Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №906/310/26 — Північно-західний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33601 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року Справа № 906/310/26

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Маціщук А.В.

суддя Василишин А.Р.

суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Степанчук С.Ю.

за участю представників сторін:

позивача Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітагро Партнер» - адв. Малюта Н.М.

відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрополісся-22» - адв. Проценко О.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрополісся-22»

на рішення Господарського суду Житомирської області від 30.06.2026 р.

постановлене у м. Житомир, повний текст складено 10.07.2026 р.

у справі № 906/310/26 (суддя Шніт А.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітагро Партнер»

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрополісся-22»

про стягнення 996 461,84 грн. заборгованості з урахуванням відсотків річних, пені та штрафу

В С Т А Н О В И В :

Відповідно до рішення від 30.06.2026 р. у справі № 906/310/26 Господарський суд Житомирської області частково задоволив позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітагро Партнер» та ухвалив рішення про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрополісся-22» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Вітагро Партнер» 445241,00 грн. заборгованості, 53686,64 грн. курсової різниці, 48858,05 грн. пені, 114225,15 грн. 36 % річних, 142796,48 грн. штрафу та 11957,55 грн. витрат зі сплати судового збору. Суд відмовив у стягненні 142796,48 грн. штрафу та 48858,05 грн. пені.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Агрополісся-22» звернувся до Північно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині стягнення з ТОВ «Агрополісся-22» на користь ТОВ «Вітагро Партнер» 142796,48 грн. штрафу, 48858,05 грн. пені та 114225,15 грн. 36 % річних і ухвалити в таких частинах нове рішення, яким зменшити штраф, пеню та відсотки річних до 10 %.

Вважає, що при ухваленні оскаржуваного рішення суд першої інстанції порушив норми матеріального (ст. 3, 551, 625 ЦК України, ст. 233 ГК України) та процесуального права (ст. 86, 236 ГПК України), оскільки необґрунтовано зменшив пеню та штраф тільки до 50%, а не до 10%, як просив скаржник, незаконно стягнув з відповідача 36 % річних в повному обсязі, не застосувавши дискрецію щодо їх зменшення, не з`ясував при цьому всі обставини, що мають значення для справи, а також не врахував висновки Верховного Суду в подібних правовідносинах, зокрема, Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постановах від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18 та від 02.07.2025 р. у справі № 903/602/24.

Зауважує, що на фінансовий стан відповідача й можливість своєчасного виконання своїх договірних зобов`язань, зокрема, суттєво вплинули неврожаї, в тому числі, того насіння культур, яке було придбано у позивача; відповідач має довгострокові кредитні зобов`язання на великі суми, залучення яких було необхідним для його господарської діяльності як сільгоспвиробника; на фінансову складову діяльності відповідача вплинуло те, що на початку року в Україні стрімко подорожчало дизельне пальне (солярка), що пов`язане з підвищенням акцизів на пальне і через загострення конфлікту на Близькому Сході та зростання світових цін на нафту; відповідач має значний обсяг поточних зобов`язань, зокрема, за банківськими кредитами та іншою кредиторською заборгованістю, а звіт про фінансові результати показує чистий прибуток лише 326,0 тис. грн за 2025 рік.

Вважає, що з огляду на виключні обставини даної справи, враховуючи баланс інтересів сторін, а також фінансовий стан і значний обсяг відповідальності відповідача, що є непропорційним наслідкам порушення договору поставки, та з огляду на недоведеність наявності збитків позивача, законним та обґрунтованим у цій справі буде застосування до відповідача відповідальності у вигляді стягнення 10 % від загальної суми пені, штрафу та відсотків річних в розмірі 49753,42 грн., що разом з компенсацією курсової різниці в сумі 53686,64 грн. є достатнім для відновлення майнового інтересу позивача. Вважає, що зменшення до 10 % розміру пені, штрафу і 36% річних відповідатиме принципам розумності, справедливості, добросовісності та пропорційності, а також забезпечить справедливий баланс між інтересами кредитора та боржника.

Просить рішення Господарського суду Житомирської області від 30.06.2026 р. у справі № 906/310/26 скасувати в частині стягнення з ТОВ «Агрополісся-22» на користь ТОВ «Вітагро Партнер» 142796,48 грн. штрафу, 48858,05 грн. пені та 114225,15 грн. 36 % річних та ухвалити в цій частині нове рішення, яким зменшити штраф, пеню та відсотки річних до 10%, стягнувши з ТОВ «Агрополісся-22» на користь ТОВ «Вітагро Партнер» 28559,29 грн. штрафу, 9771, 60 грн. пені та 11422,51 грн. 36 % річних.

Ухвалою від 04.09.2026 р. Північно-західний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополісся-22" на рішення Господарського суду Житомирської області у даній справі № 906/310/26 та встановив позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу протягом 5 днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.

Позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітагро Партнер» отримав ухвалу апеляційного суду 04.09.2026 р. о 18:40 год., що підтверджується довідкою про доставку електронного листа /а.с. 256 у т.1/.

Відповідно до норм ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є, зокрема, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.

Таким чином, враховуючи, що ухвала про відкриття апеляційного провадження доставлена до електронного кабінету позивача 04.09.2026 р. о 18:40 год., днем вручення йому такої ухвали з урахуванням вихідних днів 05.09.2026 р. та 06.09.2026 р. є 07.09.2026 р., як це передбачено нормами ч. 6 ст. 242 ГПК України.

Отже, 5-денний строк для подання відзиву на апеляційну скаргу з урахуванням вихідних днів закінчився 14.09.2026 р., тоді як позивач подав відзив на апеляційну скаргу лише 19.09.2026 р. - на 12 день після отримання ухвали про відкриття апеляційного провадження, що є порушенням вимог суду і норм ч.1 ст.263 ГПК України.

Одночасно з відзивом на апеляційну скаргу позивач подав заяву про поновлення процесуального строку, у якій просив поновити Товариству з обмеженою відповідальністю «Вітагро Партнер» пропущений процесуальний строк для подання відзиву та прийняти відповідний відзив. В обґрунтування такого клопотання позивач зазначає, що представник позивача через завантаженість (зокрема інші юристи перебували у відпустках) не зміг подати у встановлений строк відзив на апеляційну скаргу.

Розглянувши клопотання позивача про поновлення процесуального строку на подання відзиву, колегія суддів відхиляє таке клопотання як необгрунтоване, враховуючи наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 119 ГПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.

Учасники справи відповідно до норм ст. 169-170 ГПК України при розгляді справи судом у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань. Відповідно до норм ст..74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається шляхом подання доказів.

Така причина як завантаженість представника не є поважною причиною пропуску строку для подання відзиву. При цьому позивач всупереч наведеним нормам не надав суду будь яких доказів на підтвердження викладених у клопотанні конкретних обставин, тому клопотання оцінюється як необгрунтоване.

Згідно з ч. 2 ст. 118 ГПК України заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Оскільки позивач не навів та не підтвердив, а суд не встановив фактичних обставин, які об`єктивно перешкодили позивачу подати відзив на апеляційну скаргу у встановлений строк, тому вказані позивачем підстави для поновлення строку на подання відзиву визнані необґрунтованими, тому - неповажними, що є підставою для відмови у поновленні строку на подання відзиву відповідно до норм ст. 119 ГПК України та залишенням відзиву без розгляду на підставі з ч. 2 ст. 118 ГПК України.

В судовому засіданні 29.09.2026 р. представник відповідача підтримала доводи апеляційної скарги та просила її задоволити. Представник позивача заперечила проти задоволення апеляційної скарги та просила оскаржуване рішення залишити без змін. Доводила, що суд першої інстанції врахував прохання відповідача та значно зменшив розмір штрафних санкцій, тоді як скаржник не наводить обґрунтувань, у чому полягають порушення судом першої інстанції процесуальних чи матеріальних норм права і з яких підстав рішення суду першої інстанції має бути скасоване.

Розглянувши апеляційну скаргу, заслухавши у судовому засіданні пояснення представників сторін, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши оцінку обставин справи та повноту їх встановлення судом першої інстанції, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами і перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено наступне.

31.03.2025 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітагро Партнер" як постачальник та Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрополісся-22" як покупець уклали договір поставки № В367-03/25ЖТ /а.с. 14 – 16 у т.1/, згідно з п. 1.1 якого в строки, визначені договором, постачальник зобов`язується передати у власність покупця засоби захисту рослин, регулятори росту рослин та/або мікродобрива, насіння тощо, а покупець зобов`язується прийняти товар і оплатити його вартість.

Згідно з п. 1.2. договору найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, вартість товару, термін оплати, сорт/гібрид (щодо насіння), а також інші умови будуть визначені в додатках до договору, які є невід`ємними частинами договору.

Відповідно до п. 2.1. договору загальна сума договору вираховується як сума вартості усіх партій товару (згідно з відповідними додатками), переданих постачальником у власність покупцю.

Згідно з п. 2.2 договору покупець проводить оплату вартості товару шляхом перерахування коштів на рахунок постачальника в банківській установі. Термін та схема оплати кожної партії товару будуть обговорюватись сторонами в кожному конкретному випадку окремо та відображатись у відповідних додатках, які є невід`ємними частинами цього договору.

Відповідно до п. 2.3. договору сторони встановлюють, що протягом строку дії договору, грошові зобов`язання покупця існують і підлягають сплаті у гривнях.

Умовами п. 2.3.1.-2.3.2. договору встановлено, що сума в гривнях, яку покупець повинен сплатити постачальнику як оплата вартості товару, визначається шляхом множення грошового еквівалента ціни товару (її неоплаченої частини) в іноземній валюті, вказаній в додатках до договору, на курс продажу іноземної валюти відповідно до п.2.3.3. договору. Сторони погоджуються, що ця умова не застосовується, якщо курс продажу іноземної валюти на банківський день, що передує дню здійснення такої оплати покупцем, менший (нижчий) або рівний курсу, який був визначений у видатковій накладній на товар, який оплачується, в цьому випадку оплата здійснюється за ціною, яка була встановлена на момент формування видаткової накладної.

Відповідно до п.2.3.3. договору правило визначення курсу валют за договором - курс валют визначається за даними сайту http://finance.ua, виходячи із курсу продажу долару США або Євро до гривні, встановленому на Міжбанківському валютному Ринку України на момент закриття торгів в день, що передує дню здійснення кожної операції за договором.

Згідно з п. 5.1 договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами та припиняється належним виконанням всіх умов даного договору сторонами.

Відповідно до п. 7.2, 7.2.1. договору покупець несе відповідальність за затримку з оплатою постачальнику за поставлений товар, сплачуючи штраф в розмірі 15 % від суми боргу (його неоплаченої частини) на перший день прострочення платежу, а також пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати.

Згідно з п. 7.2.3. договору відповідно до вимог ст.625 Цивільного кодексу України за порушення грошового зобов`язання, покупець зобов`язується сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення та 36 % річних від простроченої (неоплачуваної) суми.

Відповідно до п. 7.4. договору строк нарахування штрафних санкцій (неустойки) за цим договором не обмежується строком, встановленим ч.6 ст.232 ГК України. Штрафні санкції за прострочення виконання зобов`язань за цим договором нараховуються до моменту належного виконання відповідного зобов`язання. До вимог про стягнення штрафних санкцій за цим договором не застосовується строк спеціальної позовної давності, передбачений п.1 ч.2 ст.258 Цивільного кодексу України. Постачальник за зобов`язанням, що порушене, може звернутися до суду з вимогою про стягнення штрафних санкцій за цим договором в межах строку загальної позовної давності, встановленого ст.257 Цивільного кодексу України. Сторони дійшли згоди, що за прострочення виконання зобов`язання за даним договором строк позовної давності припиняється через три роки від дня, коли це зобов`язання мало бути виконане.

У період з 07.04.2025 р. по 10.10.2025 р. Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітагро Партнер" та Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрополісся-22" уклали додатки до договору від 31.03.2025 р. № В367-03/25ЖТ, у яких погоджено найменування товару, його кількість, ціна за одиницю, термін поставки покупцю та базис поставки, вартість товару, термін оплати та сорт/гібрид (щодо насіння) /а.с. 17 – 35 у т.1/.

Договір поставки від 31.03.2025 р. № В367-03/25ЖТ та додатки до нього підписані представниками Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітагро Партнер" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Агрополісся-22" і скріплені печатками цих юридичних осіб.

На виконання умов договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітагро Партнер" у період з 18.04.2025 р. по 13.10.2025 р. поставило, а Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрополісся-22" прийняло товар на загальну суму 2099558,94 грн., що підтверджується видатковими накладними /а.с. 37 – 56, 82 – 86 у т.1/.

Згідно з випискою з рахунку Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрополісся-22" сплатило на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вітагро Партнер" 1654317,15 грн. /а.с. 57 – 58 у т.1/.

Отже, колегією суддів встановлено, що на умовах договору поставки від 31.03.2025 р. № В367-03/25ЖТ між сторонами виникли правовідносини з поставки, які врегульовані нормами глави 54 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 ст. 712 ЦК України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до норм ст.692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно з нормами ст. 525, 526, 530 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрополісся-22" зобов`язання щодо своєчасної та повної оплати поставленого товару не виконало, тому Товариство з обмеженою відповідальністю "Вітагро Партнер" звернулося до Господарського суду Житомирської області з позовом про стягнення 445241,00 грн. заборгованості та 53686,64 грн. курсової різниці. Одночасно позивач просив стягнути з відповідача на підставі п. 7.2.1 договору 97716,09 грн. пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, нарахованої за період прострочення з 16.09.2025 р. по 13.03.2026 р. з урахуванням конкретних періодів заборгованості, 285592,96 грн. штрафу у розмірі 15% від суми боргу (його неоплаченої частини) на перший день прострочення платежу, а також на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та п. 7.2.3 договору 114225,15 грн. 36 % річних, нарахованих за період прострочення з 16.09.2025 р. по 13.03.2026 р. з урахуванням конкретних періодів заборгованості.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Агрополісся-22" у відзиві на позовну заяву визнало заборгованість за договором поставки в сумі 498928,43 грн. з урахуванням курсової різниці та, заперечивши проти стягнення 97716,09 грн. пені, 285592,96 грн. штрафу та 114225,15 грн. 36 % річних, просило зменшити їх розмір до 10%. Обґрунтовуючи підстави для зменшення належних до стягнення пені, штрафу та 36 % річних, відповідач зазначав, що період прострочення є незначним та неспівмірним із розміром штрафних санкцій, відповідальність, яка передбачена договором (штраф, пеня, 36% річних), є надмірною, що становить непомірний тягар для відповідача, і позивач не доводить про понесенні ним збитки.

Судом встановлено, і сторонами не оспорюється порушення відповідачем строків оплати поставленого товару. Рішення суду в частині задоволення позовних вимог про стягнення 445241,00 грн. заборгованості та 53686,64 грн. курсової різниці сторонами не оскаржується. Керуючись нормами ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тому апеляційний суд перевіряє рішення по суті в частині стягнення 48858,05 грн. пені, 114225,15 грн. 36 % річних, 142796,48 грн. штрафу без зменшення їх розміру до 10 %, як про це просив відповідач у відзиві.

Суд першої інстанції виснував, що позовні вимоги про застосування відповідальності у вигляді пені, штрафу та відсотків річних ґрунтуються на умовах договору. Так, за умовами п. 7.2.1 укладеного сторонами договору обидні сторони погодили відповідальність покупця за затримку з оплатою за поставлений товар у вигляді штрафу в розмірі 15 % від суми боргу (його неоплаченої частини) на перший день прострочення платежу та пені в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період прострочення від суми заборгованості за кожен день прострочення оплати. Крім того, покупець відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України сплачує на користь постачальника 36 % річних від простроченої (неоплачуваної) суми, про що визначено у п.7.2.3 договору.

Судами виконана перевірка розрахунків і встановлено, що періоди прострочення позивачем визначені вірно, і вимога про стягнення 97716,09 грн. пені, 285592,96 грн. штрафу та 114225,15 грн. 36 % річних ґрунтуються на розрахунку, який є арифметично правильним.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій та відсотків річних, суд першої інстанції, виходячи із встановлених у статті 3 ЦК України засад справедливості, добросовісності та розумності, з метою дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора, беручи до уваги значний розмір штрафу - 285 592,96 грн. та пені - 97716,09 грн. у співвідношенні до розміру заборгованості 445241,00 грн, а також те, що умовами договору передбачено сплату відповідачем значного розміру процентів річних (36 %) та сплату курсової різниці, що забезпечує компенсацію позивачу можливих витрат, тоді як не є справедливим, коли наслідки невиконання боржником зобов`язань більш вигідні для кредитора, ніж належне виконання такого зобов`язання. Суд зважив також, що позивачем не надано належних і допустимих доказів того, що внаслідок прострочення виконання зобов`язань йому було завдано збитків, виснував про можливість зменшення штрафу та пені на 50 %, тобто штраф до 142796,48 грн., а пеню до 48858,05 грн.

Колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо сум належних до стягнення пені і штрафу на 50 % є обгрунтованими, і рішення суду – законним, ухваленим із дотриманням норм ст.236 ГПК України.

Частина 1 ст. 628 ЦК України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Розкриваючи зміст засади свободи договору у ст. ст. 6, 627 ЦК України визначає, що свобода договору полягає в праві сторін вільно вирішувати питання при укладенні договору, виборі контрагентів та погодженні умов договору.

Згідно з ст. 546, 549 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою; неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду, який, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Судова практика щодо застосування ст. 551 ЦК України є усталеною і відповідно до ч.6 ст.13 Закону України “Про судоустрій і статус суддів”, ч.4 ст. 236 ГПК України судами враховуються правові позиції Верховного Суду, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18, постановах Верховного Суду, а також в рішенні Конституційного Суду України від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013.

Так, Конституційний Суд України в рішенні від 11.07.2013 р. № 7-рп/2013 у справі № 1-12/2013 сформував правову позицію щодо того, що наявність у кредитора можливості стягувати зі споживача надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 902/417/18.

Верховний Суд неодноразово вказував, що виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (пені, штрафу) до її розумного розміру для забезпечення дотримання балансу інтересів сторін у справі з урахуванням правового призначення неустойки як розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання.

За відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 ЦК України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил ст.ст. 86, 210 ГПК України на власний розсуд та за внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки. Тобто право суду на зменшення розміру штрафних санкцій у кожному конкретному випадку залежить від встановлених судом обставин, зокрема, але не виключно: розміру неустойки перед розміром збитків; винятковості випадку; ступеню виконання зобов`язань; причин неналежного невиконання зобов`язання; характеру прострочення; поведінки винної особи (вжиття/невжиття заходів до виконання зобов`язання, добровільне усунення порушення) тощо, та від поданих на їх підтвердження/спростування сторонами доказів.

Судом першої інстанції об`єктивно враховано наведені боржником обставини як підставу для зменшення належних до стягнення штрафних санкцій, і колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції.

Так, судом в першу чергу враховується те, що відповідач грошове зобов`язання виконав частково, сплативши більшу частину вартості товару - 1654317,15 грн., і таким чином сума боргу є меншою від суми нарахованих позивачем штрафних санкцій та 36 % річних, тому стягнення надмірних сум як неустойки спотворить її дійсне правове призначення як розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання.

Посилання відповідача на неврожай, зростання вартості пального, наявність значних кредитних та інших поточних зобов`язань самі по собі не обґрунтовують необхідності зменшення пені та штрафу понад застосоване судом першої інстанції зменшення на 50 %. Колегія суддів з метою дотримання балансу інтересів сторін враховує, що позивач також здійснює підприємницьку діяльність в умовах воєнного стану, несе витрати, пов`язані з подорожчанням логістики та імпортної продукції, має кредитні зобов`язання і залежить від своєчасного виконання контрагентами грошових зобов`язань. Тому вищенаведені обставини достатньо об`єктивно оцінені судом першої інстанції з урахуванням балансу інтересів сторін.

Отже, законом не врегульовано розміру (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, натомість таке зменшення є прерогативою суду, і у даній справі доводи сторін та конкретні обставини справи в їх сукупності об`єктивно оцінені судом. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про дотримання балансу інтересів обох сторін та наявність підстав для реалізації права на зменшення розміру пені та штрафу на 50 % з огляду на ступінь виконання грошового зобов`язання відповідачем та перевищення розміру штрафних санкцій і відсотків річних перед розміром заборгованості як прямих збитків кредитора.

При цьому колегією суддів враховується, що у даній справі також заявлені позовні вимоги про стягнення 36 % річних, що за своєю природою є спеціальним видом цивільно-правової відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора як отримання компенсації (плати) за користування утримуваними боржником грошовими коштами, і такі кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов`язання. При цьому сума відсотків річних нарахована позивачем у відповідності до умов договору у розмірі, що перевищує розмір, встановлений ч. 2 ст. 625 ЦК України, і судом першої інстанції задоволені такі вимоги в повному обсязі.

Доводи ТОВ «Агрополісся-22» про те, що суд першої інстанції неправильно застосував статтю 625 ЦК України та безпідставно відмовив у зменшенні відсотків річних, є необґрунтованими, оскільки суд першої інстанції одночасно розглянув доводи відповідача про зменшення пені та штрафу та визначився про стягнення відсотків річних як компенсації (плати) за користування утримуваними боржником грошовими коштами при суттєвому зменшенні належних до стягнення пені та штрафу.

Також колегія суддів відхиляє посилання відповідача на висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 18.03.2020 р. у справі № 902/417/18 та від 02.07.2025 р. у справі № 903/602/24, оскільки Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про можливість зменшення відсотків річних, якщо вони визначені договором у більшому розмірі, ніж встановлений ч. 2 ст. 625 ЦК України, тобто у розмірі більшому за 3 % річних. Водночас питання щодо наявності підстав для зменшення розміру відсотків річних вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин, якими обумовлене таке зменшення, про що зазначено вище.

Підсумовуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції за результатами перегляду рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України дійшов висновку, що рішення Господарського суду Житомирської області від 30.06.2026 р. у справі № 906/310/26 відповідає матеріалам справи, ґрунтується на чинному законодавстві і не встановлено підстав для його скасування чи зміни.

Доводи апеляційної скарги не спростовують обґрунтованих висновків суду першої інстанції.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на скаржника згідно зі ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 275, 276, 281, 282 Господарського процесуального кодексу України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Агрополісся-22» залишити без задоволення, рішення Господарського суду Житомирської області від 30.06.2026 р. у справі № 906/310/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, визначеному Господарським процесуальним кодексом України.

Справу № 906/310/26 повернути Господарському суду Житомирської області.

Повний текст постанови складений 07.10.2026 р.

Головуючий суддя Маціщук А.В.

Суддя Василишин А.Р.

Суддя Філіпова Т.Л.