Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №904/375/26 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 904/375/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Міщенка І. С. - головуючого, Берднік І. С., Зуєва В. А.,

за участю секретаря судового засідання - Кравченко О. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу керівника Дніпропетровської обласної прокуратури

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2026 (головуючий - Мартинюк С. В., судді: Золотарьова Я. С., Фещенко Ю. В.) у справі

за позовом керівника Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України

до: (1) Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, (2) Дніпровського фахового коледжу енергетичних та інформаційних технологій, (3) Фізичної особи - підприємця Мороза Юрія Олександровича

про визнання недійсним договору та зобов`язання повернути нерухоме майно.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст і підстави позовних вимог

1. Керівник Лівобережної окружної прокуратури міста Дніпра (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - Позивач, МОН України) звернувся до господарського суду з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - Відповідач-1, РВ ФДМУ), Дніпровського фахового коледжу енергетичних та інформаційних технологій (далі - Відповідач-2, Коледж) та Фізичної особи - підприємця Мороза Юрія Олександровича (далі - Відповідач-3, ФОП Мороз Ю. О., Підприємець), в якому просив:

- визнати недійсним договір оренди № 12/7868-51645 нерухомого майна частини - гаражних боксів Літ.-Ж1, площею 78.15 м2, за адресою: місто Дніпро, вулиця Леоніда Каденюка (Космонавта Волкова) 6-Б, що належить до державної власності, укладеного 29.02.2024 між відповідачами 1, 2, 3;

- зобов`язати Підприємця повернути Коледжу нерухоме майно - частину гаражних боксів Літ.-Ж1, площею 78.15 м2, за адресою: місто Дніпро, вулиця Леоніда Каденюка (Космонавта Волкова) 6-Б, та Коледж прийняти зазначене нерухоме майно за актом приймання-передачі.

2. Позовні вимоги обґрунтовані доводами про встановлення прокуратурою обставин незаконної передачі в оренду нерухомого майна освітнього призначення, яке перебуває на балансі Відповідача-2. За твердженням Прокурора, оспорюваний договір укладено з порушенням вимог частин першої, четвертої, шостої статті 80 Закону України "Про освіту", а тому він підлягає визнанню недійсним, а передане за ним майно поверненню.

Обставини справи, встановлені судами попередніх інстанцій

3. Розглядаючи заявлений позов, місцевий суд встановив, а суд апеляційної інстанції перевірив, що наказом МОН України від 07.02.2020 № 140 за Коледжем було закріплено на праві господарського відання нерухоме державне майно згідно з переліком. Згідно з додатком до вказаного наказу до нерухомого державного майна, що закріплено на праві господарського відання за Коледжем увійшли, зокрема гаражні бокси з інвентарним номером 10310005 площею 237,8 кв. м., розташовані за адресою: м. Дніпро, вул. Леоніда Каденюка (Космонавта Волкова), буд. 6-Б.

4. За результатами опрацювання звернення Коледжу щодо погодження рішення про намір передачі в оренду державного майна, яке перебуває на балансі закладу освіти, МОН України у відповідному листі погодило рішення про намір передати згадане майно в оренду строком на 5 років за умови забезпечення дотримання санітарно-гігієнічних, протипожежних норм та Порядку передачі в оренду державного та комунального майна, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.06.2020 № 483 "Деякі питання оренди державного та комунального майна".

5. ФОП Мороз Ю. О. звернувся до МОН України із заявою від 12.12.2023 за № 12/12, у якій просив розглянути питання про включення до Переліку першого типу нерухоме державне майно - спірне приміщення. Цільове призначення - розміщення автотранспортних засобів.

6. Коледж зі свого боку листом від 11.01.2024 адресував МОН України документи для укладення договору оренди приміщення з потенційним орендарем - ФОП Морозом Ю. О., загальною площею 78,15 кв. м, яке знаходиться на балансі Коледжу за адресою: м. Дніпро, вул. Космонавта Волкова, 6-Б та повідомив, що не заперечує проти укладення такого договору.

7. РВ ФДМУ наказом від 22.01.2024 за № 12/02-04-ВДПО включило об`єкт оренди - нежитлове приміщення загальною площею 78,15 кв.м, яке розташоване за адресою: м. Дніпро, вул. Космонавта Волкова, 6-Б до Переліку першого типу.

8. 29.02.2024 РВ ФДМУ (орендодавець), Підприємець (орендар) та Коледж (балансоутримувач) уклали договір оренди нерухомого майна, що належить до державної власності № 12/7868-51645 (далі - Договір оренди), в п. 1.1 якого домовились, що орендодавець і балансоутримувач передають, а орендар приймає у строкове платне користування майно, зазначене у п. 4 умов, вартість якого становить суму, визначену у п. 6 умов.

9. У п. 4.1 Договору оренди вказано таку інформацію про об`єкт оренди - нерухоме майно: частина гаражних боксів Літ. - Ж1, площею 78,15 кв. м, за адресою: м. Дніпро, вул. Космонавта Волкова, будинок 6-Б.

10. У п. 12.1 Договору оренди визначено, що цей договір діє 4 роки 364 дні і набирає чинності з дати накладення орендодавцем кваліфікованого електронного підпису.

11. За актом приймання-передачі в оренду нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності, складеного 28.02.2024 балансоутримувач передав, а орендар прийняв в строкове платне користування нерухоме майно, що належить до державної власності.

Узагальнений зміст і обґрунтування рішень судів попередніх інстанцій

12. Враховуючи наведені підстави позову та виходячи з вказаних обставин, Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 16.06.2026 позовні вимоги Прокурора задовольнив. Визнав недійсним Договір оренди, зобов`язав Підприємця повернути Коледжу нерухоме майно - частину гаражних боксів Літ. - Ж1, площею 78,15 кв. м., за адресою: м. Дніпро, вул. Леоніда Каденюка (Космонавта Волкова) 6-Б, та Коледж прийняти зазначене нерухоме майно за актом приймання-передачі.

13. Ухвалюючи зазначене рішення, місцевий суд вказав, що укладаючи оспорюваний Договір оренди, сторони не дотрималися вимог статті 80 Закону України "Про освіту", адже не встановили обмеження щодо використання державного майна, яке мало б бути пов`язане з навчально-виховним процесом чи обслуговуванням учасників освітнього процесу, в той час як надання орендарю права самостійно, на власний розсуд, використовувати орендовані приміщення, порушує приписи частини четвертої статті 80 згаданого Закону і в силу статей 203, 215 Цивільного кодексу України є правовою підставою для визнання такого правочину недійсним.

14. За наслідками апеляційного перегляду справи Центральний апеляційний господарський суд своєю постановою від 12.08.2026 рішення господарського суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив.

15. Скасовуючи рішення місцевого господарського суду та відмовляючи в позові, апеляційний суд виснував про те, що у спірних правовідносинах Прокурор не довів порушення інтересів держави в особі МОН України, оскільки Міністерство саме погодило передачу спірного майна в оренду, відповідно, укладення Відповідачами Договору оренди на підставі такого погодження не порушує прав та інтересів МОН України. Орган, рішення чи дії якого спричинили порушення інтересів держави, повинен бути відповідачем, а не позивачем за позовом прокурора. Більше того, МОН України взагалі не є стороною оспорюваного правочину. У частині ж вимог до РВ ФДМУ позов фактично є позовом держави до самої себе, що виключає наявність спору.

Касаційна скарга

16. Не погодившись із постановою апеляційного суду, керівник Дніпропетровської обласної прокуратури (далі також Прокурор) звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить її скасувати, а рішення місцевого суду залишити в силі.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

17. Підставою касаційного оскарження скаржник визначив підставу, передбачену у пункті 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

18. Обґрунтовуючи наявність означеної підстави стверджує про неправильне застосування і порушення судом попередньої інстанції ряду норм матеріального і процесуального права, а також про неврахування ним висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах.

19. Наполягає, що умови Договору оренди суперечать законодавству про освіту, адже пункт 7.1 цього договору дозволяє використовувати освітнє майно за будь-яким цільовим призначенням, тоді як обмеження щодо його використання мають бути закріплені безпосередньо в договорі.

20. Зауважує, що погодження МОН України наміру передачі майна в оренду не тотожне погодженню конкретного договору в остаточній редакції та не означає, що саме Міністерство порушило інтереси держави. Вважає, що МОН України правильно визначено Позивачем як компетентний орган у сфері освіти та управління спірним державним майном. Прокурор захищає інтереси держави, порушені укладенням Договору оренди, а не окремі інтереси Міністерства.

21. Скаржник підкреслює, що висновки Великої Палати Верховного Суду із постанови від 11.06.2024 у справі № 925/1133/18 суд апеляційної інстанції застосував без урахування відмінностей істотних обставин порівнюваних справ, зокрема того, що у тій справі оскаржувалося рішення відповідного органу, тоді як у цій справі лист-погодження МОН України не є предметом оскарження, а Відповідачами визначено сторони Договору оренди.

22. Окремо Прокурор наголошує, що висновок апеляційного суду про те, що "позов у цій справі є позовом держави до самої себе" суперечить висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 23.07.2024 у справі № 912/673/23, у якій за подібного складу учасників суд касаційної інстанції відхилив заперечення проти визначення МОН України позивачем, а регіонального відділення ФДМУ - відповідачем.

Узагальнені доводи інших учасників справи

23. У відзиві на касаційну скаргу Підприємець заперечує проти її задоволення. Скаргу вважає безпідставною та необґрунтованою. З висновками суду попередньої інстанції погоджується, а тому у задоволенні скарги просить відмовити, оскаржену постанову - залишити без змін.

24. МОН України надіслало до суду касаційної інстанції заяву про розгляд касаційної скарги за відсутності його представників, в якій, серед іншого, вказало про те, що стосовно доводів касаційної скарги покладається на прийняття судом законного та обґрунтованого рішення у цій справі.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків суду попередньої інстанції

25. Касаційне провадження у цій справі Верховний Суд відкрив з підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, про що 14.09.2026 постановив відповідну ухвалу.

26. Відповідно до частин першої, другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

27. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

28. Верховний Суд заслухав суддю-доповідача, пояснення прокурора ОГП (Баклан Н. Ю.), дослідив наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевірив на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права і вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з таких міркувань.

29. Стаття 131-1 Конституції України передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

30. Частинами третьою, п`ятою статті 53 ГПК України встановлено, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

31. Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

32. Відповідно до частини третьої статті 23 Закону "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

33. Велика Палата Верховного Суду у постановах від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19 зазначала, що у випадку, коли держава вступає в цивільні правовідносини, вона має цивільну правоздатність нарівні з іншими їх учасниками. Держава набуває і здійснює цивільні права й обов`язки через відповідні органи, які діють у межах їхньої компетенції. Отже, поведінка органів, через які діє держава, розглядається як поведінка держави у відповідних, зокрема цивільних, правовідносинах. Тому у відносинах, в які вступає держава, органи, через які вона діє, не мають власних прав і обов`язків, а наділені повноваженнями (компетенцією) представляти державу у відповідних правовідносинах.

34. Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що в судовому процесі держава бере участь у справі як сторона через її відповідний орган, наділений повноваженнями у спірних правовідносинах (див. постанови від 27.02.2019 у справі № 761/3884/18, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц, від 20.07.2022 у справі № 910/5201/19, від 05.10.2022 у справах № 923/199/21 та № 922/1830/19).

35. Згідно з частиною четвертою статті 23 Закону "Про прокуратуру" наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді.

36. У постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновків, що прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Водночас невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо про причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

37. В свою чергу, Конституційний Суд України у рішенні від 08.04.1999 № 3-рп/99 зазначив, що поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах" означає орган, на який державою покладено обов`язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.

38. Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов`язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов`язки суб`єктів спірних правовідносин, зобов`язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).

39. При цьому, оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 587/430/16-ц).

40. Відповідно до статті 326 ЦК України у державній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить державі Україна. Від імені та в інтересах держави Україна право власності здійснюють відповідно органи державної влади. Управління майном, що є у державній власності, здійснюється державними органами, а у випадках, передбачених законом, може здійснюватися іншими суб`єктами.

41. Згідно із статтею 1 Закону України "Про управління об`єктами державної власності" управління об`єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб`єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об`єктів, пов`язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб.

42. Згідно із пунктами 30, 32 частини першої статті 6 вказаного Закону уповноважені органи управління відповідно до покладених на них завдань надають орендодавцям об`єктів державної власності згоду на оренду державного майна і пропозиції щодо умов договору оренди, які мають забезпечувати ефективне використання орендованого майна та здійснення на орендованих підприємствах технічної політики в контексті завдань галузі, організовують контроль за використанням орендованого державного майна.

43. Пунктом 1 Положення про Міністерство освіти і науки України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.10.2014 № 630 (далі - Положення) передбачено, що МОН України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах освіти і науки, наукової, науково- технічної діяльності, інноваційної діяльності в зазначених сферах, трансферу (передачі) технологій, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за діяльністю закладів освіти, підприємств, установ та організацій, які надають послуги у сфері освіти або провадять іншу діяльність, пов`язану з наданням таких послуг, незалежно від їх підпорядкування і форми власності.

МОН України відповідно до покладених на нього завдань здійснює управління об`єктами державної власності, що належать до сфери його управління (пп. 89 пункту 4 Положення).

44. Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань засновником та органом управління Коледжу є МОН України.

45. З наведеного слідує, що у спірних правовідносинах, пов`язаних з орендою державного майна освіти, саме МОН України є компетентним державним органом і саме до компетенції вказаного Міністерства віднесені повноваження щодо захисту порушених інтересів держави у разі укладення незаконних договорів щодо зазначеного майна, зокрема й за позовами прокурорів в інтересах держави в його особі.

46. При цьому, та обставина, що МОН України не є стороною Договору оренди не виключає права вказаного Міністерства на звернення з вимогою про визнання його недійсним, оскільки частина третя статті 215 ЦК України допускає оспорювання правочину іншою заінтересованою особою.

47. Як підставно стверджує Прокурор у касаційній скарзі, наведене узгоджується із позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 23.07.2024 у справі № 912/673/23 (за позовом прокурора в інтересах держави в особі МОН України про визнання недійсним договору оренди майна закладу освіти), в якій суд касаційної інстанції відхилив доводи про збіг позивача та відповідача в одній особі.

48. Отже, за наведених обставин визначення МОН України органом, в особі якого Прокурор звернувся на захист інтересів держави, а РВ ФДМУ як сторони оспорюваного договору - одним із відповідачів не давало апеляційному суду підстав для відмови в позові з мотивів пред`явлення державою позову до самої себе.

49. Поряд з цим, колегія суддів також відмічає, що погодження органом управління передачі державного майна в оренду та відповідність змісту укладеного договору імперативним вимогам закону є окремими питаннями. Наявність погодження не усуває необхідності перевірки законності умов договору та не спростовує доводів про порушення інтересів держави внаслідок його укладення.

50. Верховний Суд у постанові від 11.06.2024 у справі № 923/1030/21 вказав, що попереднє надання МОН України дозволу на передачу приміщення в оренду для розміщення перукарні не спростовує невідповідності договору вимогам частини четвертої статті 80 Закону України "Про освіту", оскільки саме собою дотримання процедури погодження не робить такий договір дійсним. У цій же постанові суд касаційної інстанції відхилив висновок про відсутність обґрунтування та доведення прокурором порушення інтересів держави, пов`язавши таке порушення з укладенням договору щодо використання майна державного закладу освіти всупереч встановленим законом вимогам.

51. Хоча зазначена справа стосувалася договору, укладеного під час дії іншої редакції частини четвертої статті 80 Закону України "Про освіту", висновок щодо правового значення погодження органом управління передачі майна в оренду є застосовним при оцінці мотивів оскаржуваної постанови.

52. Тому у спірних правовідносинах цієї справи наявність листа-погодження Міністерства не звільняла апеляційний суд від перевірки доводів Прокурора про порушення інтересів держави та висновків місцевого господарського суду щодо умов Договору оренди. Сам факт такого погодження не міг бути достатньою підставою для відмови в позові.

53. Посилання апеляційного суду на принцип належного урядування також не усуває необхідності зазначеної перевірки. Оцінка наслідків виправлення помилки державного органу для приватної особи потребує врахування конкретних обставин набуття та здійснення нею права, її добросовісності, характеру порушення й наслідків застосування обраного способу захисту. Самого посилання на цей принцип недостатньо для висновку про відсутність порушення інтересів держави через надання органом управління погодження оренди.

54. За таких обставин, Верховний Суд вважає, що в межах здійснення касаційного провадження у цій справі Прокурор обґрунтував наявність неправильного застосування та порушення судом попередньої інстанції норм матеріального та процесуального права, а також неврахування ним висновків суду касаційної інстанції у подібних правовідносинах. Тому, заявлена у скарзі підстава касаційного оскарження, визначена у пункті 1 частини другої статті 287 ГПК України знайшла своє підтвердження.

55. Водночас за змістом статей 86, 236, 269 та 282 ГПК України суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду в установлених процесуальним законом межах, дослідити докази щодо обставин, на які посилаються учасники справи, та навести мотиви прийняття або відхилення їхніх істотних доводів.

56. Як вже зазначалося, апеляційний суд визнав погодження Міністерством оренди достатньою підставою для висновку про відсутність порушеного інтересу та відмови в позові. Однак, внаслідок такого помилкового підходу він не перевірив по суті висновків місцевого господарського суду щодо відповідності Договору оренди вимогам законодавства та підстав повернення майна, не надав належної оцінки відповідним доказам і доводам учасників справи.

57. Зокрема, посилання Прокурора на висновки Верховного Суду щодо обмежень використання майна закладів освіти підлягали оцінці у зв`язку з конкретними умовами оспорюваного договору та законодавством, чинним на час його укладення. Проте повноцінного апеляційного перегляду цих питань не відбулося.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

58. Згідно із пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

59. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

60. Згідно з частиною четвертою статті 310 ГПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом.

61. Виходячи з вказаних положень та враховуючи наведені міркування, колегія суддів Верховного Суду дійшла висновку про часткове задоволення касаційної скарги, скасування постанови суду попередньої інстанції та направлення цієї справи на новий розгляд до апеляційного господарського суду.

62. Вимога Прокурора про залишення в силі рішення суду першої інстанції задоволенню не підлягає, оскільки апеляційний суд не перевірив висновків цього суду щодо підстав недійсності Договору оренди та повернення майна. З огляду на межі повноважень, визначені статтею 300 ГПК України, суд касаційної інстанції не може підмінити такий перегляд дослідженням і оцінкою доказів.

63. Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції слід врахувати викладені в цій постанові висновки, перевірити доводи учасників справи щодо відповідності умов Договору оренди вимогам законодавства та підстав повернення майна, дослідити відповідні докази і за результатами апеляційного перегляду ухвалити законне й обґрунтоване судове рішення.

Судові витрати

64. Оскільки у цьому випадку суд касаційної інстанції не змінює та не ухвалює нового рішення, відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 300, 301, 306, 308, 310, 314 - 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу керівника Дніпропетровської обласної прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 12.08.2026 у справі № 904/375/26 скасувати та направити цю справу на новий розгляд до господарського суду апеляційної інстанції.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий Міщенко І. С.

Судді Берднік І. С.

Зуєв В. А.