Постанова від 16 вересня 2026 р. у справі №158/2429/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 158/2429/26Головуючий у 1 інстанції: Костюкевич О. К.

Провадження № 22-ц/802/1006/26 Доповідач: Осіпук В. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

17 вересня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Осіпука В. В.,

суддів - Киці С. І., Матвійчук Л. В.,

з участю секретаря судового засідання Савчук О. В.,

представника позивача ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , Цуманської селищної ради, третя особа - Ківерцівська державна нотаріальна контора Волинської області, про визнання незаконним та часткове скасування рішення селищної ради, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за заповітом та визнання права власності на 1/2 частину земельної ділянки, за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 на ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 червня 2026 року,

В С Т А Н О В И В:

У червні 2026 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зазначеним позовом та подала заяву про забезпечення позову, у якій просила суд накласти арешт на спірну земельну ділянку, площею 0,0778 га, кадастровий номер 0721855700:01:001:2566, що розташована в АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2956811307218) та належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_3 .

Заява мотивована тим, що на її думку існує ймовірність того, що під час судового розгляду даної справи, спірне нерухоме майно – земельна ділянка може бути відчужена на користь третіх осіб і це в подальшому призведе до ускладнення або взагалі унеможливить виконання рішення суду.

Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 червня 2026 року заяву задоволено.

Постановлено для забезпечення позову ОСОБА_2 накласти арешт на земельну ділянку площею 0,0778 га, кадастровий номер 0721855700:01:001:2566, яка розташована в АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2956811307218) та належить на праві приватної власності відповідача ОСОБА_3 .

Вважаючи ухвалу суду першої інстанції незаконною, постановлену судом з порушенням норм процесуального права і яка порушує права її довірителя як власника спірного нерухомого майна, представник відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, у якій просила оскаржувану ухвалу скасувати та постановити нову ухвалу, якою у задоволенні заяви позивача ОСОБА_2 про забезпечення позову відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що зроблені судом висновки про необхідність вжиття заходів забезпечення позову не відповідають обставинам справи, а саме щодо наявності реальної загрози невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення позову та відповідності обраного судом заходу забезпечення позову обсягу заявлених позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача ОСОБА_2 - ОСОБА_1 просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваної ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з таких підстав.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову позивача ОСОБА_2 , суд першої інстанції виходив з того, що невжиття заходів забезпечення позову може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду, а забезпечення позову у спосіб, як просила остання, узгоджується із положеннями чинного законодавства та відповідає предмету спору.

Такий висновок суду є правильний.

Згідно зі статтею 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи може вжити передбачені статтею 150 цього Кодексу заходи забезпечення позову як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов може забезпечуватися накладенням арешту на майно.

Відповідно до ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Забезпечення позову по суті — це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

За змістом вищенаведених норм закону забезпечення позову — це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у п. 4 постанови № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У постанові Верховного Суду від 20.02.2019 р. у справі № 754/4437/18 (провадження № 61-47464св18) зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Аналіз наведених правових норм та практики Верховного Суду дає підстави для висновку, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог. Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

Отже, під час вирішення питання про забезпечення позову суд перевіряє: наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовних вимог, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову; імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття таких заходів; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявність розумності, обґрунтованості і адекватності у вимогах заявника щодо забезпечення позову.

З поданої до суду заяви про забезпечення позову вбачається, що позивач ОСОБА_2 просила суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на спірну земельну ділянку площею 0,0778 га, кадастровий номер 0721855700:01:001:2566, яка розташована в АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 2956811307218) та належить на праві приватної власності відповідачу ОСОБА_3 .

Предметом спору у даній справі є правовідносини з приводу права власності на земельну ділянку в порядку спадкування та законність рішень, на підставі яких це право було оформлено. Однією з позовних вимог є визнання права власності на 1/2 частину цієї земельної ділянки. Земельна ділянка на момент розгляду заяви є цілісним об`єктом цивільних прав із єдиним кадастровим номером, не поділена в натурі, межі окремих часток не визначені. Технічно та процесуально неможливо накласти арешт лише на не виділену в натурі половину ділянки. Таким чином накладення арешту на весь об`єкт є єдиним ефективним способом забезпечення позову, оскільки в іншому випадку відповідач матиме можливість відчужити всю земельну ділянку, що унеможливить виконання майбутнього рішення суду.

Доводи апеляційної скарги про відсутність прямих доказів щодо намірів відповідача відчужити земельну ділянку та що вся земельна ділянка не є предметом спору, не спростовують висновок суду першої інстанції про необхідність вжиття заходів забезпечення позову у спосіб, запропонований позивачем.

Враховуючи наведене та встановивши під час розгляду заяви про забезпечення позову, що між сторонами дійсно виник спір про право власності на частину земельної ділянки, як об`єкта нерухомості та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у випадку задоволення позову, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правомірно та обґрунтовано застосував як вид забезпечення позову - накладення арешту на всю спірну земельну ділянку.

За таких обставин колегія суддів вважає, що при постановленні оскаржуваної ухвали судом першої інстанції дотримано норми процесуального права, що відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Доводи апеляційної скарги, вірних висновків місцевого суду не спростовують і не свідчать про те, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Ухвалу Ківерцівського районного суду Волинської області від 04 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді