Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №903/713/26 — Господарський суд Волинської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

пр. Волі, 54а, м. Луцьк, 43010, тел./факс 72-41-10

E-mail: inbox@vl.arbitr.gov.ua Код ЄДРПОУ 03499885

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

30 вересня 2026 рокуСправа № 903/713/26

Господарський суд Волинської області у складі судді Дем`як В.М., за участі секретаря судового засідання Губиш І.О., розглянувши справу

за позовом: Фізична особа - підприємець Царевич Тетяна Ігорівна

до відповідача: Фізичної особи-підприємця Федорчука Юрія Олександровича

про стягнення 26 940,16 грн.

Представники сторін:

від позивача: Кушлик Орест Вікторович;

від відповідача: не прибув;

Встановив: Фізична особа - підприємець Царевич Тетяна Ігорівна звернулась до Господарського суду Волинської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Федорчука Юрія Олександровича та просить суд стягнути 26 940,16 грн. штрафних санкцій за порушення умов договору на надання транспортних послуг №152/ЕХ/25 від 08.06.2025, в частині своєчасної оплати наданих послуг.

Ухвалою суду від 28.07.2026 позовну заяву залишено без руху. Постановлено позивачу у десятиденний строк, з дня отримання даної ухвали, усунути недоліки позовної заяви, а саме надати суду:

1)документи в підтвердження відправлення відповідачеві копії позовної заяви та всіх без виключення доданих до неї документів (додатків);

2) докази сплати судового збору в розмірі 3328 грн.

10.08.2026 від представника позивача через систему “Електронний суд” надійшла заява про усунення недоліків за вх.№01-75/1827/26 до якої долучив докази сплати судового збору за подання позовної заяви у розмірі 3328 грн. та докази відправлення відповідачеві копії позовної заяви та всіх без виключення доданих до неї документів (додатків).

Ухвалою суду від 13.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання призначено на 07.09.2026.

Представник відповідача подав відзив на позовну заяву за вх.№01-87/4990/26 від 26.08.2026, у якому просить суд відмовити в позові у повному об`ємі з підстав необґрунтованості та недоведеності.

Ухвалою від 07.09.2026 розгляд справи відкладено на 30.09.2026.

Представник відповідача у судове засідання не прибув, хоча належним чином був повідомлений про дату та час проведення судового засідання, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа від 09.09.2026.

У судовому засіданні представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд задоволити позов у повному об`ємі.

Враховуючи те, що неявка представника відповідача не перешкоджає розгляду справи, а матеріали справи є достатніми для вирішення спору та зважаючи на те, що відповідач належним чином був повідомлений про судовий розгляд, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними матеріалами згідно з положеннями статті 202 Господарського процесуального кодексу України.

Суд вважає, що ним, в межах наданих йому повноважень, створені належні рівні умови сторонам для представлення своєї правової позиції та надання доказів і вважає за можливе розгляд справи проводити за наявними в ній матеріалами.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов до висновку, що наявні у матеріалах справи документи достатні для прийняття повного та обґрунтованого судового рішення у відповідності до ст.240 ГПК України.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, встановив.

01.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю

«ОМЕГА ЛОГІСТИК», як довірителем і фізичною особою-підприємцем Царевич Тетяною Ігорівно, як повіреним було укладено договір-доручення № ЦТІ01.04/24-004 на транспортно-експедиційне обслуговування і перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні та по території України (а.с. 15-16).

08.06.2025 року між ТОВ «ОМЕГА ЛОГІСТИК» і ФОП Царевич Т.І було укладено заявку № 000015450 до договору-доручення № ЦТІ01.04/24-004 на транспортно-експедиційне обслуговування і перевезення вантажів автомобільним транспортом в міжнародному сполученні та по території України від 01 квітня 2024 року ( а.с. 18).

З метою виконання взятих на себе зобов`язань за договором доручення та заявки від 08.06.2025 за № 000015450 між ФОП Царевич Т.І. та фізичною особою-підприємцем

Федорчуком Юрієм Олександровичем було укладено договір на надання транспортних послуг № 152/EX/25 від 08.06.2025 (а.с. 19).

Відповідно до пункту 1 договору з перевізник ФОП Царевич Т.1. доручив, а ФОП Федорчук Ю.О. прийняв на себе зобов`язання надати послуги по перевезенню вантажу автомобільним транспортом.

Згідно пункту 2 договору визначено, що завантаження вантажу встановлено 09.07.2025, а крайньою датою доставки (розвантаження) вантажу: адресою: 77422, с. Ямниця Тисменицького р-ну, Івано-Франківської обл. було визначено сторонами 14.07.2025.

Відповідно до пункту 4 договору з перевізником, перевізник забезпечує своєчасну подачу автомобіля під завантаження і своєчасну доставку вантажу. У разі невиконання цієї умови за затримку подачі або неподання автомобіля під завантаження/розвантаження Перевізник оплачує Експедитору штраф у розмірі 50 євро на території України та 100 євро на іноземній території за кожну почату добу затримки (неподання), а також зобов`язується відшкодувати спричинені цим збитки. (першою початою добою затримки неподання автомобіля вважається доба, яка слідує за погодженою сторонами в пункті 2 Договору датою завантаження/розвантаження).

Згідно з міжнародної товарно-транспортної накладної CMR № 20226 від 10.07.2025, автомобіль було завантажено 10.07.2025 та розвантажено 23.07.2025 (а.с. 20).

12.09.2025 ФОП Царевич Т.І. направила ФОП Федорчуку Ю.О. вимогу № 1209/2025/1 про оплату 26 940,16 грн. штрафу (а.с. 22-23).

Відповіді на вимогу № 1209/2025/1 ФОП Федорчуком Ю.О. надано не було.

Згідно матеріалів справи 08.04.2026 ФОП Царевич Т.І. оплатила ФОП Федорчуку Ю.О. послуги з міжнародного перевезення вантажу в сумі 48 842,70 грн., що підтверджується платіжною інструкцією № 44 від 08.04.2026 (а.с. 24-25).

ФОП Федорчук Ю.О. зі своєї сторони сплату штрафних санкцій не здійснив.

01.05.2026 ТОВ «ОМЕГА ЛОГІСТИК» направило ФОП Царевич Т.І. вимогу № 0105/2026/1 від 01.05.2026 про сплату штрафу в сумі 26 940,16 грн. (а.с. 21).

09.07.2026 позивач звернувся до Господарського суду Волинської області із заявою про видачу судового наказу.

13.07.2026 Господарський суд Волинської області видав судовий наказ про стягнення з ФОП Федорчука Ю.О. на користь ФОП Царевич Т.І. 26 940,16 грн. заборгованості, а також 332,80 грн. витрат зі сплати судового збору (а.с.27).

20.07.2026 Господарський суд Волинської області на підставі заяви ФОП Федорчука Ю.О., скасував судовий наказ № 903/677/26 (а.с. 26).

За вищевикладених обставин ФОП Царевич Т.І. звернулась до суду з позовом до ФОП Федорчука Ю.О. в порядку позовного провадження.

Представник відповідача у відзиві за вх.№01-87/4990/26 від 26.08.2026 на позовну заяву доводить, що між сторонами виникли правовідносини з міжнародного перевезення вантажу автомобільним транспортом, а тому на спірні правовідносини поширюється «Конвенція про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів». Представник відповідача звертає увагу суду, що позивачем було пропущено строк на подання письмової вимоги визначеного ч. 3 ст. 30 «Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів», що є підставою для відмови в позові.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходив із наступного.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч.1 ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ч. 1 ст. 614 ЦК України, особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 618 ЦК України, боржник відповідає за порушення зобов`язання іншими особами, на яких було покладено його виконання (стаття 528 цього Кодексу), якщо договором або законом не встановлено відповідальність безпосереднього виконавця.

Згідно ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 ст. 638 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 908 ЦК України, перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення. Загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно - правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них. Умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Отже, між сторонами виникли права та обов`язки з договору про на надання транспортних послуг за №152/EX/25 від 08.06.2025.

Відповідно до пункту 4 договору визначено, що перевізник зобов`язався забезпечувати подачу автомобіля під час завантаження і своєчасну доставку вантажу. Забезпечити подання відзавантаженн6я транспортного засобу (технічно справного, такого, що відповідає всім екологічним і санітарним нормам, що має усі необхідні для здійснення перевезення документи встановленої форми, в тому числі і присвоєний відповідним територіальним підрозділом Держпродспоживслужби України реєстраційний номер потужності) (транспортні засоби) перевізника, що використовується, як потужність з реалізації харчових продуктів кінцевим споживачем та такого, що відповідає вимогам на перевезення вантажу). Забезпечити правильність завантаження вантажу (правильне розміщення та належне кріплення вантажу в транспортному засобі, що виключає псування чи пошкодження вантажу про його завантаженні, транспортуванні та розвантаженні), а також пересвідчитись у відсутності загального перевантаження транспортного засобу, перевантаження на вісь/вісі транспортного засобу. Перевірити вид та цілісність зовнішньої упаковки та кількість місць. В разі зауважень щодо навантаження, упаковки, розміщення вантажу відмовитися приймати вантаж до усунення зауважень та зв`язатися з експедитором, а також зробити відповідні відмітки у товарно-транспортних документах. Перевіряти правильність записів, зроблених в супровідних документах, відносно кількості вантажу, його маркування, нумерації та цілісність упаковки. У випадку відсутності в транспортній накладній обґрунтованих застережень водія перевізника, перевізник визнає та погоджується з тим, що зовнішній стан вантажу, його пакування розташування та кріплення були у належному стані в момент завантаження, а також , що дані про кількість вантажних місць, ваги вантажу - відповідали записам транспортної накладної . Негайно інформувати експедитора про затримки транспортних засобів на шляху слідкування до місця завантаження/розвантаження. Інформувати експедитора про хід надання послуг. Чітко та неухильно дотримуватись вимог експедитора та умов договору. Перевізник несе повно матеріальну відповідальність за збереження вантажу з моменту його завантаження на автомобіль та до моменту його розвантаження. У випадку повної або часткової втрати, загибелі та пошкодження, отриманого для перевезення вантажу чи його частини, перевізник відшкодовує експедитору збитки в розмірі вартості втраченого вантажу, або суми, на яку знизилась вартість вантажу (для цього береться вартість вантажу, вказана в інвойсі). За затримку у подачі або неподання автомобіля піж завантаження/розвантаження перевізник оплачує експедитору штраф в розмірі 50 Євро на території України і 100 Євро на і не території за кожну почату добу затримки (неподання), а також зобов`язується відшкодувати спричинені цим збитки (першою початою добою затримки (неподання) автомобіля вважається доба, яка слідує за погодженою сторонами в пункті 2 договору датою завантаження/розвантаження).(а.с.19).

Отже, вимоги п. 4 договору №152/ЕХ/25 від 08.06.2025 є частиною зобов`язань відповідача, без узгодження, яких позивач не погодився б на укладення відповідного

договору.

З огляду на викладене, судом встановлено, що згідно пункту 2 договору визначено, що завантаження вантажу встановлено 09.07.2025, а крайньою датою доставки (розвантаження) вантажу: адресою: 77422, с.Ямниця Тисменицького р-ну, Івано-Франківської обл. встановлено сторонами 14.07.2025.

Однак, згідно з міжнародної товарно-транспортної накладної CMR № 20226 від 10.07.2025, автомобіль було завантажено 10.07.2025 та розвантажено 23.07.2025, а відтак відповідач порушив термін доставки/розвантаження вантажу на 9 календарних днів. (а.с. 20).

Як передбачено статтею 610 та частиною першою статті 612 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як визначено статтею 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Враховуючи наведені вище положення норм діючого законодавства, господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань.

Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафних санкцій, їх розміру та строку (терміну) нарахування за прострочення виконання зобов`язання.

З огляду на викладене відповідач в супереч досягнутим домовленостям з позивачем, порушив п. 4 умов договору про надання транспортних послуг, за яку сторони узгодили застосування відповідних штрафних санкцій, а саме: за затримку у подачі або неподання автомобіля піж завантаження/розвантаження перевізник оплачує експедитору штраф в розмірі 50 Євро на території України і 100 Євро на і не території за кожну почату добу затримки (неподання), а також зобов`язується відшкодувати спричинені цим збитки (першою початою добою затримки (неподання) автомобіля вважається доба, яка слідує за погодженою сторонами в пункті 2 договору датою завантаження/розвантаження).

Отже, за порушення умов договору на надання транспортних послуг № 152/EX/25 від 08.06.2025 підставна вимога про сплату штрафу у розмірі 550 Євро, тобто 26 940,16 грн. (згідно офіційного курсу НБУ станом на 24.07.2025).

Згідно зі ст. 17 Закон України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов`язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 р. у справі "Суомінен проти Фінляндії", заява N 37801/97, п. 36).

У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 "Справа "Трофимчук проти України"" (Заява N 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі "Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів", п. 31, Series A, N 274).

Щодо доводів відповідача викладених у відзиві на позовну заяву, не взяті до уваги оскільки сторони погодили умови перевезення у договорі про надання транспортних послуг за № 152/EX/25 від 08.06.2025 та в п.4 договору визначено порядок нарахування штрафу.

Проте, у даному договорі сторони не встановили термін пред`явлення претензії про оплату штрафу.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами по справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка.

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі “Руїс-Матеос проти Іспанії” від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні “справедливого балансу” між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі “Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів”).

У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі “Надточій проти України” суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 Господарського процесуального кодексу України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 Господарського процесуального кодексу України).

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, господарські суди повинні враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Надаючи оцінку доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994р. Європейського суду з прав людини у справі “Руїс Торіха проти Іспанії”). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі “Проніна проти України”, в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини “Серявін та інші проти України” (SERYAVINOTHERS v. UKRAINE) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі “Суомінен проти Фінляндії” (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі “Гірвісаарі проти Фінляндії” (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.

У відповідності до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору та витрати на проведення судової експертизи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на вищезазначене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є підставними, обґрунтованими та підлягають до задоволення у повному об`ємі.

Оскільки спір до розгляду суду доведено з вини відповідача то витрати по сплаті судового збору, слід покласти на нього.

Керуючись ст. ст. 13, 14, 73-80, 126, 129, 232, 236-240 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

ВИРІШИВ

1. Позов задоволити.

2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Федорчука Юрія Олександровича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Фізичної особи - підприємця Царевич Тетяни Ігорівни ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 26 940,16 грн. – штрафу та 3 328,00 грн. - витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текст рішення складено

07.10.2026

Суддя В. М. Дем`як