Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №712/2948/26 — Черкаський апеляційний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Черкаси

Справа № 712/2948/26

Провадження № 22-ц/821/1579/26

Категорія: 304090000

Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Карпенко О.В.

суддів: Василенко Л.І., Сіренка Ю.В.

за участю секретаря: Руденко А.О.

учасники справи:

позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Кошельок»

представник позивача: адвокат Гурський Герман Юрійович

відповідач: ОСОБА_1

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» - адвоката Гурського Германа Юрійовича на заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 квітня 2026 року (ухваленого під головуванням судді Демчика Р.В. в приміщенні Придніпровського районного суду м. Черкаси) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

в с т а н о в и в :

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2026 року ТОВ «Кошельок» звернулося до Соснівського районного суду м. Черкаси з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог зазначало, що 22.02.2022 між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 було укладено договір № 3157510993-624186, відповідно до умов якого кредитодавець надає позичальнику кредит у сумі 4450,00 грн.

Відповідач своїх зобов`язань за кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим заборгованість ОСОБА_1 становить 13217,23 грн., з яких: 4450,00 грн. – заборгованість за тілом кредиту, 8767,23 грн. – заборгованість за відсотками за користування позикою.

На підставі наведеного, ТОВ «Кошельок» просило суд ухвалити рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 3157510993-624186 від 22.02.2022 року у сумі 13217,23 грн, яка складається із заборгованості за тілом кредиту – 4450,00 грн, заборгованості за відсотками – 8767,23 грн, та стягнути витрати на сплату судового збору у сумі 2662,40 грн та на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн.

Ухвалою Соснівського районного суду м. Черкаси від 05.03.2026 року передано матеріали позовної заяви ТОВ «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за підсудністю до Придніпровського районного суду м. Черкаси.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Заочним рішенням Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28.04.2026 року позов задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Кошельок» заборгованість за кредитним договором №3157510993-624186 від 22.02.2022 року в сумі 5820,60 грн., суму сплаченого судового збору в розмірі 1172,25 грн та 3000,00 грн. витрат на професійну правничу (правову) допомогу.

В задоволенні решти позовних вимог – відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що отримані та використані відповідачем кредитні кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, тому з боржника ОСОБА_1 підлягає стягненню заборгованість за договором №3157510993-624186 від 22.02.2022 року в розмірі 5820,60 грн: з яких тіло кредиту - 4450,00 грн, нараховані відсотки лише у межах погодженого сторонами строку кредитування, а саме за період з 22.02.2022 року по 07.03.2022 року в розмірі 1370,60 грн.

Відмовляючи у задоволенні вимог в частині стягнення процентів за період з 08.03.2022 року по 05.06.2022 року, суд першої інстанції виходив із того, що відсотки за користування кредитом нараховані за межами строку його дії.

Задовольняючи вимоги в частині стягнення судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив із принципу пропорційності витрат розміру задоволених вимог з урахуванням вимог ст. 141 ЦПК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

01.06.2026 представник ТОВ «Кошельок» - адвокат Гурський Г.Ю. подав через систему «Електронний суд» апеляційну скаргу, в якій просить скасувати заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28.04.2026 року в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов Товариства задовольнити повністю, вважаючи рішення суду частково постановленим із порушенням норм процесуального права і неправильним застосуванням норм матеріального права.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

Апеляційна скарга, зокрема, мотивована тим, що п. 3.6 договору сторони погодили, що факт користування позичальником сумою наданого кредиту після закінчення лояльного періоду користування кредитом є відкладальною обставиною, в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком продовження строку користування кредитом. При цьому, зобов`язання щодо повернення основної суми переноситься на наступний день після закінчення лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення лояльного періоду (п. 3.7 договору). З наступного для після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 803% річних, що становить 2,2% в день від суми кредиту за кожен день користування ним (п. 3.8 договору).

Сторони погодили продовження користування кредитом до 104 днів, тобто з 08.03.2022 року до 05.06.2022 року.

Відповідно нарахування процентів за користування кредитом у цей період, розмір яких обумовлений п. 3.8 договору, є законним.

Вказує, що умова договору, зазначена в п. 3.6 договору і названа сторонами «відкладальною», незалежно від назви, є на час вирішення спору обов`язковою для сторін і правомірною в розумінні ст. 204 ЦК України, оскільки у справі відсутні відомості про припинення дії згаданого пункту договору або визнання його недійсним у встановленому законом порядку.

Вважає, що суд першої інстанції не надав оцінки доводам позивача щодо продовження періоду користування кредитом внаслідок відкладальної обставини.

Також просив стягнути з відповідача на користь Товариства витрати на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції в розмірі 4 000,00 грн.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив

Згідно ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду.

Фактичні обставини справи

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 22.02.2022 року між ТОВ «Кошельок» та ОСОБА_1 було укладено Договір №3157510993-624186, про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту.

Згідно з п.1.1 Договору кредитодавець зобов`язується надати позичальнику кредиту суму 4450,00 грн. на засадах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах, визначених цим Договором.

Відповідно до умов кредиту: тип кредиту – споживчий кредит (п.1.3. Договору); стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 2.20 відсотків від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитом (п.1.4.3.); кредит надається строком на 14 днів (п.2.1. Договору);кредит надається позичальнику, згідно його заявки, шляхом безготівкового перерахування суми кредиту за реквізитами платіжної картки № НОМЕР_1 або іншого електронного платіжного засобу, реквізити якої надані/вказані позичальником з метою отримання кредиту (п.2.5. Договору).

Згідно п. 9.1. кредитний договір є електронним документом, створеним і збереженим в Інформаційно - телекомунікаційній системі кредитодавця та перетвореним електронним засобом у візуальну форму.

Невід`ємною частиною та додатком цього Договору є «Правила надання позики на умовах фінансового кредиту Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» та «Паспорт споживчого кредиту». (п.9.3 Договору)

Відповідно до розрахунку заборгованості за Договором № 3157510993-624186 від 22.02.2022 року про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту: всього видано кредиту 4450,00 грн, нараховано % в межах Лояльного період у сумі 6,23 грн, нараховано % за продовжений строк користування позикою в розмірі 8811,00 грн, всього сплачено по кредиту 0.00 грн; по відсотках 50,00 грн. Залишок заборгованість згідно кредитного договору складає: 13 217,23 грн, за кредитом: 4 450,00 грн, за відсотками 8 767,23 грн.

Позиція Апеляційного суду

Згідно зі ст. 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного оскарження рішення суду, а відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод таке конституційне право повинно бути забезпечене судовими процедурами, які повинні бути справедливими.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Крім того, практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява №8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01).

Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. В одній із зазначених справ заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання. Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав сторонам строк для подачі відзиву.

Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог поданої апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов до наступних висновків.

Мотиви, з яких виходить Апеляційний суд, та застосовані норми права

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. (ч. 1 та ч. 2 ст. 367 ЦПК України).

Згідно з ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає.

Згідно положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Також згідно ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини, позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Як передбачено ст. 627 ЦК України, відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до положень ст. ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установлені строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а згідно ст. 629 ЦК України - договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Також апеляційний суд приймає до уваги положення ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію», де зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Частиною 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Таким чином, укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку, електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів

Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України).

Згідно ч. 1 ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Вказані правові висновки щодо укладення договору в електронній формі викладені у постанові Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №524/5556/19.

Встановивши, що договір № 3157510993-624186 про надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту від 22.02.2022 року укладено сторонами та відповідач отримав кошти, якими користувався, однак в повному обсязі не повернув, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 заборгованості у розмірі 4450,00 грн. (тіло кредиту).

В апеляційній скарзі Товариство оскаржує рішення суду в частині відмови у стягненні заборгованості по відсотках за період з 08.03.2022 року по 05.06.2022 року.

Частиною 1 ст. 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Відповідно до умов договору № 3157510993-624186 від 22.02.2022 року строк кредитування становить 14 днів, отже дата повернення кредиту 07.03.2022 року, що також відображено у графіку розрахунків, що є Додатком №1 до договору.

Пунктом 3.6. кредитного договору, з яким позичальник був попередньо ознайомлений та погодився, встановлено, що сторони погодили факт користування позичальником сумою наданого Кредиту після закінчення початкового періоду користування кредитом, що є відкладальною обставиною в розумінні ст. 212 ЦК України, що має наслідком подовження строку користування Кредитом на умовах, визначених п. 3.7. та п. 3.8.

Пунктом 3.7. Договору передбачено, що зобов`язання щодо повернення основної суми переносяться на наступний день після закінчення Лояльного періоду, але не більше ніж на 90 днів після закінчення Лояльного періоду.

Згідно з п. 3.8 Договору з наступного дня після закінчення лояльного періоду позичальник зобов`язаний сплачувати кредитодавцю проценти з розрахунку 730% річних, що становить 2,0% в день від суми кредиту за кожен день користування ним.

Водночас, відповідно до п. 2.2. Договору сторони погодили, що встановлений в п. 2.1. Договору строк Лояльного періоду може бути продовжений позичальником шляхом оплати ним протягом Лояльного періоду всіх процентів, фактично нарахованих за користування кредитом.

Згідно п. 2.1 договору та паспорту кредиту сторони погодили, що кредит надається строком на 14 днів, початком якого є дата підписання, а закінченням є дата зарахування на поточний рахунок кредитодавця.

Пунктом 2.3 Договору передбачено, що позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом до закінчення строку, визначеного п. 2.1. цього Договору.

Отже, відповідач мав повернути кредит не пізніше 07.03.2022 року.

Крім того, відповідачем було сплачено кошти у розмірі 50,00 грн 03.06.2022 року, тобто, сплата коштів відбулася після закінчення лояльного строку кредитування, що не свідчить про продовження строку кредитування.

Кредитор має нараховувати відсотки лише в межах строку дії договору, що відповідає правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16, а саме: «Велика Палата Верховного Суду наголошує, що проценти відповідно до статті 1048 ЦК України сплачуються не за сам лише факт отримання позичальником кредиту, а за «користування кредитом» (тобто за можливість позичальника за плату правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу).

Судом першої інстанції вірно зазначено, що позивачем не надано доказів продовження позичальником лояльного періоду та сплати позичальником нарахованих відсотків, а отже відсотки, нараховані позивачем за користуванням кредитом за межами строку дії кредиту, передбаченого договором, не підлягають до стягнення, тому суд дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог в цій частині у зв`язку з їх необґрунтованістю.

Доводи апелянта, що судом першої інстанції помилково зроблений розрахунок заборгованості по відсоткам, спростовуються вище наведеним та матеріалами справи.

Щодо вимог апелянта про стягнення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції, колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 141 ЦПК України, прийшов до правильного висновку, що вимоги про стягнення витрат на оплату професійної правничої допомоги у даній справі підлягають до часткового задоволення, що відповідатиме критерію реальності адвокатських послуг та розумності їхньої вартості.

Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Враховуючи наведене, колегія суддів не вбачає підстав для перегляду рішення суду у частині вирішення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції.

Інші доводи апеляційної скарги суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер та зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що постановлене у справі рішення є законним та обґрунтованим і підстав для його зміни чи скасування за наведеними у скарзі доводами не вбачає, оскільки її доводи суттєвими не являються, носять суб`єктивний характер і правильності висновків суду не спростовують.

Судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом судового рішення в апеляційній інстанції, розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381- 384 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в :

Апеляційну скаргу представника Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» - адвоката Гурського Германа Юрійовича - залишити без задоволення.

Заочне рішення Придніпровського районного суду м. Черкаси від 28 квітня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кошельок» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення, в порядку та за умов, визначених ЦПК України.

Головуюча О.В. Карпенко

Судді Л.І. Василенко

Ю.В. Сіренко