Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №296/7141/24 — Житомирський апеляційний суд

Справа № 296/7141/24 Головуючий у 1-й інст. Маслак В. П.

Категорія 8 Доповідач Бондар О.О.

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 рокум. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі колегії суддів: Бондар О. О. (суддя-доповідач), Шалота К. В., Миколайчук П. В.,

за участі секретаря судового засідання Лугини О.С.

розглянув у відкритому судовому засіданні в місті Житомирі

апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого захищає законний представник – ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Янчук Максим Олександрович,

на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 24 квітня 2026 року, ухвалене у складі головуючої судді Маслак В. П. у місті Житомирі

у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , в інтересах якого діють законні представники: мати – ОСОБА_2 , батько – ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння, треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , Орган опіки та піклування Житомирської міської ради

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

1.06 серпня 2024 року ОСОБА_3 (далі також ОСОБА_3 , позивач) звернулась через свого представника – адвоката Кузьменка Володимира Сергійовича (далі представник позивача) до Корольовського районного суду міста Житомира з позовом до ОСОБА_1 (далі також відповідач) про витребування майна з чужого незаконного володіння.

2.Відповідач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 є малолітньою особою, тому у справі беруть участь законні представники: мати ОСОБА_2 , батько – ОСОБА_4 (свідотво про народження від 18.05.2015 серія НОМЕР_1 арк. справи 7, том 2).

3.Позивач просила витребувати від ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 720069918101 (далі – квартира).

4.В обґрунтування позову посилалась на те, що спірна квартира вибула з її власності поза її волею на підставі неіснуючого судового рішення, яке судом у встановленому законом порядку не ухвалювалося. У подальшому квартира була відчужена особою, яка не мала права на її відчуження. У зв`язку з цим, на думку позивача, відповідно до пункту 3 частини 1 статті 388 Цивільного Кодексу України наявні підстави для витребування спірного майна з чужого незаконного володіння відповідача, який є його останнім набувачем.

Короткий зміст оскарженого рішення суду першої інстанції

5.24 квітня 2026 року Корольовський районний суд міста Житомира ухвалив рішення про задоволення позову та витребування від ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 720069918101).

6.Рішення мотивовано тим, що спірна квартира вибула з володіння позивача поза її волею на підставі неіснуючого рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 17 грудня 2011 року у справі № 20-122/11. Суд першої інстанції виходив із того, що набуття ОСОБА_9 права власності на спірну квартиру на підставі такого рішення свідчить про незаконність її подальшого відчуження, оскільки відповідні правочини вчинялися з порушенням вимог закону та майнових прав позивача. З огляду на це суд дійшов висновку про наявність підстав для витребування спірної квартири.

7.Відмовляючи у застосуванні наслідків спливу позовної давності, суд першої інстанції зазначив, що на момент звернення позивача у грудні 2015 року до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення їй не було відомо про особу, яка незаконно заволоділа її майном. Кримінальне провадження розпочато за фактом незаконного заволодіння квартирою невстановленою особою; досудове розслідування у ньому триває, при цьому жодній особі про підозру не повідомлено. За таких обставин суд вважав, що позивач мала правомірні очікування щодо встановлення особи, яка незаконно заволоділа квартирою, та можливості пред`явлення до неї цивільного позову.

8.З огляду на те, що ОСОБА_1 набув право власності на спірну квартиру 10 червня 2023 року, а позов до нього пред`явлено 06 серпня 2024 року, суд дійшов висновку, що позов подано в межах трирічного строку позовної давності, встановленого для вимоги про витребування майна, а тому цей строк не сплив.

Короткий зміст та узагальнені доводи апеляційної скарги

9.Відповідач, в інтересах якого за дорученням законного представника діє адвоката Янчук М. О. (далі – представник відповідача) не погодився з рішенням суду першої інстанції та 18 травня 2026 року подав апеляційну скаргу до Житомирського апеляційного суду.

10.В апеляційній скарзі просив: «скасувати рішення Корольовського районного суду м. Житомира від 24 квітня 2026 року у справі № 296/7141/24 та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову".

11.Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки суд неповно з`ясував обставини, які мають значення для справи, неправильно застосував норми матеріального права та допустив істотне порушення норм процесуального права.

12.В апеляційній скарзі представник відповідача зазначив, що суд першої інстанції:

a.розглянув справу за відсутності одного із законних представників відповідача – батька ОСОБА_4 , а також не залучив до участі у справі правонаступника ОСОБА_9 після встановлення факту його смерті, що, на думку представника відповідача, є істотним порушенням норм процесуального права;

b.безпідставно перебрав на себе функції органу досудового розслідування, самостійно встановивши обставини, які відповідно до закону можуть бути встановлені лише обвинувальним вироком суду;

c.не надав належної оцінки доказам позивача з точки зору їх належності, допустимості та достатності;

d.порушив принцип правової визначеності, не здійснив належної оцінки пропорційності втручання у право власності відповідача та не забезпечив справедливого балансу між інтересами сторін;

e.не врахував установлених законом гарантій захисту права власності неповнолітньої особи;

f.неправильно визначив початок перебігу позовної давності, не врахувавши пасивну поведінку позивача щодо захисту свого права на спірне майно з грудня 2015 року;

g.дійшов помилкового висновку про дотримання позивачем строку позовної давності, фрагментарно застосував правові висновки Верховного Суду без урахування їх дійсного змісту та обставин, за яких вони були сформульовані.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

13.11 червня 2026 року позивач, від імені якого діє представник – адвокат Кузьменко В. С., подав відзив на апеляційну скаргу через електронний кабінет підсистеми ЄСІКС «Електронний суд».

14.У відзиві на апеляційну скаргу позивач, заперечуючи проти викладених у ній аргументів, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін.

15.Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, позивач посилається на норми чинного законодавства, правові висновки Верховного Суду та вказує, що рішення суду першої інстанції ухвалене з дотриманням норм матеріального та процесуального права, після повного і всебічного з`ясування обставин справи, що виключає підстави для його скасування. Доводи апеляційної скарги вважає безпідставними та надміру емоційними.

16.Заперечуючи проти доводів представника відповідача щодо пропуску позовної давності, представник позивача посилається на постанову Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 296/6465/21, ухвалену у спорі з того самого предмета та з аналогічних підстав. У зазначеній постанові Верховний Суд встановив, що спірна квартира вибула з власності ОСОБА_3 поза її волею на підставі неіснуючого судового рішення, яке суд у встановленому законом порядку не ухвалював, а в подальшому була відчужена особою, яка не мала права на її відчуження. У зв`язку з цим Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про обґрунтованість позову та наявність передбачених пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України підстав для витребування спірного майна з чужого незаконного володіння його останнього набувача — ОСОБА_8 .

17.Посилаючись на правові висновки Верховного Суду, викладені в мотивувальній частині зазначеної постанови, представник позивача вказує, що лише після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження № 12015060020006069 позивач отримала можливість реалізувати своє право на звернення до суду, оскільки саме тоді їй стали відомі обставини вчинення спірних правочинів та особи, до яких належало пред`явити позовні вимоги. Тому представник позивача вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про дотримання строку позовної давності.

18.Відзиви від інших учасників справи на апеляційну скаргу станом на час апеляційного розгляду справи не надійшли, що відповідно до положень частини 3 статті 360 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК України) не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

19.Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18.05.2026 визначено склад суду для розгляду справи № 296/7141/24: ОСОБА_10 (суддя-доповідач), Галацевич О. М., Павицька Т. М.

20.Ухвалою від 21 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд задовольнив заяву судді Борисюка Р. М. про самовідвід, справу передав на повторний автоматизований розподіл.

21.Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.05.2026 визначено склад суду для розгляду справи № 296/7141/24: Григорусь Н. Й. (суддя-доповідач), Галацевич О. М., Павицька Т. М.

22.Ухвалою від 22 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд задовольнив заяву судді Григорусь Н. Й. про самовідвід, справу передав на повторний автоматизований розподіл.

23.Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.05.2026 визначено склад суду для розгляду справи № 296/7141/24: Бондар О. О. (суддя-доповідач), Галацевич О. М., Павицька Т. М.

24.Ухвалою від 28 травня 2026 року Житомирський апеляційний суд відкрив апеляційне провадження у справі. Після проведення підготовчих дій Житомирський апеляційний суд ухвалою від 12 червня 2026 року призначив справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення учасників справи на 21 липня 2026 року о 11.30.

25.21 липня 2026 року судовому засіданні було відкладене на 08 вересня 2026 року о 12.00 у зв`язку з задоволенням клопотання представника відповідачів про витребування доказів.

26.08 вересня 2026 року судове засідання у справі не відбулося у зв`язку з оголошенням у Житомирській області і в місті Житомирі повітряної тривоги. Розгляд справи відкладено на 06 жовтня 2026 року о 12.00.

27.Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 05.10.2026 визначено новий склад суду для розгляду справи № 296/7141/24 у складі Бондар О. О. (суддя-доповідач), Миколайчук П. В., Шалота К. В. у зв`язку з перебуванням суддів Галацевич О. М., та Павицької Т. М. у відпустці.

Мотивувальна частина

Позиції учасників справи в апеляційному суді

28.В судовому засіданні представник відповідача підтримав подану ним апеляційну скаргу з викладених у ній підстав.

29.Також представник відповідача заявив два клопотання – про витребування доказів та виклик свідків, у задоволенні яких суд апеляційної інстанції відмовив у зв`язку з їх необґрунтованістю.

30.Представник позивача в судовому засіданні підтримав подане ним клопотання, яке надійшло до Житомирського апеляційного суду 03 вересня 2026 року, про визнання дій адвоката Янчука Максима Олександровича зловживанням процесуальними правами та застосування до нього заходів процесуального примусу. Апеляційний суд відмовив у задоволенні зазначеного клопотання у зв`язку з його безпідставністю.

31.Щодо вимог апеляційної скарги представник позивача заперечував, посилаючись на доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу.

32. ОСОБА_11 підтримав апеляційну скаргу, подану відповідачем, та просив її задовольнити.

33.Представник органу опіки та піклування у судове засідання не з`явився, 08 вересня 2026 року подав заяву про розгляд справи без участі уповноваженого представника органу опіки та піклування та просив задовольнити апеляційну скаргу.

34.Інші учасники справи в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з`явились, про дату, час та місце судового засідання повідомлені належним чином у передбачений законом спосіб, причини неявки суду не повідомили.

Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

35.30 листопада 2010 року ОСОБА_3 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 (далі також спірна квартира) на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу зареєстрованого в реєстрі за № 4497 (арк. справи 17-19, том 1).

36.Згідно наявної в матеріалах справи копії рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 17 грудня 2011 року у справі № 20-122/11, позов ОСОБА_9 до ОСОБА_12 (син позивача у справі, що розглядається) задоволено, визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири та визнано права власності на квартиру (арк. справи 109-111, том 1).

37.24 жовтня 2015 року ОСОБА_9 , від імені якого на підставі довіреності від 10.10.2015 діяв ОСОБА_13 , продав спірну квартиру ОСОБА_5 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири, зареєстрованого в реєстрі за № 720 (арк. справи 50 -53, том 1).

38.Згідно пункту 1.1 цього договору право власності ОСОБА_9 , як продавця зареєстроване 08 вересня 2015 року на підставі рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 17 грудня 2011 року у справі № 20-122/11, номер запису 11090073.

39.03 грудня 2015 року ОСОБА_5 продав спірну квартиру ОСОБА_6 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири, зареєстрованого в реєстрі за № 7146 (арк. справи 42 – 45 , том 1).

40.02 грудня 2015 року громадянин ОСОБА_14 звернувся до Житомирського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Житомирській області з заявою в якій повідомив, що 01.12.2015 близько 16:00 год. невідома особа шляхом обману працівників Бюро технічної інвентаризації в місті Житомирі заволоділа майном, а саме квартирою АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 , чим завдано матеріального збитку в сумі 700 000,00 грн (арк. справи 237, том 2).

41.03.12.2015 внесено відомості до ЄРДР за № 12015060020006069 про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України (шахрайство, вчинене у великих розмірах) (арк. справи 237, том 2).

42. ОСОБА_14 є уповноваженим представником ОСОБА_3 згідно довіреності від 22.10.2010 з усіх питань, пов`язаних з оформленням та одержанням необхідних документів на право власності. Довіреність видана в порядку передоручення Токаревим О.Г., який уповноважений діяти від імені ОСОБА_3 на підставі довіреності від 31.01.2007 (арк. справи 241 том 2).

43.17 листопада 2016 року ОСОБА_6 продала спірну квартиру ОСОБА_7 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири, зареєстрованого в реєстрі за № 15915 (арк. справи 46-49, том 1).

44.17 липня 2017 року ОСОБА_7 продав спірну квартиру ОСОБА_8 на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири, зареєстрованого в реєстрі за № 8378 (арк. справи 58-61, том 1).

45.У липні 2021 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_8 , за участю третіх осіб про витребування майна з чужого незаконного володіння- квартири АДРЕСА_1 .

46.Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 08 грудня 2022 року у справі №296/6465/21 в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено у зв`язку з тим, що позивач не довела факту вибуття спірної квартири з власності поза її волею, тоді як відповідач ОСОБА_8 є добросовісним набувачем спірного житла, що унеможливлює витребування майна у порядку статті 388 ЦК України (арк. справи 201-204, том 1).

47.Постановою Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2023 у справі №296/6465/21 рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 08.12.2022 змінено, викладено мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що спірна квартира вибула з власності ОСОБА_3 поза її волею на підставі неіснуючого рішення, яке у встановленому законом порядку судом не ухвалювалося, та в подальшому була відчужена особою, яка не мала права на таке відчуження, тому наявні підстави, передбачені пунктом 3 частини 1 статті 388 ЦК України, для витребування цього майна у відповідача ОСОБА_8 , який є останнім його набувачем. Водночас, встановивши, що ОСОБА_3 , право власності якої дійсно порушене, дізналася про відчуження належної їй квартири поза її волею у грудні 2015 року, про що свідчить її звернення до правоохоронних органів, однак звернулася до суду з цим позовом лише у липні 2021 року, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у задоволенні позову у зв`язку зі спливом позовної давності.

48.10 червня 2023 року ОСОБА_8 на підставі нотаріально посвідченого договору дарування квартири передав спірну квартиру у власність неповнолітньому ОСОБА_1 , від імені якого діяли законні представники (батьки) – ОСОБА_2 та ОСОБА_4 (арк. справи 39-41, том 1).

49.Право власності ОСОБА_1 на спірну квартиру зареєстроване в реєстрі речових прав на нерухоме майно 10.06.2023, номер відомостей про речове право 720069918101 (арк. справи 15, том 1).

50.Постановою Верховного Суду від 21 лютого 2024 у справі №296/6465/21 постанову Житомирського апеляційного суду від 20 лютого 2023 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Верховний Суд зазначив, що внаслідок того, що суд апеляційної інстанції допустив неналежне дослідження та оцінку зібраних доказів, не встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалене ним судове рішення не може вважатися законним і обґрунтованим, а тому підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд. Верховний Суд виснував, що суд апеляційної інстанції не визначив правильної дати початку перебігу позовної давності, а саме моменту, коли позивач дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, а отже, не встановив з достатньою повнотою фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову з наведених в оскаржуваній постанові підстав (арк. справи 205-218, том 1).

51.За результатами нового розгляду справи постановою Житомирського апеляційного суду від 30 липня 2024 року рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 08.12.2022 скасовано і ухвалено нове рішення. У задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено з тих підстав, що власником спірної квартири на момент нового розгляду справи в апеляційній інстанції є неповнолітній ОСОБА_1 , від імені якого діють його законні представники і відповідно вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння повинна бути пред`явлена до нового власника, а ОСОБА_8 набув статусу неналежного відповідача у цивільній справі.

52.В подальшому позивач звернулась з цим позовом про витребування спірної квартири до ОСОБА_1 , як останнього набувача майна.

Позиція апеляційного суду

53.Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

54.Апеляційний суд заслухав суддю-доповідача, вивчив матеріали справи, перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги та вважає, що апеляційну скаргу потрібно задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову з огляду на таке.

Оцінка висновків суду першої інстанції

55.Рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. ( частини 1 – 5 статті 263 ЦПК України).

56.Апеляційний суд уважає, що рішення суду першої інстанції в частині встановлення початку перебігу позовної давності та застосування наслідків спливу позовної давності зазначеним вимогам не відповідає, та робить такі висновки.

57.Спірні правовідносини сторін є позадоговірними і виникли у зв`язку із захистом права власності позивача шляхом витребування майна з чужого незаконного володіння.

58.Вперше позивач звернулася до суду за захистом свого права власності, пред`явивши віндикаційний позов про витребування спірної квартири з чужого незаконного володіння у межах розгляду цивільної справи № 29/6465/21 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_8 , треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про витребування майна з чужого незаконного володіння.

59.Зазначена справа двічі була предметом перегляду судами апеляційної та касаційної інстанцій. За результатами її розгляду судами встановлено, що спірна квартира вибула з володіння ОСОБА_3 поза її волею на підставі неіснуючого рішення, яке у встановленому законом порядку суд не ухвалював, та в подальшому була відчужена особою, яка не мала права на таке відчуження.

60.У постанові від 21 лютого 2024 року Верховний Суд зазначив: «квартира АДРЕСА_1 вибула з власності ОСОБА_3 поза її волею на підставі неіснуючого рішення, яке у встановленому законом порядку суд не ухвалював, та в подальшому була відчужена особою, яка не мала права на таке відчуження, апеляційний суд правильно виснував, що позов є обґрунтованим, а тому наявні передбачені пунктом 3 частини першої статті 388 ЦК України підстави для витребування спірного майна з чужого незаконного володіння відповідача ОСОБА_8 , який є останніми його набувачем».

61.Цією постановою Верховний Суд направив справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції через передчасний висновок апеляційного суду про пропуск позивачем строку позовної даності, який є наслідком неправильного застосування норм матеріального права щодо визначення початку спливу строку позовної давності.

62.Так, Верховний Суд у своїй постанові зазначив таке: «…апеляційний суд залишив поза увагою те, що початок перебігу позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна саме до іншої особи, а не з моменту, коли вона довідалася/або могла довідатися лише про сам факт вибуття майна із власності. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції через незастосування відповідних норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та неналежне дослідження зібраних доказів, зокрема витребуваних у органів слідства матеріалів кримінального провадження № 12015060020006069, не визначив правильної дати початку перебігу позовної давності, а саме моменту, коли позивач дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, а отже, не встановив з достатньою повнотою фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення спору, у зв`язку з чим дійшов передчасного висновку про відмову в задоволенні позову з наведених в оскаржуваній постанові підстав. Встановлення зазначених обставин має важливе правове значення для визначення передумов застосування до спірних правовідносин інституту позовної давності».

63.Отже, при новому розгляді справи апеляційному суду належало повно та всебічно дослідити наявні в справі докази та встановити початок перебігу позовної даності за пред`явленим позовом.

64.Однак під час нового розгляду справи суд апеляційної інстанцій встановив, що спірну квартиру відповідач ОСОБА_8 подарував неповнолітньому ОСОБА_1 на підставі договору дарування від 10 червня 2023 року. Відповідно до ухвали Житомирського апеляційного суду від 28 травня 2024 року вказаних осіб залучено до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача

65.Постановою від 30 липня 2024 року Житомирський апеляційний суд відмовив у задоволенні позову ОСОБА_3 з підстав пред`явлення позову до неналежного відповідача.

66.Відповідно до частини 4, 5 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

67.З огляду на те, що вказані судові рішення у справі № 296/6465/21 набрали законної сили, під час нового розгляду справи в суді апеляційної інстанції брали участь особи, які також беруть участь у справі, що розглядається, обставини щодо вибуття квартира АДРЕСА_1 з власності ОСОБА_3 поза її волею на підставі неіснуючого рішення, яке у встановленому законом порядку суд не ухвалював, та в подальшому була відчужена особою, яка не мала права на таке відчуження є преюдиційними і не підлягають повторному доказуванню у цій справі.

68.Верховний Суд у постанові від 10 січня 2025 року в справі № 362/643/21 заначив, що правопорядок не може допускати ситуації коли нівелюється законна сила судового рішення та створюються передумови для виникнення «колізії» судових рішень. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень.

69.З огляду на викладене апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог. Обставини, встановлені судовими рішеннями, які набрали законної сили у справі № 296/6465/21, мають преюдиційне значення для цієї справи, у зв`язку з чим не потребують повторного доказування та не підлягають повторній оцінці.

70.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц (провадження № 14-381цс18) наведено правовий висновок про те, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

71.Отже, з урахуванням установлених у справі обставин суд апеляційної інстанції доходить висновку, що право власності позивача на спірну квартиру порушене, а заявлена вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння є належним та ефективним способом захисту порушеного права.

Щодо позовної давності

72.Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що позовна давність за вимогами позивача не спливла. Суд виходив із того, що початок перебігу позовної давності слід пов`язувати не з моментом, коли ОСОБА_3 стало відомо про факт відчуження спірної квартири, а з моментом, коли вона дізналася про вибуття свого майна до іншої особи. Оскільки ОСОБА_1 набув право власності на спірну квартиру 10 червня 2023 року, а з позовом до нього ОСОБА_3 звернулася 06 серпня 2024 року, суд дійшов висновку, що трирічний строк позовної давності для пред`явлення вимоги про витребування майна з його володіння не сплив.

73.Апеляційний суд не погоджується із зазначеним висновком суду першої інстанції, оскільки він є наслідком неправильного застосування норм матеріального права щодо визначення початку перебігу позовної давності, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неналежної оцінки зібраних у справі доказів у їх взаємозв`язку і сукупності.

74.Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України) позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

75.Згідно зі статтею 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

76.Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина 1 статті 261и ЦК України).

77.Верховний Суд переглядаючи судові рішення у справі № 296/6465/21 за позовом ОСОБА_3 про витребування майна з чужого незаконного володіння звернув увагу на такі правові висновки Верховного Суду, які слід врахувати визначаючи початок перебігу строку позовної даності.

78.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 травня 2018 року у справі № 368/1158/16 зазначено, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За змістом цієї норми початок перебігу позовної давності збігається з моментом виникнення в зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

79.У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16, від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 та у постанові Верховного Суду від 29 листопада 2022 року у справі № 902/858/15 Верховний Суд вказав, що аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами «довідалася» та «могла довідатися» у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, має довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. Отже, визначення початкового моменту перебігу позовної давності має важливе значення, оскільки від нього залежить і правильність обчислення позовної давності, і захист порушеного права. Закон також не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб. Отже, початок перебігу строків позовної давності за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

80.Тому для правильного визначення початку перебігу позовної даності за позовом у цій справі потрібно встановити момент коли у ОСОБА_3 виникло право на позов, тобто можливість захистити своє порушене право в судовому порядку.

81.Верховний Суд вказує, що за вимогами про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України початок перебігу строку позовної давності відліковується з моменту, коли особа дізналася про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на майно.

82.Тому суд першої інстанції безпідставно пов`язав початок перебігу позовної давності з датою набуття ОСОБА_1 права власності на спірну квартиру. Натомість вирішальним для правильного застосування статті 261 ЦК України є встановлення моменту, коли позивач дізналася або могла дізнатися про порушення свого права, тобто про вибуття спірної квартири з її володіння до ОСОБА_9 , який надалі її відчужив.

83.За змістом статей 316, 317 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місцезнаходження майна.

84.Відповідно до статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

85.Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

86.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц вказано, що з урахуванням специфіки обороту нерухомого майна володіння ним досягається без його фізичного утримання або зайняття, а державна реєстрація права власності на нерухоме майно підтверджує фактичне володіння ним. Тобто суб`єкт, за яким зареєстроване право власності, визнається фактичним володільцем нерухомого майна. При цьому державна реєстрація права власності на нерухоме майно створює спростовувану презумпцію наявності в суб`єкта і права володіння цим майном (як складової права власності). Отже, особа, за якою зареєстроване право власності на нерухоме майно, є його володільцем. У випадку незаконного, без відповідної правової підстави, заволодіння нею таким майном право власності (включаючи права володіння, користування та розпорядження) насправді і далі належатиме іншій особі - власникові. Останній має право витребувати це майно з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності. Тому заволодіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на нього ще не означає, що такий володілець набув право власності (права володіння, користування та розпорядження) на це майно. Власник, якого незаконно, без відповідної правової підстави, позбавили володіння нерухомим майном шляхом державної реєстрації права власності на це майно за іншою особою, не втрачає право володіння нерухомим майном. Така інша особа внаслідок державної реєстрації за нею права власності на нерухоме майно стає його фактичним володільцем (бо про неї є відповідний запис у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), але не набуває право володіння на відповідне майно, бо воно, будучи складовою права власності, і далі належить власникові. Саме тому він має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави, ним заволоділа.

87.Отже, під незаконним заволодінням нерухомим майном потрібно розуміти державну реєстрацію права власності на нерухоме майно, яка підтверджує фактичне володіння ним.

88. В матеріалах справи міститься договір купівлі-продажу квартири від 24 жовтня 2015 року згідно якого ОСОБА_9 , від імені якого на підставі довіреності від 10.10.2015 діяв ОСОБА_13 , продав спірну квартиру ОСОБА_5 . Договір купівлі-продажу квартири зареєстрований в реєстрі за № 720 (арк. справи 50 -53, том 1).

89. В пункті 1.1 цього договору вказано, що документом, який підтверджує право власності продавця ( ОСОБА_9 ) на відчужувану ним квартиру є рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 17 грудня 2011 року у справі № 20-122/11, право власності зареєстроване 08.09.2015 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, індексний номер витягу 43498124, номер запису про право власності 11090073, реєстраційний номер обєкта нерухомого майна 720069918101 (арк. справи 50-53, том 1).

90.Також в матеріалах справи є копія звернення ОСОБА_3 від 30 січня 2016 року до Корольовського районного суду міста Житомира в якій вона просить надати копію рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 17 грудня 2011 року у справі № 20-122/11, оскільки невідома їй особа продала належної їй квартири на підставі договору купівлі-продажу від 24.10.2015 і згідно пункту 1.2 цього договору підставою продажу є вказане рішення суду.

91.Згідно цієї заяви ОСОБА_3 від 30.01.2016 додатком до неї є копія договору купівлі-продажу квартири від 24.10.2015 на 4 сторінках (а.с. 5 том 3).

92.Отже, щонайменше з 30 січня 2016 року ОСОБА_3 було відомо як про порушення її права власності, так і про особу, яка його порушила, – ОСОБА_9 . Крім того, у її розпорядженні перебувала копія договору купівлі-продажу спірної квартири, на підставі якого ОСОБА_9 відчужив її наступному набувачу.

93.Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок (стаття 253 ЦК України).

94. Враховуючи викладене, апеляційний суд вважає, що не пізніше наступного дня після 30 січня 2016 року розпочався перебіг строку позовної давності - 31 січня 2016 року і закінчився 31 січня 2019 року.

95.Відповідно до частин 4 та 5 статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

96.Матеріали справи свідчать, що сторона відповідача заявила про застосування позовної давності до вирішення судом першої інстанції спору по суті.

97.У постанові Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 367/6105/16-ц наведено правовий висновок про те, що виходячи з вимог статті 261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Тобто перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем.

98.Позивач у цій справі не наводить причин пропуску строку позовної давності та не обґрунтовує їх поважність. Позивач вважає, що позовна давність нею не пропущена, оскільки лише після ознайомлення з матеріалами кримінального провадження №12015060020006069 вона змогла реалізувати своє право на звернення до суду, дізнавшись дані усіх правочинів та осіб, до яких необхідно пред`явити позовні вимоги, відповідно.

99.Суд апеляційної інстанції вважає, що наявність кримінального провадження не може бути визнана поважною причини пропуску строку позовної давності у цій справі, з огляду на таке.

100.У пункті 7.18, 7.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що відповідно до частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила, а не від дня, коли власник майна, яке перебуває у володінні іншої особи, дізнався чи міг дізнатися про кожного нового набувача цього майна. Закон не пов`язує перебіг позовної давності за віндикаційним позовом ані з укладенням певних правочинів щодо майна позивача, ані з фактичним переданням майна порушником, який незаконно заволодів майном позивача, у володіння інших осіб».

101.Раніше у постановах від 16 серпня 2018 року у справі № 711/802/17 та від 06 червня 2018 року у справі № 520/14722/16-ц Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду зазначав, що позовна давність за вимогою про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України починає обчислюватися з моменту набуття добросовісним набувачем права власності на це майно, а не з моменту, коли власник дізнався про вибуття майна з його володіння.

102.Водночас Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 відступила від такого висновку, зазначивши, що перебіг позовної давності пов`язується з моментом, коли власник дізнався або міг дізнатися про порушення свого права.

103.Верховний Суд у постанові від 06 жовтня 2021 року в справі № № 359/4206/19 зазначив, що у чинному законодавстві не наведено переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. Вирішуючи питання про поважність причин пропуску позовної давності необхідно враховувати, що поважними визнаються лише ті обставини, які є об`єктивно непереборними і пов`язані з дійсними труднощами для вчинення процесуальних дій у встановлений строк.

104.Суд апеляційної інстанції вважає, що з огляду на обізнаність позивача щонайменше з 30 січня 2016 року про порушення її права власності на спірну квартиру, особу, яка незаконно заволоділа цим майном, та його подальше відчуження, а також зважаючи на те, що у її розпорядженні перебувала копія договору купівлі-продажу, на підставі якого ОСОБА_9 відчужив спірну квартиру наступному набувачу, підстав для висновку про існування об`єктивно непереборних обставин, які унеможливлювали своєчасне звернення до суду за захистом порушеного права, немає. Матеріали справи не містять доказів існування таких обставин, які могли б бути визнані поважними причинами пропуску позовної давності.

105.Висновок суду першої інстанції про те, що позивач мала правомірні очікування щодо результативності досудового розслідування та встановлення винної особи, до якої могла пред`явити цивільний позов, апеляційний суд вважає необґрунтованим. Закон не пов`язує початок перебігу позовної давності із завершенням досудового розслідування, встановленням винної особи чи набранням законної сили обвинувальним вироком суду. Юридичне значення має момент, коли особа дізналася або могла дізнатися про вибуття свого майна до іншої особи, яка згодом його відчужила добросовісному набувачу, а не момент закінчення кримінального провадження чи отримання його результатів.

106. Позов про витребування майна з чужого незаконного володіння відповідно до наведених норм закону та правових висновків Верховного Суду пред`являється до особи, яка незаконно володіє спірним майном. Щодо нерухомого майна таким володільцем є особа, за якою зареєстровано право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Водночас особа, за якою зареєстровано право власності на спірне майно, та особа, дії якої можуть містити ознаки кримінального правопорушення або винуватість якої встановлюється у кримінальному провадженні, не обов`язково є однією й тією самою особою. Тому можливість звернення до суду з віндикаційним позовом не залежить від результатів досудового розслідування чи встановлення винної особи у кримінальному провадженні.

107.Верховний Суд у постанові від 06 березня 2024 року в справі № 750/254/22 вказав, що за змістом частини 2 статті 264 ЦК України позовна давність переривається у разі пред`явлення позову до особи, яка є боржником, тобто до особи, яка є належним відповідачем за позовом. У разі пред`явлення віндикаційного позову належним відповідачем є володілець майна. Водночас якщо під час розгляду справи майно перейшло у володіння іншої особи, у зв`язку з чим суд здійснив заміну відповідача, то пред`явлення позову до попереднього володільця перериває позовну давність і за вимогою до цієї іншої особи.

108.Отже, звернення позивача з позовом про витребування майна в 2016 році (з моменту коли їй стало відомо про набуття права власності на квартиру ОСОБА_9 ) перервало б строк позовної давності, однак остання вказаних дій для захисту свого права власності не вчинила і звернулась з позовом лише в 2021 році.

109.З огляду на наведені мотиви апеляційний суд дійшов висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права щодо визначення початку перебігу позовної давності, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам у їх сукупності та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для застосування наслідків спливу позовної давності. Це призвело до неправильного вирішення спору, а тому апеляційну скаргу належить задовольнити, рішення суду першої інстанції - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Оцінка аргументів, викладених у апеляційній скарзі

110.Посилання представника відповідача на необхідність залучення до участі у справі правонаступників померлого ОСОБА_9 апеляційний суд відхиляє як необґрунтовані. Доводи представника відповідача про наявність правонаступників ґрунтуються виключно на припущеннях, які відповідно до вимог цивільного процесуального законодавства не можуть бути покладені в основу судового рішення.

111.Також апеляційний суд відхиляє посилання представника відповідача на розгляду справи в суді першої інстанції за відсутності одного із законних представників неповнолітнього відповідача. Батько неповнолітнього ОСОБА_4 був залучений до участі у справі як його законний представник та належним чином повідомлений про її розгляд. Нереалізація ним наданих процесуальним законом прав не може бути підставою для висновку про порушення судом норм процесуального права. При цьому інтереси неповнолітнього відповідача під час розгляду справи представляла його мати – ОСОБА_2 , яка брала участь у судовому розгляді та здійснювала всі процесуальні права законного представника.

112.Доводи апеляційної скарги щодо спливу позовної давності та відсутності поважних причин її пропуску апеляційний суд врахував під час перегляду справи. Водночас підстав для їх окремої оцінки суд не вбачає, оскільки вони повністю охоплюються мотивами цієї постанови.

113.Враховуючи висновок апеляційного суду про відмову у позові у зв`язку зі спливом позовної давності, інші доводи апеляційної скарги не потребують окремої оцінки, оскільки не впливають на висновки суду щодо результатів розгляду справи.

Оцінка аргументів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу

114.Доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, переважно стосуються обґрунтованості позовних вимог та права позивача на витребування спірного майна з чужого незаконного володіння. Цим доводам апеляційний суд надав оцінку та погодився з ними. Водночас вони не спростовують висновку апеляційного суду про пропуск позивачем позовної давності, застосування наслідків спливу якої, за встановлених у цій справі обставин, є самостійною та достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.

115.Заперечуючи проти доводів щодо спливу позовної давності, представник позивача зазначає, що питання дотримання позовної давності вже було предметом розгляду судів у справі № 296/6465/21. При цьому він посилається на те, що лише у грудні 2020 року адвоката позивача було допущено до ознайомлення з матеріалами досудового розслідування у кримінальному провадженні № 12015060020006069, унаслідок чого позивачу стало відомо про коло осіб, до яких могли бути пред`явлені відповідні позовні вимоги. На думку представника позивача, саме з цього моменту ОСОБА_3 отримала можливість реалізувати своє право на звернення до суду.

116.Апеляційний суд такі аргументи відхиляє з мотивів, які викладені у пунктах 98-102 цієї постанови.

117.В інших доводах щодо позовної давності позивач фрагментарно цитує постанову Верховного Суду у справі № 296/6465/21, з правовими висновками якої апеляційний суд погоджується. Водночас позивач залишає поза увагою, що зазначеною постановою Верховного Суду постанова апеляційного суду була скасована, а справу направлено на новий розгляд у зв`язку з передчасністю висновку про початок перебігу позовної давності з моменту звернення позивача у грудні 2015 року до правоохоронних органів. Верховний Суд виходив із того, що суд апеляційної інстанції застосувавши наслідки спливу позовної давності, не надав належної оцінки доказам та не встановив, коли позивач дізналася або могла дізнатися про особу, яка порушила її право, та до якої вибуло спірне майно.

118.Апеляційний суд врахував наведені правові висновки Верховного Суду, однак, переглядаючи рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів і вимог апеляційної скарги, на підставі досліджених доказів встановив, що щонайменше з 30 січня 2016 року позивач була обізнана як про порушення свого права власності, так і про особу, до якої вибула спірна квартира. Зокрема, звертаючись до Корольовського районного суду міста Житомира із відповідною заявою, позивач зазначила про свою обізнаність з укладеним ОСОБА_9 договором купівлі-продажу квартири від 24 жовтня 2015 року та долучила до заяви копію цього договору.

119.Позивач помилково ототожнює поняття «особа, яка порушила право» та «особа, яка є фактичним володільцем спірного майна». Відповідно до статей 387, 388 ЦК України власник має право витребувати майно від особи, яка на момент звернення до суду незаконно володіє ним. Щодо нерухомого майна такою особою є особа, за якою зареєстровано право власності у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, незалежно від кількості попередніх відчужень цього майна.

120.Водночас початок перебігу позовної давності визначається не моментом набуття права власності останнім набувачем, а моментом, коли позивач дізнався або міг дізнатися про порушення свого права та про особу, яка його порушила, тобто особу, до якої майно вперше вибуло поза волею власника і згодом було відчужене.

121.Сам по собі факт подальшого відчуження майна або пред`явлення позову до неналежного відповідача не змінює початку перебігу позовної давності.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

122.Статтею 374 ЦПК України визначені повноваження апеляційного суд за результатами розгляду апеляційної скарги.

123.Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

124.З огляду на викладені у цій постанові мотиви апеляційний суд вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та є наслідком неправильного застосування норм матеріального права, які визначають початок перебігу позовної давності.

125.Тому, апеляційну скаргу потрібно задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Висновки щодо розподілу судових витрат

126.Згідно з підпунктом «в» пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови зазначається розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

127.Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

128.Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову, судові витрати за подання апеляційної скарги належить покласти на позивача.

129.Керуючись статтями 141, 259, 268, 367, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, Житомирський апеляційний суд

УХВАЛИВ:

1.Задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 , інтереси якого захищає законний представник – ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Янчук Максим Олександрович.

2.Рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 24 квітня 2026 року № 296/7141/24 скасувати та ухвалити нове рішення.

3.Відмовити у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , в інтересах якого діють ОСОБА_2 , ОСОБА_4 про витребування майна з чужого незаконного володіння.

4.Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ), як законного представника ОСОБА_1 , судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2774,25 грн .

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Постанова апеляційного суду може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Підстави, строк, порядок касаційного оскарження, а також вимоги до форми і змісту касаційної скарги визначенні статтями 389 – 392 ЦПК України.

Судді

О. О. Бондар (суддя-доповідач)

К. В. Шалота

П. В. Миколайчук

Повний текст судового рішення складено 08 жовтня 2026 року