Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №910/11548/25 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" вересня 2026 р. Справа№ 910/11548/25

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Чапляна С.Є.

суддів: Іванова В.П.

Пономаренка Є.Ю.

за участю секретаря судового засідання Медведєвої К.І.,

згідно з протоколом судового засідання від 16.09.2026:

від позивача: Казьмірова С.В. (довіреність від 22.10.2024);

від відповідача: Ліштван С.В., Гончарук М.П. (ордер АА №1711311 від 14.05.2026);

за апеляційною скаргою фізичної особи - підприємця Ліштван Світлани Валеріївни

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 (суддя Смирнова Ю.М.)

у справі №910/11548/25

за позовом Київського міського центру зайнятості

до фізичної особи - підприємця Ліштван Світлани Валеріївни

про стягнення 249729,75 грн,

ВСТАНОВИВ:

1. Стислий зміст позовних вимог та підстав позову

Київський міський центр зайнятості звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до фізичної особи-підприємця Ліштван Світлани Валеріївни (далі - ФОП Ліштван С.В.) про стягнення 249729,75 грн коштів мікрогранту, наданого відповідачу на створення або розвиток власного бізнесу.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до Порядку надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2022 №738 (далі - Порядок №738), ФОП Ліштван С.В. подала заяву на отримання мікрогранту разом із бізнес-планом. За результатами розгляду заяви Державним центром зайнятості прийнято рішення про надання відповідачу мікрогранту в розмірі 250000,00 грн для реалізації бізнес-плану, після чого 28.07.2022 між АТ «Ощадбанк» та відповідачем укладено договір про надання мікрогранту.

Позивач посилається на те, що однією з обов`язкових умов надання мікрогранту було створення отримувачем визначеної договором кількості робочих місць, працевлаштування на них осіб та забезпечення їх зайнятості протягом установленого Порядком №738 періоду. Згідно із заявою про приєднання до договору та бізнес-планом відповідач взяла на себе зобов`язання створити два робочі місця.

На виконання договору кошти мікрогранту були перераховані на спеціальний рахунок відповідача, з якого остання здійснила витрати на придбання передбачених бізнес-планом товарів та матеріалів. Загальна сума фактично використаних коштів мікрогранту становила 249729,75 грн, а невикористаний залишок у розмірі 270,25 грн був повернутий у встановленому порядку.

Підставою для звернення з цим позовом Київський міський центр зайнятості визначив неналежне виконання відповідачем зобов`язань щодо створення робочих місць та працевлаштування працівників. За твердженням позивача, працевлаштовані відповідачем особи не перебували у трудових відносинах протягом необхідного строку, а відомості про перебування працівників у трудових відносинах з відповідачем після 31.03.2025 відсутні. У зв`язку із цим позивач вважає, що передбачена Порядком №738 обов`язкова умова щодо створення та збереження робочих місць відповідачем у повному обсязі не виконана.

У зв`язку з виявленим порушенням Київським міським центром зайнятості прийнято рішення про повернення відповідачем коштів мікрогранту. Позивач зазначає, що відповідна вимога була доведена до відома ФОП Ліштван С.В., однак кошти нею у встановлений строк добровільно не повернуті.

За позицією позивача, невиконання відповідачем обов`язкової умови договору та Порядку №738 щодо створення і збереження робочих місць є підставою для повернення фактично використаної суми мікрогранту.

Посилаючись на положення Порядку №738, умови договору про надання мікрогранту, а також статті 525, 526, 530, 599, 610, 611, 629 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), позивач просив стягнути з ФОП Ліштван С.В. 249729,75 грн коштів мікрогранту, а також покласти на неї судові витрати.

2. Узагальнена позиція відповідача

Відповідач відзиву на позовну заяву до суду першої інстанції не подала. Позицію щодо заявлених позовних вимог та заперечення проти їх задоволення в інший процесуальний спосіб під час розгляду справи судом першої інстанції не виклала, доказів на спростування наведених позивачем обставин та заявлених вимог не надала.

3. Стислий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 у справі №910/11548/25 позов Київського міського центру зайнятості задоволено повністю та стягнуто з ФОП Ліштван С.В. кошти мікрогранту в розмірі 249729,75 грн на спеціальний рахунок, відкритий для операцій з надання мікрогрантів в АТ «Ощадбанк», а також 3745,95 грн судового збору на користь позивача.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що відповідач отримала мікрогрант у розмірі 250 000,00 грн, взявши на себе обов`язок створити два робочі місця та працевлаштувати на них працівників. За результатами перевірки, оформленої актом від 18.10.2024 №696, встановлено, що протягом шестимісячного строку з дня зарахування коштів мікрогранту відповідач створила лише одне з двох передбачених робочих місць, тоді як друге робоче місце було створено після спливу цього строку. Суд кваліфікував такі обставини як невиконання обов`язкової умови надання мікрогранту, передбаченої Порядком №738 та договором про надання мікрогранту.

Суд першої інстанції при цьому врахував пояснювальну записку ФОП Ліштван С.В., додану до акту перевірки, за якої на момент її приєднання до договору 28.07.2022 його умовами не було встановлено шестимісячного строку для створення двох робочих місць, а відповідні зміни були внесені пізніше. Водночас суд зазначив, що пунктом 3 розділу XIII договору була передбачена можливість односторонньої зміни його умов шляхом розміщення Державним центром зайнятості нової редакції договору на офіційному сайті, а на отримувача покладено обов`язок регулярно ознайомлюватися з такими редакціями. Суд також установив, що з 14.02.2023 пункт 1 розділу V договору передбачав обов`язок створити робочі місця протягом шести місяців із дня зарахування коштів та працевлаштувати на них осіб на строк не менш як 24 місяці. На цій підставі місцевий господарський суд дійшов висновку, що відповідачу були відомі умови отримання та використання мікрогранту, а також наслідки їх невиконання.

Крім того, суд послався на положення пункту 20 Порядку №738 у редакціях, чинних на час проведення перевірки та прийняття рішення про повернення коштів, відповідно до яких обов`язковою умовою договору є створення протягом шести місяців із дня зарахування коштів відповідної кількості робочих місць та працевлаштування на них осіб.

Суд установив, що на підставі пункту 20 Порядку №738 Київський міський центр зайнятості прийняв рішення про повернення коштів мікрогранту, затверджене наказом від 26.03.2025 №271, яким від ФОП Ліштван С.В. вимагалося повернути 249 729,75 грн протягом одного місяця з дня отримання відповідного рішення. Доказів скасування цього наказу або визнання його протиправним суду не надано. Відповідач кошти мікрогранту добровільно не повернула.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що невиконання відповідачем обов`язкової умови щодо своєчасного створення двох робочих місць є підставою для повернення коштів мікрогранту, а неповернута сума становить заборгованість, яка підлягає стягненню в судовому порядку, у зв`язку з чим визнав позовні вимоги обґрунтованими та задовольнив їх у повному обсязі.

5. Надходження до суду апеляційної інстанції апеляційної скарги та її узагальнені доводи

Не погодившись із рішенням Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 у справі №910/11548/25, фізична особа-підприємець Ліштван С.В. звернулася до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити строк на апеляційне оскарження, скасувати оскаржуване рішення повністю та ухвалити нове рішення про відмову Київському міському центру зайнятості у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Щодо процесуальних порушень скаржник зазначає, що справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за відсутності належного повідомлення відповідача про її розгляд. За твердженням скаржника, направлене судом поштове відправлення повернулося з відміткою «за закінченням терміну зберігання», водночас суд не використав зазначені відповідачем у заяві про приєднання до договору адресу електронної пошти та номер телефону і не вжив інших заходів для її повідомлення. Унаслідок цього відповідач не подала відзив на позов, не мала можливості надати свої докази та заперечення, а спір було вирішено лише на підставі матеріалів, поданих позивачем, що, на думку скаржника, порушило принцип змагальності сторін.

Основним доводом апеляційної скарги по суті спору є твердження про застосування судом першої інстанції до спірних правовідносин умов Порядку №738 та договору про надання мікрогранту, які набрали чинності вже після виникнення зобов`язань відповідача. Скаржник наголошує, що заяву про приєднання до договору про надання мікрогранту вона підписала 28.07.2022, а чинна на той час редакція договору передбачала обов`язок створити два робочі місця протягом строку дії договору, не встановлюючи шестимісячного строку для виконання цього обов`язку. Первинна редакція Порядку №738, чинна на дату приєднання до договору, також, за доводами скаржника, такої вимоги не містила.

Скаржник вказує, що шестимісячний строк для створення робочих місць був запроваджений постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2022 №903, яка набрала чинності 17.08.2022, тобто після укладення договору. З огляду на це скаржник вважає неправомірним поширення відповідних змін на правовідносини, що виникли 28.07.2022, посилаючись на принцип незворотності дії нормативно-правових актів у часі, правову визначеність та правомірні очікування сторони договору приєднання. На переконання відповідача, передбачена договором можливість його односторонньої зміни не може бути підставою для покладення на отримувача мікрогранту нових, більш обтяжливих обов`язків щодо вже існуючих правовідносин.

Окремо скаржник не погоджується з висновком місцевого господарського суду про наявність підстав для повернення повної суми мікрогранту. Скаржник зазначає, що кошти були використані за цільовим призначенням, придбане за них обладнання перебуває в робочому стані та використовується у господарській діяльності, а обидва передбачені бізнес-планом працівники фактично були працевлаштовані та продовжували працювати на дату проведення перевірки. За твердженням скаржника, нею також було сплачено податки, збори та єдиний внесок у загальному розмірі 164 567,41 грн, а підприємницька діяльність після отримання мікрогранту продовжувалася понад три роки. У зв`язку із цим стягнення всієї суми мікрогранту відповідач вважає непропорційним характеру встановленого порушення.

Крім того, скаржник стверджує, що навіть у разі встановлення підстав для повернення коштів суд першої інстанції неправильно визначив їх розмір. За позицією скаржника, відповідно до пункту 20 Порядку №738 та форми договору в редакціях, чинних на момент приєднання до договору, поверненню підлягала не повна сума мікрогранту, а різниця між отриманими коштами та фактично сплаченими податками, зборами й єдиним внеском.

Також скаржник посилається на те, що суд першої інстанції не надав належної оцінки попереднім рішенням самого Київського міського центру зайнятості. Як зазначено в апеляційній скарзі, 07.11.2024 позивач наказом №1164 прийняв рішення про повернення коштів мікрогранту, однак після надання ФОП Ліштван С.В. пояснень та їх розгляду Комісією Київського міського центру зайнятості наказом від 03.12.2024 №1259 це рішення було скасовано. На думку скаржника, повторне прийняття 26.03.2025 рішення про повернення коштів за відсутності нових обставин свідчить про суперечливість поведінки позивача та порушення принципів добросовісності і правової визначеності.

У поданих надалі запереченнях відповідач підтримала наведені доводи та додатково акцентувала увагу на хронології нормативного регулювання: 1) на дату приєднання до договору 28.07.2022 шестимісячного строку не було ані в Порядку №738, ані в договорі; 2) такий строк з`явився з 17.08.2022, тоді як умова про повернення мікрогранту в повному обсязі, за твердженням скаржника, була включена до договору ще пізніше.

В обґрунтування своєї позиції скаржник також посилається на постанову Верховного Суду від 19.05.2025 у справі №140/2936/24, яку тлумачить як таку, що виключає застосування зміненого правового регулювання Порядку №738 до правовідносин, які виникли до набрання відповідними змінами чинності. З цих підстав скаржник наполягає, що подальші редакції Порядку №738 та договору щодо шестимісячного строку створення робочих місць і повернення мікрогранту в повному обсязі не можуть бути застосовані до її зобов`язань, які виникли 28.07.2022.

6. Узагальнені доводи позивача щодо апеляційної скарги

Київський міський центр зайнятості у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти її задоволення та вважає рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 законним і обґрунтованим, ухваленим на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин справи, у зв`язку з чим просить апеляційну скаргу ФОП Ліштван С.В. залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Заперечуючи проти доводів скаржника по суті спору, позивач зазначає, що 07.07.2022 відповідач звернулася через Єдиний державний вебпортал електронних послуг «Дія» із заявою про отримання мікрогранту, в якій передбачила працевлаштування двох працівників. На підставі рішення Державного центру зайнятості від 22.07.2022 відповідачу було надано мікрогрант у розмірі 250000,00 грн, надалі 28.07.2022 вона приєдналася до договору про надання мікрогранту, а 22.08.2022 кошти були зараховані на її рахунок. Із отриманих коштів 249 729,75 грн використано на придбання обладнання та інших товарів для здійснення запланованої підприємницької діяльності, а залишок у сумі 270,25 грн повернуто.

Позивач посилається на акт перевірки від 18.10.2024 №696, відповідно до якого кошти мікрогранту були використані за цільовим призначенням, однак обов`язкова умова договору щодо працевлаштування двох осіб у встановлений строк виконана не повністю. Так, працівниця відповідача Сидоренко Д.О. прийнята на роботу 27.01.2023, тоді як Бобир Н.О. - 14.06.2023, тобто після спливу шестимісячного строку. Саме невиконання обов`язкової умови щодо створення у встановлений строк двох робочих місць позивач вважає підставою для повернення мікрогранту.

Щодо доводів апеляційної скарги про неможливість застосування до спірних правовідносин шестимісячного строку позивач визнає, що на момент приєднання відповідача до договору 28.07.2022 його редакція передбачала створення робочих місць протягом строку дії договору, а в разі невиконання обов`язкової умови - повернення різниці між сумою отриманого мікрогранту та фактично сплаченими податками, зборами й єдиним внеском.

Водночас, на переконання позивача, визначальним є те, що первинна редакція договору прямо передбачала можливість односторонньої зміни його умов Державним центром зайнятості шляхом розміщення нової редакції договору на офіційному сайті не пізніше ніж за сім днів до набрання такими змінами чинності, а отримувач мікрогранту зобов`язався регулярно ознайомлюватися з опублікованими новими редакціями договору.

Позивач зазначає, що з 17.08.2022 Порядок №738 передбачав створення робочих місць протягом шести місяців із дня укладення договору, а після змін, які набрали чинності 19.11.2022, - протягом шести місяців із дня зарахування коштів на рахунок отримувача. Відповідні положення були включені до договору наказом Міністерства економіки України від 19.01.2023 №447. Тому, за позицією Київського міського центру зайнятості, після оприлюднення нової редакції договору відповідач була зобов`язана ознайомитися зі зміненими умовами та забезпечити працевлаштування двох працівників у встановлений шестимісячний строк.

Стосовно розміру коштів, які підлягають поверненню, позивач посилається на подальші зміни до договору, внесені наказом Міністерства економіки України від 23.11.2023 №17803, якими передбачено обов`язок отримувача у разі невиконання обов`язкової умови повернути суму отриманого мікрогранту в повному обсязі. На думку позивача, саме ці умови договору та відповідна редакція пункту 20 Порядку №738 підлягають застосуванню до спірних правовідносин, а тому невиконання відповідачем обов`язкової умови, зафіксоване актом перевірки №696, є достатньою підставою для повернення 249 729,75 грн у повному обсязі.

На підтвердження своєї позиції позивач також посилається на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 05.03.2025 у справі №908/2144/24 та постанову Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2026 у справі №922/3957/25, у яких, за твердженням позивача, вирішувалися подібні спори щодо повернення коштів мікрогранту та застосування змінених умов договору.

Таким чином, Київський міський центр зайнятості наполягає, що передбачена договором можливість його односторонньої зміни поширювала на відповідача обов`язок дотримуватися нових редакцій договору, зокрема щодо шестимісячного строку створення робочих місць та наслідків його недотримання. Оскільки друге із двох передбачених робочих місць у відповідний строк створено не було, позивач вважає наявними правові та фактичні підстави для стягнення з відповідача використаної суми мікрогранту в розмірі 249 729,75 грн.

7. Рух апеляційної скарги в суді апеляційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.05.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді (судді-доповідача) Чапляна С.Є., суддів Пономаренка Є.Ю. та Крижного О.М.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.06.2026 поновлено ФОП Ліштван С.В. строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 та відкрито апеляційне провадження.

У зв`язку з перебуванням судді Крижного О.М. у відрядженні розпорядженням керівника апарату Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2026 №09.1-08/2475/26 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи. За результатами повторного автоматизованого розподілу від 14.09.2026 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Чапляна С.Є., суддів Пономаренка Є.Ю. та Іванова В.П.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 14.09.2026 справу №910/11548/25 за апеляційною скаргою ФОП Ліштван С.В. на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 прийнято до провадження колегією суддів у зазначеному складі.

8. Пояснення сторін та інших учасників справи, надані в судовому засіданні під час апеляційного розгляду

У судовому засіданні відповідач та її представник підтримали доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі, наполягали на її задоволенні, скасуванні рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 та ухваленні нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.

Представник позивача заперечував проти доводів апеляційної скарги, наполягав на залишенні її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

9. Позиція суду апеляційної інстанції

Згідно зі статтею 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відповідно до частин 1, 2, 4, 5 статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, відзиву на апеляційну скаргу, дослідивши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення представників позивача, відповідача, перевіривши повноту встановлення обставин справи та їх юридичну оцінку, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив таке.

9.1. Обставини, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій

Фізична особа-підприємець Ліштван Світлана Валеріївна через Єдиний державний вебпортал електронних послуг «Дія» 07.07.2022 подала заяву №255KZE на отримання мікрогранту на створення або розвиток власного бізнесу, в якій зазначила про намір працевлаштувати двох працівників. Відповідно до поданого разом із заявою бізнес-плану кошти мікрогранту в розмірі 250000,00 грн передбачалося використати для відкриття майстерні з виготовлення аерозольних фарб за кодом кольору автомобілів та кольорів RAL, зокрема на придбання необхідного для здійснення такої діяльності обладнання.

Державним центром зайнятості 22.07.2022 прийнято рішення, оформлене наказом №81, про надання ФОП Ліштван С.В. мікрогранту на створення або розвиток власного бізнесу в сумі 250000,00 грн.

Відповідач 28.07.2022 подала заяву про приєднання до договору про надання мікрогранту, форма якого була затверджена наказом Міністерства економіки України від 06.07.2022 №1969 та оприлюднена на офіційному вебсайті Державного центру зайнятості.

Розділом XIII договору було передбачено можливість зміни його умов Державним центром зайнятості в односторонньому порядку шляхом розміщення нової редакції договору на офіційному сайті не пізніше ніж за сім днів до дати набрання чинності відповідними змінами. На отримувача покладався обов`язок регулярно ознайомлюватися з опублікованими на сайті новими редакціями договору. Датою ознайомлення отримувача з оприлюдненою інформацією визначався момент, з якого така інформація стала доступною для отримувача відповідно до умов договору.

На час укладення договору пункт 20 Порядку надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2022 №738, визначав обов`язковою умовою договору мікрогранту створення робочих місць залежно від розміру мікрогранту. У разі невиконання цієї умови отримувач був зобов`язаний повернути різницю між сумою отриманого мікрогранту та фактично сплаченими податками, зборами (обов`язковими платежами) і єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

На рахунок відповідача в АТ «Ощадбанк» 22.08.2022 зараховано кошти мікрогранту в розмірі 250000,00 грн. За рахунок цих коштів ФОП Ліштван С.В. придбала обладнання, фарби, принтер, ноутбук та інше майно, необхідне для реалізації бізнес-плану, на загальну суму 249729,75 грн. Невикористаний залишок коштів у розмірі 270,25 грн повернуто на рахунок АТ «Ощадбанк».

З огляду на зміни, внесені до Порядку №738 постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2022 №903, які набрали чинності 17.08.2022, 19.01.2023 наказом Міністерства економіки України №447 внесено відповідні зміни до договору про надання мікрогранту. Згідно з новою редакцією пункту 1 розділу V договору обов`язковою умовою стало створення протягом шести місяців із дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку визначеної кількості робочих місць та працевлаштування на них осіб на строк не менш як 24 місяці.

Наказом Міністерства економіки України від 23.11.2023 №17803 змінено також умови договору щодо наслідків невиконання обов`язкової умови, а саме пункт 2 розділу VI викладено в редакції, яка передбачала обов`язок отримувача повернути до уповноваженого банку суму отриманого мікрогранту в повному обсязі у разі невиконання обов`язкової умови.

На виконання зобов`язання щодо створення робочих місць ФОП Ліштван С.В. працевлаштувала Сидоренко Діану Олександрівну з 27.01.2023, а Бобир Наталію Олексіївну - з 14.06.2023.

Київським міським центром зайнятості 18.10.2024 проведено перевірку дотримання відповідачем умов Договору про надання мікрогранту, за результатами якої складено акт №696, у якому зазначено, що кошти мікрогранту використані за цільовим призначенням, працівники працевлаштовані на створені робочі місця, однак обов`язкову умову договору виконано частково, оскільки одна особа була працевлаштована після спливу шестимісячного строку.

За результатами перевірки Київський міський центр зайнятості дійшов висновку про невиконання відповідачем обов`язкової умови договору в частині створення двох робочих місць у шестимісячний строк та необхідність повернення коштів мікрогранту.

Київським міським центром зайнятості 26.03.2025 видано наказ №271 «Про повернення коштів мікрогранту», виплачених відповідачу, а 31.03.2025 на адресу її реєстрації направлено рішення про повернення коштів із зазначенням підстав його прийняття та реквізитів для перерахування коштів.

Оскільки ФОП Ліштван С.В. кошти добровільно не повернула, Київський міський центр зайнятості звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом про стягнення 249729,75 грн фактично використаних відповідачем коштів мікрогранту.

9.2. Оцінка висновків суду першої інстанції, доводів учасників справи та мотиви, з яких виходить апеляційний суд при ухваленні рішення

Переглянувши справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши встановлені судом першої інстанції обставини, наявні у справі докази та правильність застосування норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла таких висновків.

Предметом позову у цій справі є вимога Київського міського центру зайнятості про стягнення з ФОП Ліштван С.В. 249729,75 грн коштів мікрогранту, фактично використаних відповідачем для реалізації бізнес-плану.

Підставою позову визначено невиконання відповідачем обов`язкової умови надання мікрогранту щодо створення двох робочих місць у шестимісячний строк із дня зарахування коштів, у зв`язку із чим позивач вважає, що на підставі Порядку №738 та умов договору про надання мікрогранту відповідач зобов`язана повернути фактично використану суму мікрогранту в повному обсязі.

Суд першої інстанції погодився із цією позицією та виходив, зокрема, з того, що договором передбачено можливість односторонньої зміни його умов Державним центром зайнятості шляхом оприлюднення нової редакції на офіційному вебсайті, а тому внесені після приєднання відповідача до договору зміни щодо шестимісячного строку створення робочих місць та повернення мікрогранту в повному обсязі є обов`язковими для ФОП Ліштван С.В.

Колегія суддів не може повністю погодитися з таким висновком, оскільки місцевий господарський суд не розмежував зміст обов`язку отримувача мікрогранту, строк його виконання та майнові наслідки його невиконання, а також не визначив, які редакції Порядку №738 і договору підлягають застосуванню до кожної з цих обставин з огляду на момент виникнення та реалізації відповідних правовідносин.

Нормативно-правове регулювання спірних правовідносин

Відносини, пов`язані з наданням ФОП Ліштван С.В. мікрогранту на створення або розвиток власного бізнесу, його використанням, виконанням отримувачем умов надання мікрогранту та визначенням наслідків їх невиконання, регулюються, зокрема, Конституцією України, ЦК України, Порядком надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.06.2022 №738 (Порядок №738), у відповідних редакціях, а також укладеним на його виконання договором про надання мікрогранту.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

За частиною четвертою статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.

Згідно зі статтею 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

За змістом статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Спеціальне нормативне регулювання спірних правовідносин встановлено Порядком №738, який набрав чинності 01.07.2022. Протягом існування спірних правовідносин до Порядку №738 вносилися зміни та доповнення.

Так, пунктом 4 Порядку №738 у редакції, чинній станом на 07.07.2022, тобто дату подання ФОП Ліштван С.В. заяви №255KZE про отримання мікрогранту, та станом на 28.07.2022, тобто дату її приєднання до договору про надання мікрогранту, було передбачено, що мікрогранти надаються у розмірі не менше 50 000 грн та не перевищують 250 000 грн. При цьому розмір мікрогранту визначався відповідно до запиту отримувача, але не менше 50 000 грн та з урахуванням кількості робочих місць, які отримувач зобов`язувався створити, зокрема, до 150 000 грн - у разі зобов`язання створити одне робоче місце, та до 250 000 грн - у разі зобов`язання створити не менше двох робочих місць.

Згідно з абзацом третім пункту 20 Порядку №738 у редакції, чинній на момент приєднання відповідача до договору 28.07.2022, обов`язковою умовою договору мікрогранту є створення робочих місць залежно від розміру мікрогранту, визначеного пунктом 3 цього Порядку.

Зазначена редакція вказаної норми не встановлювала шестимісячного строку для створення відповідних робочих місць.

Згідно з абзацом четвертим пункту 20 Порядку №738 у вказаній редакції у разі невиконання обов`язкової умови договору мікрогранту отримувач зобов`язаний повернути різницю між сумою отриманого мікрогранту та фактично сплаченими податками, зборами (обов`язковими платежами), єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Отже, станом на 28.07.2022 нормативне регулювання передбачало (1) обов`язок відповідача створити два робочі місця як умову отримання мікрогранту в розмірі 250 000 грн; (2) відсутність спеціального шестимісячного строку для їх створення; (3) як майновий наслідок невиконання обов`язкової умови - повернення не всієї суми мікрогранту, а різниці між отриманим мікрогрантом та фактично сплаченими податками, зборами й єдиним внеском.

Форма договору про надання мікрогранту затверджена наказом Міністерства економіки України від 06.07.2022 №1969, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 08.07.2022 за №751/38087.

Відповідно до умов договору в редакції, до якої ФОП Ліштван С.В. приєдналася 28.07.2022, обов`язковою умовою було створення отримувачем передбаченої бізнес-планом кількості робочих місць протягом строку дії договору. Шестимісячного строку для створення таких робочих місць зазначена редакція договору не встановлювала.

Разом із тим розділом XIII договору передбачалося право Державного центру зайнятості змінювати його умови в односторонньому порядку шляхом розміщення нової редакції договору на офіційному вебсайті не пізніше ніж за сім днів до дати набрання чинності відповідними змінами. На отримувача покладався обов`язок регулярно ознайомлюватися з опублікованими новими редакціями договору. Датою ознайомлення отримувача з оприлюдненою інформацією визначався момент, з якого така інформація стала доступною для отримувача відповідно до умов договору.

Постановою Кабінету Міністрів України від 05.08.2022 №903, затверджено Зміни, що вносяться до порядків, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 червня 2022 р. №738, якими, серед іншого, викладено в новій редакції абзац третій пункту 20 Порядку надання мікрогрантів на створення або розвиток власного бізнесу. За новою редакцією зазначеної норми обов`язковою умовою договору мікрогранту є створення протягом шести місяців з дня укладення договору мікрогранту робочих місць залежно від розміру мікрогранту, визначеного пунктом 4 цього Порядку, та працевлаштування на них осіб на строк не менш як на 24 місяці.

Кошти мікрогранту в сумі 250 000 грн фактично були зараховані на рахунок ФОП Ліштван С.В. 22.08.2022, тобто після набрання 17.08.2022 чинності зазначеними змінами.

Постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 №1283, яка набрала чинності 19.11.2022, у регулювання строку створення робочих місць було внесено зміни, за якими обов`язковою умовою договору мікрогранту вважалося створення протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку, на відміну від попередньої редакції, яка розраховувала шестимісячний строк з дня укладення договору мікрогранту.

Отже, правове регулювання строку виконання обов`язку щодо створення робочих місць зазнавало послідовних змін: 1) до 17.08.2022 Порядок №738 не встановлював спеціального строку для створення таких робочих місць; 2) у редакції, чинній з 17.08.2022, відповідний обов`язок підлягав виконанню протягом шести місяців з дня укладення договору; 3) у редакції, чинній з 19.11.2022, початок перебігу шестимісячного строку був пов`язаний з днем зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку.

Відповідні зміни до форми договору про надання мікрогранту, затвердженої наказом Міністерства економіки України від 06.07.2022 №1969, були внесені наказом Міністерства економіки України від 19.01.2023 №447, який набрав чинності 14.02.2023. З урахуванням зазначених змін пункт 1 розділу V форми договору передбачав як обов`язкову умову договору створення протягом шести місяців з дня зарахування коштів на рахунок отримувача в уповноваженому банку робочих місць залежно від розміру мікрогранту, визначеного пунктом 4 Порядку №738, та працевлаштування на них осіб на строк не менш як 24 місяці. Таким чином, передбачене Порядком №738 з 19.11.2022 правило щодо обчислення шестимісячного строку з дня зарахування коштів на рахунок отримувача було відтворено у формі договору про надання мікрогранту з 14.02.2023.

В частині майнових наслідків невиконання обов`язкової умови нормативне та договірне регулювання також зазнало змін.

На момент приєднання ФОП Ліштван С.В. 28.07.2022 до договору про надання мікрогранту пункт 2 розділу VI форми договору передбачав, що у разі невиконання обов`язкової умови договору отримувач зобов`язаний повернути різницю між сумою отриманого мікрогранту та фактично сплаченими податками, зборами (обов`язковими платежами) і єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Надалі форма договору про надання мікрогранту зазнавала змін, зокрема згідно з наказом Міністерства економіки України від 19.01.2023 №447, та була викладена в редакції наказу Міністерства економіки України від 24.05.2023 №4021.

Наказом Міністерства економіки України від 23.11.2023 №17803, який набрав чинності 08.01.2024, до форми договору про надання мікрогранту внесено, зокрема, зміни до пункту 2 розділу VI договору, за якими у разі невиконання отримувачем обов`язкової умови, визначеної пунктом 1 розділу V договору, отримувач зобов`язаний повернути уповноваженому банку суму отриманого мікрогранту в повному обсязі.

Таким чином, передбачений пунктом 2 розділу VI договору правовий наслідок невиконання обов`язкової умови у вигляді повернення всієї суми отриманого мікрогранту, без її зменшення на суму фактично сплачених податків, зборів та єдиного внеску, встановлено з 08.01.2024 внаслідок набрання чинності змінами, внесеними наказом Міністерства економіки України від 23.11.2023 №17803.

Отже, при вирішенні цього спору підлягають розмежуванню три самостійні елементи правового регулювання: 1) кількість робочих місць, яку отримувач зобов`язався створити; 2) строк створення цих робочих місць; 3) майнові наслідки невиконання або несвоєчасного виконання відповідного обов`язку.

Щодо змісту та строку виконання зобов`язання зі створення робочих місць

Матеріалами справи підтверджено, що ФОП Ліштван С.В. подала заяву про приєднання до договору 28.07.2022.

У редакції договору, чинній на вказану дату, обов`язковою умовою було зазначено створення отримувачем передбаченої бізнес-планом кількості робочих місць протягом строку дії договору. Водночас договір не встановлював шестимісячного строку для створення таких робочих місць.

Так само первинна редакція пункту 20 Порядку №738, чинна на момент приєднання відповідача до Договору, передбачала обов`язкову умову щодо створення робочих місць залежно від розміру мікрогранту, проте не містила шестимісячного строку їх створення.

Шестимісячний строк був запроваджений 17.08.2022 після приєднання відповідача до договору на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 05.08.2022 №903. Надалі, після змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 15.11.2022 №1283, шестимісячний строк обчислювався з дня зарахування коштів на рахунок отримувача.

Відповідні зміни до форми договору були внесені наказом Міністерства економіки України від 19.01.2023 №447.

Отже, висновок суду першої інстанції про невиконання ФОП Ліштван С.В. обов`язкової умови мікрогранту у зв`язку з нестворенням двох робочих місць протягом шестимісячного строку з дня зарахування коштів ґрунтується на застосуванні до правовідносин сторін умов договору та положень Порядку №738 у редакціях, які набрали чинності після приєднання відповідача до договору.

Разом із тим зазначене саме по собі ще не означає, що шестимісячний строк узагалі не міг поширитися на подальше виконання укладеного сторонами договору.

Первісна редакція договору передбачала право Державного центру зайнятості змінювати його умови в односторонньому порядку шляхом розміщення нової редакції договору на офіційному вебсайті та покладала на отримувача обов`язок регулярно ознайомлюватися з такими редакціями.

Крім того, кошти мікрогранту в розмірі 250 000,00 грн фактично були зараховані на рахунок відповідача 22.08.2022, тобто вже після набрання чинності нормативними змінами, якими було встановлено шестимісячний строк створення робочих місць.

Конституційний Суд України у рішенні від 12.07.2019 №5-р(I)/2019 наголосив, що за змістом частини першої статті 58 Основного Закону України новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності. Якщо правовідносини тривалі і виникли до ухвалення акта законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування.

Таким чином, сам по собі факт виникнення договірних правовідносин 28.07.2022 не означає, що протягом усього строку їх існування вони мали регулюватися виключно редакцією Порядку №738, чинною на дату приєднання відповідача до договору.

З огляду на триваючий характер правовідносин, набрання 17.08.2022 чинності змінами до Порядку №738 до фактичного перерахування відповідачу бюджетних коштів, а також передбачений самим договором механізм його подальшої зміни колегія суддів відхиляє довід скаржника про те, що шестимісячний строк створення робочих місць за жодних обставин не міг застосовуватися до виконання нею умов мікрогранту.

При цьому таке застосування нового регулювання до подальшого виконання триваючого зобов`язання не є наданням нормативно-правовому акту зворотної дії, оскільки воно стосується поведінки отримувача після набрання відповідним регулюванням чинності.

Щодо виконання відповідачем умови про створення робочих місць

Матеріалами справи підтверджено, що кошти мікрогранту зараховані на рахунок ФОП Ліштван С.В. 22.08.2022.

Відповідач мала створити два робочі місця. Перша працівниця, Сидоренко Д.О., була працевлаштована 27.01.2023, друга працівниця, Бобир Н.О., була працевлаштована 14.06.2023.

Таким чином, у межах шестимісячного строку з дня зарахування коштів відповідач створила одне із двох передбачених робочих місць, тоді як друге було створено після його закінчення.

Ці обставини підтверджені актом перевірки від 18.10.2024 №696 та по суті сторонами не заперечуються. Цим же актом установлено, що кошти мікрогранту використані відповідачем за цільовим призначенням.

Отже, за стандартом вірогідності доказів матеріали справи підтверджують порушення відповідачем установленого строку створення другого робочого місця. Доказів, які б спростовували дати працевлаштування відповідних працівників або свідчили про створення другого робочого місця у межах шестимісячного строку, відповідачем не надано.

Водночас подальше працевлаштування другої особи, продовження господарської діяльності та цільове використання коштів не усуває факту недотримання строку працевлаштування двох працівників.

Щодо правових наслідків порушення та розміру коштів, які підлягають поверненню

На момент приєднання ФОП Ліштван С.В. до договору пункт 2 розділу VI останнього передбачав, що у разі невиконання обов`язкової умови отримувач повертає різницю між сумою отриманого мікрогранту та фактично сплаченими податками, зборами (обов`язковими платежами), єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Аналогічний механізм був передбачений пунктом 20 Порядку №738 у редакції, чинній на час виникнення правовідносин сторін.

Навіть якщо виходити з того, що внаслідок подальших змін нормативного регулювання та умов договору на відповідача поширювався обов`язок створити два робочі місця протягом шести місяців з дня зарахування коштів мікрогранту, з огляду на зарахування таких коштів на її рахунок 22.08.2022 відповідний шестимісячний строк сплив 22.02.2023.

Натомість правило про повернення мікрогранту в повному обсязі, на якому ґрунтується заявлена у цій справі сума позову, було включено до форми договору наказом Міністерства економіки України від 23.11.2023 №17803.

Таким чином, на дату спливу строку виконання відповідного обов`язку правові наслідки його невиконання були визначені, однак повернення мікрогранту в повному обсязі до таких не належало.

У цьому аспекті колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 19.05.2025 у справі №140/2936/24.

У зазначеній постанові, вирішуючи питання про правові наслідки нецільового використання коштів мікрогранту, Верховний Суд виходив із того, що обов`язок отримувача повернути кошти мікрогранту не є видом юридичної відповідальності (санкцією), а становить правовий наслідок невиконання отримувачем вимог Порядку №738 та договору про надання мікрогранту.

Водночас Верховний Суд зазначив про відсутність підстав для застосування положень нормативно-правового акта, яким змінено правове регулювання, до правовідносин, що виникли до його прийняття.

Хоча у справі №140/2936/24 підставою для повернення коштів було їх нецільове використання, тоді як у цій справі спір виник у зв`язку з невиконанням у встановлений строк умови щодо створення необхідної кількості робочих місць, наведений правовий підхід є застосовним mutatis mutandis в частині визначення правової природи обов`язку з повернення мікрогранту та нормативного регулювання, за яким мають визначатися обсяг і зміст такого обов`язку.

Те, що обов`язок з повернення коштів мікрогранту не є заходом юридичної відповідальності, саме по собі не дає підстав визначати його обсяг за нормативним регулюванням, яке набрало чинності після виникнення обставин, з якими законодавство та договір пов`язували виникнення такого обов`язку.

У спірних правовідносинах шестимісячний строк для створення двох робочих місць, якщо виходити із застосовності такого строку до відповідача, сплив 22.02.2023. На цю дату невиконання відповідної умови договору мало наслідком виникнення обов`язку повернути різницю між сумою отриманого мікрогранту та фактично сплаченими відповідно до Порядку №738 податками, зборами (обов`язковими платежами) і єдиним внеском. Правило про повернення мікрогранту в повному обсязі було запроваджене лише з 08.01.2024, тому його застосування до невиконання обов`язку, строк виконання якого сплив 22.02.2023, фактично означало б визначення майнових наслідків такого невиконання за правовим регулюванням, якого на момент його настання не існувало.

Передбачене договором право Державного центру зайнятості на односторонню зміну його умов цього висновку не спростовує.

Можливість зміни умов триваючого договору на майбутнє не означає можливості після спливу встановленого строку виконання зобов`язання змінити майновий наслідок уже допущеного порушення та збільшити обсяг обов`язку отримувача з повернення коштів.

Інше тлумачення означало б, що розмір уже виниклого майнового обов`язку однієї сторони залежав би від наступного одностороннього волевиявлення іншої сторони договору або від нормативних змін, прийнятих після юридичного факту, з яким пов`язується виникнення такого обов`язку.

Щодо розміру належного до повернення мікрогранту

Водночас незгода колегії суддів з висновком суду першої інстанції щодо розміру коштів мікрогранту, які підлягають поверненню, не виключає наявності у Київського міського центру зайнятості права вимагати їх повернення у належному розмірі.

Матеріалами справи підтверджено порушення відповідачем умови щодо створення другого робочого місця у встановлений строк. Водночас правові наслідки такого порушення підлягають визначенню відповідно до правового регулювання, чинного на момент виникнення обставин, з якими Порядок №738 та договір пов`язували виникнення обов`язку з повернення коштів мікрогранту. Станом на 22.02.2023, коли сплив шестимісячний строк для створення відповідних робочих місць, пункт 20 Порядку №738 передбачав у разі невиконання обов`язкової умови повернення різниці між сумою отриманого мікрогранту та фактично сплаченими податками, зборами (обов`язковими платежами) і єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Отже, розмір коштів, що підлягають поверненню, є складовою предмета доказування у цій справі. Саме на позивача, який заявив вимогу про стягнення з відповідача коштів мікрогранту в конкретному розмірі, покладається обов`язок довести не лише наявність передбачених Порядком №738 підстав для їх повернення, а й розмір відповідного грошового зобов`язання.

Передбачена пунктом 20 Порядку №738 сума, що підлягає поверненню, за своєю правовою природою є розрахунковою величиною, остаточний розмір якої залежить від суми фактично сплачених отримувачем платежів, що підлягають урахуванню відповідно до цієї норми. Тому заявлення вимоги про стягнення коштів покладає на позивача обов`язок надати суду розрахунок, який дає можливість встановити розмір належної до повернення різниці відповідно до передбаченого Порядком механізму її визначення.

З акта перевірки № 696 від 18.10.2024, складеного позивачем та долученого ним до матеріалів справи, вбачається, що за даними обміну з ДПС України станом на 01.10.2024 відповідачем сплачено податків, зборів та єдиного внеску на загальну суму 164567,41 грн, з яких 82095,47 грн становлять податки та збори (обов`язкові платежі), а 82471,94 грн - єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування.

Отже, зафіксована в акті сума 164567,41 грн відображає обсяг фактично сплачених відповідачем платежів станом на 01.10.2024. При цьому ані з акта перевірки, ані з інших матеріалів справи не вбачається, що саме ця дата є розрахунковою для визначення остаточного розміру коштів, що підлягають поверненню відповідно до пункту 20 Порядку №738. Зокрема, матеріали справи не дають можливості встановити, що саме станом на 01.10.2024 припинилося врахування фактично сплачених відповідачем податків, зборів та єдиного внеску для цілей визначення передбаченої цією нормою різниці.

Разом із тим позивач, звертаючись із позовом про стягнення 249729,75 грн, визначив свої вимоги виходячи з обов`язку відповідача повернути фактично використану суму мікрогранту в повному обсязі та не здійснював розрахунку належної до повернення різниці відповідно до тієї редакції пункту 20 Порядку №738, яка підлягає застосуванню до спірних правовідносин. Наявність в акті перевірки відомостей про сплату відповідачем станом на 01.10.2024 податків, зборів та єдиного внеску на загальну суму 164567,41 грн також не дає можливості встановити остаточний розмір відповідного грошового зобов`язання, оскільки матеріали справи не містять обґрунтування 01.10.2024 як дати, станом на яку має визначатися остаточна сума фактично сплачених платежів для цілей застосування пункту 20 Порядку №738. За таких обставин наявні у справі докази не дають можливості достовірно встановити іншу конкретну суму коштів, яка підлягала стягненню з відповідача за заявленими позивачем підставами.

Отже, встановлення підстав для застосування майнового наслідку невиконання обов`язкової умови договору саме по собі не є достатнім для задоволення позову, оскільки позивачем не обґрунтовано та не доведено розміру грошового зобов`язання відповідача, визначеного відповідно до застосовної редакції пункту 20 Порядку №738.

Інші доводи сторін

Колегія суддів враховує посилання позивача на судові рішення у справах №908/2144/24 та №922/3957/25, однак вони не спростовують наведених висновків.

У справі №908/2144/24 Господарський суд Запорізької області дійсно задовольнив позов про стягнення мікрогранту в повному обсязі за договором, укладеним у 2022 році. З матеріалів цієї справи вбачається, що отримувач також заперечував проти застосування пізнішого правила про повернення всієї суми, посилаючись на набрання відповідними змінами чинності лише у 2023 році.

Проте наведене судове рішення ухвалене 15.10.2024, тобто до постанови Верховного Суду від 19.05.2025 у справі №140/2936/24, а висновки судів першої та апеляційної інстанцій в інших справах не є правовими висновками Верховного Суду, які суд зобов`язаний враховувати відповідно до частини четвертої статті 236 ГПК України.

Так само у справі №922/3957/25 рішення Господарського суду Харківської області від 12.01.2026, залишене без змін постановою Східного апеляційного господарського суду від 02.04.2026, стосувалося повернення мікрогранту у зв`язку з невиконанням умов щодо створення робочих місць. Однак рішення апеляційного господарського суду в іншій справі не має характеру обов`язкового правового висновку Верховного Суду. Крім того, при застосуванні судової практики визначальними є не лише подібність предмета спору, а й зміст правовідносин та фактичні обставини справи.

Інші доводи сторін досліджені апеляційним судом і не наводяться у тексті цієї постанови, оскільки не покладаються в її основу та не впливають на висновки суду. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя і в силу ч. 4 ст. 11 ГПК України застосовується судом як джерело права, хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (п. 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04) від 10.02.2010).

9.3. Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

За результатами апеляційного перегляду колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про стягнення 249 729,75 грн, неправильно застосував норми матеріального права та не врахував необхідності визначення редакції нормативного регулювання і договірних умов, що підлягали застосуванню до спірних правовідносин з огляду на час їх виникнення.

Застосування до спірних правовідносин положень Порядку №738 та умов договору в редакціях, які набрали чинності після укладення між позивачем та відповідачем договору, без установлення правових підстав для поширення їх дії на відповідний період, призвело до помилкового висновку про наявність у відповідача обов`язку повернути позивачу всю заявлену суму.

Установлені під час апеляційного перегляду обставини у сукупності не підтверджують наявності передбачених законом та договором підстав для стягнення з відповідача 249729,75 грн.

Отже, доводи апеляційної скарги в цій частині знайшли своє підтвердження, а допущене судом першої інстанції неправильне застосування норм матеріального права відповідно до статті 277 ГПК України є підставою для скасування оскаржуваного рішення та ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позову.

Судові витрати

Відповідно до частини чотирнадцятої статті 129 ГПК України, якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з пунктом 2 частини першої статті 129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки за результатами апеляційного перегляду апеляційну скаргу ФОП Ліштван С.В. належить задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва скасувати та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позову, витрати скаржника зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги підлягають покладенню на позивача.

Як убачається з платіжної інструкції від 14.05.2026, скаржником за подання апеляційної скарги сплачено судовий збір у розмірі 4 495,14 грн. Зазначені витрати за результатами апеляційного перегляду підлягають стягненню з позивача на користь ФОП Ліштван С.В.

З огляду на викладене, керуючись ст. 129, 269, 275, 277, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Апеляційну скаргу Ліштван Світлани Валеріївни на рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 у справі №910/11548/25 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.02.2026 у справі № 910/11548/25 скасувати.

3. Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

4. Стягнути з Київського міського центру зайнятості (01033, м. Київ, вул. Жилянська, буд. 47 Б; ідентифікаційний код юридичної особи 03491091) на користь Ліштван Світлани Валеріївни ( АДРЕСА_1 ; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 ) 4 495 (чотири тисячі чотириста дев`яносто п`ять) грн 14 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

5. Видачу наказу на виконання цієї постанови доручити Господарському суду міста Києва.

6. Матеріали справи № 910/11548/25 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги на неї безпосередньо до Верховного Суду в порядку, визначеному статтями 286-291 ГПК України, протягом двадцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено та підписано 07.10.2026.

Головуючий суддя С.Є. Чаплян

Судді В.П. Іванов

Є.Ю. Пономаренко