Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №904/3276/24 — Черкаський апеляційний суд

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Номер провадження 22-ц/821/2211/26Головуючий по 1 інстанції

Справа №904/3276/24 Категорія: 304000000Коцюбинська Ю.Д.

Доповідач в апеляційній інстанції

Фетісова Т. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року м. Черкаси

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів цивільної палати:

суддя-доповідачФетісова Т.Л.

суддіСіренко Ю. В., Новіков О. М.

секретарШирокова Г.К.

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Брожко Наталії Ігорівни на рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 27.07.2026 (суддя в суді першої інстанції Коцюбинська Ю. Д.) у цивільній справі за позовом Криворізької південної окружної прокуратури в інтересах держави в особі Широківської селищної ради, виконавчого комітету Широківської селищної ради до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору про закупівлю за державні кошти як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони, застосування наслідків відповідної недійсності,

в с т а н о в и в :

у липні 2024 року позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом, в якому просив суд:

визнати недійсним договір № 13-12/2023 від 19.12.2023, укладений виконавчим комітетом Широківської селищної ради та ОСОБА_1 ;

стягнути з ОСОБА_1 на користь виконавчого комітету Широківської селищної ради отримані кошти за договором № 13-12/2023 від 19.12.2023 в сумі 650 000 грн.;

стягнути з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури сплачений судовий збір.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 19.12.2023 між виконавчим комітетом Широківської селищної ради Криворізького району та фізичною особою ОСОБА_1 укладено договір № 13-12/2023 про закупівлю матеріально-технічного забезпечення для підрозділів територіальної оборони.

Закупівлю послуг вирішено здійснити без використання електронної системи за кошти місцевого бюджету.

Предметом договору є Трал напівпричіп-спеціалізований (низько рамний), який був у використанні, для перевезення важкої техніки вагою не менше 40 тонн. Тип колісний транспортний засіб – спеціалізований напівпричіп платформа, марка, модель модифікації – BROSHUIS 5 AOU16-40, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 1988, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , дата видачі свідоцтва про реєстрацію 28.10.2023, колір – зелений.

На виконання умов договору та відповідно до видаткової накладної № 2 від 19.12.2023 замовником сплачено бюджетні кошти на виконання умов договору в сумі 650 000 грн.

Пунктом 3.1 договору визначено вартість товару 650 000 грн. без ПДВ. Цим пунктом визначено, що ціна транспортного засобу визначена згідно Звіту № 2407-2811 «Про оцінку транспортного засобу» від 28.11.2023 та включає у вартість товар, всі податки та збори, які виконавець зобов`язаний самостійно сплатити відповідно до вимог податкового кодексу України.

Умовами оспорюваного договору сторони між собою погодили, що ціна договору формується саме на підставі виконаного звіту, який є невід`ємною частиною договору.

Позивач вказав, що доданий до спірного договору відповідачем звіт про оцінку транспортного засобу № 2407-2811 від 28.11.2023, експертною організацією взагалі не виконувався.

В рамках кримінального провадження № 420230420600000166 від 20.12.2023 встановлено, що звіт № 2407-2811 від 28.11.2023 про оцінку транспортного засобу BROSHUIS 5 AOU16-40, ТОВ «Агентство незалежних експертиз» не складався, оцінка транспортного засобу BROSHUIS 5 AOU16-40 не проводилася.

Крім того, згідно звіту до свідоцтва про оцінку транспортного засобу – предметом оцінки є колісний транспортний засіб BROSHUIS 5 AOU16-40, ідентифікаційний номер VIN – НОМЕР_3 , рік випуску 1988. В той же час, згідно свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_2 , транспортний засіб BROSHUIS 5 AOU16-40 з реєстраційним номером НОМЕР_1 має ідентифікаційний номер VIN – НОМЕР_4 та рік випуску 1977.

Таким чином за договором закупівлі № 13-12/2023 реалізовано товар, який не відповідає умовам договору.

Позивач зазначив, що закупівля відповідного транспортного засобу здійснювалася за рахунок видатків на «Програму забезпечення відсічі збройної агресії РФ проти України та забезпечення національної безпеки на території Широківської селищної ради на 2023 рік», з метою матеріально-технічного забезпечення підрозділів територіальної оборони ЗСУ, а в подальшому останній був переданий для використання підрозділами ЗСУ у здійсненні заходів із забезпечення відсічі і стримуванню збройної агресії РФ, необхідних для забезпечення оборони України. Фактична фальсифікація документів та введення в оману покупця щодо якісних характеристик транспортного засобу, який безпосередньо використовуватиметься ЗСУ для протидії збройної агресії РФ ставить під загрозу ефективність заходів щодо забезпечення обороноздатності держави та збереження життя та здоров`я військовослужбовців ЗСУ, які використовують відповідний транспортний засіб.

За таких обставин договір про закупівлю за державні кошти підлягає визнанню недійсним, як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, оскільки укладений при наявності умислу лише однієї особи – ОСОБА_1 , а одержані відповідачем кошти за вказаним договором повинні бути відшкодовані державі.

Рішенням Жашківського районного суду Черкаської області від 27.07.2026 позов задоволено.

Визнано недійсним договір № 13-12/2023 від 19.12.2023, укладений між виконавчим комітетом Широківської селищної ради та ОСОБА_1 .

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь виконавчого комітету Широківської селищної ради отримані кошти за договором № 13-12/2023 від 19.12.2023 в сумі 650 000 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Дніпропетровської обласної прокуратури судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 10 222,40 грн.

Рішення суду обґрунтовано тим, що позивачем доведено, що правочин, за яким здійснювався продаж транспортного засобу за кошти видатків на «Програму забезпечення відсічі збройної агресії РФ проти України та забезпечення національної безпеки на території Широківської селищної ради на 2023 рік» з метою матеріально-технічного забезпечення підрозділів територіальної оборони ЗСУ під час воєнного стану, вчинений на суму, яка більше ніж в 100 раз перевищує закупочну, при цьому з використанням завідомо сфальсифікованого звіту про оцінку та введенням в оману покупця щодо року виготовлення, а тому він є таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Врахувавши доведеність умислу ОСОБА_1 як сторони оспорюваного договору про закупівлю за державні кошти, суд дійшов висновку, що одержані ним кошти підлягають поверненню виконавчому комітету Широківської селищної ради, а одержаний за правочином транспортний засіб – стягненню в дохід держави. Оскільки транспортний засіб вже передано в державну власність до військової частини, тому суд дійшов висновку, що належним та ефективним способом захисту інтересів держави у спірних правовідносинах є стягнення коштів в розмірі 650 000 грн. на користь позивача, в особі якого прокуратура звернулася до суду з відповідним позовом.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 – адвокат Брожко Н. І. просить скасувати рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 27.07.2026, як незаконне та необґрунтоване та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що звертаючись до суду з позовом, прокурор не довів підстав для його звернення в особі Широківської селищної ради, яка є стороною договору, прийняла його до виконання, передала у подальшому це майно, яке використовується за призначенням, що свідчить про відсутність бездіяльності органу місцевого самоврядування. Тому, позов є безпідставним, оскільки поданий за відсутності відповідних повноважень прокуратури.

Крім того вказано, що позивачем не доведено умислу відповідача та його причетності до фальсифікації звіту про оцінку майна. Суд встановив помилковість зазначення року випуску транспортного засобу, але не встановив, що ця помилка призвела до завдання будь-якої шкоди державі або визначила економічні умови договору на шкоду замовнику. Також, суд застосував непропорційні наслідки для відповідача, який був позбавлений всього майнового результату правочину, тоді як державі залишився і його предмет і повернена повна ціна договору. Ще одним порушенням розгляду справ, скаржник зазначає не залучення до участі у розгляді справи в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача військової частини, в якій знаходиться транспортний засіб, оскільки судом в даному випадку вирішено питання про її майнові права на вказаний транспортний засіб.

З урахуванням вищевикладеного, рішення суду не може залишатися в силі та підлягає скасуванню.

У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від Криворізької південної окружної прокуратури вказано, що доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не дають підстав для зміни чи скасування судового рішення.

Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до положень ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Заслухавши доповідь судді, вивчивши та обговоривши наявні докази по справі, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах вимог та доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов таких висновків.

При розгляді справи судом встановлено, що 19.12.2023 між виконавчим комітетом Широківської селищної ради Криворізького р-ну та фізичною особою ОСОБА_1 укладено договір на закупівлю № 13-12/23 (а.с. 14-16 т.1).

Згідно п. 1.1 договору, виконавець зобов`язується у строки, визначені цим договором, поставити замовникові товар за рахунок видатків на «Програму забезпечення відсічі збройної агресії російської федерації проти України та забезпечення національної безпеки на території Широківської селищної ради на 2023 рік», а саме: Матеріально-технічне забезпечення підрозділів територіальної оборони - «Трал напівпричіп-спеціалізований (низько рамний), який був у використанні, для перевезення важкої техніки вагою не менше 40 тонн». Тип КТС - спеціалізований напівпричіп платформа, марка, модель, модифікація КТЗ BROSHUIS 5AOU16-40, ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_3 , реєстраційний номер НОМЕР_1 , рік випуску 1988, свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 , дата видачі свідоцтва про реєстрацію 28.10.2023, прийнята дата виготовлення КТЗ 01.01.1988, строк експлуатації (Т), років 35.907, колір КТЗ – зелений.

Відповідно п. 3.1 договору його вартість становить 650 000 грн. без ПДВ.

Ціна транспортного засобу визначена згідно звіту № 2407-2811 «Про оцінку транспортного засобу» від 28.11.2023 та включає у вартість товар, всі податки та збори, які Виконавець зобов`язаний самостійно сплатити відповідно до вимог податкового кодексу України, а саме податок на доходи фізичних осіб за ставкою 5 %, що складає 32 500 грн. та військовий збір за ставкою 1,5 %, що складає 9750 грн., а також витрати на транспортування, завантаження та розвантаження.

Видаткова накладна № 2 від 19.12.2023 року підтверджує передання КТЗ, визначеного у пункті 1.1 договору, замовнику (а.с. 22 т.1).

Вказаний напівпричіп платформа BROSHUIS 5AOU16-40 безоплатно переданий з комунальної власності до військової частини № хххх, про що свідчить Акт № 1 від 21.12.2023 (а.с. 19 т.1).

21.12.2023 на рахунок ОСОБА_1 перераховано 650 000 грн. (а.с. 20 т.1).

19.02.2024 сформовано звіт про виконання договору про закупівлю (а.с. 21 т.1).

Звіт № 2407-2811 «Про оцінку транспортного засобу», посилання на який міститься у п. 3.1 договору, складений 28.11.2023. Звіт складений ТОВ «Агентство Незалежних Експертиз» (а.с. 23-25 т.1). На бланку звіту (а.с. 23 т.1) зазначено, що сертифікат суб`єкта оціночної діяльності № 633/20 від 21.07.2020 дійсний до 21.07.2023.

Рік випуску КТЗ, щодо якого складався звіт, 1988. Прийнята дата виготовлення КТЗ 01.01.1988. Свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_2 .

Висновком звіту встановлено, що ринкова вартість напівпричепа BROSHUIS 5AOU16-40, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , ідентифікаційний номер (VIN) НОМЕР_3 на дату оцінки складає 650 000 грн.

Висновок підписано експертом Подільник І.М.

Листом щодо надання інформації директор ТОВ «Агентство Незалежних Експертиз» С. Рижимадзе повідомив, що звіт №2407-2811 від 28.11.2023 про оцінку транспортного засобу BROSHUIS 5AOU16-40 ТОВ «Агентство Незалежних Експертиз» не складався. Оцінка транспортного засобу не проводилась (а.с. 37 т.1).

Копія свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 долучена до матеріалів справи (а.с. 26 т.1).

Згідно свідоцтва реєстраційний номер НОМЕР_1 , дата першої реєстрації 25.10.2012, рік випуску 1977, власник ОСОБА_1 .

Вказаний транспортний засіб придбаний ОСОБА_1 у ФОП ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу транспортного засобу 7877/23/1/024938 від 28.10.2023 (а.с. 29 т.1).

Згідно п.3.1 договору (а.с. 29 т.1) транспортний засіб BROSHUIS 5AOU16-40, 1977 року випуску, придбаний ОСОБА_1 за 5 000 грн.

В судовому засіданні в якості свідка допитана ОСОБА_3 , яка пояснила, що раніше працювала експертом в «Агентстві Незалежних Експертиз». Свідок категорично заперечила з приводу проведення нею оцінки транспортного засобу та складення звіту. Звернула увагу, що наявний в матеріалах справи звіт не відповідає нормативним вимогам. Звіт не підписано директором, відсутня печатка підприємства та її особиста печатка. Підпис на звіті не схожий на її підпис.

Такими є фактичні обставини справи, які мають наступне правове регулювання.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно зі ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

У частині 1 ст. 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Предметом позову у даній справі є вимоги прокурора про визнання недійсним укладеного правочину про закупівлю за державні кошти за рахунок видатків на «Програму забезпечення відсічі збройної агресії рф проти України та забезпечення національної безпеки на території Широківської селищної ради за 2023 рік» як такого, що суперечить інтересам держави та суспільства з умислу однієї сторони, застосування наслідків відповідної недійсності.

Частина 1 ст. 202 ЦК України передбачає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України, а правові наслідки недійсності правочину – статтею 216 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою ст. 203 цього Кодексу.

Згідно з ч.ч. 2, 3 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, установлених законом, такий правочин може бути визнано судом недійсним (оспорюваний правочин).

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Наявність підстав для визнання правочину недійсним має визначатися судом на момент його вчинення.

За змістом ч. 3 ст. 228 ЦК України у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави.

Чітке законодавче визначення поняття «інтерес» та поняття «інтерес держави і суспільства» відсутнє, як і відсутні законодавчо закріплені єдині критерії, принципи, засади їх визначення. Втім поняття «інтерес» є ширшим, адже охоплює, наприклад, «охоронюваний законом інтерес», «публічний інтерес», «суспільний інтерес» тощо.

Конституційний Суд України у рішенні від 01.12.2004 №18-рп/2004 надав визначення поняттю «охоронюваний законом інтерес»: у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «право» (інтерес у вузькому розумінні цього слова) означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Колегія суддів при розгляді даної справи враховує позицію Верховного Суду, викладену в п. 75 постанови від 24.06.2026 у справі № 902/1497/23 про те, що державні інтереси - це інтереси, пов`язані з потребою у здійсненні загальнодержавних дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (рішення Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі № 3-рп/99).

Поняття «інтереси держави» має невизначений зміст, і в кожному конкретному випадку необхідно встановити, порушені чи ні інтереси окремої особи або держави. Інтереси держави - це закріплена Конституцією та законами України, міжнародними договорами (іншими правовими актами) система фундаментальних цінностей у найбільш важливих сферах життєдіяльності українського народу і суспільства.

Отже, з огляду на зміст ч. 3 ст. 228 ЦК України можна дійти висновку, що ознаками недійсного договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони, і така (мета) завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Відтак для правильного вирішення такого спору необхідно встановити, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення договору, якою із сторін і в якій мірі виконано зобов`язання, а також наявність наміру (умислу) у кожної із сторін, адже не будь-які порушення актів цивільного законодавства, вчинені під час укладення договору, мають своїм наслідком невідповідність правочину інтересам держави і суспільства.

Наявність такого наміру (умислу) у сторін (сторони) означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору і суперечність його мети інтересам держави і суспільства, та прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків.

У постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 922/1391/18 висловлено позицію щодо правового аналізу с. 3 ст. 228 ЦК України за зазначено, що ознаками недійсного господарського договору, що суперечить інтересам держави і суспільства, є спрямованість цього правочину на порушення правового господарського порядку та наявність умислу (наміру) його сторін, які усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладеного договору. Метою такого правочину є його кінцевий результат, якого бажають досягти сторони. Мета завідомо суперечить інтересам держави та суспільства.

Отже, для застосування положень ч. 3 ст. 228 ЦК України необхідно довести, що спірний правочин за своєю суттю є протиправним, спрямованим на порушення інтересів держави та суспільства.

Вирішуючи питання щодо застосування ч. 3 ст. 228 ЦК України суд має враховувати, що санкції, передбачені ч. 3 ст. 228 ЦК України є не компенсаційними, а конфіскаційними санкціями, які передбачають стягнення усього отриманого за правочином на користь держави. Ці санкції спрямовані не на відновлення правового стану, який існував до порушення, а на покарання осіб, які порушили законодавчу заборону вчиняти правочин, який не відповідає інтересам держави і суспільства.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції обґрунтовано врахував, що транспортний засіб був придбаний ОСОБА_4 28.10.2023 за 5 000 грн., що підтверджується договором купівлі-продажу № 7877/23/1/024938 (а.с. 29 т.1) і дана обставина сторонами не спростована. 19.12.2023 між виконавчим комітетом Широківської селищної ради Криворізького р-ну та фізичною особою ОСОБА_1 укладено спірний договір, 21.12.2023 транспортний засіб передано військовій частині, а на рахунок ОСОБА_1 перераховано 650 000 грн.

Під час розгляду справи сторони не спростували ту обставину, що звіт № 2407-2811 від 28.11.2023 про оцінку транспортного засобу BROSHUIS 5AOU16-40 ТОВ «Агентство Незалежних Експертиз» є сфальсифікованим, оскільки експерта оцінка даного транспортного засобу вказаним товариством ніколи не проводилася.

Дана обставина встановлена в рамках кримінального провадження № 420230420600000166 від 20.12.2023 та підтвердження показами свідка ОСОБА_3 (працювала експертом в «Агентстві Незалежних Експертиз»), яка категорично заперечила проведення нею оцінки транспортного засобу та складання звіту. При цьому, свідок вказала, що наявний звіт не відповідає нормативним нормам, не підписаний директором, на ньому відсутня печатка підприємства та її особиста печатка і він засвідчений підписом, який їй не належить. Також відсутній договір між експертною установою та відповідачем, як замовником, на виконання вказаного дослідження експерта, який і є передумовою виконання такої роботи експертом та реквізити якого мають бути вказані у звіті. Однак вони у звіті не зазначені, що свідчить про відсутність договірних відносин між ОСОБА_1 і вказаною установою щодо виконання експертних робіт.

Крім того, судом правильно відхилено наданий ОСОБА_5 висновок експерта № 920 від 07.03.2026, оскільки суд оцінює наявність чи відсутність обставини укладення спірного правочину саме на момент його вчинення, а такий звіт на момент укладення договору між сторонами був відсутній.

Також судом обґрунтовано зазначено, що інформація про транспортний засіб, зокрема, рік випуску якого вказано як 1988, а фактично на 11 років більше, а саме: 1977, що беззаперечно впливає на його варість, яка наявна в оспорюваному договорі ґрунтується виключно на звіті № 2407-2811 від 28.11.2023, який є сфальсифікованим.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив сукупність обставин справи, які в їх системному зв`язку утворюють склад умислу відповідача на протиправність укладеного договору та можливості застосування положень ч. 3 ст. 228 ЦК України, оскільки транспортний засіб придбано відповідачем 28.10.2023 за 5 000 грн.; 28.11.2023 складено звіт про оцінку, який фактично не виконувався заявленою експертною установою; 19.12.2023 укладено договір за ціною 650 000 грн саме на підставі фіктивного звіту; кошти в повному обсязі перераховані відповідачу з бюджетних коштів, виділених цільовим призначенням на Програму забезпечення відсічі збройної агресії рф в умовах воєнного стану. В даному випадку, мета правочину, що суперечить інтересам держави і суспільства полягала не в самому факті придбання майна для оборони, а в отриманні відповідачем невиправдано завищеної (порівняно з дійсною вартістю придбання майна) суми бюджетних коштів під прикриттям фіктивного оціночного документа, що є самостійним і достатнім елементом об`єктивної сторони протиправного правочину.

Доводи апеляційної скарги про те, що прокурор в даному випадку не був наділений правом на звернення до суду з відповідним позовом відхиляються колегією суддів з наступних підстав.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 03.12.2025 №6-р(ІІ)/2025), до 1 січня 2027 року положення частини третьої статті 23 Закону України "Про прокуратуру" залишаються чинними у редакції, що діяла до ухвалення цього рішення, а тому, підлягають до застосування всіма суб`єктами правової системи, у тому числі і при здійсненні цивільного судочинства.

Слід враховувати, що, розв`язуючи порушені в конституційній скарзі питання, Конституційний Суд України у мотивувальній частині рішення від 03.12.2025 №6-р (ІІ)/2025) розкриваючи зміст пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України з урахуванням своїх юридичних позицій щодо визначення понять "інтереси держави" та "представництво інтересів держави в суді", наведених, зокрема, у рішеннях від 8 квітня 1999 року № 3-рп/99 та від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, зазначив, що:«…представництвом інтересів держави в суді, що його здійснює прокурор відповідно до пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України, є правовідносини, у яких прокурор, реалізуючи визначену цим пунктом функцію прокуратури, вчиняє в суді відповідні процесуальні дії у разі, якщо цього вимагає захист інтересів держави.

Визначальним за пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України для представництва прокуратурою інтересів держави в суді є те, що ці інтереси мають узгоджуватись із принципами, закріпленими в Конституції України, включно з тими, які встановлюють спосіб та межі втручання держави у зміст та обсяг конституційних прав і свобод людини і громадянина. Це випливає із засад конституційного ладу України, зокрема зі статей 1, 8, 19 Конституції України в їх посутньому зв`язку з пунктом 3 частини першої її статті 131-1. Неодмінною умовою для реалізації прокуратурою цієї функції є потреба в захисті інтересів держави».

Враховуючи сталі та послідовні висновки Верховного Суду, зокрема, що з урахуванням ролі прокуратури у демократичному суспільстві та необхідності дотримання справедливого балансу у питанні рівноправності сторін судового провадження, зміст пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України щодо підстав представництва прокурора інтересів держави в судах не може тлумачитися розширено.

Прокурор виконує субсидіарну роль, замінює у судовому провадженні відповідного суб`єкта владних повноважень, який відсутній або всупереч вимог закону не здійснює захисту чи робить це неналежно.

У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом і які є підставами для звернення прокурора до суду.

З матеріалів справи вбачається, що на виконання вимог ч.ч. 3, 4 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру» Криворізькою південною окружною прокуратурою на адресу Широківської селищної ради та виконавчого комітету Широківської селищної ради були надіслані повідомлення про встановлені порушення вимог чинного законодавства, в якому також висловлено прохання надати інформацію щодо усунення зазначених порушень або намірів вжиття таких заходів, зокрема, шляхом проведення претензійно-позовної роботи (листи № 57-2411ВИХ-24 від 21.03.2024, № 57-2934ВИХ-24 від 08.04.2024) (а.с. 38-39, 41-42 т.1).

У відповіді на зазначені листи головою Широківської селищної ради повідомлено, що подання позову до суду не планується у зв`язку з відсутністю планових асигнувань для сплати судового збору (лист № 494/12-25 від 10.04.2024) (а.с. 43 т.1). Отже, з боку уповноважених органів допущено нездійснення відповідного захисту інтересів держави.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу.

Криворізька південна окружна прокуратура дотрималася порядку, передбаченого ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», врахувавши, що компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, листом № 57-5537ВИХ-24 від 08.07.2024 повідомила Широківську селищну раду та виконавчий комітет Широківської селищної ради про пред`явлення позову про визнання недійсними договору на публічну закупівлю та стягнення коштів у сумі 650 000 грн (а.с. 44 т.1), що є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва прокуратури. Прокуратура діяла в порядку прямо передбаченої законом процедури – з завчасним повідомленням компетентного органу та фіксацією його прямої відмови від захисту інтересів держави.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд застосував непропорційні наслідки для відповідача, який був позбавлений всього майнового результату правочину, тоді як державі залишився і його предмет і повернена повна ціна договору відхиляються колегією суддів як безпідставні, оскільки застосування положень ч. 3 ст. 228 ЦК України передбачає санкції конфіскаційного характеру, які застосовуються внаслідок вчинення дій, якими державі та суспільству завдані значні збитки, а винна особа відповідно незаконно та безпідставно збагатилася. У даній справі правочин, за яким здійснювався продаж транспортного засобу за бюджетні кошти видатків на «Програму забезпечення відсічі збройної агресії РФ проти України», вчинений під час дії воєнного стану на суму, яка більше ніж у сто разів перевищує закупівельну ціну, при цьому з використанням завідомо сфальсифікованого звіту про оцінку та введенням в оману покупця щодо року виготовлення, тому є таким що дійсно не відповідає інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Задоволення позову не призводить до подвійного збагачення держави за рахунок відповідача, а лише відновлює правомірний майновий стан: держава (в особі військової частини) продовжує використовувати необхідне для оборони майно, а до бюджету органу місцевого самоврядування повертаються кошти, витрачені на підставі визнання недійсного договору, який вчинений з використанням завідомо фіктивного неправомірного документу – звіту про оцінку майна.

Доводи скаржника про те, що факт недостовірності звіту не доводить його особистого умислу відхиляються колегією суддів, оскільки спростовуються сукупністю доказів, які були оцінені судом першої інстанції у їх взаємному зв`язку та з врахуванням встановлених обставин справи.

Щодо незалучення до участі у справі військової частини, колегія суддів враховує, що рішенням суду не вирішується питання про права чи обов`язки військової частини щодо транспортного засобу, переданого їй у порядку безоплатної передачі військового майна і жодним чином не покладає на військову частину будь-яких зобов`язань та не встановлює обмежень щодо подальшого використання переданого майна. За таких обставин, незалучення військової частини до участі у справі в даному випадку не є підставою для скасування судового рішення, оскільки воно не впливає на правильність вирішення спору між сторонами оспорюваного договору.

Інші доводи апеляційної скарги не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення та по суті зводяться до переоцінки доказів, незгоди скаржника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження суду першої інстанції.

Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції інстанцій правильно визначились з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідають вимогам матеріального та процесуального права.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, рішення суду підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,

у х в а л и в :

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Брожко Наталії Ігорівни – залишити без задоволення.

Рішення Жашківського районного суду Черкаської області від 27.07.2026 у даній справі – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення в порядку та за умов, визначених цивільним процесуальним законодавством.

Повну постанову складено 07.10.2026.

Суддя-доповідач

Судді