Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №911/342/26 — Північний апеляційний господарський суд

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"29" вересня 2026 р. Справа№ 911/342/26

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко А.І.

суддів: Мальченко А.О.

Михальської Ю.Б.

секретар судового засідання: Романенко К.О.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 29.09.2026

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота: Гранола"

на рішення Господарського суду Київської області

від 07.04.2026 (повний текст складено 01.05.2026)

у справі № 911/342/26 (суддя А.Ф. Черногуз)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота: Гранола"

до Миронівської міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальністю "Робота: Гранола" звернулось до Господарського суду Київської області з позовом до Миронівської міської ради про визнання протиправним та скасування рішення Миронівської міської ради Обухівського району Київської області від 16.12.2025 № 7747-99-УПІ "Про розгляд звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота: Гранола"; зобов`язання Миронівську міську раду Обухівського району Київської області розглянути питання застосування пільгової орендної ставки для розрахунку орендної плати за землю для Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота: Гранола" як ініціатора створення індустріального парку, що зареєстрований та розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 3222910102:01:111:0085 за адресою: вул. Соборності, м. Миронівка Обухівського району Київської області.

Позовні вимоги мотивовано тим, що позивач є ініціатором створення індустріального парку, який створено у відповідності до вимог Закону України "Про індустріальні парки", а також включено до Реєстру індустріальних парків, земельна ділянка використовується для функціонування індустріального парку. Позивач переконаний, що відповідно до положення пункту 284.6 Податкового кодексу України має право на встановлення органами місцевого самоврядування пільгових ставок орендної плати за землю для індустріальних парків, їх ініціаторів, керуючих компаній та учасників. Однак рішенням Міської ради від 16.12.2025 №7747-99-VIII було відмовлено позивачу у застосуванні пільгової орендної ставки. Підставою для відмови визначено, зокрема, те, що земельна ділянка була передана товариству в оренду за результатами земельних торгів у загальному порядку, а не у пільговому порядку без проведення аукціону, передбаченому для керуючих компаній індустріальних парків. На переконання позивача зазначена обставина не виключає можливості встановлення органами місцевого самоврядування пільгових ставок орендної плати за землю індустріальних парків, оскільки положення частини 2 статті 134 Земельного кодексу України, яке стосується виключно керуючих компаній індустріальних парків, тоді як позивач є саме ініціатором створення такого парку.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та його мотиви

Рішенням Господарського суду Київської області від 07.04.2026 у справі № 911/342/26 у задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірні правовідносини виникли між сторонами у зв`язку з укладенням договору оренди земельної ділянки комунальної власності від 16.07.2024, право оренди на яку було набуте позивачем за результатами земельних торгів, розмір орендної плати був визначений за результатами конкурентної процедури (аукціону) та є істотною умовою договору оренди та відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України "Про оренду землі" орендна плата не може бути зменшена за згодою сторін протягом строку дії договору оренди. Положення Закону України «Про індустріальні парки» передбачають можливість внесення змін до договору оренди земельної ділянки після створення індустріального парку. Водночас зазначені норми не містять положень, які б прямо дозволяли зміну розміру орендної плати у випадках, коли вона визначена за результатами земельних торгів, а отже не можуть тлумачитись як такі, що скасовують або обмежують дію імперативної норми частини четвертої статті 23 Закону України «Про оренду землі». Таким чином, можливість внесення змін до договору оренди не є абсолютною та підлягає застосуванню з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Суд першої інстанції виснував, що пунктом 284.6 статті 284 Податкового кодексу України передбачено саме право, а не обов`язок органів місцевого самоврядування встановлювати пільгові ставки плати за землю для суб`єктів індустріальних парків. Водночас наведене положення регулює питання встановлення ставок податкових платежів або орендної плати на нормативному рівні, тобто шляхом прийняття відповідних рішень щодо певної категорії земель. За висновком суду першої інстанції у спірних правовідносинах розмір орендної плати визначений не рішенням органу місцевого самоврядування як загальна ставка, а встановлений індивідуально за результатами земельних торгів та закріплений у договорі оренди, отже положення пункту 284.6 статті 284 Податкового кодексу України не можуть бути застосовані як правова підстава для зміни умов конкретного договору оренди земельної ділянки, укладеного на конкурентних засадах. Крім того, за висновком суду позивач є платником орендної плати, а не земельного податку, що також свідчить про неможливість застосування податкових пільг у спосіб, запропонований позивачем.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач звернувся до суду з апеляційною скаргою, просить оскаржуване рішення скасувати, ухвалити нове, яким позов задовольнити у повному обсязі, мотивуючи свої вимоги тим, що рішення суду прийнято з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, висновки суду, викладені у рішенні, не відповідають обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права і порушення норм процесуального права.

Окрім доводів, які викладені у позовній заяві на підтвердження своїх вимог, Товариство з обмеженою відповідальністю "Робота: Гранола" в обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що товариство є ініціатором створення індустріального парку на земельній ділянці 3222910102:01:111:0085, який включений до Реєстру індустріальних парків, а тому хоче мати можливість застосування пільгової орендної ставки для розрахунку орендної плати за землю, як ініціатора створення індустріального парку, а не як керуюча компанія індустріального парку. Обмеження, передбачені ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України стосуються саме керуючих компаній - «Не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі надання в оренду земельних ділянок індустріальних парків керуючим компаніям цих індустріальних парків».

Крім того, у даному випадку ставка плати, що зазначена у договорі оренди земельної ділянки, визначена не тільки за результатом торгів, а на підставі рішення органу місцевого самоврядування - рішення Миронівської міської ради від 25.04.2024 р. «Про проведення земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки кадастровий номер 3222910102:01:111:0085».

Апелянт вважає, що він як переможець електронного аукціону на право оренди земельної ділянки комунальної власності має право на застосування преференцій, передбачених п. 284.6 Податкового кодексу України, яким законодавець прямо передбачив можливість застосування пільгового режиму плати за землю незалежно від способу набуття права користування земельною ділянкою, у тому числі і у випадку, коли така ділянка була передана в оренду за результатами земельних торгів.

Водночас формулювання «можуть встановлювати» свідчить про те, що відповідне повноваження органу місцевого самоврядування є дискреційним, тобто таким, що реалізується на власний розсуд у межах закону.

Узагальнені доводи відзиву на апеляційну скаргу та заперечень проти пояснень відповідача

Заперечуючи проти вимог апеляційної скарги, відповідач надіслав відзив на апеляційну скаргу у якому зазначає, що земельна ділянка з кадастровим номером 3222910102:01:111:0085 за результатами земельних торгів від 18.06.2024 передана в оренду ТОВ «Робота:Гранола» на підставі договору оренди земельної ділянки від 16.07.2024, отже відповідно до ч.4 ст. 23 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності, передані в оренду на земельних торгах, не може бути зменшена за згодою сторін протягом строку дії договору (за виключенням прямо визначених законом випадків). Отже, на переконання відповідача, саме орендна плата за земельні ділянки комунальної власності, передані в оренду на земельних торгах, не може бути зменшена за згодою сторін протягом стоку дії договору оренди та не стосується щодо зміни інших умов договору, можуть бути внесені відповідно до Закону України «Про індустріальні парки». Відповідач вважає, що положення пункту 284.6 статті 284 податкового кодексу України не можуть бути застосовані як правова підстава для зміни умов конкретного договору оренди земельної ділянки, укладеного на конкурентних засадах. За вказаних обставин, відповідач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Явка представників у судове засідання

В судому засіданні представник позивача підтримав доводи апеляційної скарги, просив суд її задовольнити, оскаржуване рішення скасувати повністю та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Представник відповідача в судовому засіданні заперечував проти доводів апеляційної скарги, просив суд залишити рішення суду першої інстанції без змін, апеляційну скаргу без задоволення.

Обставини справи встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

18.06.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю "Робота: Гранола" стало переможцем земельних торгів щодо продажу права оренди земельної ділянки несільськогосподарського призначення площею 30,3667 га, кадастровий номер 3222910102:01:111:0085.

16.07.2024 між ТОВ "Робота: Гранола" та Миронівською міською радою Обухівського району Київської області укладено договір оренди вказаної земельної ділянки, відповідно до якого встановлено орендну плату у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки.

23.07.2024 ТОВ "Робота: Гранола" прийнято рішення про створення індустріального парку "Миронівка" на зазначеній земельній ділянці, що оформлено протоколом загальних зборів учасників.

25.07.2024 рішенням Миронівської міської ради Обухівського району Київської області погоджено концепцію індустріального парку "Миронівка", створеного на підставі рішення учасників ТОВ "Робота: Гранола" від 23.07.2024 № 23/07/2024 на орендованій земельній ділянці площею 30,3667 га, кадастровий номер 3222910102:01:111:0085, що розташована за адресою: вул. Соборності, м. Миронівка, Обухівського району Київської області, категорія земель - землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення. Покладено на ТОВ "Робота: Гранола" обов`язок забезпечити вжиття заходів щодо створення та розвитку індустріального парку «Миронівка» з урахуванням завдань в заходів концепіці, погодженої даним рішенням.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07.01.2025 № 18-р індустріальний парк "Миронівка" включено до Реєстру індустріальних (промислових) парків.

ТОВ "Робота: Гранола" листом вих. № 24/11/2025 від 24.11.2025 звернулося до Миронівської міської ради Обухівського району Київської області із заявою про застосування пільгової орендної ставки на землю у зв`язку з реєстрацією індустріального парку для розрахунку орендної плати за землю для товариства, як ініціатора створення індустріального парку, що зареєстрований та розташований на земельній ділянці з кадастровим номером 3222910102:01:111:0085 за адресою: вул. Соборності, м. Миронівка, Обухівського району Київської області та винести зазначене питання на розгляд сесії міської ради. Зазначена заява була надіслана електронною поштою на адресу Миронівської міської ради 24.02.2025 № 24/11/25.

Рішенням Миронівської міської ради Обухівського району Київської області від 16.12.2025 №7747-99-УІІІ ТОВ "Робота: Гранола" було відмовлено у застосуванні пільгової орендної ставки для розрахунку орендної плати по договору оренди землі від 16.07.2024 на земельну ділянку по вул. Соборності, м. Миронівка, Обухівського району Київської області з кадастровим номером 3222910102:01:111:0085.

Як убачається зі змісту спірного рішення, підставою для відмови визначено, зокрема, те, що земельна ділянка була передана ТОВ "Робота: Гранола" в оренду за результатами земельних торгів, а тому відповідно до ч.4 ст. 23 Закону України «Про оренду землі» орендна плата не може бути зменшена за згодою сторін протягом строку дії договору оренди. Суд першої інстанції зазначив, що Законом України «Про індустріальні парки» передбачено можливість внесення змін до договору оренди земельної ділянки після створення індустріального парку. Водночас не містять положень, які б прямо дозволяли зміну розміру орендної плати у випадках, коли вона визначена за результатами земельних торгів, а отже не можуть тлумачитись як такі, що скасовують або обмежують імперативні норми частини четвертої статті 23 Закону України «Про оренду землі».

Крім того, суд першої інстанції вказав, що п.284.6 статті 284 Податкового кодексу України передбачено право, а не обов`язок органів місцевого самоврядування встановлювати пільгові ставки плати за землю для суб`єктів індустріальних парків. На переконання суду, оскільки у спірних правовідносинах розмір орендної плати визначений не рішенням органу місцевого самоврядування як загальна ставка, а встановлений індивідуально за результатами земельних торгів та закріплений у договорі оренди. Також суд виходив з того, що позивач є платником орендної плати, а не земельного податку, що також свідчить про неможливість застосування податкових пільг у спосіб, запропонований позивачем.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до статті 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Статтями 140, 142, 143 Конституції України передбачено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України. Особливості здійснення місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі визначаються окремими законами України. Місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи. Матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об`єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад. Територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.

Згідно з частинами 1, 5 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, корпоративні права в юридичних особах, у тому числі банках, страхових компаніях чи інших господарських товариствах, майно житлового фонду, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Спадщина, визнана судом відумерлою, переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

Органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об`єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об`єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, укладати договори в рамках публічно-приватного партнерства, у тому числі концесійні договори, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об`єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

Згідно зі статтею 83 Земельного кодексу України визначено, що землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають, зокрема, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.

Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Згідно з пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України „Про місцеве самоврядування в Україні" вирішення відповідно до Закону питань регулювання земельних відносин є виключною компетенцією пленарних засідань сільських, селищних, міських рад.

Відповідно до частини 1 статті 122 Земельного кодексу України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Згідно з частиною 1 статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Відповідно до змісту цієї норми закону право власності або право користування земельною ділянкою із земель державної або комунальної власності виникає лише за наявності рішення зазначених органів і тільки в межах, вказаних в цих рішеннях.

Спір у справі стосується законності рішення Миронівської міської ради Обухівського району Київської області щодо відмови застосування пільгової орендної ставки для розрахунку орендної плати за землю для Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота: Гранола" як ініціатора створення індустріального парку, що зареєстрований та розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 3222910102:01:111:0085 за адресою: вул. Соборності, м. Миронівка Обухівського району Київської області.

Частиною 10 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або Законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин.

Відповідно до статті 21 Цивільного кодексу України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси. Суд визнає незаконним та скасовує нормативно-правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Таким чином, обов`язковою умовою визнання акта недійсним є порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у господарського суду немає правових підстав для задоволення позову.

Так, частиною 6 статті 55 Конституції України встановлено, що кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 4 Господарського кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.

Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Виходячи із наведеного, на момент звернення із тим чи іншим позовом, права та інтереси, на захист яких поданий позов вже мають бути порушені особою, до якої пред`явлений позов, тобто, законодавець пов`язує факт звернення до суду із наявністю вже порушених прав та інтересів позивач. Метою ж позову є розгляд спору і захист вже порушених суб`єктивних прав або законних інтересів позивача.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що, здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до частини першої статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Аналогічні положення містяться у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.

Частиною другою статті 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України визначено основні способи захисту цивільних прав та інтересів.

З огляду на положення зазначених норм та принцип диспозитивності у господарському судочинстві, позивач має право вільно обирати способи захисту порушеного права чи інтересу.

Звертаючись до господарського суду, позивач вказує у позовній заяві предмет та підстави позову, тобто, самостійно визначає, яке його право, на його суб`єктивну думку, є порушеним, та в який спосіб належить здійснити судовий захист порушеного права.

Натомість, вирішуючи спір, судам належить з`ясувати наявність порушеного права позивача та відповідність обраного ним способу захисту порушеного права способам, визначеним у законодавстві.

Суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Процесуально-правовий зміст захисту права полягає у тому, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (ст. 4 ГПК України).

Враховуючи викладене вище, підставою для звернення до суду є наявність порушеного права (охоронюваного законом інтересу), і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, чи охоронюваного законом інтересу, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Під порушенням права слід розуміти такий стан суб`єктивного права, при якому воно зазнавало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок якого суб`єктивне право уповноваженої особи зазнало зменшення або ліквідації як такого. Порушення права пов`язане з позбавленням його носія можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення невизнання або оспорювання.

Отже, з огляду на наведені положення законодавства, необхідною умовою застосування судом певного способу захисту є наявність, доведена належними у розумінні ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами, певного суб`єктивного права (інтересу) у позивача та порушення (невизнання або оспорювання) цього права (інтересу) з боку відповідача.

До господарського суду має право звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто в контексті цієї норми має значення лише суб`єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту. Виключно суб`єктивний характер заінтересованості як переконаності в необхідності судового захисту суб`єктивного матеріального права чи законного інтересу може підтверджуватися при зверненні до суду лише посиланням на таку необхідність самої заінтересованої особи. Саме тому суд не вправі відмовити у прийнятті позовної заяви з тих лише підстав, що не вбачається порушення матеріального права чи законного інтересу позивача, або заявник без належних підстав звернувся до суду в інтересах іншої особи.

Стаття 13 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відтак на позивача покладений обов`язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.

Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. При цьому позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту. Тобто вирішуючи спір, суд надає об`єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначає, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.

Лише у разі встановлення наявності порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу позивача та відповідності обраного останнім способу захисту такому порушенню або оспоренню суд може прийняти рішення про задоволення позову.

Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб`єкта, або компенсація витрати, що виникли у зв`язку з порушенням прав, чи в інший спосіб нівелює негативні наслідки такого порушення.

Позивач просив відповідача розглянути на засіданні виконавчого комітету питання застосування пільгової орендної ставки для розрахунку орендної плати для Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота: Гранола" як ініціатора створення Індустріального парку, що зареєстрований на земельній ділянці кадастровий номер: 3222910102:01:111:0085 за адресою: вул. Соборності, м. Миронівка Обухівського району Київської області.

Рішенням Миронівської міської ради Обухівського району Київської області від 16.12.2025 №7747-99-УШ ТОВ "Робота: Гранола" було відмовлено у застосуванні пільгової орендної ставки для розрахунку орендної плати по

договору оренди землі від 16.07.2024 на земельну ділянку по вул. Соборності, м. Миронівка, Обухівського району Київської області з кадастровим номером 3222910102:01:111:0085.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні відмовляючи у задоволенні позову дійшов висновку про те, що відповідно до частини четвертої статті 23 Закону України «Про оренду землі» орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності передані в оренду на земельних торгах, не може бути зменшена за згодою сторін протягом дії договору оренди. Суд зазначив, що вказана норма є імперативною та не передбачає жодних винятків щодо можливості зменшення орендної плати, окрім прямо визначених законом випадків, які до спірних правовідносин не застосовуються. Така правова конструкція спрямована на забезпечення принципів правової визначеності, стабільності договірних відносин та добросовісної конкуренції під час проведення земельних торгів.

Положення Закону України «Про індустріальні парки» передбачають можливість внесення змін до договору оренди земельної ділянки після створення індустріального парку. Водночас зазначені норми не містять положень, які б прямо дозволяли зміну розміру орендної плати у випадках, коли вона визначена за результатами земельних торгів, а отже не можуть тлумачитись як такі, що скасовують або обмежують дію імперативної норми частини четвертої статті 23 Закону України «Про оренду землі».

За висновком суду першої інстанції можливість внесення змін до договору оренди не є абсолютною та підлягає застосуванню з урахуванням обмежень, встановлених законодавством.

Щодо посилань позивача на пункт 284.6 статті 284 Податкового кодексу України, суд першої інстанції виснував, що зазначеною нормою передбачено саме право, а не обов`язок органів місцевого самоврядування встановлювати пільгові ставки плати за землю для суб`єктів індустріальних парків. Водночас наведене положення регулює питання встановлення ставок податкових платежів або орендної плати на нормативному рівні, тобто шляхом прийняття відповідних рішень щодо певної категорії земель.

У спірних правовідносинах розмір орендної плати визначений не рішенням органу місцевого самоврядування як загальна ставка, а встановлений індивідуально за результатами земельних торгів та закріплений у договорі оренди.

Отже, положення пункту 284.6 статті 284 Податкового кодексу України не можуть бути застосовані як правова підстава для зміни умов конкретного договору оренди земельної ділянки, укладеного на конкурентних засадах.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що позивач є платником орендної плати, а не земельного податку, що також свідчить про неможливість застосування податкових пільг у спосіб, запропонований позивачем, а доводи позивача щодо наявності колізії між нормами Закону України «Про оренду землі» та Податкового кодексу України є безпідставними, оскільки зазначені нормативно-правові акти регулюють різні правовідносини: перший - договірні відносини оренди земельних ділянок, другий - податкові правовідносини, отже підстав для застосування принципів lex specialis або Іех posterior у даному випадку суд не вбачає.

Однак позивач просив розглянути на засіданні виконавчого комітету питання застосування пільгової орендної ставки для розрахунку орендної плати для Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота: Гранола" як ініціатора створення Індустріального парку, що зареєстрований на земельній ділянці ділянці кадастровий номер: 3222910102:01:111:0085 за адресою: вул. Соборності, м. Миронівка Обухівського району Київської області.

Суд апеляційної інстанції не погоджується з вищевикладеними висновками, виходячи з такого.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про індустріальні парки» - «Ініціатор створення індустріального парку (далі - ініціатор створення) - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, який згідно з Конституцією України здійснює право власника на землю від імені Українського народу і відповідно до закону наділений повноваженнями розпорядження землею, а також юридична або фізична особа - власник чи орендар земельної ділянки, яка може бути використана та пропонується ним для створення індустріального парку».

Згідно зі статтею 7 Закону «Про індустріальні парки» на земельних ділянках, які передані в оренду, індустріальні парки можуть створюватися з ініціативи орендарів після внесення відповідних змін до договору оренди земельної ділянки та прийняття орендодавцем рішення про погодження концепції індустріального парку.

Відповідно процедура створення індустріального парку на земельній ділянці комунальної власності орендарем наступна:

- отримання права оренди земельної ділянки за результатами аукціону;

- укладання договору оренди земельної ділянки;

- розробка і затвердження концепції індустріального парку;

- прийняття рішення про створення індустріального парку ініціатором;

- внесення індустріального парку до реєстру;

- прийняття рішення про зміну договору оренди земельної ділянки;

- внесення змін до договору оренди земельної ділянки шляхом прийняття додаткової угоди.

Таким чином, за умови, що ініціатором створення індустріального парку має намір виступити орендар, суб`єкт приватного права, земельна ділянка не може бути передана йому за рішенням ради, як зазначено в оскаржуваному рішенні. Така можливість є лише при створенні індустріального парку ініціатором - органом місцевого самоврядування, що не відповідає даній ситуації.

Відповідно до пункту 284.6 статті 284 Податкового кодексу України, земельні ділянки, що знаходяться в межах індустріального парку та використовуються його учасниками, можуть бути звільнені від плати за землю.

У частині плати за землю за земельні ділянки, що входять до складу території індустріальних парків, включених до Реєстру індустріальних парків, нормативну грошову оцінку яких проведено, що використовуються ініціаторами створення індустріального парку, керуючою компанією індустріального парку та учасниками індустріальних парків, органи місцевого самоврядування можуть:

- встановлювати ставки земельного податку та орендну плату в розмірі, меншому за розмір земельного податку, встановлений рішенням відповідного органу місцевого самоврядування для певної категорії земель, що сплачується на відповідній території;

- звільняти від сплати земельного податку. До таких рішень органів місцевого самоврядування та/або рішень про внесення змін до таких рішень не застосовуються вимоги підпункту 4.1.9 пункту 4.1 та пункту 4.5 статті 4, підпунктів 12.3.3, 12.3.4 і 12.3.7 пункту 12.3, підпункту 12.4.3 пункту 12.4 (у частині прийняття та набрання чинності рішеннями) та пункту 12.5 (у частині строку набрання чинності рішеннями) статті 12 цього Кодексу та Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності.

Зазначені правові норми мають на меті створити сприятливі умови для діяльності індустріальних парків.

Відповідна правова норма була внесена до Податкового кодексу України у зв`язку із прийняттям Закону України № 2330-ІХ від 21,06.2022, і у випадку колізій з іншими нормами законодавства, які було прийнято раніше, і які не привели у відповідність, має вищу юридичну силу (темпоральний підхід до вирішення колізій), і саме вона підлягає застосуванню (у тому числі в ситуації, коли органи державної влади посилаються на норми ст.. 23 Закону України від 06.10.1998 року №161-ХІУ «Про оренду землі»).

Підставою для застосування норми п. 284.6 Податкового кодексу України є:

- внесення змін до договору оренди в частині визначення, що земельна-ділянка надана саме для створення індустріального парку;

- погодження органу місцевого самоврядування концепції індустріального парку;

- включення індустріального парку до Реєстру індустріальних (промислових) парків;

- набрання орендарем земельної ділянки статусу ініціатора, керуючої компанії або учасника індустріального парку.

Як вбачається з матеріла справи, всі умови у даному випадку позивачем дотримано.

Крім того, уже після укладення договору оренди земельної ділянки та встановлення ставки загальної ставки орендної плати відповідачем було погоджено концепцію індустріального парку та прийнято рішення про внесення відповідних змін до договору оренди.

Конституція України не встановлює пріоритету застосування того чи іншого закону, в тому числі залежно від предмета правового регулювання. Немає також закону України, який би регулював питання подолання колізії норм законів, що мають однакову юридичну силу.

Водночас Конституційний Суд України у пункті 3 мотивувальної частини Рішення від 3 жовтня 1997 року № 4 - зп у справі про набуття чинності Конституцією України зазначив: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше».

Поточна ставка оренди становить 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яка визначена п. 2 рішення Миронівської міської ради від 25.04.2024 р. «Про проведення земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки кадастровий номер 3222910102:01:111:0085».

ТОВ «РОБОТА: ГРАНОЛА» є ініціатором створення Індустріального парку на земельній ділянці 3222910102:01:111:0085, який вже включено до Реєстру індустріальних парків, отже, позивач хоче мати можливість застосування пільгової орендної ставки для розрахунку орендної плати за землю, як для ініціатора створення індустріального парку, що створений та розташований на Земельній ділянці кадастровий номер: 3222910102:01:111:0085 за адресою: вул. Соборності, м. Миронівка Обухівського району Київської області.

Колегія зазначає, що ТОВ «РОБОТА: ГРАНОЛА» як орендар земельної ділянки виступає саме ініціатором створення індустріального парку, а не керуючою компанією (обмеження, передбачені ч. 2 ст. 134 Земельного кодексу України стосуються саме керуючих компаній - «не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності у разі надання в оренду земельних ділянок індустріальних парків керуючим компаніям цих індустріальних парків»).

Відповідно до Закону України «Про індустріальні парки», Податкового кодексу України та Земельного кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю та пільги щодо земельного податку, що сплачується на відповідній території. В частині плати за землю за земельні ділянки, що входять до складу території індустріальних парків, включених до Реєстру індустріальних парків, нормативну грошову оцінку яких проведено, що використовуються ініціаторами створення індустріального парку, керуючою компанією індустріального парку та учасниками індустріальних парків, органи місцевого самоврядування можуть:

- встановлювати ставки земельного податку та орендну плату в розмірі,меншому за розмір земельного податку, встановлений рішенням відповідного органу місцевого самоврядування для певної категорії земель, що сплачується на відповідній території;

- звільняти від сплати земельного податку.

Відповідно до статті 16 Закону України «Про індустріальні парки» При прийнятті рішення про включення індустріального парку до Реєстру індустріальних парків враховуються такі критерії:

- доступність трудових ресурсів, необхідних для розвитку індустріального парку згідно з концепцією;

- наявність та/або можливість залучення ініціатором створення фінансових та матеріально-технічних ресурсів, необхідних для розвитку індустріального парку згідно з концепцією;

- підтримка індустріального парку з боку органів місцевого самоврядування та місцевих органів виконавчої влади:

- очікувані результати функціонування індустріального парку згідно з концепцією передбачають залучення інвестицій, створення нових робочих місць, експорт продукції, залучення суб`єктів малого та середнього підприємництва.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 Закону України «Про інвестиційну діяльність», Держава гарантує стабільність умов здійснення інвестиційної діяльності, додержання прав і законних інтересів її суб`єктів.

Тобто, чинне законодавство надає відповідні преференції та заохочує до створення Індустріальних парків.

Позивач, як переможець електронного аукціону на право оренди земельної ділянки комунальної власності має право на застосування преференцій, передбачених п. 284.6 Податкового Кодексу України.

Крім того, у даному випадку ставка плати, що зазначена у договорі оренди земельної ділянки, визначена не тільки за результатом торгів, а на підставі рішення органу місцевого самоврядування - рішення Миронівської міської ради від 25.04.2024 р. «Про проведення земельних торгів у формі аукціону з продажу права оренди земельної ділянки кадастровий номер 3222910102:01:111:0085».

Отже, відповідно до норм даного пункту Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування наділені правом встановлювати ставки земельного податку та орендної плати у зменшеному розмірі, а також звільняти від сплати земельного податку щодо земельних ділянок, що знаходяться в межах індустріальних парків, у тому числі тих, що використовуються ініціаторами створення індустріального парку.

З аналізу наведеної норми вбачається, що законодавець прямо передбачив можливість застосування пільгового режиму плати за землю незалежно від способу набуття права користування земельною ділянкою, у тому числі і у випадку, коли така ділянка була передана в оренду за результатами земельних торгів.

Водночас формулювання «можуть встановлювати» свідчить про те, що відповідне повноваження органу місцевого самоврядування є дискреційним, тобто таким, що реалізується на власний розсуд у межах закону.

Отже, орган місцевого самоврядування має право прийняти рішення про застосування пільгової орендної ставки щодо земельних ділянок індустріальних парків; однак такий орган не зобов`язаний автоматично надавати відповідну пільгу у кожному випадку. Разом із тим, реалізація дискреційних повноважень не є довільною.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, а також усталеної судової практики, орган місцевого самоврядування зобов`язаний діяти в межах наданих повноважень, враховувати всі істотні обставини, дотримуватись принципів розумності, добросовісності та пропорційності. Таким чином, навіть за відсутності обов`язку надати пільгу, орган місцевого самоврядування зобов`язаний: належним чином розглянути звернення заявника, надати мотивоване рішення, з урахуванням цілей законодавства про індустріальні парки та державної політики стимулювання інвестицій.

Натомість формальна відмова без належного врахування спеціального правового режиму індустріальних парків та без оцінки фактичних обставин справи свідчить про неправомірне застосування дискреційних повноважень.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що у справі присутня прямолінейнна колізія між двома нормативно - правовими актами, які регулюють один і той же предмет правовідносин - розмір орендної плати за земельні ділянки комунальної власності і суперечать один одному за змістом та наслідками застосування.

Так, з одного боку стаття 23 Закону України «Про оренду землі» встановлює загальне правило: «Орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності, передані в оренду на земельних торгах, не може бути зменшена за згодою сторін протягом строку дії договору оренди». Дане положення охоплює всі без винятку земельні ділянки комунальної власності, передані в оренду на земельних торгах, і встановлює неможливість зміни розміру орендної плати у будь-якому випадку.

З іншого боку, пункт 284.6 статті 284 Податкового кодексу України, введений Законом України №2330- IX від 21.06.2022 встановлює: "У частині плати за землю за земельні ділянки, що входять до складу території індустріальних парків, включених до Реєстру індустріальних парків, що

використовуються ініціаторами створення індустріального парку, керуючою компанією індустріального парку та учасниками індустріальних парків, органи місцевого самоврядування можуть встановлювати ставки земельного податку та орендну плату в розмірі, меншому за розмір земельного податку, встановлений рішенням відповідного органу місцевого самоврядування для певної категорії земель, що сплачується на відповідній території».

Наявність цих двох норм, які суперечать одна одній, робить неможливим їх одночасне застосування до однієї і тієї ж ситуації: у разі застосування ст. 23 Закону України «Про оренду землі» пільга на орендну плату є неможливою, у разі застосування п.284.6 ст. 284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування отримують право встановлювати пільги, що суперечить ст. 23 Закону України «Про оренду землі».

Для розв`язання вказаної колізії суд застосовує загальновизнані у юридичній науці та міжнародній практиці принципи, розроблені для вирішення конфліктів між нормами права однакової юридичної сили.

Принцип перший: lex Specialis Derogat Legi Generali

У відповідності до загальноправового принципу "спеціальна норма переважає загальну норму», у разі наявності двох норм, одна з яких є загальною, а інша - спеціальною, застосовується спеціальна норма як та, що розроблена законодавцем для конкретної категорії правовідносин або суб`єктів.

Суд встановлює, що ст. 23 Закону України «Про оренду землі» є загальною нормою, яка регулює порядок оренди земельних ділянок комунальної власності без жодних винятків і для всіх категорій таких ділянок без розрізнення.

Натомість пункт 284.6. статті 284 Податкового кодексу України є спеціальною нормою, яка регулює питання плати за землю виключно для окремої, чітко визначеної категорії земельних ділянок - земельних ділянок, які входять до складу території індустріальних парків, включених до Реєстру індустріальних парків.

Саме формулювання п.284.6 ст. 284 Податкового кодексу України демонструє спеціальний характер цієї норми: вона передбачає можливість органів місцевого самоврядування встановлювати особливий режим плати за землю - для конкретної категорії - для земель у межах індустріальних парків, чого органи місцевого самоврядування не мають права робити для звичайних земельних ділянок, які перебувають поза межами індустріальних парків.

Таким чином, пункт 284.6 статті 284 Податкового кодексу України є спеціальною нормою щодо статті 23 Закону України «Про оренду землі» і, за принципом lex specialis derogat legi generali, має переважати при її застосуванні до земельних ділянок індустріальних парків.

Принцип другий: Lex Posterior Derogat Legi Priori. У відповідності до загальновизнаного у юридичній науці "пізніший закон переважає попередній закон» в разі, коли дві норми матеріального права однакової юридичної сили суперечать одна одній, застосовується та норма, яка була прийнята пізніше у часі, оскільки вона відображає найбільш сучасну позицію законодавця щодо регулювання відповідних правовідносин.

Апеляційним судом встановлено таку хронологію прийняття відповідних законів.

Закон України «Про оренду землі» № 161-XIV був прийнятий 06.10.1998 і його стаття 23 діяла протягом 23 років без будь-яких змін, регулюючи загальний порядок оренди всіх земельних ділянок комунальної власності.

Пункт 284.6 ст. 284 Податкового кодексу України введений Законом України № 2300-ІХ, який прийнятий 21.06.2022 тобто на 24 роки пізніше, ніж ст. 23 Закону України «Про оренду землі».

Той факт, що законодавець приймаючи Закон №2330-ІХ у 2022 спеціально вніс норму п. 284.6 ст. 286 Податкового кодексу України свідчить про усвідомлену позицію законодавця щодо необхідності встановлення особливого режиму для земельних ділянок індустріальних парків, який суперечить загальному порядку, встановленому ст. 23 Закону України «Про оренду землі».

За принципом lex posterior derogat legi priori, пізніша норма (п.284.6 ст. 284 ПКУ від 2022 року) повинна застосовуватись з перевагою над старшою нормою ( ст. 233акону України «Про оренду землі» від 1998) в частині регулювання розміру орендної плати за земельні ділянки, які входять до складу території індустріальних парків, які включених до Реєстру.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне послатись на позицію Конституційного Суду України, який у своєму Рішенні від 03.10.1997№ 4-зп у справі про набуття чинності Конституцією України прямо вказав на принцип розв`язання саме такої ситуації: «Конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному...

Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено самим цим актом, автоматично скасовується однопредметий акт, який дія у часі раніше».

Вищезазначене Рішення Конституційного Суду України прямо підтримує застосування принципу lex posterior і виключає будь - яку двозначність щодо того, яка з двох норм повинна застосовуватися у випадку їх суперечності

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції не погоджується з висновком суду першої інстанції, який аргументований відповіддю Державної податкової служби, яка спирається на твердження про те, що п.284.6 ст. 284 Податкового кодексу України регулює виключно «податкові» відносини і не може змінити договірні умови, встановлені ст. 23 Закону України «Про оренду земелі».

Текст пункту 284.6 статті 284 Податкового кодексу України прямо вживає слова «орендну плату»; «органи місцевого самоврядування можуть встановлювати ставки земельного податку та орендну плату в розмірі, меншому». Таким чином, норма регулює саме орендну плату, а не виключно земельний податок. Законодавець свідомо розширив предмет регулювання п.284.6 на обидва вида платежів - земельний податок і орендну плату.

Таким чином, для орендних правовідносин щодо індустріальних парків пункт 284.6 статті 284 Податкового кодексу України є спеціальною нормою і підлягає застосуванню в тому числі щодо земельних ділянок отриманих за результатами земельних торгів.

Отже, пункт 284.6 пункту 284 Податкового кодексу України регулюючи питання орендної палити для земель у межах індустріальних парків, безпосередньо регулює той самий предмет, що і стаття 23 Закону України «Про оренду землі», і не являє собою якусь окремо існуючу норму «податкового» права, яка не впливає на договірні умови.

З огляду на зазначене, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що у даному випадку до земельної ділянки, отриманої за результатами земельних торгів, яка використовуються під індустріальний парк, відповідач, як орган місцевого самоврядування може прийняти рішення про встановлення ставки орендної плати у розмірі меншому, за розмір земельного податку.

Отже, на підставі вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку про обгрунтованість позовних вимог про протиправність та скасування рішення Миронівської міської ради Обухівського району Київської області від 16.12.2025 № 7747-99-VIII "Про розгляд звернення Товариства з обмеженою району Київської області розглянути питання застосування пільгової орендної відповідальністю "Робота: Гранола" та визнає їх такими, що підлягають задоволенню. Також підлягають задоволенню позовні вимоги про зобов`язання Миронівську міську раду Обухівського району Київської області розглянути питання застосування пільгової орендної ставки для розрахунку орендної плати за землю для Товариства з обмеженою відповідальністю «Робот: Гранола», як ініціатора створення індустріального парку, що зареєстрований та розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 3222910102:01:111:0085 за адресою: вул. Соборності, м. Миронівка Обухівського району Київської області.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Відповідно до ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 ГПК України). Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, яким суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

На сьогодні у праві існують такі основні стандарти доказування: "баланс імовірностей" (balance of probabilities) або "перевага доказів" (preponderance of the evidence); "наявність чітких та переконливих доказів" (clear and convincing evidence); "поза розумним сумнівом" (beyond reasonable doubt).

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". ... Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.І ст. 277 ГПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, крім того неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, а висновки, викладені у рішенні місцевого господарського суду, не відповідають обставинам справи, отже апеляційна скарга підлягає задоволенню, рішення суду скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.

Розподіл судових витрат

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку із задоволенням апеляційної скарги, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладається на відповідача.

Керуючись статтями 129, 269, 270, 273, пунктом 2 частини 1 статті 275, статтями 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота: Гранола" на рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2026 у справі № 911/342/26 задовольнити.

Рішення Господарського суду Київської області від 07.04.2026 у справі № 911/342/26 скасувати.

Постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати рішення Миронівської міської ради Обухівського району Київської області від 16.12.2025 № 7747-99-УІІІ "Про розгляд звернення Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота: Гранола".

Зобов`язати Миронівську міську раду Обухівського району Київської області розглянути питання застосування пільгової орендної ставки для розрахунку орендної плати за землю для Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота: Гранола" як ініціатора створення індустріального парку, що зареєстрований та розташований на земельній ділянці кадастровий номер: 3222910102:01:111:0085 за адресою: вул. Соборності, м. Миронівка Обухівського району Київської області.

Стягнути з Миронівської міської ради Обухівського району Київської області (008801, Обухівський район, Київська обл., місто Миронівка, вул. Соборності, 48, код ЄДРПОУ 04054984) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Робота: Гранола" (08801, Обухівський район, Київська обл., місто Миронівка, вул. Соборності, 17, код ЄДРПОУ 45013821) витрати по сплаті судового збору за подання позову у розмірі 6656,00 грн., витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 9984,00 грн.

Видати наказ.

Видачу наказу доручити Господарському суду Київської області.

Матеріали справи № 911/342/26 повернути до Господарського суду Київської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у порядку, передбаченому статтями 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст складено 07.10.2026.

Головуючий суддя А.І. Тищенко

Судді А.О. Мальченко

Ю.Б. Михальська