Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №914/3316/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 914/3316/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Львівської міської ради

на рішення Господарського суду Львівської області від 19.02.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 у справі

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Монді Груп»

до Львівської міської ради

про примусове виконання обов`язку в натурі.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Дашинич О. Б., відповідача - Цап П. М.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю «Монді Груп» (далі - ТОВ «Монді Груп» та/або позивач) звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської міської ради (далі - Міськрада та/або відповідач) про примусове виконання обов`язку в натурі.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач просить зобов`язати відповідача надати документ, який підтверджує сплату ТОВ «Монді Груп» вартості земельної ділянки (кадастровий номер 4610136300:06:020:0100) у повному обсязі, оскільки позивачем фактично перераховано кошти в загальній сумі 2 335 804,00 грн.

Позивач зазначає, що вартість земельної ділянки сплачена в повному обсязі, а тому відповідач не має правових підстав для відмови у видачі підтверджуючого документа, необхідного для оформлення за покупцем права власності на земельну ділянку.

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як свідчать матеріали справи та встановили суди попередніх інстанцій, 11.08.2021 між Управлінням земельних ресурсів Департаменту містобудування Львівської міської ради та ТОВ «Монді Груп» було укладено договір № 139 про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки на вул. Руданській, 12 у м. Львові.

На підтвердження проведення оплати авансу у розмірі 351 139, 00 грн позивач надав платіжну інструкцію від 19.08.2021 № 512.

18.08.2022 між Міськрадою та ТОВ «Монді Груп» укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки, зареєстрований в реєстрі за № 239, площею 0, 2619 га на вул. Рудненській, 12 у м. Львові, кадастровий номер 4610136300:06:020:0100 (далі - договір).

Відповідно до пункту 2.1 договору, ціна продажу земельної ділянки, згідно з ухвалою № 2173 8-1 сесії 8-го скликання Міськради від 30.06.2022, становить 2 335 804, 00 грн (два мільйони триста тридцять п`ять тисяч вісімсот чотири грн. 00 коп.).

Розрахунок за придбану земельну ділянку у повному обсязі проводиться із розтермінуванням суми платежу на 24 (двадцять чотири) місяці з моменту укладення договору купівлі-продажу зазначеної земельної ділянки, при умові сплати 50 % (п`ятдесяти відсотків) вартості земельної (пункт 2.2 договору).

Згідно із пунктом 2.3 договору, покупець зобов`язується протягом 30 (тридцяти) календарних днів від дня нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки сплатити 816 763,00 грн (вісімсот шістнадцять тисяч сімсот шістдесят три гривні нуль копійок), що становить 50 % (п`ятдесят відсотків) вартості земельної ділянки з врахуванням сплаченого авансового внеску, відповідно до договору від 11.08.2021 № 139 про оплату авансового внеску в рахунок оплати ціни земельної ділянки на вул. Рудненській, 12, який становив 351 139,00 (триста п`ятдесят одна тисяча сто тридцять дев`ять гривень нуль копійок), шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок міського бюджету м. Львова № UA738999980314111941000013933 в Казначейство України (ел.адм.подат.). ЄДРПОУ 38008294, отримувач ГУК Львів/Львівськатг/33010100, призначення платежу код класифікації доходів бюджету 33010100, кошти від продажу земельної ділянки на вулиці Рудненській, 12.

Відповідно до пункту 3.2 договору, державна реєстрація права власності на земельну ділянку, що є предметом договору, здійснюється після сплати покупцем 50 % вартості земельної ділянки згідно з пунктом 2.3 договору та отриманням від продавця (відповідача) документу, що підтверджує виконання вищезазначеного пункту.

Відповідно пункту 7.2 договору, на вимогу покупця продавець зобов`язаний надати покупцеві необхідні матеріали, відомості, документи тощо про виконання умов цього договору.

Позивач стверджує, що у зв`язку з важким фінансовим становищем йому не вдалося вчасно сплатити 50 % вартості земельної ділянки з врахуванням сплаченого авансового внеску (816 763,00 грн). Однак, надав підтвердження, що 21.09.2022 та 20.10.2022 ним здійснено два платежі на загальну суму 97 325,20 грн, що підтверджується платіжними інструкціями від 21.09.2022 № 773, від 20.10.2022 № 787. Також 25.06.2024 позивач сплатив відповідачу в загальному розмірі 1 887 500,00 грн, на підтвердження проведення оплат долучив платіжні інструкції № 973 - 995 від 25.06.2024.

Позивач вважає, що 26.06.2024 відповідно до пунктів 3.2 та 7.2 договору у відповідача виник обов`язок передати необхідні для реєстрації за відповідачем земельної ділянки документи, однак відповідач не виконав свого обов`язку.

Оскільки відповідач не надав зазначений документ про підтвердження оплати, позивач звернувся до відповідача з вимогою про його надання. Зокрема, 31.07.2025 позивач подав відповідачу відповідну заяву (вих. № 1/07) щодо надання документа, необхідного для реєстрації земельної ділянки, однак отримав відмову № 2403-вих-129399, датовану 08.09.2025.

3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3.1. Господарський суд Львівської області рішенням від 19.02.2026 у справі № 914/3316/25 (суддя Запотічняк О. Д.), залишеним без змін постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 (Скрипчук О. С. - головуючий, судді: Кравчук Н. М., Матущак О. І.) позовні вимоги задовольнив повністю; зобов`язав Міськраду надати ТОВ «Монді груп» необхідний для реєстрації за ТОВ «Монді груп» права власності на земельну ділянку (кадастровий номер: 4610136300:06:020:0100) документ, що підтверджує сплату позивачем вартості земельної ділянки в повному обсязі. Стягнув з Міськради на користь ТОВ «Монді груп» 2422,40 грн судового збору.

3.2. Судом першої інстанції з матеріалів справи встановлено, що позивач повністю виконав свій обов`язок за договором, сплативши вартість земельної ділянки у розмірі 2 335 804,00 грн, що підтверджується наданими платіжними документами.

Суд зазначив, що після повної оплати вартості земельної ділянки у відповідача виник обов`язок видати документ, який підтверджує оплату та є необхідним для державної реєстрації права власності на земельну ділянку.

Доводи відповідача про наявність заборгованості зі сплати пені місцевий суд відхилив, оскільки пеня є видом відповідальності за порушення зобов`язання і не впливає на факт виконання позивачем основного обов`язку зі сплати вартості земельної ділянки.

Також господарський суд першої інстанції дійшов висновку, що відмова у видачі документа після повної оплати земельної ділянки порушує правомірні очікування позивача щодо набуття права власності, а тому позовна вимога про зобов`язання видати відповідний документ підлягає задоволенню.

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду Львівської області від 19.02.2026 та постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 у справі № 914/3316/25, Міськрада звернулася із касаційною скаргою, в якій просить ці рішення та постанову скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Стягнути з ТОВ «Монді Груп» сплачений судовий збір.

4.2. На переконання скаржника, при ухваленні оскаржуваних рішення та постанови судами неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права, без врахування висновків щодо їх застосування, викладених Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 15.10.2019 у справі №911/1834/18. У контексті наведеного скаржник наголошує, що позовна вимога про зобов`язання Міськради надати позивачеві необхідний для реєстрації за ТОВ «Монді груп» права власності на земельну ділянку (кадастровий номер: 4610136300:06:020:0100) документ, що підтверджує сплату Товариством вартості земельної ділянки в повному обсязі підлягає судовому розгляду в порядку адміністративного судочинства.

4.3. Щодо порушення норм процесуального права (пункт 4 частина друга статті 287 ГПК України) скаржник звертає увагу на те, що надані суду скановані копії платіжних інструкцій від 21.09.2022 № 773 та від 20.10.2022 № 787, від 25.06.2024 № 973-995, а також непідписане звернення позивача (лист вих. 1/07 від 31.07.2025) є неналежним та недопустимим в силу приписів статей 76, 77 ГПК України.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.

5.3. Основним доводом касаційної скарги є порушення судами попередніх інстанцій правил юрисдикції при вирішенні спору у цій справі, який, на його переконання, мав вирішуватися судом у порядку адміністративного судочинства.

У контексті наведеного колегія суддів зауважу, що згідно зі статтею 55 Конституції України, кожен має право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їх посадових та службових осіб.

Згідно з частиною першою статтею 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із ефективних та передбачених законом способів захисту, відповідно до пункту 5 частини другої статті 16 ЦК України, є примусове виконання обов`язку в натурі.

Як убачається з матеріалів справи, предметом спору у даній справі є вимога про зобов`язання відповідача надати позивачу необхідний документ для реєстрації за ним права власності на земельну ділянку (кадастровий номер 4610136300:06:020:0100), що підтверджує сплату ТОВ «Монді груп» вартості земельної ділянки в повному обсязі.

Разом з цим колегія суддів наголошує, що справа, що переглядається, відноситься до юрисдикції господарських судів, позаяк згідно з пунктом 1 частини першої статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом установлено інший порядок судового провадження.

За змістом пункту 7 частини першої статті 4 КАС України, суб`єкт владних повноважень - це орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб`єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.

Необхідною та єдиною ознакою суб`єкта владних повноважень є здійснення цим суб`єктом владних управлінських функцій, при цьому такі функції повинні здійснюватися суб`єктом саме в тих правовідносинах, у яких виник спір.

Під владними управлінськими функціями, що здійснюються на основі законодавства, зокрема, на виконання делегованих повноважень, слід розуміти будь-які владні повноваження в рамках діяльності держави чи місцевого самоврядування, що не належать до законодавчих повноважень чи повноважень здійснювати правосуддя.

Отже, до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.

До адміністративної юрисдикції належить справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один із його учасників є суб`єктом владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує її права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.

Натомість визначальними ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового особистого інтересу суб`єкта. Спір має приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням наявного приватного права певного суб`єкта, що підлягає захисту у спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть у тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб`єкта владних повноважень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності.

Варто звернути увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 16.06.2026 у справі № 914/594/25 виснував, що справи у спорах за участю державних органів та органів місцевого самоврядування, що виникають із правовідносин, у яких вони реалізують повноваження власника землі, а також в інших спорах, що виникають із земельних відносин приватноправового характеру, за відповідності складу сторін спору статті 20 ГПК України, підвідомчі господарським судам.

Аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі № 807/9/18.

З огляду на наведене та враховуючи, що у цій справі (№ 914/3316/25) спір між ТОВ «Монді Груп» та Міськрадою виник щодо виконання договору купівлі-продажу земельної ділянки від 18.08.2022 № 239, укладеного між Міськрадою та ТОВ «Монді Груп», а позовні вимоги спрямовані на захист права позивача, яке, на його переконання, порушене невиконанням відповідачем обов`язку щодо видачі документа, передбаченого умовами цього договору, тобто предметом спору є не оскарження рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень при здійсненні ним владних управлінських функцій, а спір щодо виконання цивільно-правового договору, сторони якого є юридично рівними учасниками правовідносин, такий спір є приватноправовим і за суб`єктним складом підлягає вирішенню за правилами господарського судочинства.

Колегія суддів зазначає, що апеляційний господарський суд доцільно звернув увагу те, що сам по собі факт участі у спірних правовідносинах органу місцевого самоврядування не свідчить про публічно-правовий характер спору, оскільки при укладенні та виконанні договору купівлі-продажу земельної ділянки відповідач діє не як суб`єкт владних повноважень, а як сторона договірних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 у справі № 914/2006/17 вказала, що у випадку, якщо суб`єкт (у тому числі орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа) у спірних правовідносинах не здійснює владні управлінські функції щодо іншого суб`єкта, який є учасником спору, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративної юрисдикції України ознак справи адміністративної юрисдикції, і, відповідно, не повинен вирішуватись адміністративним судом.

Вищенаведене спростовує доводи Міськради та обґрунтовані ними твердження про порушення судами попередніх інстанцій правил розмежування господарської та адміністративної юрисдикції.

Посилання ж відповідача у цьому контексті на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.10.2019 у справі № 911/1834/18, не можуть бути прийнятими, позаяк у зазначеній справі розглядався позов про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом зобов`язання винести червоні лінії у генеральному плані селища міського типу за межі цієї земельної ділянки і за висновками Великої Палати Верховного Суду захист прав позивачки в обраний нею спосіб віднесено до компетенції адміністративного суду, оскільки, незважаючи на те, що нею подано позов про усунення перешкод у користуванні належною їй земельною ділянкою, фактично суть позовних вимог зводиться до оскарження рішення суб`єкта владних повноважень (органу місцевого самоврядування - селищної ради) під час здійснення ним владних управлінських функцій стосовно розгляду та затвердження генерального плану населеного пункту.

Отже, доводи касаційної скарги Міськради, що стосуються обґрунтування порушення судами попередніх інстанцій правил щодо розмежування адміністративної та господарської юрисдикції, не знайшли свого підтвердження, відтак наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження.

Скаржник також посилається на те, що суд апеляційної інстанції порушив норми процесуального права, передбачені пунктами 1 та 3 частини третьої статті 310 ГПК України (в силу дії пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України), а саме суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів та ухилився від повного і всебічного дослідження матеріалів справи у їх сукупності, з урахуванням доводів Міськради щодо відсутності в матеріалах справи № 914/3316/25 належних та допустимих доказів, які б підтверджували факт звернення (активної дії) позивача до відповідача з метою отримання документу який підтверджує сплату ціни продажу за договором та належних й допустимих доказів, які б підтверджували факти сплати в повному обсязі ціну продажу спірної земельної ділянки на вул. Рудненській, 12 (порушив статті 77, 86, 236 ГПК України).

Щодо наведеного Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

За змістом пункту 1 частини третьої статті 310 ГПК України достатньою підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є не саме по собі порушення норм процесуального права, а зазначене процесуальне порушення у сукупності з належним обґрунтуванням скаржником заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Оскільки у цій справі не підтвердилася визначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, Верховний Суд не вбачає правових підстав для розгляду доводів касаційної скарги Міськради за пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України з посиланням на пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК України.

Щодо посилання скаржника на порядок оцінки доказів як недопустимих (стаття 77 ГПК України), Верховний Суд зазначає таке.

У розумінні статті 77 ГПК України допустимими доказами є: 1) певні засоби доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати обставини, тобто ці обставини не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування; 2) докази, одержані без порушення закону, які в такому випадку приймаються судом.

Таким чином, допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні підтверджуватися певними засобами доказування, бо не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Висновок про недопустимість доказу можна зробити виключно із застосуванням норми матеріального права, яка містить пряму заборону використання відповідного засобу доказування на підтвердження певної фактичної обставини справи.

Верховний Суд наголошує, що допустимість доказів має загальний і спеціальний характер. Загальний характер полягає в тому, що незалежно від категорії справ слід дотримуватися вимоги щодо отримання інформації з передбачених законом засобів доказування з додержанням порядку збирання, подання і дослідження доказів. Спеціальний характер полягає в обов`язковості певних засобів доказування для окремих категорій справ чи забороні використання деяких з них для підтвердження конкретних обставин справи. Схожий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі № 903/34/22.

Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Тягар доведення недопустимості доказу покладено на особу, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Такий правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 20.09.2022 у справі № 910/3493/21, від 16.03.2021 у справі № 905/1232/19, від 02.03.2021 у справі № 922/2319/20, від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 13.08.2020 у справі № 916/1168/17.

Натомість скаржник у поданій касаційній скарзі не зазначив, у чому саме проявилося порушення судами положень статті 77 ГПК України, зокрема, щодо закону, з порушенням якого отримано оцінені судом докази, та/або підтвердження обставин іншими засобами доказування, а не певними засобами доказування, які відповідно до законодавства повинні підтверджувати фактичні обставини справи. Доводи в цій частині є власним судженням скаржника щодо обставин справи.

З урахуванням наведеного, доводи касаційної скарги Міськради відхиляються Верховним Судом.

Верховний Суд також зауважує, що міра до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення може бути різною залежно від характеру рішення.

Колегія суддів касаційної інстанції зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні, вагомі питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Враховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Львівської міської ради залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Львівської області від 19.02.2026 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.06.2026 у справі № 914/3316/25 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ