Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №910/8769/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.10.2026Справа № 910/8769/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження матеріали господарської справи

За позовом Фізичної особи-підприємця Андруневчина Михайла Васильовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 )

до Фізичної особи-підприємця Чернісєвич Анни Олександрівни ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 )

про стягнення коштів у розмірі 16 900,00 грн

Без повідомлення (виклику) учасників справи;

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Фізична особа-підприємець Андруневчин Михайло Васильович (далі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Фізичної особи-підприємця Чернісєвич Анни Олександрівни (далі - відповідач) про стягнення 16 900,00 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що відповідач всупереч взятих на себе зобов`язань, передбачених договором постачання № 1403 від 06.02.2026, не здійснила поставку оплаченого товару, у зв`язку з чим позивач просить стягнути з відповідача 16 900,00 грн попередньої оплати за договором.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 17.07.2026 постановлено звернутися до Управління обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області із запитом щодо доступу до персональних даних фізичної особи Чернісєвич Анни Олександрівни (ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ), відповідно до статей 16 Закону України "Про захист персональних даних" та Порядку декларування та реєстрації місця проживання (перебування), затвердженого Постановою КМУ № 265 від 07.02.2022. Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

24.07.2026 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь Державної міграційної служби України в якій вказано відомості щодо місця проживання Чернісєвич А.О.

З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду від 03.08.2026 була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, однак була повернута відділом поштового зв`язку до суду з поміткою «адресат відсутній».

Так, судом встановлено, що згідно відомостей із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 13.02.2026 ФОП Чернісєвич А.О. припинила підприємницьку діяльність на підставі власного рішення.

Частиною 9 статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» передбачено, що фізична особа - підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.

Відповідно до статті 52 Цивільного кодексу України фізична особа - підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

Із системного аналізу статей 51, 52, 598-609 Цивільного кодексу України, статей 202-208 Господарського кодексу України, статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців» вбачається, що однією з особливостей підстав припинення зобов`язань для фізичної особи-підприємця є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності-фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. Фізична особа-підприємець відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Таким чином, виходячи із суб`єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли із господарського договору, зобов`язання за яким у позивача із втратою його статусу як фізичної особи-підприємця не припинились, а перейшли до Чернісєвич А.О., як фізичної особи.

Суд також враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26.06.2019 у справі №760/13915/18, зокрема, що припинення підприємницької діяльності позивача/відповідача не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли саме щодо виконання договору, укладеного між суб`єктами господарської діяльності. Тобто, стороною правочину виступала фізична особа-підприємець і припинення надалі підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у зобов`язанні.

Відповідно до ч. 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Згідно з ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно з ч. 2 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.

Оскільки відповідач не скористався своїм правом на подання відзиву, справа розглядається за наявними матеріалами у відповідності до приписів ч. 9 ст. 165 та ч. 2 ст. 178 ГПК України.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

06 лютого 2026 року між ФОП Чернісєвич Анною Олександрівною, що діяла на підставі свідоцтва про державну реєстрацію №3870704526 («Постачальник»), з однієї сторони, та Андруневчин Михайлом Васильовичем, («Покупець»), з іншої сторони, було укладено Договір постачання №1403 (надалі по тексту - Договір).

Згідно п.1.1. даного Договору, в порядку та на умовах, визначених цим Договором, Продавець зобов`язується продати та передати у власність Покупцю , а Покупець в порядку та на умовах, визначених цим Договором, зобов`язується оплатити й прийняти Товар в асортименті, кількості та по цінам за одиницю виміру визначеними Сторонами у Специфікаціях (далі - Додатки) до цього Договору.

Пунктом 2.2 Договору визначено, що відвантаження Товару здійснюється Продавцем не пізніше 5-ти (п`яти) банківських днів із дня отримання 100 відсоткової попередньої оплати , якщо інше не передбачено Додатком, що є невід`ємною частиною даного Договору.

Відповідно до п.4.4 Договору, оплата за Товар здійснюється у безготівковій формі шляхом 100-відсоткової передплати на підставі виставленого Продавцем рахунку протягом 3-х (трьох) банківських днів, якщо інше не передбачено відповідним Додатком до цього Договору.

Згідно п.7.5 Договору, у випадку порушення (прострочення) Продавцем строків, визначених у п.2.2 цього Договору, більше ніж 30-ть (тридцять) календарних днів, Покупець вправі відмовитися від прийняття Товару , про що Покупець зобов`язаний у письмовій формі повідомити Продавця. При цьому Продавець зобов`язаний повернути суму оплати (яка не була покрита поставкою Товару) напоточний рахунок Покупця протягом 10-ти (десяти) банківських днів з дати отримання такого повідомлення.

У відповідності до п.1.1 Договору між Сторонами був підписаний Додаток №1403 до даного Договору постачання, згідно якого Продавець зобов`язується передати у власність (поставити) товар - Палети паливні соснові 6мм А1 (фасування по 15кг) у кількості 2,0т на суму 15400,00грн, доставка 1500,00грн, загальна сума 16900,00грн.

06 лютого 2026 року Відповідачка виставила Позивачу рахунок на оплату №1403 від 06.02.2026.

09 лютого 2026 року Позивач здійснив оплату рахунку Відповідачки у повному обсязі, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №ПН32.

Оскільки станом на 19.02.2026 року Відповідачка не поставила Товар, ФОП Андруневичну М.В., з метою досудового врегулювання спору надіслав заяву про відмову прийняття товару і повернення оплати за товар у розмірі 16900,00грн поштовим відправленням АТ «Укрпошта» поштового відправлення 8210000302477.

Проте Відповідачка проігнорувала заяву Позивача.

Оскільки відповідач грошові кошти не повернув, позивач звернувся до суду з даними позовом.

Частинами 1 та 2 статті 509 ЦК України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 ЦК України).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 663 ЦК України передбачає, що продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 530 ЦК України, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Частиною 2 статті 693 ЦК України передбачено право покупця у разі порушення продавцем строку передання йому попередньо оплачених товарів або пред`явити вимогу про передання оплаченого товару, або вимагати повернення суми попередньої оплати (тобто відмовитися від прийняття виконання).

Як свідчать матеріали справи, позивачем сплачено згідно з виставленим відповідачем рахунком на оплату №1403 від 06.02.2026. 09 лютого 2026 року Позивач здійснив оплату рахунку Відповідачки у повному обсязі, що підтверджується квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки №ПН32.

Проте, станом на 19.02.2026 року Відповідачка не поставила Товар, ФОП Андруневичну М.В., з метою досудового врегулювання спору надіслав заяву про відмову прийняття товару і повернення оплати за товар у розмірі 16900,00грн поштовим відправленням АТ «Укрпошта» поштового відправлення 8210000302477.

За змістом статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були (аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 25.06.2020 у справі № 924/233/18).

Ураховуючи викладене, оскільки сума неповернутої відповідачем попередньої оплати складає 16 900,00 грн., підтверджена належними доказами, наявними в матеріалах справи, і відповідач на момент прийняття рішення не надав документи, які свідчать про повернення цих коштів позивачу або поставки товару на вказану суму, суд дійшов висновку про законність та обґрунтованість позовної вимоги про стягнення з відповідача даної суми попередньої оплати, у зв`язку з чим позов підлягає задоволенню.

Відповідно до частини 1 статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини 1 статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За приписами частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Щодо розподілу витрат позивача на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 4000 грн. суд дійшов висновку про наступне.

На обґрунтування заявлених до розподілу судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката позивачем долучено до матеріалів справи в копіях договір про надання правничої допомоги від 03.07.2026, Акт приймання -передачі наданих послуг від 09.07.2026, квитанція до прибуткового касового ордера №27.

Положення статті 126 ГПК України передбачають, що для цілей розподілу судових витрат суд враховує: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу (постанова об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19).

З огляду на викладене вище, виходячи із предмету спору та обсягу наданих адвокатом послуг в межах розгляду даної справи, складність останньої, заявлення Позивачем до відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн на переконання суду є співмірним з виконаною роботою.

Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (підпункту 33-34, 37 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі № 910/12876/19).

Із врахуванням викладеного вище, суд дійшов висновку, що заявлені Позивачем витрати на професійну правничу допомогу відповідають в повному обсязі критеріям, встановленим пунктом 2 частини 5 статті 129 ГПК України, а тому справедливим та обґрунтованим буде покласти на Відповідача відшкодування Позивачу витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4 000 грн.

Понесені позивачем витрати по оплаті судового збору відповідно до статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись статтями 86, 129, 232, 236-241, 252 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Чернісєвич Анни Олександрівни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) на користь Фізичної особи-підприємця Андруневчин Михайла Васильовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) попередню оплату в сумі 16 900 (шістнадцять тисяч дев`ятсот) грн 00 коп. та судового збору у розмірі 3 328 (три тисячі триста двадцять вісім) грн 00 коп., витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 (чотири тисячі) грн 00 коп.

3.Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене у строки та порядку, встановленому розділом ІV ГПК України.

Повний текст рішення складено та підписано після виходу судді з відпустки 05.10.2026.

Суддя Наталія ЯГІЧЕВА