Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №292/1036/25 — Житомирський апеляційний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 292/1036/25 Головуючий у 1-й інст. Лотуга В. Ф.

Категорія 38 Доповідач Миколайчук П.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року м. Житомир

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Миколайчука П.В.,

суддів Григорусь Н.Й., Панкеєвої В.А.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Головатюка Івана Миколайовича

на рішення Пулинського районного суду Житомирської області від 27 листопада 2025 року

у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

УСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

23.09.2025 ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» звернулося до суду з позовом, у якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором № 2952383 від 17.02.2022 у розмірі 24 128,45 грн, витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 422,40 грн та 8 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що 17.02.2022 ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2952383, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 4 900 грн на умовах строковості, зворотності, платності, а відповідач зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування ним.

10.08.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № ККЛУ-10082023, відповідно до якого позивач набув статусу нового кредитора та отримав право грошової вимоги до боржників ТОВ «Лінеура Україна», у тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2952383.

Відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконав, у зв`язку з чим утворилася заборгованість у розмірі 24 128,45 грн, з яких: 4 900 грн - заборгованість за тілом кредиту, 19 228,45 грн - заборгованість за процентами.

Суть оскаржуваного рішення

Рішенням Пулинського районного суду Житомирської області від 27.11.2025 позов ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором № 2952383 від 17.02.2022 у розмірі 24 128,45 грн, судовий збір у сумі 2 422,40 грн та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 8 000 грн.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем доведено факт укладення кредитного договору в електронній формі шляхом підписання його електронним підписом одноразовим ідентифікатором, факт перерахування відповідачу кредитних коштів у розмірі 4 900 грн на належну йому платіжну картку, перехід до позивача права вимоги за договором факторингу, а також наявність заборгованості, яку відповідач не спростував. Суд також зазначив, що нараховані кредитодавцем проценти (20 228,45 грн) є меншими, ніж передбачено умовами договору (35 103,60 грн). Відзив відповідача на позовну заяву суд залишив без розгляду як поданий з пропуском встановленого судом строку.

Зміст апеляційної скарги

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, 23.12.2025 ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Головатюка І.М., подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм матеріального права, неповне з`ясування обставин справи та невідповідність висновків суду обставинам справи, просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції обмежився формальним підтвердженням факту укладення кредитного договору та договору факторингу, не дослідив питання дотримання кредитором умов пункту 5.1.3 кредитного договору щодо обов`язкового повідомлення боржника про відступлення права вимоги протягом 10 робочих днів. Відповідач не був повідомлений про відступлення права вимоги, а тому, з урахуванням статті 1082 ЦК України, у нього не виникло обов`язку здійснювати платіж новому кредитору. Посилання позивача на постанови Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц та Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 є безпідставними, у тому числі з огляду на втрату чинності Господарським кодексом України.

Апелянт зазначає, що позивач не надав належних і допустимих доказів перерахування йому кредитних коштів: лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» не містить відомостей про власника картки та повного її номера, а відповідь АТ КБ «ПриватБанк» не містить інформації про платника. Позивач також не надав доказів ідентифікації відповідача при вході в особистий кабінет. Розрахунок заборгованості складений позивачем одноосібно, а банківська виписка за рахунком відповідача відсутня.

Крім того, на думку апелянта, нарахована заборгованість за процентами у розмірі 19 228,45 грн є непропорційно великою порівняно із сумою кредиту, а умови договору щодо «зниженої процентної ставки», яка дорівнює стандартній (1,99 % на день), є двозначними, вводять споживача в оману та є несправедливими в розумінні статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів».

Апелянт вважає завищеними та неспівмірними із складністю справи витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн, оскільки позовна заява є шаблонною, а представник позивача участі в судових засіданнях не брав.

Також апелянт посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, яке полягало у безпідставному залишенні без розгляду відзиву на позовну заяву та заперечень відповідача, що, на його думку, є проявом надмірного формалізму та позбавило його права на захист.

Короткий зміст відзиву та додаткових пояснень

У відзиві на апеляційну скаргу, поданому 20.05.2026, представник ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» - адвокат Усенко М.І. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на його законність та обґрунтованість.

02.06.2026 від представника ОСОБА_1 - адвоката Головатюка І.М. надійшли додаткові пояснення, в яких він підтримав доводи апеляційної скарги та додатково зазначив про внутрішню суперечність у зазначених позивачем періодах нарахування процентів за різними ставками.

Рух справи в суді апеляційної інстанції

Ухвалою апеляційного суду від 16.02.2026 апеляційну скаргу залишено без руху - надано апелянту строк на усунення недоліків.

Ухвалами від 06.03.2026 відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників.

03.09.2026, на підставі розпорядження керівника апарату суду, здійснено повторний автоматизований розподіл справи між суддями, справу передано головуючому судді Миколайчуку П.В., судді Галацевич О.М., Панкеєва В.А.

Ухвалою від 04.09.2026 справу призначено до розгляду.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу від 06.10.2026, на підставі розпорядження т.в.о. керівника апарату суду, здійснено заміну судді Галацевич О.М. - визначено суддю Григорусь Н.Й.

За правилами частини тринадцятої статті 7, частини першої статті 369 ЦПК України апеляційна скарга розглянута апеляційним судом у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні).

Обставини справи, встановлені судом

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, 17.02.2022 між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів на умовах споживчого кредиту № 2952383, за умовами якого відповідачу надано кредит у розмірі 4 900 грн строком на 360 днів на споживчі потреби, з періодичністю сплати процентів кожні 10 днів.

Пунктом 1.4 договору визначено тип процентної ставки - фіксована. Відповідно до пункту 1.4.1 договору стандартна процентна ставка становить 1,99 % на день та застосовується в межах всього строку кредиту, вказаного в пункті 1.3 договору. Відповідно до пункту 1.4.2 договору знижена процентна ставка становить 1,99 % на день та застосовується за умови виконання клієнтом визначених договором умов програми лояльності.

Згідно з пунктом 3.5 договору нарахування процентів за користування кредитом є правом товариства, а не його обов`язком; товариство без погодження з клієнтом може на свій розсуд зменшити нарахування встановлених договором процентів.

Відповідно до паспорта споживчого кредиту та таблиці обчислення загальної вартості кредиту загальні витрати за кредитом становлять 35 103,60 грн, орієнтовна загальна вартість кредиту - 40 003,60 грн, реальна річна процентна ставка - 75 218,24 %.

Згідно з довідкою про ідентифікацію акцепт договору позичальником підписано 17.02.2022 аналогом електронного цифрового підпису у формі одноразового ідентифікатора, який було направлено на номер мобільного телефону позичальника НОМЕР_1 .

Згідно з листом ТОВ «Універсальні платіжні рішення» № 5685-0403 від 04.03.2024, на підставі договору на переказ коштів № ФК-П-19/03-01 від 12.03.2019, 1702.2022 о 17:01:03 успішно перераховано кошти в сумі 4 900 грн на платіжну картку клієнта № НОМЕР_2 , номер транзакції в системі iPay.ua - 138576683.

Відповідно до повідомлення АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 в банку емітовано картку № НОМЕР_2 (IBAN НОМЕР_4 ), на яку 17.02.2022 здійснено переказ коштів у сумі 4 900 грн.

10.08.2023 між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір факторингу № ККЛУ-10082023, за яким позивач набув права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними в реєстрі боржників. На підтвердження відступлення права вимоги позивачем надано акт прийому-передачі реєстру боржників від 10.08.2023, витяг з реєстру боржників, відповідно до якого позивач набув право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором № 2952383 у розмірі 24 128,45 грн, з яких 4 900 грн - тіло кредиту, 19 228,45 грн - проценти, а також платіжну інструкцію № 72296 від 10.08.2023 про сплату позивачем ціни продажу в сумі 783 410,49 грн.

Згідно з розрахунком заборгованості станом на 10.08.2023, заборгованість відповідача становить 24 128,45 грн, з яких 4 900 грн - за тілом кредиту, 19 228,45 грн - за процентами; відповідачем сплачено в рахунок процентів 1 060 грн.

12.09.2025 позивач направив відповідачу досудову вимогу, в якій повідомив про укладення договору факторингу № ККЛУ-10082023 та відступлення права вимоги за кредитним договором № 2952383.

Позиція, мотиви та висновки апеляційного суду

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з такого.

Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з частинами першою, другою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам закону.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України та ч.1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Предметом спору у цій справі є стягнення заборгованості за кредитними договором особою, яка набула таке право відповідно до договору відступлення прав вимоги.

Обставиною, що підлягає доказуванню під час вирішення даного спору є факт отримання кредитних коштів, факт користування кредитними коштами та факт належного виконання позичальником зобов`язань із своєчасного виконання зобов`язань в частині повернення кредиту.

Відповідно до статті 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний недійсним судом.

Щодо доводів про недоведеність укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно зі статтею 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно з частиною другою статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Відповідно до частини дванадцятої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію», якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є, зокрема, використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом.

Електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору (пункт 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 зазначив, що договір, підписаний за допомогою одноразового пароля-ідентифікатора, є укладеним, а його укладення підтверджується належними та допустимими доказами.

Матеріалами справи підтверджується, що кредитний договір № 2952383 укладено в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця та підписано відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором, направленим на номер мобільного телефону НОМЕР_1 .

Колегія суддів звертає увагу, що саме цей номер телефону зазначено апелянтом як його контактний номер у вступній частині апеляційної скарги. Крім того, в апеляційній скарзі апелянт сам зазначає, що договір № 2952383, додатки до нього та паспорт споживчого кредиту підписані від його імені одноразовим ідентифікатором.

За таких обставин доводи апелянта про відсутність доказів його ідентифікації та підписання ним кредитного договору є необґрунтованими та спростовуються як матеріалами справи, так і змістом самої апеляційної скарги.

Необґрунтованими є і доводи апеляційної скарги про недоведеність отримання відповідачем кредитних коштів.

Згідно з частиною першою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Лист ТОВ «Універсальні платіжні рішення» містить відомості про дату, час, суму переказу, номер транзакції та маску платіжної картки отримувача - НОМЕР_2 . Відомості цього листа узгоджуються з повідомленням АТ КБ «ПриватБанк», отриманим на запит суду, згідно з яким картка № НОМЕР_2 емітована банком саме на ім`я ОСОБА_1 та 17 лютого 2022 року на неї зараховано 4 900 грн. Перші шість та останні чотири цифри номера картки, зазначені у листі платіжної установи, повністю збігаються з номером картки, повідомленим банком.

Відсутність у відповіді банку відомостей про платника не спростовує факту зарахування коштів у сумі, у дату та на картку, які збігаються з даними платіжної установи, через яку кредитодавець здійснив переказ. Твердження апелянта про відсутність підтвердження належності картки саме йому прямо суперечать змісту відповіді банку.

Крім того, відповідно до розрахунку заборгованості відповідач частково сплачував проценти за договором у загальному розмірі 1 060 грн, що також свідчить про виконання ним договору. Обставин здійснення цих платежів апелянт не спростував.

Оцінивши зазначені докази в їх сукупності та взаємному зв`язку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про доведеність факту укладення кредитного договору та отримання відповідачем кредитних коштів у розмірі 4 900 грн.

Щодо доводів про відсутність повідомлення боржника про відступлення права вимоги

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно зі статтею 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Відповідно до частини першої статті 1082 ЦК України боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові. Виконання боржником грошової вимоги факторові відповідно до цієї статті звільняє боржника від його обов`язку перед клієнтом.

З аналізу зазначених норм вбачається, що неповідомлення боржника про відступлення права вимоги не впливає на дійсність відступлення та не звільняє боржника від обов`язку виконати зобов`язання. Наслідком такого неповідомлення є лише те, що виконання боржником зобов`язання первісному кредитору визнається належним виконанням, а ризик такого виконання несе новий кредитор.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 278/1679/13-ц, згідно з якою неповідомлення боржника про заміну кредитора не тягне за собою відмову в позові новому кредитору, а може впливати на визначення розміру боргу перед новим кредитором у разі виконання зобов`язання попередньому кредитору.

Посилання апелянта на частину другу статті 517 ЦК України, відповідно до якої боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання йому доказів переходу прав у зобов`язанні, не спростовують наведеного висновку, оскільки ця норма надає боржнику право зупинити виконання до надання доказів, але не припиняє його зобов`язання. Докази переходу права вимоги (договір факторингу, витяг з реєстру боржників, акт прийому-передачі, платіжна інструкція) надані позивачем разом із позовною заявою, з якими представник відповідача ознайомився. Крім того, 12 вересня 2025 року позивач направив відповідачу досудову вимогу з повідомленням про відступлення права вимоги.

Порушення первісним кредитором передбаченого пунктом 5.1.3 кредитного договору строку повідомлення боржника про відступлення права вимоги, навіть за умови його доведеності, не є підставою для звільнення боржника від виконання грошового зобов`язання. Доказів виконання зобов`язання первісному кредитору після 10 серпня 2023 року апелянт не надав і на такі обставини не посилається.

Не заслуговують на увагу і доводи апелянта про незастосовність постанови Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс15 у зв`язку з втратою чинності Господарським кодексом України, оскільки суд першої інстанції цю постанову та норми Господарського кодексу України не застосовував, а спірні правовідносини врегульовано нормами ЦК України.

Щодо доводів про недоведеність розміру заборгованості та неспівмірність процентів

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Відповідно до частин першої, другої статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 виснувала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування.

Перевіривши розрахунок заборгованості, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про його обґрунтованість.

З розрахунку вбачається, що проценти нараховувалися на суму кредиту 4 900 грн виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування - 360 днів, тобто з 17 лютого 2022 року по 12 лютого 2023 року, та за ставкою, яка не перевищувала погоджену сторонами стандартну процентну ставку 1,99 % на день. При цьому за період з 25 лютого 2022 року по 25 квітня 2022 року проценти не нараховувалися взагалі, а з 26 квітня 2022 року по 24 жовтня 2022 року нараховувалися за зменшеною ставкою 0,99 % на день, що відповідає пункту 3.5 договору та не погіршує становище позичальника.

Внаслідок цього загальна сума нарахованих процентів (20 228,45 грн) є значно меншою за суму процентів, яка підлягала сплаті за умовами договору та паспорта споживчого кредиту (35 103,60 грн). Нарахування процентів після закінчення строку кредитування, неустойки, штрафів, інфляційних втрат чи трьох процентів річних позивач не здійснював і до стягнення не заявляв.

Доводи апелянта, викладені в додаткових поясненнях, про внутрішню суперечність у періодах нарахування процентів не спростовують правильності розрахунку. Зазначення у відзиві на апеляційну скаргу кінцевої дати періоду нарахування процентів за ставкою 0,99 % як «25.10.2025» є очевидною технічною опискою, оскільки з наданого позивачем до суду першої інстанції розрахунку заборгованості, на який посилається і сам апелянт, вбачається, що ставка 0,99 % застосовувалася в період з 26 квітня 2022 року по 24 жовтня 2022 року, а ставка 1,99 % - з 26 жовтня 2022 року по 12 лютого 2023 року.

Доводи апелянта про те, що розрахунок заборгованості є одностороннім документом, а тому не може бути належним доказом, колегія суддів відхиляє. Розрахунок заборгованості оцінено судом у сукупності з іншими доказами - кредитним договором, паспортом споживчого кредиту, таблицею обчислення загальної вартості кредиту, доказами перерахування коштів, витягом з реєстру боржників. Відповідач, заперечуючи розмір заборгованості, власного контррозрахунку не надав, на конкретні арифметичні помилки чи неврахування здійснених ним платежів не вказав, доказів сплати заборгованості не подав.

Відсутність банківської виписки за рахунком відповідача не спростовує наявності заборгованості, оскільки кредитодавець не є банком і не обслуговує рахунок позичальника, а факт надання кредиту та його розмір підтверджено іншими доказами.

Необґрунтованими є і доводи апеляційної скарги про несправедливість умов договору щодо процентної ставки та непропорційність нарахованих процентів.

Проценти за користування кредитом у межах строку кредитування, передбачені статтями 1048, 1054 ЦК України, є платою за користування кредитними коштами, а не мірою цивільно-правової відповідальності за порушення зобов`язання. Розмір таких процентів погоджено сторонами при укладенні договору.

Пункт 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» стосується встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації у разі невиконання ним зобов`язань за договором, тобто неустойки (штрафних санкцій), та не поширюється на погоджену сторонами плату за користування кредитом у межах строку кредитування.

Правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18 та в постанові Верховного Суду від 12 лютого 2025 року у справі № 679/1103/23, на які посилається апелянт, стосуються зменшення розміру неустойки, процентів річних та процентів, нарахованих за кожен день прострочення виконання зобов`язання, тобто заходів відповідальності за порушення зобов`язання, а тому не є релевантними до спірних правовідносин, у яких стягуються проценти за користування кредитом у межах строку кредитування.

Щодо доводів про двозначність умов договору про «знижену процентну ставку», то колегія суддів зазначає, що за умовами пунктів 1.4.1, 1.4.2 договору як стандартна, так і знижена процентні ставки становлять 1,99 % на день, тобто розмір плати за кредит визначено однозначно. Повна вартість кредиту та реальна річна процентна ставка зазначені в паспорті споживчого кредиту та таблиці обчислення загальної вартості кредиту, які підписані відповідачем. Навіть за найбільш сприятливого для споживача тлумачення умов договору в розумінні частини восьмої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» розмір процентної ставки не міг бути нижчим за 1,99 % на день, тоді як фактично проценти нараховувалися за нижчими ставками.

Відповідач не звертався до суду з позовом про визнання недійсними умов кредитного договору щодо процентної ставки, а наведені ним доводи не свідчать про очевидну несправедливість цих умов, яка була б підставою для відмови у стягненні процентів, погоджених сторонами та нарахованих у межах строку кредитування.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за кредитним договором у розмірі 24 128,45 грн.

Щодо доводів про порушення норм процесуального права при залишенні без розгляду відзиву

Згідно з частиною сьомою статті 178 ЦПК України відзив подається в строк, встановлений судом, який не може бути меншим п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини другої статті 126 ЦПК України документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Згідно з частиною другою статті 127 ЦПК України встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.

Як вбачається з матеріалів справи, представник відповідача 10 жовтня 2025 року звернувся до суду з заявою про ознайомлення з матеріалами справи та 16 жовтня 2025 року отримав їх. Відзив на позовну заяву направлено до суду лише 03 листопада 2025 року та отримано судом 07 листопада 2025 року, тобто з пропуском встановленого судом п`ятнадцятиденного строку незалежно від того, яку з цих дат вважати датою його подання. Із заявою про продовження строку до його закінчення відповідач не звертався.

Наведені представником відповідача причини пропуску строку - значний обсяг матеріалів справи, необхідність їх аналізу та узгодження правової позиції з клієнтом - суд першої інстанції обґрунтовано не визнав поважними з огляду на незначну складність справи та обсяг її матеріалів.

Крім того, відповідно до частини третьої статті 376 ЦПК України порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи.

Доводи, які, за твердженням апелянта, були викладені ним у відзиві на позовну заяву та запереченнях, повністю відтворені в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях і були предметом оцінки апеляційного суду. Оскільки ці доводи не спростовують висновків суду першої інстанції по суті спору, залишення відзиву без розгляду не призвело до неправильного вирішення справи та не позбавило відповідача права на захист.

Щодо доводів про неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу

Відповідно до частин першої - третьої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Згідно з частинами п`ятою, шостою статті 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової (правничої) допомоги № 0107 від 01 липня 2025 року, укладений з Адвокатським об`єднанням «Апологет», акт наданих послуг № 124 від 05 вересня 2025 року на суму 8 000 грн та детальний опис наданих послуг.

Оскільки відзив відповідача обґрунтовано залишено судом першої інстанції без розгляду, належним чином поданого клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу в суді першої інстанції заявлено не було, а доказів неспівмірності заявлених витрат відповідач не надав ні суду першої інстанції, ні апеляційному суду. Посилання апелянта на шаблонність позовної заяви та неучасть представника позивача в судових засіданнях не є доказом неспівмірності витрат, оскільки до їх складу включено вартість підготовки позовної заяви та пов`язаних з нею процесуальних документів, а не участі в судових засіданнях.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, але не може розумітися як вимога детально відповідати на кожен довід.

Інші доводи апеляційної скарги та додаткових пояснень не спростовують висновків суду першої інстанції, зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта з висновками суду щодо їх оцінки.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки суд першої інстанції правильно встановив обставини справи, дав належну оцінку наявним у справі доказам та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

У зв`язку із залишенням апеляційної скарги без задоволення підстави для нового розподілу судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України відсутні.

Керуючись статтями 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Головатюка Івана Миколайовича, - залишити без задоволення.

Рішення Пулинського районного суду Житомирської області від 27.11.2025 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Повне судове рішення складено 07.10.2026.

Судді

П.В. Миколайчук Н.Й. Григорусь Панкеєва В.А.