Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №916/220/25 — Південно-західний апеляційний господарський суд

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

_____________________________________________________________________________________________

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 рокум. ОдесаСправа № 916/220/25

Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючої судді: Богацької Н.С.

суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

секретар судового засідання (за дорученням головуючої судді): Алієва К.О.

за участю представників учасників справи:

від ТОВ «Нафтогаз Трейдинг» – Єфременко О.О.,

від Державної установи – Лупєєв А.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційні скарги Державної установи «Херсонський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»

на рішення Господарського суду Одеської області від 29.06.2026, ухвалене суддею Щавинською Ю.М., м. Одеса, повний текст рішення складено та підписано 02.07.2026

у справі № 916/220/25

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг»

до відповідача: Державної установи «Херсонський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України»

про: стягнення 578 539,02 грн,

ВСТАНОВИВ

У січні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» (далі ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг») звернулося до Господарського суду Одеської області із позовом до Державної установи «Херсонський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» (далі Державна установа), в якому просило суд стягнути з останньої на свою користь заборгованість у загальному розмірі 578 539,02 грн, з яких: 19 444,66 грн основного боргу, 285 053,22 грн пені, 33 592,17 грн 3% річних та 240 448,97 грн інфляційних витрат.

Позов мотивований неналежним виконанням відповідачем прийнятих на себе зобов`язань за укладеним між сторонами договором №20-1129/21-БО-Т постачання природного газу (далі договір) в частині повної та своєчасної сплати вартості поставленого позивачем природного газу в період з листопада 2021 року по серпень 2022 року та за грудень 2022 року.

Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.06.2026 у справі №916/220/25 позов задоволено частково, стягнуто з Державної установи на користь ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» 227298,10 грн, з яких: 18748,27 грн основного боргу, 5000 грн пені, 22614,83 грн 3% річних та 180935 грн інфляційних втрат, вирішено питання щодо розподілу судових витрат. У решті позовних вимог відмовлено.

Місцевий господарський суд дійшов наступних висновків:

- відповідачем визнано заборгованість за поставлений природний газ у грудні 2022 року, а тому позов в цій частині підлягає задоволенню;

- також судом визнано обґрунтованим та доведеним позов в частині стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат та пені за зобов`язаннями січня, лютого та грудня 2022 року;

- при цьому, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для застосування у даному випадку положень ст. 551 Цивільного кодексу України (далі ЦК України) та зменшення розміру пені до 5000 грн;

- щодо позовних вимог про стягнення з відповідача заборгованості за поставлений природний газ у серпні 2022 року, суд зазначив, що позивач не мав права здійснювати господарську діяльність із розподілу природного газу, оскільки об`єкт відповідача в той період був розташований на території, яка знаходилася під окупацією;

- з цих же підстав судом відмовлено у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача 3% річних, інфляційних втрат та пені за зобов`язаннями березня-серпня 2022 року.

Не погодившись з рішенням суду, позивач подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині відмови в стягненні 696,39 грн основного боргу, 280053,22 грн пені, 10977,34 грн 3% річних та 59513,97 грн інфляційних втрат, ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позову у повному обсязі.

Апеляційна скарга позивача мотивована наступним:

- на момент виникнення спірних правовідносин чинна редакція Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не передбачала поширення заборони на переміщення товарів на територію Херсонської області. Зазначені обмеження стосувалися виключно території Автономної Республіки Крим та м. Севастополя;

- відповідні положення були змінені лише з 20.03.2022, однак, навіть після цього, застосування заборони щодо інших тимчасово окупованих територій можливе виключно за наявності окремого рішення Кабінету Міністрів України або РНБО;

- під час ухвалення оскаржуваного рішення, судом першої інстанції до даних спірних правовідносин було застосовано нерелевантні висновки Верховного Суду;

- саме відповідач мав оперативно припинити споживання газу;

- судом неправомірно та безпідставно зменшено розмір неустойки.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач також подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати в частині стягнення з нього 5000 грн пені, 22614,83 грн 3% річних та 180935 грн інфляційних втрат.

Апеляційна скарга відповідача мотивована наступним:

- протягом дії договору відповідачем вживались всі необхідні, достатні та можливі дії щодо належного його виконання;

- повномасштабне збройне вторгнення, агресія РФ проти України, тимчасова окупація м. Херсона створили особливі непереборні фактори щодо належного виконання умов договору на лише відповідачем, але й позивачем;

- за наслідками діяльності у 2022 році в фінансово-бюджетній, бухгалтерській звітності, у відповідача не обліковувалась будь-яка заборгованість по розрахункам з постачальником;

- станом на липень 2026 року відповідач не мав підтвердження фактично отриманих протягом липня – грудня 2022 року та достовірно обґрунтованих обсягів газу;

- позивач своєю бездіяльністю сам допустив накопичення пені.

Крім того, до апеляційної скарги відповідачем додано новий доказ – додаткову угоду від 30.12.2022 до договору постачання природного газу.

Відповідно до вимог ст. 32 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) за результатами автоматизованого розподілу справ між суддями, оформленого протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, для розгляду справи визначено судову колегію у складі головуючого судді Богацької Н.С., Савицького Я.Ф., Принцевської Н.М.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 29.07.2026 за апеляційною скаргою ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» на рішення Господарського суду Одеської області від 29.06.2026 у справі №916/220/25 відкрито апеляційне провадження, встановлено відповідачу строк до 14.08.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу позивача, роз`яснено учасникам справи про їх право у цей же подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, призначено справу №916/220/25 до розгляду на 06.10.2026 о 13:30 год, витребувано у Господарського суду Одеської області матеріали справи №916/220/25.

03.08.2026 матеріали даної справи надійшли до суду апеляційної інстанції.

У зв`язку з перебуванням судді-учасника колегії Савицького Я.Ф. у відпустці, за розпорядженням керівника апарату суду призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду даної справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді Богацької Н.С., суддів Діброви Г.І., Принцевської Н.М.

Ухвалами Південно-західного апеляційного господарського суду від 10.08.2026 прийнято справу №916/220/25 до свого провадження колегією суддів у складі головуючого судді Богацької Н.С., суддів: Діброви Г.І., Принцевської Н.М., поновлено Державній установі пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Одеської області від 29.06.2026 у справі №916/220/25, за апеляційною скаргою Державної установи на рішення Господарського суду Одеської області від 29.06.2026 у справі №916/220/25 відкрито апеляційне провадження, встановлено позивачу строк до 21.08.2026 для подання відзиву на апеляційну скаргу відповідача, роз`яснено учасникам справи про їх право у цей строк подати до суду будь-які заяви чи клопотання з процесуальних питань, об`єднано апеляційні скарги в одне провадження для сумісного розгляду в судовому засіданні 06.10.2026 о 13:30 год.

13.08.026 від Державної установи надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг», в якому вона заперечувала проти її задоволення, зазначаючи про її безпідставність та необґрунтованість.

ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» своїм правом згідно з ч. 1 ст. 263 ГПК України не скористався, відзив на апеляційну скаргу Державної установи не надало, що в силу ч. 3 ст. 263 ГПК України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Будь-яких інших заяв чи клопотань від учасників справи не надходило.

В судове засідання 06.10.2026 з`явились представники учасників справи.

В судовому засіданні 06.10.2026 колегія суддів, розглянувши доданий відповідачем до апеляційної скарги новий доказ (додаткову угоду від 30.12.2022 до договору постачання природного газу) дійшла наступних висновків.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 80 ГПК України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. У випадку визнання поважними причин неподання учасником справи доказів у встановлений законом строк суд може встановити додатковий строк для подання вказаних доказів (ч.ч. 4, 5 ст. 80 ГПК України).

Згідно з ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (ч. 3 ст. 269 ГПК України).

Таким чином, надання судом апеляційної інстанції оцінки доказам, які були подані стороною у справі лише до суду апеляційної інстанції, без дослідження причин неподання цих доказів до суду першої інстанції, буде вважатися порушенням положень ст.ст. 80, 269 ГПК України.

Водночас, до відзиву на позовну заяву відповідний доказ доданий не був. Більш того, відповідач жодного разу не повідомляв суд ні про існування у нього цього доказу, ні про причини, з яких він не може бути поданий разом із відзивом на позовну заяву.

Відповідачем необґрунтовано неможливість неподання цього доказу під час розгляду справи в суді першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. У апеляційній скарзі відповідачем і не ставиться питання щодо його приєднання до матеріалів цієї справи.

Відповідно до ч.ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Колегія суддів зауважує, що наведені положення ГПК України пов`язують вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів з одночасним виконанням критеріїв: «винятковість випадку» та «причини, що об`єктивно не залежать від особи». При цьому, тягар доведення зазначених обставин покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою) про долучення доказів.

Така правова позиція Верховного Суду викладена у постановах від 08.09.2022 у справі №910/5011/18, від 13.04.2021 у справі №909/722/14 та від 01.07.2021 у справі №46/603.

Отже, неподання відповідного доказу в суд першої інстанції залежало виключно від суб`єктивної поведінки самого відповідача, який несе ризик вчинення або не вчинення певної процесуальної дії, і оскільки ним необґрунтовано неможливість неподання цього доказу під час розгляду справи в суді першої інстанції, не наведено ні «винятковість випадку», ні «причин, що об`єктивно не залежали від нього», колегія суддів не приймає наданий відповідачем до апеляційної скарги доказ (додаткову угоду від 30.12.2022 до договору постачання природного газу).

В судовому засіданні 06.10.2026 представник ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» просив задовольнити його апеляційну скаргу, скасувати рішення в частині відмови у задоволенні позову, ухвалити нове рішення в цій частині про задоволення позову повністю.

Представник Державної установи просив задовольнити її апеляційну скаргу, скасувати рішення в частині стягнення з нього 5000 грн пені, 22614,83 грн 3% річних та 180935 грн інфляційних втрат.

Дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційної скарги, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія зазначає наступне.

Як вбачається з матеріалів цієї справи та встановлено судом, 12.11.2021 між ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» (постачальник) та Державною установою (споживач) укладено договір №20-1129/21-БО-Т постачання природного газу (далі договір) (а.с.11-15 т.1; а.с.20-25 т.2).

Відповідно до п.п. 1.1-1.2 договору постачання природного газу постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ для власних потреб, а споживач зобов`язується прийняти його та оплатити на умовах цього договору.

Згідно з п. 1.4 договору споживач підтверджує та гарантує, що на момент підписання цього договору у споживача є в наявності укладений договір на розподіл природного газу між споживачем та оператором газорозподільної системи (далі Оператор ГРМ) та присвоєний Оператором ГРМ персональний ЕІС-код та/або укладений договір транспортування природного газу між споживачем та оператором газотранспортної системи (далі Оператор ГТС) та присвоєний Оператором ГТС персональний ЕІС-код (якщо об`єкти споживача безпосередньо приєднані до газотранспортної мережі).

Відповідальність за достовірність інформації, зазначеної в цьому пункті, несе споживач.

За умовами п. 1.5 договору у разі, якщо об`єкти споживача підключені до газорозподільних мереж, розподіл природного газу, який постачається за цим договором, здійснює Оператор ГРМ, а саме Акціонерне товариство «Херсонгаз», з яким споживач уклав відповідний договір.

Пунктом 2.1 договору передбачено, що постачальник передає споживачу на умовах цього договору замовлений споживачем обсяг (об`єм) природного газу у період з листопада 2021 року по грудень 2022 року (включно), в кількості 215,4 тис кубометрів.

Згідно з п. 2.2 договору споживач підтверджує, що замовлені ним обсяги природного газу, які визначені в п. 2.1 цього договору, повністю покривають потреби споживача у відповідному розрахунковому періоді.

Умовами п. 2.3 договору визначено, що підписанням цього договору споживач дає згоду постачальнику на включення його до реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС, відповідно до вимог Кодексу ГТС.

Відповідно до п. 3.1 договору постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ споживач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов`язану з правом власності на природний газ.

Згідно з п. 3.2 договору постачання газу за цим договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС.

За змістом п. 3.5 договору вбачається, що приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.

На підставі отриманих від споживача даних та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі Оператора ГТС постачальник готує та надає споживачу два примірники акту приймання-передачі за відповідний розрахунковий період, підписаний уповноваженим представником постачальника (п. 3.5.2 договору).

За умовами п. 3.5.3 договору споживач протягом 2 робочих днів з дати одержання акту зобов`язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акту, підписаний уповноваженим представником споживача, або надати в письмовій формі мотивовану відмову від його підписання.

У випадку не повернення споживачем підписаного оригіналу акту до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим періодом, а також у випадку розбіжностей між даними, отриманими від споживача відповідно до п.п. 3.5.1. цього пункту, та даних щодо остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі Оператора ГТС, обсяг (об`єм) спожитого газу вважається встановленим (узгодженим) відповідно до даних інформаційної платформи Оператора ГТС та переданим у власність споживачу, а вартість поставленого протягом відповідного розрахункового періоду газу розраховується з урахуванням цін, визначених у розділі 4 цього договору (п. 3.5.4 договору).

Згідно з п. 4.1 укладеного сторонами правочину ціна природного газу за 1000 куб. м газу з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу становить 16 554 грн.

Відповідно до п. 5.1 договору оплата за природний газ за розрахунковий період здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:

- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу;

- остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем в якому відповідач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період.

У разі відсутності акту/актів приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов п.п. 3.5.3 п. 3.5 цього договору.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за п. 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Пункт 8.1 договору вбачає, що у разі, якщо споживач порушив умови п. 5.1 цього договору щодо остаточного розрахунку за фактично переданий природний газ, постачальник має право припинити постачання газу шляхом виключення споживача з реєстру без погодження із споживачем.

Відповідно до п. 10.1 договору сторони звільняються від відповідальності за часткове або повне невиконання обов`язків згідно з цим договором внаслідок настання форс-мажорних обставин, що виникли після укладення договору, і сторони не могли передбачити їх.

Строк виконання зобов`язань відкладається на строк дії форс-мажорних обставин (п. 10.2 договору).

Згідно з п. 10.3 договору сторони зобов`язані негайно повідомити про виникнення форс-мажорних обставин та протягом 14 днів з дати їх виникнення подати підтвердні документи відповідно до законодавства.

Настання форс-мажорних обставин підтверджується в порядку, встановленому чинним законодавством України (п. 10.4 договору).

Виникнення форс-мажорних обставин не є підставою для відмови споживача від сплати постачальнику вартості природного газу, поставленого до їх настання (п. 10.5 договору).

Відповідно до п. 13.1 договору даний договір набирає чинності з дати його укладання і діє в частині поставки газу до 31.12.2022 включно, а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору.

В матеріалах справи наявні наступні акти приймання-передачі природного газу (а.с.15-21 т.1): акт від 30.11.2021 на суму 86 776,87 грн; акт від 31.12.2021 на суму 505 061,06 грн; акт від 31.01.2022 на суму 555 439,02 грн; акт від 28.02.2022 на суму 431 769,74 грн; акт від 31.03.2022 на суму 391 792,19 грн; коригуючий акт від 25.04.2022 на суму 391 439,56 грн; акт від 30.04.2022 на суму 19 837,49 грн; акт від 31.05.2022 на суму 746,09 грн; акт від 30.06.2022 на суму 1 184,60 грн; акт від 31.07.2022 на суму 1 301,47 грн; акт від 31.08.2022 на суму 1 049,02 грн; акт від 31.12.2022 на суму 18 748,27 грн.

Відповідно до листа Оператора ГТС від 11.11.2024 №ТОВВИХ-24-17288 (а.с.32 (зворотна сторона) - 34 т.1) обсяг природного газу, використаний споживачем з ЕІС-кодом 56XS00012DD42003 віднесений в алокацію постачальника ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» (ЕІС – код 56X930000010610X) та становить: з 24.11.2021 по 30.11.2021 - 5 242,05 м3; з 01.12.2021 по 31.12.2021 - 30 509,92 м3; з 01.01.2022 по 31.01.2022 - 33 553,17 м3; з 01.02.2022 по 28.02.2022 - 26 082,51 м3; з 01.03.2022 по 31.03.2022 - 23 667,53 м3; з 01.04.2022 по 30.04.2022 - 1 199,43 м3; з 01.05.2022 по 31.05.2022 - 45,07 м3; з 01.06.2022 по 30.06.2022 - 71,56 м3; з 01.07.2022 по 31.07.2022 - 78,62 м3; з 01.08.2022 по 31.08.2022 - 63,37 м3; з 01.12.2022 по 31.12.2022 - 1 132,56 м3.

При цьому, проінформовано, що споживач з ЕІС-кодом 56XS00012DD42003 в період з 01.11.2021 по 23.11.2021 був зареєстрований в реєстрі споживачів за іншим постачальником.

З матеріалів цієї справи справи також вбачаються дані щодо остаточної алокації відборів споживача на інформаційній платформі, які підтверджують наведені вище обсяги споживання (а.с.148-153 т.1).

Згідно з інформацією про надходження коштів на рахунки позивача за період з 11.12.2021 до 30.10.2024, наданої листом Акціонерного товариства «Державний ощадний банк України» від 05.11.2024 (а.с.35-38 т.1), відповідачем за договором було здійснено наступні оплати:

- 16.12.2021 у сумі 86 776,87 грн;

- 22.12.2021 у сумі 505 061,06 грн;

- 22.12.2021 у сумі 74 328,77 грн;

- 03.04.2023 у сумі 388 769,65 грн;

- 05.04.2023 у сумі 92 340,60 грн;

- 05.04.2023 у сумі 431 769,74 грн;

- 05.04.2023 у сумі 391 439,56 грн;

- 05.04.2023 у сумі 19 837,49 грн;

- 05.04.2023 у сумі 746,09 грн;

- 05.04.2023 у сумі 1 184,60 грн;

- 05.04.2023 у сумі 1 301,47 грн;

- 05.04.2023 у сумі 352,63 грн.

Загальна сума оплати 1 993 908,53 грн.

11.08.2023 позивачем було направлено на адресу відповідача вимогу за №125/2/3-6961 про сплату боргу у сумі 19 444,66 грн за договором (а.с.21-22 т.1).

23.08.2023 позивач направив на адресу відповідача лист листом від 15.08.2023 з актами приймання-передачі природного газу на підписання (а.с.22-24 т.1).

Також, позивач надав до суду розрахунки заборгованості (а.с.25-29 т.1), згідно з якими основний борг становить 19 444,66 грн, пеня – 285 053,22 грн, 3% річних – 33 592,17 грн, інфляційні втрати – 240 448,97 грн.

Предметом позову у цій справі є вимога ТОВ «ГК «Нафтогаз Трейдинг» до Державної установи про стягнення заборгованості у загальному розмірі 578 539,02 грн, з яких: 19 444,66 грн основного боргу, 285 053,22 грн пені, 33 592,17 грн 3% річних та 240 448,97 грн інфляційних витрат.

Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (ч. 1 ст. 269 ГПК України).

Оскільки рішення Господарського суду Одеської області від 29.06.2026 у справі №916/220/25 в частині стягнення з відповідача на користь позивача основного боргу за грудень 2022 року учасниками справи не оскаржується, колегією суддів відповідно до вимог ст. 269 ГПК України переглядається оскаржуване рішення тільки в частині доводів та вимог апеляційних скарг щодо стягнення основного бору за серпень 2022 року, а також нараховані 3% річних, пеня та інфляційні втрати.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно зі ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку; зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 ЦК України).

Статтею 530 ЦК України встановлено, що зобов`язання повинні виконуватись в установлений законом або договором строк.

За умовами ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

Згідно зі ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч.ч. 1, 2 ст. 714 ЦК України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

За умовами ч.ч. 1, 3 ст. 12 Закону України «Про ринок природного газу» постачання природного газу здійснюється відповідно до договору, за яким постачальник зобов`язується поставити споживачеві природний газ належної якості та кількості у порядку, передбаченому договором, а споживач зобов`язується оплатити вартість прийнятого природного газу в розмірі, строки та порядку, передбачених договором. Якість та інші фізико-хімічні характеристики природного газу визначаються згідно із встановленими стандартами та нормативно-правовими актами. Права та обов`язки постачальників і споживачів визначаються, зокрема, договором постачання природного газу.

Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 13 Закону України «Про ринок природного газу» споживач зобов`язаний, зокрема, забезпечувати своєчасну та повну оплату вартості природного газу згідно з умовами договорів.

Як вже зазначалося, обсяги поставленого відповідачу у період з листопада 2021 року по серпень 2022 року та за грудень 2022 року природного газу відображені у листі Оператора ГТС від 11.11.2024 №ТОВВИХ-24-17288 та в актах приймання-передачі природного газу, складених на виконання договору за відповідні періоди на загальну суму 2 013 353,19 грн.

Водночас, Державна установа перерахувала на користь позивача грошові кошти лише у сумі 1 993 908,53 грн, про що свідчить інформація Акціонерного товариства «Ощадбанк» від 05.11.2024 не заперечується учасниками справи.

Щодо основного боргу за серпень 2022 року.

Колегія суддів виходить з того, що 24.02.2022 Указом Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» було постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022, який в подальшому неодноразово продовжувався та діє по теперішній час.

Як правильно враховано судом першої інстанції, місцезнаходження відповідача є місто Херсон.

Наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України від 22.12.2022 №309 затверджено Перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, яким визначено, що Херсонська міська територіальна громада перебувала в тимчасовій окупації з 01.03.2022 до 11.11.2022, з 11.11.2022 до 01.05.2023 є територією можливих бойових дій, а з 01.05.2023 – територія активних бойових дій.

Факт окупації м. Херсон в період з 01.03.2022 по 11.11.2022, є загальновідомим і не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні.

Крім того, відповідно до п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (№1207-VII) для цілей цього Закону тимчасово окупованою територією визначається: сухопутна територія тимчасово окупованих Російською Федерацією територій України, водні об`єкти або їх частини, що знаходяться на цих територіях (п. 1); інша сухопутна територія України, внутрішні морські води і територіальне море України, визнані в умовах воєнного стану тимчасово окупованими у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку (п. 3).

Згідно з ч. 2 ст. 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» на період тимчасової окупації переміщення товарів (робіт, послуг) з тимчасово окупованої території на іншу територію України та/або з іншої території України на тимчасово окуповану територію усіма видами транспорту, в тому числі автомобільним, залізничним, повітряним та трубопровідним транспортом, а також лініями електропередач та гідротехнічними спорудами, заборонено, за винятком випадків, передбачених ч.ч. 3, 4 цієї статті (ч.ч. 3 і 4 стосуються особливостей переміщення товарів фізичними особами через адміністративну межу та при здійсненні евакуації через лінію зіткнення по гуманітарному коридору).

Вимоги Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» розповсюджуються на спірні правовідносини саме з дати тимчасової окупації відповідної території, адже у відповідності до регулювання, запровадженого Законом України від 21.04.2022 №2217-ІХ «Про внесення змін до деяких законів України щодо регулювання правового режиму на тимчасово окупованій території України», правовий статус тимчасово окупованої території Російською Федерацією в розумінні п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону не залежить від того, чи ухвалив (і якщо ухвалив - то коли саме) той чи інший повноважний орган державної влади України (РНБО, Кабінет Міністрів України чи інший орган в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України) рішення про визнання певної частини території України тимчасово окупованою.

Таке рішення повноважного органу державної влади України (зокрема, і Кабінету Міністрів України) для територій, визначених у п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону, має не конститутивне, а лише інформативне значення, з публічною достовірністю підтверджуючи конкретну дату, з якої фактична окупація певної частини території України почалася чи припинилася. Саме такий висновок викладено у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду Верховного Суду від 03.10.2025 у справі №908/1162/23.

Таким чином, суд першої інстанції правильно зазначив, що враховуючи загальновідомий факт окупації м. Херсон, позивач за спірний період року не мав здійснювати господарську діяльність з постачання природного газу за спірним договором споживачу.

При цьому, колегія суддів не приймає доводи позивача, що дія ст. 3, 13, 13-1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» не розповсюджується на спірні правовідносини в спірний період та звертає увагу, що перед Об`єднаною палатою у справі №908/1162/23 постало питання застосування ст.ст. 13 та 13-1 Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» до правовідносин, які виникли у період із лютого 2022 року до грудня 2022 року, тобто до прийняття Кабінетом Міністрів України постанови від 06.12.2022 №1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» та затвердження Міністерством з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України наказу від 22.12.2022 №309 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

Посилання позивача на відсутність окремого рішення Кабінету Міністрів України, як підставу для невикористання положень ст.ст. 13 та 13-1 Закону, колегія суддів вважає формальним, оскільки наведені норми спрямовані на недопущення здійснення господарської діяльності та переміщення товарів між тимчасово окупованою та іншою територією України в умовах окупації, а їх застосування не може ставитися у залежність виключно від прийняття додаткового підзаконного акту за наявності встановленого факту окупації відповідної території.

З приводу посилання позивача на втрату релевантності правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, яка підлягає врахуванню при вирішенні даного спору, правовідносини у якому є аналогічними, колегія суддів зазначає наступне.

Так, Об`єднана палата у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про відмову в позові, зазначила про те, що: «…підставою для відмови в позові у цій справі, враховуючи положення ст. 13-1 Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України", є заборона передачі електроенергії відповідачу, оскільки факт тимчасової окупації міста Мелітополь є загальновідомим фактом, що не потребує окремого доказування у даному судовому провадженні».

Висновки, викладені у постанові Об`єднаної палати від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, активно застосовуються судами усіх інстанцій.

Крім того, колегія суддів враховує, що згідно зі ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Частина 4 ст. 236 ГПК передбачає, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.

Тож призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом, і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок, у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах із зазначенням обставин, які потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, не нав`язуючи при цьому судам нижчого рівня результат вирішення конкретної судової справи.

Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.

Відтак, колегія суддів в силу положень ч. 4 ст. 236 ГПК України враховує зазначені вище висновки Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладені у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, оскільки правовідносини у даній справі та у справі №908/1162/23 є подібними за змістовим критерієм.

З приводу посилання позивача на наявність обов`язків у самого відповідача, як споживача, визначених Законом України «Про ринок природного газу» та Правилами постачання природного газу, щодо самостійного обмеження або припинення споживання природного газу у разі неможливості його подальшого використання, колегія суддів враховує висновок Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 03.10.2025 у справі №908/1162/23, з якого визначено неможливість (заборона) передання товару на тимчасово окуповані території у силу приписів ст. 131 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», що, зі свого боку, є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні таких позовних вимог.

Колегія суддів виходить також з того, що тимчасова окупація відповідної території та встановлені державою обмеження господарської діяльності є обставинами публічно-правового характеру, які безпосередньо впливають на можливість належного виконання зобов`язання. Обмеження, встановлені законом щодо переміщення товарів та здійснення господарських операцій на тимчасово окупованій території, мають імперативний характер і спрямовані на захист національної безпеки.

Так, відповідні обов`язки відповідача жодним чином не спростовують порушену самим позивачем законодавче встановлену заборону постачання природного газу на тимчасово окуповану територію.

Крім того, позивачем за допомогою належних та допустимих у розумінні процесуального закону доказів не доведено наявності у відповідача, яке, на відміну від нього (позивача), перебувало у тимчасовій окупації, можливості обмежити або припинити споживання природного газу.

Щодо пені та компенсаційних нарахувань.

Колегія суддів зауважує, що суб`єкти господарювання при укладенні договору наділені законодавцем правом забезпечення виконання господарських зобов`язань шляхом встановлення окремого виду відповідальності (договірної санкції) за невиконання чи неналежне виконання договірних зобов`язань.

Відповідно до ст.ст. 610, 611 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки.

Несвоєчасне виконання грошового зобов`язання є його порушенням у розумінні ЦК України, а сам відповідач виступає таким, що прострочив виконання грошового зобов`язання у розумінні ч. 1 ст. 612 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від ухвалення рішення суду про присудження суми боргу, відкриття виконавчого провадження чи його зупинення.

Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов`язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.

Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами ст. 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Розмір пені, передбачений ст. 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Пунктом 7.2 договору передбачено, що у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно п. 5.1 та/або строків оплати за п. 8.4 цього договору, споживач зобов`язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні збитки та пеню у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Колегія суддів враховує правові висновки, викладені Об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від справі №908/1162/23, які свідчать про необхідність урахування спеціального правового режиму тимчасово окупованої території при оцінці правових наслідків господарських правовідносин, що виникли у відповідний період.

Стабільність правозастосування передбачає, що суб`єкти господарювання повинні мати можливість прогнозувати правові наслідки своєї поведінки. Умови воєнного стану та тимчасової окупації сформували особливий правовий режим, який об`єктивно змінює звичайну модель господарської діяльності. Свобода договору не є абсолютною та реалізується в межах імперативних приписів закону. У період дії спеціального правового режиму тимчасово окупованої території воля сторін не могла реалізовуватися поза межами встановлених державою обмежень

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду про те, що вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат у період окупації Херсонської міської територіальної громади залишаються без задоволення у зв`язку з відсутністю підстав для стягнення основного боргу за зобов`язання, оскільки такі нарахування є похідними від основного зобов`язання та не підлягають стягненню за відсутності підстав для стягнення основного боргу.

Також, колегія суддів, перевіривши наданий позивачем розрахунок компенсаційних нарахувань, передбачених ст. 625 ЦК України, та штрафних санкцій, зазначає про правильність висновку суду першої інстанції щодо правомірності нарахування відповідачеві у зв`язку з несвоєчасним виконанням ним взятих на себе зобов`язань з оплати вартості природного газу, поставленого на підставі договору, а саме:

- за січень 2022 року 3% річних у розмірі 15 160,27 грн, інфляційні втрати у розмірі 102 369,85 грн та пені у розмірі 90 026,93 грн;

- за лютий 2022 року 3% річних у розмірі 6 494,29 грн, інфляційні втрати у розмірі 76 278,72 грн та пені у розмірі 91 203,97 грн ;

- за грудень 2022 року 3% річних у розмірі 960,27 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 286,43 грн та пені у розмірі 4 589,98 грн.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у сумі 22 614,83 грн та інфляційних втрат у сумі 180 935 грн.

Щодо зменшення пені.

Встановивши за результатами розгляду даного спору обґрунтованість заявлених позивачем вимог в частині стягнення 185 820,88 грн пені місцевий господарський суд зменшив її розмір до 5 000 грн.

Зменшуючи розмір пені, місцевий господарський суд врахував співвідношення розміру неустойки з наслідками порушення зобов`язання, специфіку діяльності відповідача, вжиття ним заходів щодо належного виконання зобов`язання та необхідність дотримання балансу інтересів сторін.

Приписами ч. 3 ст. 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Тлумачення ч. 3 ст. 551 ЦК України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Саме таку правову позицію викладено у низці постанов Верховного Суду, зокрема, від 15.02.2018 у справі №467/1346/15-ц, від 04.04.2018 у справі №367/7401/14-ц та від 26.09.2018 у справі №752/15421/17.

Вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду. При застосуванні правил про зменшення неустойки суди не мають якогось усталеного механізму зменшення розміру неустойки, тому кожного разу потрібно оцінювати обставини та наслідки порушення зобов`язання на предмет наявності виняткових обставин на стороні боржника.

Отже, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені.

Законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій і дане питання вирішується господарським судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.04.2018 у справі №904/12429/16.

У постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22 викладено висновок про те, що індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки, що підлягає стягненню за порушення зобов`язання, а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.

Розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень ч. 3 ст. 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.

Зменшення судом неустойки до певного розміру відбувається із визначенням її у конкретній грошовій сумі, що підлягає стягненню, тоді як переведення зменшуваного розміру неустойки у частки, а відповідно і апелювання у спорах про зменшення розміру неустойки такими категоріями, як частка або процент, на який зменшується неустойка, не відображає об`єктивний стан сукупності обставин, які є предметом судового дослідження при вирішенні питання про зменшення неустойки.

При цьому, слід звернути увагу, що законодавець надає суду право зменшувати розмір неустойки, а не звільняти боржника від її сплати. Поряд з цим сукупність обставин у конкретних правовідносинах можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Таким чином, у питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 Господарського процесуального кодексу України.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 11.07.2023 у справі №914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23 та від 09.11.2023 у справі №902/919/22.

Отже, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі і з власної ініціативи, може зменшити розмір неустойки (штрафних санкцій) до їх розумного розміру (постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі №902/538/18, від 03.03.2021 у справі №925/74/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 09.08.2023 у справі №921/100/22 та від 20.04.2023 у справі №904/124/22).

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов`язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

При цьому, колегія суддів наголошує на відсутності правових підстав для ототожнення інституту зменшення розміру неустойки зі звільненням відповідача від відповідальності за порушення зобов`язання, оскільки зменшення судом розміру штрафних санкцій є лише передбаченим законом проявом обмеження відповідальності боржника за наявності відповідних підстав для цього, що жодним чином не суперечить принципам розумності та справедливості.

За таких обставин, враховуючи, що головною метою неустойки є стимулювання боржника до належного виконання основного зобов`язання і не лише майновий стан боржника може бути підставою для зменшення штрафних санкцій, беручи до уваги ступінь виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором (зокрема, часткову сплату вартості поставленого йому на підставі вищенаведеного договору природного газу), те, що відповідач є неприбутковою установою, фінансування якої здійснюється за рахунок державного бюджету, з огляду на кризову ситуацію, яка склалася в державі внаслідок військової агресії Російської Федерації проти України та не могла не вплинути негативно на фінансовий стан відповідача як неприбуткової організації, а також відсутність жодного доказу на підтвердження погіршення фінансового стану позивача, виникнення ускладнень у здійсненні ним господарської діяльності чи завдання останньому збитків в результаті прострочення відповідача, колегія суддів, враховуючи те, що застосування штрафних санкцій не повинно лягати непомірним тягарем для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора, вважає, що суд першої інстанції, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для зменшення належної до сплати суми пені з 185 820,88 грн до 5 000 грн, що є адекватною мірою відповідальності за неналежне виконання відповідачем зобов`язань, проявом балансу між інтересами кредитора і боржника, узгоджується з нормами закону, які регулюють можливість такого зменшення, та є засобом недопущення використання неустойки ані як інструменту позивача для отримання безпідставних доходів, ані як способу відповідача уникнути відповідальності.

У ч. 3 ст. 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у ст. 13 цього Кодексу.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов`язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.

Отже, даний принцип забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладення тягаря доказування на сторони.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

В силу ч. 1 ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, в господарському процесі є складовою обов`язку сприяти всебічному, повному та об`єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.

Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ст. 14 ГПК України).

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях та містити неточності у встановленні обставин, які мають вирішальне значення для правильного вирішення спору, натомість висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки мають бути вичерпними, відповідати дійсності і підтверджуватися достовірними доказами.

Вищевказане узгоджується з правовою позицією об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеною в постанові від 05.06.2020 у справі №920/528/19.

Кожна із сторін судового спору самостійно визначає докази, які, на її думку, належним чином підтверджують або спростовують заявлені позовні вимоги. Суд з дотриманням вимог щодо всебічного, повного, об`єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів визначає певну сукупність доказів, з урахуванням їх вірогідності та взаємного зв`язку, які, за його внутрішнім переконанням, дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, що входять до предмета доказування.

Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Отже, враховуючи вищевикладене у сукупності, колегія суддів зазначає, що доводи позивача та відповідача у своїх апеляційних скаргах жодним чином не спростовують висновків, не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції, у зв`язку з чим колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позову.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі «Трофимчук проти України» Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

В силу приписів ст. 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Доводи і вимоги апеляційних скарг не підтверджують наявність обставин, які згідно зі ст. 277 ГПК України визначені в якості підстав для зміни чи скасування оскаржуваного судового рішення, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до ст. 129 ГПК України судові витрати, пов`язані з апеляційним переглядом, підлягають віднесенню на скаржників.

Керуючись статтями 129, 240, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ

Апеляційні скарги Державної установи «Херсонський обласний центр контролю та профілактики хвороб Міністерства охорони здоров`я України» та Товариства з обмеженою відповідальністю «Газопостачальна компанія «Нафтогаз Трейдинг» залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Одеської області 29.06.2026 у справі №916/220/25 залишити без змін.

Постанова, відповідно до вимог ст. 284 ГПК України, набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку у строк, який обчислюється відповідно до ст. 288 ГПК України.

Повний текст постанови складено 07.10.2026.

Головуючий суддя Н.С. Богацька

Судді Г.І. Діброва

Н.М. Принцевська