Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №903/334/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року Справа № 903/334/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Розізнана І.В., суддя Павлюк І.Ю. , суддя Тимошенко О.М.

секретар судового засідання Дика А.І.

за участю представників сторін:

позивач - Горбунов С.В.

відповідач - Омельчук С.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "ДАНКІР" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 12.08.26, повний текст судового рішення складено 31.08.26 у справі № 903/334/26 (суддя Дем`як В.М.)

за позовом Приватного підприємства "ДАНКІР"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬ-ЕКСПЕРТ"

про стягнення 864 194, 28 грн.

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 12.08.26 провадження у справі №903/334/26 за позовом Приватного підприємства "ДАНКІР" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬ-ЕКСПЕРТ" про стягнення 864 194, 28 грн. закрито. Роз`яснено, що розгляд справи №903/334/26 за позовом Приватного підприємства "ДАНКІР" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬ-ЕКСПЕРТ" про стягнення 864 194, 28 грн належить до кримінальної юрисдикції.

Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням через підсистему "Електронний суд" від ПП "ДАНКІР" до суду апеляційної інстанції надійшла апеляційна скарга. Із підстав висвітлених у апеляційній скарзі позивач просить поновити пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження ухвали Господарського суду Волинської області від 12.08.26 у справі № 903/334/26. Ухвалу Господарського суду Волинської області від 12.08.26 у справі № 903/334/26 скасувати. Справу направити для продовження розгляду до Господарського суду Волинської області. Судові витрати покласти на відповідача.

Листом № 903/334/26/4601/26 від 10.09.26 витребувано матеріали справи у Господарського суду Волинської області.

21.09.26 від місцевого господарського суду до суду апеляційної інстанції надійшли матеріали справи.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 22.09.26 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "ДАНКІР" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 12.08.26 у справі №903/334/26. Розгляд апеляційної скарги призначено на "06" жовтня 2026 р. об 15:30 год. у приміщенні Північно-західного апеляційного господарського суду за адресою: 33601, м. Рівне, вул. Яворницького, 59, у залі судових засідань №1. Запропоновано ТОВ "ВОЛИНЬ-ЕКСПЕРТ" у строк до 02.10.26 надати суду обґрунтований відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому статтею 263 ГПК України та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів ПП "ДАНКІР". Роз`яснено учасникам справи право участі особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, передбачене статтею 197 Господарського процесуального кодексу України.

30.09.26 (надійшло до суду апеляційної інстанції 05.10.26) поштовими засобами зв`язку від ТОВ "ВОЛИНЬ-ЕКСПЕРТ" до суду апеляційної інстанції надійшов відзив на апеляційну скаргу. Із підстав висвітлених у відзиві, відповідач просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване судове рішення залишити без змін.

06.10.26 у судове засідання в приміщення суду апеляційної інстанції від відповідача з`явилась Омельчук С.А., а також в режимі відеоконференцзв`язку за допомогою власних технічних засобів керівник позивача Горбунов С.В.. Представники сторін надали свої пояснення з приводу апеляційної скарги та оскаржуваного судового рішення.

Відповідно до ст.ст. 269, 270 ГПК України, апеляційна інстанція переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Під час дослідження матеріалів справи апеляційним судом встановлено наступне.

Приватне підприємство "ДАНКІР" звернулось до Господарського суду Волинської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬ-ЕКСПЕРТ" у якому просить стягнути 864 194, 28 грн. в т.ч. 817 830, 00 грн. - безпідставно збережених коштів, 29 021, 80 грн. - інфляційних втрат, 17 342, 48 грн. - трьох відсотків річних.

У обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідачем не повернуто безпідставно збережені кошти, які були перераховані на його рахунок унаслідок шахрайських дій.

Ухвалою місцевого господарського суду від 10.04.2026 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Представник відповідача у відзиві на позовну заяву від 27.04.26 просив суд першої інстанції відмовити в позові або закрити провадження у справі на підставі п.1, ч.1 ст. 231 ГПК України (том 1, а.с. 25-31).

Ухвалою суду першої інстанції від 02.06.2026 постановлено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, підтовче засідання призначено на 22.06.2026.

Представник позивача у відповіді на відзив (вх. 01-87/3275/26 від 08.06.26) та у додаткових поясненнях (вх. 01-87/3722/26 від 26.06.26) вказує, що для вирішення спору у даній справі, сам факт наявності будь-якого кримінального провадження не є обов`язковим для господарського суду. Крім того, сам факт наявності чи відсутності кримінального провадження не захищає та не відновлює права та фінансове становище позивача у даній справі, а тому просить суд задоволити позов в повному обсязі. Також позивач акцентує увагу на тому, що він не є стороною кримінального провадження № 12025030580002058. (том 1, а.с. 67-68; 84).

Ухвалою Господарського суду Волинської області від 12.08.26 провадження у справі №903/334/26 за позовом Приватного підприємства "ДАНКІР" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬ-ЕКСПЕРТ" про стягнення 864 194, 28 грн. закрито. Роз`яснено, що розгляд справи №903/334/26 за позовом Приватного підприємства "ДАНКІР" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВОЛИНЬ-ЕКСПЕРТ" про стягнення 864 194, 28 грн належить до кримінальної юрисдикції.

Суд першої інстанції, закриваючи провадження у справі, виходив із того, що грошові кошти в сумі 817 830,00 грн, які є предметом спору, перебувають під арештом, накладеним ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.08.2025 у справі №161/15701/25, у межах кримінального провадження № 12025030580002058. Місцевий господарський суд зазначив, що спірні кошти є об`єктом кримінального провадження, а обмеження щодо їх розпорядження виникли внаслідок застосування заходу забезпечення кримінального провадження, а не з вини ТОВ "Волинь-Експерт". Також місцевий господарський суд врахував, що між ПП "ДАНКІР" та ТОВ "Волинь-Експерт" відсутні договірні правовідносини. Посилаючись на положення статей 170, 174 КПК України та правові висновки Великої Палати Верховного Суду щодо порядку скасування арешту майна, суд вказав, що питання стосовно майна, на яке накладено арешт у межах кримінального провадження, підлягають вирішенню за правилами кримінального судочинства.

Із огляду на характер спірних правовідносин, предмет спору та чинний арешт коштів, місцевий господарський суд дійшов висновку, що заявлені позовні вимоги не підлягають розгляду в порядку господарського судочинства. У зв`язку з цим провадження у справі закрито на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК України.

Не погоджуючись із оскаржуваним судовим рішенням через підсистему "Електронний суд" від ПП "ДАНКІР" до суду апеляційної інстанції надійшла апеляційна скарга. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції передчасно дійшов висновку про непідвідомчість спору господарському суду та неправильно застосував положення статей 20 і 231 ГПК України.

Апелянт наголошує, що предметом позову є не скасування арешту грошових коштів, накладеного в межах кримінального провадження, а стягнення з ТОВ "Волинь-Експерт" безпідставно отриманих коштів на підставі статті 1212 ЦК України.

На переконання скаржника, наявність арешту на кошти не змінює правової природи спірних відносин та не перетворює майновий спір між двома суб`єктами господарювання на спір, що підлягає вирішенню в порядку кримінального судочинства.

ПП "ДАНКІР" також зазначає, що спірні кошти перебували на рахунку відповідача з 21.07.2025 до 05.08.2025 тобто, до накладення арешту відповідач мав можливість їх повернути, однак цього не зробив. Апелянт вважає, що визначальними для встановлення підвідомчості спору є характер спірних правовідносин, суб`єктний склад сторін та предмет позову, а не сам факт існування кримінального провадження чи накладеного арешту.

Також скаржник вказує, що суд першої інстанції фактично надав оцінку обставинам, які мають досліджуватися під час розгляду спору по суті, та безпідставно ототожнив вимогу про повернення безпідставно набутого майна з вимогою про скасування арешту. У зв`язку з наведеним ПП "ДАНКІР" просить скасувати ухвалу суду про закриття провадження у справі №903/334/26 та направити справу до Господарського суду Волинської області для продовження розгляду.

У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ "ВОЛИНЬ-ЕКСПЕРТ" заперечує проти її задоволення та вважає ухвалу суду першої інстанції законною й обґрунтованою, зазначаючи, що доводи апелянта фактично повторюють аргументи позовної заяви та не спростовують висновків місцевого господарського суду. Відповідач наголошує, що спірні кошти потрапили на його рахунок не внаслідок господарських відносин чи волевиявлення сторін, а внаслідок несанкціонованого втручання невстановлених осіб, у зв`язку з чим розпочато кримінальне провадження, а керівника ТОВ "ВОЛИНЬ-ЕКСПЕРТ" визнано потерпілою. При цьому з рахунку самого відповідача також були незаконно списані кошти.

Відповідач також посилається на те, що ухвалою слідчого судді від 05.08.2025 на спірні 817 830 грн накладено арешт, унаслідок чого товариство позбавлене можливості користуватися чи розпоряджатися цими коштами, а питання їх подальшої долі має вирішуватися в межах кримінального провадження. На думку ТОВ "ВОЛИНЬ-ЕКСПЕРТ", спроба ПП "ДАНКІР" стягнути ці кошти на підставі ст. 1212 ЦК України, фактично спрямована на обхід спеціального порядку, встановленого кримінальним процесуальним законодавством щодо арештованого майна, тому висновок суду про закриття провадження за п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України є правомірним. У зв`язку з цим відповідач просить апеляційну скаргу ПП "ДАНКІР" залишити без задоволення, а ухвалу Господарського суду Волинської області від 12.08.2026 - без змін.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку винесеній ухвалі в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Господарський процес є різновидом юридичної діяльності, яку регулюють норми господарського процесуального права, тобто встановлена нормами процесуального права форма діяльності господарських судів, яка спрямована на захист порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів суб`єктів господарювання.

Предметом господарського процесу як форми діяльності суду є господарські спори або інші справи віднесені до компетенції господарських судів Господарським процесуальним кодексом України та іншими законами. Установлений нормами господарського процесуального права порядок порушення процесу, підготовки справи до розгляду, розгляду й вирішення справ, оскарження і перегляду рішень господарського суду, а також виконання рішень господарського суду є процесуальною формою.

В господарському процесі суд, сторони, інші учасники можуть здійснювати ті дії, які передбачені господарськими процесуальними нормами. Роль і значення процесуальної форми полягає в тому, щоби забезпечити захист існуючих прав суб`єктів господарювання та гарантувати винесення законних і обґрунтованих рішень. Господарський процес являє собою єдність процесуальних прав і обов`язків господарського суду, сторін та інших учасників процесу.

Процесуальна форма є нормативно встановленим порядком здійснення правосуддя.

Предметом господарського процесу як форми діяльності суду є господарські спори або інші справи віднесені до компетенції господарських судів Господарським процесуальним кодексом України та іншими законами.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

У статті 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

За змістом статті 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.

Згідно зі статтями 5, 7, 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" правосуддя в Україні здійснюється виключно судами та відповідно до визначених законом процедур судочинства. Кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до юрисдикції якого вона віднесена процесуальним законом.

Із огляду на приписи ч. 3 ст. 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" місцеві господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають з господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені процесуальним законом до їх підсудності.

Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Поняття "суд, встановлений законом" включає в себе, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.

Визначення правильної юрисдикційності того чи іншого спору має важливе значення. Європейський суд з прав людини у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення від 29.04.1988 у справі "Белілос проти Швейцарії"); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12.10.1978 у справі "Занд проти Австрії").

Через визначення юрисдикційності спору забезпечується дотримання принципу правової визначеності, за яким слід не допускати наявності проваджень, а відтак, і судових рішень, ухвалених у спорі між тими ж сторонами, з того самого предмета, але судами різних юрисдикцій. Тому потрібно визначати юрисдикційність відповідного спору так, щоб унеможливити повторне звернення особи до суду іншої юрисдикції після відповідного коригування позовних вимог та формування іншого складу учасників справи.

Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певну справу належить розглядати за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб`єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.

При цьому визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи. Таку правову позицію наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2019 у справі № 920/40/19.

Щодо незгоди Приватного підприємства "ДАНКІР" із оскаржуваним судовим рішенням, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає про наступне.

За змістом статті 20 Господарського процесуального кодексу України до юрисдикції господарських судів віднесено, зокрема, справи у спорах, що виникають у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності.

Колегія суддів апеляційної інстанції наголошує, що при визначенні предметної юрисдикції суд повинен враховувати не лише суб`єктний склад сторін та формально визначену позивачем правову підставу позову, а передусім зміст спірних правовідносин, характер порушеного права, обставини, з яких виник спір, та той правовий результат, на досягнення якого фактично спрямовані заявлені вимоги.

Отже, саме посилання позивача у позовній заяві на положення статей 1212, 1213 ЦК України не є безумовною підставою для висновку про належність такого спору до господарської юрисдикції, без врахування вищезазначених критеріїв (зміст спірних правовідносин, характер порушеного права, обставини, з яких виник спір).

Як установлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 21.07.2025 з рахунку ПП "ДАНКІР" на рахунок ТОВ "ВОЛИНЬ-ЕКСПЕРТ" перераховано 817 830 грн.

При цьому сторони не заперечують, що між ПП "ДАНКІР" та ТОВ "ВОЛИНЬ-ЕКСПЕРТ" відсутні договірні чи інші господарські правовідносини, які були б правовою підставою для здійснення такого платежу.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що обставини перерахування спірних коштів досліджуються в межах кримінального провадження №120250305800002058, внесеного до ЄРДР 23.07.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною четвертою статті 190 КК України. У межах зазначеного кримінального провадження ухвалою слідчого судді Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.08.2025 у справі №161/15701/25 накладено арешт, зокрема, саме на грошові кошти в сумі 817 830 грн, які 21.07.2025 надійшли від ПП "ДАНКІР" на банківський рахунок ТОВ "ВОЛИНЬ-ЕКСПЕРТ": "Судом встановлено та слідчим доведено, що є сукупність підстав та розумних підозр вважати, що вищевказане майно має істотне значення для кримінального провадження, а саме: може бути використане при проведенні розслідування, як доказ факту та обставин, що встановлюються під час кримінального провадження" (том 1, а.с. 44).

Таким чином, предметом заявленої у цій справі вимоги є саме та сума грошових коштів, обставини перерахування яких є предметом кримінального провадження і відносно яких застосовано чинний захід забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту.

Відповідно до ч. 1 ст. 170 Кримінального процесуального кодексу України (надалі - КПК України) арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом кримінального правопорушення, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.

Згідно ч. 1 ст. 174 КПК України підозрюваний, обвинувачений, їх захисник, законний представник, інший власник або володілець майна, представник юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які не були присутні при розгляді питання про арешт майна, мають право заявити клопотання про скасування арешту майна повністю або частково. Таке клопотання під час досудового розслідування розглядається слідчим суддею, а під час судового провадження - судом. Арешт майна також може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.

Колегія суддів апеляційної інстанції враховує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.06.2020 у справі №727/2878/19 зазначила, що якщо арешт накладений за правилами КПК України (в редакції 2012) на майно особи, яка не є учасником кримінального провадження, то вирішення питання щодо зняття такого арешту й оскарження відповідних дій або бездіяльність слідчого в кримінальному провадженні здійснюється за правилами КПК України. Дана правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 24.04.2018 у справі 202/5044/17, від 28.11.2018 у справі №636/959/16-ц від 12.12.2018 у справі №640/17552/16-ц, від 27.03.2019 у справі №202/1452/18, від 11.09.2019 у справі №504/1306/15-ц.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем заявлено позовну вимогу про повернення безпідставно набутого майна (коштів) у розмірі 817 830 грн на які накладено арешт в межах кримінального провадження №120250305800002058.

Відносно зазначеного колегія суддів апеляційної інстанції звертає увагу на правовий висновок, який викладено у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 922/543/23:

"У частині 1 статті 98 КПК України передбачено, що речовими доказами є матеріальні об`єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об`єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.

Згідно із частиною 1 статті 100 КПК України речовий доказ, який був наданий стороні кримінального провадження або нею вилучений, повинен бути якнайшвидше повернутий володільцю, крім випадків, передбачених статтями 160-166, 170-174 цього кодексу.

Питання про долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно зі статтями 171-174 цього кодексу (частина 9 статті 100 КПК України).

Тобто у випадку, коли кримінальне провадження закрите слідчим або прокурором, клопотання, подане в порядку частини 9 статті 100 КПК України, розглядається саме судом.

Велика Палата Верховного Суду у постановах від 12.12.2018 у справі № 399/142/16-ц та від 12.09.2018 у справі № 751/1921/17 виклала правовий висновок про те, що питання про повернення речових доказів, долучених до матеріалів кримінального провадження, вирішується у порядку, встановленому КПК України.

Зазначена правова позиція також викладена Верховним Судом у постанові від 02.12.2020 у справі № 757/61833/19.

З урахуванням наведеного, зважаючи на суть спірних правовідносин, які стосуються повернення речових доказів, Верховний Суд дійшов висновку, що питання про повернення спірного майна необхідно вирішувати відповідно до положень частини 9 статті 100 КПК України, тобто за правилами кримінального судочинства, а тому позовні вимоги про зобов`язання ГУ НП в Харківській області повернути ТОВ "Центр агропромислового інвестування "Кредит-Агро" належні йому 893 616 кг пшениці VI класу, 733 114 кг ячменю III класу, 542 344 кг соняшника не можуть бути вирішені за правилами господарського судочинства.

Верховний Суд також звертає увагу на те, що системний аналіз наведених положень кримінального процесуального закону та прецедентної практики Європейського суду з прав людини дає підстави вважати, що необхідною умовою для утримання майна, яке має статус речового доказу, органом досудового розслідування є наявність кримінального провадження, відтак, закриття кримінального провадження нівелює ціль та мету подальшого утримання такого майна задля його подальшої конфіскації, спеціальної конфіскації, встановлення за його допомогою обставин у кримінальному провадженні чи іншого, що є безумовною підставою для повернення такого майна його володільцю, оскільки подальше його утримання за відсутності передбачених для цього підстав, враховуючи наявність нескасованої постанови прокурора про закриття кримінального провадження, може порушити право на вільне використання майна власником, що буде суперечити загальним засадам володіння особою майном, приписам національного законодавства та вимогам статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини (зокрема, рішення у справах " Баландіна проти України" від 06.12.2007, "Батрак проти України" від 18.06.2009, "Панов проти України" від 10.12.2009).

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства...

З урахуванням наведеного Верховний Суд дійшов висновку, що справа № 922/543/22 в оскаржуваній частині не підлягає розгляду в порядку господарського судочинства, а має розглядатись в порядку кримінального судочинства. Відповідно оскаржувані судові рішення у відповідній частині підлягають скасуванню із закриттям провадження у справі в відповідній частині.".

Екстраполюючи правові висновки Верховного Суду, які викладені у постанові від 12.03.2024 у справі № 922/543/23 на зміст правовідносин, які наведені у даній справі, колегія суддів апеляційної інстанції виснує, що на кошти, які є предметом спору в даній господарській справі накладено арешт згідно ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 05.08.2025 у справі № 161/157071/25. Кримінальне провадження № 1202503058002058 згідно наявних доказів, які містяться в матеріалах справи, триває.

У розумінні ч. 1 ст. 98 КПК України гроші можуть бути матеріальним об`єктом кримінально правових дій та речовим доказом.

Згідно п. 1 ч. 9 ст. 100 КПК України питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів, які були надані суду, вирішується судом під час ухвалення судового рішення, яким закінчується кримінальне провадження. Такі докази і документи повинні зберігатися до набрання рішенням законної сили. У разі закриття кримінального провадження слідчим або прокурором питання про спеціальну конфіскацію та долю речових доказів і документів вирішується ухвалою суду на підставі відповідного клопотання, яке розглядається згідно із статтями 171-174 цього Кодексу. При цьому гроші, цінності та інше майно, які підшукані, виготовлені, пристосовані або використані як засоби чи знаряддя вчинення кримінального правопорушення та/або зберегли на собі його сліди, конфіскуються, крім випадків, коли власник (законний володілець) не знав і не міг знати про їх незаконне використання. У такому разі зазначені гроші, цінності та інше майно повертаються власнику (законному володільцю).

Ураховуючи наведене, колегія суддів не погоджується з доводами апелянта про те, що визначальним для вирішення питання юрисдикції є формулювання прохальної частини позову як вимоги про стягнення безпідставно набутих коштів на підставі ст. 1212 ЦК України, а відсутність вимоги про скасування арешту автоматично свідчить про господарсько-правовий характер спору. Як вже зазначалось у мотивувальній частині даної постанови, суд при визначенні юрисдикції має виходити з дійсного змісту та спрямованості обраного способу захисту.

У цій справі позивач ставить вимогу про повернення саме 817 830 грн, які, за його твердженням, вибули з його рахунку внаслідок протиправних дій невстановлених осіб, зараховані на рахунок відповідача без волевиявлення сторін та в подальшому стали безпосереднім об`єктом арешту в межах кримінального провадження. При цьому жодного самостійного господарського правовідношення між ПП "ДАНКІР" і ТОВ "ВОЛИНЬ-ЕКСПЕРТ", яке могло б бути досліджене господарським судом незалежно від обставин кримінального провадження, матеріалами справи не встановлено. Навпаки, виникнення спірної ситуації пов`язане виключно з обставинами несанкціонованого переміщення грошових коштів, які є предметом досудового розслідування. Колегія суддів також звертає увагу, що позивач не обґрунтовує свої вимоги самостійним, помилковим перерахуванням коштів відповідачеві, що надавало б цим відносинам господарського характеру, а навпаки заявляє, що кошти були переміщені невстановленими особами з його банківського рахунку поза його волею шахрайським шляхом.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що розгляд заявленої ПП "ДАНКІР" вимоги за правилами господарського судочинства фактично призвів би до вирішення господарським судом питання щодо можливості розпорядження коштами, правовий режим яких наразі визначений ухвалою слідчого судді.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

Відтак висновок суду першої інстанції про наявність передбачених пунктом 1 частини першої статті 231 ГПК України підстав для закриття провадження у справі є обґрунтованим та відповідає правовим висновкам, які викладені у постанові Верховного Суду від 12.03.2024 у справі № 922/543/23.

Доводи апеляційної скарги зводяться переважно до формального розмежування вимоги про стягнення коштів та вимоги про скасування арешту, проте не спростовують того, що відносини між сторонами не мають господарського характеру.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Із урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновку суду першої інстанції про закриття провадження у справі, у зв`язку із чим апеляційна скарга ПП "ДАНКІР" задоволенню не підлягає, а ухвала Господарського суду Волинської області від 12.08.2026 у справі №903/334/26 підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст.ст. 269, 270, 272, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Приватного підприємства "ДАНКІР" на ухвалу Господарського суду Волинської області від 12.08.26 у справі № 903/334/26 залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у строк та в порядку, встановленому ст.ст. 287-289 ГПК України.

3. Справу №903/334/26 повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений "07" жовтня 2026 р.

Головуючий суддя Розізнана І.В.

Суддя Павлюк І.Ю.

Суддя Тимошенко О.М.