Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №163/1400/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 163/1400/26Головуючий у 1 інстанції: Шеремета С. А.

Провадження № 22-ц/802/1360/26 Доповідач: Здрилюк О. І.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Здрилюк О. І.,

суддів - Бовчалюк З. А., Киці С. І.,

секретар судового засідання Русинчук М. М.,

з участю представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_5 , про витребування коштів з чужого незаконного володіння, за апеляційною скаргою фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , поданою від її імені представником ОСОБА_6 на ухвалу Любомльського районного суду Волинської області від 27 серпня 2026 року,

В С Т А Н О В И В :

01 червня 2026 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, який обґрунтовано тим, що між сторонами хоч і існувала попередня домовленість про можливе укладення договору про надання правової допомоги та представництво інтересів позивача у РТЦК та СП, однак фактично не виникло жодних договірних правовідносин, оскільки письмовий договір не було укладено у встановленому законом порядку і відповідач жодних послуг їй не надавала.

Відповідачем було складено проект договору № 15042603 про надання правової допомоги / юридичних послуг від 15.04.2026, який передбачав 100% передоплату шляхом здійснення безготівкового переказу коштів.

У зв`язку із терміновим характером обставин позивач вживала усіх залежних від неї заходів щодо можливого укладення цього договору, але станом на 20 годину банківські установи не здійснювали обслуговування клієнтів, а у її розпорядженні буди наявні лише готівкові кошти. Тому вона їх передала третій особі ОСОБА_5 , яка їх перерахувала від її імені на рахунок відповідача.

Разом із тим вказаний договір позивачем підписано не було, остаточно згоди щодо істотних умов договору сторони не досягли, а тому належні договірні відносини у позивача з відповідачем не виникли.

Незважаючи на відсутність укладеного договору, відповідач на її прохання грошові кошти їй не повернула.

Ураховуючи наведене, просила стягнути з фізичної особи-підприємця (далі – ФОП) ОСОБА_4 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 107 500 грн та понесені судові витрати.

Ухвалою Любомльського районного суду Волинської області від 03 червня 2026 року відкрито провадження у справі за поданою позовною заявою та призначено підготовче засідання.

07 серпня 2026 року відповідачем подано відзив на позовну заяву.

26 серпня 2026 року позивач ОСОБА_3 через свого представника ОСОБА_1 подала до суду заяву про відмову від позову у зв`язку з добровільним задоволенням відповідачем позовних вимог після пред`явлення позову. Просила прийняти відмову від позову, закрити провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України і стягнути з відповідача на її користь понесені нею судові витрати: 1 064,96 грн судового збору та 20 000 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Ухвалою Любомльського районного суду Волинської області від 27 серпня 2026 року прийнято відмову позивача ОСОБА_3 від позову до ФОП ОСОБА_4 про витребування коштів з чужого незаконного володіння. Розподілено судові витрати:

Постановлено повернути ОСОБА_3 50 % суми судового збору у розмірі 532 грн, які було сплачено згідно квитанції про сплату № SS2R-S8RU-3SUE від 01.06.2026.

Стягнуто з ФОП ОСОБА_4 , на користь ОСОБА_3 532 грн судового збору.

Заявлені стороною позивача судові витрати на професійну правничу допомогу залишено за позивачем.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_6 від імені відповідача ФОП ОСОБА_4 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення норм процесуального права, просить скасувати цю ухвалу суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача 532 грн судового збору.

Просить стягнути 20 000 грн витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.

Зазначає, що вона повернула кошти фактичному платнику ОСОБА_5 , а не відповідачу ОСОБА_3 , оскільки вважає, що ОСОБА_3 не має права на звернення до суду з цим позовом, бо вона не була платником спірних коштів. Вважає, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами ні належності їй спірних грощових коштів, ні факту порушення її майнового права відповідачем, ні наявності у відповідача обов`язку повернути спірні кошти саме ОСОБА_3 .. Тому сам факт припинення спору внаслідок відмови ОСОБА_3 від позову після повернення коштів не дає підстав для висновку про добровільне задоволення саме її позовних вимог та, відповідно, для покладення на відповідача обов`язку зі сплати 50% судового збору відповідно до ч. 3 ст. 142 ЦПК України.

Суд помилково ототожнив дві різні обставини: повернення відповідачем коштів іншій особі та задоволення вимоги позивача про стягнення цих коштів на її користь.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 від імені позивача ОСОБА_3 , посилаючись на безпідставність вимог апеляційної скарги та законність і обґрунтованість висновків суду першої інстанції, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Від третьої особи відзив на апеляційну скаргу не надходив.

У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_2 апеляційну скаргу підтримала із наведених у ній підстав і просить її задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_1 апеляційну скаргу заперечив і просить залишити її без задоволення.

Будучи належним чином повідомлені про день та годину розгляду справи, інші учасники справи у судове засідання не з`явилися і їх неявка відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість ухвали суду, апеляційний суд доходить висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду в оскаржуваній частині залишити без змін з таких підстав.

З матеріалів справи встановлено, що предметом спору у цій справі було стягнення позивачем ОСОБА_3 з відповідача ФОП ОСОБА_4 безпідставно набутих грошових коштів у розмірі 107 500 грн, які за твердженням позивача перебували у незаконному володінні відповідача ФОП ОСОБА_4 після їх безготівкового переказу 14.04.2026 третьою особою ОСОБА_5 з призначенням платежу «за юридичні послуги від ОСОБА_7 » на банківський рахунок ФОП ОСОБА_4 згідно платіжних інструкцій № Н4С7-С1СХ-ЕТС2-В55Р та № 1.619083923.1 від 14.04.2026, при відсутності факту укладення договору № 15042603 про надання правової допомоги / юридичних послуг від 15.04.2026.

Згідно з платіжною інструкцією № 226 від 06.08.2026 встановлено, що відповідач ФОП ОСОБА_4 перерахувала на рахунок третьої особи ОСОБА_5 кошти в сумі 107 500 грн із призначенням платежу: «Повернення коштів клієнту за юридичні послуги за ОСОБА_8 , згідно розпорядження 81-в від 06.08.2026 р. справа № 163/1400/26».

Приймаючи відмову позивача від позову та закриваючи провадження у цій справі, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскільки за матеріалами позовної заяви спірні кошти початково перераховувалися ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_3 , повернення цих коштів відповідачем із посиланням на номер справи спростовує доводи сторони відповідача та свідчить про безпосереднє добровільне задоволення позовних вимог відповідачем після відкриття провадження у справі. Також суд виснував, що за таких обставин відмова позивача від позову перебуває у прямому причинно-наслідковому зв`язку із діями відповідача, що зумовлює застосування приписів ч. 3 ст. 142 ЦПК України при розподілі судових витрат позивача, пов`язаних зі сплатою судового збору.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з положеннями п. 5 ч. 3 ст. 2 ЦПК України однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є диспозитивність.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, крім прав та обов`язків, визначених у ст. 43 цього Кодексу, позивач вправі відмовитися від позову (всіх або частини позовних вимог), відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) на будь-якій стадії судового процесу.

Відповідно до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач – визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві. До ухвалення судового рішення у зв`язку з відмовою позивача від позову або визнання позову відповідачем суд роз`яснює сторонам наслідки відповідних процесуальних дій, перевіряє, чи не обмежений представник відповідної сторони у повноваженнях на їх вчинення. У разі відмови позивача від позову суд постановляє ухвалу про закриття провадження у справі.

Статтею 255 ЦПК України визначено підстави для закриття провадження у справі.

Відповідно до частини першої вказаної статті суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, зокрема, якщо: 4) позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.

Про закриття провадження у справі суд постановляє ухвалу, а також вирішує питання про розподіл між сторонами судових витрат, повернення судового збору з державного бюджету (ч. 2 ст. 255 ЦПК України).

Порядок розподілу витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду передбачений у ст. 142 ЦПК України.

Згідно з ч. 3 ст. 142 ЦПК України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Тлумачення ч. 3 ст. 142 ЦПК України свідчить про те, що суд може покласти на відповідача обов`язок відшкодувати позивачу понесені ним витрати лише в тому разі, якщо провадження у справі закрито у зв`язку з відмовою позивача від позову (п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України) внаслідок задоволення відповідачем його вимог після пред`явлення позову.

Такі правові висновки викладено Верховним Судом у постанові від 06 травня 2026 року у справі № 726/2253/25.

У цій справі після відкриття провадження відповідач ФОП ОСОБА_4 подала відзив на позов, у якому зазначила, що 06.08.2026 нею було повернено кошти «клієнту» (як у платіжній інструкції), «справа № 163/1400/26» (як у платіжній інструкції).

У подальшому позивач ОСОБА_3 подала до суду заяву, у якій повідомила, що не підтримує позовні вимоги унаслідок їх задоволення відповідачем, а тому просила суд прийняти відмову від позову та закрити провадження у справі на підставі п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України.

Відмова позивача від позову не суперечить вимогам закону, не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому її прийнято судом і провадження у справі закрито.

Право вибору процесуального способу завершення судового спору з відповідачем, за наявності відповідних підстав, належить позивачеві. У спірному випадку позивач реалізувала це право шляхом подання заяви про відмову від позову, чим припинила подальший розгляд справи.

Відновлення права, яке позивач вважала порушеним, відбулося після того, як вона ініціювала судове провадження і таке провадження було відкрито, а також було здійснене у заявлений нею спосіб, при цьому особою, до якої було заявлено обраний нею спосіб захисту.

Позивач у заяві від 26.08.2026 визнала виконання відповідачем заявленої нею раніше позовної вимоги, у зв`язку із чим подано заяву про відмову від позову.

При цьому суд першої інстанції правильно проаналізував та врахував платіжну інструкцію № 266 від 06.08.2026 в контексті раніше поданих платіжних інструкцій № Н4С7-С1СХ-ЕТС2-В55Р та № 1.619083923.1 від 14.04.2026 і правильно встановив причинно-наслідковий зв`язок між відмовою позивача від позову та діями відповідача щодо повернення спірної суми коштів.

Зі змісту проекту договору № 15042603 про надання правової допомоги / юридичних послуг від 15.04.2026, складеного та підписаного відповідачем, вбачаються, зокрема, такі умови:

п. 2.1.1. виконавець (відповідач) зобов`язаний після оплати в повному обсязі послуг замовником (позивачем), відповідно до умов п. п. 3.1., 3.2. цього договору приступити до надання послуг…;

п. 2.2.3. замовник зобов`язаний оплатити послуги замовника згідно умов п. 1.2. цього договору в порядку, визначеному умовами розділу 3 цього договору…;

п. 3.1. вартість послуг… становить 107 500 грн…;

п. 3.4. оплата грошових коштів згідно умов цього договору здійснюється замовником, або уповноваженою останнім особою у спосіб безготівкових розрахунків за платіжними реквізитами виконавця, зазначеними у розділі 7 цього договору;

розділ 7 містить реквізити виконавця ФОП ОСОБА_4 ..

Ураховуючи наведені умови договору, проаналізувавши дані у платіжних інструкціях № Н4С7-С1СХ-ЕТС2-В55Р та №1.619083923.1 від 14.04.2026, судом вірно встановлено, що позивач виконала у повному обсязі умови щодо попередньої оплати послуг, використавши умови п. 3.4.

Позивач уповноважила ОСОБА_5 у спосіб безготівкового розрахунку за платіжними реквізитами відповідача сплатити від її імені грошові кошти на загальну суму 107 500 грн (вартість послуг відповідача), про що чітко зазначено у призначеннях платежу «оплата за юридичні послуги від ОСОБА_7 ».

Саме «від ОСОБА_7 », а не «за ОСОБА_7 ».

Тому відповідач і повертала кошти згідно платіжної інструкції № 266 від 06.08.2026 «повернення коштів клієнту за юридичні послуги за ОСОБА_8 …. справа № 163/1400/26».

В суді апеляційної інстанції представник відповідача не змогла чітко пояснити, з яких підстав, якщо відповідач вважала, що кошти, які надійшли їй від ОСОБА_5 14.04.2026 о 22.28 та о 22.30 відповідно на загальну суму 107 500 грн не належать ОСОБА_3 , не були відразу повернуті ОСОБА_5 (з якою у неї жодних договірних відносин не існувало), а лише після подання цього позову ОСОБА_3 ..

Крім того, відповідач самостійно у призначенні платежу під час повернення коштів їх фактичному платнику зазначила, що повертає їх клієнту і пов`язала таке повернення з цивільною справою № 163/1400/26, тим самим стверджуючи, що вона виконує повернення спірних коштів, повернення яких в судовому порядку було ініційоване ОСОБА_3 саме у цій справі № 163/1400/26.

Суд першої інстанції закрив провадження у справі у зв`язку з відмовою позивача від позову (п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України) саме внаслідок задоволення відповідачем її вимог після пред`явлення позову і така мотивація підстави закриття відповідачем не оспорюється.

Отже, встановивши, що позивач відмовилася від позову внаслідок задоволення вимог відповідачем після пред`явлення позову, керуючись ч. 3 ст. 142 ЦПК України, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 50 % судового збору.

Відповідно до статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищенаведеними обставинами страви та не містять встановлених законом підстав для скасування ухвали суду в оскаржуваній частині, яку постановлено з додержанням норм процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 , подану від її імені представником ОСОБА_6 залишити без задоволення, а ухвалу Любомльського районного суду Волинської області від 27 серпня 2026 року в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і в касаційному порядку не оскаржується.

Головуючий – суддя

Судді