Постанова від 04 жовтня 2026 р. у справі №910/2871/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" жовтня 2026 р. Справа № 910/2871/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Крижного О.М.

суддів: Іванова В.П.

Чапляна С.Є.

секретар судового засідання: Нагулко А.Л.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання

за матеріалами апеляційної скарги Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 (повний текст складений 06.07.2026)

у справі № 910/2871/26(суддя Павленко Є.В.)

за позовом Акціонерного товариства "Укртрансгаз"

до Державного підприємства "Укрконверс"

про зобов`язання вчинити дії та стягнення 1 751 202,07 грн

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог і рішення суду першої інстанції.

Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Державного підприємства "Укрконверс" та просить зобов`язати Державне підприємство "Укрконверс" в особі ліквідаційної комісії визнати та включити грошові вимоги позивача в розмірі 7 231 474,12 грн до проміжного ліквідаційного балансу; стягнути з Державного підприємства "Укрконверс" 1 751 202,07 грн, з яких: 434 881,59 грн - три проценти річних, 1 316 320,48 грн - інфляційні втрати.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 позов задоволено частково: стягнуто з Державного підприємства "Укрконверс" на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" 1 316 320 (один мільйон триста шістнадцять тисяч триста двадцять) грн 46 коп. інфляційних втрат, 434 485 (чотириста тридцять чотири тисячі чотириста вісімдесят п`ять) грн 16 коп. трьох процентів річних та 21 009 (двадцять одну тисячу дев`ять) грн 67 коп. судового збору; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Суд першої інстанції дійшов до висновку, що обраний позивачем спосіб захисту про зобов`язання ліквідаційної комісії Підприємства включити до проміжного ліквідаційного балансу вказану грошову вимогу не поновить його порушених прав кредитора й не матиме наслідком погашення заборгованості Підприємства в розмірі 7 231 474,12 грн, яка підтверджена рішенням Господарського суду міста Києва від 21 травня 2012 року в справі № 37/566 та перебуває на примусовому виконанні ВДВС у межах виконавчого провадження № 51458792, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення цієї позовної вимоги. У зв`язку з цим позов Товариства у цій частині є необґрунтованим, а відтак задоволенню не підлягає.

При цьому, судом першої інстанції враховано, що позивачем в господарській справі № 37/566 та стягувачем за наказом від 8 червня 2012 року про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21 травня 2012 року в справі № 37/566 зазначено саме Компанію в особі Філії, а не Товариство.

З відомостей з ЄДР щодо Філії (ідентифікаційний код 25698645) вбачається, що остання не була окремою юридичною особою, а мала статус відокремленого підрозділу Компанії (ідентифікаційний код 30019801).

У той же час, відповідно до статті 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філія не є юридичною особою. Вона наділяється майном юридичної особи, що її утворила, і діє на підставі затвердженого нею положення.

Суд першої інстанції дійшов висновку про те, що право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним рішенням суду належало саме Компанії (ідентифікаційний код 30019801), а не Філії.

За розрахунком суду першої інстанції обґрунтований розмір заявлених до стягнення компенсаційних виплат за належний період прострочення виконання грошового зобов`язання відповідачем складає 1 316 320,46 грн інфляційних втрат та 434 485,16 грн трьох процентів річних, тому позовна вимога підлягає задоволенню у вищезазначеному розмірі. У задоволенні вимоги позивача про стягнення з відповідача 0,02 грн інфляційних втрат та 396,43 грн трьох процентів річних слід відмовити в зв`язку з їх необґрунтованістю.

З огляду на зазначене, три проценти річних та інфляційні втрати не відносяться ні до неустойки, ні до збитків, суд першої інстанції дійшов до висновку, що до цих компенсаційних виплат не застосовуються положення статті 616 Цивільного кодексу України, на яку посилався відповідач у своєму відзиві на позовну заяву та запереченнях.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги.

Не погоджуючись із вказаним рішенням місцевого господарського суду, Акціонерне товариство "Укртрансгаз" звернулося до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про зобов`язання Державного підприємства "Укрконверс" в особі ліквідаційної комісії визнати та включити грошові вимоги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" в розмірі 7 231 474,12 грн до проміжного ліквідаційного балансу та ухвалити у цій частині нове рішення про задоволення позовної вимоги про зобов`язання Державного підприємства "Укрконверс" в особі ліквідаційної комісії визнати та включити грошові вимоги Акціонерного товариства "Укртрансгаз" в розмірі 7 231 474,12 грн до проміжного ліквідаційного балансу.

Узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу.

Апелянт зазначає, що суд першої інстанції суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання та включення грошових вимог до проміжного ліквідаційного балансу, врахував лише доводи та аргументи ДП "Укрконверс".

За доводами апелянта, оскаржуване рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання та включення грошових вимог до проміжного ліквідаційного балансу не відповідає зазначеним вище вимогам, що свідчить про те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення надав пріоритет саме доводам відповідача, не надавши при цьому відповідної (належної) правової оцінки, доказам (доводам) АТ "Укртрансгаз".

Апелянт вказує, що ліквідаційна комісія ДП "Укрконверс" ухилилась від отримання заяви з грошовими вимогами у відділені поштового зв`язку, тому вказана заява з грошовими вимогами була повернута за зворотною адресою та вручена АТ "Укртрансгаз".

За доводами апелянта, відмова в позові з підстав "обрання неефективного способу", без дослідження суті порушеного права та без перевірки інших аргументів сторони, чиє право порушено, перетворює гарантоване Конституцією України право на судовий захист на ілюзорне. Існування у суду першої інстанції сумнівів чи можливо захистити порушене право Позивача в обраний ним спосіб, не є вагомою причиною для того, щоб відмовляти у задоволені позовної вимоги.

На думку апелянта, позовна вимога про зобов`язання відповідача визнати та включити грошові вимоги до проміжного ліквідаційного балансу цілком відповідає названим критеріям і в змозі виправити стан, коли відповідач протиправно ухилився від виконання обов`язку, покладеного на нього статті 105 Цивільного кодексу України (розглянути грошові вимоги та включити їх у проміжний ліквідаційний баланс та про результати такого розгляду повідомити заявника), який кореспондує праву позивача звернутись до ліквідаційної комісії юридичної особи, що ліквідується, із такою вимогою (про визнання та включення грошових вимог до проміжного ліквідаційного балансу).

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Державне підприємство "Укрконверс" у відзиві на апеляційну скаргу заперечує проти задоволення апеляційної скарги, вважає, що висновок суду першої інстанції щодо неефективності обраного позивачем способу захисту відповідає статтям 15, 16, 105, 111, 112 Цивільного кодексу України, чинному порядку примусового виконання судових рішень та правовому висновку об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, сформульованому у постанові від 30.08.2024 у справі № 905/451/22. Доводи апеляційної скарги фактично спрямовані на відновлення правового підходу, від якого об`єднана палата Верховного Суду прямо відступила.

Позивач вказує, що посилання апелянта на частину першу статті 107 Цивільного кодексу України також не змінює цього висновку. Стаття 107 Цивільного кодексу України регламентує порядок припинення юридичної особи шляхом реорганізації - злиття, приєднання, поділу та перетворення. ДП "Укрконверс" перебуває у процедурі припинення шляхом ліквідації за рішенням уповноваженого органу, тому порядок задоволення вимог його кредиторів визначається насамперед статтями 110-112 Цивільного кодексу України.

На думку позивача, суд першої інстанції детально виклав позиції обох сторін, дослідив рішення у справі № 37/566, наказ від 08.06.2012, постанову про відкриття виконавчого провадження № 51458792, відомості про ліквідацію ДП "Укрконверс", заяву АТ "Укртрансгаз" до ліквідаційної комісії, документи щодо реорганізації ДК "Укртрансгаз", а також розрахунки інфляційних втрат і трьох процентів річних.

Також суд першої інстанції не прийняв низку заперечень відповідача. Зокрема, він визнав доведеним універсальне матеріальне правонаступництво АТ "Укртрансгаз" щодо прав та обов`язків ДК "Укртрансгаз", відхилив посилання відповідача на неналежність позивача в частині матеріального права вимоги, відхилив доводи щодо неврахування показників дефляції та частково задовольнив вимоги про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних після власної перевірки розрахунку. Такі процесуальні дії несумісні з твердженням про надання судом пріоритету лише позиції відповідача.

Позивач вказує, що відмова у конкретній вимозі внаслідок застосування правового висновку Верховного Суду не є порушенням принципу рівності сторін та не свідчить про необ`єктивну оцінку доказів. Крім того, питання про належність способу захисту є правовим, а не фактичним. Для його вирішення не вимагалося встановлювати додаткові факти понад ті, які суд уже встановив: існування присудженого боргу, чинного судового рішення та відкритого виконавчого провадження. Апеляційна скарга не вказує, який саме невстановлений доказовий факт міг би перетворити вимогу про включення до проміжного ліквідаційного балансу з неефективної на ефективну всупереч прямому висновку об`єднаної палати Верховного Суду.

Встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини, а також обставини, встановлені судом апеляційної інстанції, і визначені відповідно до них правовідносини.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 21 травня 2012 року в справі № 37/566 за позовом Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі Філії "Управління магістральних газопроводів «Харківтрансгаз" до Державного підприємства "Укрконверс" про стягнення 7 206 133,83 грн, яке набрало законної сили в установленому законом порядку, позовні вимоги були задоволені частково, стягнуто з Державного підприємства "Укрконверс" на користь Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі Філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансгаз" 4 797 473,53 грн основного боргу, 2 000 546,46 грн інфляційних втрат, 407 719,54 грн трьох процентів річних, 25 498,60 грн витрат на сплату державного мита та 235,99 грн витрат на сплату інформаційно-технічного забезпечення судового процесу.

Цим же рішенням суду встановлено, що між Державним підприємством "Укрконверс" (сторона 1) та Дочірньою компанією "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" в особі Філії "Управління магістральних газопроводів "Харківтрансга" було укладено угоду про новацію від 03.01.06. відповідно до пункту 1.1. якої сторони досягли згоди припинити визначені цією угодою первісні зобов`язання шляхом заміни їх новими зобов`язаннями, визначеними даною угодою.

Згідно з пунктом 1.2. угоди про новацію від 03.01.06 первісними зобов`язаннями, які припиняються шляхом зміни, є грошові зобов`язання сторони 1 перед стороною 2 на загальну суму 4 797 473,53 грн., а саме:

- зобов`язання сторони 1 з оплати стороні 2 фінансової компенсації в сумі 3 000 000,00 грн. за проведене відступлення права вимоги боргу відповідно до п. 2.4. договору № 24/11-04 від 14.05.04;

- зобов`язання сторони 1 з оплати стороні 2 фінансової компенсації в сумі 1 797 473,53 грн. за проведене відступлення права вимоги боргу відповідно до договору № 11-914 від 26.11.03.

Пунктом 1.3. угоди про новацію від 03.01.06 визначено, що новими зобов`язаннями, які змінюють первісні, є зобов`язання сторони 1 з передачі у власність стороні 2 житла (об`єкти) відповідно до укладеного між сторонами договору дольової участі № 1/02/2004 від 01.02.04, на загальну суму 4 797 473,53 грн., виходячи з умов зазначеного договору.

У відповідності до п. п. 1.4., 1.4.1. та 1.4.2. вищевказаної угоди, сторона 1 підтверджує, що право власності на об`єкти належить виключно стороні 1, об`єкти не знаходяться під арештом, у заставі, іпотеці, ніяким чином не обмежені в обігу. Згідно з п. 2.1. угоди про новацію від 03.01.06 р., сторона 1 зобов`язується виконати свої зобов`язання перед стороною 2 у термін до 30.12.07.

Відповідно до п. 2.2 угоди про новацію від 03.01.06 об`єкти передаються стороною 1 стороні 2 за актом приймання-передачі, який складається у письмовій формі і підписується повноважними представниками сторін.

Пунктами 2.3., 2.3.1. та 2.3.2. передбачено, що разом з передачею об`єктів сторона 1 передає стороні 2 документи, що засвідчують наявність у сторони 1 права власності на об`єкти, а саме: - свідоцтво на право власності на об`єкти або інші документи, що згідно з вимогами чинного законодавства України підтверджують право власності на об`єкти; - витяг з реєстру права власності на нерухоме майно щодо реєстрації об`єктів.

Також пунктами 2.4., 2.4.1. та 2.4.2. угоди про новацію від 03.01.06 визначено, що сторона 1 передає стороні 2, крім зазначених вище документів, наступні документи:

- документи, що підтверджують право особи, що підписала цю угоду про новацію, на відчуження таких об`єктів нерухомості (витяг із статуту, наказ про призначення тощо);

- технічний паспорт кожного об`єкта нерухомості з відміткою про інвентаризацію.

Згідно з пунктом 2.5. угоди про новацію від 03.01.06 обов`язки сторони 1 за цією угодою вважаються виконаними в повному обсязі з моменту переходу права власності на всі вказані об`єкти до сторони 2.

У відповідності до пункту 2.6. угоди про новацію від 03.01.06 у разі невиконання стороною 1 обов`язків з передачі житла у термін, вказаний у п. 2.1. цієї угоди, сторона 1 зобов`язується виконати обов`язки у грошовому еквіваленті, а саме: перерахувати на розрахунковий рахунок сторони 2 грошові кошти в сумі 4 797 473,53 грн. та сплатити пеню у розмірі облікової ставки НБУ за кожен день прострочення платежу, починаючи з 01.01.08.

Пунктом 3.2. угоди про новацію від 03.01.06 р. визначено, що ця угода набирає чинності з моменту і на суму виконання зобов`язань стороною 1 перед стороною 2 по передачі житла за договором № 1/02/2004 від 01.02.04 р. згідно з п. 1.3., і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань сторонами своїх зобов`язань.

Як зазначено в рішенні Господарського суду міста Києва від 21 травня 2012 року в справі № 37/566 відповідач свої зобов`язання за вказаною угодою не виконав, не передав житло у власність Компанії в особі Філії, не перерахував вказаному кредитору обумовлені угодою грошові кошти, у зв`язку з чим з Підприємства були стягнуті вищевказані суми.

08 червня 2012 року Господарським судом міста Києва було видано відповідний наказ на примусове виконання вищевказаного рішення. Копія зазначеного наказу міститься в матеріалах справи № 910/2871/26.

Згідно постанови Відділу примусового виконання рішень Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у місті Києві вбачається, що від 22 червня 2016 року було відкрито виконавче провадження № 51458792 з примусового виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21 травня 2012 року в справі № 37/566.

Відомості про закінчення вказаного виконавчого провадження в зв`язку з погашенням боржником спірної заборгованості в матеріалах справи відсутні. З інформації з Автоматизованої системи виконавчих проваджень вбачається, що вказане виконавче провадження на час розгляду судом даного спору зупинено.

З відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) щодо Підприємства вбачається, що останнє з 1 березня 2019 року перебуває в стані припинення за рішенням засновників (учасників) вказаної юридичної особи або уповноваженого ними органу щодо припинення юридичної особи в результаті її ліквідації (реєстраційний запис № 10741100018011658 від 1 березня 2019 року).

Матеріалами справи підтверджується, що Державне підприємство "Укрконверс" є юридичною особою, яка перебуває у стані припинення за рішенням її засновника. Отже, порядок ліквідації такої юридичної особи, а також порядок задоволення вимог її кредиторів встановлено приписами статті 112 Цивільного кодексу України.

10 лютого 2026 року позивач, як правонаступник Компанії, звернувся до Підприємства в особі його ліквідаційної комісії із заявою від 9 лютого2026 року № 1001ВИХ-26-745 про визнання Товариства кредитором Підприємства та задоволення його грошових вимог шляхом перерахування 8 912 869,44 грн у рахунок погашення спірної заборгованості протягом 30 днів на наведені у цій заяві банківські реквізити позивача.

Копія вказаної заяви з належними доказами її направлення відповідачу засобами поштового зв`язку міститься в матеріалах справи. Однак, ця заява була залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

Позивач просить зобов`язати ліквідаційну комісію Державного підприємства "Укрконверс" включити до проміжного ліквідаційного балансу грошову вимогу в розмірі 7 231 474,12 грн, підтверджену рішенням Господарського суду міста Києва від 21 травня 2012 року в справі № 37/566, що перебуває на примусовому виконанні Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у межах виконавчого провадження № 51458792; стягнути з Державного підприємства "Укрконверс" 1 751 202,07 грн, з яких: 434 881,59 грн - три проценти річних, 1 316 320,48 грн - інфляційні втрати.

Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився / не погодився з висновками суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції, що обраний позивачем спосіб захисту про зобов`язання ліквідаційної комісії Державного підприємства "Укрконверс" включити до проміжного ліквідаційного балансу грошову вимогу в розмірі 7 231 474,12 грн не поновить його порушених прав кредитора й не матиме наслідком погашення заборгованості Підприємства в розмірі 7 231 474,12 грн, яка підтверджена рішенням Господарського суду міста Києва від 21 травня 2012 року в справі № 37/566 та перебуває на примусовому виконанні ВДВС у межах виконавчого провадження № 51458792.

Матеріалами справи підтверджується, що Державне підприємство "Укрконверс" є юридичною особою, яка перебуває у стані припинення за рішенням її засновника. Отже, порядок ліквідації такої юридичної особи, а також порядок задоволення вимог її кредиторів встановлено приписами статті 112 Цивільного кодексу України.

Норма частини 1 статті 112 Цивільного кодексу України стосується ліквідації виключно платоспроможної юридичної особи, має на меті врегулювати черговість добровільного задоволення боржником тих вимог кредиторів, які визнані ним самостійно, і не регулює задоволення вимог кредиторів за судовими рішеннями, які підлягають примусовому виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30 серпня 2024 року в справі № 905/451/22.

Верховний Суд у пунктах 63-64 постанови від 30 серпня 2024 року в справі № 905/451/22 дійшов висновку про те, що: "позовна вимога про стягнення грошових коштів з боржника - юридичної особи, яка перебуває у стані припинення, відповідає способу захисту, встановленому законом (примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 20 ГК України)), і цей спосіб захисту є ефективним. Об`єднана палата також звертає увагу на те, що позовна вимога про зобов`язання включити грошові вимоги до проміжного ліквідаційного балансу є неефективною. По-перше, виконання судового рішення про задоволення такої вимоги залежить виключно від волі відповідача. По-друге, навіть виконання такого судового рішення, тобто включення вимоги кредитора до проміжного ліквідаційного балансу юридичної особи, само по собі не гарантує сплати боргу юридичною особою, бо така сплата теж залежить виключно від волі боржника. По-третє, учасники юридичної особи, до проміжного ліквідаційного балансу якої на виконання судового рішення включені грошові вимоги кредитора, або відповідний орган юридичної особи чи відповідний державний орган можуть прийняти рішення про відміну рішення про припинення юридичної особи (частина 11 статті 17, пункт 7 частини 1 статті 251 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"), внаслідок чого внесення вимоги кредитора до проміжного ліквідаційного балансу юридичної особи втратить будь-яке значення. У цьому випадку кредитору доведеться повторно звертатись до суду, але вже з вимогою про стягнення грошової суми".

Апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у частині зобов`язання ліквідаційної комісії Державного підприємства "Укрконверс" включити до проміжного ліквідаційного балансу грошові вимоги позивача в розмірі 7 231 474,12 грн.

При цьому, судом першої інстанції правильно враховано, що позивачем в господарській справі № 37/566 та стягувачем за наказом від 8 червня 2012 року про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21 травня 2012 року в справі № 37/566 зазначено саме Компанію в особі Філії, а не Товариство.

З відомостей з ЄДР щодо Філії (ідентифікаційний код 25698645) вбачається, що остання не була окремою юридичною особою, а мала статус відокремленого підрозділу Компанії (ідентифікаційний код 30019801).

У той же час, відповідно до статті 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філія не є юридичною особою. Вона наділяється майном юридичної особи, що її утворила, і діє на підставі затвердженого нею положення.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним рішенням суду належало саме Компанії (ідентифікаційний код 30019801), а не Філії.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 стягнуто з Державного підприємства "Укрконверс" на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" 1 316 320 (один мільйон триста шістнадцять тисяч триста двадцять) грн 46 коп. інфляційних втрат, 434 485 (чотириста тридцять чотири тисячі чотириста вісімдесят п`ять) грн 16 коп. трьох процентів річних.

Враховуючи, що апеляційна скарга не містить вимог щодо оскарження рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Державного підприємства "Укрконверс" на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" 1 316 320,46 грн. інфляційних втрат, 434 485,16 грн трьох процентів річних апеляційним господарським судом рішення суду першої інстанції в цій частині не переглядається.

Мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

Апеляційний господарський суд не погоджується із доводами апелянта, що суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання та включення грошових вимог до проміжного ліквідаційного балансу, врахував лише доводи та аргументи ДП "Укрконверс"; рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про визнання та включення грошових вимог до проміжного ліквідаційного балансу не відповідає зазначеним вище вимогам, що свідчить про те, що суд першої інстанції при ухваленні рішення надав пріоритет саме доводам відповідача, не надавши при цьому відповідної (належної) правової оцінки, доказам (доводам) АТ "Укртрансгаз".

Так, судом першої інстанції надано оцінку позиції обох сторін, рішенню у справі № 37/566, наказу від 08.06.2012, постанові про відкриття виконавчого провадження № 51458792, відомостям про ліквідацію ДП "Укрконверс", заяви АТ "Укртрансгаз" до ліквідаційної комісії, документи щодо реорганізації ДК "Укртрансгаз", а також розрахункам інфляційних втрат і трьох процентів річних.

Як правильно зауважив відповідач у відзиві на апеляційну скаргу, судом першої інстанції не прийнято деякі заперечень відповідача, зокрема, визнано доведеним універсальне матеріальне правонаступництво АТ "Укртрансгаз" щодо прав та обов`язків ДК "Укртрансгаз", відхилені посилання відповідача на неналежність позивача в частині матеріального права вимоги, відхилені доводи щодо неврахування показників дефляції та частково задоволено вимоги про стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних після власної перевірки розрахунку.

Щодо доводів апелянта про те, що відмова в позові з підстав "обрання неефективного способу", без дослідження суті порушеного права та без перевірки інших аргументів сторони, чиє право порушено, перетворює гарантоване Конституцією України право на судовий захист на ілюзорне. Існування у суду першої інстанції сумнівів чи можливо захистити порушене право Позивача в обраний ним спосіб, не є вагомою причиною для того, щоб відмовляти у задоволені позовної вимоги, апеляційний господарський суд вказує таке.

Матеріалами справи підтверджується, що Державне підприємство "Укрконверс" є юридичною особою, яка перебуває у стані припинення за рішенням її засновника. Отже, порядок ліквідації такої юридичної особи, а також порядок задоволення вимог її кредиторів встановлено приписами статті 112 Цивільного кодексу України.

Положення частини 5 статті 112 Цивільного кодексу України щодо погашення вимог, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, застосовуються лише до вимог, які заявлені після спливу строку, встановленого для їх пред`явлення. До вимог, які заявлені вчасно, та вимог, які підлягають примусовому задоволенню на підставі судового рішення, правила про погашення вимог не застосовуються. Якщо у процедурі ліквідації юридичної особи з`ясується, що майна юридичної особи недостатньо для задоволення всіх вимог кредиторів, боржник зобов`язаний звернутися до суду із заявою про порушення справи про банкрутство відповідно до частини третьої статті 110 Цивільного кодексу України.

Виходячи з викладеного, статтю 112 Цивільного кодексу України не можна тлумачити так, що вона забороняє примусове виконання судового рішення, ухваленого щодо боржника - юридичної особи, яка перебуває у стані припинення. Такого регулювання стаття 112 Цивільного кодексу України не містить.

Натомість черговість, передбачена статтею 112 Цивільного кодексу України, спрямована на те, щоб у разі виявлення під час добровільного задоволення боржником самостійно визнаних ним вимог ознак неплатоспроможності і подальшого порушення справи про банкрутство ризик незадоволення таких вимог був мінімальним саме для перших черг кредиторів, визначених цією статтею. Адже вимоги, визнані боржником самостійно, можуть бути необґрунтованими, що і перевіряється судом в межах справи про банкрутство. Водночас це не стосується вимог кредиторів за судовим рішенням у процедурі добровільної ліквідації, бо обґрунтованість цих вимог вже встановлена судом і не може ставитись боржником під сумнів в межах зазначеної процедури. Тому доти, доки ознаки неплатоспроможності боржника - юридичної особи не встановлені, такі кредитори мають отримувати задоволення своїх вимог в загальному порядку у виконавчому провадженні. Але як тільки ознаки неплатоспроможності виявлені (наприклад, внаслідок добровільного визнання боржником нових вимог або стягнення грошових коштів судом на користь нових кредиторів), ліквідатор має звернутись до суду для порушення справи про банкрутство; тоді виконання судових рішень здійснюється в межах такої справи і в іншій черговості, ніж встановлена у статті 112 Цивільного кодексу України, а саме в черговості, встановленій статтею 64 Кодексу України з процедур банкрутства.

Позовна вимога про стягнення грошових коштів з боржника - юридичної особи, яка перебуває у стані припинення, відповідає способу захисту, встановленому законом (примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 20 ГК України)), і цей спосіб захисту є ефективним. Об`єднана палата також звертає увагу на те, що позовна вимога про зобов`язання включити грошові вимоги до проміжного ліквідаційного балансу є неефективною. По-перше, виконання судового рішення про задоволення такої вимоги залежить виключно від волі відповідача. По-друге, навіть виконання такого судового рішення, тобто включення вимоги кредитора до проміжного ліквідаційного балансу юридичної особи, само по собі не гарантує сплати боргу юридичною особою, бо така сплата теж залежить виключно від волі боржника. По-третє, учасники юридичної особи, до проміжного ліквідаційного балансу якої на виконання судового рішення включені грошові вимоги кредитора, або відповідний орган юридичної особи чи відповідний державний орган можуть прийняти рішення про відміну рішення про припинення юридичної особи (частина 11 статті 17, пункт 7 частини 1 статті 251 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"), внаслідок чого внесення вимоги кредитора до проміжного ліквідаційного балансу юридичної особи втратить будь-яке значення. У цьому випадку кредитору доведеться повторно звертатись до суду, але вже з вимогою про стягнення грошової суми.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30 серпня 2024 року в справі № 905/451/22.

Апеляційний господарський суд погоджується із висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову у частині зобов`язання ліквідаційної комісії Державного підприємства "Укрконверс" включити до проміжного ліквідаційного балансу грошові вимоги позивача в розмірі 7 231 474,12 грн.

Чи були і ким порушені, невизнані або оспорені права чи інтереси, за захистом яких особа звернулася до суду.

Суд констатує право сторони на звернення до суду із апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції. У межах розгляду апеляційної скарги встановлено, що права позивача порушені не були.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.

Частинами 1 та 2 статті 509 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, у якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За частиною 1 статті 104 Цивільного кодексу України юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Статтею 105 Цивільного кодексу України встановлено, що учасники юридичної особи, суд або орган, який прийняв рішення про припинення юридичної особи, зобов`язані протягом трьох робочих днів з дати прийняття рішення письмово повідомити орган, що здійснює державну реєстрацію. Учасники юридичної особи, суд або орган, що прийняв рішення про припинення юридичної особи, відповідно до цього Кодексу призначають комісію з припинення юридичної особи (комісію з реорганізації, ліквідаційну комісію), голову комісії або ліквідатора та встановлюють порядок і строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється. До комісії з припинення юридичної особи (комісії з реорганізації, ліквідаційної комісії) або ліквідатора з моменту призначення переходять повноваження щодо управління справами юридичної особи. Голова комісії, її члени або ліквідатор юридичної особи представляють її у відносинах з третіми особами та виступають у суді від імені юридичної особи, яка припиняється. Строк заявлення кредиторами своїх вимог до юридичної особи, що припиняється, не може становити менше двох і більше шести місяців з дня оприлюднення повідомлення про рішення щодо припинення юридичної особи. Кожна окрема вимога кредитора, зокрема щодо сплати податків, зборів, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, страхових коштів до Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, розглядається, після чого приймається відповідне рішення, яке надсилається кредитору не пізніше тридцяти днів з дня отримання юридичною особою, що припиняється, відповідної вимоги кредитора.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 110 Цивільного кодексу України юридична особа ліквідується за рішенням її учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, у тому числі у зв`язку із закінченням строку, на який було створено юридичну особу, досягненням мети, для якої її створено, а також в інших випадках, передбачених установчими документами.

Згідно з частинами 1, 8, 9 статті 111 Цивільного кодексу України з дати внесення до ЄДР запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи, суду або уповноваженого ними органу щодо ліквідації юридичної особи ліквідаційна комісія (ліквідатор) зобов`язана вжити всіх необхідних заходів щодо стягнення дебіторської заборгованості юридичної особи, що ліквідується, та письмово повідомити кожного з боржників про припинення юридичної особи в установлені цим Кодексом строки. Ліквідаційна комісія (ліквідатор) після закінчення строку для пред`явлення вимог кредиторами складає проміжний ліквідаційний баланс, що включає відомості про склад майна юридичної особи, яка ліквідується, перелік пред`явлених кредиторами вимог і результат їх розгляду. Проміжний ліквідаційний баланс затверджується учасниками юридичної особи, судом або органом, що прийняв рішення про ліквідацію юридичної особи. Виплата грошових сум кредиторам юридичної особи, що ліквідується, у тому числі за податками, зборами, єдиним внеском на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та іншими коштами, що належить сплатити до державного або місцевого бюджету, Пенсійного фонду України, фондів соціального страхування, провадиться у порядку черговості, встановленому статтею 112 цього Кодексу.

За статтею 112 Цивільного кодексу України у разі ліквідації платоспроможної юридичної особи, вимоги її кредиторів задовольняються у такій черговості: у першу чергу задовольняються вимоги щодо відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, та вимоги кредиторів, забезпечені заставою чи іншим способом; у другу чергу задовольняються вимоги працівників, пов`язані з трудовими відносинами, вимоги автора про плату за використання результату його інтелектуальної, творчої діяльності; у третю чергу задовольняються вимоги щодо податків, зборів (обов`язкових платежів); у четверту чергу задовольняються всі інші вимоги. Вимоги однієї черги задовольняються пропорційно сумі вимог, що належать кожному кредитору цієї черги. Черговість задоволення вимог кредиторів за договорами страхування визначається законом. У разі відмови ліквідаційної комісії у задоволенні вимог кредитора або ухилення від їх розгляду кредитор має право протягом місяця з дати, коли він дізнався або мав дізнатися про таку відмову звернутися до суду із позовом до ліквідаційної комісії. За рішенням суду вимоги кредитора можуть бути задоволені за рахунок майна, що залишилося після ліквідації юридичної особи. Вимоги кредитора, заявлені після спливу строку, встановленого ліквідаційною комісією для їх пред`явлення, задовольняються з майна юридичної особи, яку ліквідовують, що залишилося після задоволення вимог кредиторів, заявлених своєчасно. Вимоги кредиторів, які не визнані ліквідаційною комісією, якщо кредитор у місячний строк після одержання повідомлення про повну або часткову відмову у визнанні його вимог не звертався до суду з позовом, вимоги, у задоволенні яких за рішенням суду кредиторові відмовлено, а також вимоги, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, вважаються погашеними.

Матеріалами справи підтверджується, що Державне підприємство "Укрконверс" є юридичною особою, яка перебуває у стані припинення за рішенням її засновника. Отже, порядок ліквідації такої юридичної особи, а також порядок задоволення вимог її кредиторів встановлено приписами статті 112 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна сторона має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 Цивільного кодексу України. Під порушенням розуміється такий стан суб`єктивного права, за яким воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права, пов`язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Ці право чи інтерес суд має захистити у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови Великої Палати Верховного Суду: від 5 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 4 червня 2019 року в справі № 916/3156/17, від 13 жовтня 2020 року в справі № 369/10789/14-ц, від 26 січня 2021 року в справі № 522/1528/15-ц, від 16 лютого 2021 року в справі № 910/2861/18, від 15 червня 2021 року в справі № 922/2416/17, від 22 червня 2021 року в справі № 334/3161/17, від 22 червня 2021 року в справі № 200/606/18, від 29 червня 2021 року в справі № 916/964/19).

У той же час, норми статті 112 Цивільного кодексу України не встановлюють такого способу захисту прав кредитора, як зобов`язання включення до проміжного ліквідаційного балансу боржника кредиторських вимог. Натомість статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що способом захисту цивільних прав та інтересів може бути, зокрема, примусове виконання обов`язку в натурі.

Предметом спору, зокрема, є зобов`язання ліквідаційну комісію Державного підприємства "Укрконверс" включити до проміжного ліквідаційного балансу грошову вимогу в розмірі 7 231 474,12 грн, підтверджену рішенням Господарського суду міста Києва від 21 травня 2012 року в справі № 37/566, що перебуває на примусовому виконанні Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у межах виконавчого провадження № 51458792.

У той же час, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства (частина 1 статті 14 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 2 статті 14 Цивільного кодексу України особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Як вже зазначалося судом, норма частини 1 статті 112 Цивільного кодексу України стосується ліквідації виключно платоспроможної юридичної особи, має на меті врегулювати черговість добровільного задоволення боржником тих вимог кредиторів, які визнані ним самостійно, і не регулює задоволення вимог кредиторів за судовими рішеннями, які підлягають примусовому виконанню.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду в складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 30 серпня 2024 року в справі № 905/451/22.

У цій же постанові Верховний Суд зазначив про те, що: "положення частини 5 статті 112 Цивільного кодексу України щодо погашення вимог, які не задоволені через відсутність майна юридичної особи, що ліквідується, застосовуються лише до вимог, які заявлені після спливу строку, встановленого для їх пред`явлення. До вимог, які заявлені вчасно, та вимог, які підлягають примусовому задоволенню на підставі судового рішення, правила про погашення вимог не застосовуються. Якщо у процедурі ліквідації юридичної особи з`ясується, що майна юридичної особи недостатньо для задоволення всіх вимог кредиторів, боржник зобов`язаний звернутися до суду із заявою про порушення справи про банкрутство відповідно до частини третьої статті 110 Цивільного кодексу України. Виходячи з викладеного, статтю 112 Цивільного кодексу України не можна тлумачити так, що вона забороняє примусове виконання судового рішення, ухваленого щодо боржника - юридичної особи, яка перебуває у стані припинення. Такого регулювання стаття 112 Цивільного кодексу України не містить. Натомість черговість, передбачена статтею 112 Цивільного кодексу України, спрямована на те, щоб у разі виявлення під час добровільного задоволення боржником самостійно визнаних ним вимог ознак неплатоспроможності і подальшого порушення справи про банкрутство ризик незадоволення таких вимог був мінімальним саме для перших черг кредиторів, визначених цією статтею. Адже вимоги, визнані боржником самостійно, можуть бути необґрунтованими, що і перевіряється судом в межах справи про банкрутство. Водночас це не стосується вимог кредиторів за судовим рішенням у процедурі добровільної ліквідації, бо обґрунтованість цих вимог вже встановлена судом і не може ставитись боржником під сумнів в межах зазначеної процедури. Тому доти, доки ознаки неплатоспроможності боржника - юридичної особи не встановлені, такі кредитори мають отримувати задоволення своїх вимог в загальному порядку у виконавчому провадженні. Але як тільки ознаки неплатоспроможності виявлені (наприклад, внаслідок добровільного визнання боржником нових вимог або стягнення грошових коштів судом на користь нових кредиторів), ліквідатор має звернутись до суду для порушення справи про банкрутство; тоді виконання судових рішень здійснюється в межах такої справи і в іншій черговості, ніж встановлена у статті 112 Цивільного кодексу України, а саме в черговості, встановленій статтею 64 Кодексу України з процедур банкрутства".

При цьому, положеннями Закону України "Про виконавче провадження" не передбачено такої підстави для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання, як перебування боржника у стані ліквідації. Закон не визнає таку обставину ані підставою для закінчення виконавчого провадження, ані підставою для його зупинення.

Отже, знаходження юридичної особи - боржника у стані припинення жодним чином не впливає ні на можливість відкриття виконавчого провадження, ні на примусове виконання судового рішення щодо цього боржника у процедурі виконавчого провадження, зокрема, не тягне закінчення виконавчого провадження й не є підставою для його зупинення.

Враховуючи вищевикладене, Верховний Суд у пунктах 63-64 постанови від 30 серпня 2024 року в справі № 905/451/22 дійшов висновку про те, що: "позовна вимога про стягнення грошових коштів з боржника - юридичної особи, яка перебуває у стані припинення, відповідає способу захисту, встановленому законом (примусове виконання обов`язку в натурі (пункт 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України, частина 2 статті 20 ГК України)), і цей спосіб захисту є ефективним. Об`єднана палата також звертає увагу на те, що позовна вимога про зобов`язання включити грошові вимоги до проміжного ліквідаційного балансу є неефективною. По-перше, виконання судового рішення про задоволення такої вимоги залежить виключно від волі відповідача. По-друге, навіть виконання такого судового рішення, тобто включення вимоги кредитора до проміжного ліквідаційного балансу юридичної особи, само по собі не гарантує сплати боргу юридичною особою, бо така сплата теж залежить виключно від волі боржника. По-третє, учасники юридичної особи, до проміжного ліквідаційного балансу якої на виконання судового рішення включені грошові вимоги кредитора, або відповідний орган юридичної особи чи відповідний державний орган можуть прийняти рішення про відміну рішення про припинення юридичної особи (частина 11 статті 17, пункт 7 частини 1 статті 251 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань"), внаслідок чого внесення вимоги кредитора до проміжного ліквідаційного балансу юридичної особи втратить будь-яке значення. У цьому випадку кредитору доведеться повторно звертатись до суду, але вже з вимогою про стягнення грошової суми".

Позивачем в господарській справі № 37/566 та стягувачем за наказом від 8 червня 2012 року про примусове виконання рішення Господарського суду міста Києва від 21 травня 2012 року в справі № 37/566 зазначено саме Компанію в особі Філії, а не Товариство.

З відомостей з ЄДР щодо Філії (ідентифікаційний код 25698645) вбачається, що остання не була окремою юридичною особою, а мала статус відокремленого підрозділу Компанії (ідентифікаційний код 30019801).

У той же час, відповідно до статті 95 Цивільного кодексу України філією є відокремлений підрозділ юридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій. Філія не є юридичною особою. Вона наділяється майном юридичної особи, що її утворила, і діє на підставі затвердженого нею положення.

У зв`язку з цим суд дійшов висновку про те, що право грошової вимоги до відповідача за вищевказаним рішенням суду належало саме Компанії (ідентифікаційний код 30019801), а не Філії, як помилково зазначав відповідач у своєму відзиві.

Частинами 1, 5 статті 104 Цивільного кодексу України передбачено, що юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Відповідно до статті 106 Цивільного кодексу України злиття, приєднання, поділ та перетворення юридичної особи здійснюються за рішенням його учасників або органу юридичної особи, уповноваженого на це установчими документами, а у випадках, передбачених законом, - за рішенням суду або відповідних органів державної влади. Законом може бути передбачено одержання згоди відповідних органів державної влади на припинення юридичної особи шляхом злиття або приєднання.

Частиною 6 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" передбачено, що у разі перетворення юридичних осіб здійснюється державна реєстрація припинення юридичної особи, що припиняється у результаті перетворення, та державна реєстрація новоутвореної юридичної особи. Перетворення вважається завершеним з дати державної реєстрації новоутвореної юридичної особи.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України "Про реорганізацію дочірніх компаній Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 13 червня 2012 року № 360-р було реорганізувати Компанію шляхом її перетворення в публічне акціонерне товариство "Укртрансгаз".

На виконання вказаного розпорядження та наказу Міністерства енергетики та вугільної промисловості України "Про реорганізацію Дочірньої компанії "Укртрансгаз" Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" від 18 липня 2012 року № 530 було припинено діяльність Компанії внаслідок її реорганізації шляхом перетворення в ПАТ "Укртрансгаз" (ідентифікаційний код 30019801).

Відповідно до пункту 1.2 статуту ПАТ "Укртрансгаз" останнє є правонаступником усіх майнових і немайнових прав та обов`язків Компанії.

За інформацією, наявною в ЄДР, ПАТ "Укртрансгаз" (ідентифікаційний код 30019801) є правонаступником Компанії, дата державної реєстрації ПАТ "Укртрансгаз" - 27 грудня 2012 року. З Реєстру також вбачається, що 27 грудня 2012 року до нього був внесений запис № 10701120093004874 про припинення Компанії. 21 травня 2018 року ПАТ "Укртрансгаз" змінило своє найменування на АТ "Укртрансгаз".

Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок правонаступництва.

За статтею 514 Цивільного кодексу України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, Товариство є правонаступником усіх прав та обов`язків Компанії, у тому числі й права грошової вимоги до Підприємства за рішенням Господарського суду міста Києва від 21 травня 2012 року в справі № 37/566, а також похідних від нього матеріальних прав та обов`язків. Зазначене спростовує посилання відповідача на неналежність позивача у даній справі та відсутність у Товариства права вимоги до Підприємства про стягнення нарахованих на підставі статті 625 ЦК України компенсаційних виплат.

У той же час, факт універсального правонаступництва Товариства щодо усіх прав та обов`язків Компанії не має наслідком автоматичного процесуального правонаступництва Товариства щодо процесуальних прав і обов`язків позивача у справі № 37/566 та стягувача у виконавчому провадженні № 51458792.

Процесуальне правонаступництво - це перехід процесуальних прав та обов`язків від однієї особи до іншої. Виникнення процесуального правонаступництва безпосередньо пов`язане з переходом матеріальних прав між такими особами. Заміна сторони правонаступником відбувається, як правило, у випадках зміни суб`єкта права або обов`язку у правовідношенні, коли новий суб`єкт права (позивач, відповідач або третя особа) повністю або частково приймає на себе права чи обов`язки попередника. Для настання процесуального правонаступництва необхідно встановити факт переходу до особи матеріальних прав попередника. У кожному конкретному випадку для вирішення питання про можливість правонаступництва господарському суду необхідно досліджувати відповідні фактичні обставини, передбачені нормами матеріального права.

У той же час, питання про заміну сторони її правонаступником вирішується виключно судом у порядку, передбаченому статтями 52 Господарського процесуального кодексу України. Під час виконавчого провадження заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі частин 1-3, 5 статті 334 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду в складі Касаційного господарського суду: від 13 квітня 2021 року в справі № 910/11702/18, від 6 грудня 2022 року в справі № 917/436/21.

Відповідно до частини 1 статті 52 Господарського процесуального кодексу України, у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов`язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.

Про заміну учасника справи його правонаступником суд постановляє ухвалу (частина 3 статті 52 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 15 Закону України "Про виконавче провадження" сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення. Уразі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

За змістом статті 334 Господарського процесуального кодексу України питання про заміну сторони виконавчого провадження її правонаступником також вирішується відповідною ухвалою суду.

Однак докази заміни позивача у справі № 37/566 та стягувача у виконавчому провадженні № 51458792 у передбаченому чинним законодавством порядку в матеріалах справи відсутні.

У той же час Товариство не позбавлене права та можливості реалізувати задоволення своїх майнових вимог до Підприємства про стягнення заборгованості в розмірі 7 231 474,12 грн після вчинення ним відповідних процесуальних дій у порядку статей 52, 334 Господарського процесуального кодексу України в господарській справі № 37/566, у межах якої й була стягнута спірна сума, та вирішити питання про поновлення зупиненого виконавчого провадження № 51458792.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 стягнуто з Державного підприємства "Укрконверс" на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" 1 316 320 (один мільйон триста шістнадцять тисяч триста двадцять) грн 46 коп. інфляційних втрат, 434 485 (чотириста тридцять чотири тисячі чотириста вісімдесят п`ять) грн 16 коп. трьох процентів річних.

Враховуючи, що апеляційна скарга не містить вимог щодо оскарження рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Державного підприємства "Укрконверс" на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" 1 316 320,46 грн. інфляційних втрат, 434 485,16грн трьох процентів річних апеляційним господарським судом рішення суду першої інстанції в цій частині не переглядається.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (статті 76-79 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії", № 37801/97 від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії", №49684/99 від 27 вересня 2001 року).

Апеляційний господарський суд дійшов до висновку, що місцевий господарський суд дійшов правильного висновку, що обраний позивачем спосіб захисту про зобов`язання ліквідаційної комісії Підприємства включити до проміжного ліквідаційного балансу вказану грошову вимогу не поновить його порушених прав кредитора й не матиме наслідком погашення заборгованості Підприємства в розмірі 7 231 474,12 грн, яка підтверджена рішенням Господарського суду міста Києва від 21 травня 2012 року в справі № 37/566 та перебуває на примусовому виконанні ВДВС у межах виконавчого провадження № 51458792.

Апеляційний господарський суд вважає правильним висновок місцевого господарського суду про відмову у задоволенні позову у частині зобов`язання ліквідаційної комісії Державного підприємства "Укрконверс" включити до проміжного ліквідаційного балансу грошові вимоги позивача в розмірі 7 231 474,12 грн.

Враховуючи, що апеляційна скарга не містить вимог щодо оскарження рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення з Державного підприємства "Укрконверс" на користь Акціонерного товариства "Укртрансгаз" 1 316 320,46 грн. інфляційних втрат, 434 485,16грн трьох процентів річних апеляційним господарським судом рішення суду першої інстанції в цій частині не переглядається.

Відповідно до частини 1 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи встановлені вище обставини справи, зазначені положення законодавства, апеляційний господарський суд відхиляє доводи апелянта, наведені в обґрунтування апеляційної скарги.

Таким чином, апеляційний господарський суд вбачає підстави, передбачені статтею 276 Господарського процесуального кодексу України, для залишення рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційної скарги - без задоволення.

Судові витрати

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на апелянта.

На підставі викладеного, керуючись статтями 129, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Укртрансгаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.06.2026 - залишити без змін.

3.Судовий збір, сплачений Акціонерним товариством "Укртрансгаз" за подання апеляційної скарги, покласти на Акціонерне товариство "Укртрансгаз".

4. Матеріали справи повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287 - 291 ГПК України.

Повна постанова складена 07.10.2026.

Головуючий суддя О.М. Крижний

Судді В.П. Іванов

С.Є. Чаплян