Окрема думка від 29 вересня 2026 р. у справі №916/349/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ОКРЕМА ДУМКА

судді Кібенко О.Р.

30 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 916/349/24

1. Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, розглянувши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Будівельна фірма Паритетбудінвест" (далі - ТОВ "Будівельна фірма Паритетбудінвест") на постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пролог ТД" (далі - ТОВ "Пролог ТД") до ТОВ "Будівельна фірма Паритетбудінвест", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Товариство з обмеженою відповідальністю "АВТОДОР" (далі - ТОВ "АВТОДОР"), про стягнення 9 474 835 грн, касаційну скаргу задовольнив частково, постанову суду апеляційної інстанції скасував, а справу передав на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

2. Не можу погодитися з ухваленим колегією суддів рішенням, виходячи з таких міркувань.

3. У цій справі ТОВ "Пролог ТД" звернулося до Господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ "Будівельна фірма Паритетбудінвест" про стягнення 9 474 835 грн заборгованості за договором поставки від 10.01.2022 №1001-1х/2022, посилаючись на те, що відповідач не оплатив товар, переданий за видатковими накладними від 14.01.2022.

4. ТОВ "Будівельна фірма Паритетбудінвест" заперечувало проти позову. У відзиві відповідач стверджував, що не відряджав свого представника Новака О.С. до місця відвантаження товару (смт Запитів Львівської обл.), а автомобілі, зазначені у товарно-транспортних накладних, 14.01.2022 перебували в Одеській області. У запереченнях від 08.04.2024 відповідач додатково заявив, що його директор Соболєв А.М. не підписував договір, додатки до нього та довіреність, а Новак О.С. не підписував видаткові та товарно-транспортні накладні.

5. Суди попередніх інстанцій встановили, зокрема, таке:

- 10.01.2022 сторони уклали договір поставки №1001-1х/2022; додатком №2 погодили товар на суму 9 974 835 грн, поставку кількома партіями до 15.01.2022 зі складу продавця, оплату протягом 30 днів з дати відвантаження;

- 14.01.2022 позивач виставив рахунок №5 на всю суму товару, відповідач видав довіреність №1 на отримання цінностей Новаком О.С.; того ж дня сторони підписали видаткові накладні №2, №3, №4 та товарно-транспортні накладні №1, №2, №3, в яких перевізником зазначено ТОВ "АВТОДОР", а замовником перевезення - відповідач; накладні з боку покупця містять підпис від імені Новака О.С. та відтиск печатки відповідача; товарно-транспортні накладні підписані також водіями перевізника;

- 19.01.2022 відповідач перерахував позивачу 500 000 грн з призначенням платежу "оплата за матеріали згідно дог №1004-1Х/2022 від 10.01.2022"; жодного іншого договору між сторонами матеріали справи не містять; повернення цих коштів відповідач ніколи не вимагав;

- у податковій звітності за січень - березень 2022 року відповідач відобразив операції з позивачем і сформував податковий кредит; уточнюючі декларації з від`ємними значеннями за ці періоди відповідач подав 16.02.2025 та 15.04.2025, вже після звернення позивача до суду;

- за висновком призначеної судом першої інстанції почеркознавчої експертизи підписи від імені Новака О.С. на видаткових та товарно-транспортних накладних виконані іншою особою; стосовно підписів Соболєва А.М. експерт не зміг дати відповідь через значну варіаційність зразків;

- ТОВ "АВТОДОР" повідомило, що зазначені у накладних автомобілі 14.01.2022 не перебували у Львівській області, на підтвердження чого відповідач і третя особа надали роздруківки GPS-звітів та документи про встановлення навігаційного обладнання;

- претензію про сплату боргу позивач надіслав 09.01.2024, тобто майже через два роки після спірної поставки.

6. Господарський суд Одеської області рішенням від 09.10.2025 у задоволенні позову відмовив, виходячи з того, що за висновком експерта накладні підписані не Новаком О.С. , перевізник заперечив перевезення, а доказів реального руху товару (заяв свідків, фото- чи відеофіксації, довідок про габаритно-ваговий контроль тощо) позивач не надав, тому докази відповідача про відсутність господарської операції є більш вірогідними.

7. Південно-західний апеляційний господарський суд постановою від 27.04.2026 це рішення скасував і ухвалив нове, яким позов задовольнив. Дослідивши ті самі докази, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

- договір, додатки до нього, довіреність, видаткові та товарно-транспортні накладні містять відтиск печатки відповідача; доказів втрати, викрадення чи використання печатки поза волею товариства, як і звернення до правоохоронних органів, відповідач не надав;

- товарно-транспортні накладні підписані водіями перевізника, і жоден з учасників справи, включно з ТОВ "АВТОДОР", не пояснив, з яких підстав водії своїми підписами засвідчили отримання товару для перевезення, якщо перевезення не було;

- відповідач здійснив часткову оплату в сумі 500 000 грн і протягом понад двох років не вимагав повернення цих коштів, хоча стверджує про відсутність будь-яких договірних відносин з позивачем; зазначення іншого номера договору у призначенні платежу є технічною опискою, оскільки іншого договору не існує;

- відповідач відобразив операції з позивачем у податковому обліку і сформував податковий кредит, а скоригував звітність лише через три роки, після подання позову; пояснення про помилку бухгалтера не підтверджені, оскільки декларації підписав директор;

- у відзиві на позов відповідач не заперечував укладення договору, видачу довіреності та підписання накладних, а відповідну позицію заявив лише після отримання відповіді на відзив;

- надані відповідачем GPS-звіти є роздруківками програми невідомого походження, з яких неможливо встановити, яким обладнанням і на якому носії фіксувалось місцезнаходження автомобілів та чи могли дані змінюватися; документи про встановлення обладнання містять розбіжності;

- заяви свідків Соболєва А.М. та Новака О.С. , які є працівниками відповідача, суперечать сукупності інших доказів;

- факти, на які посилається позивач, скоріше мали місце, ніж не мали, а відповідач їх не спростував; поведінка відповідача є непослідовною та суперечливою.

8. ТОВ "Будівельна фірма Паритетбудінвест" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило постанову апеляційного суду скасувати і передати справу на новий розгляд, а у доповненнях до скарги - залишити в силі рішення суду першої інстанції. Скаржник посилався на п.1 та п.4 ч.2 ст.287 ГПК і стверджував, зокрема, що суд апеляційної інстанції надав відтиску печатки вирішального значення всупереч висновку експерта, не дослідив реального руху товару, безпідставно відхилив показання свідків і GPS-звіти, помилково оцінив платіж на 500 000 грн як часткову оплату за спірним договором та застосував засади добросовісності замість встановлення факту поставки.

9. Верховний Суд у постанові від 30.09.2026 виходив, зокрема, з такого:

- висновок експерта підтверджує доводи відповідача про те, що накладні не містять такого обов`язкового реквізиту, як особистий підпис уповноваженого представника; надавши перевагу відтиску печатки над висновком експерта, апеляційний суд фактично нівелював такий обов`язковий реквізит спірних первинних документів як особистий підпис відповідальної особи і поклав на відповідача обов`язок довести обставини появи відтиску його печатки на документах;

- суд апеляційної інстанції не з`ясував, кому фактично було передано товар на складі позивача, чи перевіряв позивач особу уповноваженого представника покупця, за яких обставин і коли підписано накладні та чи пов`язують умови договору передачу товару перевізнику з виконанням постачальником свого обов`язку;

- відхиляючи показання свідків як такі, що суперечать іншим доказам, суд не конкретизував, з якими саме доказами, а не встановленими судом обставинами, не узгоджуються показання свідка, і не врахував норми ст.89 ГПК щодо можливості допиту свідка;

- суд не пояснив, чому надає перевагу підписам водіїв над доказами, наданими відповідачем та третьою особою, і передчасно визнав GPS-звіти недостовірними;

- визнавши зазначення іншого номера договору у призначенні платежу технічною опискою, суд виходив з того, що відповідач не спростував твердження позивача, тоді як саме позивач мав довести, що оплата здійснена за спірним договором; врахування висновків Верховного Суду про визнання боргу частковою оплатою є помилковим, оскільки вони стосуються ст.264 ЦК;

- суд надав вирішального значення первісному формуванню податкового кредиту, хоча податкова звітність сама по собі не може підміняти доказів реального руху активів, а подання уточнюючих декларацій є передбаченим законом способом виправлення податкової звітності;

- суд апеляційної інстанції застосував загальні засади добросовісності, справедливості та розумності як додаткову підставу для задоволення позову, не встановивши факту отримання відповідачем товару, з яким закон пов`язує виникнення обов`язку його оплатити, а тому такий висновок є передчасним.

10. Верховний Суд визнав висновки суду апеляційної інстанції про поставку товару передчасними і скасував постанову на підставі п.1 ч.3 ст.310 ГПК з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

11. Не погоджуюсь із цією позицією. Вважаю, що доводи касаційної скарги не давали підстав для скасування постанови апеляційного суду, а Верховний Суд, задовольняючи скаргу, вийшов за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені ст.300 ГПК.

12. Відповідно до ч.2 ст.300 ГПК суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

13. Ця норма відображає розподіл функцій та меж розгляду справи судами. Суди першої та апеляційної інстанцій безпосередньо досліджують докази й на підставі їх повної, всебічної, об`єктивної та безпосередньої оцінки формують внутрішнє переконання щодо встановлених обставин справи (ст.86 ГПК). Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування норм права на підставі вже встановлених обставин. Незгода з результатом оцінки доказів, якщо ця оцінка здійснена і вмотивована, не є підставою для скасування судового рішення.

14. У цій справі апеляційний суд дослідив ті докази, на які посилається скаржник: висновок експерта, заяви свідків, GPS-звіти, листи перевізника та ТОВ "ДЖ ЕС ЕМ ДЖ ПІ ЕС ТЕХНОЛОГІЇ", податкову звітність, банківську виписку. Щодо кожної групи доказів суд навів мотиви, чому вважає їх недостатніми для спростування факту поставки або чому надає перевагу іншим доказам. З цими мотивами можна погоджуватися або ні, проте вони є оцінкою доказів по суті, а не свідчать про її відсутність.

15. Постанова Верховного Суду, хоча й оперує термінами "передчасність" і "ненадання належної правової оцінки", однак по суті свідчить про незгоду з результатом оцінки доказів. Верховний Суд вказує, що відтиск печатки не може переважати над висновком експерта (пункти 102, 104); визнає помилковим висновок про технічну описку у призначенні платежу (п.141); вважає, що податковому кредиту не можна було надавати вирішального значення (п.148); вимагає пояснити, чому підписам водіїв надано перевагу над доказами відповідача та третьої особи, які стосуються тієї самої обставини (п.138); вважає передчасним висновок про недостовірність GPS-звітів (п.136). Кожен із цих пунктів стосується переваги одних доказів над іншими, яке відповідно до ч.2 ст.300 ГПК виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

16. Те, що суд першої інстанції оцінив ті самі докази іншим чином, ніж суд апеляційної інстанції, не означає, що одна з оцінок здійснена з порушенням норм процесуального права. Суд апеляційної інстанції відповідно до ст.269 ГПК переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами і має право повторно дослідити докази й надати їм іншу оцінку. У цьому полягає призначення апеляційної перегляду справи.

17. Хочу зауважити, що ця справа є складною для реконструкції подій, і версія кожної зі сторін викликає сумніви. Позивач стверджує, що 14.01.2022 відвантажив товар на майже 10 млн грн, однак отримав лише 500 000 грн і протягом двох років не пред`являв жодних вимог; підписи на накладних виконані не тим представником, який зазначений у довіреності. Відповідач стверджує, що жодних відносин з позивачем не мав, однак його печатка стоїть на договорі, додатках, довіреності та накладних; він сплатив позивачу 500 000 грн за договором, якого, за його ж словами, не існує, і ніколи не вимагав ці кошти назад; відобразив операцію у податковому обліку; почав заперечувати підписи лише в ході судового розгляду, а податкову звітність скоригував після подання позову.

18. Саме для таких ситуацій був запроваджений стандарт вірогідності доказів (ст.79 ГПК). Суд не має встановлювати істину з достовірністю; він має визначити, яка з версій є більш вірогідною з урахуванням сукупності досліджених доказів. У разі, якщо докази обох сторін мають певні недоліки, то вибір між ними є питанням внутрішнього переконання суду, який безпосередньо досліджував докази, і не підлягає перегляду в касаційному порядку, якщо він належно вмотивований.

19. Суд апеляційної інстанції цей стандарт застосував правильно: не обмежився обставиною наявності відтиску печатки, як стверджує Верховний Суд, а оцінив сукупність обставин: наявність печатки на всіх документах за відсутності доказів її втрати; довіреність, видачу якої відповідач не спростував; підписи водіїв перевізника; часткову оплату; податковий облік; відсутність вимог про повернення коштів; зміну процесуальної позиції відповідача; подання уточнюючих декларацій після пред`явлення позову. Жодна з цих обставин окремо не доводить факту поставки, водночас у сукупності вони роблять версію позивача більш вірогідною, ніж версію відповідача. Такий висновок відповідає ч.2 ст.86 ГПК.

20. Верховний Суд натомість розглядає кожен доказ ізольовано і щодо кожного констатує, що сам по собі він поставку не підтверджує: печатка не замінює підпис, часткова оплата не прив`язана до договору, податкова звітність не підміняє руху товару. Такий підхід суперечить вимозі оцінки доказів у сукупності і фактично повертає справу до стандарту достовірності, від якого законодавець відмовився у 2019 році.

21. Суд апеляційної інстанції не відхилив висновок експерта і не надав печатці перевагу над ним. Висновок експерта встановлює лише, що підпис на накладних виконано не Новаком О.С. Він не встановлює, що товар не було передано. Апеляційний суд врахував це і виходив з того, що за наявності печатки відповідача, його довіреності, часткової оплати та податкового обліку невстановлення особи, яка фактично розписалася у накладних, не спростовує отримання товару відповідачем. Це узгоджується з висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 28.03.2023 у справі №916/2492/21, на який посилається скаржник: печатка не є єдиним і належним доказом, а оцінюється у сукупності з іншими доказами.

22. Верховний Суд у п.104 постанови вказує апеляційному суду на помилковість покладення на відповідача обов`язку довести обставини появи відтиску його печатки на документах. Вважаю це зауваження безпідставним. Відтиск печатки є доказом, наданим позивачем на підтвердження участі відповідача у господарській операції. Після того, як позивач надав цей доказ разом з довіреністю і доказами часткової оплати, тягар спростування перейшов до відповідача (ч.1 ст.74, ст.79 ГПК). Відповідач мав пояснити, як його печатка потрапила на документи, якщо ніяких відносин з позивачем не існувало, проте він цього не зробив. Це не "концепція негативного доказу", про яку йдеться у п.81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, а звичайний перехід тягаря доказування після подання стороною відповідних доказів.

23. Також не можу погодитися з пунктами 106-111 постанови Верховного Суду, відповідно до яких з п.2.1.3 договору фактично вбачається обов`язок постачальника перевірити особу представника покупця і вказано, що суд апеляційної інстанції не з`ясував, чи здійснив позивач таку перевірку. Такого обов`язку договір не містить, що визнає і сам Верховний Суд ("непогоджений за умовами договору"). Скаржник на наявність такого обов`язку не посилався. Формування його касаційним судом з наступним направленням справи для встановлення нових обставин виходить за межі перегляду, встановлені ч.1 ст.300 ГПК.

24. Висновок про те, що саме позивач повинен був довести, що 500 000 грн сплачено за спірним договором (п.141), не враховує стандарт вірогідності доказів. Позивач надав виписку про надходження коштів від відповідача з призначенням "оплата за матеріали". Відповідач, стверджуючи про інший договір, не надав ні цього договору, ні будь-яких доказів його існування, ні пояснень, чому протягом двох років не вимагав повернення коштів. За таких обставин висновок апеляційного суду про технічну описку в номері договору є не перекладенням тягаря доказування, а оцінкою вірогідності доказів, наданих сторонами справи. Посилання суду апеляційної інстанції на постанови Верховного Суду щодо визнання боргу частковою оплатою зроблені в контексті застосування ст.264 ЦК (переривання перебігу позовної давності), однак це не впливає на правильність висновку по суті: часткова оплата є одним із доказів у сукупності, а не самостійною підставою для задоволення позову.

25. Верховний Суд сам визнає, що виклик свідка не є обов`язковою умовою для оцінки його показань (п.88). Апеляційний суд мотивував відхилення заяв Соболєва А.М. та Новака О.С. тим, що вони суперечать документам з печаткою відповідача, факту часткової оплати та податковому обліку, і зазначив, що обидва є працівниками відповідача. Зацікавленість свідка не робить його показання недопустимими, але береться до уваги при оцінці їх достовірності. Суд апеляційної інстанції навів мотиви, і вважаю їх достатніми. Вимога конкретизувати, яким саме доказам суперечать показання, коли ці докази перелічені у тій самій постанові, є надмірно формальною.

26. Погоджуюсь, що висновок апеляційного суду про те, що заперечення відповідача від 08.04.2024 взагалі не мали братись до уваги, є суперечливим, оскільки суд водночас врахував висновок експертизи, призначеної за цими запереченнями. Однак цей недолік не вплинув на результат розгляду справи. Суд апеляційної інстанції фактично розглянув доводи про непідписання документів по суті і відхилив їх з урахуванням сукупності доказів. Відповідно до ч.2 ст.311 ГПК не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

27. Доводи про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у справах №916/2492/21, №910/14900/19, №922/2115/19 та інших, на мою думку, не підтвердилися. У всіх цих справах Верховний Суд сформулював загальний підхід: за наявності спору щодо реальності операції суд досліджує не лише первинні документи, а й інші докази, оцінюючи їх у сукупності. Апеляційний суд саме так і вчинив. При цьому, Верховний Суд у справі №916/2492/21 погодився з оцінкою доказів, здійсненої судами попередніх інстанцій незважаючи на те, що там так само мала місце часткова оплата з посиланням на договір. Послідовне застосування цього підходу вимагало б залишити без змін і оцінку доказів, здійснену апеляційним судом у цій справі, а не замінювати її власною оцінкою суду касаційної інстанції.

28. Застосування судом апеляційної інстанції засад добросовісності (пункти 151-155 постанови) є додатковим мотивом, а основний мотив полягає у встановленні факту поставки за сукупністю доказів. Навіть якщо виключити твердження про суперечливу поведінку відповідача, висновок суду по суті залишається незмінним.

29. Направлення справи на новий розгляд із вказівками, наведеними у пунктах 106-113, 128-129, 139, 141 постанови, фактично визначає результат цього розгляду. Апеляційному суду запропоновано встановити, кому саме було передано товар, чи перевіряв постачальник особу отримувача, за яких обставин підписано накладні, за яким договором сплачено 500 000 грн. Жодну з цих обставин за наявними доказами через чотири роки після подій встановити неможливо, і жодна зі сторін на них не посилалася. За такого підходу новий розгляд зводиться до переоцінки тих самих доказів з фактично наперед визначеним результатом, що є втручанням суду касаційної інстанції в оцінку доказів у прихованій формі.

30. Результатом буде те, що покупець, чия печатка стоїть на всіх документах, який сплатив частину ціни, відобразив операцію у податковому обліку і два роки не ставив під сумнів існування відносин з постачальником, звільняється від оплати, оскільки підпис на накладних виконано не тією особою, яка зазначена у довіреності. Вважаю, що такий результат не узгоджується ані зі стандартом вірогідності доказів, ані з принципом добросовісності.

31. З урахуванням цього, на мою думку, Верховний Суд повинен був касаційну скаргу ТОВ "Будівельна фірма Паритетбудінвест" залишити без задоволення, а постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 27.04.2026 - без змін.

Окрему думку складено відповідно до ч.3 ст.34 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя О. Кібенко