територіальної громади сіл, селищ, міст Сумської області, управління якою здійснює Облрада, перебувають у постійному користуванні ДП «Конотопський лісгосп», а тому не могли бути передані за законом до комунальної власності відповідача.

44. За встановлених у справі обставин, Міськрада, заперечуючи проти позову, будь-яких доказів на підтвердження своїх заперечень не надала, однак, вважаючи, що факт накладення земельних ділянок міг бути доведений лише висновком експерта, відповідного клопотання про призначення експертизи в суді не заявляла.

45. Отже, аналіз висновків, зроблених в оскаржуваних судових рішеннях у справі, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

46. Водночас необхідно зазначити, що в жодній із справ, на постанови Верховного Суду в яких здійснено посилання скаржником у касаційній скарзі, питання щодо земельних ділянок лісогосподарського призначення не було предметом судового розгляду.

47. Крім того, зацитовані скаржником в касаційній скарзі висновки Верховного Суду у справах № 129/1033/13, № 910/18036/17, № 917/1307/18, № 752/2284/17, № 645/5557/16-ц, № 350/67/15-ц щодо процесу доказування та оцінки доказів судом є загальними вимогами процесуального законодавства, певним алгоритмом дій суду та мають бути дотримані судами при розгляді будь-якого судового спору.

48. У кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, норми права застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмета доказування, тому відповідні посилання скаржника не є належним правовим обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, а зміст зазначених скаржником постанов не свідчить про застосування судами першої та апеляційної інстанцій у справі, що розглядається, норм права без урахування висновків, викладених у цих постановах.

49. Щодо цитування скаржником окремих висновків Верховного Суду у справі № 910/15342/23 стосовно змісту підстав та предмета позову, то Суд касаційної інстанції вважає доцільним звернути увагу скаржника на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі № 154/3029/14-ц вказала, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ та з огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин справ, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі.

50. Натомість зазначена справа і справа, судові рішення в якій переглядаються, є відмінними за істотними правовими ознаками, що виключає подібність правовідносин у вказаних справах за змістовним критерієм.

51. Таким чином, визначений відповідачем виключний випадок для касаційного перегляду судових рішень на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України не підтвердився.

52. Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на необхідність відступу від висновку Верховного Суду про застосування норм права у постанові від 17.06.2026 у справі № 920/459/25, обґрунтовані підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України.

53. Постановою від 17.06.2026 у справі № 920/459/25 Верховний Суд закрив касаційне провадження за касаційною скаргою Міськради у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, та залишив без задоволення касаційну скаргу в частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, залишивши без змін рішення судів попередніх інстанцій. За змістом мотивувальної частини вказаної постанови суд касаційної інстанції встановив не підтвердження скаржником підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, тобто касаційний перегляд судових рішень по суті Верховний Суд у справі № 920/459/25 не здійснював, закривши касаційне провадження за вказаною підставою.

54. З огляду на результат перегляду судових рішень у справі № 920/459/25 суд касаційної інстанції не формулював і жодних правових висновків у правовідносинах, що мали місце у цій справі, що виключає касаційний перегляд судового рішення у справі №920/1243/24 з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК України.

55. Ще однією підставою касаційного оскарження скаржник визначив пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, а саме відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування статей 79, 79-1, 125, 126 Земельного кодексу України, статей 74, 76, 79, 86, 98, 99 ГПК України, статті 24 Закону України «Про Державний земельний кадастр» у подібних правовідносинах щодо визначення меж земельної ділянки як об`єкта цивільних прав та доказування її часткового накладення на землі лісогосподарського призначення.

56. Верховний Суд зауважує, що посилаючись на пункт 3 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник повинен зазначити норму права, єдину практику застосування якої необхідно сформувати, обставини справи, до яких ця норма повинна застосовуватися, який висновок зробили суди попередніх інстанцій з цього питання та обґрунтувати, в чому полягає незгода з ним.

57. За своїм змістом наведена норма спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

58. Однак у тексті касаційної скарги скаржник не наводить обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини 2 статті 287 ГПК України, у спірних правовідносинах. Посилання скаржника на норми матеріального та процесуального права у цій частині касаційної скарги є суто декларативними, а за своїм змістом доводи відповідача не стосуються питань права або правозастосування, а зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанцій стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановлення інших фактичних обставин справи. Втім, зазначене виходить за межі визначених статтею 300 ГПК України повноважень суду касаційної інстанції.

59. Зважаючи на викладене, а також межі розгляду справи судом касаційної інстанції, колегія суддів визнає недоведеною скаржником підставу касаційного оскарження, визначену у пункті 3 частини 2 статті 287 ГПК України.

60. Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

61. Так, у частині 1 статті 310 ГПК України наведено підстави, які є обов`язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

62. Такими підставами касаційна скарга не обґрунтована.

63. За змістом частини 3 статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

64. Проте касаційна скарга не обґрунтована і підставами для скасування судового рішення, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК України.

65. Доводи касаційної скарги щодо неналежного дослідження судом апеляційної інстанції доказів Верховний Суд вважає виключно намаганням скаржника спрямувати касаційний суд втрутитися у фактичну складову оскаржуваних судових рішень та надати власну оцінку зазначеним доказам, однак в силу положень частини 2 статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

66. Посилання у касаційній скарзі на порушення судом норм процесуального закону щодо надання оцінки поданим сторонами доказам Верховний Суд вважає формальними, адже судом апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації саме спірних правовідносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному аспектах.

67. При цьому необхідно зазначити, що відповідно до вимог процесуального закону судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін і учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених ГПК України. Водночас кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

68. Разом із тим у справі, що розглядається, суд апеляційної інстанції установив, що відповідач, у противагу позивачу, належними і допустимими доказами не довів тих обставин, на яких ґрунтувалися його заперечення проти позову.

69. Отже, доводи, наведені в касаційній скарзі, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК України зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

70. Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 цього Кодексу. Проте у цій справі заявлені скаржником підстави оскарження судового рішення з посиланням на пункти 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК України є необґрунтованими, про що зазначено вище.

71. Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК України, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

72. Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

73. З огляду на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, колегія суддів на підставі пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою у частині зазначеної підстави касаційного оскарження.

74. За змістом пункту 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

75. Відповідно до частини 1 статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

76. Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, колегія суддів вважає, що викладені у касаційній скарзі доводи не спростовують висновків суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову, в зв`язку з чим немає підстав для задоволення касаційної скарги та скасування оскаржуваної постанови.

Розподіл судових витрат

77. Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 306, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Буринської міської ради з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, закрити.

2. Касаційну скаргу Буринської міської ради з підстав, передбачених пунктами 2, 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 05.08.2026 у справі № 920/1243/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І.С.

Судді Берднік І.С.

Зуєв В.А.