Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №910/3353/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа №910/3353/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Малашенкової Т.М. (головуючої), Власова Ю.Л., Колос І.Б.,

за участю секретаря судового засідання Прокопенко О.В.,

представників учасників справи:

позивача - Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» (далі - Банк, позивач, скаржник) - Лаврін О.В. (адвокат),

відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Бронкс Стайл» (далі - Товариство, відповідач) - Субора Н.С, (адвокатка),

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Банку

на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 (суддя: Нечай О.В.) та

постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 (судді: Гаврилюк О.М., Сулім В.В., Ткаченко Б.О.),

у справі за позовом Банку

до Товариства,

про стягнення 8 733 890,29 грн.

ВСТУП

Спір у справі виник щодо наявності підстав для стягнення з відповідача коштів за договором.

ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст позовних вимог

1.1. Банк звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Товариства грошові кошти за договором управління майном, що становлять розмір вигоди.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем договору в частині виплати (перерахування) Банку як установнику управління вигоди від управління нерухомим майном за лютий-грудень 2022 року.

2. Короткий зміст судових рішень

2.1. Справа переглядалася судами неодноразово.

2.2. Господарський суд міста Києва рішенням від 16.09.2024, яке Північний апеляційний господарський суд постановою від 21.05.2025 залишив без змін, позов задовольнив.

2.3. Верховний Суд постановою від 16.09.2025 скасував рішення Господарського суду міста Києва від 16.09.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.05.2025, а справу передав на новий розгляд до суду першої інстанції.

2.4. За результатом нового розгляду справи Господарський суд міста Києва рішенням від 11.02.2026, яке Північний апеляційний господарський суд постановою від 19.05.2026 залишив без змін, у задоволенні позову відмовив.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги

3.1. Банк звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати повністю рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 у справі №910/3353/24 та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

4. Узагальнені доводи касаційної скарги

4.1. Із посиланням на пункт 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає, що:

4.1.1. суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме статті 599, 631, 653 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та допустили порушення положень статей 73, 74, 76, 77, 78, 80 ГПК України, без врахування висновків Верховного Суду щодо існування зобов`язань до моменту припинення договору та щодо доведення (доказів) декількох обставин у справі, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 та від 26.06.2018 у справі №910/9072/17; в ухвалі Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №910/21315/21 та постановах Верховного Суду від 14.02.2024 у справі №911/94/23, від 18.09.2025 у справі №906/1197/24, від 15.11.2019 у справі №909/887/18, від 04.12.2019 у справі №916/1727/17, від 21.12.2020 у справі №916/499/20, від 09.11.2018 у справі №911/3685/17, від 10.09.2019 у справі №916/2403/18, від 26.02.2020 у справі №911/1348/16, від 19.11.2020 у справі №910/21578/16.

4.2. Із посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального права, а саме статті 1042, 1043 ЦК України, щодо застосування яких відсутні висновки Верховного Суду.

5. Позиція інших учасників справи

5.1. У відзиві на касаційну скаргу Товариство заперечує проти доводів скаржника, зазначаючи про їх незаконність та необґрунтованість, і просить відмовити у задоволенні касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін як такі, що прийняті з дотриманням норм права.

5.1.1. Товариство у відзиві заявило, що в разі відхилення касаційної скарги ним, у відповідності до приписів частини восьмої статті 129 ГПК України, упродовж 5 днів з дня ухвалення рішення суду, буде подано до суду заяву про розподіл судових витрат та докази на їх підтвердження.

6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

6.1. Позивач, як установник управління, який на момент укладення договору мав найменування - Акціонерне товариство «Сбербанк», та відповідач, як управитель, 05.06.2018 уклали Договір управління майном (далі - Договір), за умовами пунктів 2.1., 2.8., 2.11. якого позивач передав відповідачу в управління (у тому числі володіння та користування) нерухоме майно (торговий центр загальною площею 28539,50 м2, розташований за адресою: м. Київ, проспект Глушкова Академіка, буд. 13-Б), що належить позивачу на праві власності, на строк, визначений цим договором, а відповідач, у свою чергу, прийняв нерухоме майно та зобов`язався за плату здійснювати від свого імені управління таким майном виключно в інтересах позивача. Відповідач, здійснюючи будь-які юридичні та фактичні дії у зв`язку з управлінням нерухомим майном, зобов`язаний заздалегідь повідомити осіб, з якими він вступає у відносини, про те, що він є управителем, а не власником нерухомого майна. У відносинах з орендарями, третіми особами та іншими особами повноваження відповідача укладати правочини, спрямовані на реалізацію цього договору, підтверджуються безпосередньо цим договором.

6.2. За умовами вказаного вище Договору сторони передбачили таке.

6.3.Товариство зобов`язане своєчасно, в порядку та на умовах, передбачених цим договором, здійснювати виплату позивачу вигоди від управління нерухомим майном (пункт 5.3.9. Договору).

6.4. Грошові кошти, що становлять вигоду від управління нерухомим майном за звітний календарний місяць, перераховуються відповідачем на накопичувальний рахунок позивача, не пізніше 20 числа місяця наступного за звітним (пункт 6.4. Договору (з урахуванням Договору про внесення змін №8 від 11.05.2023)).

6.5. Товариство зобов`язалося протягом 30 (тридцяти) календарних днів з відповідної дати припинення цього договору перерахувати позивачу всі кошти, які були ним одержані у зв`язку з управлянням нерухомим майном (пункт 12.1.4. Договору).

6.6. У випадку, якщо після припинення цього договору відповідач одержить кошти або інше майно від третіх осіб згідно з правовідносинами, які виникли до дати припинення цього договору та які пов`язані з управлінням нерухомим майном, то відповідач зобов`язаний перерахувати такі кошти або передати таке майно позивачу у строк, що не перевищує 3 (трьох) робочих днів з моменту надходження таких коштів/майна відповідачу (пункт 12.2. Договору).

6.7. З моменту укладення Договору (15.06.2018) і до початку процедури ліквідації Банку (25.02.2022) сторони неодноразово вносили зміни, зокрема, щодо розрахунку доходу та його зарахування.

6.8. Згідно з пунктом 1.16. Договору (у редакції договору про внесення змін від 27.03.2019 №1) операційні витрати - це витрати, зазначені в погодженому позивачем бюджеті, та які несе відповідач в зв`язку з забезпеченням об`єкта (в тому числі місць загального користування, однак за виключенням витрат, які несуть самостійно орендарі) послугами та роботами, необхідними для забезпечення належного функціонування торгового центру, в тому числі (включаючи, але не обмежуючись): витрати на утримання, організацію управління, адміністрування, бухгалтерське, юридичне та інше обслуговування функціонування торгового центру, технічне обслуговування та експлуатацію інженерних і технічних мереж, устаткування та обладнання торгового центру, прибирання, страхування, охорону торгового центру і прилеглої території торгового центру на земельній ділянці, витрати, пов`язані з проведенням поточного ремонту тощо, а також інші витрати, які відповідач повинен сплачувати у зв`язку з утриманням та експлуатацією об`єкта, а також інші платежі за погодженими позивачем договорами відповідача з третіми особами. Установник управління не обмежений самостійно укладати договори щодо операційних витрат, зокрема, договори щодо забезпечення охорони об`єкту або його частини, договори про надання послуг/виконання робіт з забезпечення функціонування торгового центру.

6.9. Відповідно до пунктів 6.1., 6.2. Договору (у редакції договору про внесення змін від 27.03.2019 №1) у період з 27.03.2019 до 12.03.2020 винагорода відповідача з 01.04.2019 до 30.04.2019 складає фіксовану суму - 960 000 грн. Починаючи з 01.05.2019 винагорода становить 804 000 грн. Відповідач самостійно здійснює відрахування своєї винагороди з спеціального поточного рахунку, відкритого на ім`я управителя в АТ «Сбербанк» або винагорода перераховується позивачем на поточний рахунок відповідача до 10-го числа місяця, в якому здійснюється оплата у розмірі 50 % та після 25-го числа в розмірі 50% від належної до оплати винагороди.

6.10. Згідно з пунктом 6.2. Договору (у редакції договору про внесення змін від 12.03.2020 №3) отримання відповідачем винагороди за управління нерухомим майном здійснюється щомісячно, шляхом самостійного відрахування та утримання останнім відповідної суми з грошових коштів, що поступили на спеціальний поточний рахунок відповідача в АТ «Сбербанк» за попередній календарний місяць або винагорода перераховується позивачем на поточний рахунок відповідача, відкритий в АТ «Сбербанк», до 10-го числа в розмірі 50% і після 25-го числа в розмірі 50% від належної до оплати винагороди.

6.11. Пунктом 6.1. Договору (у редакції договору про внесення змін від 23.03.2021 №4) передбачено, що винагорода відповідача з 01.03.2021 становить фіксовану суму - 850 000 грн щомісячно, включаючи ПДВ. Отримання відповідачем винагороди за березень здійснюється у такому порядку: в строк до 10.03.2021 позивач перераховує на поточний рахунок відповідача частину винагороди в розмірі 402 000 грн і після 25.03.2021 залишок в розмірі 448 000 грн.

6.12. За змістом пункту 6.1. Договору (у редакції договору про внесення змін від 09.06.2021 №5) починаючи з 01.06.2021 розмір винагороди відповідача становить фіксовану суму 1 248 000 грн. Розмір винагороди відповідача у червні 2021 здійснюється у такому порядку: в строк до 10.06.2021 позивач перераховує частину винагороди в сумі 425000 грн, після 25.06.2021 - залишок у сумі 823000 грн, в т. ч. ПДВ.

6.13. Відповідно до пункту 1. Договору про внесення змін від 20.04.2022 №7 для операційної діяльності відповідача спеціальним поточним рахунком відповідача є рахунок, відкритий в АТ «Укргазбанк».

6.14. Згідно з пунктом 6.4 Договору (у редакції договору про внесення змін від 20.04.2022 №7) грошові кошти (з усіх сум, які поступили на спеціальний поточний рахунок відповідача протягом календарного місяця від здійснення управління нерухомим майном), що залишилися після відрахування на відшкодування операційних витрат та утримання винагороди відповідача, є вигодою за управління нерухомим майном та перераховуються відповідачем на накопичувальний рахунок позивача, відкритий в НБУ.

6.15. Пунктами 2.14., 6.2. Договору (у редакції договору про внесення змін від 11.05.2023 №8) передбачено, що операційні витрати здійснюються відповідачем за рахунок коштів, отриманих від управління нерухомим майном. Якщо розмір операційних витрат буде перевищувати 1 800 000 грн щомісячно або якщо позивач направить окрему вимогу про необхідність погодження операційних витрат, вони мають бути попередньо письмово погоджені з позивачем. Винагорода відповідачу за управління нерухомим майном перераховується позивачем щомісячно на поточний рахунок відповідача, відкритий в AT «ОТП БАНК», в строк не раніше ніж до 25 числа місяця, наступного за звітним. Починаючи з 01.05.2023 розрахунок винагороди відповідача здійснюється відповідно до нормативного показника якості управління за звітний місяць. Визначено формулу застосування нормативного показника якості управління, встановлено критерій залежності відсотку дебіторської заборгованості відповідача перед позивачем.

6.16. Згідно з підпунктом 5.3.9. пункту 5.3., пунктом 6.4. та підпунктом 12.1.4. пункту 12.1. Договору (у редакції договору про внесення змін від 11.05.2023 №8) відповідач зобов`язався своєчасно, в порядку та на умовах, передбачених цим договором, здійснювати виплату позивачу вигоди від управління нерухомим майном. Грошові кошти, що становлять вигоду від управління нерухомим майном за звітний календарний місяць перераховуються відповідачем на накопичувальний рахунок позивача не пізніше 20 числа місяця наступного за звітним. Відповідач зобов`язаний протягом 30 (тридцяти) календарних днів з відповідної дати припинення цього договору перерахувати позивачу всі кошти, які були ним одержані у зв`язку з управлінням нерухомим майном.

6.17. За результатами відкритих торгів (аукціону), оформлених протоколом електронного аукціону GFE001-UA-20230608-96036 15.08.2023, на підставі Договору купівлі-продажу №G18N020026/2 Банк відчужив ТРЦ «Магелан» на користь Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Птахоплемзавод «Коробівський».

6.18. У зв`язку зі зміною власника майна Договір є припиненим з 15.08.2023 (пункт 2.19 Договору).

6.19. З метою проведення остаточного розрахунку позивач підготував акт звірки взаємних розрахунків за договором управління станом на 01.12.2023 та листом від 19.12.2023 №4278 направив вказаний акт на погодження і підписання відповідачу. Згідно з проведеним розрахунком і наданим актом сума заборгованості відповідача перед позивачем становить 9 168 285,37 грн.

6.20. На адресу позивача 24.01.2024 надійшов лист-відповідь відповідача від 22.01.2024 №149, в якому останній не погодився із вказаною сумою заборгованості та надав власний акт звірки взаєморозрахунків, в якому зазначив, що загальна заборгованість відповідача перед позивачем станом на 01.12.2023 складає 7 453 329,90 грн, з яких: 7 018 934,11 грн - дебіторська заборгованість орендарів перед відповідачем. Акт зі сторони відповідача підписаний директором та скріплений печаткою.

6.21. Відповідач 02.02.2024 та 05.02.2024 перерахував на користь позивача залишок грошових коштів на спеціальному поточному рахунку в загальній сумі 434 395,08 грн на часткове погашення вигоди за 2022 рік.

6.22. З огляду на невиконання відповідачем у повному обсязі обов`язку з виплати позивачу вигоди від управління нерухомим майном за лютий-грудень 2022 року, позивач звернувся до суду з цим позовом та просив стягнути з відповідача на свою користь заборгованість у розмірі 8 733 890,29 грн.

7. Порядок та межі розгляду справи судом касаційної інстанції

7.1. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.08.2026 для розгляду касаційної скарги у справі №910/3353/24 визначено колегію суддів у складі: Малашенкової Т.М. (головуючої), Власова Ю.Л., Бенедисюка І.М.

7.2. Верховний Суд ухвалою від 14.09.2026 відкрив касаційне провадження у справі №910/3353/24 на підставі пунктів 1, 3 частини другої статті 287 ГПК України.

7.3. Склад суду змінений відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями.

7.4. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

7.5. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій.

8.1. Предметом касаційного перегляду у цій справі є рішення суду першої інстанції, яким відмовлено у задоволенні позову, та постанова суду апеляційної інстанції, прийнята за результатом перегляду рішення.

8.2. Верховний Суд на підставі встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, у межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, здійснює перевірку застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права і зазначає таке.

8.3. Касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.

8.4. При цьому, самим скаржником у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначається підстава, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України (що визначено у касаційній скарзі), покладається на скаржника.

8.5. Касаційне провадження у справі відкрито на підставі, зокрема, пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.

8.6. Щодо доводів касаційної скарги за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд виходить з того, що:

- зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності;

- касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) спірні питання виникли у подібних правовідносинах; (2) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду.

8.7. Що ж до визначення подібних правовідносин за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, то в силу приписів статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у пунктах 25, 26, 32 постанови від 12.10.2021 у справі №233/2021/19.

8.8. Щодо до того, що вважається правовим висновком Верховний Суд застосовує правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 21.03.2024 у справі №191/4364/21, ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2024 у справі №902/1076/24, від 09.08.2024 у справі №127/22428/21, постанов Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11.11.2020 у справі №753/11009/19, від 27.07.2021 у справі №585/2836/16-ц, в яких означено, що висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або ряду норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору.

8.8.1. У цьому аспекті Верховний Суд також звертається до правової позиції об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, яка викладена у постанові від 19.06.2022 у справі №910/22/24 такого змісту:

« 8.27. Об`єднана палата зазначає, що чинний ГПК України оперує поняттям «висновок» у різних значеннях, зокрема таких як: умовивід суду; висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а також викладений у постанові Верховного Суду висновок по суті позовних вимог, вимог апеляційної або касаційної скарги; складова резолютивної частини судового рішення.

8.28. За змістом статей 314, 315 ГПК України постанова, прийняттям якої завершується перегляд судових рішень у касаційному порядку, складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин; у мотивувальній частині рішення, зокрема, зазначаються висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, а в резолютивній частині відповідний висновок суду касаційної інстанції по суті вимог касаційної скарги і позовних вимог.

8.29. З огляду на викладене висновком щодо застосування норми права в подібних правовідносинах якраз і є висновок за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд, а також висновок про те, як саме повинна застосовуватися норма права, та який має міститися в мотивувальній частині постанови суду касаційної інстанції.

8.30. Разом з тим правовий висновок (правова позиція) - це виклад тлумачення певної норми права (або низки норм), здійснене Верховним Судом (Верховним Судом України) під час розгляду конкретної справи, обов`язкове для суду та інших суб`єктів правозастосування під час розгляду та вирішення інших справ у разі існування близьких за змістом або аналогічних обставин спору (пункт 18.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.03.2024 у справі №191/4364/21).

8.31. Отже, з урахуванням доктринального тлумачення поняття «висновок щодо застосування норми права» Верховний Суд має повноваження щодо перевірки того, чи наявний взагалі в постанові (постановах), на які посилається скаржник, висновок щодо застосування норми права, тоді як аналіз того, чи є висновок саме висновком щодо застосування норми права, можна визначити за такими критеріями: 1) висновок щодо застосування норми права повинен містити посилання на конкретну норму (норми) матеріального або процесуального права; 2) такий висновок повинен не буквально повторювати норму права, а розширювати чи тлумачити її зміст, або усувати законодавчу прогалину; 3) висновок повинен бути абстрактним та універсальним, тобто застосовним до інших випадків у подібних правовідносинах; 4) висновок щодо застосування норми права необхідно відрізняти від правової оцінки суду (постанова об`єднаної палати від 20.03.2026 у справі №914/2625/23).

8.32. Також, відповідно до статті 315 ГПК України постанова суду касаційної інстанції складається із вступної, описової, мотивувальної та резолютивної частин. У мотивувальній частині зазначаються: а) мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу; б) доводи, за якими суд касаційної інстанції погодився або не погодився з висновками суду першої та (або) апеляційної інстанції; в) висновки за результатами розгляду касаційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд; г) дії, що їх повинні виконати суд першої та (або) апеляційної інстанції у разі скасування судового рішення і передачі справи на новий розгляд».

8.9. Щодо питання застосування норми права та їх неврахування судами попередніх інстанцій, Верховний Суд застосовує висновки щодо тлумачення пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, які містяться, зокрема, в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.03.2026 у справі №916/5633/23, в якій, зокрема, означено таке:

- підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови;

- неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі;

- для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків у подібних правовідносинах.

8.10. Верховний Суд виходить також з того, що досліджуючи доцільність посилання на постанову Верховного Суду кожен правовий висновок Суду потребує оцінки на релевантність у двох аспектах: (1) чи є правовідносини подібними та (2) чи зберігає ця правова позиція юридичну силу до спірних правовідносин, зважаючи на відповідні законодавчі акти. У такому випадку правовий висновок розглядається «не відірвано» від самого рішення, а крізь призму конкретних спірних правовідносин та відповідних застосовуваних нормативно-правових актів.

8.11. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц виснувала, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ. З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та надавати оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків Верховного Суду у кожній конкретній справі.

8.12. Так, за доводами касаційної скарги, суди попередніх інстанцій не врахували правових позицій Верховного Суду, які викладені у низі постанов Верховного Суду (див. пункт 4.1.1. цієї постанови) у подібних правовідносинах.

8.13. Надаючи оцінку наведеним доводам скаржника, колегія суддів виходить з такого.

8.14. У справі, що переглядається, предметом позову є стягнення коштів з відповідача у зв`язку з неналежним невиконанням договору в частині виплати (перерахування) Банку як установнику управління вигоди від управління нерухомим майном. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач не довів належними та допустимими доказами заборгованість відповідача.

8.16. У справах, на які посилається скаржник, предметами позову були:

- у справі №444/9519/12 - стягнення заборгованості за кредитом, відсотками, пенею, а також стягнення штрафу (фіксованої частини та процентної складової) після спливу передбаченого договором строку кредитування;

- у справі №910/9072/17 - стягнення основної заборгованості, процентів за користування чужими грошовими коштами, пені та штрафу, на підставі статті 1212 ЦК України;

- у справі №910/21315/21 - розірвання договору генпідряду на виконання будівельних робіт, стягнення додаткових витрат та зобов`язання прийняти закуплені на виконання умов вказаного договору матеріали;

- у справі №911/94/23 - визнання недійсним одностороннього правочину про зарахування зустрічних однорідних вимог;

- у справі №906/1197/24 - розірвання договору про надання послуг та зобов`язання відповідача повернути грошові кошти, що були сплачені позивачем у якості передоплати за надання послуг відповідно до умов договору;

- у справі №909/887/18 - про стягнення заборгованості за договором поставки та повернення майна;

- у справі №916/1727/17 - стягнення основний боргу, пені, 3% річних та інфляційних втрат у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за договором поставки щодо оплати отриманого від позивача товару;

- у справі №916/499/20 - стягнення боргу за договором транспортного експедирування,

- у справі №911/3685/17 - стягнення грошових коштів за поставлений позивачем природний газ, а саме суми основного боргу, штрафу, 3% річних та інфляційних втрат;

- у справі №916/2403/18 - визнання недійсним договору;

- у справі №911/1348/16 - стягнення заборгованості за кредитним договором;

- у справі №910/21578/16 - звернення стягнення на предмет іпотеки.

8.17. Верховний Суд зазначає, що у справах №444/9519/12, №910/9072/17, №910/21315/21, №911/94/23, №906/1197/24 Верховним Судом викладено загальні висновки щодо застосування положень статей 599, 631 ЦК України, зокрема щодо змісту понять «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

8.18. У справах №916/1727/17, №916/499/20 висновки Верховного Суду стосувалися обставин, за яких акт звірки розрахунків не може бути єдиним доказом на підтвердження наявності заборгованості і мають бути первинні документи на підтвердження цієї обставини. Натомість скаржник по-іншому тлумачить цей висновок Верховного Суду, який, на його думку, полягає у тому, що акт звірки розрахунків може підтверджувати наявність заборгованості та її розмір.

8.19. Посилаючись на правові позиції Верховного Суду у справах №911/3685/17, №916/2403/18, про те, що «часткова сплата боржником боргу свідчить при визнання боргу або іншого зобов`язання», а у справах №911/1348/16, №910/21578/16, що «виписка з особового рахунка клієнта банку (банківська виписка з рахунку позичальника) може слугувати документом, що підтверджує рух коштів по конкретному банківському рахунку, вміщує записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій», Банк в касаційній скарзі процитувавши виокремив ці висновки Верховного Суду у згаданих ним постановах із контексту судових рішень, без урахування предмету і підстав спору, досліджуваних судами у зазначених справах доказів та встановлених фактичних обставин.

8.20. Колегія суддів зазначає, що у постанові Верховного Суду від 15.11.2019 у справі №909/887/18, висновки якої цитує скаржник, викладено правовий висновок щодо дотримання норм процесуального права, а саме, статей 73 (поняття доказів), 74 (щодо обов`язку доказування і подання доказів). Верховний Суд зауважує, що вказані норми права, які є загальними, адже є нормами процесуального права, вміщеними у ГПК України, та застосування яких з однієї сторони не залежить від категорії спорів, що розглядаються судами, а з іншої сторони залежить від предмета доказування, доводів і аргументів сторін, які є вагомими і ключовими з точки зору доказів та обставин справи, і які впливають на кваліфікацію спірних правовідносин та мають значення, ураховуючи критерії належності, допустимості тощо.

8.21. Верховний Суд виходить з того, що як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, судами попередніх інстанцій зроблені відповідні висновки на підставі встановлених ними фактичних обставин у цій конкретній справі, виходячи зі змісту позовних вимог, обставин цієї справи та наданих сторонами доказів у справі. Суди попередніх інстанцій при вирішенні цього спору, дослідили та оцінили предмет позову, окреслені у позові підстави позову, надані та зібрані у справі докази, які в ній наявні, за правилами статті 86 ГПК України, з урахуванням статей 73- 79 ГПК України, і дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

8.22. Таким чином, надаючи оцінку доводам скаржника щодо не врахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, які міститься у низці постанов (див. пункт 4.1.1. цієї постанови), необхідно зазначити, що відповідні правові позиції Верховного Суду, пов`язані з критеріями оцінки доказів та висновками, здійсненими за результатами їх дослідження, що не є свідченням застосування у цій справі норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у вказаних скаржником постановах Верховного Суду.

8.23. Аналіз висновків судів попередніх інстанцій у цій справі та у наведених скаржником постановах суду касаційної інстанції свідчить про те, що вони ґрунтуються на конкретних фактичних обставинах справи, результати розгляду, яких залежать від їх (обставин) повноти, характеру, об`єктивності, юридичного значення.

8.24. Cправи, на які посилається скаржник, демонструють очевидну різноманітність обставин (підстав та чинників), різність видів договір та їх умов, різність доказової бази, які бралися судами до уваги та вплинули на рішення Верховного Суду, що ухвалені за наслідками перегляду оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій та які не є схожими з обставинами, встановленими судами у справі, що переглядається, що вказує на неподібність правовідносин насамперед за змістовим критерієм, означеним у пунктах 25, 26, 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі №233/2021/19. В наведених скаржником справах Верховний Суд сформував висновки на підставі конкретних обставин, які встановлювалися господарськими судами.

8.25. Верховний Суд враховує, що статтею 599 ЦК України регулює питання припинення зобов`язання виконанням, стаття 631 ЦК України - строку дії договору, а стаття 653 - правові наслідки зміни або розірвання договору, і висновки Верховного Суду щодо застосування цих норми є загальними для цих правовідносин, однак результати їх застосування можуть бути різними в залежності від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі.

8.26. Варто також зауважити, що у пункті 7.10. постанови від 01.09.2020 у справі №907/29/19 (провадження №12-17гс20) Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо».

8.27. Відтак, проаналізувавши зміст наведених вище постанов Верховного Суду за критеріями подібності, ураховуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19, в тому числі крізь призму наявності/відсутності підстав вважати, що має місце неврахування висновку Верховного Суду у подібних правовідносинах не так (у інший спосіб), колегія суддів дійшла висновку, що доводи касаційної скарги не зводяться до неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених у означених скаржником постановах (пункт 4.1.1. цієї постанови), у подібних правовідносинах, і не свідчать про подібність правовідносин, а зводяться до незгоди з оцінкою судами відсутності підстав для задоволення позову, що свідчить про неподібність цих справ зі справою, що переглядається з точки зору предмета та підстав позову, фактично-доказової бази, юридично-значущих фактів та обставин справи, встановлених судами, і тому застосування норм права за неподібності правовідносин у цих справах не може бути аналогічним, а вказані для порівняння судові рішення Верховного Суду - релевантними до обставин цієї справи. Зміст судових рішень у цих справах свідчить про різні підстави для задоволення позову / відмови в задоволенні позову, які за своїми ознаками відрізняються від тих, що мають місце у справі, що розглядається.

8.28. Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.

8.29. Колегія суддів, також виходить з того, що за правовою позицією Великої Палати Верховного Суду висновки щодо застосування норм права суд формулює, виходячи з конкретних обставин справи. (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц (провадження №14-67цс20, пункт 68), від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц (провадження №12-13гс22, пункт 149), від 04.07.2023 у справі №373/626/17 (провадження №14-201цс21, пункт 51)).

8.30. Касаційна інстанція відхиляє посилання скаржника на неврахування судами попередніх інстанцій висновків щодо застосування норм права, викладених у зазначених скаржником постановах Верховного Суду за відсутності подібності правовідносин.

8.31. Верховний Суд звертає увагу скаржника, що недостатньо лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов`язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.

8.32. Отже, Верховний Суд встановив, що висновки щодо застосування норм права, які викладені у постанові Верховного Суду (пункт 4.1.1. цієї постанови) та, на які покликається скаржник у касаційній скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними з правовідносинами у справі №910/3353/24.

8.33. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

8.34. Верховний Суд встановив необґрунтованість наявності підстави касаційного оскарження - пункт 1 частини другої статті 287 ГПК України з огляду на відсутність подібності правовідносин, що є підставою для закриття касаційного провадження у справі №№910/3353/24 в цій частині.

8.35. Отже, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася.

8.36. Щодо доводів касаційної скарги з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах (див. пункт 4.2. цієї постанови), колегія суддів зазначає таке.

8.37. Відповідно до приписів пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

8.38. Отже, по-перше, слід з`ясувати відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а по-друге, наявність/відсутність подібності правовідносин та наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

8.39. Верховний Суд зауважує, що положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

8.40. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

8.41. Як зазначено у частинах першій, другій статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

8.42. Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків

8.43. Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

8.44. Згідно із частинами першою, третьою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

8.45. Відповідно до статті 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. У договорах за участю фізичної особи - споживача враховуються вимоги законодавства про захист прав споживачів.

8.46. Частиною першою статті 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

8.47. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

8.48. У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки, а не лише суб`єктивні права, які вони мають виконувати.

8.49. Згідно з частиною першою статті 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

8.50. Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

8.51. Стаття 213 ЦК України визначає тлумачення змісту правочину.

8.52. Частиною першою статті 1029 ЦК України визначено, що за договором управління майном одна сторона (установник управління) передає другій стороні (управителеві) на певний строк майно в управління, а друга сторона зобов`язується за плату здійснювати від свого імені управління цим майном в інтересах установника управління або вказаної ним особи (вигодонабувача).

8.53. Згідно з частиною першою статті 1030 та частиною першою статті 1032 ЦК України предметом договору управління майном можуть бути підприємство як єдиний майновий комплекс, нерухома річ, цінні папери, майнові права та інше майно. Установником управління є власник майна.

8.54. Статтею 1034 ЦК України передбачено, що вигоди від майна, що передане в управління, належать установникові управління. Установник управління може вказати в договорі особу, яка має право набувати вигоди від майна, переданого в управління (вигодонабувача).

8.55. Відповідно до статті 1038 ЦК України Управитель управляє майном особисто, крім випадків, встановлених статтею 1041 цього Кодексу. Управитель, вчиняючи фактичні та юридичні дії, пов`язані з управлінням майном, зобов`язаний повідомляти осіб, з якими він вчиняє правочини, про те, що він є управителем, а не власником майна. У правочинах щодо майна, переданого в управління, які вчиняються у письмовій формі, вказується про те, що вони вчинені управителем. У разі відсутності такої вказівки управитель зобов`язується перед третіми особами особисто.

8.56. За змістом частини першої статті 1042 ЦК України управитель має право на плату, встановлену договором, а також на відшкодування необхідних витрат, зроблених ним у зв`язку з управлінням майном.

8.57. Як установлено судами попередніх інстанцій, правовідносини між сторонами у справі виникли на підставі укладеного Договору управління майном, за умовами якого позивач передав відповідачу в управління (у тому числі володіння та користування) нерухоме майно (торговий центр загальною площею 28539,50 м2, розташований за адресою: м. Київ, проспект Глушкова Академіка, буд. 13-Б), що належав позивачу на праві власності, на строк, визначений цим договором, а відповідач, у свою чергу, прийняв нерухоме майно та зобов`язався за плату здійснювати від свого імені управління таким майном виключно в інтересах позивача.

8.58. У пункті 1.11. Договору сторони погодили, що вигода від управління нерухомим майном або вигода - це всі грошові кошти (в т.ч. орендні платежі та інші доходи), які поступили на спеціальний поточний рахунок відповідача у АТ «Сбербанк» протягом звітного календарного місяця від здійснення управління нерухомим майном, що залишилися після відрахування сум на відшкодування операційних витрат (понесених у зв`язку із виконанням умов цього договору) відповідача за звітний календарний місяць та утримання відповідачем передбаченої цим договором винагороди відповідача за управління нерухомим майном.

8.59. Обов`язок відповідача перераховувати вигоду позивачу та строк його виконання встановлений пунктом 12.2. Договору, відповідно до якого у випадку, якщо після припинення цього договору відповідач одержить кошти або інше майно від третіх осіб згідно з правовідносинами, які виникли до дати припинення цього договору та які пов`язані з управлінням нерухомим майном, то відповідач зобов`язаний перерахувати такі кошти або передати таке майно позивачу у строк, що не перевищує 3 (трьох) робочих днів з моменту надходження таких коштів/майна відповідачу.

8.60. Суди попередніх інстанцій зазначили, що предметом доказування у цій справі є факт отримання відповідачем коштів від управління майном за період лютий-грудень 2022 року після припинення дії Договору.

8.61. Як свідчить зміст оскаржуваних судових рішень, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, врахувавши вказівки Верховного Суду, які містяться у постанові від 16.09.2025 у цій справі, виходив з того, що в матеріалах справи відсутні будь-які заяви відповідача, зі змісту яких вбачається факт визнання заборгованості перед позивачем, при цьому, акт звірки взаєморозрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій і може вважатися доказом, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

8.61.1. Суди попередніх інстанцій визнали, що надані позивачем листи з копіями актів звірки взаєморозрахунків не можуть бути прийняті як належні та допустимі докази на підтвердження наявної у відповідача заборгованості, оскільки в матеріалах справи відсутній акт звірки взаєморозрахунків, що підписаний обома сторонами.

8.61.2. Також суди попередніх інстанцій зазначили, що у матеріалах справи відсутні, а позивач не надав належні докази, що засвідчували б факт отримання відповідачем вигоди за період лютий-грудень 2022 року, окрім перерахованої позивачу. В матеріалах справи наявний витяг із особового рахунку відповідача, відкритого для виконання Договору, за період з дати відкриття до 07.11.2025, зі змісту якої вбачається факт постійного обігу коштів за рахунком, однак, за висновками судів, з урахуванням наданої відповідачем оборотно-сальдової відомості, на вказаному рахунку відсутня вигода від майна, що не була передана позивачу та фактично є заборгованістю за Договором.

8.61.3. Визнаючи безпідставними позовні вимоги в частині стягнення 1 381 017,71 грн, які відповідач визначав як операційні витрати, суди попередніх інстанцій виходили з положень пункту 2.14. Договору (в редакції Договору про внесення змін № 8 від 11.05.2023), який встановлює, що операційні витрати здійснюються управителем за рахунок коштів, отриманих від управління нерухомим майном. Якщо розмір операційних витрат буде перевищувати 1 800 000 грн з ПДВ щомісячно або якщо установник управління направить окрему вимогу про необхідність погодження операційних витрат, вони мають бути попередньо письмово погоджені з установником управління. Таким чином, за висновками судів, відповідачу надано право самостійно без погодження з позивачем здійснювати будь-які операційні витрати, що не перевищують 1 800 000 грн щомісячно.

8.61.4. Безпідставним суди також визнали нарахування позивачем 333 938,47 грн «прогнозованого залишку грошових коштів», оскільки встановлений умовами Договору порядок перерахування вигоди передбачає виключно сплату фактично отриманих коштів.

8.61.5. Суди попередніх інстанцій також зазначили, що відповідач визнає наявність дебіторської заборгованості орендарів у розмірі 7 241 978,36 грн, що залишається несплаченою останніми. Водночас, вказана сума підлягає розподілу згідно з Договором між сторонами виключно після фактичного надходження грошових коштів на рахунок відповідача.

8.62. Доводи касаційної скарги означених висновків судів не спростовують та не свідчать про неправильне застосування судами попередніх інстанцій положень частини першої статей 1042, 1043 ЦК України.

8.63. Верховний Суд також зазначає, що скасовуючи судові рішення, яким позовні вимоги задоволені, Верховний Суд у постанові від 16.09.2025 у цій справі, що переглядається, виходив з такого:

« 38. У пунктах 28, 29 постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 08.07.2025 у справі № 910/4886/23 викладено такий висновок щодо застосування положень частини 1 статті 75 ГПК України в подібних процесуальних правовідносинах:

«Відповідно до частини 1 статті 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

У свою чергу, згідно з частиною 2 статті 161 ГПК України заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Відповідно до частини 1 статті 169 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Отже, обставини, які визнаються учасниками справи, мають бути зазначені саме в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників, натомість у розумінні норм статей 161, 169 ГПК України відповідь на претензію не відноситься до заяв по суті справи та пояснень учасників справи чи їх представників, оскільки об`єктивно в часовому вимірі відповідь на претензію направлялася майбутньому позивачу в порядку досудового врегулювання спору, тобто поза межами розгляду справи судом (ще до звернення з позовом до суду).

Натомість з матеріалів справи не вбачається визнання відповідачем обставини одностороннього розірвання позивачем із 05.01.2022 договору про закупівлю від 16.12.2020 саме в заявах по суті справи, поясненнях Товариства чи його представників, поданих під час розгляду справи судом першої інстанції».

39. У свою чергу, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 22.05.2024 у справі №914/2441/15 (914/915/21) викладено такі висновки щодо застосування норми статті 79 ГПК України (щодо стандарту доказування «вірогідності доказів») в подібних процесуальних правовідносинах:

1) відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом;

2) тому акт звірки може вважатися доказом у справі на підтвердження певних обставин, зокрема на підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб;

3) визначальною ознакою господарської операції у розумінні статей 1, 3, 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, отже, судам у розгляді справи належало дослідити, окрім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару.

40. Верховний Суд звертає увагу на те, що, обмежившись посиланням на визнання відповідачем заборгованості в певній сумі (яка є меншою за спірну суму, стягнути яку просить Банк) шляхом направлення позивачу листа від 22.01.2024 №149, до якого було додано акт звірки взаєморозрахунків станом на 01.12.2023, підписаний виключно директором Товариства, а не обома сторонами договору управління майном від 05.06.2018, що зумовило подальше безпідставне визначення зазначеної обставини такою, що в розумінні частини 1 статті 75 ГПК України має преюдиціальне значення, суди попередніх інстанцій помилково не врахували викладені в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/1389/18, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 22.05.2024 у справі №914/2441/15 (914/915/21), від 08.07.2025 у справі №910/4886/23 правові висновки про те, що лист від 22.01.2024 №149 не є заявою по суті справи, поясненням Товариства чи його представників, поданими під час розгляду справи судом першої інстанції, провадження в якій було відкрито значно пізніше (23.04.2024), а сам по собі акт звірки може вважатися доказом на підтвердження наявності заборгованості суб`єкта господарювання, її розміру та визнання боржником такої заборгованості лише за умови, що інформація, відображена в акті, підтверджена первинними документами та цей акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.

41. Водночас оскаржувані рішення та постанова не містять висновків судів щодо оцінки первинних документів, пов`язаних із виконанням сторонами договору управління майном від 05.06.2018 (окрім відхилення апеляційним судом оборотно-сальдової відомості по рахунку 311 за період з 01.01.2022 по 01.03.2024 як такої, що не є первинним бухгалтерським документом), зокрема, актів приймання-передачі наданих послуг чи інших доказів, на яких може ґрунтуватися акт звірки розрахунків як належний доказ у справі.

42. Наслідком наведеного вище стало неповне з`ясування судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи, що в свою чергу свідчить про наявність достатніх підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та передачі справи на новий розгляд до суду першої інстанції».

8.64. Зі змісту оскаржуваних судових рішень не вбачається, що сторони надали докази, а суди їх не дослідили, не оцінили та не встановили на їх підставі обставини справи щодо наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача коштів.

8.65. Отже, суди попередніх інстанцій під час вирішення цього спору, дослідили та оцінили за правилами статті 86, 237-238 ГПК України надані та зібрані у справі докази у їх сукупності і вірогідності, застосувавши статті 76-79 ГПК України, дійшли висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

8.66. Колегія суддів зазначає, що доводи касаційної скарги фактично зводяться до намагання скаржника здійснити переоцінку доказів у справі.

8.67. Водночас, Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16).

8.68. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (див. висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).

8.69. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.01.2022 у справі №910/17048/17 зазначила, що у разі коли аргументи скаржника зводяться до оцінки доказів та встановлення обставин справи, то це не узгоджується з правилами перегляду судових рішень судом касаційної інстанції як «суду права», а не «суду факту». Дослідження доказів на предмет їх належності та достатності і встановлення обставин справи не може мати місце на стадії касаційного перегляду судових рішень, оскільки виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції в силу імперативних приписів статті 300 ГПК України, що не підлягають розширеному тлумаченню.

8.70. Верховний Суд виходить з того, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник повинен обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування норми матеріального права чи порушення норми процесуального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду (у чому саме полягає помилка судів попередніх інстанцій при застосуванні відповідних норм права та як саме ці норми права судами були застосовано неправильно).

8.71. Суд наголошує, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

8.72. За результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних судових рішень за наведеними у касаційній скарзі доводами і які визначені, які підстава касаційного оскарження, а висновки судів попередніх інстанцій повністю відповідають наведеним вище висновкам Верховного Суду.

8.73. Враховуючи викладене вище, підстава касаційного оскарження - пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України, наведена скаржником у касаційній скарзі (пункт 4.2. цієї постанови), у цьому випадку, не отримала свого підтвердження, що виключає можливість скасування оскаржуваних судових рішень.

8.74. З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги відхиляються Верховним Судом.

8.75. Колегія суддів касаційної інстанції, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» тау справі «Трофимчук проти України» (№4241/03, §54, ЄСПЛ, 28 жовтня 2010 року), зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

9.1. Доводи Банку про порушення судами попередніх інстанцій норм права при ухваленні оскаржуваних судових рішень за результатами перегляду справи в касаційному порядку не знайшли свого підтвердження з мотивів, викладених у розділі 8 цієї постанови.

9.2. Згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

9.3. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу - без задоволення.

9.4. За змістом частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

9.5. Верховний Суд, переглянувши оскаржувані судові рішення, в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, а з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 цієї статті, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а судові рішення - без змін.

10. Судові витрати

10.1. Судовий збір, сплачений скаржником у зв`язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції, покладається на скаржника, оскільки Суд касаційне провадження в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закриває, а в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційну скаргу залишає без задоволення, а судові рішення - без змін.

10.2. Що ж до означених Товариством у відзиві витрат на професійну правничу допомогу, докази понесення яких будуть надані з урахуванням вимог частини восьмої статті 129 ГПК України, то суд касаційної інстанції зазначає, що вказане клопотання буде розглянуто у строки і спосіб, передбачені ГПК України. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого ГПК України, наступатимуть наслідки, передбачені абзацом 3 частини восьмої статті 129 ГПК України.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства «Міжнародний резервний банк» на рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 у справі №910/3353/24, з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, закрити, а з підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 11.02.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.05.2026 у справі №910/3353/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Т. Малашенкова

Суддя Ю. Власов

Суддя І. Колос