Вирок від 06 жовтня 2026 р. у справі №551/226/26 — Полтавський апеляційний суд

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 551/226/26 Номер провадження 11-кп/814/1338/26Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 рокум. Полтава

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:

головуючого – суддіОСОБА_2 ,

суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

з секретарем з участю прокурора обвинуваченогоОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава кримінальне провадження №12025170000000858 за апеляційною скаргою прокурора відділу Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_6 на вирок Шишацького районного суду Полтавської області від 01 квітня 2026 року,

ВСТАНОВИЛА:

Цим вироком ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, з середньою освітою, одружений, пенсіонер, несудимий,

визнаний винуватим та засуджений за ч.1 ст.366-2 КК України до штрафу в розмірі 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68000 грн, без позбавлення права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю.

Згідно з вироком суду, ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення за таких обставин.

Обвинувачений, будучи депутатом Шишацької селищної ради Миргородського району Полтавської області та обізнаним з вимогами ст.45, ст.46 Закону України «Про запобігання корупції» та попередженим про встановлену законом відповідальність за внесення до декларації завідомо недостовірних відомостей, 29 березня 2024 року, шляхом заповнення на офіційному вебсайті НАЗК затвердженої форми декларації із застосуванням особистого кваліфікованого електронного підпису, подав до Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, щорічну декларацію за 2023 рік, до якої вніс завідомо недостовірні відомості щодо квартири, земельних ділянок , корпоративних прав та автомобіля, які відрізняються від достовірних на загальну суму 7151000 грн, що у 2361 раз перевищує прожитковий мінімуму для працездатних осіб.

Кримінальне провадження розглянуто в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.

В апеляційній скарзі прокурор просить скасувати вирок в частині призначення покарання у зв`язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність та ухвалити в цій частині новий вирок, яким засудити ОСОБА_7 за ч.1 ст.366-2 КК України до штрафу в розмірі 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування на строк 1 рік.

При цьому зазначає, що при ухваленні оскаржуваного вироку суд першої інстанції не призначив ОСОБА_7 обов`язкову додаткову міру покарання та не мотивував своє рішення в цій частині.

Заслухавши доповідь судді, думку прокурора на підтримання доводів апеляційної скарги, пояснення обвинуваченого та його захисника, які погодилися з вироком суду, дослідивши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до такого.

Висновки суду про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за наведених у вироку обставин та кваліфікація його дій за ч.1 ст.366-2 КК України в апеляційній скарзі не спростовуються.

Доводи прокурора про необхідність призначення обвинуваченому додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування, є слушними.

Відповідно до вимог статей 50, 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень.

Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути співмірним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Справедливість покарання має визначатися з урахуванням інтересів усіх суб`єктів кримінально-правових відносин, а також інших осіб з погляду підвищення рівня їх безпеки шляхом запобігання вчиненню нових злочинів і надання підстав правомірно очікувати відповідну протиправному діянню реакцію держави, що є важливим чинником юридичної захищеності людини.

За змістом ст.55 КК України позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю застосовується як додаткове покарання у тих випадках, коли вчинення кримінального правопорушення було пов`язане з посадою засудженого або із заняттям ним певною діяльністю.

Якщо додаткове покарання безпосередньо передбачене у санкції статті Особливої частини КК України, то порядок його призначення залежить від особливостей конструкції цієї санкції.

У випадку, коли додаткове покарання передбачається як обов`язкове до призначення, то це вже вирішено самим законодавцем, який, створюючи таку санкцію, тим самим покладає на суд обов`язок призначити додаткове покарання.

При застосуванні таких санкцій відмова від призначення обов`язкового додаткового покарання можлива лише за наявності підстав, передбачених ч.2 ст.69 КК України.

За умисне внесення суб`єктом декларування завідомо недостовірних відомостей до декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбаченої Законом України "Про запобігання корупції", якщо такі відомості відрізняються від достовірних на суму понад 2000 прожиткових мінімумів для працездатних осіб (в редакції, чинній на момент вчинення кримінального правопорушення) передбачене покарання у виді штрафу від чотирьох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин, або обмеження волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Санкцією ч.1 ст.366-2 КК України у чинній редакції встановлено покарання у виді штрафу від чотирьох тисяч до шести тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин або обмеження волі на строк до двох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

Призначаючи ОСОБА_7 основне покарання, місцевий суд належним чином врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного, який визнав вину, активно сприяв розкриттю злочину, щиро розкаявся у вчиненому, перерахував на рахунок військової частини НОМЕР_1 як благодійну допомогу грошові кошти у розмірі 100000 грн, відсутність обставин, які обтяжують покарання, та обґрунтовано прийшов до висновку про призначення основного покарання у виді штрафу в розмірі чотирьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що ніким не заперечуєтьсяі.

Водночас, місцевий суд допустив помилку та не призначив обов`язкове додаткове покарання у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і при цьому не мотивував таке рішення.

Як слушно наголошує прокурор в апеляційній скарзі, вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення пов`язане з його перебуванням у статусі депутата органу місцевого самоврядування, а наявність обставин, що пом`якшують покарання, не свідчить про істотне зниження ступеня суспільної небезпеки вчиненого та не утворює підстави для застосування приписів ст.69 КК України.

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 крім основного покарання у виді штрафу також додаткового покарання у виді позбавлення права обіймати посади, пов`язані з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування строком на 1 рік.

Адже саме в такому випадку покарання буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого і попередження нових кримінальних правопорушень, відповідатиме принципам законності, індивідуалізації та буде справедливим і співмірним вчиненому.

Крім того, колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_7 вчинив кримінальне правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України класифікується як нетяжкий злочин, а не кримінальний проступок як помилково вказав суд в мотивувальній частині вироку.

Згідно з п.4 ч.1 ст.409 КПК України підставою для скасування або зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.

Враховуючи наведене, вирок в частині призначення покарання необхідно скасувати через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, ухваливши в цій частині новий вирок.

Отже, апеляційна скарга прокурора підлягає до задоволення.

Керуючись статтями 404, 405, 407, 409, 418 та 420 КПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу прокурора відділу Полтавської обласної прокуратури ОСОБА_6 задовольнити.

Вирок Шишацького районного суду Полтавської області від 01 квітня 2026 року щодо ОСОБА_7 в частині призначення покарання скасувати.

Ухвалити в цій частині новий вирок, яким призначити ОСОБА_7 за вчинення злочину, передбаченого ч.1 ст.366-2 КК України, покарання у виді штрафу в розмірі 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68000 грн, з позбавленням права обіймати посади, пов`язані з виконанням функцій держави та місцевого самоврядування строком на 1 рік.

В іншій частині вирок суду залишити без змін.

Вирок апеляційного суду набирає законної сили з моменту його проголошення.

Касаційна скарга на судове рішення може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції.

СУДДІ:

ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4