Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №906/1315/25 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року Справа № 906/1315/25

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Кужель Є.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скаги Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРМІНАЛ НВ" на рішення Господарського суду Житомирської області від 11 травня 2026 року в справі № 906/1315/25 (суддя Сікорська Н.А.)

час та місце ухвалення рішення: 11 травня 2026 року; м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65; повний текст рішення складено 20 травня 2026 року

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРМІНАЛ НВ"

до Звягельської міської ради

про визнання нечинними рішень, скасування державної реєстрації земельних ділянок із одночасним припиненням речових прав на них

за участю представників сторін:

від Позивача - Висіцька І.В.;

від Відповідача - Грибинюк Т.М..

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ТЕРМІНАЛ НВ" (надалі – Позивач) звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом до Звягельської міської ради (надалі – Відповідач) в якому просив:

· визнати нечинним пункт 2 рішення шістдесятої сесії восьмого скликання Відповідача від 12 лютого 2025 року №1435 “Про передачу у власність, користування земельних ділянок та про інші питання земельних відносин на території міста Звягель”;

· визнати нечинним пункт 20 рішення шістдесят третьої сесії восьмого скликання Відповідача №1522 від 5 червня 2025 року “Про передачу у власність, користування земельних ділянок та про інші питання земельних відносин на території міста Звягель”;

· визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 1,5232 га, кадастровий номер 1811000000:00:003:0163;

· визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,4984 га, кадастровий номер 1811000000:00:003:0164;

· визнати незаконною та скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0878 га, кадастровий номер 1811000000:00:003:0162.

В обґрунтування позовних вимог Позивач посилається на те, що після набуття 9 липня 2024 року права власності на об`єкти нерухомого майна, що розташовані на земельній ділянці комунальної власності кадастровий номер 1811000000:00:003:0074 загальною площею 2,1094 за адресою м. Звягель, вул. Михайла Драгоманова, 112, у нього виникло право на оформлення користування земельною ділянкою, а у Відповідача - обов`язок розглянути подану заяву та прийняти рішення щодо її передачі у користування.

Позивач зазначає, що звернувся до Відповідача із заявами про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки і подальшого оформлення права оренди, та що Відповідач у встановлений законом строк рішення не прийняв, чим допустив протиправну бездіяльність.

Вказує, що Відповідач прийняв рішення про поділ спірної земельної ділянки (пункт 2 рішення №1435 від 12 лютого 2025 року "Про передачу у власність, користування земельних ділянок та про інші питання земельних відносин на території міста Звягель" та пункт 20 рішення №1522 від 5 червня 2025 року "Про передачу у власність, користування земельних ділянок та про інші питання земельних відносин на території міста Звягель"), внаслідок чого первісна земельна ділянка припинила існування як об`єкт цивільних прав, що, на думку Позивача, унеможливило реалізацію його права на оформлення користування землею під належним йому нерухомим майном.

У зв`язку з цим Позивач просить визнати спірні рішення Відповідача незаконними та скасувати їх, а також скасувати державну реєстрацію новоутворених земельних ділянок із припиненням речових прав на них.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 11 травня 2026 року у задоволенні позову відмовлено.

Приймаючи дане рішення, місцевий господарський суд виходив з того, що Відповідач фактично не розглянув питання щодо надання Позивачу дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 1811000000:00:003:0074 площею 2,1094 га та подальшого оформлення договору оренди даної земельної ділянки. Суд вказав, що в результаті зняття питання з розгляду, заявник позбавлений можливості зрозуміти підстави, з яких його заява не була задоволена та не набув статусу користувача, тому вимоги щодо визнання незаконним пункту 20 рішення Відповідача від 5 червня 2025 року №1522, яким затверджено технічну документацію щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 1811000000:00:003:0074, а також скасування державної реєстрації новоутворених земельних ділянок із одночасним припиненням усіх зареєстрованих щодо них речових прав та обтяжень, з позиції суду першої інстанції. не є ефективним способом захисту його прав та інтересів, а їх задоволення не напризведе до автоматичного набуття Позивачем прав на земельну ділянку.

Місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні вказав, що заявлені Позивачем вимоги про визнання нечинним рішення Відповідача та скасування державної реєстрації новоутворених земельних ділянок не є ефективним способом захисту у спірних правовідносинах, оскільки навіть у разі їх задоволення це не призведе до автоматичного виникнення у Позивача права користування земельною ділянкою чи обов`язку Відповідача передати земельну ділянку в оренду.

Суд першої інстанції виснував, що питання щодо бездіяльності Відповідача, яка полягала у не розгляді заяви Позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1811000000:00:003:0074 загальною площею 2,1094 га, що знаходиться за адресою: м. Звягель вул. Михайла Драгоманова 112, із зміною її цільового призначення і не прийнятті нею жодного з рішень, передбачених статтею 123 3К України та щодо визнання незаконним, пункту 2 рішення шістдесятої сесії Відповідача восьмого скликання від 12 лютого 2025 року №1435 “Про передачу у власність, користування земельних ділянок та про інші питання земельних відносин на території міста Звягель”, було предметом розгляду у справі № 240/11952/25 за позовом Позивача до Відповідача.

При цьому, місцевий господарський суд в оскаржуваному рішенні наголосив, що рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2025 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року в справі № 240/11952/25 в задоволені позову відмовлено в повному обсязі.

З огляду на викладене, суд першої інстанції виснував, що в частині вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 2 рішення шістдесятої сесії восьмого скликання Позивача від 12 лютого 2025 року №1435 “Про передачу у власність, користування земельних ділянок та про інші питання земельних відносин на території міста Звягель” провадження у справі підлягає закриттю на підставі пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Позивач, не погоджуючись з винесеним місцевим господарським судом рішенням, звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій з підстав, висвітлених в ній, просив суд рішення місцевого господарського суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення в цій частині, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Мотивуючи дану апеляційну скаргу, Позивач звертає увагу апеляційного суду на те, що після набуття у власність комплексу будівель (кормокухні та двох свинарників) у Позивача виник обов`язок звернутися до Відповідача із заявою про передачу йому у користування земельної ділянки з кадастровим номером 1811000000:00:003:0074 загальною площею 2,1094 га, що знаходиться за адресою: вул. Михайла Драгоманова, 112, м. Звягель, Житомирська область, на якій розміщені об`єкти нерухомого майна, що належать Позивачу на праві власності, а у Відповідача – обов`язок передати саме цю земельну ділянку з кадастровим номером 1811000000:00:003:0074 загальною площею 2,1094 га у користування Позивача.

Скаржник зазначив, що аналіз статті 791, частини 11 статті 120 та статті 123 Земельного кодексу України дає підстави для висновку, що пункт 2 Рішення від 12 травня 2025 року № 1435 та пункт 20 Рішення № 1522 від 5 червня 2025 року в частині затвердження технічної документації про поділ земельної ділянки з кадастровим номером 1811000000:00:003:0074 загальною площею 2,1094 га прийняті всупереч цим нормам, а відтак такі рішення є незаконними та протиправними.

Апелянт зазначив, що внаслідок недобросовісної поведінки Відповідача в частині нерозгляду заяви Позивача про надання дозволу на розробку проєкту землеустрою з метою отримання земельної ділянки в користування та прийняття оскаржуваного пункту 20 Рішення № 1522 від 5 червня 2025 року про затвердження технічної документації про поділ земельної ділянки з кадастровим номером 1811000000:00:003:0074 загальною площею 2,1094 га, порушений законний інтерес Позивача щодо оформлення права оренди на спірну земельну ділянку загальною площею 2,1094 га.

В апеляційній скарзі також зазначено, що оскільки Позивач у відповідності із вимогами чинного законодавства України є власником розташованого на земельній ділянці загальною площею 2,1094 га нерухомого майна, яке є невід`ємним від зазначеної земельної ділянки, то його використання є невід`ємним від одночасного використання земельної ділянки, на якій розташоване це майно, і навпаки. З даного апелянт виснує, що для безперешкодного та повноцінного використання комплексу будівель (кормокухні та двох свинарників) Позивач має право отримати від розпорядника земельної ділянки загальною площею 2,1094 га відповідне речове право на цю земельну ділянку, оскільки вона необхідна йому для експлуатації та обслуговування всіх належних йому об`єктів нерухомого майна, будівель та споруд.

Скаржник зазначив, що похідні питання щодо кадастрових номерів земельних ділянок, необхідності об`єднання земельних ділянок та реєстраційних дій, що виникли внаслідок виготовлення технічної документації та поділу земельної ділянки з кадастровим номером 1811000000:00:003:0074 підлягають вирішенню Відповідачем при виконанні судового рішення, оскільки це є дискреційними повноваженнями органу місцевого самоврядування.

Апелянтом в апеляційній скарзі зазначено, що належним способом захисту є скасування державної реєстрації новостворених земельних ділянок, адже скасування їх державної реєстрації хоч і не призведе до поновлення державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1811000000:00:003:0074, однак призведе до того, що по вул. Михайла Драгоманова, 112, м. Звягель, в координатах земельної ділянки з кадастровим номером 1811000000:00:003:0074, під належними апелянту об`єктами нерухомого майна, буде знаходитися несформована ділянка землі загальною площею 2,1094 га, яка зможе бути відведена (передана) в оренду Позивачу.

Ухвалою Північно–західного апеляційного господарського суду від 15 червня 2026 року (у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Бучинська Г.Б. , суддя Філіпова Т.Л.) відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Позивача на рішення Господарського суду Житомирської області від 11 травня 2026 року. Запропоновано Відповідачу надати відзив та письмові пояснення на апеляційну скаргу Позивача та докази його надсилання апелянту.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 23 червня 2026 року проведення підготовчих дій закінчено. Розгляд апеляційної скарги призначено на 5 серпня 2026 року об 14:00 год..

26 червня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від Відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу Позивача, в котрому з підстав, наведених у даному відзиві, Відповідач просив залишити рішення місцевого господарського суду без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідач зауважив, що попередній користувач громадянин Костюк О.Ю. (який є засновником Позивача) з клопотанням щодо отримання вищевказаної земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (03.07), яке визначено згідно витягу з Державного земельного кадастру до Відповідача не звертався, використовував земельну ділянку без достатньої правової підстави. Вказав, що підтвердженням несплати попереднім користувачем безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю у сумі 3 584 545 грн 02 коп. є провадження по справі №285/6502/24 за позовом прокурора в інтересах держави в особі Відповідача про стягнення з Костюка О.Ю. безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за землю на підставі, зокрема, статті 1212 Цивільного кодексу України. Відповідач при цьому зауважив, що у відзиві на позовну заяву по справі №285/6502/24 представник Відповідача, обґрунтовує свої доводи тим, що для обслуговування будівель, які знаходяться на земельній ділянці з кадастровим номером 1811000000:00:003:0074 необхідна менша площа ніж 2,1094 га, оскільки забудова складає лише 0,1768 га, та у стверджує, що до Позивача повинно було перейти право фактичного користування не всією земельною ділянкою з кадастровим номером 1811000000:00:003:0074, а лише площею 0,1768 га, на якій ці будівлі розміщені та яка необхідна для їх обслуговування.

Також Відповідач вказав, що рішення Відповідача від 12 лютого 2025 року №1435, яке просив визнати незаконним, недійсним та скасувати Позивач у позовній заяві в частині надання дозволу Відповідачу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки на вул.Михайла Драгоманова,112, площею 2,1094 га (кадастровий номер 1811000000:00:003:0074) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07) є актом індивідуальної дії та вичерпав свою дію після факту його застосування, а саме - з моменту виготовлення технічної документації та формування нових земельних ділянок як об`єктів цивільних прав з визначенням кадастрових номерів та внесення їх до Державного земельного кадастру 26 червня 2026 року (1811000000:00:003:0163; 1811000000:00:003:0164; 1811000000:00:003:0162), та на переконання Відповідача, не може бути визнаний недійсним та скасованим.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 27 липня 2026 року заяву представників Позивача та Відповідача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції у справі №906/1315/25 - задоволено. Забезпечено представникам Позивача та Відповідача участь в судовому засіданні по справі №906/1315/25, яке призначено на 5 серпня 202 року о 14:20 год. в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

У зв`язку із перебуванням у відпустці судді члена-колегії Бучинської Г.Б. на підставі службової записки головуючого судді по даній справі, розпорядженням керівника апарату суду від 04 серпня 2026 року за №01-05/778 з метою недопущення порушення процесуальних строків та відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України, Положення про автоматизовану систему документообігу суду, п. 8.6 Засад використання автоматизованої системи документообігу Північно-західного апеляційного господарського суду, призначено заміну судді-члена колегії в справі №906/1315/25.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В., суддя Філіпова Т.Л..

Ухвалою апеляційного господарського суду від 5 серпня 2026 року прийнято справу №906/1315/25 до провадження у складі колегії суддів: головуючий суддя Василишин А.Р., суддя Маціщук А.В., суддя Філіпова Т.Л..

5 серпня через підсистему «Електронний суд» від Позивача надійшло клопотання про поновлення строків та долучення до матеріалів справи доказу, а саме рішення Відповідача сімдесят п`ятої сесії восьмого скликання № 1824 від 29 липня 2026 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у разі зміни її цільового призначення». Позивач зазначив, що даний доказ - рішення Відповідача сімдесят п`ятої сесії восьмого скликання № 1824 від 29 липня 2026 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у разі зміни її цільового призначення» є черговим доказом порушення прав та законних інтересів Позивача щодо отримання вказаної земельної ділянки в користування, а тому рішення Відповідача № 1824 від 29 липня 2026 року має значення для правильного вирішення справи № 906/1315/25. Позивач вказав, що зважаючи на те, що рішення Відповідача сімдесят п`ятої сесії восьмого скликання № 1824 від 29 липня 2026 року прийняте Відповідачем вже після ухвалення рішення судом першої інстанції та подання Позивачем апеляційної скарги у справі № 906/1315/25, Позивач об`єктивно був позбавлене можливості долучити цей доказ раніше.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 5 серпня 2026 року, з підстав, зазначених в ухвалі, розгляд апеляційної скарги відкладено на 2 вересня 2026 року об 14 год 40 хв..

12 серпня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від Відповідача надійшли заперечення на клопотання Позивача про поновлення строків та долучення доказів до матеріалів справи. Відповідач зазначає, що наданий представником Позивача доказ, а саме рішення Відповідача від 29 липня 2026 року №1824 «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у разі зміни її цільового призначення» не підтверджує заявлені Позивачем вимоги, подані з пропуском строку на їх подання, причини пропуску строку їх подання не є поважними, а рішення №1824 від 29 липня 2026 року прийняте після прийняття рішення Господарським судом Житомирської області по справі №906/1315/25 від 11 травня 2026 року. Також Відповідач зазначає, що рішення Відповідача від 29 липня 2026 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у разі зміни її цільового призначення» прийнято на виконання постанови Касаційного адміністративного суду Верховного Суду України від 12 травня 2026 року у справі №240/11952/25, якою Відповідача зобов`язано повторно розглянути на пленарному засіданні заяву Позивача від 9 січня 2025 року №1/01/25. Водночас Відповідач просив, що у разі задоволення клопотання представника скаржника про поновлення строків та долучення доказу до матеріалів від 4 серпня 2026 року по справі №906/1315/25 долучити до матеріалів справи акт обстеження земельної ділянки від 12 серпня 2026 року, фото- та відеоматеріали, що додаються до заперечення. Зокрема, долучаючи відповідні докази Відповідач зазначає, що акт обстеження земельної ділянки фото- та відеоматеріали, підтверджують, те, що об`єкти нерухомості зареєстровані на земельній ділянці відсутні, та вважає, що підстави поділу земельної ділянки та відмови є об`єктивними та спростовують твердження представника Позивача в апеляційній скарзі про те, що вся земельна ділянка 2,1094 га зайнята об`єктами нерухомого мана, будівлями, спорудами.

Разом з тим, Відповідач вказав, що рішення Відповідача від 12 лютого 2025 року №1435, від 5 червня 2025 року №1522 та рішення №1824 від 29 липня 2026 року не позбавляють Позивача можливості реалізувати своє законне право та інтерес, що полягає в оформленні права користування під зареєстрованими об`єктами нерухомості, які належать йому на праві власності та які знаходяться саме на земельній ділянці площею 0,4984 га.

Ухвалою апеляційного господарського суду від 2 вересня 2026 року, з підстав, зазначених в ухвалі, розгляд апеляційної скарги відкладено на 30 вересня 2026 року об 14 год 00 хв..

22 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від Позивача надійшли додаткові пояснення, в яких Позивач зазначив, що за приписами статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України в Україні діє імперативний принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі/споруди, та що набувши у власність нерухомість, Позивач здобув «легітимне очікування» (охоронюваний законом інтерес у розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції) щодо отримання в оренду саме цієї сформованої земельної ділянки площею 2,1094 га єдиним масивом. Позивач вказав, що задоволення вимог у цій справі забезпечує усунення створених міською радою юридичних перешкод. На переконання Позтивача, це дає Позивачу реальну та практичну можливість завершити процедуру оформлення договору оренди на єдиний земельний масив площею 2,1094 га під належними йому будівлями, усунувши стан правової невизначеності.

24 вересня 2026 року через підсистему «Електронний суд» від Відповідача надійшли додаткові пояснення, в яких Відповідач зазначив, що Відповідач рішенням сімдесят п`ятої сесії восьмого скликання від 29 липня 2026 року № 1824 "Про відмову в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у разі зміни її цільового призначення" вирішив відмовити Позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у разі зміни її цільового призначення, а підставою прийняття даного рішення №1824 були статті 12, 20, 93, 116, 120, 123, 124, 125, пункт 2 статті 134 Земельного кодексу України, закони України «Про землеустрій», «Про державний земельний кадастр», постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку ведення Державного земельного кадастру», постанова Касаційного адміністративного суду Верховного Суду України від 12 травня 2026 року у справі №240/11952/25 , акт обстеження земельної ділянки (вул. Михайла Драгоманова, 112, бувший номер 1811000000:00:003:0074, площею 2,1094 га) фото- та відеоматеріали, відсутність обґрунтування Позивача щодо наявності функціонального зв`язку між зареєстрованим на земельній ділянці об`єктом нерухомого майна та запитуваною площею, а також об`єктивної необхідності для обслуговування саме цього об`єкта нерухомості за його фактичним призначенням. При цьому відповідач вважає, що акт обстеження земельної ділянки фото- та відеоматеріали, підтверджують, те, що об`єкти нерухомості зареєстровані на земельній ділянці відсутні, підстави поділу земельної ділянки та відмови є об`єктивними та спростовують твердження представника Позивача в апеляційній скарзі та додаткових поясненнях про те, що вся земельна ділянка 2,1094 га зайнята об`єктами нерухомого мана, будівлями, спорудами.

В судових засіданнях, від 2 та 30 вересня 2026 року представник Позивача просив суд рішення місцевого господарського суду скасувати в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі. Представник Позивача вказав, що за приписами статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України в Україні діє імперативний принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі, а саме набувши у власність нерухомість, та що Позивач здобув легітимне очікування щодо отримання в оренду саме цієї сформованої земельної ділянки площею 2,1094 га єдиним масивом. Представник зазначив, що задоволення вимог у цій справі забезпечує усунення створених міською радою юридичних перешкод та дає Позивачу реальну та практичну можливість завершити процедуру оформлення договору оренди на єдиний земельний масив площею 2,1094 га під належними йому будівлями, усунувши стан правової невизначеності. Представник Позивача зауважив, що похідні питання щодо кадастрових номерів земельних ділянок, необхідності об`єднання земельних ділянок та реєстраційних дій, що виникли внаслідок виготовлення технічної документації та поділу земельної ділянки з кадастровим номером 1811000000:00:003:0074 підлягають вирішенню Відповідачем при виконанні судового рішення, оскільки це є дискреційними повноваженнями органу місцевого самоврядування. Представник Позивача також зазначив, що належним способом захисту є скасування державної реєстрації новостворених земельних ділянок, адже скасування їх державної реєстрації, з його позиції, хоч і не призведе до поновлення державної реєстрації земельної ділянки з кадастровим номером 1811000000:00:003:0074, однак призведе до того, що по вул. Михайла Драгоманова, 112, м. Звягель, в координатах земельної ділянки з кадастровим номером 1811000000:00:003:0074, під належними апелянту об`єктами нерухомого майна, буде знаходитися несформована ділянка землі загальною площею 2,1094 га, яка зможе бути відведена (передана) в оренду Позивачу.

В судових засіданнях, від 2 та 30 вересня 2026 року, представник Відповідача заперечив проти доводів, наведених в апеляційній скарзі, з підстав, наведених у відзиві, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. При цьому представник Відповідача зауважив, що рішення Відповідача від 29 липня 2026 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у разі зміни її цільового призначення» прийнято на виконання постанови Касаційного адміністративного суду Верховного Суду України від 12 травня 2026 року у справі №240/11952/25, якою Відповідача зобов`язано повторно розглянути на пленарному засіданні заяву Позивача від 9 січня 2025 року №1/01/25. Представник Відповідача зауважив, що акт обстеження земельної ділянки, фото- та відеоматеріали, підтверджують відсутність обґрунтування Позивача щодо наявності функціонального зв`язку між зареєстрованим на земельній ділянці об`єктом нерухомого майна та запитуваною площею, а також об`єктивної необхідності для обслуговування саме цього об`єкта нерухомості за його фактичним призначенням. Разом з тим, представник Відповідача вказав, що рішення Відповідача від 12 лютого 2025 року №1435, від 5 червня 2025 року №1522 та рішення №1824 від 29 липня 2026 року не позбавляють Позивача можливості реалізувати своє законне право та інтерес, що полягає в оформленні права користування під об`єктами нерухомості, які належать йому на праві власності та які знаходяться саме на земельній ділянці площею 0,4984 га.

Заслухавши пояснення представників Позивача та Відповідача, дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, відзивів на апеляційну скаргу, колегія суддів Північно–західного апеляційного господарського суду приходить до висновку, що апеляційну скаргу Позивача слід залишити без задоволення. Водночас, оскаржуване рішення змінити, шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції даної постанови. Водночас, колегія суду вирішила в решті оспорюваного рішення залишити без змін. При цьому колегія суду апеляційної інстанції виходила з наступного.

Із наявних у справі та досліджених апеляційним господарським судом доказів слідує, що 3 липня 2024 року одноособовим учасником Позивача прийнято рішення №1 про збільшення статутного капіталу до 130000 грн за рахунок додаткових внесків, зокрема внеску ОСОБА_1 у негрошовій формі (том 1 а.с. 52).

Згідно вказаного рішення, ОСОБА_1 вніс до статутного капіталу належні йому нежитлові будівлі - кормокухню та два свинарники загальною площею 1337,5 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .

4 липня 2024 року між представником ОСОБА_1 ( ОСОБА_2 ) та Позивачем в особі одноособового учасника ОСОБА_3 підписано акт приймання-передачі та грошової оцінки майна, що передається до статутного капіталу товариства (том 1 а.с. 53).

9 липня 2024 року за Позивачем зареєстровано право власності на нежитлові будівлі загальною площею 1337,5 кв.м, розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно №423477759 від 21 квітня 2025 року (том 1 а.с. 51).

Державну реєстрацію права власності проведено державним реєстратором Чижівської сільської ради на підставі рішення одноособового учасника Позивача від 3 липня 2024 року та акта приймання-передачі майна від 4 липня 2024 року. Власником об`єкта нерухомого майна визначено Позивача з розміром частки 1/1.

Листом №1/01/25 від 9 січня 2025 року Позивач звернувся до міського голови Відповідача з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 1811000000:00:003:0074 площею 2,1094 га та подальшого оформлення договору оренди даної земельної ділянки (том 1 а.с. 28).

У зверненні Позивач зазначив про набуття права власності на розташовані на ділянці будівлі, відсутність оформленого права користування землею попереднім власником та необхідність зміни її цільового призначення з 03.07 на 12.08 з подальшим оформленням права оренди.

Згідно листа від 11 березня 2025 року № 02/426 Відповідач надав Позивачу витяг з протоколу та рішення шістдесятої сесії міської ради восьмого скликання №1435 від 12 лютого 2025 року.

Відповідно до вказаного рішення Відповідач надав дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки площею 2,1094 га з кадастровим номером 1811000000:00:003:0074. Контроль за виконанням цього рішення покладено на постійну комісію міської Відповідача з питань містобудування, архітектури та земельних відносин (том 1 а.с. 24).

У відповідності до пункту 20 рішення Відповідача шістдесят третьої сесії восьмого скликання №1522 від 5 червня 2025 року “Про передачу у власність, користування земельних ділянок та про інші питання земельних відносин на території міста Звягель” вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, яка перебуває в комунальній власності Відповідача на вул. Михайла Драгоманова, 112, загальною площею 2,1094 га (кадастровий номер 1811000000:00:003:0074) для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07) на три земельні ділянки:

· ділянка №1 - площею 1,5232 га (кадастровий номер 1811000000:00:003:0163);

· ділянка №2 - площею 0,4984 га (кадастровий номер 1811000000:00:003:0164);

· ділянка №3 - площею 0,0878 га (кадастровий номер 1811000000:00:003:0162) (том 1 а.с. 27).

20 травня 2025 року відбулась реєстрація сформованих внаслідок поділу земельних ділянок, що підтверджується витягами з Державного земельного кадастру про відповідні земельні ділянки, а саме:кадастрові номери 1811000000:00:003:0163, 1811000000:00:003:0164 та 1811000000:00:003:0162, із зазначенням їх площ, цільового призначення та відомостей про державну реєстрацію (том 1, а.с. 32-49).

Позивач вважає, що внаслідок недобросовісної поведінки органу місцевого самоврядування в частині не розгляду його заяви про надання дозволу на розробку проекту землеустрою з метою отримання земельної ділянки в користування та прийняття пункту 20 рішення № 1522 від 5 червня 2025 року про поділ земельної ділянки, порушене його право на оформлення оренди землі, на якій знаходиться його майно, що стало підставою для звернення його до суду з даним позовом.

Аналізуючи спірні правовідносини на предмет застосування норм діючого матеріального законодавства України вбачається наступне.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України, визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно частин першої, другої статті 16 Цивільного кодексу України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно з частиною 2 статтею 19 Конституції України та статтею 24 Закону України "Про місцеве самоврядування", на органи місцевого самоврядування, їх посадових осіб покладено обов`язок діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 140 Конституції України, право територіальних громад на самостійне вирішення питань місцевого значення в межах Конституції і законів України (місцеве самоврядування) здійснюється через сільські, селищні, районні, міські, обласні ради та їх виконавчі органи.

Отже, з аналізу вказаних конституційних положень вбачається, що органи місцевого самоврядування, здійснюючи владу і самостійно вирішуючи питання місцевого значення, віднесені законом до їх компетенції, та, приймаючи рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території, зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Такі ж положення закріплені у статті 4 Європейської хартії місцевого самоврядування.

Додержання всіма учасниками суспільних відносин принципу законності, який закріплено у статті 68 Конституції України (кожен зобов`язаний неухильно додержуватись Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей), відображає фундаментальне положення конституціоналізму щодо необхідності обмежень наділених владою суб`єктів діяти виключно відповідно до установлених чинним законодавством України цілей їх утворення.

Згідно з вимогами статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог статтей 10, 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Сільські, селищні, міські ради правомочні розглядати і вирішувати питання, віднесені Конституцією України, цим та іншими законами до їх відання.

Відповідно до статті 172 Цивільного кодексу України, територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом. Аналогічна норма міститься і у статті 80 Земельного кодексу України.

Отже, територіальна громада, як власник об`єктів права комунальної власності, делегує відповідній раді повноваження щодо здійснення права власності від її (громади) імені, в її інтересах, виключно у спосіб та у межах повноважень, передбачених законом, Цивільним кодексом України та Земельним кодексом України.

Статтею 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад, керуючись законом, здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 зазначеного Закону встановлено, що до компетенції рад відносяться питання щодо регулювання земельних відносин у відповідності до вимог чинного законодавства. Повноваження сільських, селищних, районних, міських, обласних рад та їх виконавчих органів визначені в статтях 8-12 Земельного кодексу України (розпорядження землями, передача земельних ділянок у власність громадянам та юридичним особам, надання земельних ділянок у користування, вилучення земельних ділянок, викуп земельних ділянок для суспільних потреб, організація землеустрою тощо). Аналогічні повноваження органів виконавчої влади в галузі земельних відносин визначено у главі 3 Земельного кодексу України.

Відповідно до статті 122 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

У силу законодавчих приписів рішення суб`єктів владних повноважень не є абсолютними (у розумінні їх здійснення "на власний розсуд"), вони реалізуються самостійно, але в межах повноважень, прямо передбачених Конституцією та законами України.

З огляду на викладене суб`єкт владних повноважень, який діє в інтересах територіальної громади як власника майна, повинен вчиняти щодо нього будь-які дії виходячи з волі та волевиявлення власника, у межах і спосіб волевиявлення, що характеризує добросовісність набуття права власності (володіння, користування, розпорядження).

Прийняття органом місцевого самоврядування рішень усупереч вимогам, встановлених законодавством, не буде відображати волю територіальної громади як власника, оскільки її інтереси визначаються доцільністю, економністю та ефективністю використання майна.

Аналогічні правові висновки наведені в постанові Верховного Суду у справі № 916/2131/15, у постанові від 23 січня 2019 року в справі № 916/2130/15 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 5 грудня 2018 року в справі № 522/2110/15-ц.

Порушення вимог законодавства під час розпорядження земельними ділянками комунальної власності не тільки не відображає волю територіальної громади на розпорядження земельними ділянками комунальної форми власності, а й порушує суспільні інтереси та інтереси територіальної громади.

Згідно з частинами 1-3 статті 78 Земельного кодексу України, право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.

Частинами 1, 2 статті 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам є комунальною власністю.

У комунальній власності перебувають: усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності; земельні ділянки, на яких розташовані будівлі, споруди, інші об`єкти нерухомого майна комунальної власності незалежно від місця їх розташування; землі та земельні ділянки за межами населених пунктів, що передані або перейшли у комунальну власність із земель державної власності відповідно до закону.

При цьому, таке питання може бути вирішено сільською радою якщо інше не встановлено законом, лише відповідно до законодавства, на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, від імені та в інтересах Сопачивської територіальної громади, у межах компетенції ради, встановленої законом.

Згідно з частиною 1 статті 144 Конституції України, формами та засобами реалізації права територіальних громад на місцеве самоврядування є рішення уповноважених органів, які є обов`язковими до виконання на відповідній території.

Частиною 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що способом реалізації компетенції органу місцевого самоврядування є нормативні та інші акти (ненормативні) у формі рішень.

Рішення уповноваженого органу місцевого самоврядування щодо розпорядження землями комунальної власності є зовнішнім вираженням законодавчо обумовленої управлінської діяльності та владної волі суб`єкта владних повноважень, який в інтересах територіальної громади як власника землі здійснює правомочність щодо розпорядження нею з дотриманням земельних інтересів суспільства в цілому та територіальної громади зокрема.

Прийняття органом місцевого самоврядування рішень ненормативного акта породжує виникнення правовідносин, пов`язаних з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів у сфері земельних відносин.

Правовий акт - це акт волевиявлення (рішення) уповноваженого суб`єкта права, що регулює суспільні відносини за допомогою встановлення (зміни, скасування, зміни сфери дії) правових норм, а також визначення (зміни, припинення) на основі цих норм прав і обов`язків учасників конкретних правовідносин тощо.

Ненормативними актами є індивідуально-правові акти (юридичні факти), на підставі яких у конкретних суб`єктів правовідносин (фізичних осіб та/чи юридичних осіб приватного права) виникають, змінюються або припиняються конкретні права і обов`язки.

При цьому акт уповноваженого органу місцевого самоврядування може мати юрисдикційний зміст та можуть бути підставою для набуття у власність чи користування фізичними та юридичними особами земельних ділянок комунальної власності. У такому разі акт уповноваженого органу місцевого самоврядування набуває нової правової якості, оскільки фактично стає актом зі здійснення правомочності власника земельної ділянки у частині розпорядження нею.

При реалізації рішення уповноваженого органу у випадку не досягнення мети, з якою воно видається, ненормативний акт зазвичай не вичерпує свою дію фактами його застосування, а діє впродовж тривалого часу, а тому не має одноразового застосування.

Ненормативні акти індивідуальної дії у сфері земельних відносин також можуть діяти тривалий проміжок часу з моменту їх прийняття до моменту їх виконання, що породжує можливість їх судового оскарження.

До таких актів, які не вичерпали свою дію, можна віднести рішення уповноваженого органу про продаж земельних ділянок у власність шляхом викупу, про продаж земельних ділянок або прав на них на земельних торгах; про затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та передачу їх у користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) або у власність; про затвердження проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки тощо.

Указані рішення уповноваженого органу істотно відрізняються від актів ненормативного характеру індивідуальної дії, дія яких вичерпується незалежно від моменту їх виконання (рішення про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення у власність або користування земель; технічних документацій із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі на місцевості; проведення інвентаризації тощо).

Разом з тим, в силу дії статті 152 Земельного кодексу України, захист прав на земельні ділянки здійснюється, крім іншого, шляхом визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, визнання угоди недійсною.

Згідно із імперативними вимогами частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

В даному контексті слід звернути увагу, що у пункті 5 рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2009 від 16 квітня 2009 року, зазначено, що зі змісту частини 2 статті 144 Конституції України та частини 10 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" вбачається, що рішення органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб з мотивів невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними з ініціативи заінтересованих осіб судом загальної юрисдикції, тобто в судовому порядку.

Частиною 1 статтею 21 Цивільного кодексу України передбачено, що суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт.

Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є, також, порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів позивача у справі.

Вказаний правовий висновок викладений також і Верховним Судом у справах, предметом позову, в яких є вимога про визнання рішення органу місцевого самоврядування незаконним та його скасування (у постановах від 29 квітня 2020 року в справі № 922/1363/19, від 14 травня 2020 року в справі № 927/580/19, від 12 грудня 2019 року в справі №924/817/16).

Згідно з частиною 1 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

У відповідності до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Апеляційний господарський суд при цьому звертає увагу, що акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин. Підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Згідно із частинами 1, 2 статті 120 Земельного кодексу України, у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Відповідно до статті 124 Земельного кодексу України, передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Частиною 1 статті 134 Земельного кодексу України передбачено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно частини 2 статті 134 Земельного кодексу України не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Із наведеного вбачається, що правовий режим права власності або права користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об`єкт нерухомого майна, є похідним від наявності права власності на такий об`єкт нерухомого майна.

Тобто, за законом право користування земельною ділянкою, на якій знаходиться об`єкт нерухомого майна, має належати виключно особі, якій належить об`єкт нерухомого майна, що знаходиться на відповідній земельній ділянці.

В будь якому випадку не можливо розділяти право на користування земельною ділянкою під об`єктом нерухомого майна, адже власник майна може користуватися земельною ділянкою на якій безпосередньо розташований об`єкт нерухомого майна з площею, що реально необхідна для обслуговування такого майна (тобто, площа земельної ділянки на якій розташовано об`єкт нерухомості не може бути меншою ніж площа такого (таких) об`єктів нерухомості.

В нашому ж випадку судовою колегією встановлено, що після поділу спірної земельної ділянки площею 2,1094 га, площа новоутвореної земельної ділянки (площа 0,4984 га кадастровий номер 1811000000:00:003:0164) не є меншою, аніж площа зареєстрованого за Позивачем майна (1337, 5 км.м).

Пр цьому суд апеляційної інстанції констатує, що обгрунтовуючи ніби то право (бажання) на користування усім масивом площі попередньо існувавшої земельної ділянки (площею 2,1094 га) Позивач не обгрунтовує, чому площа новосформованої земельної ділянки (котра є більшою за площу зареєстрованого за ним майна) є недостатньою та в чому є об`єктивна (а не гіпотетична) причина необхідності отримання усього масиву попередньо існувавшої земельної ділянки, котрою в зазначений спосіб не користувалася (з відповідним оформленням такого права користування) особа, котрій попередньо належали відповідні об`єкти нерухомості ( ОСОБА_1 ).

В той же час, колегія суддів констатує, що статтею 269 Господарського процесуального кодексу України визначено, що: суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї; суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

З урахуванням меж розгляду справи судом апеляційної інстанції, визначених статтею 269 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд здійснює перегляд справи за наявними у ній доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цього колегія суду констатує, що за результатами розгляду справи та дослідження поданих доказів судом першої інстанції в частині вимоги про визнання незаконним та скасування пункту 2 рішення шістдесятої сесії восьмого скликання Позивача від 12 лютого 2025 року №1435 “Про передачу у власність, користування земельних ділянок та про інші питання земельних відносин на території міста Звягель” провадження у справі закрито на підставі пункту 3 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України.

Разом з тим, апеляційна скарга Позивача не містять доводів щодо вимог стосовно часткового закриття провадження по справі. Відтак, з огляду на те, що судове рішення не оспорюється у відповідній частині, суд апеляційної інстанції не переглядає судове рішення у відповідній частині, так як не встановив порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, як і не встановив неправильне застосування норм матеріального права у вищеописаній частині судового рішення, що не оспорена апелянтом.

В той же час, з огляду на все вищеописане апеляційний господарський суд констатує, що із досліджених в матеріалах справи доказів зважаючи на доводи та заперечення апеляційної скарги Позивача щодо знаходження на спірній земельній ділянці майна Позивача та відповідно необхідність отримання всієї площі такої земельної ділянок для його утримання та обслуговування в розрізі дії статті 120 Земельного кодексу України та статті 377 Цивільного кодексу України, колегія суддів зважаючи на предмет позовних вимог, досліджує питання правомірності набуття Позивачем речового права на всю площу спірної земельної ділянки.

Як вбачається із матеріалів справи, 9 січня 2025 року Позивач звернувся до міського голови Відповідача з клопотанням надати йому дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо зміни цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 1811000000:00:003:0074 площею 2,1094 га 03.07 Для будівництва та обслуговування будівель торгівлі на 12.08 Для розміщення та експлуатації будівель та споруд додаткових траспортнитх послуг та допоміжних операцій та подальшого оформлення договору оренди даної земельної ділянки (том 1, а.с. 28).

У березні 2025 року Позивач отримав від Відповідача витяг з Протоколу шістдесятої сесії Відповідача від 12 лютого 2025 року про зняття з розгляду його питання про надання дозволу та витяг з рішення шістдесятої сесії Відповідача восьмого скликання від 12 лютого 2025 року № 1435 “Про передачу у власність, користування земельних ділянок та про інші питання земельних відносин на території міста Звягель”, яким вирішено надати Відповідачу дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки, з кадастровим номером: 1811000000:00:003:0074, загальною площею 2,1094 га.

Питання щодо бездіяльності Відповідача, яка полягала у не розгляді заяви Позивача про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1811000000:00:003:0074 загальною площею 2,1094 га, що знаходиться за адресою: м. Звягель вул. Михайла Драгоманова 112, із зміною її цільового призначення і не прийнятті нею жодного з рішень, передбачених статтею 123 Земельного кодексу України та щодо визнання незаконним, пункту 2 рішення шістдесятої сесії восьмого скликання від 12 лютого 2025 року №1435 “Про передачу у власність, користування земельних ділянок та про інші питання земельних відносин на території міста Звягель”, було предметом розгляду у справі № 240/11952/25 за позовом Позивача до Відповідача.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2025 року, яке залишено без змін постановою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року в справі № 240/11952/25 в задоволені позову відмовлено в повному обсязі, з підстав, що вказані у даних судових рішеннях.

Водночас суд апеляційної інстанції констатує, що постановою Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 травня 2026 року по справі № 240/11952/25 (оскаржуване рішення винесено 11 травня 2026 року); касаційну скаргу Позивача задоволено частково; Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 8 вересня 2025 року та постанову Сьомого апеляційного адміністративного суду від 25 листопада 2025 року у справі № 240/11952/25 скасувано та ухвалено нову постанову про часткове задоволення позову Позивача.

Вказаним судовим рішення визнано протиправною бездіяльність Відповідача щодо нерозгляду заяви Позивача від 9 січня 2025 року № 1/01/25 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із зміною її цільового призначення, а також визнано протиправним та скасувано пункт 2 рішення шістдесятої сесії восьмого скликання від 12 лютого 2025 року № 1435 «Про передачу у власність, користування земельних ділянок та про інші питання земельних відносин на території міста Звягель» в частині надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу земельної ділянки з кадастровим номером 1811000000:00:003:0074.

Зобов`язано Відповідача повторно розглянути на його пленарному засіданні заяву Позивача від 9 січня 2025 року № 1/01/25 про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, на якій розміщується нерухоме майно Позивача, із розглядом питання зміни її цільового призначення та прийняти одне з рішень, передбачених частиною третьою статті 123 Земельного кодексу України, у місячний строк з дня набрання цією постановою законної сили.

У задоволенні іншої частини позовних вимог Позивача судом касаційної інстанції відмовлено.

Між тим, уже під час перебування справи в суді апеляційної інстанції, Позивачем долучено до матеріалів справи рішення сімдесят п`ятої сесії Відповідача восьмого скликання від 29 липня 2026 року №1824, із клопотанням про визнання причин пропуску строку на подачу такого доказу поважними. А саме зазначаючи про те, що рішення Відповідача № 1824 від 29 липня 2026 року прийняте Відповідачем вже після ухвалення рішення судом першої інстанції та подання Позивачем апеляційної скарги на виконання постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 травня 2026 року по справі № 240/11952/25.

Даним рішенням Відповідач відмовив Позивачу в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з кадастровим номером 1811000000:00:003:0074 у разі зміни її цільового призначення.

При цьому, пунктом 2 рішення Відповідача № 1824 від 29 липня 2026 року рекомендовано Позивачу звернутися із заявою про надання дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у разі зміни її цільового призначення на площею 0,4984 га (кадастровий номер 1811000000:00:003:0164) для розміщення та експлуатації будівель і споруд додаткових транспортних послуг та допоміжних операцій з земель для будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

На переконання Позивача, даний доказ, засвідчує недобросовісну поведінку Відповідача щодо не надання Позивачу спірної земельної ділянки (площею 2,1094 га)..

Поміж тим, колегія суду зауважує, що не вдається до оцінки даного доказу, а саме рішення Відповідача № 1824 від 29 липня 2026 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у разі її цільового призначення», прийнятого на виконання постанови Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 12 травня 2026 року по справі № 240/11952/25, оскільки воно виходить за межі правовідносин по справі №906/1315/25 та не може стосуватися та впливати на предмет та підставу позовних вимог в цій справі, в тому числі й з огляду на підставу його прийняття та часові рамки. Законність ж даного рішення, з урахуванням обгрунтування його незаконності може бути предметом відповідної судової справи (при цьому, у випадку обгрунтування такого позову процедурним порушенням (як у справі №922/1363/19, такий позов буде адміністративним та не підпадатиме розгляду господарськими судами).

В силу дії частин 1, 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, при ухваленні рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; як розподілити між сторонами судові витрати; чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

При ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Відтак, зважаючи на відсутність покликань Позивачем в позовній заяві, як на підставу недійсності прийнятих рішень та скасування державної реєстрації, на рішення Відповідача № 1824 від 29 липня 2026 року «Про відмову у наданні дозволу на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у разі її цільового призначення», колегія суду констатує, що в силу дії частини 2 статті 237 Господарського процесуального кодексу України, відсутні процесуальні права виходити за межі позовних вимог, та розглядати (оцінювати) і законність цього рішення (тим більше, що дане і не було (не могло бути) предметом оскарження в даній справі.

Окрім того, дослідження обставин та підстав нечинності та правомірності прийнятого рішення є предметом інших правовідносин та справи, що не входить в предмет, межі та підставу цього позову.

Що ж стосується долученого Відповідачем до матеріалів справи Акту обстеження земельної ділянки (вул. Михайла Драгоманова, 112, бувший кадастровий номер 1811000000:00:003:0074, площею 2,1094 га), який на його переконання підтверджує відсутність на спірній земельній ділянці, майна, котре належить на праві власності Позивачу, з його позиції вказує на відсутність правових підстав для отримання всієї площі земельної ділянки (2,1094 га) Позивачем, то колегія суду критично оцінює такі доводи та даний Акт.

Адже, в матеріалах справи є Інформація з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності на нерухоме майно, державного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, з котрої слідує, що за Позивачем зареєчтровано речове право на обєкт нерухомого майна, загальною площею 1337, 5 кв.м (кормокухня «Є», свинарник «Ддд1», свинарник «Ггг1г11», що знаходиться за адресою м. Звягель, Житомирська область, вул. Михайла Драгоманова, 112.

Поміж тим, доводи Відповідача щодо відсутності майна Позивача на спірній земельній ділянці, в тому числі й складений акт обстеження, спростовуються дійсною, державною реєстрацією речового права нерухомого майна Позивача за номером за реєстраційним номером 644012918110 (том 1, а.с. 51).

При цьому, колегією суддів враховується принципом публічної достовірності (вірогідності) відомостей державного реєстру, або спростованою презумпцією правомірності запису, відповідно до якого відомості Державного реєстру речових прав на нерухоме майно презюмуються правильними (достовірними), доки не доведено протилежне.

Крім того, суд апеляційної інстанції не беручи до уваги даний акт враховує і те, що в ньому відсутні відомості саме щодо повного (100 %) руйнування (знищення) зареєстрованого за Позивачем майна, адже в акті відсутні відомості щодо дослідження та відсутності фундаменту даних приміщень, котрі в свою чергу також є складовою таких приміщень.

Поруч з тим, в судовому засіданні апеляційного господарського суду від 2 вересня 2026 року було досліджено відео та фото матеріали спірної земельної ділянки та деталізації розміщеного на ній майна, з якого візуально видно знаходження на ній фундаменту будівлі майна (даний доказ подано Відповідачем і проти його дослідження не надходило заперечень іншої сторони).

Відтак, суд апеляційної інстанції наголошує, що Відповідачем в підтвердження доводів щодо відсутності на спірній земельній ділянці майна Позивача, не долучено доказу за результатами технічної інвентаризації щодо знесення, знищення в цілому такого майна, в тому числі й відсутність фундаменту, як основи будівлі, що робить його приналежністю до нерухомого майна.

Відповідно доводи Відповідача щодо відсутності на спірній земельній ділянці майна Позивача в правовому полі інформації є Єдиного реєстру речових прав не знайшли свого підтвердження та спростовані усім описаним вище.

Водночас, як і в судовому засіданні так і в апеляційні скарзі та додаткових поясненнях, враховуючи акцентування Позивача на тій обставині, що вся земельна ділянка (2,1094 га) йому необхідна з огляду на знаходження на ній нерухомого майна суд апеляційної інстанції дослідив дані доводи та констатує, що Позивачем не доведено належними та допустимими доказами (лише словами щодо теоретичного розрахування в майбутньому з огляду на виникнення необхідності в майбутньому щодо того чи іншого виду господарської діяльності з розведення певного виду свійських тварин) необхідності всієї площі спірної земельної ділянки, а саме 2,1094 га. З огляду на площу розташованого на ній майна – 1337,5 кв.м. (0,13375 га).

При цьому, суд самостійно не може вирахувати площу земельної ділянки, яка необхідна для обслуговування нерухомого майна Позивача, проте констатує, що навоутворена земельна ділянка площею 0,49840 га є більшою від площі зареєстрованого за Позивачем майна (0,13375 га) та наголошує, що апелянт, а ні в суді першої інстанції, а ні в апеляційному господарському суді не доводив, що такий розмір земельної ділянки є достатнім для обслуговування зареєстрованого за ним приміщення. При цьому суд апеляційцної інстанції враховує, що за особою, котра передала це майно Позивачу не було зареєстровано право користування попередньо існувавшою земельною ділянкою, що вказує в сукупності на відсутність порушеного права Позивача за наслідком поділу та залишення йому права користування земельною ділянкою площею 0,49840 га.

Колегія суду при цьому констатує, що площа земельної ділянки, яка виділяється або орендується, повинна бути обґрунтованою та відповідати виключно потребам обслуговування об`єкта, така площа визначається за допомогою проект землеустрою, експертного дослідження, де сертифікований архітектор та землевпорядник розрахують точні межі ділянки.

У зв`язку з усім вищеописаним апеляційний господарський суд констатує, що оскаржуючи незаконність не передачі земельної ділянки, чи передачі її в меншій площі (відповідно Відповідач не заперечує проти виділення Позивачу однієї із земельних ділянок площею 0,4984 га – на що Позивач заперечує, з огляду на ніби то малу площу такої земельної ділянки без доведення факту її недостатності), саме Позивач повинен належними і допустимими доказами довести розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на землі майна, і що новоутворена земельна ділянка на котрій знаходиться зареєстроване за ним майно є недостатньою, що відповідає принципу диспозитивності господарського судочинства, закріпленого в статті 14 Господарського процесуального кодексу України.

А тому, саме Позивач повинен належними та допустимими довести розмір ділянки, який є дійсно необхідним для обслуговування та експлуатації розміщеного на землі майна. Саме тому ключову роль у питанні раціонального використання земельної ділянки відіграє проект землеустрою, за яким таку ділянку було відведено у власність, позаяк саме в ньому враховуються усі особливості формування ділянки (специфіка місцевості, вид господарської діяльності, логістичні параметри тощо), внаслідок існування яких площа земельної ділянки може перевищувати площу нерухомості, яка на такій ділянці знаходиться.

В той же час, колегія суддів звертається до висновку, Верховного Суду від 30 березня 2021 року, наведеного в справі № 922/1323/20, про те, що якщо продавець (попередній власник) нерухомого майна (будівель, споруд) належним чином не оформив право користування земельною ділянкою певної площі, суду слід виходити з того, що оскільки чинне земельне законодавство не визначає методики визначення площі, яка є достатньою з метою обслуговування, функціонування та експлуатації будівлі (ведення господарської діяльності), то самі по собі ДБН не можуть обґрунтовувати необхідний розмір земельної ділянки, призначеної для обслуговування будівлі, позаяк ДБН - це норми з іншим предметом правового регулювання, які містять вимоги саме для будівництва об`єктів нерухомості, а не для обслуговування нерухомого майна.

З огляду на викладене, ключову роль у питанні раціонального використання земельної ділянки відіграє саме проект землеустрою, за яким таку ділянку було відведено у власність, позаяк саме в ньому враховуються усі особливості формування ділянки (специфіка місцевості, вид господарської діяльності, логістичні параметри тощо), внаслідок існування яких площа земельної ділянки може перевищувати площу нерухомості, яка на такій ділянці знаходиться.

Окрім того, колегія суду вважає безпідставнии доводи апеляційної скарги Позивача щодо того, що з огляду на постанову Касаційного адміністративного суду Верховного Суду України від 12 травня 2026 року у справі №240/11952/25, якою скасовано пункт 2 рішення Відповідача від 12 лютого 2025 року №1435, то відповідно й наступне рішення Відповідача від 5 червня 2025 року №1522 є нечинним. Оскільки, дані доводи не були предметом дослідження позовних вимог, при цьому визнання нечинним відповідного пункту рішення органу місцевого самоврядування не є автоматичною підставою для визнання нечинним іншого рішення органу місцевого самоврядування. Андже, кожен з оскаржуваних нормативних актів, є самостійним рішеннм, прийнятим та спрямовним на певне коло осіб та врегулювання відповідних правовідносин. Окрім того, процедурні питання прийняття оскаружуваних рішень можуть бути предметом дослідження в разі їх визнання нечинним а судах адміністративної юрисдикції, позов до котрого й подавався Позивачем.

Що ж стосується позовних вимог про скасування державної реєстрації речового права Відповідача на спірну земельну ділянку, то колегія суду зауважує, що така реєстрація проведена на підставі чинних рішень Відповідача, у визнанні нечинних яких відмовлено вище в даній судовій постанові.

Відтак, підсумовуючи усе описане вище, в розрізі площі майна Позивача - 1337,5 кв.м (0,13375 га), враховуючи відсутність належних і допустимих доказів, котрі підтверджують розмір земельної ділянки, який є дійсно необхідний Позивачу для обслуговування та експлуатації розміщеного на спірній земельній ділянці майна Позивача (що відповідає принципу диспозитивності господарського судочинства) та відсутності спростування того, що розмір новоутвореної земельної ділянки (0,49840 га) є для цього достатнім, колегія суду виснує, про недоведеність та необгрунтованість позовних вимог про визнання нечинним рішення Відповідача та скасування державної реєстрації речового права.

Відтак, з огляду на всі фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог Позивача про визнання нечинним пункту 20 рішення шістдесят третьої сесії восьмого скликання Відповідача №1522 від 5 червня 2025 року “Про передачу у власність, користування земельних ділянок та про інші питання земельних відносин на території міста Звягель” та проведеної на його підставі державної реєстрації речових прав на земельні ділянки.

Приймаючи таке рішення апеляційний господарський суд змінює судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог, шляхом викладення мотивувальної частини рішення в редакції даної постанови.

При цьому, Північно-західний апеляційний господарський суд відмовляє в задоволенні апеляційної скарги Позивача щодо скасування судового рішення та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі.

За змістом пункту 2 частини 1 статті 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право повністю або частково скасувати судове рішення і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Відповідно до статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, порушення норм матеріального та процесуального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

З огляду на все вищеописане колегія суду відмовляє в задоволенні апеляційної скарги Позивача, змінюючи оскаржуване рішення в його мотивувальній частині, а в решті рішення залишає без змін.

Судові витрати, в силу дії приписів статті 129 ГПК України, за розгляд апеляційної скарги суд апеляційної інстанції залишає за Позивачем.

Керуючись статтями 129, 269-276, 280, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕРМІНАЛ НВ" на рішення Господарського суду Житомирської області від 11 травня 2026 року в справі № 906/1315/25 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Житомирської області від 11 травня 2026 року в справі №906/1315/25 змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції даної постанови.

3. В решті рішення Господарського суду Житомирської області від 11 травня 2026 року в справі №906/1315/25 - залишити без змін.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

5. Постанову апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

6. Справу №906/1315/25 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови виготовлено 7 жовтня 2026 року.

Головуючий суддя Василишин А.Р.

Суддя Маціщук А.В.

Суддя Філіпова Т.Л.