Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №157/783/26 — Волинський апеляційний суд

Справа № 157/783/26Головуючий у 1 інстанції: Ходачинський Р. О.

Провадження № 22-ц/802/1263/26 Доповідач: Матвійчук Л. В.

ВОЛИНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

07 жовтня 2026 року місто Луцьк

Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Матвійчук Л. В.,

суддів: Федонюк С. Ю., Осіпука В. В.,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором за апеляційною скаргою позивача Акціонерного товариства «Акцент-Банк» на рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 11 серпня 2026 року

В С Т А Н О В И В:

У квітні 2026 року Акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі – АТ «А-Банк») звернулося до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 20 червня 2025 року між товариством та відповідачем ОСОБА_1 укладений кредитний договір № АВН0СТ155101750410683708, який складається із заяви клієнта та графіку погашення кредиту.

Позивач зазначав, що він свої зобов`язання за договором виконав у повному обсязі, надав відповідачу кредит у розмірі 4 800 грн, строком на 60 місяців, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 85% річних.

Однак, відповідач порушила свої зобов`язання за кредитним договором, кредит не повернула, проценти за користування ним не сплатила, внаслідок чого у неї станом на 24 квітня 2026 року утворилася заборгованість у розмірі 6 039 грн 69 коп., з яких: 4 353 грн 28 коп. – заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту), 1 561 грн 72 коп. – заборгованість за процентами, 124 грн 69 коп. – заборгованість за пенею.

Ураховуючи наведене, АТ «А-Банк» просило суд стягнути з ОСОБА_1 на свою користь заборгованість за кредитним договором №АВН0СТ155101750410683708 від 20 червня 2025 року у розмірі 6 039 грн 69 коп., а також понесені по справі судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2 662 грн 40 коп.

Рішенням Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 11 серпня 2026 року позов АТ «А-Банк» задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» заборгованість за кредитним договором № АВН0СТ155101750410683708 від 20 червня 2025 року у розмірі 5 741 грн 50 коп.

В задоволенні решти позовних вимог, відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

В апеляційній скарзі позивач АТ «А-Банк», покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просило оскаржуване рішення суду скасувати в частині відмовлених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову АТ «А-Банк» в повному обсязі, а також стягнути з відповідача на користь товариства понесені у суді апеляційної інстанції судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 3 993 грн 60 коп.

На переконання скаржника, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про часткове задоволення позову у цій справі. Суд не звернув уваги на те, що неустойка не застосовується до кредитів, що були укладені до 24 січня 2024 року, оскільки Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення державного регулювання ринків фінансових послуг» набрав чинності 24 грудня 2023 року + 30 днів, тобто до 23 січня 2024 року, а з 24 січня 2024 року така заборона відсутня. Крім того, судом неправомірно відмовлено у достроковому стягненні заборгованості з посиланням на ч. 4 ст. 16 Закону України «Про споживче кредитування». Між сторонами було укладено кредитний договір і в даному випадку застосовуються умови кредитного договору. Так, перед отриманням кредиту відповідач була ознайомлена з Паспортом споживчого кредиту, в п. 6 (додаткові умови) якого було зазначено наступне: В разі наявності заборгованості у клієнта із сплати щомісячного мінімального платежу понад 90 днів, банк має право достроково розірвати кредитний договір та здійснити дії, направлені на погашення залишку заборгованості, що виникла при користуванні клієнтом послугою «Швидка готівка». Умовами кредитного договору не передбачено обов`язкового повідомлення позичальника про дострокове погашення кредиту, оскільки у даному випадку банк з даною вимогою звернувся вже у суді, а відповідач знала, що вона порушила вимоги кредитного договору, оскільки мала графік погашення кредиту.

Відзиву на апеляційну скаргу відповідач не подала.

Відповідно до вимог ч. 13 ст. 7, ч. 1 ст. 368, ч. 1 ст. 369 ЦПК України ця справа розглядається судом апеляційної інстанції в порядку спрощеного позовного провадження та без повідомлення учасників справи.

За змістом частин 4 та 5 ст. 268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення постанови у цій справі є 07 жовтня 2026 року - дата складення повного судового рішення.

Згідно з частинами 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Оскільки рішення суду першої інстанції оскаржується позивачем фактично лише в частині відмовлених позовних вимог у розмірі 298 грн 19 коп., то відповідно до ст. 367 ЦПК України апеляційним судом в решті рішення суду не переглядається та на предмет законності й обґрунтованості не перевіряється.

Дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині - без змін.

Судом першої інстанції встановлено, що 20 червня 2025 року відповідач ОСОБА_1 підписала за допомогою електронного підпису заяву №АВН0СТ155101750410683708, в якій (п. 18) погодилася з тим, що ця заява разом з Умовами і правилами надання банківських послуг в АТ «А-Банк», Паспортом споживчого кредиту, Таблицею обчислення загальної вартості кредиту, становить кредитний договір (а.с.9, 10).

Основні умови кредитування згідно цього кредитного договору:

- мета отримання кредиту - придбання товару/здійснення платежу/оплата послуг (п. 3);

- сума кредиту - 4 800 грн (п. 4);

- строк кредиту - 60 місяців, з 20 червня 2025 року по 19 червня 2030 року включно (п. 5);

- процентна ставка (фіксована) - 85% на рік (п. 6);

- розмір щомісячного ануїтетного платежу – 350 грн 49 коп. (п. 7);

- денна процентна ставка – 0,19% (п. 8);

- номер платіжної картки, що є доступом до поточного рахунку, на який зараховується сума кредиту – 5169155124922004 (п. 9).

20 червня 2025 року відповідач ОСОБА_1 та АТ «А-Банк» підписали Таблицю обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, яка містить графік погашення кредиту (а.с.10 зворот, 11).

АТ «А-Банк» 20 червня 2025 року надало (перерахувало) відповідачу ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 4 800 грн, що підтверджується меморіальним ордером № TR.47010418.49692.65455 (а.с.13).

Згідно з наданим позивачем розрахунком заборгованості за договором ОСОБА_1 погасила заборгованість у розмірі 2 222 грн 70 коп.: 09 вересня 2025 року – 1 221 грн 08 коп., 21 жовтня 2025 року – 01 грн 62 коп., 03 листопада 2025 року – 1 000 грн (а.с.12 зворот).

За цим же розрахунком заборгованість відповідача ОСОБА_1 за кредитним договором № АВН0СТ155101750410683708 від 20 червня 2025 року становить 6 039 грн 69 коп., з яких: 4 353 грн 28 коп. – заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту), 1 561 грн 72 коп. – заборгованість за процентами, 124 грн 69 коп. – заборгованість за пенею.

За змістом ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (ч. 4 ст. 203 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

У відповідності до ст. 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною 2 ст. 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).

Статтею 536 ЦК України визначено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність.

Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (ч. 1 ст. 1049 ЦК України).

За приписами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.

Відповідно до ч. 2 ст. 639 ЦК України, якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем він вважається укладеним у письмовій формі.

З огляду на зазначені норми права Верховний Суд у своїх постановах дійшов висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 ЦК України).

Такі висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19, від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19, від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

На підтвердження укладення кредитного договору №АВН0СТ155101750410683708 від 20 червня 2025 року між АТ «А-Банк» і ОСОБА_1 позивач надав електронний доказ в паперовій формі. Договір підписаний відповідачем електронним підписом відповідно до вимог частин 6 та 8 ст. 11 і ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію», що свідчить про те, що відповідач ознайомилася та погодилася з умовами договору, а тому сторони досягли усіх істотних умов та уклали в належній формі кредитний договір.

Звертаючись до суду з цим позовом, АТ «А-Банк» у своїх вимогах зазначало, що відповідач свої зобов`язання за кредитним договором належним чином не виконала, кредит не повернула, проценти за користування кредитними коштами та пеню не сплатила, внаслідок чого у неї станом на 24 квітня 2026 року утворилася заборгованість у розмірі 6 039 грн 69 коп., яка підлягає стягненню з відповідача на користь товариства.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 3 ст. 12, частин 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У справі, що переглядається, частково задовольняючи позов АТ «А-Банк», суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що надані позивачем документи у сукупності підтверджують укладання між сторонами кредитного договору, погодження між сторонами нарахування процентів за користування кредитними коштами та існування у позичальника заборгованості за цим договором, що свідчить про те, що відповідач свої зобов`язання за цим договором належним чином не виконала, тому дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з неї заборгованості за вказаним кредитним договором на користь позивача АТ «А-Банк».

Пунктом 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Воєнний стан в Україні запроваджено Указом Президента «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-ІХ, з 05 год 30 хв 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у подальшому його дія неодноразово продовжувалася і триває по даний час.

Ураховуючи, що пеню нараховано відповідачу за прострочення виконання грошового зобов`язання за кредитним договором у період дії воєнного стану, тому суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позичальник була звільнена від обов`язку сплати на користь кредитодавця пені за таке прострочення.

Зважаючи на зазначену обставину, суд першої інстанції здійснив перерахунок кредитної заборгованості відповідача із врахуванням сплачених відповідачем сум у загальному розмірі 2 222 грн 70 коп., які позивачем зараховувалися на сплату пені, та дійшов цілком обґрунтованого висновку, що з відповідача ОСОБА_1 на користь АТ «А-Банк» підлягає стягненню заборгованість за кредитним договором у загальному розмірі 5 741 грн 50 коп., з яких: 4 076 грн - заборгованість за наданим кредитом (тілом кредиту), 1 665 грн 10 коп. – заборгованість за процентами. Такий висновок суду є правильним, відповідає встановленим у цій справі обставинам та узгоджується з нормами матеріального права.

Зважаючи на вищенаведене, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду про часткове задоволення позову АТ «А-Банк» є законним та обґрунтованим.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не підлягає застосуванню у цій справі, оскільки є загальною нормою законодавства і стосується лише кредитних договорів, укладених до 24 лютого 2022 року, а також на те, що у цій справі має бути застосовано спеціальний Закон України «Про споживче кредитування», на підставі якого укладено спірний кредитний договір від 20 червня 2025 року з умовою про сплату пені, є безпідставними з огляду на таке.

Так, п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України не містить у собі вказівки, що він застосовний до договорів, які укладені лише до 24 лютого 2022 року.

Згідно з ч. 2 ст. 4 ЦК України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього Кодексу.

Акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності (ч. 1 ст. 5 ЦК України).

Відповідно до вимог ч. 3 ст. 6 ЦК України сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.

Згідно з вимогами ч. 4 ст. 14 ЦК України особа може бути звільнена від цивільного обов`язку або його виконання у випадках, встановлених договором або актами цивільного законодавства.

Зміст і суть відносин між сторонами у цій справі – це виконання позичальником грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем).

Сторони вправі в умовах договору обумовлювати сплату пені, але зобов`язані ураховувати положення основного акта цивільного законодавства – Цивільного кодексу України, яким визначено, що у період дії воєнного стану особа звільняється від виконання цивільного обов`язку щодо сплати пені, встановленої кредитним договором.

Виходячи з наведеного, повно та об`єктивно дослідивши обставини справи і давши їм вірну правову оцінку, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову в частині стягнення пені у заявленому розмірі 124 грн 69 коп.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

На підставі наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права. Підстави для його зміни чи скасування у цій частині відсутні.

Керуючись статтями 268, 367-369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу позивача Акціонерного товариства «Акцент-Банк» залишити без задоволення.

Рішення Камінь-Каширського районного суду Волинської області від 11 серпня 2026 року у цій справі в оскаржуваній частині залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.

Головуючий-суддя

Судді: