Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №914/2477/26 — Господарський суд Львівської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, місто Львів, вулиця Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2026 Справа № 914/2477/26

Господарський суд Львівської області у складі судді Березяк Н.Є., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу №914/2477/26

за позовом: Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління», м. Львів

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Чорного Ореста Вікторовича, с. Зубра, Львівського р-н., Львівської обл.

про: стягнення 23 112,00 грн

ВСТАНОВИВ:

На розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Комунального підприємства «Адміністративно-технічне управління» до Фізичної особи-підприємця Чорного Ореста Вікторовича про стягнення 23 112,00 грн витрат, пов`язаних із демонтажем та зберіганням самовільно встановлених рекламних конструкцій.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було самовільно розміщено конструкції без відповідного дозволу, у зв`язку з чим уповноваженим органом прийнято рішення про їх примусовий демонтаж. На виконання зазначеного рішення Комунальним підприємством «Адміністративно-технічне управління» здійснено демонтаж конструкцій із залученням підрядної організації, а після демонтажу відповідні конструкції передано на зберігання.

Позивач зазначає, що у зв`язку із здійсненням демонтажу, транспортування та зберігання конструкцій ним понесено витрати, які відповідач у добровільному порядку не відшкодував. У зв`язку з цим позивач просить стягнути з відповідача 23 112,00 грн, які, за твердженням позивача, становлять понесені ним витрати з урахуванням податку на додану вартість та розміру, передбаченого Правилами розміщення зовнішньої реклами на території Львівської міської територіальної громади.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 05.08.2026 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №914/2477/26. Розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач проти задоволення позову заперечив, подавши до суду відзив на позовну заяву (вх. №22649/26 від 12.08.2026), у якому просив відмовити у задоволенні позову.

У відзиві відповідач зазначив, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами розмір фактично понесених витрат, їх безпосередній зв`язок саме з конструкціями, які належали відповідачу, а також правомірність включення до заявленої суми податку на додану вартість. Відповідач також заперечив проти стягнення витрат на зберігання конструкцій, посилаючись на відсутність належних доказів факту такого зберігання та фактичного понесення позивачем відповідних витрат.

Крім того, відповідач заперечив проти застосування п`ятикратного розміру витрат, посилаючись на те, що така сума не є фактично понесеними збитками, а також на відсутність належних правових та фактичних підстав для застосування відповідного положення Правил. Відповідачем також заявлено про застосування позовної давності.

Позивач подав відповідь на відзив (вх. №22938/26 від 14.08.2026), у якій проти доводів відповідача заперечив, навів додаткові обґрунтування заявлених позовних вимог та просив позов задовольнити у повному обсязі.

У відповіді на відзив позивач, зокрема, наполягав на правомірності стягнення витрат, пов`язаних із демонтажем та зберіганням конструкцій, посилався на положення Правил благоустрою Львівської міської територіальної громади та Правил розміщення зовнішньої реклами на території Львівської міської територіальної громади, а також обґрунтовував включення до розрахунку податку на додану вартість та застосування п`ятикратного розміру витрат.

14.08.2026 відповідачем подано до суду заперечення на відповідь на відзив (вх. №2296/26), у яких відповідач підтримав доводи, викладені у відзиві, та додатково звернув увагу суду на відсутність доказів фактичного понесення заявлених до стягнення витрат, суперечності у первинних документах позивача, безпідставність включення до суми позову податку на додану вартість, недоведеність факту та вартості зберігання конструкцій, а також відсутність правових підстав для застосування п`ятикратного розміру витрат.

Відповідач також зазначив про недоведеність належності першого демонтованого об`єкта саме відповідачу та про відсутність доказів повторного встановлення ним рекламного засобу, що, на його думку, виключає можливість застосування положень Правил щодо п`ятикратного відшкодування.

Судом досліджено подані сторонами заяви по суті спору, додані до них докази, а також доводи та заперечення сторін у їх сукупності.

Відповідно до частини 1 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку позовного провадження, з особливостями, визначеними главою 10 розділу III цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 252 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи по суті в порядку спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи від сторін до суду не надходило.

Відповідно до частини 8 статті 252 Господарського процесуального кодексу України при розгляді справи у порядку спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, а у випадку розгляду справи з повідомленням (викликом) учасників справи – також заслуховує їх усні пояснення.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.11.2021 Департамент містобудування Львівської міської ради направив відповідачу вимогу №23/Р-17-4308, зі змісту якої вбачається, що ФОП Чорним О.В. порушено вимоги ч.1 ст. 16 Закону України «Про рекламу», оскільки самовільно встановлено спеціальну конструкцію зовнішньої реклами на фасаді тимчасової споруди на просп. Червоної Калини, 46.

Запропоновано в термін до 19.11.2021 усунути вказане порушення та демонтувати самовільно встановлену конструкцію про що повідомити позивача листом. Роз`яснено, що в разі невиконання цієї вимоги конструкція буде демонтована примусово.

Згідно списку згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих №12649 вимогу від 11.11.2021 надіслано відповідачу за адресою вул. Лісна 2-а, с. Зубра Пустомитивський район.

Вказана вимога залишена без відповіді та задоволення, докази отримання відповідачем вимоги у матеріалах справи відсутні.

20.12.2021 Департамент містобудування Львівської міської ради видав наказ № 129-Д «Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами», за змістом якого КП «Адміністративно-технічне управління» зобов`язано демонтувати самовільно встановлені конструкції зовнішньої реклами за адресою просп. Червоної Калини, 46 до 21.06.2022.

Виконуючи вказаний наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради, 20.12.2021 КП «Адміністративно-технічне управління» із залученням підрядної організації здійснило примусовий демонтаж самовільно встановленої конструкції зовнішньої реклами ФОП Чорного О.В., про що було складено акт проведення демонтажу спеціальних конструкцій № 3 від 11.02.2022.

26.05.2023 Департамент містобудування Львівської міської ради направив відповідачу вимогу №23/Р-33-714, зі змісту якої вбачається, що ФОП Чорним О.В. порушено вимоги ч.1 ст. 16 Закону України «Про рекламу», оскільки самовільно встановлено спеціальну конструкцію зовнішньої реклами на фасаді тимчасової споруди на просп. Червоної Калини, 46 МАФ.

Запропоновано в термін до 01.06.2023 усунути вказане порушення та демонтувати самовільно встановлену конструкцію про що повідомити позивача листом. Роз`яснено, що в разі невиконання цієї вимоги конструкція буде демонтована примусово.

Згідно списку згрупованих поштових відправлень листів рекомендованих №б/н вимогу від 26.05.2023 надіслано відповідачу за адресою вул. Лісна 2-а, с. Зубра Пустомитивський район.

Вказана вимога залишена без відповіді та задоволення, докази отримання відповідачем вимоги у матеріалах справи відсутні.

15.06.2023 Департамент містобудування Львівської міської ради видав наказ № 22-Д «Про демонтаж самовільно встановлених конструкцій зовнішньої реклами», за змістом якого КП «Адміністративно-технічне управління» зобов`язано демонтувати самовільно встановлені конструкції зовнішньої реклами за адресою просп. Червоної Калини, 46 МАФ до 15.12.2023.

Виконуючи вказаний наказ Департаменту містобудування Львівської міської ради, 20.12.2021 КП «Адміністративно-технічне управління» із залученням підрядної організації здійснило примусовий демонтаж самовільно встановленої конструкції зовнішньої реклами ФОП Чорного О.В., про що було складено акт проведення демонтажу спеціальних конструкцій № 6 від 13.07.2023.

Демонтаж самовільно встановлених малих конструкцій проводив підрядник ФОП Кухарський О.В. згідно укладених договорів №11/01/22 від 11.01.2022р. (перший демонтаж) та від 25.01.2023р. (другий демонтаж).

Вартість робіт по демонтажу самовільно встановлених рекламних конструкцій відповідача склала 790 грн за першу конструкцію та 600 грн за другу конструкцію, що підтверджується рахунками на оплату №1102 від 11.02.2022, №1307 від 13.07.2023 та актами надання послуг № 1102 від 11.02.2022 та № 1307 від 13.07.2023. Оплата витрат за демонтаж самовільно встановлених рекламних конструкцій, підряднику ФОП Кухарському О.В. підтверджується платіжними інструкціями №3259 від 18.02.2022 та 607 від 25.07.2023.

Згідно розрахунку позивача ФОП Чорний О.В. зобов`язаний відшкодувати КП «Адміністративно-технічне управління» кошти в розмірі 23 112,00 грн, що складається з вартості демонтажу, зберігання рекламних конструкцій та 20% ПДВ.

З метою досудового врегулювання спору Відповідачу скеровувались листи- вимоги від 17.08.2023р. №2410-10-2603; 05.01.2024 №2410-10-43 про повернення витрат, понесених КП «Адміністративно-технічне управління» у зв`язку з демонтажем та зберіганням конструкцій, однак станом на момент звернення до суду, Відповідач не оплатив вказаних витрат та жодної відповіді Позивач – не отримав.

Проаналізувавши всі обставини та матеріали справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є не обґрунтовані та не підлягають до задоволення.

При ухваленні рішення, суд виходив з наступного.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права та інтересу.

Згідно зі статтею 16 Цивільного кодексу України одним із способів захисту цивільного права або інтересу є відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди.

Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

При цьому відповідно до частини 2 статті 623 Цивільного кодексу України розмір збитків, завданих порушенням зобов`язання, підлягає доказуванню кредитором.

Таким чином, для стягнення збитків позивач повинен довести факт понесення відповідних витрат, їх розмір, причинний зв`язок між відповідними витратами та діями відповідача, а також інші обставини, з якими закон пов`язує відповідальність у вигляді відшкодування збитків.

Щодо витрат на демонтаж.

Як встановлено судом, платіжна інструкція № 3259 від 18.02.2022 на суму 28 080,00 грн та платіжна інструкція № 607 від 25.07.2023 на суму 12 391,20 грн підтверджують здійснення позивачем загальних платежів на користь ФОП Кухарського О.В.

Разом з тим зазначені платежі здійснені за декількома рахунками та охоплюють послуги з демонтажу значної кількості об`єктів за різними адресами.

Отже, сам факт здійснення таких платежів не дає можливості встановити, яка саме частина сплачених коштів була витрачена позивачем на демонтаж конструкцій, належних саме відповідачу.

Рахунок № 1102 від 11.02.2022 містить 15 окремих позицій за різними адресами.

При цьому позивач у відповіді на відзив зазначив, що вартість демонтажу конструкції відповідача за адресою проспект Червоної Калини, 46 становила 790,00 грн без ПДВ.

Однак із самого рахунку № 1102 від 11.02.2022 вбачається, що позиція № 3 за адресою «пр. Червоної Калини, 46» має вартість 950,00 грн, тоді як сума 790,00 грн зазначена у позиції № 4, яка стосується іншої адреси — вул. Стрийська, 57.

Таким чином, твердження позивача про те, що за адресою проспект Червоної Калини, 46 вартість демонтажу становила 790,00 грн, не відповідає змісту поданого ним первинного документа.

Крім того, у вимозі № 23/Р-17-4308 від 11.11.2021 та акті демонтажу № 3 від 11.02.2022 щодо об`єкта за адресою проспект Червоної Калини, 46 зазначено розмір 5,00 х 0,40 м, тоді як у рахунку № 1102 за цією ж адресою зазначено розмір 3,50 х 0,90 м.

Отже, наявні у матеріалах справи документи містять суперечливі відомості щодо характеристик об`єкта, який був демонтований, а також щодо вартості його демонтажу.

Суд враховує, що позивач посилається на те, що у вимогах зазначався приблизний розмір конструкції, а фактичний розмір встановлювався підрядником.

Однак такі пояснення не усувають суперечностей між актом демонтажу, складеним за результатами проведення відповідної дії, та рахунком, складеним підрядником щодо вартості виконаних робіт.

За таких обставин суд не має можливості достовірно встановити суму фактичних витрат позивача на демонтаж саме об`єкта відповідача.

Сам факт сплати позивачем ФОП Кухарському О.В. коштів за декількома рахунками не є достатнім доказом понесення витрат у заявленому до стягнення розмірі саме щодо відповідача.

Таким чином, позивачем не доведено належними та допустимими доказами розмір фактичних витрат на демонтаж відповідного об`єкта відповідача.

Щодо витрат на зберігання.

Позивач також просить стягнути витрати, пов`язані зі зберіганням демонтованих конструкцій.

Суд зазначає, що предметом цього спору є саме відшкодування збитків, а тому позивач повинен довести не лише нормативну можливість стягнення відповідних сум, а й факт їх реального понесення.

Саме по собі посилання позивача на положення Правил благоустрою та Правил розміщення зовнішньої реклами не звільняє його від обов`язку довести фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога про відшкодування збитків.

Позивач зазначив, що демонтовані конструкції зберігалися на складі за адресою: м. Львів, вул. Пластова, 125.

Разом з тим матеріали справи не містять належних доказів, які б дозволяли встановити факт безперервного зберігання саме конструкцій відповідача протягом заявленого періоду, конкретний строк такого зберігання, фактичні витрати позивача на таке зберігання та їх розмір.

Не надано суду договору оренди відповідного складського приміщення або іншого документа, який би підтверджував витрати позивача на його використання, документів щодо витрат на утримання складу, калькуляції собівартості зберігання, бухгалтерських регістрів, актів інвентаризації чи інших документів, які б підтверджували фактичне понесення витрат у заявленому розмірі.

Накладна № 26 від 13.07.2023 також не підтверджує розміру витрат на зберігання відповідної конструкції, оскільки щодо позиції, яка стосується відповідача, у ній не зазначено ціни та суми, а графи «Підсумок», «ПДВ 20 %» та «Разом» не заповнені.

Таким чином, накладна може підтверджувати факт переміщення або передачі відповідного об`єкта, однак сама по собі не є доказом понесення позивачем витрат на його зберігання протягом конкретного періоду та у конкретному розмірі.

Частиною 3 ст. 2 ГПК України передбачено, що основними засадами (принципами) господарського є, зокрема, змагальність сторін.

Згідно з ч. 3 ст. 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 31.03.2021 у справі №923/875/19, від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 04.05.2023 у справі №910/1131/22 тощо).

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Тлумачення змісту ст. 79 ГПК України свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Таким чином, беручи до уваги, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження понесених ним витрат на демонтаж та зберігання рекламних конструкцій відповідача у заявленому ним розмірі, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено понесення ним витрат на демонтаж та зберігання рекламних конструкцій. Таким чином позов в цій частині до задоволення не підлягає.

Оскільки заявлена позивачем сума 20% ПДВ нараховується із суми понесених витрат на демонтаж та зберігання рекламних конструкцій, у стягненні якої судом відмовлено, суд не вбачає підстав для стягнення з відповідача податку на додану вартість.

Таким чином позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають до задоволення.

Щодо клопотання про застосування строків позовної давності суд звертає увагу на наступне.

Виходячи з вимог ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

Таким чином, оскільки суд відмовляє в задоволенні позову у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог а не зі спливом строку позовної давності, суд залишає без розгляду клопотання відповідача про застосування строків позовної давності.

Відповідно до вимог ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

У відповідності до ст.76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Зі змісту ст.77 ГПК України вбачається, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Згідно ст.78 ГПК України достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

У відповідності до ст.79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Статтею 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Окрім того, суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Серявін та інші проти України» вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України»).

Судові витрати на підставі статей 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Відтак судовий збір залишається за позивачем.

З огляду на викладене, виходячи з положень чинного законодавства України, матеріалів та обставин справи, враховуючи практику застосування законодавства вищими судовими інстанціями, керуючись статтями 10, 12, 20, 73, 74, 75, 76, 79, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки передбачені розділом ІV Господарського процесуального кодексу України.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Березяк Н.Є.