Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №912/2719/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 912/2719/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянувши касаційну скаргу Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області)

на рішення Господарського суду Кіровоградської області від 17.12.2025 (суддя Закурін М. К.) та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026 (колегія суддів Кошля А. О., Демчина Т. Ю., Кучеренко О. І.) у справі

за позовом Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області)

до Олександрівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області

про стягнення 2 443 856,60 грн,

(у судове засідання з`явився представник скаржника Братухін О. Ю.),

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст і підстави позовних вимог

1.1. Державна екологічна інспекція Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) (позивач, апелянт, скаржник, Інспекція) звернулася до Господарського суду Кіровоградської області із позовом до Олександрівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області, у якому просила суд стягнути з відповідача на користь держави завдані збитки внаслідок засмічення та забруднення земельних ресурсів у загальному розмірі 2 443 856, 60 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у період з 29.04.2024 по 09.05.2024 Інспекцією проводилася планова перевірка дотримання Олександрівською селищною радою вимог природоохоронного законодавства в частині здійснення делегованих повноважень органів виконавчої влади. За результатами перевірки встановлено, що на території Олександрівської селищної громади знаходяться стихійні (несанкціоновані) сміттєзвалища на семи земельних ділянках за межами сіл Несваткове, Цвітне, Триліси, Михайлівка, Підлісне, Івангород та Ясинове, на яких складуються різні відходи (побутові, будівельні тощо), що призводить до засмічення та забруднення земель. Крім того, на земельних ділянках за межами с. Несваткове було відібрано проби ґрунту та встановлено забруднення земель з перевищенням гранично-допустимої концентрації забруднюючих речовин. Загальна сума шкоди від засмічення земельних ресурсів становить 2 026 697,82 грн, від забруднення 417158,78 грн. Оскільки сміттєзвалища знаходилися на земельних ділянках комунальної власності Олександрівської селищної ради, позивач вважає її відповідальною за завдану довкіллю шкоду.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як установили суди попередніх інстанцій і свідчать матеріали справи Державна екологічна інспекція Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) наділена повноваженнями здійснювати заходи державного нагляду (контролю) щодо дотримання законодавства про використання та охорону земель, у тому числі контроль за здійсненням органами місцевого самоврядування делегованих повноважень органів виконавчої влади у відповідній сфері.

У період з 29.04.2024 по 09.05.2024 Державною екологічною інспекцією Придніпровського округу проведено перевірку дотримання Олександрівською селищною радою вимог природоохоронного законодавства, за результатами якої складено Акт перевірки № 39/3.1-3.3-3.4-3.5-5.2-8/27 від 29.04.2024-09.05.2024.

Перевіркою встановлено, що на території Олександрівської селищної ради знаходяться стихійні (несанкціоновані) сміттєзвалища на семи земельних ділянках: за межами с. Несваткове (площа 29300 кв.м), за межами с. Цвітне (площа 900 кв. м), за межами с. Триліси (площа 1400 кв. м), за межами с. Михайлівка (площа 225 кв. м), за межами с. Підлісне (площа 2915,60 кв. м), за межами с. Івангород (площа 379,60 кв. м), за межами с. Ясинове (площа 1446 кв. м).

Правоустановлювальні документи на земельні ділянки під сміттєзвалищами відсутні. Олександрівська селищна рада не забезпечила належного виконання обов`язків у сфері управління відходами та охорони земель, зокрема: не розроблено та не затверджено місцеві плани управління відходами; не створено систему управління побутовими відходами; не забезпечено ліквідацію несанкціонованих сміттєзвалищ; не організовано створення полігонів для захоронення відходів; сміттєзвалища не оснащені системами захисту ґрунтових вод, вилучення та знешкодження біогазу та фільтрату.

На земельних ділянках за межами с. Несваткове загальною площею 29300 кв.м було здійснено відбір проб ґрунтів (Акт відбору проб ґрунтів № 29-24 від 30.04.2024), за результатами аналізу яких встановлено перевищення гранично-допустимої концентрації забруднюючих речовин: фосфору (показник 158,8 при нормі 99,7), хлоридів (показник 150,7 при нормі 44,3), щільного залишку (показник 0,3 при нормі 0,04), амонію (показник 41,1 при нормі 6,9), нітратів (показник 567,8 при нормі 6,6), що підтверджено Протоколом вимірювань показників складу та властивостей ґрунтів № 29-24 від 13.05.2024.

Нормативно-грошова оцінка земельних ділянок визначена на підставі листа Головного управління Держгеокадастру у Кіровоградській області від 17.06.2024 та становить 33514,29 грн за гектар (3,35 грн за 1 кв.м), оскільки земельні ділянки не сформовані відповідно до вимог Земельного кодексу України.

Голову селищної ради притягнуто до адміністративної відповідальності за ст. 52 КУпАП у вигляді штрафу в розмірі 850,00 грн (постанова від 09.05.2024), штраф сплачено добровільно у повному обсязі.

3. Короткий зміст судових рішень у справі

3.1. Господарський суд Кіровоградської області рішенням від 17.12.2025, яке Центральний апеляційний господарський суд постановою від 02.06.2026 залишив без змін, позов задовольнив частково. Стягнув з Олександрівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області на користь держави в особі Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) завдані збитки внаслідок засмічення та забруднення земельних ділянок у розмірі 1 733 708,78 грн. Стягнув з відповідача 20 804,06 грн компенсації по сплаті судового збору. В частині стягнення 710 147,82 грн, нарахованих за засмічення земельних ділянок за межами сіл Цвітне, Триліси, Михайлівки, Підлісного, Івангороду та Ясинове, відмовив з підстав недовдення факту спричинення забруднення таким засміченням.

Судові рішення аргументовані тим, що Державна екологічна інспекція Придніпровського округу мала право проводити перевірку дотримання Олександрівською селищною радою законодавства про використання та охорону земель, а також делегованих повноважень органів виконавчої влади у відповідній сфері. Визнано необґрунтованими заперечення відповідача щодо поширення на спірні правовідносини постанови КМУ від 13.03.2022 № 303, оскільки вона стосується припинення заходів контролю суб`єктів господарської діяльності, до яких селищна рада не відноситься.

На території Олександрівської селищної ради знаходяться стихійні сміттєзвалища на семи земельних ділянках, що підтверджується Актом перевірки. При цьому суд, посилаючись на висновки Верховного Суду у справах № 904/6886/17, № 909/6/18, № 905/31/17, № 922/3507/16, № 922/3877/21, № 912/4/24 та № 921/166/24, зазначив, що умовою кваліфікації правопорушення як засмічення земель є доведення факту виявлення на відкритому ґрунті сторонніх предметів і матеріалів, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища. Забруднення або можливе забруднення навколишнього природного середовища є кваліфікуючими ознаками такого правопорушення, як засмічення земель, за яке передбачено відповідальність у вигляді відшкодування шкоди.

Доведеним є лише факт засмічення та забруднення земельних ділянок за межами с. Несваткове загальною площею 29300 кв. м, на яких відбиралися проби ґрунту та встановлено перевищення гранично-допустимої концентрації забруднюючих речовин. Щодо інших земельних ділянок (за межами сіл Цвітне, Триліси, Михайлівки, Підлісного, Івангороду та Ясинове) зазначено, що проби ґрунту на них не відбиралися, забруднення земель не встановлено, а можливість забруднення цих ділянок внаслідок їх засмічення не доведена позивачем.

Наявні в матеріалах справи Схеми забруднення, засмічення земельних ділянок твердими побутовими відходами за межами с. Цвітне, с. Підлісне, с. Михайлівка, с. Ясинове, с. Триліси, та с. Івангород жодним чином не надає суду можливості встановити детальну інформацію про те, яке саме сміття розміщене на відповідній земельній ділянці та які характеристики останнє має, у тому числі яке з розміщеного сміття є побутовим тощо.

Спростовуючи доводи позивача про те, що підставою для нарахування та стягнення збитків є саме засмічення, а не забруднення земельної ділянки, суд апеляційної інстанції послався на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 13.04.2018 у справі № 904/6886/17 та зазначив, що у матеріалах справи відсутні та позивачем до місцевого господарського суду не подано жодного належного та допустимого доказу того, що зафіксоване в акті розміщення на належній відповідачу земельній ділянці сміття призвело або могло призвести до забруднення навколишнього природного середовища, як і не встановлено під час проведення перевірки, що вказане сміття має ознаки забруднюючих елементів, які стали або могли стати причиною можливого забруднення навколишнього природного середовища або мати прямий чи опосередкований шкідливий вплив на здоров`я людини. При цьому, сам по собі факт наявності на земельній ділянці сміття не є достатнім для того, щоб вважати землю засміченою і, як наслідок, не призводить до виникнення обов`язку відшкодувати шкоду, адже обов`язковою ознакою засмічення є таке засмічення земель, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, а відтак позивачу необхідно було встановити факт того, що засмічення призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, чого останнім зроблено не було.

Посилання позивача на те, що голову Олександрівської селищної ради Кропивницького району Кіровоградської області було визнано винним у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 52 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу, судом не прийнято до уваги, оскільки факт накладення такого штрафу не є достатнім доказом заподіяння відповідачем шкоди навколишньому природному середовищу.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

4.1. Інспекція звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення скасувати та задовольнити позовні вимоги.

Підставою касаційного оскарження є пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України.

Скаржник зазначає, що суди посилалися на постанови Верховного Суду від 13.04.2018 у справі № 904/6886/17, від 27.09.2018 у справі № 909/6/18, від 25.10.2018 у справі №905/31/17 та від 22.10.2020 у справі №922/5169/13 та дійшли висновку, що для кваліфікації правопорушення у вигляді засмічення земель необхідним є встановлення факту такого розміщення відходів на відкритому ґрунті, яке призвело або могло призвести до забруднення навколишнього природного середовища.

Заявник стверджує, що існує об`єктивна необхідність відступлення від сформованого висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах у частині фактичного ототожнення засмічення земель із забрудненням земель та обов`язковості доведення останнього для настання відповідальності за перше. Такий відступ необхідний для забезпечення ефективного захисту земельних ресурсів, належного застосування спеціального екологічного законодавства та формування послідовної судової практики, яка відповідатиме змісту нормативного регулювання та меті інституту відповідальності за засмічення земель.

На думку позивача, подальше застосування зазначеного правового підходу не відповідає змісту та меті спеціального екологічного законодавства, оскільки фактично призводить до ототожнення двох різних правових категорій - «засмічення земель» та «забруднення земель», які законодавець свідомо розмежував як окремі види порушень. Закон України «Про охорону земель», Закон України «Про управління відходами», Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» та Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 04.04.2007 № 149 (далі - Методика), не ототожнюють зазначені поняття та передбачають самостійні правові підстави відповідальності за кожне з них.

Фактично сформований у судовій практиці підхід призводить до ситуації, за якої засмічення земель втрачає своє самостійне правове значення, оскільки відповідальність за таке порушення ставиться у залежність від доведення ознак іншого правопорушення - забруднення земель. За такого підходу виявлення на земельній ділянці несанкціонованого сміттєзвалища, самовільного складування відходів та порушення встановлених вимог поводження з відходами саме по собі не породжує правових наслідків, якщо додатково не буде доведено забруднення ґрунтів або довкілля.

Крім того, такий підхід не узгоджується та нівелює превентивну функцію екологічного законодавства та суперечить принципу невідворотності відповідальності за порушення вимог щодо охорони земель, оскільки відповідальність за засмічення земель повинна наставати не лише після настання негативних екологічних наслідків, а й у випадках створення реальної загрози таким наслідкам шляхом незаконного розміщення відходів на земельних ділянках.

Також у скарзі зазначено про наявність різних підходів до застосування одних і тих самих норм матеріального права судами під час розгляду справ, які виникли з результатів одного заходу державного нагляду (контролю). Зокрема, за результатами розгляду справи № 912/3184/24, яка також виникла з обставин, встановлених тим самим актом перевірки, що й в справі №912/2719/25 Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Державної екологічної інспекції Придніпровського округу та стягнення шкоди, заподіяної засміченням земельних ресурсів.

Скаржник стверджує, що суди не звернули увагу на відмінності між термінами «засмічення» та «забруднення» земель, наведені у Методиці. Забруднення земель відбувається у тому разі, коли певні речовини проникли в ґрунт та призводить до зміни ґрунту, і це потрібно підтвердити лабораторними дослідженнями, а засмічення землі - без такого проникнення та не потребує будь-яких досліджень.

Виходячи із системного аналізу природоохоронного законодавства слідує, що мета цього законодавства - запобігання негативному впливу на навколишнє природне середовище, оскільки будь-яке порушення вимог природоохоронного законодавства може призвести до забруднення навколишнього природного середовища. Згідно зі статтею 1 Закону України «Про охорону земель» засмічення земель полягає у наявності на земельній ділянці сторонніх предметів, матеріалів, відходів чи інших речовин без відповідних дозволів. Виявлення на відкритому ґрунті відходів саме по собі свідчить про порушення встановленого режиму використання земель та є самостійним видом негативного впливу на земельні ресурси. Методика передбачає окремий порядок визначення шкоди, завданої засміченням земель, який не ставиться у залежність від обов`язкового встановлення лабораторними дослідженнями факту хімічного забруднення ґрунтів.

Натомість судами проігноровано встановлені перевіркою обставини щодо наявності на земельних ділянках несанкціонованих сміттєзвалищ значної площі, відсутності правовстановлюючих документів та складування твердих побутових відходів без визначених законом підстав.

У наведених судом справах йдеться про розміщення на невеликих (не значних за розміром) земельних ділянках підприємства різних відходів. І в цій справі можливо припустити, що такі відходи не призводять до значного забруднення довкілля. Тоді як у спірній справі йдеться про стихійні (несанкціоновані) сміттєзвалища на яких складуються різні відходи протягом тривалого часу (роками).

Позивач вважає, що у спірних відносинах наявні всі елементи складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, яка виявилась у засмічення землі, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою Відповідача, адже шкода виступає об`єктивним наслідком поведінки Відповідача через недотримання вимог природоохоронного законодавства, самої шкоди, вина полягає в недотриманні вимог природоохоронного законодавства.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

5.2. Відповідно до статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

5.3. Згідно з пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Зі змісту зазначеної норми вбачається, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, із чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частина статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів для такого відступлення.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду, суд повинен мати ґрунтовні підстави - попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, постанови Верховного Суду від 28.09.2021 у справі № 910/8091/20, від 24.06.2021 у справі № 914/2614/13).

Відповідно до частини першої статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом. Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: 1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції); 2) ухвалення рішення Конституційним Судом України; 3) нечіткість закону (невідповідності критерію «якість закону»), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права; 4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; 5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Отже, необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

Водночас, зі змісту поданої касаційної скарги вбачається, що скаржник у контексті приписів пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України вмотивовано не обґрунтував необхідність відступлення від висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 13.04.2018 у справі № 904/6886/17, від 27.09.2018 у справі № 909/6/18, від 25.10.2018 у справі № 905/31/17 та від 22.10.2020 у справі № 922/5169/13.

5.4. Відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються, зокрема, Законами України "Про охорону навколишнього природного середовища", "Про відходи", "Про охорону земель", Земельним кодексом України.

Частиною першою статті 35 Закону України "Про охорону земель" передбачено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов`язані, зокрема дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; забезпечувати захист земель від пожеж, ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур`янами, чагарниками і дрібноліссям.

Відповідно до статті 56 Закону України "Про охорону земель" юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

У статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність (частина перша). Підприємства, установи, організації та громадяни зобов`язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України (частина четверта).

Частиною першою статті 69 цього Закону визначено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.

Економічні заходи забезпечення охорони навколишнього природного середовища, передбачають відшкодування в установленому порядку збитків, завданих порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища (стаття 41 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища").

Статтею 96 Земельного кодексу України на землекористувачів покладено обов`язок додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля.

Відповідно до статті 211 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність, зокрема, за псування сільськогосподарських угідь та інших земель, їх забруднення хімічними та радіоактивними речовинами і стічними водами, засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами.

Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.

Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за заподіяння позадоговірної шкоди встановлені статтею 1166 ЦК України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Для застосування такої міри відповідальності, як відшкодування шкоди, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення: протиправна поведінка, шкода, причинний зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, вина. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов`язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою. У свою чергу, відповідач повинен довести, що в його діях відсутня вина у заподіянні шкоди. Аналогічні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 17.03.2020 у справі №912/823/18, від 03.11.2021 у справі №922/1705/20, від 18.12.2020 у справі №922/3414/19, від 02.06.2022 у справі №920/821/18.

Порядок розрахунку розмірів відшкодування шкоди органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, суб`єктами господарювання та фізичними особами, через забруднення земель хімічними речовинами, їх засмічення промисловими, побутовими та іншими відходами, допущеного внаслідок дії чи бездіяльності, встановлює Методика.

У пунктах 3.1-3.3 вказаної Методики визначено, що:

- землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені негативні кількісні або якісні зміни, що сталися в результаті господарської діяльності чи впливу інших чинників. При цьому зміни можуть бути зумовлені не тільки появою в зоні аерації нових шкодочинних речовин, яких раніше не було, а і збільшенням вмісту речовин, що перевищує їх граничнодопустиму концентрацію, які характерні для складу незабрудненого ґрунту або у порівнянні з даними агрохімічного паспорта (для земель сільськогосподарського призначення) (п. 3.1);

- землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища (п. 3.2);

- факти забруднення (засмічення) земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення та засмічення земель (п. 3.3).

Відповідно до п. 3.4 Методики визначення обсягу забруднення земельних ресурсів у кожному випадку є самостійним завданням через різноманітність геоморфологічних, геологічних та гідрологічних умов. За наявності інформації про кількість (об`єм, маса) забруднюючої речовини, яка проникла у певний шар землі, визначаються площа, глибина проникнення.

Пунктами 3.5, 3.5.1 Методики визначено, що при виявленні засмічення визначаються на місці обсяги засмічення відходами та інші показники, які необхідні для визначення розмірів шкоди. Об`єм відходів (куб.м), що спричинили засмічення, встановлюють за об`ємними характеристиками цього засмічення через добуток площі засмічення земельної ділянки та товщини шару цих відходів. Товщину шару відходів ділянки визначають вимірюванням.

Згідно з пунктами 5.1, 5.2 Методики розміри шкоди обчислюються уповноваженими особами, що здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства, на основі актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт засмічення земель, протягом шести місяців з дня виявлення порушення. Основою розрахунків розміру шкоди від засмічення земель є нормативна грошова оцінка земельної ділянки, що засмічена.

У постановах Верховного Суду від 13.04.2018 у справі № 904/6886/17, від 27.09.2018 у справі № 909/6/18, від 25.10.2018 у справі №905/31/17 викладено висновок проте, що відповідно до норм природоохоронного законодавства, зокрема Методики, умовою кваліфікації такого правопорушення, як засмічення земель, що є підставою для настання відповідальності та відшкодування шкоди, спричиненої таким засміченням, є доведення факту виявлення на відкритому ґрунті сторонніх предметів і матеріалів, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища. Отже, забруднення або можливе забруднення навколишнього природного середовища є кваліфікуючими ознаками такого правопорушення, як засмічення земель, за яке передбачено відповідальність у вигляді відшкодування шкоди.

Тобто, заявляючи вимоги про відшкодування шкоди внаслідок засмічення земельної ділянки позивачу необхідно довести, що таке засмічення призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища (наприклад землі, надр, води, атмосферного повітря, тощо), відобразивши відповідне, зокрема, в оформленому відповідно до пункту 3.3 Методики акті перевірки, що підтверджує факт засмічення земельної ділянки та є носієм доказової інформації про виявлені контролюючим органом порушення вимог природоохоронного законодавства суб`єктами господарювання.

Аналогічні висновки також викладено у постановах Верховного Суду від 28.04.2026 у справі № 909/350/25 , від 29.07.2025 у справі № 906/598/24, від 18.02.2025 у справі № 921/166/24, від 14.10.2024 у справі № 912/4/24, від 21.11.2023 у справі №922/3877/21, від 23.08.2023 у справі № 912/2836/21, від 22.10.2020 у справі № 922/5169/13, від 22.11.2018 у справі № 922/3507/16.

Тобто, висновки щодо кваліфікації такого правопорушення, як засмічення земель, є усталеними і практика Верховного Суду є сформованою протягом тривалого часу.

Колегія суддів зауважує, що вказаний висновок заснований на тлумаченні та застосування приписів Методики, а саме пункту 3.2, який чітко встановлює, що землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.

Саме з огляду на зміст зазначеного пункту вбачається, що забруднення або можливе забруднення навколишнього природного середовища є кваліфікуючими ознаками такого правопорушення, як засмічення земель, за яке передбачено відповідальність у вигляді відшкодування шкоди.

Колегія суддів вважає помилковими доводи скаржника про те, що за такого підходу виявлення на земельній ділянці несанкціонованого сміттєзвалища, самовільного складування відходів та порушення встановлених вимог поводження з відходами саме по собі не породжує правових наслідків, якщо додатково не буде доведено забруднення ґрунтів або довкілля.

Зміст пункту 3.2 визначає дві альтернативні ознаки, які необхідно довести у контексті визначення чи є відповідна земельна ділянка засміченою, а саме наявність предметів і матеріалів, сміття без відповідних дозволів, що 1) призвело або 2) може призвести до забруднення навколишнього середовища. Отже, під час оформлення, зокрема, актів перевірок (пункт 3.3 Методики) та визначення обсягів засмічення та об`єму відходів (пункти 3.5, 3.5.1 Методики) передбачається визначення можливості впливу відповідних відходів на навколишнє природнє середовище, як вже наявним фактом забрудення, так і подальшої можливості такого забруднення внаслідок засмічення. Саме внаслідок встановлення і доведення зазначених обставин можливе відшкодування шкоди внаслідок засмічення земельної ділянки.

У свою чергу, безпідставними є твердження позивача про те, що висновки Верховного Суду нівелюють превентивну функцію екологічного законодавства та суперечить принципу невідворотності відповідальності за порушення вимог щодо охорони земель. Приписи пункту 3.2 Методики і, як наслідок, висновки Верховного Суду вказують на необхідність доведення, що сторонні предмети і матеріали, сміття яке розміщено на відкритому ґрунті без відповідних дозволів, може призвести до забруднення навколишнього природного середовища. У випадку доведення можливого настання негативних екологічних наслідків відповідні земельні ділянки будуть вважатися засміченими, що і зумовлює наявність підстав для відповідальності.

У справі № 912/2719/25, частково задовольняючи позовні вимоги, суди попередніх інстанцій зауважили, що стосовно інших земельних ділянок (за межами сіл Цвітне, Триліси, Михайлівки, Підлісного, Івангороду та Ясинове) проби ґрунту не відбиралися, забруднення земель не встановлено, а можливість забруднення цих ділянок внаслідок їх засмічення не доведена позивачем. Наявні в матеріалах справи Схеми забруднення, засмічення земельних ділянок твердими побутовими відходами за межами с. Цвітне, с. Підлісне, с. Михайлівка, с. Ясинове, с. Триліси, та с. Івангород жодним чином не надає суду можливості встановити детальну інформацію про те, яке саме сміття розміщене на відповідній земельній ділянці та які характеристики останнє має, у тому числі яке з розміщеного сміття є побутовим тощо.

Отже, колегія суддів зауважує, що саме зважаючи на надані позивачем докази, суди не вбачали забруднення або можливості забруднення земельних ділянок у розумінні приписів Методики.

Тобто, позивачем не доведено вчинення відповідачем правопорушення, яке могло б бути підставою для настання відповідальності та відшкодування шкоди.

З огляду на зазначене, Верховний Суд вважає, що заявник не навів обґрунтованих доводів про те, що викладений вище висновок щодо застосування приписів Методики є помилковим, неефективним чи такий підхід застарів внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання. Доводи скаржника фактично побудовані на помилковому тлумаченні норм права і не враховують чітких та однозначних положень пункту 3.2 Методики.

У свою чергу, посилання скаржника на те, що за результатами розгляду справи № 912/3184/24, Центральний апеляційний господарський суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог Державної екологічної інспекції Придніпровського округу та стягнення шкоди, заподіяної засміченням земельних ресурсів жодним чином не вказує на наявність підстав для відступу від наведених вище висновків Верховного Суду. Згідно з частиною четвертою статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Водночас висновки апеляційного господарського суду під час розгляду справи № 912/3184/24 зумовлені власною оцінкою обставин та стосуються конкретно досліджених і оцінених доказів.

Колегія суддів вважає, що суди попередніх інстанцій надали оцінку доказам, які наявні у матеріалах справи і на підставі зазначеного, правильно застосували наведені вище висновки Верховного Суду. У свою чергу, підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася і ґрунтовних доводів для відступу від висновків Верховного Суду у межах цього касаційного провадження не встановлено.

Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Про це зазначено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц та об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.09.2020 у справі № 908/1795/19.

Верховний Суд є судом права, а не факту, тому діючи у межах повноважень та порядку, визначених статтею 300 ГПК України, він не може встановлювати обставини справи, збирати й перевіряти докази та надавати їм оцінку (постанови Верховного Суду від 03.02.2020 у справі № 912/3192/18, від 12.11.2019 у справі № 911/3848/15, від 02.07.2019 у справі №916/1004/18).

Зважаючи на викладене, оскільки доводи скаржника щодо неправильного застосування судами норм матеріального права і порушення норм процесуального права не знайшли підтвердження в межах підстави касаційного оскарження, колегія суддів не убачає підстав для скасування судових рішень.

6. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги та норми права, якими керувався суд

6.1. За змістом пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

6.3. Ураховуючи викладене, зважаючи на зазначені положення законодавства, оскаржені судові рішення необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

7. Розподіл судових витрат

7.1. Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржувані судові рішення, то відповідно до статті 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору необхідно покласти на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Державної екологічної інспекції Придніпровського округу (Дніпропетровська та Кіровоградська області) залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Кіровоградської області від 17.12.2025 та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026 у справі № 912/2179/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ