Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №904/3818/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 904/3818/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Куліша Олександра Павловича

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.04.2026 (колегія суддів Джепа Ю. А., Фещенко Ю. В., Мартинюк С. В.) у справі

за первісним позовом Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль»

до Фізичної особи-підприємця Куліша Олександра Павловича

про стягнення 58 346,12 грн,

та за зустрічним позовом Фізичної особи-підприємця Куліша Олександра Павловича

до Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль»

про визнання недійсним договору та зобов`язання вчинити дії,

(у судове засідання з`явився представник Акціонерного товариства «Криворізька теплоцентраль» - Черненко Є. І.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. У липні 2025 року Акціонерне товариство «Криворізька теплоцентраль» (далі - АТ «Криворізька теплоцентраль») звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до фізичної особи-підприємця Куліша Олександра Павловича про стягнення заборгованості за Типовим індивідуальним договором про надання послуги з постачання теплової енергії від 01.11.2021 № 510/жб, а саме: суми основного боргу у розмірі 38 150,28 грн, плати за абонентське обслуговування у розмірі 207,22 грн, 3 % річних у розмірі 2 952,51 грн, інфляційних втрат у розмірі 13 440,19 грн та пені у розмірі 3 595,92 грн.

Позов обґрунтований тим, що відповідач є власником нежитлового приміщення, а між сторонами з 01.11.2021 діє типовий індивідуальний договір про постачання теплової енергії як публічний договір приєднання, укладений після оприлюднення на сайті підприємства. Позивач зазначив, що у період з листопада 2021 року по лютий 2024 року поставив теплову енергію та надав послуги абонентського обслуговування, однак відповідач оплатив їх лише частково, внаслідок чого утворилася заборгованість.

1.2. ФОП Куліш О. П. подав зустрічний позов, у якому просив визнати недійсним застосування нового договору та зобов`язати АТ «Криворізька теплоцентраль» здійснити перерахунок заборгованості у бік зменшення на 58 346,12 грн, посилаючись на ті ж доводи щодо чинності договору 2013 року, неправомірності тарифів і відсутності належних доказів боргу.

Зустрічний позов ФОП Куліша О.П. мотивований тим, що між сторонами продовжує діяти договір від 19.12.2013 № 510, а типовий індивідуальний договір № 510/жб від 01.11.2021 ним не укладався, а тому безпідставним є нарахування заборгованості. Також вважає застосовані тарифи та розрахунки необґрунтованими, посилається на завищення обсягів теплопостачання, відсутність належних доказів нарахувань, пропуск строків позовної давності та наявність переплати, у зв`язку з чим просить здійснити перерахунок заборгованості у сумі 58 346,12 грн у бік її зменшення.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи, відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ФОП Куліш Олександр Павлович є власником нежитлового приміщення після реконструкції квартири, загальною площею 82,2 м2, розташованого на першому поверсі дев`ятиповерхового житлового будинку за адресою: м. Кривий Ріг, мікрорайон Сонячний, буд. 7, прим. 39.

АТ «Криворізька теплоцентраль» є теплопостачальною організацією у розумінні Закону України «Про теплопостачання» та виконавцем послуг з постачання теплової енергії у м. Кривому Розі.

Співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали окремого договору з виконавцем комунальної послуги, у зв`язку з чим, відповідно до ст.ст. 12, 13, 14 Закону України «Про житлово-комунальні послуги», між сторонами з 01.11.2021 вважається укладеним типовий індивідуальний договір про надання послуги з постачання теплової енергії № 510/жб від 01.11.2021, текст якого був оприлюднений АТ «Криворізька теплоцентраль» на офіційному вебсайті товариства відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 830.

Вказаний договір чинний протягом усього спірного періоду, оскільки докази його припинення чи відмови сторін від договору відсутні.

У період з листопада 2021 року по лютий 2024 року позивач за первісним позовом поставив відповідачу теплову енергію на загальну суму 95 984,94 грн, а також надав послуги з абонентського обслуговування на суму 222,24 грн, тоді як відповідач сплатив 57 834,66 грн за теплову енергію та 15,02 грн абонентської плати, у зв`язку з чим утворилась заборгованість у розмірі 38150,28 грн за теплову енергію та 207,22 грн за абонентське обслуговування, що і є предметом спору у даній справі.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 16.12.2025, залишеним без змін Центральним апеляційним господарським судом постановою 30.04.2026, первісний позов задовольнив частково. Стягнув з ФОП Куліша О. П. на користь АТ «Криворізька теплоцентраль» суму основної заборгованості у розмірі 38 150,28 грн, плату за абонентське обслуговування у сумі 207,22 грн, 3 % річних у сумі 2 952,51 грн, втрати від інфляції у сумі 13440,19 грн, пеню у сумі 692,75 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 2 877,33 грн. Відмовлено у задоволенні первісних позовних вимог у частині стягнення пені у сумі 2 903,17 грн. У задоволенні зустрічних позовних вимог відмовлено.

Оскільки співвласники не приймали рішення про вибір моделі договірних відносин, то з урахуванням статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» та того, що індивідуальний договір про надання комунальної послуги є публічним договором приєднання, який опублікований на вебсайті АТ «Криворізька теплоцентраль», отже, в даному випадку такий договір вважається укладеним з відповідачем.

Правомірним є застосування позивачем тарифу на теплову енергію для категорії споживачів «інші споживачі», оскільки відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірний об`єкт є нежитловим приміщенням після реконструкції квартири, а тому не належить до категорії житлових приміщень, для яких застосовуються тарифи «для населення».

Посилання на необхідність застосування до спірних правовідносин тарифу для категорії споживачів «населення» є безпідставними, оскільки спростовуються матеріалами справи та нормами чинного законодавства. Як підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, ФОП Куліш Олександр Павлович є власником саме нежитлового приміщення після реконструкції квартири, а не житлового приміщення, що виключає можливість віднесення його до категорії споживачів «населення».

Перевіривши здійснений АТ «Криворізька теплоцентраль» розрахунок заборгованості, суди дійшли висновку про його відповідність вимогам чинного законодавства, умовам Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії № 510/жб від 01.11.2021 та фактичним обставинам справи.

Суди встановили площу спірного об`єкта як 82,2 м2 на підставі належного письмового доказу витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, як офіційного реєстраційного документу. Саме цей документ підтверджує характеристику об`єкта нерухомості, зокрема його загальну площу. Крім того, у матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б свідчили про іншу площу приміщення або про необхідність виключення частини площі з опалюваної. Відповідач не надав технічного паспорта з іншими даними, не подав експертного висновку, не ініціював призначення судової експертизи.

Скаржником не надано контррозрахунку, який би спростовував визначений позивачем розмір заборгованості, а також не подано доказів повної або часткової оплати заявлених до стягнення сум. Судами встановлено факт прострочення відповідачем виконання грошових зобов`язань за договором, у зв`язку з чим дійшов висновку про наявність підстав для застосування відповідальності у вигляді пені, передбаченої п. 45 Типового договору. Суди застосували приписи частини шостої статті 232 Господарського кодексу України, у зв`язку з чим здійснено перерахунок пені та визначено до стягнення 692,75 грн замість заявлених позивачем 3 595,92 грн.

Відмовляючи у зустрічному позові суди зазначили, що позивачем за зустрічним позовом під час розгляду цієї справи не доведено шляхом подання належних та допустимих доказів наявності правових підстав для зобов`язання Акціонерного товариства "Криворізька теплоцентраль" здійснити перерахунок розміру заборгованості у розмірі 58 346,12 грн., яка нарахована Кулішу Олександру Павловичу, у бік її зменшення. Зокрема, позивачем за зустрічним позовом не долучено до матеріалів справи ані платіжних доручень про оплату/часткову оплату нарахованої виконавцем заборгованості у розмірі 58 346,12 грн, ані не надано власного контррозрахунку суми заборгованості.

Зазначаючи про наявність у ФОП Куліша О. П. переплати за надані послуги з постачання теплової енергії, останнім не визначено розміру такої переплати. Позивач не наводить жодного нормативного обґрунтування заявлених зустрічних позовних вимог.

Також суди зазначили, що строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати теплової енергії та плати за абонентське обслуговування настав у період з 31.12.2021 по 31.03.2024, а тому відповідно до статей 256, 257, 261 Цивільного кодексу України трирічний строк щодо вимог про стягнення основної заборгованості, інфляційних втрат та 3 % річних обчислювався з моменту прострочення виконання відповідних грошових зобов`язань та спливав у період з 2024 по 2027 роки. Щодо вимог про стягнення пені суди зазначили, що що відповідно до частини другої статті 258 Цивільного кодексу України до таких вимог застосовується спеціальна позовна давність тривалістю один рік, перебіг якої згідно з частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України також починається зі спливом строку виконання зобов`язання. Відтак позовна давність за вимогами про стягнення пені спливала у період з 2023 по 2025 роки.

Суди дійшли висновку про необхідність застосування спеціальних правил щодо перебігу позовної давності, встановлених законодавцем на період дії карантину та воєнного стану. Станом на 17.03.2022, тобто на момент набрання чинності положеннями про зупинення перебігу позовної давності, позовна давність за заявленими вимогами не спливла. Позивач звернувся до суду 09.07.2025, тобто в період дії законодавчого зупинення перебігу позовної давності . За таких обставин, позивач не пропустив позовну давність для звернення до суду з первісним позовом, а тому підстави для застосування наслідків спливу позовної давності, передбачені ст. 267 Цивільного кодексу України, відсутні.

Вимоги про стягнення заборгованості за теплову енергію та плати за абонентське обслуговування виникають із одного і того ж договору про надання житлово-комунальної послуги, мають єдину правову підставу, спільний період нарахування та ґрунтуються на взаємопов`язаних розрахунках у межах одного договірного зобов`язання. За таких обставин відсутні підстави вважати, що позивач порушив правила об`єднання позовних вимог. Розгляд вимог у межах одного провадження відповідає принципам процесуальної економії та забезпечує повне і всебічне вирішення спору.

Посилання апелянта на правові висновки Верховного Суду у справах № 910/7186/19, № 917/1739/17 та № 924/1473/15 є нерелевантними до даної справи, оскільки у зазначених справах досліджувалися інші фактичні обставини, зокрема відсутність єдиної підстави виникнення вимог або їх штучне об`єднання без правового зв`язку. Натомість у цій справі заявлені вимоги випливають з одного договору та є складовими єдиного грошового зобов`язання.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. ФОП Куліш О. П. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову апеляційного господарського суду скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Підставами касаційного оскарження є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 287 ГПК України.

Скаржник посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.10.2020 у справі №910/7186/19, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 та від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 та зазначає, що позивач неправомірно об`єднав два окремих предмета позову, які не є основними та похідними, що є підставою для повернення (залишення) позову без розгляду. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Відповідач не сплатив послуги з постачання теплової енергії та не сплатив за окремі послуги з абонентського обслуговування. Тобто у цьому випадку має місце змішаний предмет спору.

У межах цих доводів скаржник посилається на приписи частини шостої статті 173 та пункту 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України та на відсутність висновку Верховного Суду.

Також у скарзі зазначено, що відсутній правовий висновок Верховного Суду щодо застосування частини п`ятої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» у правовідносинах, де між сторонами вже існує чинний письмовий договір про постачання теплової енергії, який не був припинений або розірваний та необхідно за результатами конституційного провадження навести відповідний паровий висновок Верховного Суду зі спірних правовідносин.

На думку заявника, 19.12.2013 між Позивачем і Відповідачем було укладено договір №510 від 19.12.2013, який є діючим до цього часу, оскільки його дія не була припинена в установленому Законодавством порядку. Саме на підставі цього правочину мають нараховуватись платежі. Апеляційний суд визнав укладеним інший договір №510/жб від 01.11.2021 виключно з факту його розміщення на веб-сайті виконавця послуги, тоді як інші суди апеляційної інстанції виходять із необхідності доведення також факту повідомлення споживачів через рахунки та інформаційні стенди, що підтверджується постановою Дніпровського апеляційного суду від 25.06.2024 у справі № 214/3862/23.

Скаржник вважає, що позивач не довів факту розміщення чи повідомлення про опублікування тексту нового договору, а правові підстави вважати укладеним новий договір від 01.11.2021, а отже - і підстави для виникнення грошового зобов`язання, відсутні. Крім того, наразі у Конституційному Суді України перебуває на розгляді справа за конституційною скаргою щодо відповідності Конституції України частини п`ятої статті 13 Закону України «Про житлово- комунальні послуги»

Апеляційним судом було безпідставно поновлено позивачу строк на подання відзиву та відмовлено у клопотанні Скаржника про залишення його без розгляду Заявник вважає, що були наявні обґрунтовані підстави для відхилення клопотання позивача про поновлення йому строку для подання відзиву на апеляційну скаргу, адже у розумінні практики Верховного суду, яка була викладена, зокрема, у постановах від 21.02.2019 у справі № 910/8472/17, від 26.02.2025 у справі № 215/2765/16, від 28.02.2025 у справі №120/379/21-а, та інших, учасник справи зобов`язаний добросовісно користуватися процесуальними правами та з розумним інтервалом самостійно цікавитися перебігом судової справи. Згідно з висновками наведених, зокрема, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2023 року у справі № 11-228сап21, щоб судове рішення вважалося належно мотивованим, недостатньо просто процитувати закон та перерахувати докази, надані сторонами. Також скаржник посилається на висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 21.11.2024 по справі №759/9508/16 щодо принципу рівності сторін.

У касаційній скарзі зазначено, що судами попередніх інстанцій не було враховано загальних правових висновків, які були викладені, зокрема, у постанові Верховного суду від 22.04.2024 по справі № 559/1622/19, від 23.01.2018 справа № 755/7704/15-ц, щодо належної перевірки нарахованої заборгованості. Матеріали справи не містять доказів в якому саме об`ємі такі послуги були надані, акти Відповідачу не направлялись за належним поштовим адресом, під розписку не вручались та не підписувались із Відповідачем. Саме виконавець зобов`язаний довести факт надання послуги та її обсяг, а обов`язок сплати виникає виключно за умови фактичного отримання такої послуги. Надані Позивачем акти складені в односторонньому порядку, не підписані Відповідачем, не підтверджують обсяг споживання та не можуть вважатися належними доказами. Розрахунок заборгованості не містить методики обчислення, що унеможливлює його перевірку, а відтак не відповідає критеріям належності та допустимості доказів. Крім того, суди не врахували, що позивачем невірно визначена опалювальна площа нежитлового приміщення та як наслідок невірно і незаконно нараховано заборгованість.

ФОП Куліш О. П. вважає, що зустрічний позов також підлягав частковому задоволенню з урахуванням того, що основний позов також був задоволений не у повному обсязі. Суд фактично визнав безпідставність частини нарахувань Позивача, відмовивши у стягненні пені, але одночасно без належного мотивування відмовив у задоволенні зустрічного позову, який ґрунтувався на тих самих доказах та обставинах.

У свою чергу, суди не навели належного мотивування щодо обчислення перебігу позовної давності стосовно кожного окремого платежу та кожного окремого періоду нарахування заборгованості, і не навели з цього приводу правову позицію Верховного суду у справі із аналогічних спірних правовідносин. Щодо строків давності суд не врахував, що так звані «ковідні строки позовної давності та їх зупинення» не перетікають у зупинення позовної давності, які виникли у зв`язку із воєнним станом. Тобто, на думку скаржника, перебіг строків давності, який був у період COVID-19 сплив - 30 червня 2023 року коли було скасовано карантин на підставі Постанови Кабінету Міністрів України № 651 від 27 червня 2023 року, якою відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2. Отже, суди попередніх інстанції помилково не застосували наслідки спливу позовної давності.

4.2. У відзиві на касаційну скаргу АТ «Криворізька теплоцентраль» вказує на безпідставність доводів скаржника та просить відмови у задоволенні скарги.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Щодо об`єднання позовних вимог

Скаржник вважає, що позивач неправомірно об`єднав два окремих предмета позову і у контексті зазначеного посилається на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 16.10.2020 у справі №910/7186/19, від 04.12.2019 у справі №917/1739/17 та від 25.06.2019 у справі №924/1473/15.

Однак, Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.08.2023 у справі № 910/21280/21 відступила від правової позиції Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладеної у постанові від 16.10.2020 у справі № 910/7186/19, на яку посилається скаржник, щодо застосування положень статті 173 ГПК України - щодо правил об`єднання та роз`єднання позовів у подібних правовідносинах.

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 18.08.2023 у справі № 910/21280/21 сформувала такі висновки:

Частиною першою статті 173 ГПК України визначено, що в одній позовній заяві може бути об`єднано декілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.

Під вимогою розуміється матеріально-правова вимога позивача, як заінтересованої особи та зміст порушеного права і характер правопорушення, тобто предмет позову, який являє собою одночасно спосіб захисту порушеного права. При цьому об`єднанню підлягають вимоги, які пов`язані між собою підставами виникнення або доказами, що підтверджують ці вимоги.

Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги позивача. Отже, вимоги повинні випливати з тих самих фактичних обставин, на яких вони ґрунтуються. Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Таким чином, позивач має право об`єднати в одній позовній заяві кілька вимог, пов`язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами. При цьому однорідними можуть вважатися позовні заяви, які пов`язані з однорідними позовними вимогами і водночас подані одним і тим же позивачем до одного й того самого відповідача (чи відповідачів) або хоча й різними позивачами, але до одного й того ж відповідача. Однорідними ж позовними вимогами є такі, що виникають з одних і тих самих або з аналогічних підстав і водночас пов`язані між собою одним і тим самим способом захисту прав і законних інтересів.

При цьому об`єднання позовних вимог дає можливість досягти процесуальної економії, ефективніше використати процесуальні засоби для відновлення порушеного права, а також запобігти можливості ухвалення різних рішень за однакових обставин.

За змістом частини першої статті 173 ГПК України порушення правил об`єднання позовних вимог має місце у випадках, якщо заявлені в одній позовній заяві вимоги; (1) не пов`язані підставою виникнення або поданими доказами (не є однорідними); (2) не співвідносяться між собою як основна та похідна.

Крім цього, не допускається об`єднання в одне провадження кількох вимог, які можуть і відповідати критеріям, наведеним у частині першій статті 173 ГПК України, проте підпадають під заборони, прямо визначені в частинах четвертій, п`ятій вказаної статті (об`єднанні вимоги підлягають розгляду в порядку різного судочинства, щодо об`єднаних вимог законом визначена виключна підсудність різним судам).

За спеціальним правилом, викладеним у пункті 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України, суддя повертає заяву і додані до неї документи також у разі, якщо порушено правила об`єднання позовних вимог (крім випадків, в яких є підстави для застосування положень статті 173 цього Кодексу)

У той же час аналіз пункту 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України у системному співвідношенні з приписами частини шостої статті 173 цього Кодексу свідчить про те, що у разі порушення правил об`єднання позовних вимог суд з метою виконання завдання господарського судочинства може не повертати позовну заяву, а за клопотанням учасника справи або за власною ініціативою самостійно роз`єднати позовні вимоги за правилами частини шостої статті 173 ГПК України та розглянути кожну з заявлених вимог окремо.

Отже, наявність підстав для роз`єднання позовних вимог за правилами частини шостої статті 173 ГПК України та розгляду кожної з вимог окремо унеможливлює повернення судом позовної заяви незалежно від того, чи суд застосував надані йому повноваження.

Як слідує із оскаржених рішень, суди попередніх інстанцій встановили, що вимоги про стягнення заборгованості за теплову енергію та плати за абонентське обслуговування виникають із одного і того ж договору про надання житлово-комунальної послуги, мають єдину правову підставу, спільний період нарахування та ґрунтуються на взаємопов`язаних розрахунках у межах одного договірного зобов`язання. За таких обставин відсутні підстави вважати, що позивач порушив правила об`єднання позовних вимог.

Колегія суддів зауважує, що доводи скаржника про те, що відсутні підстави для об`єднання позовних вимог є помилковими і не узгоджуються із наведеним вище висновком. Водночас суди попередніх інстанцій надали оцінку ключовим обставинам щодо застосування статей 173, 174 ГПК України і Верховний Суд не вбачає підстав стверджувати про порушення цих норм.

Отже, висновок Верховного Суду щодо застосування частини шостої статті 173 та пункту 2 частини п`ятої статті 174 ГПК України вже викладався і судові рішення відповідають зазначеному правовому застосуванню.

Також скаржник стверджує, що у постановах Верховного Суду від 04.12.2019 у справі № 917/1739/17 та від 25.06.2019 у справі №924/1473/15 викладено висновок про те, що визначення предмета та підстав спору є правом позивача, у той час як встановлення обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики ЄСПЛ включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії, заява № 48778/99).

Колегія суддів зауважує, що такий висновок саме у цих постанова Верховного Суду відсутній, однак подібний висновок наявний у інших постановах. Водночас, посилання заявника жодним чином не вказують у чому саме полягає суперечність мотивів судів попередніх інстанцій такому висновку під час застосування статей 173, 174 ГПК України.

За таких обставин, підстави касаційного оскарження в цій частині не підтвердилися.

5.4. Щодо застосування частини п`ятої статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги»

Відповідно до положень статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі з договорів та інших правочинів.

За загальним правилом, встановленим статтею 638 ЦК України, договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Водночас статтею 634 ЦК України передбачено договір приєднання, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

За договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору постачання енергетичними та іншими ресурсами (стаття 714 ЦК України).

Відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги».

Статтею 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» унормовано, що виконавцем комунальної послуги є суб`єкт господарювання, що надає комунальну послугу споживачу відповідно до умов договору; індивідуальний споживач - фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Відповідно до статті 12 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах (частина 1). Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових або примірних договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами відповідно до закону. Договори про надання комунальних послуг можуть затверджуватися окремо для різних моделей організації договірних відносин (частина 2).

За змістом абзаців 1, 2 частини п`ятої статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" у разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Згідно з абзацом 7 частини п`ятої статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" публічні договори приєднання про надання комунальних послуг з власниками індивідуальних (садибних) житлових будинків вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги такий власник не вчинив дій щодо відключення (відмови) від комунальної послуги. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування тексту договору у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

Відповідно до пункту 3 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом. У разі якщо договорами про надання комунальних послуг, укладеними до введення в дію цього Закону, передбачено більш ранній строк їх припинення, такі договори вважаються продовженими на той самий строк і на тих самих умовах. Договори про надання комунальних послуг, у тому числі із співвласниками багатоквартирних будинків, які не прийняли рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг, мають бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України про затвердження типових публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг.

Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду у постанові від 29.06.2026 у справі № 703/2330/22 зазначив, що наведені вище положення спеціального законодавства у сфері надання комунальних послуг свідчать про те, що законодавець унормував обов`язок підприємства теплопостачання з 01.05.2019 (тобто з дати, коли набрав чинності Закон у новій редакції) укладати договори на послуги з постачання теплової енергії та постачання гарячої води за новими правилами, які в силу вимог Закону мали бути укладені виконавцями відповідних комунальних послуг та споживачами цих послуг протягом двох місяців з дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 08 вересня 2021 року № 1022, з урахуванням волевиявлення споживача щодо обрання моделі договірних відносин. Водночас, за відсутності волевиявлення співвласників багатоквартирних будинків щодо прийняття рішення про модель організації договірних відносин з виконавцями комунальних послуг ініціатива щодо його укладення надається безпосередньо виконавцям таких послуг.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 №1022 внесені зміни до постанови від 21.08.2019 №830 "Про затвердження Правил надання послуги з постачання теплової енергії і типових договорів про надання послуги з постачання теплової енергії" (далі - Правила), якою також затверджено Типові договори про надання послуг з постачання теплової енергії за відповідними моделями договірних відносин.

Відповідно до Правил у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 08.09.2021 № 1022 індивідуальний договір вважається укладеним із споживачем, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем. Фактом приєднання споживача до умов індивідуального договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання, сплата рахунка за надані послуги, факт отримання послуги.

Верховний Суд зауважує, що спірне приміщення - нежитлове приміщення після реконструкції квартири, загальною площею 82,2 м2, розташоване на першому поверсі дев`ятиповерхового житлового будинку. Отже, на нього поширюються приписи абзаців 1, 2 частини п`ятої статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та визначені ними особливості укладення публічних договорів.

Так, у межах справи яка переглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що співвласники дев`ятиповерхового житлового будинку не приймали рішення про вибір моделі договірних відносин, а публічний договір приєднання опублікований на веб-сайті АТ «Криворізька теплоцентраль». Отже, саме у контексті приписів частини п`ятої статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги" та наведених ключових обставин суди дійшли правильного висновку, що договір про надання послуг з постачання теплової енергії від 01.11.2021 № 510/жб є укладеним між сторонами.

У свою чергу, посилання скаржника на необхідність доведення також факту повідомлення споживачів через рахунки та інформаційні стенди є помилковими та не застосовними до спірних правовідносин. Зазначені особливості стосуються укладення договорів щодо надання комунальних послуг з власниками (садибних) житлових будинків і врегульовані абзацом 7 частини п`ятої статті 13 Закону України "Про житлово-комунальні послуги", що не відповідає змісту правовідносин у справі № 904/3818/25.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що з огляду на приписи частини четвертої статті 236 ГПК України, відповідно до яких при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а тому безпідставними є посилання скаржника на постанову Дніпровського апеляційного суду від 25.06.2024 у справі № 214/3862/23.

Верховний Суд у межах доводів скарги також зауважує, що той факт, що на розгляді Конституційного Суду України перебуває справа щодо відповідності Конституції України частини п`ятої статті 13 Закону України «Про житлово- комунальні послуги» не впливає на обставини розгляду справи № 904/3818/25 і не зумовлює іншого застосування приписів статті 13 Закону України «Про житлово-комунальні послуги».

Твердження заявника щодо чинності договору від 19.12.2013 №510 є помилковим та не враховують приписи пункту 3 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Закону України «Про житлово-комунальні послуги» щодо збереження чинності такого договору до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними Законом України «Про житлово-комунальні послуги», що і було встановлено судами у цій справі.

З огляду на зазначене, підстава касаційного оскарження в цій частині також не підтвердилася.

5.5. Щодо належної перевірки нарахованої заборгованості

У касаційній скарзі зазначено, що судами попередніх інстанцій не було враховано загальних правових висновків, які були викладені, зокрема, у постанові Верховного суду від 22.04.2024 по справі № 559/1622/19, від 23.01.2018 справа № 755/7704/15-ц, щодо належної перевірки нарахованої заборгованості.

Так, у постанові Верховного суду від 22.04.2024 у справі № 559/1622/19 з посиланнями на постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02.10.2020 у справі № 911/19/19 вказано, що суд має з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру стягуваних сум нарахувань. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з`ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов`язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд у будь-якому випадку не позбавлений права зобов`язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем).

У постанові Верховного суду від 22.04.2024 у справі №559/1622/19, якою справу передано на новий розгляд, зауважено на необхідності належним чином дослідити поданий стороною доказ (в даному випадку - розрахунок заборгованості за кредитним договором), перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування і навести у рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов`язок суду.

У контексті доводів скаржника колегія суддів зауважує, що суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний господарський суд, встановив, що позивач виконав умови договору, у період з листопада 2021 року по лютий 2024 року поставив відповідачу теплову енергію на опалення на загальну суму 95 984,94 грн (з урахуванням зробленого виконавцем перерахунку), а також надав послуги з абонентського обслуговування у розмірі 222,24 грн. Позивач засобами поштового зв`язку направляв акти передачі прийняття теплової енергії та відповідні рахунки на оплату разом із супровідними листами на адресу споживача.

З огляду на положення договору встановлено, що строки (з визначеннях окремих періодів) виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором з внесення плати за абонентське обслуговування за відповідні періоди настали. Саме у межах наявних доказів визначено, що за спірний період споживачем було оплачено виконавцю 57 834,66 грн. вартості спожитої теплової енергії та 15,02 грн. плати за абонентське обслуговування. Зважаючи на це, суди дійшли висновку, що у ФОП Куліша О. П. утворилась заборгованість за спожиту теплову енергію у розмірі 38 150,28 грн, а також з оплати послуг з абонентського обслуговування у розмірі 207,22 грн.

Верховний Суд вважає, що вказане дослідження матеріалів справи здійснено судами у взаємозв`язку із приписами спірного договору та чинного законодавства, надано оцінку доказам щодо обставин надання відповідних послуг. Твердження заявника на спростування зазначених мотивів фактично є незгодою із наданою оцінкою та запереченням суті спірних правовідносин, а також не містять правого обґрунтування помилковості обрахунку відповідних сум. Водночас, як правильно зауважили суди, скаржник контррозрахунку також не надав.

Доводи заявника щодо площі спірного приміщення також були предметом оцінки судів попередніх інстанцій, які оцінили витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Інших доказів щодо невідповідності такої площі скаржник не навів, а тому колегія суддів не убачає підстав вважати, що суди не здійснили оцінку таким обставинам.

Зважаючи на викладене, аргументи касаційної скарги в цій частині є безпідставними.

5.6. Щодо застосування позовної давності до спірних правовідносин

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24 (провадження № 12-19гс25) виснувала, що законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 ЦК України.

Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.

Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12.03.2020 на всій території України було встановлено карантин.

Законом України від 30.03.2020 № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02.04.2020.

Таким чином, з набранням чинності 02.04.2020 Законом № 540-IX є продовженими строки для звернення до суду. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24:00 год 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».

Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02.04.2020 до 30.06.2023.

Водночас, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» введено воєнний стан в Україні із 05:30 год 24.02.2022 строком на 30 діб у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.

Законом України від 15.03.2022 № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦК України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17.03.2022.

Надалі Законом України від 08.11.2023 № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та Перехідні положення» ЦК України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХ набрав чинності 03.01.2024.

Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) продовжено від початку воєнного стану до 29.01.2024, а після 30.01.2024 перебіг такого строку зупинився.

Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02.04.2020, то цей строк звернення до суду спочатку продовжено (до 30.06.2023 - на строк дії карантину, а надалі до 29.01.2024 - на строк дії воєнного стану), а з 30.01.2024 перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану.

Водночас колегія суддів зауважує, Законом України від 14.05.2025 № 4434-IX «Про внесення зміни до розділу "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України щодо поновлення перебігу позовної давності», який набрав чинності 04.09.2025, пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України виключений. Таким чином, впродовж строку дії воєнного стану позовна давність була продовжена від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року включно, а 30 січня 2024 року її перебіг зупинився до 3 вересня 2025 року включно.

Суди попередніх інстанцій під час розгляду клопотання про застосування позовної давності встановили, що строк виконання відповідачем зобов`язань з оплати теплової енергії та плати за абонентське обслуговування настав у період з 31.12.2021 по 31.03.2024. Саме з огляду на зазначене суди вказали на те, що трирічний строк щодо вимог про стягнення основної заборгованості, інфляційних втрат та 3 % річних обчислювався з моменту прострочення виконання відповідних грошових зобов`язань та спливав у період з 2024 по 2027 роки, а позовна давність за вимогами про стягнення пені спливала у період з 2023 по 2025 роки.

Враховуючи законодавчі норми щодо продовження/зупинення позовної давності, суди дійшли висновку про те, що станом на 17.03.2022, тобто на момент набрання чинності положеннями про зупинення перебігу позовної давності, позовна давність за заявленими вимогами не спливла. Позивач звернувся до суду 09.07.2025, тобто в період дії законодавчого зупинення перебігу позовної давності . За таких обставин, позивач не пропустив позовну давність для звернення до суду з первісним позовом.

Отже, зі змісту судових рішень вбачається надання оцінки доводам скаржника у контексті застосування позовної давності до спірних правовідносин, як і встановлення, що позивач не пропустив позовну давність під час звернення з позовом у справі № 904/3818/25. Судові рішення в частині визначення періодів продовження/зупинення позовної давності відповідають висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 02.07.2025 у справі № 903/602/24, а відсутність посилань судів на подібні висновки Верховного Суду не вказує на неправильність застосування відповідних законодавчих норм, про що стверджує заявник. Попри твердження скаржника, що суди не навели обчислення перебігу позовної давності стосовно кожного окремого платежу та кожного окремого періоду нарахування заборгованості, ним не наведено аргументів щодо яких саме періодів пропущено позовну давність і в чому полягає неправильний обрахунок відповідного строку.

Водночас доводи скаржника про сплив позовної давності є власним помилковим тлумачення норм ЦК України, які не містять належного обґрунтування причин непоширення на спірні правовідносини норм щодо продовження та зупинення позовної давності.

5.7. Щодо врахуванням судом апеляційної інстанції відзиву на апеляційну скаргу та підстав для часткового задоволення зустрічного позову.

У касаційній скарзі скаржник посилається на загальні висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 21.02.2019 у справі № 910/8472/17, від 26 лютого 2025 року у справі № 215/2765/16, від 28.02.2025 у справі №120/379/21-а, від 16.11.2023 у провадженні № 11-228сап21, від 21.11.2024 у справі №759/9508/16, від 16.11.2023 у справі № 11-228сап21 щодо добросовісного користування процесуальними права, принципу рівності, належного мотивування судового рішення. Однак, такі посилання мають декларативний характер без чіткого обґрунтування порушення судами норм процесуального права, які призвели до ухвалення необґрунтованого та незаконного рішення. Водночас попри твердження заявника про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно взяв до уваги відзив на апеляційну скаргу позивача, колегія суддів не убачає ґрунтовних аргументів які б вказували на допущення такого порушення норм процесуального права, яке є підставою для скасування оскарженої постанови. Суд апеляційної інстанції навів мотиви які вважав достатніми для поновлення відповідного строку, фактично оцінивши такі обставини, а тому Верховний Суд не вважає, що відзив позивача був необґрунтовано врахований під час апеляційного провадження.

Доводи ФОП Куліша О. П. щодо наявності підстав для часткового задоволення зустрічного позову є загальними твердження, які не містять обґрунтування з яких саме мотивів такий позов мав бути задоволений. Лише обставини задоволення первісного позову не вказують автоматично на наявність підстав для задоволення зустрічного позову. Крім того, в межах таких доводів скаржник також не наводить змістовних мотивів в межах підстав касаційного оскарження.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Про це зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19.

Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі №916/1004/18).

Відповідно, доводи скаржника спрямовані на спонукання до переоцінки вже досліджених та оцінених судами попередніх інстанцій доказів відхиляються Верховним Судом.

Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження в межах підстави касаційного оскарження, колегія суддів не убачає підстав для скасування оскарженої постанови.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржену постанову необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Куліша Олександра Павловича залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 30.04.2026 у справі № 904/3818/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ