Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №916/1994/26 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/1994/26

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Богацької Н.С.

суддів: Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання (за дорученням головуючої судді): Алієва К.О.

за участю представників учасників справи:

від позивача – Єфременко О.О.,

від відповідача – не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»

на рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2026, ухвалене суддею Мостепаненко Ю.І., м. Одеса

у справі №916/1994/26

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»

до відповідача: Дочірнього підприємства «Теплотехсервіс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Теплотехніка»

про: стягнення 1 041 149,79 грн,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі ТОВ «ГК «Нафтогаз») звернулося до Господарського суду Одеської області із позовом до Дочірнього підприємства «Теплотехсервіс» Товариства з обмеженою відповідальністю «Група компаній «Теплотехніка» (далі ДП «Теплотехсервіс» ТОВ «ГК «Теплотехніка»), в якому просило суд стягнути з останнього на свою користь заборгованість у загальному розмірі 1041149,79 грн, з яких: 831687,22 грн основного боргу, 131909,06 грн пені, 23282,67 грн 3% річних та 54270,84 грн інфляційних втрат.

Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором в частині повної та своєчасної сплати вартості поставленого позивачем в період з вересня 2024 по квітень 2025 року природного газу.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 17.07.2026 у справі №916/1994/26 позов задоволено частково, стягнуто з ДП «Теплотехсервіс» ТОВ «ГК «Теплотехніка» на користь ТОВ «ГК «Нафтогаз» 831687,22 грн основної заборгованості, 39572,71 грн пені, 23282,67 грн 3% річних, 54270,84 грн інфляційних витрат, вирішено питання щодо розподілу судових витрат. В решті позовних вимог відмовлено.

Місцевий господарський суд виходив з обґрунтованості та доведеності позовних вимог. Водночас, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування у даному випадку положень ст. 551 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та зменшення розміру пені на 70%.

Не погодившись з рішенням суду, позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови у стягненні пені у розмірі 92336,35 грн та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги в цій частині задовольнити.

В обґрунтування доводів та вимог апеляційної скарги позивач посилається на наступне:

- матеріали справи не містять доказів на підтвердження майнового стану відповідача;

- позивач має стратегічне значення для економіки, суспільства і безпеки держави. Відсутність можливості вчасно розраховуватись за природний газ і, як наслідок, відсутність можливості вчасно надати послуги з постачання природного газу спричинить значні соціально та економічно негативні наслідки для всієї країни;

- розмір дебіторської заборгованості постійно зростає через відсутність платіжної дисципліни з боку таких споживачів.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2026 за апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження, встановлено відповідачу строк до 14.08.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу, роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, призначено справу №916/1994/26 до розгляду на 06.10.2026 о 14:15 год.

12.08.2026 від ДП «Теплотехсервіс» ТОВ «ГК «Теплотехніка» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому відповідач заперечував проти її задоволення, зазначаючи про її безпідставність та необґрунтованість.

При цьому, в прохальній частині відзиву відповідач просить суд апеляційної інстанції зменшити розмір інфляційних втрат, 3% річних та пені до 1 (однієї) гривні.

Крім того, до відзиву на апеляційну скаргу відповідачем додано новий доказ, а саме оборотно-сальдову відомість по рахунку (заборгованість по споживачам).

29.09.2026 від ДП «Теплотехсервіс» ТОВ «ГК «Теплотехніка» надійшла заява про участь його представника у всіх судових засіданнях у справі №916/1994/26 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, яка ухвалою суду від 01.10.2026 задоволена.

Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи також не надходило.

В судове засідання 06.10.2026 з`явився представник позивача.

Встановити зв`язок з представником відповідача в режимі відеоконференції не виявилося за можливе, оскільки він перебував в режимі офлайн. Ці обставини також підтверджуються відповідною довідкою, складеною секретарем судового засідання.

Враховуючи вищевикладене, приписи ч. 1 ст. 202 ГПК України, а також те, що учасники цієї справи були належним чином повідомлені про день, час та місце розгляду справи, участь представників в судовому засіданні не була визнана обов`язковою, а також те, що їх відсутність не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутністю представника відповідача.

В судовому засіданні 06.10.2026 колегія суддів, розглянувши доданий відповідачем до апеляційної скарги новий доказ (оборотно-сальдову відомість по рахунку (заборгованість по споживачам)), дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч.ч. 4, 5 ст. 80 ГПК України).

Згідно з ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

Таким чином, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, буде вважатися порушенням положень ст.ст. 80, 269 ГПК України.

Водночас, до відзиву на позовну заяву відповідний доказ доданий не був. Більш того, відповідач жодного разу не повідомляв суд ні про існування у нього цього доказу, ні про причини, з яких він не може бути поданий разом із відзивом на позовну заяву.

Відповідачем необґрунтовано неможливість неподання цього доказу під час розгляду справи в суді першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У апеляційній скарзі відповідачем і не ставиться питання щодо його приєднання до матеріалів цієї справи.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Колегія суддів зауважує, що наведені положення ГПК України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи». При цьому, тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів.

Така правова позиція Верховного Суду викладена у постановах від 08.09.2022 у справі №910/5011/18, від 13.04.2021 у справі №909/722/14 та від 01.07.2021 у справі №46/603.

Отже, неподання відповідного доказу в суд першої інстанції залежало виключно від суб`єктивної поведінки самого відповідача, який несе ризик вчинення або не вчинення певної процесуальної дії, і оскільки ним необґрунтовано неможливість неподання цього доказу під час розгляду справи в суді першої інстанції, не наведено ні «винятковість випадку», ні «причин, що об`єктивно не залежали від нього», колегія суддів не приймає наданий відповідачем до апеляційної скарги доказ (оборотно-сальдову відомість по рахунку (заборгованість по споживачам)).

В судовому засіданні 06.10.2026 представник ТОВ «ГК «Нафтогаз» просив задовольнити його апеляційну скаргу, скасувати рішення в частині відмови, ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позову повністю.

Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 269 ГПК України).

Враховуючи приписи вказаної норми, а також доводи та вимоги апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 17.07.2026 у справі №916/1994/26, колегія суддів зазначає, що єдиним та ключовим питанням, що підлягає з`ясуванню судом апеляційної інстанції, є: наявність/відсутність підстав для зменшення заявленої позивачем суми неустойки.

Положеннями ч. 1 ст. 530 ЦК України передбачено, що якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

За змістом ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до ч. 1 ст. 550 ЦК України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання.

Умовами ч. 1 ст. 611 ЦК України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Як передбачено ч. 1 ст.612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з п. 7.2 договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно з п. 5.1 та/або строків оплати згідно з п. 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Встановивши за результатами розгляду даного спору обґрунтованість заявлених позивачем вимог в частині стягнення 131909,06 грн пені, місцевий господарський суд зменшив її розмір на 70% до 39572,71 грн.

Зменшуючи розмір пені, місцевий господарський суд врахував співвідношення розміру неустойки з наслідками порушення зобов`язання, специфіку діяльності відповідача, вжиття ним заходів щодо належного виконання зобов`язання та необхідність дотримання балансу інтересів сторін.

Приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення ч. 3 ст. 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов`язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому, слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим, сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку ст.ст. 86, 210, 237 ГПК України.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.

Отже, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

При цьому, колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором (зокрема, часткову сплату вартості поставленого йому на підставі вищенаведеного договору природного газу), те, що відповідач є неприбутковою установою, фінансування якої здійснюється за рахунок державного бюджету, з огляду на кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України та не могла не вплинути негативно на фінансовий стан відповідача як неприбуткової організації, а також відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, колегія суддів, враховуючи те, що застосування штрафних санкцій не повинно лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, вважає, що суд першої інстанції, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми пені з 131909,06 грн до 39572,71 грн, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

Отже, враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів зазначає, що доводи позивача у апеляційній скарзі жодним чином не спростовують висновків, не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції.

Стосовно прохальної частини відзиву відповідача на апеляційну скаргу, в якому останній просив суд зменшити розмір інфляційних втрат, 3% річних та пені до 1 (однієї) гривні.

Відповідно до ст. 263 ГПК України учасники справи мають право подати до суду апеляційної інстанції відзив на апеляційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом апеляційної інстанції в ухвалі про відкриття апеляційного провадження. Відзив на апеляційну скаргу має містити: 1) найменування суду апеляційної інстанції; 2) ім`я (найменування), поштову адресу особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу, а також номер засобу зв`язку, адресу електронної пошти (за наявності), відомості про наявність або відсутність електронного кабінету; 3) обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги; 4) у разі необхідності - клопотання особи, яка подає відзив на апеляційну скаргу; 5) перелік матеріалів, що додаються. Відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. До відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи з урахуванням положень статті 42 цього Кодексу. До відзиву застосовуються правила, встановлені частиною десятою статті 165 цього Кодексу.

Отже, зі змісту наведеного положення ГПК України вбачається, що відзив на апеляційну скаргу за своєю процесуальною природою є заявою по суті справи, у якій відповідач викладає свої заперечення проти доводів та вимог апеляційної скарги, наводить обставини, з якими погоджується або не погоджується, а також відповідні правові та доказові обґрунтування.

Водночас, прохання ДП «Теплотехсервіс» ТОВ «ГК «Теплотехніка» про зменшення розміру інфляційних втрат, 3% річних та пені до 1 грн не є запереченням проти доводів апеляційної скарги, а за своєю суттю спрямоване на зміну розміру сум, встановлених судом першої інстанції, тобто на зміну або скасування оскаржуваного судового рішення в цій частині.

За змістом ч. 2 ст. 258 ГПК України саме в апеляційній скарзі особа, яка її подає, має право просити суд апеляційної інстанції про відповідну зміну або скасування рішення суду першої інстанції, в якій зазначає у чому полягає незаконність і (або) необґрунтованість рішення або ухвали (неповнота встановлення обставин, які мають значення для справи, та (або) неправильність установлення обставин, які мають значення для справи, внаслідок необґрунтованої відмови у прийнятті доказів, неправильного їх дослідження чи оцінки, неподання доказів з поважних причин та (або) неправильне визначення відповідно до встановлених судом обставин правовідносин тощо).

Відтак, вказана вимога повинна заявлятися у апеляційній скарзі, а не шляхом включення її до прохальної частини відзиву.

Інше тлумачення призвело б до фактичного надання відповідачу можливості шляхом подання відзиву не лише заперечувати проти апеляційної скарги іншого учасника справи, а й самостійно ініціювати зміну/скасування судового рішення в частині, яка ним не була самостійно оскаржена у встановленому законом порядку.

Таким чином, за відсутності поданої відповідачем апеляційної скарги з вимогою про зміну або скасування рішення суду першої інстанції в частині розміру інфляційних втрат, 3% річних та пені, колегія суддів не приймає цей довід, оскільки суд апеляційної інстанції з урахуванням ст. 269 ГПК України переглядає рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги позивача.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу приписів ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи і вимоги апеляційної скарги не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 ГПК України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом, підлягають віднесенню на скаржника.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області 17.07.2026 у справі №916/1994/26 залишити без змін.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.10.2026.

Головуючий суддя Н.С. Богацька

Судді Я.Ф. Савицький

Н.М. Принцевська