Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №904/7277/25 — Центральний апеляційний господарський суд

ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29.09.2026 м. Дніпро

Справа № 904/7277/25

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Кошлі А.О. (доповідач) суддів: Кучеренко О.І., Демчини Т.Ю.

при секретарі судового засідання Ігнатенко Г.В.,

представники сторін у судове засідання не з`явились,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 (суддя Татарчук В.О.) у справі № 904/7277/25

за позовом: Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код юридичної особи НОМЕР_2 )

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Шевченка, буд. 37; ідентифікаційний код юридичної особи 43343598)

про стягнення пені за порушення строків виконання робіт

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції:

Військова частина НОМЕР_1 звернулася до Господарського суду Дніпропетровської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» про стягнення пені за порушення строків виконання робіт в розмірі 1 720 264,66 грн. Судові витрати по сплаті судового збору позивач просив покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за Державним контрактом (договором) на будівництво фортифікаційних споруд № 146-ДСК від 05.04.2025 в частині своєчасного та в повному обсязі виконання робіт. Позивач зазначав, що підрядником у визначених договором обсягах та строки роботи не було виконано, зокрема за червень 2025 року виконано робіт лише на суму 5 557 767,13 грн, тоді як невиконаними залишилися роботи на суму 6 939 073,70 грн. У зв`язку з порушенням підрядником строків виконання робіт, визначених умовами договору та Календарного графіку виконання робіт, позивач нарахував пеню відповідно до п. 14.5 договору у розмірі 0,1% договірної ціни за кожен день прострочення за загальний період з 11.04.2025 по 30.06.2025.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 позов Військової частини НОМЕР_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» про стягнення пені за порушення строків виконання робіт в розмірі 1 720 264,66 грн - задоволено частково.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» (49000, Дніпропетровська обл., м. Дніпро, вул. Шевченка, буд. 37, ідентифікаційний код 43343598) на користь Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_2 ) 1 376 211,73 грн - пені за порушення строків виконання робіт та 25 803,97 грн - витрат по сплаті судового збору.

Відмовлено в задоволенні позову в частині стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» на користь Військової частини НОМЕР_1 344 052,93 грн - пені за порушення строків виконання робіт.

Приймаючи оскаржуване рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що між сторонами було укладено Державний контракт (договір) на будівництво фортифікаційних споруд № 146-ДСК від 05.04.2025, за умовами якого підрядник зобов`язався виконати роботи на об`єкті «Нове будівництво комплексу споруд оборонного призначення позиції на відділення № 28 у Харківській області» у строк до 30.06.2025 включно. Суд встановив, що відповідно до Календарного графіку виконання робіт (Додаток № 4 до договору) підрядник мав виконати окремі види робіт у визначені строки, проте будь-яких доказів своєчасного виконання робіт відповідачем не надано. Суд визнав правомірними позовні вимоги про стягнення пені у розмірі 1 720 264,66 грн за загальний період з 11.04.2025 по 30.06.2025, проте, з урахуванням клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені на 20% відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України, зважаючи на ступінь та характер правопорушення, відсутність збитків у позивача, утримання позивачем грошового забезпечення виконання договору, а також перебування на виконанні відповідача аналогічних державних контрактів із будівництва споруд оборонного призначення. Щодо заяв відповідача про визнання неналежними, недостовірними та недопустимими доказами Акту огляду будівельного майданчика від 26.06.2025 та Довідки № 218 від 21.11.2025, суд дійшов висновку про більшу вірогідність доказів, наданих позивачем, та зазначив, що такі висновки засновані передусім на відсутності належних спростувань з боку відповідача.

Підстави, з яких порушено питання про перегляд судового рішення та узагальнені доводи апеляційної скарги:

Не погодившись з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/7277/25, Товариство з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог про стягнення пені в розмірі 1 376 211,73 грн та витрат зі сплати судового збору в розмірі 25 803,97 грн та ухвалити в цій частині нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог. В іншій частині рішення місцевого господарського суду просить залишити без змін.

Узагальнення доводів апеляційної скарги:

Апеляційна скарга обґрунтована наступним:

Апелянт вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм процесуального права та за неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідач зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував положення ст. 61 Конституції України, не врахувавши висновки Верховного Суду щодо неможливості подвійного притягнення до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення. Апелянт наголошує, що він жодного разу не заперечував наявність в договорі умов, які дозволяють використовувати договірну ціну як базу для обрахунку пені, натомість обґрунтовував неправомірність нарахування позивачем пені за кожне окреме порушення строків виконання кожного окремого найменування робіт, що виконувалися з дотриманням загального строку виконання робіт за п. 3.1 договору - до 30.06.2025 включно. Відповідач посилається на те, що п. 14.5 договору передбачає застосування пені «за порушення строків виконання будь-якого окремого виду робіт по Договору та строків закінчення виконання робіт (здачі закінченого об`єкта в експлуатацію)», де сполучник «та» вказує на необхідність одночасного настання обох подій для застосування санкції. Оскільки виконання окремих найменувань робіт входить до загального строку завершення будівельних робіт, застосування одного й того ж виду юридичної відповідальності за порушення строків виконання кожного найменування робіт призводить до множинної відповідальності. На підтвердження своєї позиції апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 03.09.2025 у справі № 910/11943/24, постанову Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 та постанову Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/3362/18.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції неправильно застосував положення ст.ст. 213, 627 ЦК України та порушив принцип свободи договору. Здійснюючи тлумачення умов договору, суд вийшов за межі його умов та фактично визначив нові умови договору, що суперечать його реальному змісту. Зокрема, Календарний графік (Додаток 4 до договору) не містить інформації та формулювань, про які суд прямо вказує в рішенні - він не визначає ані терміну початку, ані терміну завершення виконання окремих робіт. Суд самостійно навів формулювання з приводу строків виконання робіт та прострочення, які фізично відсутні в умовах Календарного графіку та договору, чим фактично змінив його істотні умови на користь позивача. Апелянт зазначає, що суд проігнорував положення п. 4.4.1 та п. 9.2 договору, а також не застосував принцип тлумачення contra proferentem, враховуючи, що договір є типовим та розроблявся Міністерством оборони України за переважного впливу позивача. На підтвердження апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 06.05.2026 у справі № 922/3725/25, від 24.02.2026 у справі № 904/3823/24, від 02.05.2018 у справі № 910/16011/17, постанову Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 у справі № 500/5194/16.

Відповідач вказує на неправильне застосування судом положень ст. 16 ЦК України, оскільки позивачем обрано невірний спосіб захисту. Апелянт зазначає, що спір по суті є спором щодо якості виконання робіт, а не щодо строків їх виконання, оскільки підстави позовних вимог ґрунтуються на Акті огляду будівельного майданчика від 26.06.2025, який складався «щодо відповідності якості, обсягів виконуваних робіт проєктно-кошторисній документації та вимогам нормативних документів», та на Довідці № 218 від 21.11.2025, яка також стосується обсягів, а не строків виконання робіт.

Апелянт стверджує, що суд першої інстанції порушив вимоги ст. 2, ст. 13 ГПК України щодо принципу змагальності, оскільки вся аргументація суду зводиться до твердження про ненадання відповідачем доказів щодо належного та своєчасного виконання робіт, що є застосуванням концепції негативного доказу, можливість застосування якої заперечується у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 129/1033/23-ц та постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі № 910/5408/21.

Відповідач зазначає про порушення судом ст. 236 ГПК України та ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, оскільки суд не надав жодного роз`яснення чи обґрунтування з приводу того, з яких підстав він виходив при висновуванні про порушення відповідачем зобов`язань за договором, не навів мотивів відхилення доводів та доказів відповідача, чим обмежив право останнього на ефективне апеляційне оскарження. Апелянт посилається на постанови Верховного Суду від 19.03.2026 у справі № 916/3821/21, від 26.09.2023 у справі № 910/10699/21, а також на рішення ЄСПЛ у справах «Проніна проти України», «Серявін та інші проти України», «Хаджіяннакоу проти Греції», «Нечипорук і Йонкало проти України».

Апелянт вказує на нез`ясування судом обставин, що мають значення для справи, зокрема факту виконання/невиконання/неналежного виконання робіт відповідачем. Суд не здійснював будь-якого дослідження предмету доказування, а обґрунтовував свій висновок виключно виходячи з різниці між вартістю договірної ціни та сумами, сплаченими позивачем за Актом КБ-2в та Довідкою КБ-3, не враховуючи права відповідача на ощадливе ведення робіт відповідно до ст. 845 ЦК України. Апелянт зазначає, що виконання робіт за вартість меншу від договірної ціни не може свідчити про порушення зобов`язання, що підтверджується самою Довідкою № 218, згідно якої кількість (обсяг) пірамід ПЗ-1 відповідає вимогам локального кошторису (2 244 шт.), а вартість робіт є меншою.

Відповідач наголошує на нез`ясуванні судом правової природи доказів, на які позивач посилається. Акт огляду будівельного майданчика від 26.06.2025 та Довідка № 218 від 21.11.2025 складені позивачем в односторонньому порядку без залучення представників відповідача. Апелянт зазначає, що Акт огляду не відповідає вимогам п. 4.1.1 договору, оскільки не містить підтвердження прострочення більше ніж на 5 днів та підтвердження неповажності причин; складений 26.06.2025, тобто до закінчення строку виконання робіт (30.06.2025), і не враховує роботи, прийняті після його складання; використовує оціночне поняття «не в повній мірі», яке не дозволяє визначити характер невідповідності. Довідка № 218 є внутрішнім розрахунком позивача, складеним через майже 5 місяців після розірвання договору, побудованим на суб`єктивній оцінці стану виконання робіт. Апелянт посилається на постанову Верховного Суду від 01.09.2023 у справі № 906/386/21 щодо неможливості об`єктивного свідчення документів, складених в односторонньому порядку, про обсяг виконаних або невиконаних робіт.

Апелянт також зазначає про нез`ясування судом правової природи, обставин укладення та правових наслідків Додаткової угоди № 1 від 30.05.2025, якою з обсягу робіт було виключено земляні роботи, роботи з улаштування залізобетонних конструкцій споруд, траншей з одягом крутості та протидронового укриття у зв`язку зі скороченням фінансування. Суд не пояснив, яким чином дійшов висновків про порушення строків виконання робіт за тими найменуваннями, які були вилучені з договору на підставі додаткової угоди.

Відповідач стверджує, що обставини, які суд визнав встановленими, є недоведеними. Докази, на які суд посилається в рішенні, не містять інформації про невиконання відповідачем зобов`язань за договором. Акти КБ-2в та Довідки КБ-3, підписані сторонами без зауважень, посвідчують саме факт належного виконання робіт, а не факт порушення зобов`язань. Позивач ухилився від виконання власних зобов`язань щодо складання та підписання Акту готовності об`єкта до експлуатації та направив повідомлення про розірвання договору ще до збігу строку виконання робіт, чим заблокував законну можливість передання об`єкта в експлуатацію.

Узагальнені доводи інших учасників провадження у справі:

Військова частина НОМЕР_1 подала відзив на апеляційну скаргу, згідно якого заперечує проти апеляційної скарги ТОВ «РЕЛЕВАНТЕ» та вважає її необґрунтованою, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, посилаючись на наступне:

Позивач зазначає, що п. 14.5 договору передбачає відповідальність підрядника як за порушення строків виконання будь-якого окремого виду робіт, так і за порушення строків закінчення виконання робіт (здачі закінченого об`єкта в експлуатацію). Конструкція «порушення А та Б» є класичним єднальним сполученням однорідних членів речення, де сполучник «та» виконує функцію «і» та вказує на перелік підстав, а не на їх кумулятивну (одночасну) обов`язковість. Позивач посилається на «Український правопис», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22.05.2019 № 437, та підручники з української мови. Якби сторони мали намір встановити санкцію лише за одночасне порушення обох строків, вони мали б використати інші мовні засоби - «одночасно», «за умови», «у разі», - жодного з яких у п. 14.5 немає. Словосполучення «будь-якого окремого виду робіт» саме по собі свідчить про те, що договір передбачає відповідальність за порушення проміжних строків.

Позивач стверджує, що сторони погодили відповідальність за невиконання окремих видів робіт та всього договору, такі санкції не є «подвійними», оскільки стосуються різних обов`язків. Судова практика, наведена відповідачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19 та постанова Верховного Суду від 24.01.2020 у справі № 910/3362/18), не відповідає подібним правовідносинам. Позивач посилається на п. 7.25 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2025 у справі № 910/12876/19, згідно якого ст. 846 ЦК України надає сторонам можливість встановити у договорі строки виконання роботи або її окремих етапів. Пункт 14.5 договору не суперечить вимогам чинного законодавства та є погодженим обома сторонами. Позивач також посилається на постанову Верховного Суду від 04.05.2023 у справі № 910/21298/21 щодо права сторін встановлювати штрафні санкції у розмірі, визначеному умовами господарського договору.

Щодо тверджень відповідача про вихід суду за межі Календарного графіку та договору, позивач зазначає, що відповідно до ст.ст. 846, 875, 877 ЦК України та п.п. 3.1, 4.4.1 договору підрядник був зобов`язаний виконати відповідні види робіт у строки, визначені Календарним графіком. Суд не змінив умови договору, а встановив фактичне порушення вже узгоджених сторонами зобов`язань. Відповідач беззастережно схвалив та прийняв умови договору до виконання, підписавши 25.04.2025 акт приймання-передачі будівельного майданчика та виконуючи роботи на об`єкті.

Щодо Акту огляду будівельного майданчика від 26.06.2025 позивач зазначає, що він є належним, достовірним та допустимим доказом, складеним уповноваженими представниками позивача відповідно до п. 4.1.1 договору. У висновку Акту зафіксовано, що обсяг виконаних робіт «не в повній мірі відповідає обсягу робіт, який повинен бути виконаний відповідно до календарного графіку виконання робіт». Пункт 4.1.1 договору прямо передбачає складання Акту «уповноваженими представниками Замовника» без обов`язкової участі підрядника. Комісія включала незалежних фахівців, у тому числі інженера технічного нагляду.

Щодо Довідки № 218 від 21.11.2025 позивач зазначає, що вона є належним, допустимим та достовірним доказом, розробленим на підставі Додатків № 1, № 3, № 4 до договору, підписаних актів КБ-2в та довідок КБ-3. Жодна норма чинного законодавства не забороняє замовнику фіксувати стан виконання робіт внутрішніми документами. Відповідачем не надано жодних доказів, які б спростовували інформацію, викладену у Довідці.

Позивач також зазначає, що Акти КБ-2в та Довідки КБ-3 посвідчують факт неналежного виконання робіт та підтверджують порушення відповідачем зобов`язань за договором, оскільки містять інформацію про обсяг виконаних робіт, який є значно меншим від передбаченого договором. Позивач просить розгляд справи проводити у закритому судовому засіданні з метою запобігання розголошення службової інформації.

Процедура апеляційного провадження в апеляційному господарському суді:

Згідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 21.05.2026 у даній справі визначена колегія суддів у складі: головуючий, доповідач суддя Кошля А.О., судді: Кучеренко О.І., Демчина Т.Ю.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 22.05.2026 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 по справі № 904/7277/25 залишено без руху та надано строк на усунення її недоліків. На виконання вказаної ухвали апелянтом усунуто недоліки апеляційної скарги.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2026 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 по справі № 904/7277/25. Витребувано з Господарського суду Дніпропетровської області справу № 904/7277/25. Розгляд справи призначено у судовому засіданні на 30.06.2026 о 10.30 годині. Запропоновано скаржнику протягом 10 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження надати до суду власні заяви, клопотання відповідно до ст.ст. 38, 169, 170 ГПК України. Іншим учасникам процесу протягом 15 днів з дня вручення ухвали запропоновано надати до суду відзив на апеляційну скаргу та інші процесуальні документи.

05.06.2026 ТОВ «РЕЛЕВАНТЕ» було подано заяву про продовження процесуальних строків, встановлених ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 27.05.2026, для надання власних заяв, клопотань до 20.06.2026 включно, у зв`язку з отриманням 03.06.2026 відзиву позивача на апеляційну скаргу обсягом 27 сторінок, який містить ряд аргументації та посилань, що попередньо не застосовувалися позивачем у заявах по суті справи, та недостатністю залишку строку (3 дні, один з яких є вихідним) для належного вивчення позиції позивача.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 08.06.2026 задоволено заяву ТОВ «РЕЛЕВАНТЕ» та продовжено процесуальний строк на подання заяв, клопотань, встановлених ухвалою від 27.05.2026 у справі № 904/7277/25, до 20.06.2026 включно.

20.06.2026 ТОВ «РЕЛЕВАНТЕ» було подано додаткові пояснення з приводу викладеного позивачем у відзиві на апеляційну скаргу, в яких апелянт зазначає, що доводи позивача у відзиві побудовані на невірному тлумаченні апеляційної скарги, хибній оцінці змісту рішення суду першої інстанції та доказів по справі, спрямовані на фрагментацію обґрунтувань відповідача та викривлення обставин справи. Апелянт наголошує на необхідності застосування ч. 5 ст. 269 ГПК України щодо нових підстав позову, наведених позивачем у відзиві (зокрема, «граматико-синтаксичний аналіз» п. 14.5 договору), які не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Відповідач дотримується позиції, викладеної в апеляційній скарзі, та просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог.

20.06.2026 ТОВ «РЕЛЕВАНТЕ» було подано клопотання про дослідження доказу - Акту огляду будівельного майданчика Об`єкту «Нове будівництво комплексу споруд оборонного призначення позиції на відділення № 28 у Харківській області» від 26.06.2025, наданого позивачем разом з позовною заявою, з урахуванням доказів та аргументації відповідача щодо неможливості його застосування для доведення обставин, на які посилається позивач. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не здійснював дослідження вказаного Акту, не надав оцінку аргументації відповідача щодо його неналежності, та посилається на ст.ст. 209, 210, 269 ГПК України.

20.06.2026 ТОВ «РЕЛЕВАНТЕ» було подано клопотання про дослідження доказу - Довідки щодо стану виконання робіт за Державним контрактом (договором) на будівництво фортифікаційних споруд від 05.04.2025 № 146-ДСК за Вих. № 218 від 21.11.2025, наданої позивачем разом з позовною заявою, з урахуванням доказів та аргументації відповідача щодо неможливості її застосування для доведення обставин, на які посилається позивач. Апелянт зазначає, що Довідка складена в односторонньому порядку, є внутрішнім документом позивача, не передбачена умовами договору, складена через майже 5 місяців після розірвання договору, та посилається на постанову Верховного Суду від 01.09.2023 у справі № 906/386/21.

29.09.2026 року у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частину постанови Центрального апеляційного господарського суду.

Обставини справи, встановлені судом апеляційної інстанції та оцінка апеляційним господарським судом доводів учасників провадження у справі і висновків суду першої інстанції:

Заслухавши доповідь судді-доповідача щодо змісту судового рішення, перевіривши повноту встановлення господарським судом обставин справи та докази у справі на їх підтвердження, їх юридичну оцінку, а також доводи апеляційної скарги в межах вимог, передбачених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню в силу наступного:

Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції, яким частково задоволено позов Військової частини НОМЕР_1 до ТОВ «РЕЛЕВАНТЕ» про стягнення пені за порушення строків виконання робіт за Державним контрактом (договором) на будівництво фортифікаційних споруд № 146-ДСК від 05.04.2025 в розмірі 1 376 211,73 грн та витрат зі сплати судового збору в розмірі 25 803,97 грн.

Апелянт оскаржує рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права (ст. 61 Конституції України, ст.ст. 16, 213, 627 ЦК України), порушення норм процесуального права (ст.ст. 2, 13, 236 ГПК України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод), нез`ясування обставин, що мають значення для справи, та недоведеність обставин, які суд визнав встановленими.

З урахуванням доводів і вимог апеляційної скарги, в порядку частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, колегією суддів не перевіряється правильність висновків суду першої інстанції в частині неоспорюваних сторонами обставин справи відносно того, що:

05.04.2025 між Військовою частиною НОМЕР_1 (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» (підрядник) укладено Державний контракт (договір) на будівництво фортифікаційних споруд № 146-ДСК, за умовами якого підрядник зобов`язався виконати роботи на об`єкті «Нове будівництво комплексу споруд оборонного призначення позиції на відділення № 28 у Харківській області». Вартість робіт за договором визначена у розмірі 16 900 320,00 грн. Строки виконання робіт за договором визначені Календарним графіком виконання робіт (Додаток 4) та встановлені до 30 червня 2025 року включно (п. 3.1 договору). 30.05.2025 сторони уклали Додаткову угоду № 1 до договору, якою зменшено обсяг робіт та договірну ціну до 12 496 840,85 грн. 03.04.2025 підрядник забезпечив виконання своїх зобов`язань за договором у розмірі 1% суми договору - 169 003,20 грн, перерахувавши кошти на розрахунковий рахунок замовника. Підрядником виконано роботи на загальну суму 5 557 767,13 грн (Акт КБ-2в та Довідка КБ-3 від 30.06.2025 № 1). Позивач здійснив оплату за договором на суму 5 557 767,13 грн (платіжна інструкція № 801 від 16.07.2025). 26.06.2025 замовником на адресу підрядника направлено повідомлення № 656 від 26.06.2025 про розірвання договору в односторонньому порядку. Договір вважається розірваним з 01.07.2025 відповідно до п. 4.1.1 договору. Договір є правомірним, його недійсність не встановлена законом і він не визнаний судом недійсним.

Щодо правової кваліфікації спірних правовідносин та підстав для задоволення/відмови у задоволенні позову, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України встановлено, що підставою виникнення цивільних прав і обов`язків, зокрема, є договір. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Як встановлено судом першої інстанції, укладений між сторонами Державний контракт (договір) № 146-ДСК від 05.04.2025 за своєю правовою природою є договором підряду.

Відповідно до статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Статтею 846 Цивільного кодексу України прямо передбачено, що строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Таким чином, цивільне законодавство не обмежує сторони можливістю погодити лише один кінцевий строк виконання всього обсягу робіт, а дозволяє визначати також строки виконання окремих етапів або окремих видів робіт.

За змістом статті 875 Цивільного кодексу України за договором будівельного підряду підрядник зобов`язується збудувати і здати у встановлений строк об`єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проєктно-кошторисної документації, а замовник зобов`язується надати підрядникові будівельний майданчик, передати затверджену проєктно-кошторисну документацію, прийняти об`єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх.

Відповідно до частини другої статті 883 Цивільного кодексу України за невиконання або неналежне виконання обов`язків за договором будівельного підряду підрядник сплачує неустойку, встановлену договором або законом, та відшкодовує збитки в повному обсязі.

Як було встановлено, за змістом п. 3.1 Договору строки виконання робіт визначені Календарним графіком виконання робіт та встановлюються до 30.06.2025 включно.

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що підрядник розпочинає виконання робіт згідно з Календарним графіком виконання робіт після обстеження території саперами та складання відповідного акта розмінування, але не пізніше трьох календарних днів після отримання об`єкта на виконання робіт.

Відповідно до пункту 3.5 Договору датою закінчення робіт за договором вважається дата підписання Акта готовності об`єкта до експлуатації, що складається після підписання останнього Акта приймання виконаних будівельних робіт форми № КБ-2в.

Пунктом 9.2 Договору передбачено, що підрядник самостійно організовує всю роботу з виконання договору відповідно до Календарного графіка виконання робіт та з дотриманням вимог будівельних норм і нормативних документів, які регулюють виконання будівельних робіт.

Пунктами 11.1, 11.2 Договору погоджено, що приймання та передача виконаних робіт здійснюються сторонами поступово у міру завершення виконання видів робіт, їх частин, окремих конструктивних елементів шляхом підписання актів приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в та довідок про вартість виконаних будівельних робіт за формою № КБ-3. При цьому акти та довідки оформлюються підрядником та надаються замовнику не пізніше п`яти днів після виконання робіт з дотриманням строків, визначених Календарним графіком виконання робіт.

Таким чином, системний аналіз умов Договору свідчить, що Календарний графік виконання робіт не був суто інформаційним або організаційним документом, а визначав погоджений сторонами порядок і строки виконання окремих видів робіт у межах загального строку дії зобов`язання. Календарний графік є невід`ємною частиною Договору, підписаний сторонами та прямо згадується у низці положень Договору, які регулюють початок виконання робіт, організацію будівельного процесу, приймання робіт, порядок фінансування та відповідальність сторін.

Зі змісту Календарного графіка виконання робіт вбачається, що сторонами погоджено строки виконання окремих видів робіт, зокрема земляних робіт траншей, улаштування залізобетонних конструкцій споруд, траншей з одягом крутості, протидронового укриття об`єкту, протитанкового рову, пірамід ПЗ-1 та встановлення тросу ягози.

Суд встановив, що частина відповідних робіт повинна була бути завершена у квітні 2025 року, частина у травні 2025 року, частина у червні 2025 року, а встановлення тросу ягози до 30.06.2025.

За таких обставин колегія суддів відхиляє довід апелянта про те, що єдиним строком виконання робіт за Договором був строк до 30.06.2025, а Календарний графік не встановлював самостійних строків виконання окремих видів робіт. Такий довід суперечить буквальному змісту пункту 3.1 Договору, який прямо відсилає до Календарного графіка виконання робіт, а також пунктам 9.2, 11.1, 11.2 Договору, які пов`язують організацію та приймання робіт із дотриманням строків, визначених саме Календарним графіком.

Висновок апелянта про те, що Календарний графік є лише документом організаційного характеру, не узгоджується з тим, що сторони включили його до складу невід`ємних додатків до Договору та неодноразово використали в тексті Договору як джерело визначення строків виконання робіт.

Колегія суддів також враховує, що відповідно до статті 846 Цивільного кодексу України сторони договору підряду вправі встановити строки виконання не лише всієї роботи в цілому, а й окремих етапів. Саме такий підхід відображено у правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 01.06.2021 у справі № 910/12876/19, де зазначено, що стаття 846 Цивільного кодексу України надає сторонам договору підряду можливість встановлювати у договорі строки виконання роботи або її окремих етапів.

Таким чином, сам по собі довід апелянта про те, що відповідальність у підрядних правовідносинах за загальним правилом настає за порушення кінцевого строку виконання робіт, не спростовує можливості сторін у конкретному договорі погодити проміжні строки та наслідки їх порушення.

Колегія суддів відхиляє і довід скаржника про те, що суд вийшов за межі умов Договору та фактично самостійно визначив нові строки виконання робіт. Суд першої інстанції не змінював умов Договору, не створював нових зобов`язань для сторін та не доповнював Календарний графік новими строками. Місцевий господарський суд лише встановив зміст уже погоджених сторонами умов Договору та дав їм правову оцінку в межах спору про нарахування пені.

Такий підхід відповідає статтям 213, 637 Цивільного кодексу України, згідно з якими при тлумаченні змісту правочину суд бере до уваги буквальне значення слів і понять, зміст правочину в цілому, наміри сторін, мету правочину, попередні переговори, практику відносин між сторонами та звичаї ділового обороту. У даному випадку буквальне, системне та цільове тлумачення Договору свідчить про те, що сторони погодили не лише кінцеву дату завершення всього комплексу робіт, а й поетапне виконання окремих видів робіт у строки, визначені Календарним графіком.

Окремо колегія суддів оцінює довід апелянта про неправильне застосування пункту 14.5 Договору, а також здійснює розгляд заявленого скаржником клопотання про тлумачення відповідного пункту спірного правочину.

Відповідно до ч. 1 ст. 637 Цивільного кодексу України тлумачення умов договору здійснюється відповідно до ст. 213 цього Кодексу. У частинах 3 та 4 ст. 213 Цивільного кодексу України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Підставою для тлумачення судом правочину є наявність спору між сторонами щодо його змісту, невизначеність і незрозумілість буквального значення слів, поняття і термінів у тексті всієї угоди або її частини, що не дає змогу з`ясувати дійсний зміст угоди або її частини, а волевиявлення сторони правочину не дозволяє однозначно встановити її намір. У той же час тлумачення не може створювати нові умови договору, а виключно роз`яснює існуючі умови угоди. Тобто суд може постановити рішення про тлумачення змісту договору без зміни його умов. Оскільки метою тлумачення правочину є з`ясування змісту його окремих частин, який складають права та обов`язки сторін, то тлумачення потрібно розуміти як спосіб виконання сторонами умов правочину (постанова Верховного Суду від 06.05.2026 у справі № 922/3725/25).

З огляду на це тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені ст. 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення (з`ясування) його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення незрозумілостей та суперечностей у трактуванні його положень.

Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду у постанові від 18.04.2018 у справі № 753/11000/14-ц, Верховний Суд у постанові від 24.02.2026 у справі № 904/3823/24 вказав, що якщо такі правила не дають можливості визначити справжній зміст відповідної умови договору, потрібно застосовувати тлумачення contra proferentem (слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови.

Contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem - слова договору повинні тлумачитися проти того, хто їх написав). Особа, яка включила ту або іншу умову в договір, повинна нести ризик, пов`язаний з неясністю такої умови. Це правило застосовується не тільки в тому випадку, коли сторона самостійно розробила відповідну умову, але й тоді, коли сторона скористалася стандартною умовою, що була розроблена третьою особою. Це правило підлягає застосуванню не тільки щодо умов, які «не були індивідуально узгоджені» (no individually negotiated), але також щодо умов, які хоча і були індивідуально узгоджені, проте були включені в договір «під переважним впливом однієї зі сторін» (under the diminant sinfluence of the party)..

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства. Якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ст. 530 Цивільного кодексу України).

Пунктом 14.5 Договору сторони погодили, що за порушення строків виконання будь-якого окремого виду робіт по договору та строків закінчення виконання робіт (здачі закінченого об`єкта в експлуатацію) підрядник сплачує замовникові пеню у розмірі 0,1% договірної ціни за кожен день такого прострочення.

Апелянт стверджує, що застосування пені за цим пунктом можливе лише у разі одночасного порушення двох строків: строків виконання будь-якого окремого виду робіт та строків завершення виконання робіт у цілому. Колегія суддів не погоджується з представленою апелянтом позицією.

Здійснивши власне тлумачення змісту п. 14.5 Договору, судова колегія резюмує, що цим пунктом сторони погодили відповідальність підрядника у вигляді пені за порушення строків виконання будь-якого окремого виду робіт за договором та строків закінчення виконання робіт (здачі закінченого об`єкта в експлуатацію) у розмірі 0,1% договірної ціни за кожний день прострочення. Формулювання, використане сторонами у п. 14.5 Договору, свідчить про виокремлення двох самостійних підстав для нарахування пені: 1) порушення строків виконання будь-якого окремого виду робіт за договором і 2) порушення закінчення виконання робіт (здачі закінченого об`єкта в експлуатацію). При цьому формулювання «будь-якого окремого виду робіт за договором» фактично індивідуалізує кожний окремий вид робіт. Умови Договору не ставлять відповідальність за проміжний строк виконання робіт у залежність від одночасного порушення кінцевого строку.

При цьому судова колегія вважає помилковим посилання апелянта на те, що використання у пункті 14.5 Договору сполучника «та» нібито свідчить про необхідність одночасного порушення двох строків. У контексті спірного положення Договору зазначений сполучник використаний для поєднання двох однорідних об`єктів правового регулювання строків виконання будь-якого окремого виду робіт та строків закінчення виконання робіт у цілому. Таке формулювання не містить ознак кумулятивної умови відповідальності, а визначає перелік випадків, за настання яких підрядник зобов`язаний сплатити пеню.

Якби сторони мали намір обмежити застосування пені лише випадком одночасного порушення проміжних строків і кінцевого строку виконання робіт, вони могли б прямо передбачити це у договорі, використавши формулювання «за одночасне порушення», «за умови порушення обох строків» або інші подібні за змістом застереження. Відсутність таких застережень у пункті 14.5 Договору свідчить про необґрунтованість запропонованого апелянтом обмежувального тлумачення. Навпаки, словосполучення «будь-якого окремого виду робіт» свідчить про те, що сторони надали самостійного значення строкам виконання окремих робіт. Інакше відповідне формулювання втрачало б практичний зміст, а відповідальність фактично наставала б лише за порушення кінцевого строку виконання всього Договору.

Тлумачення апелянта нівелює погоджені сторонами проміжні строки виконання робіт, позбавляє правового значення Календарний графік та не узгоджується з характером спірного Договору, який стосується будівництва фортифікаційних споруд оборонного призначення, де своєчасність виконання окремих робіт має самостійне значення для досягнення мети Договору.

Колегія суддів також враховує, що пунктом 4.1.1 Договору передбачено право замовника достроково розірвати Договір в односторонньому порядку, якщо підрядник більше ніж на п`ять календарних днів порушив строк виконання будь-якого виду робіт без поважних причин, визначених у Графіку виконання робіт, що підтверджується актом огляду будівельного майданчика. Наявність у Договорі такого положення додатково підтверджує, що сторони розглядали строки виконання окремих видів робіт як істотні для належного виконання Договору.

Таким чином, довід апелянта про те, що відповідальність могла настати лише після спливу кінцевого строку виконання всього комплексу робіт, є необґрунтованим. Замовник не нараховував окрему пеню за порушення кінцевого строку завершення об`єкта, а здійснив нарахування за прострочення окремих видів робіт до припинення Договору. Тому доводи скаржника про покладення на нього подвійної відповідальності та про одночасне стягнення пені і за порушення проміжних строків, і за порушення кінцевого строку також мають помилковий характер. Судова колегія констатує, що висновки суду першої інстанції жодним чином не суперечать статті 61 Конституції України щодо заборони подвійного притягнення до відповідальності.

Аналогічний та релевантний до спірних правовідносин висновок викладено у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.08.2026 у справі № 904/6682/25.

За наведених вище обставин колегія суддів вважає за необхідне відмовити у задоволенні клопотання скаржника про призначення лінгвістично семантико-текстуальної експертизи, оскільки у суду відсутня будь-яка потреба у застосуванні спеціальних знань при розгляді цієї справи.

В силу приписів статті 86 ГПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд апеляційної інстанції в силу покладених на нього процесуальним законом обов`язків здійснив перегляд висновків суду першої інстанції на предмет відповідності останнім фактичним обставинам справи. Під час здійснення розширеного тлумачення умов спірного правочину, керуючись принципом суддівського розсуду, колегія надала власну оцінку наведеним обставинам, на формування якої не мали вирішального впливу ані доводи позивача, викладені у відзиві, ані позиція апелянта щодо обов`язковості призначення у справі № 904/7277/25 лінгвістичної семантико-текстуальної експертизи.

Щодо наслідків одностороннього розірвання Договору, колегія суддів зазначає, що згідно з положеннями ч. 1 ст. 598, ч. 3 ст. 651, ч. 2, 3 ст. 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються. Суд першої інстанції встановив, що станом на 26.06.2025 Військова частина НОМЕР_1 провела огляд будівельного майданчика, за результатами якого склала Акт огляду від 26.06.2025, в якому зафіксовано, що частина робіт, передбачених Календарним графіком виконання робіт, у встановлені Договором строки виконана не була. На підставі результатів проведеного огляду замовник направив повідомлення про одностороннє розірвання Договору.

У п. 17.1 Договору сторони передбачили, що Договір діє в частині невиконаних зобов`язань до їх повного виконання, а закінчення строку договору не звільняє від відповідальності за його порушення, яке мав місце під час дії договору (ст. 611 ЦК України). Тому припинення Договору з 01.07.2025 не звільняє від відповідальності за порушення його умов, які виникли під час його дії.

Колегія суддів вважає безпідставними посилання апелянта на неналежність Акта огляду будівельного майданчика від 26.06.2025 як доказу у справі. За приписами статті 849 Цивільного кодексу України замовник має право у будь-який час перевірити хід і якість роботи, не втручаючись у діяльність підрядника. Пунктом 4.1.1 Договору передбачено, що порушення підрядником строку виконання будь-якого виду робіт більше ніж на п`ять днів підтверджується актом огляду будівельного майданчика, складеним уповноваженими представниками замовника. Сторони самі погодили договірний механізм фіксації порушення строків виконання робіт, і пункт 4.1.1 Договору не містить умови про обов`язкову участь представників підрядника під час складання такого акта. З постанови Верховного Суду від 01.09.2023 у справі № 906/386/21, на яку посилається скаржник, вбачається, що односторонній акт замовника суперечив двостороннім актам приймання вже виконаних робіт, а підрядник ініціював спільний огляд, від якого замовник ухилився, тоді як у даній справі таких обставин судом не встановлено. Сам по собі факт складання акта огляду представниками замовника без участі відповідача не свідчить про недопустимість або неналежність такого доказу.

Акт огляду будівельного майданчика від 26.06.2025 не є єдиним доказом, покладеним в основу висновків суду. Суд також дослідив умови Договору, Додаткову угоду № 1 від 30.05.2025, Календарний графік виконання робіт, Акт приймання виконаних будівельних робіт за формою № КБ-2в від 30.06.2025 на суму 5 557 767,13 грн, Довідку за формою № КБ-3 від 30.06.2025, Довідку № 218 від 21.11.2025, розрахунок пені та інші письмові докази.

Матеріалами справи підтверджується, що відповідач виконав роботи за Договором на загальну суму 5 557 767,13 грн, які були прийняті та оплачені замовником. Водночас встановлено, що невиконаними залишилися роботи (з урахуванням скоригованої Додатковою угодою № 1 від 30.05.2025 ціни контракту у розмірі 12 496 840,85 грн) на суму 6 939 073,70 грн. Обставина виконання відповідачем певної частини робіт не спростовує факту порушення строків виконання інших робіт, визначених Календарним графіком.

Доводи апелянта про те, що Акт КБ-2в та Довідка КБ-3 від 30.06.2025 були підписані без зауважень, також не спростовують висновків суду першої інстанції, оскільки вказані документи засвідчують прийняття лише фактично виконаного підрядником обсягу робіт, проте не спростовують порушення строків виконання решти комплексу робіт, погоджених сторонами Договору.

Посилання апелянта на Довідку щодо стану виконання робіт від 21.11.2025 № 218 як на неналежний доказ також не спростовує висновків суду. Сама по собі довідка, складена після припинення договірних відносин, підлягає оцінці судом у сукупності з іншими доказами, і рішення суду не ґрунтується виключно на зазначеній довідці. У зв`язку з цим доводи апелянта про можливий вплив природних, військових або інших чинників на стан об`єкта після розірвання договору мають характер припущень.

Також, від ТОВ «Релеванте» надійшли заяви про дослідження судом апеляційної інстанції Акта огляду будівельного майданчика Об`єкту від 26.06.2025 та Довідки щодо стану виконання робіт за Договором від 21.11.2025 № 218. Розглянувши зазначені заяви, колегія суддів зазначає, що наведені у них доводи фактично дублюють аргументи апеляційної скарги щодо неналежності та недопустимості зазначених доказів. Колегією суддів під час апеляційного перегляду здійснено оцінку як Акта огляду від 26.06.2025, так і Довідки № 218 від 21.11.2025 у сукупності з іншими доказами, що містяться у матеріалах справи. Наведені заявником доводи не спростовують висновків суду першої інстанції щодо факту порушення відповідачем строків виконання робіт та не свідчать про недопустимість або неналежність зазначених доказів.

Щодо посилання відповідача про право підрядника на ощадливе ведення робіт відповідно до статті 845 Цивільного кодексу України, яке обґрунтоване прикладом улаштування пірамід ПЗ-1, кількість яких відповідає визначеній кошторисом за меншою вартістю, то таке право підрядника стосується вартості виконаних робіт, а не обсягу та строків їх виконання. Факт належного виконання одного з видів робіт не спростовує встановленого судом першої інстанції факту порушення строків виконання інших видів робіт, передбачених тим самим Календарним графіком.

Відповідно до статей 13, 74 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін, а кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Згідно зі статтею 86 цього кодексу суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Колегія суддів відхиляє довід апелянта про застосування судом першої інстанції неприпустимої концепції негативного доказу. Позивач на підтвердження факту порушення відповідачем строків виконання робіт надав договір, Календарний графік, акт огляду будівельного майданчика, довідку щодо стану виконання робіт, акти виконаних робіт, довідки про вартість виконаних робіт та розрахунок пені. Відповідач, заперечуючи проти позову, не надав доказів своєчасного виконання спірних робіт, доказів об`єктивної неможливості своєчасного їх виконання, висновку судової експертизи або звіту виконавця технічного нагляду, які могли б спростувати наведені позивачем докази. За таких обставин висновок суду першої інстанції ґрунтується не на відсутності заперечень відповідача як самостійній підставі задоволення позову, а на оцінці наявних у справі доказів за правилом більшої вірогідності, передбаченим статтями 79, 86 Господарського процесуального кодексу України, згідно з яким наявність обставини вважається доведеною, якщо докази, надані на її підтвердження, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Такий підхід відповідає правовим позиціям, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №129/1033/23-ц та постанові Верховного Суду від 03.08.2022 у справі №910/5408/21, на які посилається апелянт, оскільки суд першої інстанції не покладав на відповідача обов`язок спростовувати недоведену обставину, а оцінив надані сторонами докази у їх сукупності.

Колегія суддів також відхиляє довід апелянта про порушення судом першої інстанції статті 236 Господарського процесуального кодексу України та статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод унаслідок недостатньої обґрунтованості оскаржуваного рішення. Із тексту рішення суду першої інстанції вбачається, що місцевий господарський суд дослідив умови договору, Календарний графік виконання робіт, акти приймання виконаних будівельних робіт, довідки про вартість виконаних робіт, акт огляду будівельного майданчика, довідку щодо стану виконання робіт, повідомлення про розірвання договору та розрахунок пені, і навів мотиви, з яких погодився з позицією позивача та відхилив основні заперечення відповідача щодо відсутності прострочення. Європейський суд з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, однак цей обов`язок не може розумітися як необхідність надання детальної відповіді на кожен аргумент сторони. Аналогічний підхід викладено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», згідно з яким межі обов`язку суду щодо мотивування рішення можуть бути різними залежно від характеру рішення та обставин справи. У цій справі суд першої інстанції надав оцінку саме тим доводам відповідача, які мали істотне значення для вирішення спору, а незгода апелянта з наданою судом оцінкою доказів не свідчить про порушення норм процесуального права.

Щодо доводу апелянта про недоведеність обставин, які суд першої інстанції визнав встановленими, у розумінні пункту 2 частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів зазначає, що встановлений судом першої інстанції факт невиконання відповідачем робіт на суму 6 939 073,70 грн ґрунтується на сукупності письмових доказів, а саме умовах договору щодо договірної ціни кожного окремого виду робіт, актах приймання виконаних будівельних робіт, довідках про вартість виконаних робіт, акті огляду будівельного майданчика від 25.06.2025 та довідці за вихідним номером 218 від 21.11.2025, які узгоджуються між собою щодо переліку та вартості фактично прийнятих замовником робіт.

Щодо визначення розміру пені, який підлягає стягненню з відповідача, колегія суддів зазначає, що згідно з положеннями пункту 14.5 договору сторони погодили, що пеня обчислюється у розмірі 0,1 відсотка договірної ціни за кожен день прострочення, що відповідає частині четвертій статті 231 Господарського кодексу України, якою сторонам надано право визначати розмір штрафних санкцій у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання. Розглядаючи клопотання відповідача про зменшення заявленого до стягнення розміру пені на 90 відсотків, суд першої інстанції, керуючись частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України та статтею 233 Господарського кодексу України, дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру пені на 20 відсотків, врахувавши ступінь виконання зобов`язання відповідачем, відсутність доведених збитків позивача, утримання позивачем забезпечення виконання договору та перебування на виконанні відповідача аналогічних державних контрактів оборонного призначення.

Колегія суддів зазначає, що апеляційна скарга не містить самостійних доводів які б не були предметом дослідження при визначенні судом першої інстанції розміру зменшення пені, тому колегія суддів не вбачає підстав для перегляду висновку суду першої інстанції щодо розміру зменшення пені на 25 відсотків, який ухвалений у межах наданих суду дискреційних повноважень, які передбачені частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням конкретних обставин справи.

Оцінивши доводи апеляційної скарги у сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що вони фактично зводяться до незгоди відповідача з тлумаченням умов державного контракту, наданою судом першої інстанції оцінкою доказів та встановленими обставинами справи. Наведені апелянтом аргументи не спростовують встановлених судом першої інстанції обставин щодо наявності погоджених сторонами строків виконання окремих видів робіт за Календарним графіком, порушення відповідачем таких строків, правомірності застосування пункту 14.5 договору та обґрунтованості часткового зменшення заявленого розміру пені.

Відповідно до статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/7277/25 у оскаржуваній частині, колегія суддів встановила, що воно ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, на підставі повного та всебічного з`ясування обставин справи, з наданням належної оцінки доводам учасників справи та поданим доказам.

Відповідно до статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст.129, 269, 270, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Центральний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЛЕВАНТЕ» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/7277/25– залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 20.04.2026 у справі № 904/7277/25– залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому ст.ст. 287-289 ГПК України.

Повний текст постанови виготовлено 07.10.2026.

Головуючий суддя А.О. Кошля

Суддя О.І. Кучеренко

Суддя Т.Ю. Демчина