Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №910/18376/20 (918/641/22) — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/18376/20 (918/641/22)

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Огородніка К. М.- головуючого, Васьковського О. В., Погребняка В. Я.

за участю секретаря судового засідання Сулім А. В.

за участю представників: Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтале" - Гурай-Рацун О.В.; Товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей" - Раєнок В.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтале"

на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026

у справі № 910/18376/20 (918/641/22)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтале"

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей";

2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Артфінброк";

3) Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитна установа "Інвестиційна";

4) Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова Оферта"

про визнання недійсними правочинів

в межах справи № 910/18376/20

за заявою Приватного акціонерного товариства "F&C REALTY"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей"

про визнання банкрутом, -

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та історія справи

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/18376/20 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей" (далі - ТОВ "Апогей", боржник) на стадії процедури розпорядження майном боржника,, введеної ухвалою цього суду від 23.01.2025.

Разом з тим у серпні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Монтале" (далі - ТОВ "ФК "Монтале", позивач) (у подальшому змінило назву на Товариство з обмеженою відповідальністю "Монтале" (далі - ТОВ "Монтале") звернулося до Господарського суду Рівненської області з позовом до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю "Апогей" (далі - ТОВ "Апогей"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Артфінброк" (далі - ТОВ "ФК "Артфінброк"), Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредитна установа" Інвестиційна" (далі - ТОВ "КУ" Інвестиційна", Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова оферта" (далі - ТОВ "Фінансова оферта") про визнання недійсними правочинів, а саме:

- Договору про відступлення права вимоги, укладеного 02.10.2020 між ТОВ "Апогей" та ТОВ "ФК "Монтале", за яким ТОВ "Апогей" відступило ТОВ "ФК "Монтале" право вимоги первісного кредитора за Попереднім договором про відступлення права вимоги № 1/240120 від 24.01.2020;

- Договору № 1-22/22 від 22.02.2021 про відступлення права вимоги грошових зобов`язань, укладеного між ТОВ "Апогей" та ТОВ "ФК "Артфінброк", згідно з яким ТОВ "Апогей" відступило ТОВ "ФК "Артфінброк" право вимоги до ТОВ "ФК "Монтале" за Договором про відступлення права вимоги від 02.10.2020;

- Договору № 1-18/03 від 18.03.2021 про відступлення права вимоги грошових зобов`язань, укладеного між ТОВ "ФК "Артфінброк" та ТОВ "КУ "Інвестиційна" укладено, згідно з яким ТОВ "ФК "Артфінброк" відступило ТОВ "КУ "Інвестиційна" право вимоги до ТОВ "ФК "Монтале" за Договором про відступлення права вимоги від 02.10.2020.

В обґрунтування позовних вимог позивач вказував, що Попередній договір про відступлення права вимоги № 1/240120 від 24.01.2020, а також, додаткові угоди № 1 та № 2 від 02.10.2020 до попереднього договору є нікчемними, тобто такими, що не породжують жодних прав та обов`язків для сторін.

У цьому зв`язку позивач стверджував, що Договір про відступлення права вимоги від 02.10.2020, згідно з яким ТОВ "Апогей" відступив ТОВ "ФК "Монтале" право вимоги за Попереднім договором № 1/240120 від 24.01.2020, має бути визнаним недійсним, оскільки об`єктом передачі за ним є недійсне право вимоги.

Крім того, на переконання позивача, Договір про відступлення права вимоги від 02.10.2020, укладений між ТОВ "Апогей" та ТОВ "ФК "Монтале", є підробленим, оскільки про його існування позивачу стало відомо лише після отримання від ТОВ "КУ "Інвестиційна" заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 11.04.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 у справі № 910/18376/20(918/641/22), відмовлено в задоволенні позовних вимог.

Постановою Верховного Суду від 03.10.2023 задоволено частково касаційну скаргу ТОВ "Монтале", скасовано постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 14.06.2023 та рішення Господарського суду Рівненської області від 11.04.2023 у справі № 910/18376/20 (918/641/22), а справу передано на розгляд до Господарського суду міста Києва.

Скасовуючи судові рішення попередніх судових інстанцій, зокрема з підстав порушення правил територіальної юрисдикції, та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд керувався тим, що справа №910/18376/20(918/641/22), яка розглядається в межах справи №910/18376/20 про банкрутство ТОВ "Апогей", стала підсудна Господарському суду міста Києва не в процесі розгляду, а була такою із моменту звернення до суду з позовною заявою ТОВ "ФК "Монтале" про визнання недійсними правочинів, також, як і справа про банкрутство, підлягала розгляду Господарським судом міста Києва за правилами виключної підсудності, встановленими статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ) та статтею 30 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

Також Верховний Суд виснував про те, що судами попередніх інстанцій належним чином не встановлено обставин щодо того, відступлення яких саме прав вимоги було погоджено сторонами у Попередньому договорі, прав вимоги виключно за кредитними договорами, або також і прав вимоги за договорами, які забезпечують виконання основних зобов`язань, в тому рахунку за договорами іпотеки.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

За наслідками нового розгляду справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 26.06.2025, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 у справі № 910/18376/20 (918/641/22), у задоволенні позову відмовлено.

Судові рішення мотивовані необґрунтованістю позовних вимог з огляду на спростування судами доводів позивача про нікчемність Попереднього договору з підстав недотримання сторонами при його укладені вимог закону щодо нотаріального посвідчення. У наведеному суди попередніх інстанцій керувалися тим, що для Попереднього договору нотаріальна форма не є обов`язковою, оскільки така вимога не вимагається до попереднього договору, а, крім того, згідно Протоколу електронних торгів №debtx_8908 за умовами Попереднього договору здійснюватися мало відступлення прав вимоги за кредитними договорами.

Відхиляючи вимогу про визнання недійсними додаткових угод № 1 та № 2 від 02.10.2020 до Попереднього договору з підстав пропуску строків для їх укладення, суди першої та апеляційної інстанцій виходили з того, що у відповідності до вимог частини першої статті 182 Господарського кодексу України (далі - ГК України), сторони мали укласти Основний договір не пізніше одного року з моменту укладення Попереднього договору, тобто - до 24.01.2021, тоді як Договір про відступлення права вимоги було укладено 02.10.2020. Більш того, за висновком судів у цій частині, позивач не був стороною вищевказаних правочинів, відповідно стверджувати про їх дійсність або не дійсність, мають право сторони договору.

Щодо доводів про підробленість Договору відступлення права вимоги від 02.10.2020 та необізнаності з його існуванням попередні судові інстанції встановили, що: згідно пункту 8.11 умов Договору від 02.10.2020 цей Договір складений при повному розумінні Сторонами його умов та термінології українською мовою у трьох автентичних примірниках, які мають однакову юридичну силу, по одному для кожної із Сторін; за результатами підписання відповідного договору ТОВ "ФК "Монтале" було (мало бути) вручено один із трьох примірників, що спростовує доводи позивача про необізнаність; у розділі "реквізити та підписи сторін" містяться підписи сторін та договір скріплений печатками, що дає підстави вважати такий договір укладений; на договорі міститься кругла фірмова печатка ТОВ "ФК "Монтале" та ТОВ "Апогей"; фактів протиправності використання печатки чи обставин її втрати не було, а отже відсутні підстави вважати, що печатка товариства використовувалась проти волі позивача; підписання правочину директором позивача підтверджується наявністю на спірному договорі відтисків печаток позивача, як юридичної особи. Також суди з`ясували, що ТОВ "Монтале" не зверталося до правоохоронних органів про підробленість Договору від 02.10.2020 та з цього приводу відсутні будь-які кримінальні провадження чи вирок суду.

Щодо позовних вимог про визнання недійсними договорів №1-22/22 від 22.02.2021 та №1-18/03 від 18.03.2021, які були укладені за наслідками Договору про відступлення прав вимоги від 02.10.2020, суди виснували, що дійсність Попереднього договору та Договору відступлення прав вимоги від 02.10.2020 свідчить й про дійсність наступних договорів відступлення прав вимоги.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

Позивач (ТОВ "Монтале") подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 у цій справі, просив оскаржені судові рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Доводи касаційної скарги зводяться до неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, зокрема статей 16, 216, 220, 235 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 182 ГК України та статей 18, 24 Закону України "Про іпотеку" (щодо дотримання форми при укладенні попереднього договору), а також порушення процесуальних норм у контексті недотримання вимог щодо повного й всебічного дослідження обставин, оцінки доказів та аргументів сторін, що мають значення для правильного розгляду справи.

Касаційну скаргу позивач мотивував підставою касаційного оскарження, визначеною пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, через застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків Верховного Суду про застосування таких норм у подібних правовідносинах, викладених [висновків] у постановах від 07.06.2022 у справі № 910/12002/20, від 03.06.2020 у справі № 916/2800/18, постанові від 22.08.2018 у справі №401/3856/16-ц, від 15.03.2018 у справі № 616/137/16-ц, від 24.04.2018 у справі № 914/868/17, від 21.04.2021 у справі № 607/15301/18 та від 07.07.2009 у справі № 3-2395к09/5/19.

Скаржник обґрунтував наведену підставу касаційного оскарження тим, що неправильне застосування зазначених вище норм матеріального права зумовлене порушенням судами першої та апеляційної інстанцій процесуальних норм у аспекті неналежного з`ясування та врахування серед іншого таких обставин справи:

- предметом основного договору було відступлення прав за кредитними договорами та договорами забезпечення, в тому числі іпотечними договорами, тож оскільки основний договір підлягав нотаріальному посвідченню, відтак і попередній договір також підлягав такому посвідченню;

- ТОВ "Фінансова Оферта" на дату укладення Попереднього договору було відомо про повний перелік договорів, майнові права за якими мали бути відчужені ним в подальшому на підставі Основного договору;

- факт укладення сторонами договору, який в Попередньому договорі іменований як "Основний", після припинення строку дії такого попереднього договору, не відновлює строк дії цього Попереднього договору;

- будь-які зміни умов Попереднього договору могли бути погоджені сторонами виключно у межах строку дії договору;

- між нормами частини першої статті 182 ГК України та частини третьої статті 635 ЦК України конкуренція відсутня, адже ці норми однаково встановлюють вимогу укласти основний договір у певний строк, погоджений сторонами. При цьому стаття 182 ГК України встановлює додаткову вимогу щодо максимального строку, тобто не допускає погодження в попередньому договорі строку, який би перевищував один рік;

- у цій справі у випадку визнання недійсним спірного договору (Договору про відступлення права вимоги від 02.10.2020) реституція неможлива за відсутності виконання цього Договору, тож висновок про невірно обраний позивачем спосіб захисту є хибним.

Окремо скаржник доводить, що суди порушили приписи статті 316 ГПК України, оскільки не виконали вказівок Верховного Суду (щодо необхідності встановлення обставин щодо того, відступлення яких саме прав вимоги було погоджено сторонами у Попередньому договорі), викладених у постанові від 03.10.2023, якою цю справу № 910/18376/20 (918/641/22) було направлено на новий розгляд.

Узагальнений виклад позиції інших учасників у справі

ТОВ "Апогей" подало відзив, у якому просить залишити касаційну скаргу позивача без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін як законні та обґрунтовані.

За змістом викладених у відзиві доводів, стверджує про необґрунтованість підстав касаційного оскарження, зокрема через нерелевантність наведеної скаржником практики Верховного Суду до спірних правовідносин у цій справі.

ТОВ "Апогей" спростовує аргументи скаржника про нікчемність Попереднього договору тим, що для відступлення прав вимог за кредитними договорами достатньо укладення відповідного правочину у простій письмовій формі, тоді як договори забезпечення, які забезпечують кредитні договори, можуть бути відступлені й за окремим нотаріально посвідченим договором.

Також зазначає про безпідставність доводів заявника касаційної скарги щодо недійсності Договору відступлення прав вимоги від 02.10.2020, обґрунтовуючи свою позицію тим, що, по-перше, Основний договір укладено в межах граничного річного строку, передбаченого частиною першою статті 182 ГК України, норма якої є спеціальною по відношенню до статті 635 ЦК України та підлягає застосуванню, а, по-друге, укладення Основного договору відбулось в межах чинності Попереднього договору з огляду на внесення змін до останнього Додатковою угодою №1.

Щодо цього ТОВ "Апогей" переконує, що сторони, врахувавши принцип свободи договору, дійшли взаємної згоди, виразивши своє волевиявлення, що не суперечить законодавству, щодо зміни терміну укладення Основного договору. Крім того, зауважує, що позивач не був стороною за Попереднім договором та додатковими угодами до нього, відповідно стверджувати про їх дійсність або не дійсність, мають право сторони такого договору.

Установлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи

04.12.2019 за результатом проведення електронних торгів було реалізовано лот №#debtx_8908, після чого сформовано протокол електронних торгів №#debtx_8908. За пулами активів АТ "Дельта Банк", АТ "Банк "Фінанси та Кредит" та ПАТ "КБ "Надра". Переможцем аукціону з найвищою ціною було проголошено ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп".

03.01.2020 було сформовано новий протокол електронних торгів №#debtx_8908, в якому ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" дискваліфіковано.

Таким чином, переможцем відкритих торгів, стало ТОВ "Фінансова Оферта", яка другою запропонувала найвищу цінову пропозицію.

Наслідком проведених торгів було укладення ТОВ "Фінансова Оферта" Договору про відступлення права вимоги від 13.02.2020 з АТ "Банк "Фінанси та Кредит", Договорів №2138/К/1 та №2138/К/2 про відступлення права вимоги від 31.01.2020 року з АТ "Дельта Банк", Договору №#debtx_8908 про відступлення права вимоги від 31.01.2020 з ПАТ "КБ "Надра", Договору №#debtx_8908 купівлі-продажу майнових прав від 31.01.2020 з ПАТ "КБ "Надра".

Також із змісту Протоколу електронних торгів №debtx_8908 судами встановлено, що найменування активів (майна) лоту (склад лоту): пул активів, що складається з прав вимоги за кредитними договорами, що укладені із суб`єктами господарювання, фізичними особами, частина з яких знаходиться в заставі Національного банку України, майнових прав за кредитними договорами, права вимоги за якими перебували в заставі Національного банку України, інших майнових прав за кредитними договорами, що укладені з суб`єктами господарювання, та дебіторської заборгованості.

Разом з тим 24.01.2020 між ТОВ "Фінансова Оферта" (первісний кредитор) та ТОВ "Апогей" (новий кредитор) укладено Попередній договір про відступлення права вимоги № 1/240120 (далі - Попередній договір), метою якого було укладення Основного договору про відступлення права вимоги в майбутньому (далі - Основний договір) на умовах, передбачених Попереднім договором.

Згідно з умовами Попереднього договору:

- Право вимоги - частина прав вимоги, які виникнуть у Первісного кредитора в майбутньому та які будуть передані Новому кредитору згідно з основним договором, який сторони укладуть відповідно до п. 3.1. цього Договору, наявність та дійсність яких підтверджується відповідними договорами, що входять в Пул активів, детальний опис якого міститься в Протоколі електронних торгів №#debtx_8908, який є частиною цього договору, крім прав вимоги, перехід яких не відбувається та не відбудеться за цим Договором або Основним договором згідно з п. 3.2 цього Договору (пункт 1.2 Попереднього договору);

- сторони зобов`язуються протягом 30 днів з дня укладення цього Договору, укласти Основний договір на умовах, встановлених цим Договором. За Основним договором, який буде укладений Сторонами, Первісний кредитор зобов`язується передати на користь Нового кредитора Права вимоги, які виникнуть у Первісного кредитора в майбутньому (пункт 3.1 Попереднього договору);

- після укладання Основного договору, Первісний кредитор зобов`язаний передати (відступити) право вимоги, які виникнуть в майбутньому протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня (дати) виникнення (набуття) Первісним кредитором таких Прав вимоги (пункт 3.3 Попереднього договору);

- після укладення цього Договору, Новий кредитор зобов`язаний сплатити Первісному кредитору грошову суму у розмірі 202 000 000 грн (двісті два мільйони гривень) без ПДВ в якості передоплати протягом 5 робочих днів з дня підписання цього Договору. Зазначена Ціна відступлення зараховується у якості оплати за Права вимоги по основному договору (пункт 4.1 Попереднього договору).

На виконання умов Попереднього договору 28.01.2020 ТОВ "Апогей" сплатило на користь ТОВ "Фінансова Оферта" 202 000 000 грн, що підтверджується випискою з особового рахунку ТОВ "Апогей" від 28.01.2020. Зазначена обставина також не заперечується позивачем.

Пунктами 1 та 2 Додаткової угоди №1 від 02.10.2020 до Попереднього договору сторони ТОВ "Фінансова Оферта" та ТОВ "Апогей" погодилися внести зміни до пункту 3.1 Попереднього договору та змінили строк укладення Основного договору до 31.10.2020.

Додатковою угодою № 2 від 02.10.2020 до Попереднього договору, ТОВ "Фінансова Оферта" та ТОВ "Апогей" погодили передання новим кредитором ТОВ "Апогей" своїх прав за Попереднім договором на користь ТОВ "ФК "Монтале".

02.10.2020 ТОВ "Апогей" та ТОВ "ФК "Монтале" підписали договір про відступлення права вимоги за Попереднім договором, ціна Договору складала 400 000 000,00 грн.

Відповідно до пункту 3.1 Договору від 02.10.2020, Первісний кредитор передав право на користь Нового кредитора, а Новий кредитор набув вимоги Первісного кредитора за Попереднім договором щодо укладення Основного договору. Розрахунків ТОВ "ФК "Монтале" проведено не було.

23.10.2020 на виконання Попереднього договору між ТОВ "ФК "Монтале" та ТОВ "Фінансова оферта" укладено Договір відступлення права вимоги та майнових прав (основний договір), за яким відступлені майнові права вимоги за кредитними договорами, що входять до пулу №#debtx_8908.

Договором № 1-22/02 від 22.02.2021 ТОВ "Апогей" відступило право вимоги до боржника ТОВ "ФК "Монтале", яке виникло на підставі Договору від 02.10.2020, на користь ТОВ "ФК "Артфінброк".

У подальшому, 18.03.2021 між ТОВ "ФК "Артфінброк" та ТОВ "КУ "Інвестиційна" укладено Договір № 1-18/03 про відступлення права вимоги грошових зобов`язань до ТОВ "ФК "Монтале".

Спір у цій справі виник у зв`язку з тим, що на переконання позивача, Попередній договір, а також додаткові угоди №1 та №2 від 02.10.2020 до нього є нікчемними, а Договір про відступлення права вимоги від 02.10.2020, згідно з яким ТОВ "Апогей" відступив ТОВ "ФК "Монтале" право вимоги за Попереднім договором, має бути визнаним недійсним, оскільки об`єктом передачі за ним є недійсне право вимоги.

Крім того, за твердженням позивача, Договір про відступлення права вимоги від 02.10.2020, який нібито був укладений між ТОВ "Апогей" та ТОВ "ФК "Монтале" є підроблений, оскільки про його існування стало відомо лише після отримання від ТОВ "КУ "Інвестиційна" заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство.

Розгляд касаційної скарги і позиція Верховного Суду

Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши наведені в касаційній скарзі доводи в межах підстав оскарження та правильність застосування судами попередніх інстанцій норм права, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.

Предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги позивача про визнання недійсними першого та наступних двох у ланцюгу договорів про відступлення прав вимоги за Попереднім договором.

Підставами позову зазначено передання за спірними договорами відступлення недійсного права вимоги з огляду на нікчемність Попереднього договору та додаткових угод до нього, а також зважаючи на припинення дії Попереднього договору.

Відмовляючи у задоволенні позову, суди попередніх інстанцій аргументували оскаржені судові рішення тим, що:

- позивачем обрано неефективний спосіб захисту, позаяк не заявлено вимоги про застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину;

- нотаріальна форма не є обов`язковою для попереднього договору, а, крім того, відповідно до Протоколу електронних торгів №debtx_8908 здійснювалось відступлення прав вимоги за кредитними договорами, тож Попередній договір правомірно був укладений у простій письмовій формі;

- доводи позивача про підробленість Договору про відступлення права вимоги від 02.10.2020 спростовуються встановленими судами обставинами;

- дійсність Попереднього договору та Договору про відступлення права вимоги від 02.10.2020 свідчить про дійсність наступних у ланцюгу договорів відступлення прав вимоги.

Втім, колегія суддів не може погодитися з обґрунтованістю зазначених висновків попередніх судових інстанцій з підстав їх часткової помилковості та передчасності, що пояснюється таким.

Щодо належності та ефективності способу захисту

Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Частиною першою статті 202 ЦК України унормовано, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Згідно з статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (частина перша). Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (частина друга). Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (частина третя). Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта). Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина п`ята).

Частинами першою та третьою статті 215 ЦК України встановлено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.

Особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним правочину, повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси, як заінтересованої особи, безпосередньо порушені спірним правочином та в результаті визнання недійсним останнього майнові інтереси заінтересованої особи будуть відновлені.

Позивач, реалізуючи право на судовий захист, звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним правочину, стороною якого не є, зобов`язаний довести (підтвердити) в установленому законом порядку, яким чином оспорюваний ним правочин порушує (зачіпає) його права та законні інтереси, а суд, в свою чергу, - перевірити доводи та докази, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, і в залежності від встановленого вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України.

За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.

Водночас Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Зазначені право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, від 30.01.2019 у справі № 569/17272/15-ц).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в постанові від 06.05.2023 у справі № 905/77/21 сформулювала висновок про те, що позовна вимога про визнання недійсним договору є належним способом захисту, який передбачено законом. Разом із тим позовна вимога про визнання виконаного / частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного / частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.

У цій справі, обмежившись врахуванням наведеної правової позиції, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й апеляційний господарський суд, констатував про неефективність обраного позивачем способу захисту своїх прав (що послугувало самостійною підставою для відмови в позові) через не пред`явлення вимоги про застосування наслідків недійсності оспорюваних договорів про відступлення прав вимоги.

Проте суди попередніх інстанцій залишили поза увагою, що необхідність пред`явлення позовної вимоги про визнання недійсним правочину у поєднанні з вимогою про застосування двосторонньої реституції стосується виключно тих випадків, коли має місце виконання / часткове виконання сторонами правочину, про визнання недійсним якого вирішується спір.

Відтак не дослідивши по першому договору про відступлення прав вимоги та наступним двом у ланцюгу таких договорів обставин щодо наявності виконання / часткового виконання новим кредитором обов`язку зі сплати первісному кредитору грошових коштів як плати за відступлення права вимоги, попередні судові інстанції необґрунтовано виснували про необхідність поєднання із позовною вимогою про визнання недійсними означених договорів також вимоги про застосування наслідків недійсності правочинів, тож, як наслідок, дійшли передчасного висновку про обрання позивачем неефективного способу захисту.

Дійшовши висновку про порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм процесуального права у цій частині, Верховний Суд погоджується з доводами скаржника аналогічного змісту.

Крім того, Верховний Суд акцентує, що позивач доводив наявність підстав для визнання недійсними відповідних оспорюваних договорів про відступлення прав вимоги за Попереднім договором саме з огляду на нікчемність цього Попереднього договору (через недотримання вимог закону щодо нотаріального посвідчення) та, у зв`язку з цим, відступлення недійсного права вимоги.

У контексті наведеного колегія суддів враховує, що згідно з частиною другою статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Правові наслідки недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору визначено статтею 220 ЦК України, відповідно до вимог частини першої якої у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Якщо недійсність правочину встановлена законом, то визнання недійсним такого правочину судом не вимагається; визнання недійсним нікчемного правочину законом не передбачається, оскільки нікчемним правочин є за законом. Отже, такі способи захисту, як встановлення нікчемності правочину і визнання недійсним нікчемного правочину, не є способами захисту прав та інтересів, визначеними законом (наведена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі №916/3156/17).

За наявності спору щодо правових наслідків недійсного правочину, одна із сторін якого чи інша заінтересована особа вважає його нікчемним, суд перевіряє відповідні доводи та у мотивувальній частині судового рішення, застосувавши відповідні положення норм матеріального права, підтверджує чи спростовує обставину нікчемності правочину (аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 463/5896/14-ц).

У такий спосіб, для належної правової оцінки наявності підстав для визнання недійсними оспорюваних договорів про відступлення прав вимоги судам попередніх інстанцій необхідно було перевірити ключові доводи позивача щодо нікчемності Попереднього договору та додаткових угод до нього (зі стверджуваної позивачем підстави недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення Попереднього договору) та у мотивувальних частинах судових рішень підтвердити чи спростовати таку обставину щодо нікчемності цього правочину.

Однак, зважаючи на зазначені вище правові висновки, для правильного розгляду цієї справи судам попередніх інстанцій належало передусім з`ясувати наявність / відсутність порушення прав чи інтересів позивача внаслідок укладення спірних договорів про відступлення права вимоги, Попереднього договору та додаткових угод до нього, стороною яких позивач не є, та в судових рішеннях відобразити відповідні мотиви, чого зроблено не було.

Вагомість дотримання наведеного процесуального порядку розгляду справи пояснюється тим, що без з`ясування обставин безпосереднього порушення спірними правочинами прав та законних інтересів позивача як не сторони цих правочинів, а заінтересованої особи, неможливим є вирішення судами питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту позивача.

У цьому зв`язку лише після послідовного з`ясування наведених вище обставин доцільною вбачається здійснена судами правова оцінка ефективності обраного позивачем способу захисту шляхом пред`явлення позовної вимоги про визнання оспорюваних правочинів недійсними без поєднання такої із вимогою про застосування наслідків недійсності цих правочинів.

Наведене свідчить про обґрунтованість доводів касаційної скарги ТОВ "Монтале" про порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права у вирішенні питання щодо належності та ефективності обраного позивачем способу захисту.

За таких обставин, доводи скаржника про неврахування (неправильне врахування) попередніми судовими інстанціями відповідних правових висновків Верховного Суду у частині оцінки способу захисту порушених прав та інтересів, з міркувань, викладених вище, колегією суддів визнаються обґрунтованими.

Щодо розгляду спору по суті

Ключовою підставою для визнання недійсними відповідних оспорюваних договорів про відступлення прав вимоги, як зазначалось, позивачем визначено нікчемність Попереднього договору та додаткових угод до нього (як невід`ємних частин такого договору) з огляду на недотримання нотаріальної форми цього правочину та, як наслідок, відступлення недійсного права вимоги.

Необхідність нотаріального посвідчення зазначеного правочину позивач мотивував тим, що оскільки основний договір про відступлення прав вимоги, зокрема, за іпотечними договорами, підлягав нотаріальному посвідченню, відтак і попередній договір також підлягав такому посвідченню.

Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов`язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі (частина четверта статті 635 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, основним договором, передбаченим Попереднім договором, є Договір відступлення права вимоги та майнових прав від 23.10.2020, за яким відступлені майнові права вимоги за договорами, що входять до пулу активів, реалізованого на електронних торгах (протокол № #debtx_8908).

Упродовж всього розгляду справи позивач доводив, що до пулу активів, про відступлення прав вимог за якими сторони домовилися в Попередньому договорі, входили як кредитні договори, так і договори, що забезпечували відповідні кредитні договори, - договори застави, іпотеки, поруки та інші.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Відповідно до частини першої статті 513 ЦК України правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Частиною першою статті 1055 ЦК України унормовано, що кредитний договір укладається у письмовій формі.

Правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін (абзац перший частини першої статті 209 ЦК України).

За змістом абзацу першого частини першої статті 18 Закону України "Про іпотеку" іпотечний договір укладається між одним або декількома іпотекодавцями та іпотекодержателем у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

За частиною третьою статті 24 Закону України "Про іпотеку" правочин про відступлення прав за іпотечним договором підлягає нотаріальному посвідченню. Відомості про таке відступлення підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно з частиною першою статті 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Системний аналіз наведених вище норм права свідчить, що у разі, якщо предметом основного договору є відступлення прав лише за кредитними договорами, то закон не вимагає укладення попереднього договору із дотриманням нотаріальної форми, - достатнім є укладення такого правочину у простій письмовій формі.

Водночас у разі, якщо предметом основного договору є відступлення прав за іпотечними договорами, то попередній договір укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню. Недотримання відповідної вимоги закону свідчить про нікчемність такого правочину.

Наведеним спростовується безумовний висновок судів попередніх інстанцій про те, що нотаріальна форма не вимагається для попереднього договору.

Разом з тим Верховний Суд зазначає, що у межах цієї справи для здійснення належної правової оцінки дотримання / недотримання вимог закону щодо нотаріального посвідчення Попереднього договору судам необхідно було встановити, відступлення прав вимоги за якими договорами було погоджено сторонами у Попередньому договорі.

Направляючи цю справу на новий розгляд до місцевого господарського суду, Верховний Суд у постанові від 03.10.2023 виснував про те, що судами попередніх інстанцій належним чином не встановлено обставин щодо того, відступлення яких саме прав вимоги було погоджено сторонами у Попередньому договорі, прав вимоги виключно за кредитними договорами, або також і прав вимоги за договорами, які забезпечують виконання основних зобов`язань, в тому рахунку за договорами іпотеки.

Згідно з частиною п`ятою статті 310 та частиною першою статті 316 ГПК України висновки суду касаційної інстанції, у зв`язку з якими скасовано судові рішення, є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції під час нового розгляду справи. Вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції, є обов`язковими для суду першої та апеляційної інстанцій під час нового розгляду справи.

Обов`язковість таких вказівок не означає наперед визначеного результату спору, натомість суди повинні виконати зазначені процесуальні дії, дослідити визначені питання та за результатом оцінки доказів самостійно встановити факти.

За новим розглядом справи, суд першої інстанції встановив, що пунктом 1.2 Попереднього договору сторони погодили таку умову: "права вимоги - частина прав вимоги, які виникнуть у Первісного кредитора в майбутньому та які будуть передані Новому кредитору згідно з основним договором, який сторони укладуть відповідно до п. 3.1. цього Договору, наявність та дійсність яких підтверджується відповідними договорами, що входять в Пул активів, детальний опис яких міститься в Протоколі електронних торгів №debtx_3908 (далі - Протокол електронних торгів), який є частиною цього Договору, крім тих прав вимоги, перехід яких не відбувається та не відбудиться за цим Договором або Основним договором згідно з п.3.2. цього Договору.".

Також, як з`ясовано місцевим господарським судом, в пункті 3.1 Попереднього договору (у редакції Додаткової угоди №1 від 02.10.2020) сторони погодили, що предметом передання (відступлення) є наявні у Первісного кредитора Права вимоги, що входять до Пулу активів, детальний опис якого міститься в Протоколі електронних торгів (який є невід`ємною частиною цього Договору), крім тієї частини прав вимоги, які прямо зазначені в пункті 3.2 цього Договору.

Аналогічні обставини встановлені й судом апеляційної інстанції. При цьому керуючись критеріями оцінки доказів та доказування у справі, суди попередніх інстанцій з`ясували та у своїх мотивах керувалися тим, що відповідно до Протоколу електронних торгів № debtx_8908 пул активів складається з прав вимоги за кредитними договорами.

Однак, встановивши, що предметом електронних торгів був Пул активів, опис якого міститься в Протоколі № debtx_8908, судами не досліджено, чи такий Пул активів включав права вимоги лише за кредитними договорами, чи також, як стверджував позивач, і за договорами іпотеки, що забезпечували такі кредитні договори.

Як наслідок, на порушення положень статей 86, 236, 282 ГПК України суди попередніх інстанцій під час нового розгляду справи належним чином не спростували відповідних доводів позивача, тоді як суд касаційної інстанції позбавлений процесуальних повноважень самостійно встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій.

Зважаючи на зазначене, всупереч вимогам статей 310, 316 ГПК України, суди попередніх інстанцій не виконали у повному обсязі наведених у постанові від 03.10.2023 у цій справі обов`язкових вказівок Верховного Суду щодо дослідження та надання оцінки обставинам того, відступлення яких саме прав вимоги було погоджено сторонами у Попередньому договорі, а саме: прав вимоги виключно за кредитними договорами чи також за договорами, які забезпечують виконання основних зобов`язань, зокрема, за договорами іпотеки.

Викладеним підтверджується обґрунтованість доводів касаційної скарги також у цій частині.

Крім того, погодившись із відповідними слушними аргументами скаржника, Верховний Суд критично сприймає висновок судів попередніх інстанцій про конкуренцію норм частини першої статті 182 ГК України та частини третьої статті 635 ЦК України в частині строку укладення основного договору.

Щодо цього колегія суддів враховує, що додатковою підставою позову ТОВ "Монтале" зазначило передання за спірними договорами відступлення недійсного права вимоги з огляду припинення дії Попереднього договору внаслідок неукладення основного договору у строк, погоджений сторонами у Попередньому договорі.

Відповідно до частини третьої статті 635 ЦК України зобов`язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку (у термін), встановленого попереднім договором, або якщо жодна із сторін не направить другій стороні пропозицію про його укладення.

Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору (абзац другий частини першої статті 635 ЦК України).

Своєю чергою, частиною першою статті 182 ГК України (чинного на дату виникнення спірних правовідносин) унормовано, що за попереднім договором суб`єкт господарювання зобов`язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Отже, встановлення частиною першою статті 182 ГК України обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору, цілком узгоджується з приписом абзацу другого частини першої статті 635 ЦК України.

Наведеним, як обґрунтовано стверджує скаржник, спростовуються помилкові висновки судів попередніх інстанцій про наявність конкуренції між зазначеними нормами, що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права у цій частині.

Суди першої та апеляційної інстанцій встановили, що в пункті 3.1 Попереднього договору сторони визначили строк, протягом якого з моменту укладення цього договору вони зобов`язуються укласти Основний договір, і такий строк становить 30 днів, а з урахуванням Додаткової угоди №1 від 02.10.2020 до Попереднього договору вказаний строк визначено до 31.10.2020.

Отже, у контексті належної правової оцінки доводів позивача щодо припинення зобов`язання з попереднього договору судам належало перевірити, чи укладено Основний договір у строк, погоджений сторонами у Попередньому договорі, а також чи такий строк (в який має бути укладений Основний договір на підставі Попереднього договору) відповідає встановленому законом обмеженню відповідно до частини першої статті 182 ГК України.

З іншого боку, судами попередніх інстанцій не було надано будь-якої змістовної оцінки доводам ТОВ "Апогей" про те, що укладення Основного договору відбулось в межах чинності Попереднього договору з огляду на внесення змін до останнього Додатковою угодою №1.

Верховний Суд акцентує, що припинення зобов`язання з попереднього договору внаслідок неукладення основного договору протягом встановленого попереднім договором строку дійсно унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов`язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов`язання.

Проте у контексті спірних правовідносин для правильного вирішення цієї справи, у якій дійсність Основного договору взагалі не є предметом спору, судам необхідно було також дослідити, чи відбулось припинення дії Попереднього договору, якщо укладення додаткової угоди до нього щодо зміни строку, як стверджує позивач, відбулось після спливу встановленого цим Попереднім договором відповідного строку, в який мало бути укладено Основний договір.

Необхідною є також правова оцінка питання того, яке юридичне значення має укладення такої додаткової угоди поза межами зазначеного строку (в який мало бути укладено Основний договір) для чинності Попереднього договору.

У цьому зв`язку доводи ТОВ "Апогей" про те, що сторони дійшли згоди про зміну строку (терміну) укладення Основного договору (саме у спосіб укладення додаткової угоди до Попереднього договору, стороною якого позивач не є) з огляду на взаємне волевиявлення та принцип свободи договору, не вбачаються очевидно необґрунтованими, що вимагало від господарських судів попередніх інстанцій дослідження таких доводів та обставин з наданням їм належної правової оцінки, чого зроблено не було.

З огляду на викладене, висновки судів першої та апеляційної інстанцій є такими, що не ґрунтуються на вимогах законодавства та дослідженні усіх обставин і зібраних у справі доказів та доводів учасників справи.

Виявлені процесуальні порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом самостійно з огляду на межі розгляду справи судом касаційної інстанції, встановлені статтею 300 ГПК України.

Додатково Верховний Суд вважає за доцільне зазначити про необхідність належного з`ясування судами обставин, наведених учасниками справи, щодо наявності паралельного вирішення у судовому порядку спору (спорів) про визнання недійсними Договору № 1-22/22 від 22.02.2021 про відступлення права вимоги грошових зобов`язань, укладеного між ТОВ "Апогей" та ТОВ "ФК "Артфінброк", та Договору № 1-18/03 від 18.03.2021 про відступлення права вимоги грошових зобов`язань, укладеного між ТОВ "ФК "Артфінброк" та ТОВ "КУ "Інвестиційна".

Без дослідження наведених обставин, висновок судів попередніх інстанцій про те, що дійсність Попереднього договору та Договору про відступлення права вимоги від 02.10.2020 свідчить про дійсність наступних у ланцюгу договорів відступлення прав вимоги (Договору № 1-22/22 від 22.02.2021 та Договору № 1-18/03 від 18.03.2021), також є передчасним.

Відповідно до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Ухвалені у цій справі оскаржені судові рішення наведеним вимогам в повній мірі не відповідають, оскільки судами попередніх інстанцій під час нового розгляду справи допущено неправильне застосування норм матеріального права та порушено норми процесуального права через неповне з`ясування фактичних обставин.

Дійшовши зазначеного висновку, колегія суддів вважає частково обґрунтованими підстави касаційного оскарження та погоджується з тими доводами скаржника, які відповідають висновкам суду, наведеним у мотивувальній частині цієї постанови.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

За змістом приписів пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право, зокрема, скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю і передати справу на новий розгляд за встановленою підсудністю.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Зважаючи на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та допущені процесуальні порушення щодо неповного дослідження зазначених вище обставин у справі, а також враховуючи обґрунтованість підстав касаційного оскарження, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги шляхом скасування оскаржених судових рішень з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

При новому розгляді справи суду першої інстанції необхідно врахувати викладене та вжити всі передбачені чинним законодавством заходи для всебічного, повного та об`єктивного встановлення обставин справи, за результатом чого прийняти законне та обґрунтоване рішення.

Розподіл судових витрат

Оскільки за результатами касаційного перегляду оскаржені судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції, розподіл судових витрат здійснюватиме суд, який ухвалить остаточне рішення за наслідками нового розгляду.

Керуючись статтями 240, 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ :

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Монтале" задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 26.06.2025 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 у справі №910/18376/20 (918/641/22) скасувати.

3. Справу № 910/18376/20 (918/641/22) передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя К. М. Огороднік

Судді О. В. Васьковський

В. Я. Погребняк