Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №910/5383/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2026 р. Справа№ 910/5383/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Спаських Н.М.

суддів: Сибіги О.М.

Яценко О.В.

при секретарі судового засідання: Кузьменко А.М.

за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання від 06.10.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу від 19.08.2026 Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоматизована технологія Компані ЛТД"

на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2026 (повне рішення складено 04.08.2026.)

у справі № 910/5383/26 (суддя Турчин С.О.)

за позовом Акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "Світло шахтаря"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоматизована технологія Компані ЛТД"

про стягнення 37 826,50 грн,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст і підстави позовних вимог.

У травні 2026 року Акціонерне товариство "Харківський машинобудівний завод "Світло шахтаря" (далі - АТ "Харківський машинобудівний завод "Світло шахтаря", позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом (з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоматизована технологія Компані ЛТД" (далі - ТОВ "Автоматизована технологія Компані ЛТД", відповідач) про стягнення 37826,50 грн пені.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем своїх обов`язків за Договором поставки №2509__1 від 16.09.2025 в частині своєчасної поставки продукції, що стало підставою для нарахування позивачем пені за прострочення виконання зобов`язання.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 04.08.2026 у справі 910/5383/26 позов задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ "Автоматизована технологія Компані ЛТД" на користь АТ "Харківський машинобудівний завод "Світло шахтаря" 37 500,03 грн пені та 2639,42 грн судового збору.

В іншій частині позову відмовлено через неправильні розрахунки пені.

Ухвалюючи вказане рішення, місцевий господарський суд встановив, що відповідач порушив умови укладеного між сторонами Договору в частині дотримання строків поставки продукції, у зв`язку з чим дійшов висновку про правомірність нарахування позивачем пені на підставі пункту 5.2 Договору.

Перевіривши нараховану та заявлену до стягнення пеню, суд першої інстанції, попередньо врахувавши заяву позивача про зменшення суми пені до стягнення, додатково ще й визнав її розмір необґрунтованим, оскільки позивачем при її розрахунку неправильно визначено період прострочення. День фактичної поставки товару не включається до періоду часу, за який може здійснюватися нарахування пені. За перерахунком суду, здійсненим за період з 05.11.2025 по 24.02.2026, правомірним визнано розмір пені лише в сумі 37 500,03 грн, який присуджено до стягнення з відповідача на користь позивача.

При цьому, суд першої інстанції відхилив заперечення відповідача щодо невідповідності умов пункту 5.2 Договору положенням статті 549 ЦК України (пеня нараховується за прострочення лише грошового зобов`язання) та некоректного викладення його умов. Суд визначився, що передбачена сторонами у Договорі істотна умова про відповідальність у вигляді пені за порушення строків поставки продукції (яка не змінена сторонами та не визнана недійсною), відповідає принципу свободи договору згідно ст. 6 ЦК України. Положення частини 3 статті 549 ЦК України не містять імперативної заборони щодо встановлення пені за порушення негрошового зобов`язання, а також не встановлюють нікчемність таких умов договору, тому умова Договору в частині п. 5.2. є зрозумілою за змістом, а визначення пунктом 5.2 Договору пені за різні порушення зобов`язань не суперечить чинному законодавству.

Отже, за висновком суду, даний Договір є чинним і підлягає обов`язковому виконанню сторонами, а його невиконання/неналежне виконання призводить до застосування наслідків, в тому числі й тих, які сторони добровільно погодили, укладаючи цей Договір.

Крім того, суд першої інстанції відмовив у задоволенні клопотання відповідача про зменшення пені, у зв`язку з не доведенням останнім існування будь-яких виняткових обставин, за яких можливе зменшення неустойки відповідно до вимог частини 3 статті 551 ЦК України.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач, ТОВ "Автоматизована технологія Компані ЛТД", 19.08.2026 через систему "Електронний суд" звернулося до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою (зареєстрована в суді 20.08.2026). Просить рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2026 у справі № 910/5383/26 скасувати в частині задоволення позовних вимог про стягнення пені та відповідного розподілу судових витрат; ухвалити в цій частині нове рішення, яким у позові відмовити повністю.

Мотивуючи вимоги апеляційної скарги відповідач зазначає, що суд першої інстанції правильно встановив факт укладення між сторонами Договору поставки від 16.09.2025, наявність прострочення поставки продукції за Договором, проте помилково ототожнив договірну санкцію за невиконання негрошового зобов`язання по Договору із пенею у розумінні частини 3 ст. 549 ЦК України. Скаржник наголошує, що у спірних правовідносинах порушення зобов`язання полягало у несвоєчасній поставці продукції і зазначене порушення виникло вже після втрати чинності Господарським кодексом України (28.08.2025). Тому суд першої інстанції з огляду положення статті 628 ЦК України мав врахувати, що умови укладеного сторонами Договору (вже на час укладення) суперечать вимогам цивільного законодавства, а отже підстави для стягнення з відповідача саме пені, нарахованої за прострочення виконання негрошового зобов`язання, відсутні. На переконання скаржника, рішення суду першої інстанції належного правового обґрунтування можливості застосування саме пені у значенні частини 3 статті 549 ЦК України до негрошового зобов`язання через призму ст. 6 ЦК України про свободу договору, не містить, посилання на іншу судову практику є необгрунтованими.

Разом з цим, апелянт у тексті апеляційної скарги заявив альтернативну підставу для зміни рішення (у випадку, якщо суд апеляційної інстанції не погодиться з основною правовою позицією про відсутність підстав для стягнення пені) - наявність підстав для зменшення неустойки згідно з частиною 3 статті 551 ЦК України.

Скаржник стверджує, що встановлені у даній справі обставини, як-то: сплата позивачем 100% вартості товару до моменту його поставки; фактична передача відповідачем позивачу товару у повному обсязі; прийняття товару позивачем; відсутність спору щодо якості та комплектності поставленого товару в межах цієї справи; після поставки товару основне зобов`язання припинилося належним чином, при належній їх оцінці свідчать про наявність підстав для істотного зменшення розміру пені, належного до стягнення з відповідача у даній справі.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті.

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.08.2026 апеляційну скаргу ТОВ "Автоматизована технологія Компані ЛТД" передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді Спаських Н.М., суддів Сибіги О.М., Яценко О.В.

Ухвалами суду апеляційної інстанції відповідно від 01.09.2026 та від 15.09.2026 задоволено заяви учасників справи про участь представників сторін у судовому засіданні у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Правові позиції інших учасників справи щодо поданої апеляційної скарги.

31.08.2026 через систему "Електронний суд" до Північного апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити її без задоволення, а рішення місцевого господарського суду у даній справі залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апеляційної скарги щодо відсутності законних підстав для стягнення з відповідача пені за прострочення виконання негрошового зобов`язання, позивач зазначає, що суд першої інстанції правомірно взяв до уваги добровільне підписання відповідачем спірного Договору, у тому числі і його пункту 5.2, без зауважень та заперечень. В матеріалах справи відсутні докази внесення змін до Договору, його оспорення відповідачем у частині пені. Тобто, Договір, як підстава виникнення зобов`язання, є чинним і підлягає обов`язковому виконанню сторонами, а прострочення невиконання призводить до застосування негативних наслідків, зокрема, й тих, які сторони добровільно погодили, укладаючи цей Договір.

Стосовно аргументів скаржника про наявність підстав для зменшення пені згідно з приписами частини 3 ст. 551 ЦК України, позивач вказав, що саме відповідачем не надано суду жодного належного доказу на підтвердження поважності причин неналежного виконання ним зобов`язань за Договором, винятковості даного випадку та невідповідності розміру пені наслідкам порушення. Тому суд першої інстанції обґрунтовано визнав, що нарахована позивачем сума пені не є завищеною чи надмірною і підстави для зменшення її розміру відсутні.

Явка представників сторін.

У судове засідання 06.10.2026 з`явився лише представник позивача. Відповідач участь свого представника в засіданні не забезпечив, про час і дату проведення розгляду повідомлений належним чином. Перешкод у розгляді апеляційної скарги за відсутності відповідача немає.

Сторонами подано у справу відзив на апеляційну скаргу та відповідь на відзив.

Представник позивача в засіданні заперечив вимоги апеляційної скарги, просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції у даній справі залишити без змін.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що 16.09.2025 між ТОВ "Автоматизована технологія Компані ЛТД" (постачальник) та АТ "Харківський машинобудівний завод "Світло шахтаря" (покупець) укладено Договір поставки №2509__1 (далі - Договір), відповідно до пункту 1.1 якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця на умовах даного Договору продукцію, в асортименті, кількості, в строки, по ціні та з якісними характеристиками, що узгоджені сторонами в цьому Договорі та/або специфікаціях, які являються невід`ємними частинами цього Договору.

Згідно з пунктом 2.1 Договору загальна його сума визначається загальною сумою специфікації, що є невід`ємною частиною цього Договору, та складає 397200,00 грн з ПДВ.

Умови поставки продукції обумовлені в специфікаціях, які є невід`ємними частинами цього Договору. Місце пункту призначення вказується сторонами у відповідних специфікаціях до Договору (пункт 4.2 Договору).

Сторони погодили та підписали Додаток № 1 до Договору - Специфікацію № 1 у якій визначили:

- найменування продукції: Електрошпиндель HSD ES779L, арт. № Н6161Н1551, у кількості 1 шт., вартістю 397 200,00 грн;

- порядок розрахунків: покупець проводить передоплату у розмірі 100% від вартості товару, що вказана у Специфікації, яка сплачується протягом 7 банківських днів після підписання сторонами цього Договору та Специфікації до нього;

- термін поставки - 35 календарних днів з моменту попередньої оплати на поточний рахунок постачальника.

У пунктах 4.4, 4.5 Договору сторони погодили, що датою поставки вважається дата, зазначена представником покупця на відповідних товаросупровідних документах, наданих постачальником, про приймання продукції. Зобов`язання постачальника вважаються виконаними з моменту передачі продукції належної якості в розпорядження покупця у вище зазначеному пункті призначення поставки. Зобов`язання покупця вважаються виконаними з моменту прийняття і оплати поставленої якісної продукції.

Згідно з пунктом 5.1 Договору у разі невиконання або неналежного виконання будь-якою зі сторін прийнятих на себе за цим Договором зобов`язань, при вирішенні спірних питань, що стосуються гарантійних зобов`язань, винна сторона несе відповідальність перед іншою стороною відповідно до вимог чинного законодавства України та умов цього Договору.

Відповідно до пункту 5.2 Договору сторони узгодили, що у разі порушення умов Договору щодо якості (комплектності) продукції, що постачається, за порушення термінів поставки продукції, постачальник відшкодовує на користь покупця збитки і виплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми непоставленої у терміни продукції від суми комплекту поставки, згідно до специфікації або Договору, до повного виконання зобов`язань.

З матеріалів справи вбачається, що 30.09.2025 позивач здійснив 100% попередню оплату продукції по Договору на суму 397 200,00 грн і відповідачем це визнається.

Отже, враховуючи умови Специфікації, продукція мала бути поставлена відповідачем позивачу у строк до 04.11.2025 включно.

Поставку продукції на суму 397 200,00 грн відповідач натомість здійснив лише 25.02.2026, що підтверджується видатковою накладною № 12 від 25.02.2026.

Оскільки в порушення умов укладеного між сторонами Договору відповідач допустив прострочення поставки продукції, позивач звернувся з позовом про стягнення з відповідача пені в сумі 37 826,50 грн, нарахованої на підставі пункту 5.2 Договору.

Відповідач у відзиві на позов заперечив проти позовних вимог, пославшись серед іншого на: використання позивачем у розрахунку пені неправильної бази для її нарахування (вартість товару 397299,00 грн замість 397200,00грн); помилкове визначення позивачем кількості днів прострочення; некоректність сформульованого змісту пункту 5.2 Договору; неспівмірність заявленого розміру пені із відсутністю збитків у позивача, що слугує підставою для зменшення пені.

Крім того, відповідач зазначив, що станом на дату укладення спірного Договору (16.09.2025) Господарський кодекс України втратив свою чинність (з 28.08.2025), а згідно з положеннями статті 549 ЦК України пеня може нараховуватися виключно за порушення грошового зобов`язання. Такого виду порушення відповідачем не допущено, тому відсутні законні підстави для стягнення з відповідача суми нарахованої пені.

У відповіді на відзив позивач просив стягнути з відповідача пеню у розмірі 37 826,50 грн, тобто фактично зменшив розмір позовних вимог. Суд першої інстанції розцінив відповідь на відзив у вказаній частині як заяву позивача про зменшення розміру позовних вимог та прийняв її до розгляду. При прийнятті рішення зменшений розмір пені було стягнуто частково через неправильні розрахунки.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до відповідача з позовом про стягнення пені, нарахованої на підставі пункту 5.2 Договору у зв`язку з порушенням строку поставки продукції. Апелянт не заперечує встановлений судом факт прострочення поставки та передачу продукції позивачу лише 25.02.2026, а оспорює правову підставу застосування до нього відповідальності у вигляді пені саме за порушення негрошового зобов`язання. З огляду на викладене, предметом апеляційного перегляду є правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права щодо питання про правомірність/можливість стягнення пені саме за прострочення поставки товару на підставі умов Договору між сторонами та в період після скасування ГК України.

З даного питання колегія суддів приходить до наступних висновків:

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 ЦК України, згідно з якою підставою виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Статтею 526 ЦК України визначено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (частина 1 статті 626 ЦК України), і договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За правилами ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Суд першої інстанції правомірно встановив, що сторони уклали договір, який за своєю правовою природою є договором поставки. За частиною 1 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (частина 2 статті 712 ЦК України).

Згідно з частиною 1 статті 662, статтею 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу, у строк, встановлений договором.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (стаття 610 ЦК України). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 ЦК України). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки (пункт 3 частини 1 статті 611 ЦК України).

Як убачається з матеріалів справи, за Специфікацією № 1 до Договору поставка продукції мала бути здійснена протягом 35 календарних днів з моменту попередньої оплати. Позивач здійснив 100% попередню оплату 30.09.2025, тому відповідач повинен був поставити продукцію до 04.11.2025 включно. Фактично продукцію передано 25.02.2026, що підтверджується видатковою накладною № 12 від 25.02.2026.

Отже матеріалами справи підтверджується та відповідачем не заперечується, що продукція поставлена з порушенням погодженого строку. Відповідач є таким, що прострочив виконання зобов`язання з поставки і спору між сторонами з даного питання немає.

Порушення, за яке позивач нарахував пеню, полягає у несвоєчасній передачі товару, тобто у простроченні виконання негрошового зобов`язання постачальником.

За істотною умовою пункту 5.2 Договору (яку спеціально та добровільно погодили сторони спору) -- у разі порушення термінів поставки продукції постачальник виплачує пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який нараховується пеня, від суми непоставленої у терміни продукції, до повного виконання зобов`язань.

На підставі вказаної умови, яка не визнана недійсною, не було доказано її нікчемності, позивач нарахував пеню, а суд першої інстанції, здійснивши перерахунок, визнав обґрунтованою до стягнення пеню лише у розмірі 37500,03 грн.

Однак колегія суддів звертає увагу на таке:

Згідно зі статтею 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності, а договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання. Виконання зобов`язання забезпечується, якщо це встановлено договором або законом (частина 1 статті 548 ЦК України), а правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі (частина 1 статті 547 ЦК України).

Відповідно до частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (частина 2 статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (частина 3 статті 549 ЦК України).

Договір поставки № 2509___1 між сторонами укладено 16.09.2025 року.

Статтею 230 Господарського кодексу України (далі - ГК України) штрафними санкціями визнавалися господарські санкції у вигляді грошової суми, які учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі неналежного виконання господарського зобов`язання, а видами штрафних санкцій названо неустойку, штраф і пеню.

Суд першої інстанції врахував при прийнятті рішення, що частина 1 статті 216 ГК України передбачала можливість застосування до учасників господарських відносин штрафних санкцій у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (зобов`язання в натурі).

Однак Законом України від 09.01.2025 № 4196-IX «Про особливості регулювання діяльності юридичних осіб окремих організаційно-правових форм у перехідний період та об`єднань юридичних осіб» (далі - Закон № 4196-IX) ГК України визнано таким, що втратив чинність з дня введення в дію Закону. Згідно зі статтею 17 Закону № 4196-IX він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання ним чинності. Закон № 4196-IX набрав чинності 28.02.2025 і введений в дію 28.08.2025, тому з 28.08.2025 ГК України втратив чинність.

Суд першої інстанції зазначену обставину врахував, що не заперечується учасниками справи.

Чинним ЦК України з моменту набрання ним чинності та з урахуванням подальших змін до ст. 549 ЦК України, передбачено встановлення пені лише за порушення грошового зобов`язання.

Законом № 4196-IX частину третю ст. 549 ЦК України доповнено абзацом другим, за яким боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на його користь пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, при цьому договором може бути визначено менший розмір пені.

У період чинності ГК України його положення (статті 216, 230) дійсно допускали застосування пені за порушення господарських зобов`язань, у тому числі негрошових.

Отже в один і той же період були чинними і ЦК і ГК України про можливість та умови встановлення пені за порушення зобов`язання.

Після втрати ГК України чинності, питання встановлення пені за порушення зобов`язання регулюється виключно ЦК України, а саме статтею 549, яка пов`язує пеню лише із несвоєчасним виконанням грошового зобов`язання.

Як вже вказано судом, Договір поставки між сторонами спору укладено 16.09.2025, тобто після втрати чинності ГК України, тому правомірність умови про пеню за прострочення поставки підлягає оцінці за приписами ЦК України.

За правилами ст. 548 ЦК України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

На час укладення між сторонами спору Договору від 16.09.2025, визначення пені за порушення зобов`язання містилося лише в нормі ст. 549 ЦК України, яка регулює право її встановлення виключно за порушення грошового зобов`язання із визначеним способом її обрахунку -- "що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання".

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (частину третю ст. 549 ЦК доповнено абзацом другим згідно із Законом № 4196-IX від 09.01.2025).

Отже при укладенні Договору, якщо сторони спору мали на меті визначити відповідальність саме у вигляді пені, вони можуть послуговуватися лише положеннями ст. 549 ЦК України, яка визначає що таке пеня, за яке порушення вона встановлюється і як вона вираховується.

Натомість сторони встановили пеню за порушення негрошового зобов`язання, що суперечить приписам ст. 549 ЦК України.

Як зазначено у постановах Верховного Суду від 31.07.2019 у справі №910/3692/18 та від 18.01.2024 у справі № 916/410/23, неустойка має подвійну правову природу: до настання строку виконання зобов`язання вона є способом його забезпечення, а в разі невиконання перетворюється на відповідальність, спрямовану на компенсацію негативних для кредитора наслідків порушення. Пеня за своєю правовою природою продовжує стимулювати боржника до повного виконання зобов`язань і після сплати штрафу, тоді як штраф має одноразовий характер і вичерпується з настанням самого факту порушення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 28.03.2018 у справі №444/9519/12 зазначила, що за змістом положень параграфу 2 глави 49 ЦК України особливість пені полягає в тому, що вона нараховується з першого дня прострочення та доти, поки зобов`язання не буде виконане, її розмір збільшується залежно від тривалості порушення, а нараховується вона на суму невиконаного або неналежно виконаного грошового зобов`язання протягом усього періоду прострочення, якщо інше не вказано у законі чи в договорі.

Очевидним є те, що зобов`язання постачальника передати товар є зобов`язанням передати майно (стаття 509 ЦК України), а не сплатити гроші. Відтак зобов`язання відповідача з поставки продукції за Договором є негрошовим (натуральним, майновим) зобов`язанням, за прострочення якого саме пеня, яка після втрати чинності ГК України визначається лише за правилами статті 549 ЦК України, нараховуватися боржнику не може.

Вважаючи положення п. 5.2. Договору такими, що підлягають до застосування у відносинах сторін, суд першої інстанції дійшов висновку, зокрема, що :

- ч.3 статті 549 ЦК України не містить імперативної заборони відступу від її положень та прямо не визначає нікчемність таких умов договору,

- законодавство не містить прямої заборони щодо застосування пені за порушення не грошового зобов`язання, а пеня і штраф розмежовуються не за видом порушеного зобов`язання, а за способом обчислення.

- перевагу слід надати нормам ЦК України про свободу договору за наявності обставини про відсутність доказів визнання п. 5.2. Договору недійсним та недоведеності його нікчемності.

З такими висновками колегія суддів не погоджується з огляду на таке.

Частиною 3 статті 6 ЦК України встановлено два випадки, в яких сторони договору не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства: наявність у відповідному акті прямої вказівки про це та випадок, коли обов`язковість для сторін його положень випливає зі змісту акта або із суті відносин між сторонами. Суд першої інстанції навів обидві підстави, проте у подальшому виходив із того, що заборона відступу має бути безпосередньо зазначена в тексті конкретної норми, тобто фактично застосував лише першу з них. Таке тлумачення звужує зміст частини 3 статті 6 ЦК України та не враховує, що друга підстава не потребує прямої вказівки в тексті норми.

Частина 3 статті 549 ЦК України не встановлює заборони її застосування, але визначає поняття (правову природу) пені як різновиду неустойки через сукупність ознак, серед яких є і обчислення у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення.

Законодавець у частинах 2 і 3 статті 549 ЦК України розмежував штраф, який обчислюється від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання, та пеню, яка прямо пов`язана з порушеним грошовим зобов`язанням.

Тобто, за правилами цієї статті саме штраф, а не пеня, може бути нарахований за порушення не грошового зобов`язання.

Тому твердження суду першої інстанції про те, що пеня і штраф розмежовуються лише за способом обчислення, а не за видом порушеного зобов`язання, суперечить змісту частини 3 статті 549 ЦК України, у якій вид зобов`язання (грошове) названо елементом законодавчого визначення пені.

Отже, для відповідальності за порушення не грошового зобов`язання ЦК України в цій же ст. 549 ЦК України передбачає штраф, що обчислюється від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання (незалежно від його змісту - грошове чи негрошове, оскільки дана норма у ч. 2 ст. 549 ЦК це прямо не обмежує).

Колегія суддів враховує, що відповідно до статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За статтею 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правилами ч. 1,2 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою (згідно ст. 549 ЦК - це лише штраф та пеня), порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання.

Отже, за правилами ч. 2 статті 546 ЦК України законодавцем прямо передбачено можливість встановлення договором або законом інших видів забезпечення виконання зобов`язання, крім вичерпно перелічених у ч.1 ст. 546 ЦК України.

Тому, враховуючи такі норми чинного ЦК України та керуючись при цьому принципом свободи договору, сторони мали право погодити за порушення строку поставки товару відповідальність відповідача лише у іншому вигляді, ніж пеня (за правовим змістом і назвою), та з іншим способом обчислення, ніж визначений для пені статтею 549 ЦК України. Сторонам слід так чітко визначати істотні умови договору, які не даватимуть змоги також і ототожнити в подальшому визначену ними відповідальність у Договорі із пенею по ЦК України за фактичним змістом та способом обрахунку.

Виходячи з цього, сторони не вправі в Договорі встановити за порушення негрошового зобов`язання відповідальність під назвою «пеня» та обчислювати її за правилами, визначеними статтею 549 ЦК України як для пені за прострочення грошового зобов`язання.

Умов про інші види відповідальності за прострочення поставки, які відповідали б частині 2 статті 546 ЦК України, Договір між сторонами не містить.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.02.2026 у справі № 904/2953/24 викладено правовий висновок: «Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 ЦК України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити. Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами». Відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України суд при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи те, що Договір укладено 16.09.2025 вже після втрати чинності ГК України (з 28.08.2025), а прострочене зобов`язання відповідача з поставки продукції не є грошовим зобов`язанням, колегія суддів дійшла висновку, що умова пункту 5.2 Договору про нарахування пені за порушення строку поставки не відповідає статті 549 ЦК України, суперечить правовій природі пені як різновиду неустойки за правилами ЦК України і тому не може бути застосована судом до спірних правовідносин.

Відтак на підставі пункту 5.2 Договору позивач не вправі нараховувати відповідачу саме пеню за порушення строку поставки, що судом першої інстанції належно оцінено не було.

Договір між сторонами не є договором закупівлі товарів, що використовуються для забезпечення оборонних потреб держави і сторони спору протилежного не доказують. Суд першої інстанції інших висновків не робив. Тому до відносин сторін не підлягають застосуванню положення ст. 121-1 Бюджетного кодексу України (Кодекс доповнено статтею 121 - 1 згідно із Законом № 4225-IX від 16.01.2025) як спеціальної норми відносно ЦК України, якою за порушення строків виконання зобов`язання з поставки стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), щодо яких допущено прострочення виконання, за кожний день прострочення.

Встановлені судом першої інстанції обставини, що відповідач підписав Договір, у тому числі пункт 5.2, без зауважень, не ініціював внесення змін, докази оспорювання Договору у відповідній частині відсутні, тому Договір є чинним і підлягає виконанню, не мають вирішального значення і не створюють правомірну підставу для поширення відповідальності у вигляді пені на негрошові зобов`язання відповідача.

Колегія суддів зазначає, що висновок про неможливість застосування пункту 5.2 Договору для нарахування пені за прострочення поставки не ґрунтується на визнанні вказаного пункту недійсним. Апелянт не стверджує, що Договір або його пункт 5.2 є недійсними/нікчемними, а ставить питання оцінки правомірності та правової підстави стягнення з нього саме пені за прострочення поставки товару. Підписання Договору відповідачем без зауважень також не змінює правової природи пені у Договорі на противагу пені, визначеної статтею 549 ЦК України, і не звільняє суд від обов`язку при вирішенні спору визначити, яку правову норму належить застосувати до спірних правовідносин (пункт 3 частини 1 статті 237 ГПК України), та ухвалити рішення відповідно до норм матеріального права (частина 2 статті 236 ГПК України).

Принцип обов`язковості договору (стаття 629 ЦК України) не означає, що погоджена сторонами відповідальність, яка за назвою і способом обчислення відповідає пені за прострочення грошового зобов`язання по ст. 549 ЦК України, може бути застосована за порушення негрошового зобов`язання під видом іншої відповідальності, яку можуть встановити сторони Договору за домовленістю.

Доводи позивача у відзиві на апеляційну скаргу про те, що відповідач не навів безпосередньої законодавчої заборони застосування пені за п. 5.2. Договору до негрошового зобов`язання, до уваги не приймаються з підстав, викладених вище.

Суд першої інстанції послався на постанови Північного апеляційного господарського суду від 18.05.2026 у справі № 910/16409/25 та від 01.07.2026 у справі № 910/16530/25 як на аналогічну позицію, на ті самі постанови посилається позивач у відзиві.

Постанови суду апеляційної інстанції в іншій справі не є постановами Верховного Суду, висновки яких суд відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України імперативно зобов`язаний враховувати при виборі і застосуванні норми права, і не звільняють суд від самостійної правової оцінки умов конкретного договору. Скаржник, у свою чергу, посилається на рішення Господарського суду міста Києва від 31.03.2026 у справі № 910/16409/25, яким у подібних правовідносинах зроблено протилежний висновок. Колегія суддів оцінює такі посилання з урахуванням того, що висновку про можливість стягнення пені за порушення негрошового зобов`язання у аналогічному спорі, в постановах Верховного Суду, які б відповідали встановленим у справі обставинам, не наведено.

Позивач у відповіді на відзив на позов посилався також на постанову Верховного Суду від 17.10.2019 у справі № 912/3237/18, за змістом якої, як її наведено в рішенні суду першої інстанції, пеня застосовується за порушення будь-яких господарських зобов`язань, а не лише грошового зобов`язання. Вказаний висновок судом у 2019 році сформовано щодо господарських зобов`язань у період чинності ГК України (до 28.08.2025), який допускав такий підхід, і він не може бути застосований до Договору між сторонами, укладеного після втрати ГК України чинності, оскільки правове регулювання неустойки змінилося.

З урахуванням викладеного колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме статті 549 ЦК України щодо пені, та не застосовано норми, які підлягали застосуванню. Внаслідок цього помилково задоволено позовні вимоги про стягнення пені. Доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Колегія суддів апеляційного господарського суду з огляду на викладене зазначає, що у даній постанові надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін не впливають на результат вирішення спору.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги.

Статтею 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

За пунктом 2 частини 1 статті 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. Згідно з пунктом 4 частини 1 та частиною 2 статті 277 ГПК України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права, до якого належить неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Як установлено колегією суддів, суд першої інстанції, невірно застосувавши чинне законодавство, при цьому правильно встановив фактичні обставини справи, а саме укладення Договору, порушений строк поставки продукції, здійснення позивачем попередньої оплати 30.09.2025 та передачу продукції лише 25.02.2026, і дійшов обґрунтованого висновку про допущення відповідачем прострочення виконання зобов`язання з поставки. Фактичні обставини справи в суді апеляційної інстанції не оспорюються.

Враховуючи наведене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, необхідність скасування рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2026 у справі № 910/5383/26 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 37 500,03 грн пені та судового збору і ухвалення в цій частині нового рішення про відмову в задоволенні позову із покладенням судового збору на позивача.

Судові витрати.

Згідно зі статтею 129 ГПК України витрати відповідача зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 74, 129, 269, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу від 19.08.2026 Товариства з обмеженою відповідальністю "Автоматизована технологія Компані ЛТД" на рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2026 у справі №910/5383/26 - задовольнити.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2026 у справі № 910/5383/26 в частині задоволення позовних вимог про стягнення 37 500,03 грн пені та 2639,42 грн. судового збору - скасувати.

3. Прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

4. В іншій частині рішення Господарського суду міста Києва від 04.08.2026 у справі № 910/5383/26 залишити без змін.

5. Стягнути з Акціонерного товариства "Харківський машинобудівний завод "СВІТЛО ШАХТАРЯ" (61001, Харківська обл., м. Харків, вул. Світло Шахтаря, буд.4/6, ідентифікаційний код 00165712) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "АВТОМАТИЗОВАНА ТЕХНОЛОГІЯ КОМПАНІ ЛТД" (03195, м. Київ, вул. Рудницького Степана, буд.6-Д, офіс 43/1, ідентифікаційний код 43617249) 3993 (три тисячі дев`ятсот дев`яносто три) грн. 60 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

6. Видачу наказу доручити Господарському суду міста Києва.

7. Матеріали справи № 910/5383/26 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені статтями 287, 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.10.2026.

Головуючий суддя Н.М. Спаських

Судді О.М. Сибіга

О.В. Яценко